Габрієль В.О. Перестарілі самодури з посвідченням судді

25.01.2019 року, через приймальну ГПД НАБУ, особа 1 подав на ім’я керівника ГПД НАБУ Калужинського А.В. заяву за вих. № 2854/25 про вчинення кримінального правопорушення директором Правобережного київського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги Бреус Сергієм Михайловичем, яку НАБУ зареєструвало під вх.№ В-542. У вказаній вище заяві особа 1 зазначив всі елементи вчиненого злочину: об’єкт, об’єктивна сторона, суб’єкт, суб’єктивна сторона. Також, особою 1 було вказано всі ознаки вчиненого злочину: час, місце, спосіб, імена осіб та їх місце роботи і посади тощо. Більше того, особа 1 самостійно кваліфікував вчинення Бреус С.М. злочину – за ч.2 ст.364, ч.2 ст.367, ч.2 ст.366, ч.2 ст.256, ч.1 ст.396, ч.2 ст.15, ч.4 ст.27 КК України. Відповідно, в заяві особи 1 були всі необхідні дані для внесення її відомостей до ЄРДР впродовж 24 годин керівником ГПД НАБУ, у відповідності до положення п.6 ст.39 КПК України, або уповноваженим детективом. Однак, у порушення ч.1 ст.2 КК України, п.1,4 ст.214 КПК України та п.3.3.1 Наказу про порядок ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань, затвердженого Генеральним прокурором України за № 139 від 06.04.2016 року, станом на 31.01.2019 року особу 1 у жодний із способів так і не було повідомлено керівником ГПД НАБУ або уповноваженим детективом про внесення до ЄРДР відомостей його заяви за вих.
№ 2854/25 від 25.01.2019 року, яку НАБУ зареєструвало під вх.№ В-542.
31.01.2019 року, що відповідало 7 (сьомому) процесуальному дню (з оглядом на ч.5 ст.115 КПК України), особа 1 подав через канцелярію суду скаргу за вих. № 2879/30 на бездіяльність керівника ГПД НАБУ Калужинського А.В.
У відповідності до ст.35 КПК України, автоматизованою системою документообігу Солом’янського районного суду м.Києва, скаргу від 31.01.2019 року за вих. № 2879/30 було розподілено на слідчого суддю Солом’янського районного суду м. Києва Жовноватюк В.С.
04.03.2019 року, після протиправної затримки розгляду судової справи № 760/3040/19 впродовж 8 (восьми) тижнів, суддя Жовноватюк В.С. постановила ухвалу без виклику сторін провадження в судове засідання з розгляду судової справи, якою відмовила у задоволенні скарги. Крім цього, суддя Жовноватюк В.С. в своїй ухвалі неправдиво вказала що начебто особа 1 і представник НАБУ не з’явилися в судове засідання, будучи належним чином повідомленими, що не відповідає дійсності. Насправді особу 1 і керівника ГПД НАБУ Калужинського А.В. ніхто не викликав для участі у розгляді справи № 760/3040/19, про що свідчить відсутність у судовій справі належного доказу.
Останнє виключає будь-який сумнів утім, що судовий виклик особи 1 і виклик керівника ГПД НАБУ Калужинського А.В. на судове засідання з розгляду судової справи № 760/3040/19 насправді було сфальсифіковано суддею Жовноватюк В.С. з метою безперешкодності винесення неправосудного рішення та покривання вчиненого злочину фігуранта у справі провадження. Заслуговує уваги і те, що суддя Жовноватюк В.С. не спромоглася відкласти судове засідання хоча б на один раз, так як доказів вручення повісток сторонам провадження у справі суду досі немає.
У відповідності до пункту 2.3.36 Засад використання автоматизованої системи документообігу, п.2.3.50 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, що затверджений рішенням Ради суддів України від 26.11.2010 року № 30 (зі змінами), суддя Жовноватюк В.С. не мала права тримати у себе скаргу за вих. № 2879/30 від 31.01.2019 року без розгляду понад встановлений законом строк (більше чотирнадцяти календарних днів, відповідно пункту 19 Положення про автоматизовану систему документообігу суду від 26.11.2010 року N 30 (із змінами і доповненнями, внесеними рішеннями Ради суддів України, затвердженими Рішенням Ради суддів України 26.11.2010 року № 30 (у редакції рішення Ради суддів України від 02.03.2018 року № 17), а у випадку допущення саме такого порушення — передати судову справу для повторного авторозподілу, шляхом винесення відповідного Розпорядження керівником апарату суду та на підставі погодження Головою суду Акту прийняття — передачі судової справи, чого досі не було виконано.
22.03.2019 року, на підставі вищенаписаного, особа 1 подав до Київського апеляційного суду Апеляційну скаргу на Ухвалу слідчого судді Солом’янського районного суду м.Києва Жовноватюк В.С. у судовій справі № 760/3040/19 від 04.03.2019 року. 25.03.2019 року суддя Київського апеляційного суду Габрієль Віктор Олександрович виніс ухвалу в судовому провадженні № 11-сс/824/2244/2019, яка повністю суперечить його попереднім судовим рішенням при розгляді ідентичних скарг, якою було відмовлено особі 1 у відкритті апеляційного провадження.
Підставою для відмови у відкритті провадження суддя Київського апеляційного суду Габрієль В.О. зазначив те, що частиною 3 ст.309 КПК України передбачено, що скарги на інші ухвали слідчого судді оскарженню не підлягають, що не узгоджується перш за все з його попередніми судовими рішеннями в ідентичних справах (розгляд суддями першої інстанції скарг без виклику в судове засідання скаржника, в порушення ч.3 ст.306 КПК України) які він задовольняв, посилаючись на вимоги ст.370, 372, 392, 393, 395, 396, 398, 407, 409, 410, 413, 422 КПК, а також на п.8 ст.129, ст.55, 64, 68 Конституції України та ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, які є найвищими законами та мають прерогативу в порівнянні з КПК України. Відповідно, суддя Габрієль В.О. раніше не відмовляв у відкритті провадження за поданими особою 1 апеляційними скаргами та задовольняв їх усіх з підстав (цитата) «істотного порушення вимог кримінально-процесуального закону…, оскаржувана апелянтом ухвала є незаконною, а тому підлягає скасуванню».
Тобто, суддя Габрієль В.О., розглядаючи подані особою 1 такого роду скарги, в одних випадках застосовує положення ч.3 ст.309 КПК, а в інших – покладається на «істотне порушення вимог кримінально-процесуального закону – винесення незаконної ухвали”, що надавало йому право приймати до розгляду подібного ґатунку скарги особи 1 та задовольняти їх.
Відтак, протиправність відмови у відкритті провадження суддею Київського апеляційного суду Габрієль В.О. за поданою скаргою спростовується п’ятьма як для прикладу судовими рішеннями цієї ж самої апеляційної інстанції у провадженнях: № 11-сс/824/1115/2019 від 26.02.2019 року, № 11-сс/824/676/2018 від 30.10.2018 року, № 11-сс/796/3492/2017 від 12.07.2017 року, № 11-сс/796/1059/2018 від 15.02.2018 року, № 11-сс/796/2752/2018 від 13.06.2018 року. Вказані судові рішення приймалися за результатами розгляду скарг особи 1, що за теперішньою позицією даного судді не підпадали під визначення ч.3 ст.309 КПК України, а виключно з позиції істотного порушення вимог кримінально-процесуального закону суддями першої інстанції, а також з приводу порушення конституційного права особи 1 на доступ до правосуддя, яке захищене міжнародною Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.
Відповідно ст.135 КПК України (Порядок здійснення виклику в кримінальному провадженні) передбачено: «1.Особа викликається до слідчого, прокурора, слідчого судді, суду шляхом вручення повістки про виклик, надіслання її поштою, електронною поштою чи факсимільним зв’язком, здійснення виклику по телефону або телеграмою. 6. Повістка про виклик вручається особі працівником органу зв’язку, працівником правоохоронного органу, слідчим, прокурором, а також секретарем судового засідання, якщо таке вручення здійснюється в приміщенні суду. 8. Особа має отримати повістку про виклик або бути повідомленою про нього іншим шляхом не пізніше ніж за три дні до дня, коли вона зобов’язана прибути за викликом…».
Статтею 318 (Строки і загальний порядок судового розгляду) КПК України встановлено:«1.Судовий розгляд має бути проведений і завершений протягом розумного строку».
В статті 306 КПК України (Порядок розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора під час досудового розслідування) зазначається: «2.Скарги на рішення, дії чи бездіяльність під час досудового розслідування розглядаються не пізніше сімдесяти двох годин з моменту надходження відповідної скарги, крім скарг на рішення про закриття кримінального провадження, які розглядаються не пізніше п’яти днів з моменту надходження скарги. 3.Розгляд скарг на рішення, дії чи бездіяльність під час досудового розслідування здійснюється за обов’язкової участі особи, яка подала скаргу, чи її захисника, представника та слідчого чи прокурора, рішення, дії чи бездіяльність яких оскаржується. Відсутність належним чином повідомленого слідчого (детектива) чи прокурора не є перешкодою для розгляду скарги».
В ст.9 (Законність) КПК України зазначається: «1.Під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий, інші службові особи органів державної влади зобов’язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства». Ухвала слідчого судді, у відповідності до ст.370 КПК, за результатами перевірки законності і обгрунтованості рішень, дій чи бездіяльності слідчого, прокурора має бути законною, обґрунтованою та вмотивованою. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об’єктивно з’ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення. Зміст ухвали за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого, прокурора має відповідати вимогам ч.2 ст.372 КПК. Слідчий суддя при перевірці поданої скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого, прокурора та при винесенні рішення за результатами розгляду такої скарги не повинен вирішувати питання, що можуть стати предметом судового розгляду в цьому кримінальному провадженні. Одночасно із визнанням рішення, дії чи бездіяльності слідчого, прокурора незаконним або необґрунтованим, в своїй ухвалі слідчий суддя може зазначити про те, що він зобов’язує посадову особу усунути допущене порушення, визначивши, яку саме дію необхідно припинити чи вчинити. Слідчий суддя самостійно не може прийняти те рішення, яке має бути прийняте слідчим чи прокурором на виконання ухвали, прийнятої за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого. Враховуючи вимоги ч.6 ст.9 КПК України, за якими у випадках, коли положення цього Кодексу не регулюються або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені ч.1 ст.7 цього Кодексу.
Слідчий суддя під час прийняття рішення за скаргою за вих. № 2879/30 від 31.01.2019 року залишив поза увагою такі засади кримінального провадження як верховенство права, законність, доступ до правосуддя та забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності.
За таких обставин, слідчий суддя Солом’янського районного суду м.Києва Жовноватюк В.С., постановивши Ухвалу у судовій справі № 760/3040/19 від 04.03.2019 року, якою відмовила у задоволенні скарги за вих. № 2879/30 від 31.01.2019 року, поданої на підставі ст.303-304 КПК України, а також на підставі ст.55 Конституції України, фактично істотно порушила вимоги цих самих законів.
Стаття 55 Конституції України зазначає, що “кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань”.
Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується (ч.3 ст.8 Конституції). Право на справедливий судовий розгляд також закріплено Міжнародним пактом про громадянські і політичні права та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (ч.1 ст.6).
Право на справедливий судовий розгляд охоплює і право кожного на доступ до правосуддя. У доктрині Європейського суду з прав людини та його практиці “право на суд” охоплює три основні елементи:
1) наявність “суду”, який встановлений відповідно до закону і відповідає вимогам незалежності і неупередженості;
2) наявність у суду достатньої компетенції для вирішення всіх аспектів спору чи обвинувачення, до яких застосовується ст.6 Конвенції;
3) особа повинна мати доступ до такого суду.
У рішенні в справі “Голдер проти Сполученого Королівства”, 1975 року Європейський суд відзначив: “Було б неприйнятним, на думку суду, якби ч.1 ст.6 детально визначала процесуальні гарантії сторонам у судовому провадженні, не забезпечивши, насамперед, того, без чого користування такими гарантіями було б неможливим, а саме: доступу до суду.
Характеристики “справедливості, публічності та оперативності судового провадження були б марними за відсутності судового провадження”. Тож право на доступ до правосуддя в контексті кримінального провадження має дуже важливе значення, і без сумніву його необхідно вважати засадою.
Доступ до правосуддя в контексті кримінального провадження означає надання учасникові провадження можливості (права) звертатися до суду за захистом свого права чи охоронюваного законом інтересу, заявляти різного роду клопотання, оскаржувати до судді, суду чи суду вищої інстанції рішення учасників провадження, які наділені владними повноваженнями і вчиняють ці дії чи ухвалюють рішення.
В практиці Європейського суду з прав людини щодо питання права на суд, на доступ до нього чітко визначився підхід, згідно з яким особі має бути забезпечена можливість звернутися до суду для вирішення певного питання, і держава не повинна вводити правові або чинити нелегітимні перешкоди для здійснення цього права.
Пункт 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає наступне: «Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов’язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення…».
Відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» за №3477-IV від 23.02.2016 року, із змінами і доповненнями, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського Суду як джерело права. Рішенням Європейського Суду у справі «Білуха проти України» (заява № 33949/02 від 09.11.2006 року) встановлено, що відповідно до практики Європейського Суду, наявність безсторонності щодо п.1 ст.6 повинна визначатися за суб’єктивним та об’єктивним критеріями. Відповідно до суб’єктивного критерію, беруться до уваги лише особисті переконання та поведінка окремого судді, тобто чи виявляв суддя упередженість або безсторонність у даній справі. Відповідно до об’єктивного критерію визначається, серед інших аспектів, чи забезпечував суд як такий та його склад, відсутність будь-яких сумнівів у його безсторонності. Стосовно суб’єктивного критерію, то особиста безсторонність суду презюмується, поки не надано доказів протилежного (рішення у справі «Ветштайн проти Швейцарії», пункт 43). Стосовно об’єктивного критерію, то це означає, що при вирішенні того, чи є у цій справі обґрунтовані причини побоюватися, що певний суддя був небезсторонній. Позиція заінтересованої особи є важливою, але не вирішальною. Вирішальним же є те, чи можна вважати такі побоювання обґрунтованими. Важливим питанням є довіра, яку суди повинні вселяти в громадськість у демократичному суспільстві (рішення у справі «Ветштайн проти Швейцарії» та рішення у справі «Кастілло Альгар проти Іспанії», п.45 від 28.10.98 р.). Згідно з ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 p., яка закріплює право на справедливий суд, кожна людина має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.
У відповідності до ст.68 Конституції України кожен зобов’язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.У відповідності до ст.64 Конституції України, конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Вищенаписане дає підстави вважати, що суддя Київського апеляційного суду Габрієль В.О. вчинив кримінальне правопорушення, яке передбачене ч.2 ст.364, ч.2 ст.367, ч.3 ст.375, ч.1 ст.396, ч.2 ст.15, ч.5 ст.27 КК України. Однак, якщо врахувати ще й те, що судова справа № 760/3040/19 від 04.03.2019 року також витікає з предмету громадської діяльності особи 1, яка делегована йому Міністерством юстиції України, то протиправну діяльність судді Габрієль В.О. слід розцінювати як таку, що направлена на зумисне перешкоджання виконанню його громадських обов’язків і тягне за собою додаткову кримінальну відповідальність, що передбачена ст.170 КК України. Крім того, дії судді Габрієль В.О. є явно антидержавними, що направлені на підрив довіри громадськості до органів судової влади і керівників держави вцілому, що явно на руку зовнішнім ворогам нашої держави. Суддя Габрієль В.О., явно через підривну співпрацю з зовнішнім ворогом, перевищив свої службові повноваження, вчинив бездіяльність, покрив вчинені злочини, виніс неправосудне рішення, порушив присягу судді, незаконно відсторонив від законної участі заявника у судовому розгляді поданих ним заяв, тим самим саботуючи роботу органів судової влади. Саботаж і бойкотування роботи судових органів прирівнюється до шпіонажу і зраді інтересам держави. Суддя Габрієль В.О. умисно вчиняє посадові злочини на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, а також державній, економічній і інформаційній безпеці України. Перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту, шпигунство, надання іноземній державі, іноземній організації або їхнім представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України має безжально каратися, поки не розпочалися воєнні дії в м.Києві. Навмисна протидія нинішній державній політиці суддею Габрієль В.О. вже розчарувала частину українців у нинішньому курсі нашого уряду та призводить до агресивної настроєності населення. Зазначене підтверджує, що в діяльності судді Габрієль В.О. наявний склад окремого кримінального правопорушення, що передбачене ч.2 ст.111 КК України. Таким чином, відомості щодо вчинення кримінальних правопорушень суддею Габрієль В.О. містять всі ознаки злочину, що передбачені ч.2 ст.364, ч.2 ст.367, ч.3 ст.375, ч.1 ст.396, ст.170, ч.2 ст.111, ч.2 ст.15, ч.5 ст.27 КК України та підлягають невідкладному внесенню до Єдиного реєстру досудових розслідувань і є підставою для початку проведення досудового розслідування. З цього приводу були подані відповідні заяви до ГПД НАБУ, СУ ДБР і ГСУ СБУ про вчинені кримінальні правопорушення суддею Габрієль В.О. Крім цього, у відповідності до вимог ст.218 Закону України «Про Регламент Верховної Ради України» та ст.480, 482 КПК України, було прийнято рішення про колективне звернення до Генерального прокурора України про подання ним до Верховної Ради України пропозиції про зняття недоторканості з судді Габрієль В.О. з метою подальшого притягнення його до кримінальної відповідальності.
Поміж тим, було прийнято рішення про повідомлення Вищої Ради юстиції України про не належну поведінку судді Габрієль В.О., який порушив присягу судді. Очікуємо результатів адекватного реагування Генерального прокурора України щодо подання пропозиції до ВРУ, а також від ГПД НАБУ, СУ ДБР, ГСУ СБУ — стосовно внесення відомостей до ЄРДР, а від Вищої Ради юстиції — відкриття дисциплінарної справи.
Також очікуємо резонансу небайдужої міжнародної і української громадськості та належної реакції не корумпованого мас-медіа.