Пєтухов І.М., Лагодич Н.В., Дорошенко Т.А. Бандитизм клану

У провадженні слідчого СВ Дарницького УП ГУ НП у м.Києві Вознюк О.Я. триває досудове розслідування кримінального провадження за номером 42015100020000229 від 14.12.2015 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.361, ч.1 ст.197-1, ч.1 ст.206, ч.1 ст.356, ч.1 ст.358, ч.1 ст.190 КК України щодо вчиненого кримінального правопорушення ТОВ «Адамант» і ТОВ «Адамант-Телеком».
17.06.2017 року особа_1 випадково дізнався про те, що його домен в зоні “com.ua”, загальною вартістю біля 20 000 доларів США (без врахування кропіткої праці по СЕО-розкрутці даного домену впродовж 5 років), був незаконно проданим третій особі його провайдером ТОВ «Адамант» і ТОВ «Адамант-Телеком», в особі Пєтухова Івана Михайловича, Лагодич Наталії Віталіївни та Дорошенко Тетяни Андріївни.
За зізнаннями ФОП Месюри Сергія Володимировича (адреса: 21034, м.Вінниця, провулок Карла Маркса, будинок 40-а, квартира 73), 18.01.2017 року він став реєстратором домену особи_1. З пояснень ФОП Месюри С.В. витікало, що нібито справжній власник цього домену відмовився від його володіння і чомусь не подовжив його термін, що призвело до вивільнення вказаного домену. Останнє було не правдою, так як право на його володіння на той момент вже оспорювалося особою_1 в цивільному судовому процесі (в Дарницькому районному суді м.Києва знаходиться на розгляді цивільна справа №753/8648/16-ц (провадження 2/753/4926/16) за позовом особи_1 до ТОВ “Адамант” і ТОВ «Адамант-Телеком» про визнання договору дійсним, визнання незаконним факт відсторонення від керування і володінням двома веб-сайтами та цим самим доменом, зобов’язання повернути цих двох веб-сайтів і даного домену, відшкодування завданої матеріальної і моральної шкоди та упущеної вигоди) та в кримінальному провадженні за номером 42015100020000229 від 14.12.2015 року, в якому і по цей час триває досудове розслідування.
Отож, надані пояснення ФОП Месюри С.В. щодо «перехвату» вказаного домену не заслуговували уваги, так як термін його «звільнення» припадав на середину жовтня місяця 2016 року, в той час як він ним заволодів в другій половині січня місяця 2017 року (тобто, раніше на 9 місяців терміну його можливого «вивільнення»).
В той же самий час, особа_1 надіслав в січні місяці 2016 року прокурору Київської місцевої прокуратури №2, а також Пєтухову І.М., Лагодич Н.В. та Дорошенко Т.А. відповідні заяви про “консервацію” прав на користування даним доменом принаймні до закінчення досудового розслідування у кримінальному провадженні та винесення Рішення у цивільному процесі.
Останнє надало чітку підставу вважати, що Пєтухов І.М., Лагодич Н.В. та Дорошенко Т.А. вступили в злочинну змову із ФОП Месюрою С.В. з метою отримання незаконної вигоди від перепродажу чужого майна (даного домену; тим самим перешкоджаючи законній господарській діяльності вказаної вище особи).
Привласнення чи розтрата чужого майна, яке було ввірене особі чи перебувало в його віданні,- карається штрафом до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до чотирьох .років, або позбавленням волі на строк до чотирьох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого. Привласнення, розтрата або заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем – карається обмеженням волі на строк до п’яти років або позбавленням волі на той самий строк, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб, караються обмеженням волі на строк від трьох до п’яти років або позбавленням волі на строк від трьох до восьми років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років. Дiї, передбачені частинами першою, другою або третьою цієї статті, якщо вони вчинені у великих розмірах, караються позбавленням волі на строк від п’яти до восьми років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років. Дії, передбачені частинами першою, другою, третьою або четвертою цієї статті, якщо вони вчинені в особливо великих розмірах або організованою групою, караються позбавленням волі на строк від семи до дванадцяти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років та з конфіскацією майна.
З об’єктивної сторони злочин, передбачений ст.191 КК України, може бути вчинений у формі:
1) привласнення чужого майна, яке було ввірене особі чи перебувало в її віданні;
2) розтрати такого майна зазначеною особою (ч.1 ст.191 КК України);
3) привласнення, розтрати або заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем (ч.2 ст.191 КК України).
Привласнення полягає у протиправному і безоплатному вилученні (утриманні, неповерненні) винним чужого майна, яке знаходилось у його правомірному володінні, з наміром в подальшому обернути його на свою користь чи користь третіх осіб. В результаті привласнення чужого майна винний починає незаконно володіти і користуватись вилученим майном, поліпшуючи безпосередньо за рахунок викраденого своє матеріальне становище. Розтрата передбачає незаконне і безоплатне витрачання (споживання, продаж, безоплатну передачу, обмін, передачу в рахунок погашення боргу тощо) винним чужого майна, яке йому ввірене чи перебувало в його віданні. В результаті розтрати винний поліпшує майнове становище інших осіб шляхом безпосереднього споживання ними незаконно вилученого майна, позбавлення їх за рахунок витрачання такого майна певних матеріальних витрат, збільшення доходів інших осіб.
Діяння може кваліфікуватися як привласнення чи розтрата лише у тому разі, коли його предметом виступає майно, яке було ввірене винному чи було в його віданні, тобто воно знаходилось у правомірному володінні винного, який був наділений правомочністю по розпорядженню, управлінню, доставці або зберіганню такого майна. Така правомочність може обумовлюватись службовими обов’язками, договірними відносинами або спеціальним дорученням.
Ця правомочність може виникати не лише в осіб, які перебувають у трудових відносинах з підприємством, установою чи організацією незалежно від форми власності (комірник, експедитор, агент по постачанню, продавець, касир). Такою правомочністю можуть наділятися і будь-які інші (приватні) особи, яким власник майна відповідно до закону передає певні повноваження щодо розпоряджання, управління, доставки чи зберігання майна. Така-правомочність у особи може виникнути на підставі цивільно-правових угод підряду, оренди, комісії, прокату, перевезення, схову, майнового найму.
При цьому не має значення, яким саме власником – юридичною чи фізичною особою – винний був наділений певною правомочністю щодо відповідного майна.
Звернення на свою користь чужого майна, вчинене особою, яка не була наділена певною правомочністю щодо цього майна а за родом своєї діяльності мала лише доступ до цього майна (сторож, охоронник, підсобний робітник, вантажник та ін.), повинно кваліфікуватися як крадіжка за ст.185 КК України.
Це стосується також осіб, які виконували чисто технічні функції з транспортування майна (шофер, тракторист, комбайнер, водії водних транспортних засобів тощо). Якщо ж зазначені особи, крім чисто технічних функцій з транспортування майна, були наділені стосовно довіреного для транспортування майна певною правомочністю, їхні дії по неправомірному заволодінню цим майном слід розглядати як привласнення чи розтрату і кваліфікувати за ст. 191. Водночас, викрадення чужого майна, вчинене особою, яка була наділена щодо нього певною правомочністю, але у даному випадку нею не користувалася, має кваліфікуватися за ст. ст. 185, 186 або 187 КК України. Тимчасове запозичення майна, яке було ввірене винному чи перебувало в його віданні, для тимчасового його використання з подальшим поверненням його або його еквівалента власнику, не може бути визнано протиправним його привласненням.
За наявності підстав такі дії можуть бути розцінені як самоправство (ст.356 КК України), а при вчиненні їх службовою особою – як зловживання владою або службовим становищем (ст.364 КК України). Привласнення та розтрата, вчинені шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, утворюють склад злочину, передбаченого ч.2 ст.191 КК України.
Частиною 2 цієї статті охоплюється також заволодіння чужим майном шляхом зловживання службової особи своїм службовим становищем.
Заволодіння чужим, майном шляхом зловживання службової особи своїм службовим, становищем має місце тоді, коли службова особа незаконно обертає чуже майно на свою користь чи користь третіх осіб, використовуючи при цьому своє службове становище.
Його особливістю є те, що, на відміну від привласнення чи розтрати, предметом заволодіння чужим майном шляхом службового зловживання може бути і майно, яке безпосередньо не було ввірене винному чи не перебувало в його віданні. У зазначений спосіб винний може заволодівати майном, щодо якого в силу своєї посади він наділений правомочністю управління чи розпорядження майном через інших осіб.
Тобто він має певні владні повноваження щодо впливу на осіб, яким це майно ввірено чи перебуває у їх віданні. Предметом такого протиправного заволодіння може бути також майно, щодо якого ані сам винний, ані його підлеглі не були наділені певною правомочністю.
На відміну від привласнення і розтрати для заволодіння чужим майном шляхом зловживання службової особи своїм службовим становищем основною ознакою є не наявність чи відсутність у винного певної правомочності щодо майна, яке є предметом злочину, а використання для заволодіння чужим майно офіційно наданих йому за посадою службових повноважень.
Якщо заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем було пов’язане з внесенням такою особою до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей, іншим підробленням документів або складанням і видачею завідомо неправдивих документів, дії винного потребують кваліфікації за сукупністю злочинів, передбачених відповідними частинами ст. ст. 191, 366 КК України.
Заволодіння чужим майном шляхом зловживання службової особи своїм службовим становищем слід відмежовувати від зловживання владою або службовим становищем, яке вчинюється з корисливих мотивів і утворює склад злочину, передбаченого ст.364 КК України. Зловживання службовою особою своїм службовим становищем при вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.191 КК України, виступає способом заволодіння чужого майна і таким чином утворює спеціальний склад службового зловживання.
При корисливому зловживанні владою або службовим становищем, відповідальність за яке передбачена ст.364 КК України, службова особа не заволодіває чужим майном, а, діючи всупереч інтересам служби і протиправне отримуючи вигоду з свого службового становища, заподіює власникові майна майнову шкоду.
При цьому така шкода може полягати у так званій упущеній вигоді. На відміну від злочину, передбаченого ч.2 ст.191 КК України, зловживання владою або службовим становищем (ст.364 КК України) може супроводжуватись вилученням чужого майна, за якого відбувається заміна майна на рівноцінний еквівалент, – інше майно, гроші, використання чужого майна для особистих потреб без мети заволодіння ним.
Умисне і безпідставне отримання службовою особою з використанням свого службового становища чужого майна як премій, надбавок до заробітної плати, пенсій, допомоги, інших виплат слід кваліфікувати за ст.191 КК України, а не за ст.364 КК України. Якщо службова особа спочатку звертає на свою користь чуже майно шляхом зловживання своїм службовим становищем, а потім з метою приховати вчинений нею злочин зловживає своїм службовим становищем, її дії потребують кваліфікації за правилами реальної сукупності злочинів – за відповідними частинами ст.191 і 364 КК України.
Привласнення вважається закінченим з моменту вилучення чужого майна й отримання винним можливості розпорядитися ним як своїм власним. Момент закінчення розтрати збігається з моментом витрачання чужого майна. Заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем вважається закінченим з моменту отримання можливості розпорядитися ним на власний розсуд.
Суб’єктом привласнення і розтрати, відповідальність за які передбачена ч.1 ст.191 КК УКраїни, може бути осудна особа, яка досягла 16-річного віку і якій майно, що є предметом цього злочину, було ввірене чи перебувало в її віданні. Суб’єктом привласнення, розтрати або заволодіння чужим майном шляхом зловживання службової особи своїм службовим становищем (ч.2 ст.191 КК України) може бути лише службова особа. Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом і корисливим мотивом. Кваліфікуючими обставинами привласнення, розтрати майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем закон передбачає вчинення їх:
1) повторно;
2) за попереднім зговором групою осіб (ч.З ст.191 КК України);
3) у великих (ч.4 ст.191 КК України);
4) особливо великих (ч.5 ст.191 КК України) розмірах;
5) організованою групою (ч.5 ст.191 КК України).
Ст.361 КК України (Несанкціоноване втручання в роботу ЕОМ, автоматизованих систем, комп’ютерних мереж чи мереж електрозв’язку передбачено:
1. Несанкціоноване втручання в роботу ЕОМ (комп’ютерів), автоматизованих систем, комп’ютерних мереж чи мереж електрозв’язку, що призвело до витоку, втрати, підробки, блокування інформації, спотворення процесу обробки інформації або до порушення встановленого порядку її маршрутизації, – карається штрафом від 600 до 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк від 2 до 5 років, або позбавленням волі на строк до 3 років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до двох років або без такого та з конфіскацією програмних та технічних засобів, за допомогою яких було вчинено несанкціоноване втручання, які є власністю винної особи.
2. Ті самі дії, вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб, або якщо вони заподіяли значну шкоду, – караються позбавленням волі на строк від 3 до 6 років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до 3 років та з конфіскацією програмних та технічних засобів, за допомогою яких було вчинено несанкціоноване втручання, які є власністю винної особи.
Розвиток методів обробки інформації за допомогою комп’ютерів спричинив застосування цих машин в усіх галузях національної економіки та інших сферах суспільного життя. Значна кількість таких машин об’єднана комп’ютерними мережами, деякі з них набули інтернаціонального характеру. Комп’ютерна та інша інформація швидко передається на значні відстані за допомогою засобів електричного зв’язку. За цих умов виникли і набули суспільної небезпеки різні діяння, що заподіюють шкоду нормальній роботі електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), автоматизованих систем, комп’ютерних мереж і мереж електрозв’язку, яка поряд зі встановленим порядком їх використання становить об’єкт цього злочину. Додатковим факультативним його об’єктом може бути право власності на комп’ютерну інформацію.
Предметом злочину є: 1) електронно-обчислювальні машини (комп’ютери) (далі у цьому розділі – ЕОМ);
2) автоматизовані системи (далі у цьому розділі – АС); 3) комп’ютерні мережі; 4) мережі електрозв’язку.
Під електронно-обчислювальною машиною (комп’ютером) розуміється комплекс електронних та інших технічних пристроїв, за допомогою якого здійснюється автоматична обробка даних.
Основними складовими елементами ЕОМ, як правило, є системний блок, монітор та клавіатура.
Найбільш типовими різновидами ЕОМ є сервери (потужні комп’ютери, призначені для обробки великої кількості інформації, одночасного функціонування великої кількості програм, забезпечення роботи АС, мереж) та персональні комп’ютери. Під автоматизованою системою розуміють організаційно-технічну систему, в якій реалізується технологія обробки інформації з використанням технічних і програмних засобів.
Зокрема, АС слід вважати сукупність ЕОМ, засобів зв’язку та програм, за допомогою яких ведеться документообіг, формуються, оновлюються та використовуються різного роду бази даних, накопичується та обробляється інформація, яка є результатом наукових спостережень чи експериментів, збирається, систематизується та оновлюється в електронному вигляді статистична інформація.
Оскільки обробка певних даних, як правило, можлива і в результаті роботи одного комп’ютера, то АС – це і окремо взятий комп’ютер разом з його програмним забезпеченням.
Комп’ютерна мережа – це сукупність програмних і технічних засобів, за допомогою яких забезпечується можливість доступу з однієї ЕОМ до програмних чи технічних засобів іншої (інших) ЕОМ та до інформації, що зберігається у системі іншої (інших) ЕОМ, а мережа електрозв’язку – сукупність засобів та споруд електричного зв’язку, поєднаних в єдиному технологічному процесі для забезпечення інформаційного обміну.
Об’єктивна сторона злочину проявляється у формі несанкціонованого втручання у роботу ЕОМ, їх систем, комп’ютерних мереж чи мереж електрозв’язку, наслідком якого є: 1) витік; 2) втрата; 3) підробка; 4) блокування інформації; 5) спотворення процесу обробки інформації або 6) порушення встановленого порядку її маршрутизації. Несанкціоноване втручання в роботу ЕОМ, їх систем чи комп’ютерних мереж – це проникнення до цих машин, їх систем чи мереж і вчинення дій, які змінюють режим роботи машини, її системи чи комп’ютерної мережі, або ж повністю чи частково припиняють їх роботу, без дозволу (згоди) відповідного власника або уповноважених ним осіб, а так само вплив на роботу АЕОМ за допомогою різних технічних пристроїв, здатних зашкодити роботі машини. Під несанкціонованим втручанням в роботу мереж електрозв’язку слід розуміти будь-які (окрім втручання в роботу ЕОМ, їх систем чи комп’ютерних мереж, що забезпечують роботу мереж електрозв’язку) вчинені без згоди власника відповідної мережі чи службових осіб, на яких покладено забезпечення її нормальної роботи, дії, внаслідок яких припиняється (зупиняється) робота мережі електрозв’язку або відбуваються зміни режиму цієї роботи. Оскільки заборонене ст.361 КК України діяння полягає у втручанні в роботу комп’ютерів і комплексів, робота яких пов’язана з роботою комп’ютерів, то слід вважати, що інформацією, про яку йдеться у статті, головним чином є комп’ютерна інформація. Комп’ютерна інформація – це текстова, графічна чи будь-яка інша інформація (дані), яка існує в електронному вигляді, зберігається на відповідних носіях і може створюватись, змінюватись чи використовуватись за допомогою ЕОМ. У той же час дія статті поширюється і на передачу каналами зв’язку іншої інформації (наприклад, передачу інформації за допомогою факсу, телетайпу, телексу).
Частиною 1 ст.361 КК України охоплюються як випадки проникнення (впливу) у працюючу ЕОМ, систему чи мережу, так і несанкціоноване увімкнення непрацюючої машини і проникнення до неї.
Витік інформації – це ситуація, коли внаслідок певних дій інформація в системі стає відомою чи доступною фізичним та/або юридичним особам, що не мають права доступу до неї, а втрата інформації – ситуація, коли інформація, яка раніше існувала в АС, перестає існувати для фізичних або юридичних осіб, які мають право власності на неї, в повному чи обмеженому обсязі.
Підробка інформації означає несанкціоновану власником чи уповноваженою ним особою зміну інформації, яка зберігається в АС, а блокування інформації – дії, внаслідок яких унеможливлюється доступ до інформації в системі. Спотворення процесу обробки інформації – зміна методики чи процесу обробки інформації комп’ютером чи АС, внаслідок якої обробка інформації не дає результатів взагалі, дає неправильні результати або ж дає лише частину тих результатів, які можна було отримати до цієї зміни. Порушенням встановленого порядку маршрутизації інформації слід вважати зміну режиму роботи мережі електрозв’язку, внаслідок якої певна інформація, що передається у цій мережі, потрапляє чи може потрапити у розпорядження особи, яка за умов нормальної роботи мережі не повинна була отримати цю інформацію. Злочин вважається закінченим з моменту настання хоча б одного із зазначених у ч.1 ст.361 КК України наслідків. Суб’єкт злочину загальний.
Суб’єктивна сторона злочину характеризується умисною виною. Злочинні дії можуть бути вчинені лише з прямим умислом, тоді як ставлення винного до наслідків злочину може характеризуватись як прямим, так і непрямим умислом. Кваліфікуючими ознаками (ч.2 ст.361 КК України) злочину є вчинення його: 1) повторно; 2) за попередньою змовою групою осіб, а так само 3) заподіяння ним значної шкоди. Поняття значної шкоди для випадків, коли вона полягає у заподіянні матеріальних збитків, визначене у примітці до ст.361 КК України. Про порядок розрахунку розміру шкоди див. коментар до ст.199 КК України. Однак із змісту примітки випливає, що значна шкода може мати і нематеріальний характер. Нематеріальна шкода у разі вчинення діянь, передбачених ст.361-363 КК України, може виразитися у тимчасовому зупиненні (припиненні) роботи або іншому порушенні нормального режиму роботи певного підприємства, організації, установи, їх окремих структурних підрозділів, підриві ділової репутації громадянина чи юридичної особи, заподіянні громадянину моральної шкоди внаслідок втрати, незаконного поширення чи витоку інформації, яка є результатом його наукової чи творчої діяльності тощо. Значна шкода нематеріального характеру є оціночним поняттям.
Отже, питання про те, чи слід визнати таку шкоду значною, вирішується органами досудового слідства, прокурором або судом з урахуванням конкретних обставин справи.
Під незаконними операціями з використанням електронно-обчислювальної техніки як кваліфікуючою ознакою шахрайства слід розуміти такі спрямовані на заволодіння чужим майном або придбання права на майно операції, в основі яких лежать обман чи зловживання довірою. При цьому вказану кваліфікуючу шахрайство обставину утворюють лише операції, здійснення яких без використання електронно-обчислювальної техніки е неможливим (наприклад, здійснення електронних платежів, інших операцій з безготівковими коштами).
Якщо з використанням такої техніки здійснюються операції, які цілком можуть здійснюватись за допомогою іншої техніки (наприклад, комп’ютер використовується для набору тексту, виготовлення документа тощо), то розглядуваний склад шахрайства відсутній.
Електронно-обчислювальна техніка у даному випадку виступає засобом вчинення злочину, а здійснювані з використанням неї операції становлять зміст шахрайського заволодіння чужим майном чи правом на нього. Використання електронно-обчислювальної техніки для неправомірного заволодіння чужим майном утворює склад злочину, передбаченого ч.З ст.190 КК України, лише тоді, коли винна особа здійснює викрадення шляхом обману чи зловживання довірою. Обман при вчиненні цього злочину може виразитись у застосуванні програмних засобів, які дають змогу винному будь-яким чином здійснити несанкціонований доступ до інформації, яка зберігається чи обробляється в автоматизованих системах, щоб ввести в оману автоматизовану систему і видати себе за того, хто має право в ній працювати і здійснювати відповідні операції.
Проникнувши у такий спосіб до відповідної електронної системи, винний здійснює ті чи інші операції, як це робив би той, хто має на це право. При цьому він може вплинути на процес обробки інформації, перекрутити її зміст чи знищити, задати необхідну для заволодіння майном чи правом на нього команду, налагодити систему так, щоб вона функціонувала в режимі, який би забезпечив винному або іншим особам незаконне отримання чужого майна чи права на нього. Суть шахрайського обману при цьому залишається незмінною, з тією лише особливістю, що реалізується він за допомогою використання електронно-обчислювальної техніки, що потребує наявності відповідних знань, рівня підготовки, навичок. Зловживання довірою як спосіб шахрайства при незаконних операціях з використанням електронно-обчислювальної техніки має місце тоді, коли винна особа в результаті довірчих відносин (у зв’язку з виконанням службових обов’язків, дружніми стосунками з потерпілим тощо) має вільний доступ до здійснення відповідних операції і недобросовісно використовує ці відносини для неправомірного заволодіння чужим майном чи правом на нього.
Якщо винна особа проникає до захищеної електронної системи в інший спосіб, наприклад шляхом блокування чи знищення захисних кодів, і здійснює незаконні операції по заволодінню чужим майном, її дії не утворюють складу шахрайства, оскільки в них відсутні обман чи зловживання довірою. Їх слід розглядати як крадіжку чужого майна і кваліфікувати за відповідною частиною ст.185 КК України.
У відповідності до ст.68 Конституції України, кожен зобов’язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. У відповідності до ст.64 Конституції України (Конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією.
Отож, хіба не за ці стандарти права щодня і на протязі восьми років гинули в ОСС найперспективніша, найсвідоміша і найпатріотичніша молодь України та продовжують зараз гинути у російсько-українській війні? Пєтухов І.М., Лагодич Н.В., Дорошенко Т.А. та Месюра С.В. через свою нахабність і протиправність напевно уже забули про героїзм Небесної Сотні і про десятки тисяч загиблих воїнів АТО, воїнів ЗСУ і бійців територіальної оборони, які віддали свої безцінні життя за право уцілілих рештків українського народу жити без ярма на шиї і у відповідності до існуючих стандартів міжнародного права.які віддали свої безцінні життя за право решти українського народу жити у відповідності до європейських стандартів права.
Більше цього, Пєтухов І.М., Лагодич Н.В., Дорошенко Т.А. та Месюра С.В. саме у такий спосіб навмисно сплюндровують добру пам’ять про загиблу Небесну Сотню і ветеранів АТО (ООС), воїнів ЗСУ і бійців територіальної оборони, нівелюючи своїми ганебними і протиправними діями героїчні досягнення українського народу. Сподіватимемося, що у м.Києві знайдуться виживші ветерани АТО (ООС), учасники Майдану, воїни ЗСУ і бійці територіальної оборони, які випустять із жил смердючу кров колаборантів Пєтухова І.М., Лагодич Н.В., Дорошенко Т.А. та Месюри С.В., якщо правоохоронні органи та органи прокуратури не реагують на ці неподобства у встановлений законом спосіб.
Вищенаписане дає підстави вважати, що Пєтухов І.М., Лагодич Н.В., Дорошенко Т.А. та Месюра С.В. вчинили умисні кримінальні правопорушення, які передбачені ч.3. ст.194, ч.1 ст.361, ч.2 ст.366, ч.2 ст.15, ч.4 ст.27 КК України. Однак, якщо врахувати ще й те, що протиправна діяльність Пєтухова І.М., Лагодич Н.В., Дорошенко Т.А. та Месюри С.В. є частиною громадської діяльності особи_1, яка делегована йому Міністерством юстиції України, то любі неправомірні дії Пєтухова І.М., Лагодич Н.В., Дорошенко Т.А. та Месюри С.В. по відношенню до особи_1 слід розцінювати як такі, що направлені на умисне перешкоджання виконанню його громадських обов’язків і тягнуть за собою додаткову кримінальну відповідальність, передбачену ст.170 КК України. Крім цього, як для даного випадку, протиправні дії Пєтухова І.М., Лагодич Н.В., Дорошенко Т.А. та Месюри С.В. є явно антидержавними, що направлені на підрив довіри громадськості до суб’єктів приватного господарювання та керівників держави в цілому, що явно на руку зовнішнім ворогам нашої держави. Пєтухов І.М., Лагодич Н.В., Дорошенко Т.А. та Месюра С.В., через підривну співпрацю з зовнішнім ворогом, вчиняють шахрайства і службові підроблення, знищують майно громадян, втручається в діяльність електронних машин, завдають збитку економіці держави, деморалізують воїнів ЗСУ і бійців тероборони, наражають ЗСУ на поразку у війні з Росією, перешкоджають діяльності громадських організацій тощо. Пєтухов І.М., Лагодич Н.В., Дорошенко Т.А. та Месюра С.В. умисно вчиняють злочини на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, а також державній, економічній і інформаційній безпеці України. Перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту, шпигунство, надання іноземній державі, іноземній організації або їхнім представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України має жорстоко каратися, поки не розпочалися воєнні дії в м.Києві. Навмисна протидія нинішній державній політиці Пєтуховим І.М., Лагодич Н.В., Дорошенко Т.А. та Месюрою С.В. вже розчарувала частину українців у нинішньому курсі нашого уряду та призводить до агресивної настроєності населення. Зазначене підтверджує, що в діяльності Пєтухова І.М., Лагодич Н.В., Дорошенко Т.А. та Месюри С.В. наявний склад додаткового кримінального правопорушення, що передбачене ч.1 ст.111 і ч.1 ст.111-1 КК України. Таким чином, відомості щодо вчинення кримінальних правопорушень Пєтуховим І.М., Лагодич Н.В., Дорошенко Т.А. та Месюрою С.В. містять всі ознаки злочину, що передбачені ч.3. ст.194, ч.1 ст.361, ч.2 ст.366, ч.2 ст.364, ч.1 ст.111 і ч.1 ст.111-1, ст.170, ч.2 ст.15, ч.4 ст.27 КК України та підлягають невідкладному внесенню до Єдиного реєстру досудових розслідувань і є підставою для початку проведення досудового розслідування. З цього приводу були подані відповідні заяви до ГСУ СБУ, НП в м.Києві та в м.Вінниці, ГПД НАБУ про вчинені кримінальні правопорушення Пєтуховим І.М., Лагодич Н.В., Дорошенко Т.А. та Месюрою С.В. Очікуємо результатів адекватного реагування керівників НП в м.Києві та в м.Вінниці, ГСУ СБУ і ГПД НАБУ стосовно вчасності внесення відповідних відомостей до ЄРДР та адекватного проведення досудового розслідування. Також очікуємо резонансу небайдужої міжнародної і української громадськості та належної реакції не корумпованого мас-медіа.