Квітченко Яна Олегівна

Квітченко Я.О. і Оксюта Т.Г. вчиняють саботаж і шахрайства

Новости, Популярные новости, Суды

Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
В ст.9 (Законність) Кримінально процесуального Кодексу України зазначається:
«1. Під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий, інші службові особи органів державної влади зобов’язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства».
Згідно ст. 32 КПК України (Територіальна підсудність) передбачено таке:
1. Кримінальне провадження здійснює суд, у межах територіальної юрисдикції якого вчинено кримінальне правопорушення. У разі якщо було вчинено кілька кримінальних правопорушень, кримінальне провадження здійснює суд, у межах територіальної юрисдикції якого вчинено більш тяжке правопорушення, а якщо вони були однаковими за тяжкістю – суд, у межах територіальної юрисдикції якого вчинено останнє за часом кримінальне правопорушення. Якщо місце вчинення правопорушення встановити неможливо, кримінальне провадження здійснюється судом, у межах територіальної юрисдикції якого закінчено досудове розслідування.
2. Кримінальне провадження щодо обвинувачення судді у вчиненні кримінального правопорушення не може здійснюватися тим судом, у якому обвинувачений обіймає чи обіймав посаду судді. Якщо згідно з частиною першою цієї статті кримінальне провадження стосовно судді мас здійснюватися тим судом, у якому обвинувачений обіймає чи обіймав посаду судді, кримінальне провадження здійснює суд, найбільш територіально наближений до суду, в якому обвинувачений обіймає чи обіймав посаду судді, іншої адміністративно-територіальної одиниці.
Згідно зі ст.8 Закону України “Про судоустрій і статус суддів”, яка закріплює право кожної особи на повноважний суд, ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом. Суддя розглядає справи, одержані згідно з порядком розподілу судових справ, установленим відповідно до закону. На розподіл судових справ між суддями не може впливати бажання судді чи будь-яких інших осіб.
Підсудність – це сукупність юридично значимих ознак кримінального провадження (кримінальної справи), на підставі яких кримінальний процесуальний закон визначає суд і склад цього суду, які правомочні здійснювати судовий розгляд. її призначення полягає у правильному розподілі кримінальних проваджень як між судами різних ланок (першої, апеляційної, касаційної інстанцій) судової системи, так і між судами однієї ланки. Територіальна підсудність передбачає розподіл кримінальних проваджень між місцевими судами як судами першої інстанції. Основною ознакою такого розподілу є місце вчинення кримінального правопорушення або місце вчинення більш тяжкого правопорушення, якщо їх кілька, або місце вчинення останнього за часом правопорушення, якщо вони однакові за тяжкістю. У разі не встановлення місця вчинення правопорушення, судовий розгляд щодо цього правопорушення має здійснювати суд, у межах територіальної юрисдикції якого було закінчено досудове розслідування. Для забезпечення об’єктивності судового розгляду щодо судді, який вчинив кримінальне правопорушення, законом передбачено заборону розглядати справу в тому суді, в якому той обіймав чи обіймає посаду судді. Таке провадження буде підсудне суду, що найбільш територіально наближений до цього суду. Конкретний суд, який буде здійснювати судовий розгляд щодо судді, має визначатися за тими самими правилами, що і направлення справи з одного суду до іншого (ч.2 або 3 ст.34).
Згідно ст.34 КПК (Направлення кримінального провадження з одного суду до іншого) передбачено:
1. Кримінальне провадження передається на розгляд іншого суду, якщо:
1) до початку судового розгляду виявилося, що кримінальне провадження надійшло до суду з порушенням правил територіальної підсудності;
2) після задоволення відводів (самовідводів) чи в інших випадках неможливо утворити новий склад суду для судового розгляду;
3) обвинувачений чи потерпілий працює або працював у суді, до підсудності якого належить здійснення кримінального провадження.
4) ліквідовано суд, який здійснював судове провадження.
23.08.2018 року, через приймальну ГПД НАБУ, особа 1 подав на ім’я керівника Національного антикорупційного бюро України Калужинського Андрія Володимировича заяву за вих. № 2496/22 від 22.08.2018 року про вчинення кримінального правопорушення слідчим суддею Солом’янського районного суду м.Києва Оксютою Т.Г. і заступником керівника апарату суду Квітченко Я.О., яку НАБУ зареєструвало під вх. № 7873. У даній заяві особа 1 вказав всі ознаки вчиненого злочину: об’єкт, об’єктивна сторона, суб’єкт, суб’єктивна сторона.
Також, у своїй заяві особа 1 вказав всі ознаки вчиненого злочину: час, місце, спосіб, ПІП осіб, їх місце роботи і посади. Крім цього, особа 1 самостійно кваліфікував вчинення вищевказаними посадовими особами злочину – за ст.170, ч.3 ст.206, ч.2 ст.364, ч.2 ст.368, ч.2 ст.366, ч.2 ст.396 КК України.
Відтак, в заяві особи 1 були всі необхідні дані для внесення її відомостей до ЄРДР впродовж 24 годин керівником ГПД НАБУ, у відповідності до положення п.6 ст.39 КПК України або уповноваженим детективом. Однак, у порушення ч.1 ст.2 КК України, п.1, 4 ст.214 КПК України та п.3.3.1 Наказу про порядок ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань, затвердженого Генеральним прокурором України за № 139 від 06.04.2016 року, станом на 30.08.2018 року особу 1 у жодний із способів так і не було повідомлено керівником ГПД НАБУ або уповноваженим детективом про внесення відомостей його заяви за вих. № 2496/22 від 22.08.2018 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань.
30.08.2018 року, що відповідало 8 (восьмому) процесуальному дню (з оглядом на ч.5 ст.115 КПК України), особа 1 подав через канцелярію суду на ім’я голови Солом’янського районного суду м.Києва скаргу на бездіяльність керівника ГПД Національного антикорупційного бюро України для подання даної скарги до Апеляційного суду м.Києва для визначення підсудності провадження.
Враховуючи вищевикладене, при цьому дотримуючись норм ст. 7, 9, 32, 34 КПК України, слідчий суддя Солом’янського районного суду м.Києва мусив якнайшвидше направити судову справу до Київського апеляційного суду для вирішення питання щодо зміни місця підсудності, чого так і не зробив. Натомість, дана судова справа протиправно утримувалася в Солом’янському районному суді м.Києва шість календарних місяців.
Як згодом з’ясувалося, у зухвале порушення вимог ст. 9, 32, 34 КПК України, а також ст.19 Конституції України, заступник керівника апарату Солом’янського районного суду м.Києва Квітченко Яна Олегівна вступила в злочинний зговір з уповноваженими працівниками даного суду та призначала незаконні авторозподіли подібних судових справ (в тому числі справи за № 760/4991/18), які згодом штучно утримувалися суддями багато місяців, з наступним взяттям самовідводів, що є кримінально караємим вчинком).
З цього приводу особа 1 неодноразово подавав заяви і клопотання на ім’я голови Солом’янського районного суду м.Києва Шереметьєвої Л.А. та на підставі положення ст. 32, 34 КПК ініціював якнайскоріше подання його скарг (в тому числі за вих. № 2496/22 від 22.08.2018 року) до Апеляційного суду м.Києва для визначення підсудності, які остання з незрозумілих причин регулярно ігнорувала, завдаючи особі 1 і його приватному підприємству вкрай великих збитків, а громадській організації – суттєвих перепон, що є злочином.
Також, з оглядом на вищевказану безчинність особа 1 звертався на особистий прийом до голови суду Шереметьєвої Людмили Антонівни і повідомляв їй про факти службового підроблення, зловживання повноваженнями і покривання вчиненого злочину слідчого судді Солом’янського районного суду м.Києва Коробенка С.В. заступником керівника апарату суду Квітченко Я.О. та уповноваженими особами на здійснення авторозподілу судових справ, якщо вони тим чи інакшим способом стосувалися справ судді Солом’янського районного суду м.Києва Коробенка С.В.
Результатом такого звернення стало надсилання на поштову адресу особи 1 письмової відповіді від 27.07.2018 року за № 1.4/578/2018 суддею Оксютою Тарасом Григоровичем, за підготовкою відповіді Квітченко Я.О. Вказаним листом особі 1 протизаконно відмовлялося у задоволенні раніше поданих дюжину клопотань (в тому числі від 16.05.2018 року) щодо передачі судової справи № 760/4991/18 до Київського апеляційного суду для визначення підсудності, що суперечить прямим вимогам ст. 32, 34 КПК України. Крім того, при ознайомленні 20.08.2018 року з матеріалами судової справи № 760/4991/18 особа 1 не виявив решта поданих клопотань (докази викрадання матеріалів справи з метою покривання вчинених злочинів).
Статтею 84 (Докази) Кримінально процесуального Кодексу України констатується:
«1. Доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.
Статтею 318 (Строки і загальний порядок судового розгляду) КПК України встановлено:
«1.Судовий розгляд має бути проведений і завершений протягом розумного строку…».
У відповідності до ч.1 ст.7 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (Право на справедливий суд) «Кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним відповідно до закону».
З норм ст.26 КПК випливає, що сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених цим Кодексом.
Слідчий суддя, суд у кримінальному провадженні вирішують лише ті питання, що винесені на їх розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень цим Кодексом.
Відповідно до ч.1, ч.2 ст.28 КПК України, під час кримінального провадження кожна процесуальна дія або процесуальне рішення повинні бути виконані або прийняті в розумні строки, проведення досудового розслідування у розумні строки забезпечує прокурор, слідчий суддя (в частині строків розгляду питань, віднесених до його компетенції), а судового провадження — суд.
Згідно ч.1 ст.114 КПК, для забезпечення виконання сторонами кримінального провадження вимог розумного строку слідчий суддя, суд має право встановлювати процесуальні строки у межах граничного строку, передбаченого цим Кодексом, з урахуванням обставин, встановлених під час відповідного провадження.
Стаття 113 КПК України дає вичерпну характеристику поняття процесуальних строків:
це встановлені законом або відповідно до нього прокурором, слідчим суддею або судом проміжки часу, у межах яких учасники кримінального провадження зобов’язані (мають право) приймати процесуальні рішення чи вчиняти процесуальні дії. Будь-яка процесуальна дія або сукупність дій під час кримінального провадження мають бути виконані без невиправданої затримки і в будь-якому разі не пізніше граничного строку, визначеного відповідним положенням цього Кодексу.
В статті 306 КПК України (Порядок розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора під час досудового розслідування) зазначається: «2.Скарги на рішення, дії чи бездіяльність під час досудового розслідування розглядаються не пізніше сімдесяти двох годин з моменту надходження відповідної скарги, крім скарг на рішення про закриття кримінального провадження, які розглядаються не пізніше п’яти днів з моменту надходження скарги. 3.Розгляд скарг на рішення, дії чи бездіяльність під час досудового розслідування здійснюється за обов’язкової участі особи, яка подала скаргу, чи її захисника, представника та слідчого чи прокурора, рішення, дії чи бездіяльність яких оскаржується. Відсутність належним чином повідомленого слідчого (детектива) чи прокурора не є перешкодою для розгляду скарги».
Право на справедливий судовий розгляд закріплено Міжнародним пактом про громадянські і політичні права та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (ч.1 ст.6 Конвенції). Пункт 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає наступне: «Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов’язків… або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього обвинувачення…».
У випадку з особою 1, цей самий розумний строк уже перевищив по вині Оксюти Т.Г., Квітченко Я.О. і Шереметьєвої Л.А. половину календарного року, взамін відведених нормами КПК України – 72 години! Вищенаписане дає чіткі підстави вважати, що суддя Оксюта Т.Г. і Квітченко Я.О. вступили в злочинну змову, якою тривало покривають вчинені злочини судді Коробенка С.В., тим самим вчинивши кримінальне правопорушення, що передбачене ст. 170, ч.3 ст.206, ч.2 ст.364, ч.2 ст.368, ч.2 ст.366, ч.2 ст.396 КК України.
Відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» за №3477-IV від 23.02.2016 року, із змінами і доповненнями, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського Суду як джерело права. Згідно з ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 pоку, яка закріплює право на справедливий суд, кожна людина має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом. У відповідності до ст.68 Конституції України, кожен зобов’язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. У відповідності до ст.64 Конституції України (Конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Виходячи з конструкції ч.1 ст.6 Конвенції, можна зробити висновок, що у ній закріплено такі елементи права на судовий захист: 1) право на розгляд справи; 2) справедливість судового розгляду; 3) публічність розгляду справи та проголошення рішення; 4) розумний строк розгляду справи; 5) розгляд справи судом, встановленим законом; 6) незалежність і безсторонність суду.
Право на розгляд справи означає право особи звернутися до суду та право на те, що його справа буде розглянута та вирішена судом. При цьому, особі має бути забезпечена можливість реалізувати вказані права без будь-яких перепон чи ускладнень. Здатність особи безперешкодно отримати судовий захист є змістом поняття доступу до правосуддя.
Якщо порушується право особи, що підпадає під захист Конвенції, ЄСПЛ визнає порушенням права на доступ до правосуддя обов’язок особи до моменту звернення до суду з позовом вичерпати передбачені законодавством способи досудового врегулювання спору або внутрівідомчу систему подання скарг.
Практика ЄСПЛ засвідчує, що право на доступ до суду включає в себе й право на ухвалення рішення по справі. До конструкції «права на розгляд справи» також включається обов’язковий та остаточний характер судового рішення, а саме: обв’язок держав-учасниць Конвенції забезпечити остаточність судових рішень розуміється як те, що права вищих судів переглядати судові рішення мають використовуватися з метою виправлення допущених помилок, а не для проведення нових слухань. Принцип справедливості судового розгляду в окремих рішеннях ЄСПЛ трактується як належне відправлення правосуддя, право на доступ до правосуддя, рівність сторін, змагальний характер судового розгляду справи, обґрунтованість судового розгляду тощо. Що стосується принципу публічності, то він є важливим елементом права на справедливий суд. У ст.6 Конвенції передбачається право кожної людини на те, що розгляд її справи буде відбуватися публічно. Публічний характер розгляду справи спрямований на захист особи від таємного, не підконтрольного суспільству відправлення правосуддя. З іншого боку, публічність є важливим інструментом, який сприяє зміцненню довіри до діяльності судової системи.
Вимога публічності поширюється як на процес розгляду справи, так і на проголошення судового рішення. Наступним елементом права на справедливий суд згідно ст. 6 Конвенції є право на розумний строк розгляду справи. ЄСПЛ не визначає жодних конкретних строків, які можна вважати розумними або нерозумними – це питання вирішується в кожній окремій справі з урахуванням усіх особливостей та обставин, а саме, звертається увага на комплексність справи – оцінювання складності справи з урахуванням обставин та фактів, що ґрунтуються на праві та тягнуть за собою певні юридичні наслідки, належну поведінку заявника, яка не повинна становити умисного затягування розгляду справи та належну поведінку органів державної влади – зобов’язання договірних сторін організувати свої правові системи таким чином, щоб дати можливість судам реалізувати п.1 ст.6 Конвенції та неможливість зловживання своїми зобов’язаннями через недоліки судової системи. Крім вищезазначених критеріїв розумного строку розгляду справи, у практиці ЄСПЛ звертається увага на значущість для заявника питання, що є предметом розгляду, або особливе становище сторони в процесі.
Хіба не за ці стандарти міжнародного і вітчизняного права щодня і на протязі майже п’яти років гинуть в АТО найперспективніша, найсвідоміша і найпатріотичніша молодь України? Квітченко Я.О. і Оксюта Т.Г. через свою нахабність і протиправність «забули» про героїзм Небесної Сотні і про десятки тисяч загиблих воїнів АТО, які віддали свої безцінні життя за право решти українського народу жити без ярма на шиї і у відповідності до європейських стандартів права. Більше цього, Квітченко Я.О. і Оксюта Т.Г. саме у такий спосіб навмисно сплюндровують добру пам’ять про загиблу Небесну Сотню і бійців АТО, нівелюючи своїми диверсійними діями героїчні досягнення українського народу. Сподіватимемося, що у м.Києві знайдуться виживші ветерани АТО і учасники Майдану, які влаштують цим ганебним персонам фекальну люстрацію, якщо ВРП, Верховна Рада України і Президент України не бажають реагувати на це неподобство у встановлений законом спосіб.
Перешкоджання законній діяльності громадських організацій або їх органів може проявитись у будь-яких діяннях, у тому числі із числа описаних вище, які спрямовані на створення перепон у виконанні громадськими організаціями або їх органами Їх статутних завдань, реалізації прав, включаючи право на майно та кошти, придбані в результаті господарської та іншої комерційної діяльності, обмеження прав і свобод громадян у зв’язку з їх належністю або неналежністю до об’єднань громадян. Перешкоджання може виразитись також у погрозах, насильстві або іншому протиправному впливі на керівників чи інших членів профспілок, політичних партій або громадських організацій та їх органів з метою не допустити виконання ними своїх повноважень чи домогтися прийняття неправомірного рішення з боку цього представника. Об’єктивну сторону розглядуваного злочину утворює перешкоджання законній діяльності об’єднанню громадян з будь-яким статусом і будь-якого рівня (ланки): громадському об’єднанню з всеукраїнським, місцевим чи міжнародним статусом; первинній; місцевій, обласній, регіональній, республіканській чи іншій профспілковій організації; республіканській структурі політичної партії чи її місцевим осередкам; органу таких об’єднань будь-якого рівня (центральному чи місцевому, вищому (з’їзду, конференції, зборам) чи виконавчому); керівникам чи іншим представникам таких об’єднань чи їх органів. Якщо спосіб перешкоджання сам по собі є злочинним (перевищення влади або службових повноважень, заподіяння тілесних пошкоджень, погроза вбивством, службове підроблення, порушення рівноправності громадян), то вчинене за наявності для того підстав слід кваліфікувати за сукупністю злочинів — за ст.170 та ст.365, 121, 122, 129, 366, 161 ККУ. Цей злочин вважається закінченим з моменту вчинення дій чи бездіяльності, які спрямовані на перешкоджання законній діяльності зазначених об’єднань громадян або їх органів. Суб’єктивна сторона злочину характеризується умислом.
Вищенаписане дає підстави вважати, що Квітченко Я.О. і Оксюта Т.Г. вчинили кримінальне правопорушення, яке передбачене ст. 170, ч.3 ст.206, ч.2 ст.364, ч.2 ст.368, ч.2 ст.366, ч.1 ст.396, ч.2 ст.15, ч.5 ст.27 КК України. Однак, якщо врахувати ще й те, що судова справа № 760/4991/18 також витікає з предмету громадської діяльності особи 1, яка делегована йому Міністерством юстиції України, то протиправну діяльність Квітченко Я.О. і Оксюти Т.Г. слід розцінювати як таку, що направлена на зумисне перешкоджання виконанню його громадських обов’язків і тягне за собою додаткову кримінальну відповідальність, що передбачена ст.170 КК України. Крім цього, як для даного випадку, дії Квітченко Я.О. і Оксюти Т.Г. є явно антидержавними, що направлені на підрив довіри громадськості до органів судової влади і керівників держави вцілому, що явно на руку зовнішнім ворогам нашої держави. Квітченко Я.О. і Оксюта Т.Г., явно через підривну співпрацю з зовнішнім ворогом, регулярно перевищують свої службові повноваження, вчиняють службові підроблення, приховують вчинені злочини, перешкоджають доступу до правосуддя, вчиняють саботаж і шахрайства, перешкоджають громадській діяльності, тим самим саботуючи роботу органів судової влади. Саботаж і бойкотування роботи судових органів прирівнюється до шпіонажу і зраді інтересам держави. Квітченко Я.О. і Оксюта Т.Г. умисно вчиняють посадові злочини на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, а також державній, економічній і інформаційній безпеці України. Перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту, шпигунство, надання іноземній державі, іноземній організації або їхнім представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України має безжально каратися, поки не розпочалися воєнні дії в м.Києві. Навмисна протидія нинішній державній політиці Квітченко Я.О. і Оксютою Т.Г. вже розчарувала частину українців у нинішньому курсі нашого уряду та призводить до агресивної настроєності населення. Зазначене підтверджує, що в діяльності Квітченко Я.О. і Оксюти Т.Г. наявний склад ще одного кримінального правопорушення, що передбачене ч.2 ст.111 КК України. Таким чином, відомості щодо вчинення кримінальних правопорушень Квітченко Я.О. і Оксюти Т.Г. містять всі ознаки злочину, що передбачені ст. 170, ч.3 ст.206, ч.2 ст.364, ч.2 ст.368, ч.2 ст.366, ч.1 ст.396, ч.2 ст.111, ч.2 ст.15, ч.5 ст.27 КК України та підлягають невідкладному внесенню до Єдиного реєстру досудових розслідувань і є підставою для початку проведення досудового розслідування. З цього приводу були подані відповідні заяви до ГПД НАБУ, ГСУ ГПУ, СУ ДБР і ГСУ СБУ про вчинені кримінальні правопорушення Квітченко Я.О. і Оксютою Т.Г. Очікуємо результатів адекватного реагування від ГПД НАБУ, ГСУ ГПУ, СУ ДБР, ГСУ СБУ щодо внесення відповідних відомостей до ЄРДР. Також очікуємо резонансу небайдужої міжнародної і української громадськості та належної реакції не корумпованого мас-медіа.

Квітченко Яна Олегівна Оксюта Тарас Григорович НАБУ

Квітченко Яна Олегівна Оксюта Тарас Григорович ЄРДР

3 comments

  • Ще одна сіліконова курва Солом’янського суду міста Києва. Такої лярви навряд чи в якомусь суді можна побачити. Одіне плаття в обтяжку як дешевий гандон із глибоким розрізом аж до самого анусу і в перевалочку демонструє непомірно накачані ботексом целлюлітні сідниці кожні 15 хвилин на усіх коридорах суду, наче на подіумі дому терпимості, а також по дорозі до кав’ярні, що поруч з судом…

  • Таке розпусницьке позорище могли взяти на роботу тільки в цьому ганебному болоті, що Солом’янським судом себе називає. Це лярвище розміщає свої розпусницькі фото практично по всім порносайтам інтернету, намагаючись найти якогось козла, який би на її лобку не зміг розгледіти густу сивину! Думала що зробить кар’єру супер-секретутки, однак її навіть не допустили до конкурсу, знаючи її сексуальні інциденти.

  • явно пришелепкувата особа. взяла на прокат п’ятиметрову cукню і на карачках робить по всьому інтернету напівоголені фотосесії. при цій всій пошлості вона мала наглість подати 14.12.2018 року свою кандидатуру на конкурс на зайняття вакантної посади заступника керівника апарату Верховного Суду – керівника секретаріату Касаційного кримінального суду Верховного Суду, де за її блядство (цитата) – “Рішенням Комісії Квітченко Яна Олегівна та Скалозуб Лілія Пантелеймонівна не допущені до участі у конкурсному відборі як такі, що не відповідають умовам конкурсу”. а в Солом’янському суді хіба такі виродки потрібні? типу цей суд є сміттєзвалищем для негідників, шахраїв, збоченців, прохіндєїв і шалав? чи це принципова позиція судової влади показувати збіднілому і безправному народові України напівоголені ботексні губи і сідниці працівників цього ганебного суду?

Залишити відповідь