Кушнір С.В. Шизофреніки і ватніки з окладом в 134 539 грн.

16.09.2020 року особа 1 подав слідчому судді Солом’янського районного суду м.Києва скаргу за вих.№ 3987/16 на бездіяльність керівника ГПД НАБУ у нездійсненні інших процесуальних дій, яких він змушеним був вчинити в обмежений процесуальний строк, однак досі не вчинив. В даній скарзі особа 1 зазначав таке: “15.05.2017 року, через приймальну ГПД НАБУ, я подав на ім’я уповноваженого детектива ГПД НАБУ заяву про надання витягів з ЄРДР, Пам’яток про процесуальні права і обов’язки потерпілого у кримінальному провадженні та про потребу у вчиненні інших процесуальних і слідчих дій. Однак, жодної реакції з цього приводу з боку уповноваженого детектива ГПД Національного антикорупційного бюро України не послідувало.
13.02.2018 року, через приймальну ГПД НАБУ, я подав на ім’я керівника ГПД НАБУ клопотання за вих. № 2224/13 про надання витягів з ЄРДР, Пам’яток про процесуальні права і обов’язки потерпілого у кримінальному провадженні та про потребу у вчиненні інших процесуальних і слідчих дій. Однак, жодної реакції з цього приводу з боку керівника ГПД Національного антикорупційного бюро України не послідувало. Після цього я надсилав уповноваженому детективу і його керівнику ще три клопотання, якими просив вчинити процесуальні і слідчі дії, однак, жодної реакції з цього приводу з їх боку так і не послідувало. Також сама реакція спостерігалася і на численні ухвали слідчих суддів, які вимагали від керівника і уповноваженого детектива ГПД НАБУ розглянути вказані клопотання: ухвалою № 760/4989/18 від 22.03.2018 року, ухвалою № 760/9218/17 від 11.07.2017 року, ухвалою № 760/27395/17 від 16.05.2018 року, ухвалою № 760/27393/17 від 04.01.2018 року, ухвалою № 760/27391/17 від 04.01.2018 року та ухвалою № 760/27392/17 від 04.01.2018 року”.
У відповідності до положення ст.39 КПК України, а також щодо змісту судових рішень № 11-сс/796/1054/2018 від 06.02.2018 року та № 11-сс/796/1527/2018 від 13.03.2018 року колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду м.Києва, а також на підставі вимог ст.39, 303 КПК України та Узагальнення про практику розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність органів досудового розслідування або прокурора під час досудового розслідування Вищого спеціалізованого суду України з розгляду Цивільних і кримінальних справ (Лист від 12.01.17 № 9-49/0/4-17), керівник органу досудового розслідування несе пряму відповідальність за бездіяльність ввіреного йому органу, а тому вимушений реагувати на подані заяви щодо внесення до ЄРДР усіх відомостей, зазначених в заявах про вчинені кримінальні правопорушення, про надання витягів з ЄРДР і Пам’яток про процесуальні права і обов’язки потерпілого в кримінальних провадженнях.
А саме, пунктом 1 ч.2 ст.39 КПК України передбачено, що саме керівник органу досудового розслідування уповноважений визначати слідчого (слідчих), який здійснюватиме досудове розслідування, а у випадках здійснення досудового розслідування слідчою групою – визначати старшого слідчої групи, який керуватиме діями інших слідчих. В таку групу слідчих може бути включений і сам керівник органу досудового розслідування. Разом з тим, включення до групи слідчих керівника органу досудового розслідування є необов’язковим, оскільки, в силу наданих процесуальним законом, зокрема п.4, 6 ч.2 ст.39 КПК України повноважень, керівник органу досудового розслідування уповноважений вживати заходів щодо усунення порушень вимог законодавства у випадку їх порушення слідчим (детективом), здійснювати досудове розслідування, виконувати функції реєстратора кримінальних правопорушень, користуючись при цьому повноваженнями слідчого (детектива). А слідчий (детектив), відповідно до п.1 ч.1 ст.40 КПК України, уповноважений починати досудове розслідування та розглядати подані йому клопотання. Зазначене також узгоджується із офіційною позицією суддів ВССУ, яка викладена в п.1.1 Узагальнень «Про практику розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність органів досудового розслідування чи прокурора під час досудового розслідування», затверджених на засіданні Зборів суддів ВССУ 23.12.2016 року: “…Визначений ч.1 ст.214 КПК обов’язок слідчого або прокурора не вимагає оцінки цими суб’єктами такої заяви (повідомлення) на предмет наявності ознак складу злочину для того, щоб вчинити процесуальну дію, яка полягає у внесенні відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР. Такі вимоги не передбачають здійснення оцінки обґрунтованості заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення, а передбачають лише обов’язок уповноважених органів здійснити фіксацію наданих особою відомостей про кримінальне правопорушення, які вона надає усвідомлено для реалізації відповідними органами завдань кримінального провадження».
Наведене свідчить, що оскаржувана особою 1 бездіяльність керівника органу досудового розслідування, яка полягає у не у нездійсненні інших процесуальних дій, які він був зобов’язаним вчинити у визначений КПК строк в межах поданої заяви, являлася предметом оскаржування в суді.
В ст.57 Конституції України зазначено таке: «Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов’язки громадян, мають бути доведені до відома населення у порядку, встановленому законом. Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов’язки громадян, не доведені до відома населення у порядку, встановленому законом, є нечинними».
Відповідно до Рекомендації 8 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо допомоги потерпілим від злочинів від 14.06.2006 року під поняттям “потерпілий” слід розуміти фізичну особу, що зазнала шкоди, включаючи фізичні ушкодження або психічні травми, душевні страждання або економічні втрати, спричинені діями або бездіяльністю, які є порушенням норм кримінального права держав-членів. У належних випадках термін “потерпілий” також охоплює найближчих членів сім’ї або утриманців прямо постраждалої особи (п.1.1).
Процесуального статусу потерпілого особа набуває з моменту подання заяви про вчинення щодо неї кримінального правопорушення до слідчого (детектива, прокурора).
У відповідності до ч.1 ст.214 КПК, «…при прийнятті заяви про вчинення правопорушення, слідчий або прокурор вносить відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань і розпочинає розслідування, вручивши потерпілому Пам’ятку про його процесуальні права та обов’язки.
Відповідно ч.1, 2 ст.55 КПК України, законодавець констатує наступне: «1. Потерпілим у кримінальному провадженні може бути фізична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано моральної, фізичної або майнової шкоди… 2. Права і обов’язки потерпілого виникають в особи з моменту подання заяви про вчинення щодо неї кримінального правопорушення… Потерпілому вручається Пам’ятка про процесуальні права та обов’язки особою, яка прийняла заяву про вчинення кримінального правопорушення».
У своїй заяві за вих. № 770/11 від 12.12.2016 року про вчинене кримінальне правопорушення особа 1 вказував, що вона подається в порядку ст.55 КПК України. Крім того, в даній заяві особа 1 зазначав, що «…Діями керівника прокуратури Рівненської області Соболя О.М., а також слідчими даної прокуратури Демчуком П.Ю. і Бабичем О.А. та процесуальними керівниками Рункевичем Б.М. і Ідрісовим Р.М. у кримінальному провадженні 42016000000001525, мені було заподіяно матеріальну шкоду на загальну суму 200 000 (двісті тисяч) гривень, а моральної – ще на 100 000 (сто тисяч) грн., разом на 300 000 (триста тисяч) грн.».
Отже, при прийнятті від особи 1 заяви за вих. № 770/11 від 12.12.2016 року про вчинені кримінальні правопорушення керівник ГПД НАБУ або уповноважений детектив мусив негайно вручити йому Пам’ятку про процесуальні права та обов’язки потерпілого у кримінальному провадження, чого досі не зробив.
Винесення слідчим постанови про визнання особи потерпілим КПК не передбачає.
Водночас, у п.1 ч.2 ст.56 КПК наголошується, що потерпілий має право «на негайне прийняття і реєстрацію заяви про кримінальне правопорушення, визнання його потерпілим». Однак, детектив досі не скорився положенню ст. 21, 534, 535 КПК, так як продовжує не виконувати вимог Ухвали суду за № 760/21881/16-к від 18.01.2017 року щодо внесення до ЄРДР усіх відомостей, зазначених в заяві за вих. № 770/11 від 12.12.2016 року та в п.5 ч.5 ст.214 КПК, вчиняючи злочин, що передбачений ст.382 КК України.
Пунктом 8 частини 1 статті 3 КПК України встановлено коло посад, які підпадають під визначення керівник органу досудового розслідування, відповідно такою особою, як для даного прикладу являється керівник ГПД НАБУ – Калужинський Андрій Володимирович.
Отже, подання заяви, яка є повідомленням про кримінальне правопорушення, зобов’язувало керівника ГПД НАБУ Калужинського А.В., шляхом надання доручення, забезпечити внесення необхідних відомостей до ЄРДР. Попри зазначене, викладені у заяві за вих. № 770/11 від 12.12.2016 року відомості до ЄРДР не внесені, внаслідок чого досудове розслідування не здійснюється. Ухилення від виконання вказаного обов’язку свідчить про бездіяльність керівника органу досудового розслідування, що тягне за собою карну відповідальність. Також, п.2.2. Розділу ІІ Наказу Генеральної прокуратури України «Про єдиний реєстр досудових розслідувань» передбачено, що у випадку вчинення кримінального правопорушення досудове розслідування розпочинається невідкладно. За умови встановлення обставин, які свідчать про вчинення правопорушення, проводиться досудове розслідування відповідно до вимог статті 214 КПК України.
У відповідності до вимог ст.35 КПК, автоматизованою системою документообігу Солом’янського районного суду м.Києва, справа № 760/20296/20 була розподіленою на слідчого суддю Кушнір Світлану Іванівну.
18.09.2020 року слідчий суддя Солом’янського районного суду м.Києва Кушнір С.І. винесла Ухвалу у судовій справі за № 760/20296/20, якою особі 1 було відмовлено у відкритті провадження, а фактично – у доступі до правосуддя, адже тим самим порушила вимоги статті 39, 39-1 Кодексу та ст. 55, 129 Конституції України. При чому, без повернення матеріалів скарги. У відповідності до описової частини Ухвали у судовій справі №760/20296/20, слідчий суддя Кушнір С.І. відмовила у відкритті провадження тому, “…оскільки оскаржується бездіяльність керівника ГПД НАБУ, яка у відповідності до ст.303 КПК України не підлягає оскарженню”.
Якщо врахувати те, що з 2016 року і по 2019 рік слідчий суддя Кушнір С.І. десятками раз відкривала судові провадження за ідентичними скаргами особи 1 (на бездіяльність керівника ГПД НАБУ, на прикладі ухвал за № 760/152/19 від 30.01.2019 року, № 760/19678/19 від 07.08.2019 року, № 760/9713/19 від 31.07.2019 року, № 760/151/19 від 30.01.2019 року, № 760/8108/19 від 29.05.2017 року №760/5149/17 від 04.04.2017 року, № 760/8142/19 від 29.05.2019 року) та виносила в переважній кількості по кожному з них позитивні судові рішення, то є всі підстави вважати дану суддю дурною, тупою або неадекватною, або ж такою, що застосовує неоднакові норми права в одних і тих же самих випадках звернення громадян, що надає підстави для апеляційної інстанції гарантовано скасовувати такі усі її рішення. А якщо це так, тоді яке має право дана суддя отримувати щомісяця заробітну плату в 134 539,00 грн., яка по своїй суті є або дурна, або психічно хвора або завідомо злочинна, так як своїми неправосудними рішеннями регулярно завдає матеріальної, фізичної і моральної шкоди громадянам України? І що найголовніше, кому потрібна така суддя, яка по суті вона не здатна тримати навіть мітлу в своїх нелюдських руках? І чому досі Верховна Рада України, ВРП та Президент України не реагують потрібним чином на таку безмозку істоту, а продовжують і надалі витрачати такі баснословні бюджетні кошти на утримування на дуже відповідальній ланці роботи фактично безнадійного інваліда (на всю її хвору голову), або потенційної бандитки чи диверсанта-ватніка?
Статтею 2 КПК України визначені завдання кримінального судочинства, одни м з яких є захист особи, суспільства від кримінальних правопорушень.
Реалізація вказаного завдання здійснюється, з поміж іншого, шляхом забезпечення кожному громадянину права на звернення до уповноважених органів з заявою про вчинене кримінальне правопорушення. Зазначене право породжує відповідний обов’язок органів досудового розслідування своєчасно відреагувати на такі звернення у передбачений законом спосіб, тобто відповідно до встановленої законом процедури.
Статтею 55 Конституція України зазначається, що кожному громадянину гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових осіб та службових осіб.
Статтею 129 Конституція України зазначається, основними засадами судочинства є:
1) законність; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) забезпечення доведеності вини; 4) змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості; 5) підтримання державного обвинувачення в суді прокурором; 6) забезпечення обвинуваченому права на захист; 7) гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 8) забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом; 9) обов’язковість рішень суду.
Слідчий суддя Солом’янського районного суду м.Києва Кушнір С.І. при розгляді скарги за вих. № 3987/16 від 16.09.2020 року у судовій справі за № 760/20296/20 неправильно застосувала норми процесуального і матеріального права, чим власне і порушила їх та спричинила завідомої матеріальної, фізичної і моральної шкоди скаржнику. За таких обставин, слідчий суддя Солом’янського районного суду м.Києва Кушнір С.І., постановивши Ухвалу у судовій справі № 760/20296/20 від 18.09.2020 року, якою відмовила у відкритті провадження, фактично істотно порушила вимоги кримінально-процесуального закону. Останнє, згідно ст.409, 412 КПК передбачає скасування такої ухвали та призначення повторного розгляду скарги.
Статтею 304 КПК України передбачено (цитата):
«1. Скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора, можуть бути подані особою протягом десяти днів з моменту прийняття рішення, вчинення дії або бездіяльності. Якщо рішення слідчого чи прокурора оформлюється постановою, строк подання скарги починається з дня отримання особою її копії.
2. Скарга повертається, якщо: 1) скаргу подала особа, яка не має права подавати скаргу; 2) скарга не підлягає розгляду в цьому суді; 3) скарга, подана після закінчення строку, передбаченого ч.1 ст.304 КПК та особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку або слідчий суддя за заявою особи не знайде підстав для його поновлення. 3. Копія ухвали про повернення скарги невідкладно надсилається особі, яка її подала, разом із скаргою та усіма доданими до неї матеріалами. 4. Слідчий суддя, суд відмовляє у відкритті провадження лише у разі, якщо скарга подана на рішення, дію чи бездіяльність слідчого, прокурора, що не підлягає оскарженню. 5. Копія ухвали про відмову у відкритті провадження невідкладно надсилається особі, яка подала скаргу, разом із скаргою та усіма доданими до неї матеріалами. 6. Ухвала про повернення скарги або відмову у відкритті провадження може бути оскаржена в апеляційному порядку. 7. Повернення скарги не позбавляє права повторного звернення до слідчого судді, суду в порядку, передбаченому цим Кодексом».
Відповідно вищевикладеному, в силу п.2 ч.2 ст.304 КПК України, дана суддя не мала права відмовляти особі 1 у прийнятті до розгляду скарги на бездіяльність керівника ГПД НАБУ, яка виразилася у не внесенні відомостей до ЄРДР про вчинені кримінальні правопорушення, а раз уже відмовила – то мусила повернути таку скаргу в силу п.3,5 ч.2 ст.304 КПК України, однак чомусь діяла в обох цих випадках протиправно і невмотивовано.
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду м.Києва уже розглядала подібні судові справи, за результатами чого такі ухвали скасовувала.
Відповідно до п.2 Інформаційного листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про деякі питання порядку оскарження рішень, дій чи бездіяльності під час досудового розслідування» від 9 листопада 2012 року за № 1640/0/4-12, у статті 303 КПК визначено порядок оскарження бездіяльності слідчого, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення, тобто – впродовж 24 годин.
У відповідності до Узагальнення про практику розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність органів досудового розслідування або прокурора під час досудового розслідування Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ Листом від 12.01.2017 № 9-49/0/4-17 пояснив наступне: «…Необхідність існування судового порядку оскарження аналізованого виду бездіяльності ґрунтується на закріпленні у ст.214 КПК обов’язку слідчого, прокурора невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, внести відповідні відомості до ЄРДР та розпочати розслідування. Таким чином, на відміну від процесуального порядку реагування на заяви та повідомлення про злочин, який було встановлено в КПК 1960 року, згаданий обов’язок слідчого або прокурора не вимагає оцінки цими суб’єктами такої заяви (повідомлення) на предмет наявності ознак складу злочину для того, щоб вчинити процесуальну дію, яка полягає у внесенні відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР. Наведене підтверджується імперативними положеннями ч. 4 ст.214 КПК, згідно з якою відмова у прийнятті та реєстрації заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення не допускається. Окрім КПК, нормативні засади, пов’язані із вчиненням зазначеної процесуальної дії, регламентовані Положенням про порядок ведення ЄРДР, затвердженим наказом Генерального прокурора України від 06.04.2016 за № 139, прийнятим на виконання вимог КПК України. Зазначені нормативні засади, як засвідчили результати проведеного аналізу судової практики, також беруться до уваги слідчими суддями під час розгляду аналізованого в межах цього підрозділу виду скарг. Таким чином, з огляду на чіткий обов’язок внесення слідчим чи прокурором відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР із встановленням обмеженого процесуального строку для його виконання, за наявності лише загальних вимог до заяв чи повідомлення про кримінальне правопорушення, у переважній більшості випадків у разі встановлення факту звернення із заявою та констатації факту невнесення відомостей про кримінальне правопорушення в межах регламентованого ст.214 КПК 24-годинного строку, слідчі судді постановляють ухвали про задоволення скарг на бездіяльність слідчого чи прокурора. Відтепер у всіх справах обов’язковим є проведення досудового розслідування (прояв засади публічності), яке розпочинається слідчим, прокурором негайно після внесення заяви потерпілого до Єдиного реєстру досудових розслідувань».
У відповідності до Наказу № 139 ГПУ, в 2 частині (Облік кримінальних правопорушень) розділу II (Порядок формування та ведення реєстру), в пункті 8 зазначається таке (Цитата):
«Відомості про декілька вчинених кримінальних правопорушень, зазначених в одній заяві, повідомленні або виявлених безпосередньо прокурором, слідчим чи працівником іншого підрозділу, незалежно від часу їх учинення, наявності осіб, які вчинили кримінальні правопорушення, вносяться до Реєстру за кожним правопорушенням окремо». Крім цього, в Наказі № 139 ГПУ передбачено частиною 3 (Облік кримінальних проваджень) розділу II (Порядок формування та ведення реєстру), в пункті 1 таке (Цитата): 3. Кримінальні провадження, що надходять для проведення досудового розслідування з органів прокуратури до органу досудового розслідування або з органів досудового розслідування до іншого органу досудового розслідування, а також провадження, що надійшли з одного району в інший район, удруге не обліковуються і закінчуються провадженням за номером первинної реєстрації.
При прийнятті рішення про передачу кримінального провадження за підслідністю відомості до Реєстру вносяться одночасно з направленням до органу досудового розслідування матеріалів кримінального провадження». Згідно ч.2 ст.8 та ч.5 ст.9 КПК України, принцип верховенства права у кримінальному провадженні та кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
Ст.13 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини визначено, що кожен, чиї права та свободи було порушено, має право на засіб юридичного захисту в національному органі.
Ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» зобов’язано суди застосовувати при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерела права. Зокрема, практика ЄСПЛ щодо проведення ефективного офіційного розслідування кримінального права є сталою та вказує на те, що згідно з мінімальними критеріями ефективності, які суд визначив у своїй практиці, таке розслідування має бути незалежним, безстороннім і підлягати громадському контролю, а компетентні органи повинні діяти зі зразковою ретельністю та оперативністю. Розслідування має бути ретельним та неупередженим. Останнє означає, що органи слідства завжди повинні добросовісно намагатись з’ясувати, що трапилось, однак не покладатися на поспішні та необґрунтовані висновки для закриття кримінальної справи або використовувати такі висновки як підставу для своїх незаконних рішень, або ж як відповідну підставу для отримання неправомірної вигоди. Будь-який недолік розслідування обов’язково призведе до не встановлення причин вчинення злочину або винних осіб у цьому ж самому злочину та створюватиме небезпеку недотримання цього стандарту (Рішення у справі «Олександр Ніконенко проти України», «Мута проти України», «Карабет та інші проти України»).
Слідчі і процесуальні керівники органу розслідування повинні вживати усіх розумних і доступних їм заходів для забезпечення збирання доказів, що стосуються події, включаючи зокрема показання свідків та отримання висновків судових експертиз, яких уповноважений детектив умисно уникає з метою приховування вчинених злочинів фігуранта у справі провадження.
В частині 2 ст.9 КПК України визначено, що прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий зобов’язані всебічно, повно і неупереджено дослідити обставини кримінального провадження, надати їм належну правову оцінку та забезпечити прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень. Тобто, повнота дослідження кримінального провадження означає встановлення всього кола фактичних обставин, що можуть суттєво вплинути на рішення у кримінальному провадженні; використання такої сукупності доказів, яка обгрунтовує зроблені висновки як такі, що не залишають місця сумнівам. Неупередженість означає пізнання органами, що ведуть процес, обставин кримінального провадження у точній відповідності з дійсністю, неупередженість у їх збиранні, перевірці та в оцінці доказів, безсторонність щодо всіх учасників процесу та інших осіб, які беруть участь у кримінальному провадженні, оскільки на прокурора, керівника органу досудового розслідування, слідчого покладається обов’язок надати доказам належну правову оцінку за правилами ч.1 ст.94 КПК України та забезпечити прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень.
У відповідності до статті 129-1 Конституції України (Суд ухвалює рішення іменем України.
Судове рішення є обов’язковим до виконання), держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Пунктом 9 ч.2 ст.129 Конституції України передбачено одну з основних засад судочинства — обов’язковість рішень суду. Виконання будь-якого судового рішення є невід’ємною стадією процесу правосуддя. Тому при вирішенні спору про відповідальність держави за невиконання судового рішення суд повинен з’ясувати причини такого невиконання та визначити державний орган, з вини якого це сталося.
При цьому необхідно мати на увазі, що Європейський суд з прав людини у рішенні, ухваленому 07.05.2002 року у справі «Бурдов проти Росії», наголосив, що для держави є неприпустимим виправдання неможливості виконання судового рішення відсутністю належного фінансування, некомпетентність слідчого чи через бездіяльність керівника органу досудового розслідування.
У відповідності до Узагальнення про практику розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність органів досудового розслідування або прокурора під час досудового розслідування Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12.01.2017 № 9-49/0/4-17 пояснив наступне: «…Бездіяльність, яка полягає у нездійсненні інших процесуальних дій, є третім, комплексним видом бездіяльності, оскарження якої допускається відповідно до п.1 ч.1 ст.303 КПК України. Так, бездіяльність, яка підлягає оскарженню відповідно до п.1 ч.1 ст.303 КПК, передбачає три обов’язкові ознаки: 1) слідчий або прокурор наділені обов’язком вчинити певну процесуальну дію; 2) така процесуальна дія має бути вчинена у визначений КПК строк; 3) відповідна процесуальна дія слідчим чи прокурором у встановлений строк не вчинена. Таким чином, наведена норма дозволяє звернутися до суду зі скаргою не на будь-яку бездіяльність, а лише щодо обов’язків, строк виконання яких чітко регламентований кримінальним процесуальним законодавством. Наведеним ознакам відповідає бездіяльність, яка виникає внаслідок невиконання вимог ст.220 КПК, згідно з якою клопотання сторони захисту, потерпілого і його представника чи законного представника, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, про виконання будь-яких процесуальних дій слідчий, прокурор зобов’язані розглянути в строк не більше трьох днів з моменту подання і задовольнити їх за наявності відповідних підстав. Про результати розгляду клопотання повідомляється особа, яка заявила клопотання. Про повну або часткову відмову в задоволенні клопотання виноситься вмотивована постанова, копія якої вручається особі, яка заявила клопотання, а у разі неможливості вручення з об’єктивних причин – надсилається їй. При цьому варто зважати на те, що відповідна бездіяльність може бути зумовлена не лише невчиненням процесуальної дії в межах встановлених зазначеною нормою строків, а й неналежним розглядом клопотання, зокрема, залишенням його без процесуального реагування або неналежним на нього процесуальним реагуванням. Водночас порядок і строки розгляду клопотань у кримінальному провадженні, у тому числі щодо здійснення такої процесуальної дії, як надання матеріалів кримінального провадження для ознайомлення, регламентовані ст.220 КПК. Неоднаково у судовій практиці вирішується питання оскарження бездіяльності стосовно розгляду заяви про визнання потерпілим. Так, ухвалою слідчого судді Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 25.08.2015 відмовлено у відкритті провадження за такою скаргою на бездіяльність слідчого, що полягає у невизнанні його потерпілим, оскільки, на думку слідчого судді, відповідна бездіяльність не є предметом оскарження відповідно до п.1 ч.1 ст.303 КПК, адже строки розгляду заяви про визнання потерпілим КПК не регламентовано. Водночас у практиці були випадки, коли у відповідь на заяву про визнання потерпілим у кримінальному провадженні слідчий, всупереч вимогам процесуального законодавства, надсилав особі лист, а не постанову про відмову у визнанні такої особи потерпілою. Однак слідчі судді, які розглядали скарги на бездіяльність, зумовлену невизнанням особи потерпілою за наявності поданої нею заяви, не завжди забезпечували належний розгляд відповідних скарг. Так, слідчий суддя Дніпровського районного суду м. Києва ухвалою від 05.08.2016 відмовив у відкритті провадження за скаргою на бездіяльність прокурора щодо невизнання особи потерпілою. Зазначена ухвала була мотивована такими аргументами: «як убачається з долучених до скарги матеріалів, прокурор Ш. рішення у формі постанови не приймав, а направив заявнику інформаційний лист, через що на цей час предмет оскарження, вказаний у скарзі, відсутній взагалі – рішення прокурора у формі постанови». Однак у наведеному випадку слідчий суддя не врахував, що предметом оскарження є не лише відмова у визнанні потерпілим, а й бездіяльність, яка полягає у невчиненні процесуальних дій. У свою чергу, в судовій практиці є випадки, коли особа звертається до слідчого судді зі скаргою не на бездіяльність, яка полягає у невизнанні потерпілим, а на бездіяльність, яка виявилась у неврученні пам’ятки про права потерпілого. Згідно зі встановленими обставинами особа звернулась до слідчого із заявою про визнання її потерпілою, однак, всупереч ст.55 КПК, на момент розгляду скарги слідчим не було виконано вимог ч.2 ст.55 КПК, відповідно до якої потерпілому вручається пам’ятка про процесуальні права та обов’язки особою, яка прийняла заяву про вчинення кримінального правопорушення. Мотивуючи прийняте рішення, слідчий суддя зазначив, що відповідно до ст.55 КПК, вбачається, що обов’язок органів, які здійснюють кримінальне провадження, виносити постанову є лише у випадку відмови особі про визнання її потерпілою, а при задоволенні такої заяви не є обов’язковим. Таким чином, неповідомлення скаржника щодо невизнання його потерпілим дає підстави вважати, що органи досудового слідства його заяву прийняли та задовольнили, визнавши його потерпілим у кримінальному провадженні № 12012040700000143 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.382 КК України. Як у матеріалах справи, так і в матеріалах досудового розслідування відсутня постанова про відмову ОСОБА_2 у визнанні її потерпілою. Також відсутні відомості щодо роз’яснення потерпілому його прав та обов’язків. Встановлено, що потерпіла особа вважає, що їй завдано моральну шкоду, а тому вона має право знати про свої права та обов’язки в рамках цього кримінального провадження. У контексті наведеного слід зазначити, що КПК не передбачає обов’язку посадових осіб органів досудового розслідування приймати процесуальне рішення про визнання особи потерпілою, оскільки згідно з ч.2 ст.55 КПК права та обов’язки потерпілого виникають в особи з моменту подання заяви про вчинення щодо неї кримінального правопорушення. Отже, з цього моменту така особа, за відсутності постанови про відмову у визнанні потерпілим, відповідно до ст.220 КПК може вносити клопотання про вчинення процесуальних дій, які мають бути розглянуті, зокрема і щодо такої процесуальної дії, як вручення повідомлення про процесуальні права та обов’язки. Водночас слід зазначити, що потерпілий може звертатись з іншими клопотаннями, пов’язаними з його статусом, до слідчого та прокурора, бездіяльність щодо реагування на які є предметом оскарження відповідно до п.1 ч.1 ст.303 КПК. Також слід розмежовувати бездіяльність, яка оскаржується в порядку п.1 ч.1 ст.303 КПК, та відмову в задоволенні клопотання про проведення слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій. Неврахування різниці у зазначених видах скарг призводить до скасування необґрунтованих ухвал слідчих суддів про відмову у відкритті провадження за результатами їх апеляційного перегляду. Так, слідчий суддя розцінив скаргу на бездіяльність слідчого, яка виявилась у відсутності процесуального реагування на заяву про проведення слідчих дій, як скаргу на рішення слідчого про відмову у задоволенні відповідної заяви. Таким чином, якщо особа звернулась із клопотанням про проведення слідчої дії, однак воно залишилось без реагування або без належного реагування (наприклад, не було розглянуте або було розглянуте в частині) слідчого, то в такому випадку правомірним є оскарження такої бездіяльності відповідно до п.1 ч.1 ст.303 КПК. Водночас слід зазначити, що бездіяльність стосовно відсутності реагування на відповідні клопотання про вчинення певних процесуальних, зокрема слідчих дій, може бути предметом оскарження лише у тих випадках, коли скаржник попередньо ініціював вчинення таких дій, звертаючись із відповідним клопотанням до слідчого. За відсутності такого попереднього клопотання слідчі судді приймають обґрунтовані рішення про відмову у відкритті провадження за скаргою. Водночас, слідчий суддя констатував іншу бездіяльність, яка зумовлена ст.220 КПК та виявилась у нездійсненні належного повідомлення особи про прийняте слідчим рішення, оскільки, як зазначається в ухвалі, суду не надано доказів на підтвердження здійснення належного в розумінні ст.136 КПК повідомлення потерпілого про задоволення його клопотання. Також в деяких випадках за наведених вище обставин, а саме встановлення факту задоволення слідчим клопотання про проведення слідчих дій, про що стає відомо під час розгляду скарги, слідчі судді приймають процесуальне рішення про відмову в задоволенні скарги на бездіяльність. Інколи це зумовлено тим, що клопотання про проведення слідчих (розшукових) дій розглядається слідчим, однак з порушенням триденного строку, тобто вже після того, коли особа звернулась зі скаргою на бездіяльність до слідчого судді. У таких випадках слідчі судді не завжди надають оцінку тій обставині, чи було дотримано слідчим процесуальні вимоги ст.220 КПК щодо строків розгляду клопотання про здійснення слідчих дій, а беруть до уваги лише факт задоволення відповідного клопотання. Такий підхід не можна визнати обґрунтованим з огляду на встановлені КПК вимоги щодо короткого, триденного, строку розгляду клопотань, що подаються в порядку ст.220 КПК. Тому за умови встановлення факту порушення цих строків, його необхідно відображати в ухвалах, незважаючи на те, що це не змінює рішення слідчого судді по суті”.
У відповідності до ч.1 ст.7 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (Право на справедливий суд) «Кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним відповідно до закону».
Згідно з ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка закріплює право на справедливий суд, кожна людина має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.
Суддя Кушнір С.І. через свою безграмотність, бездарність, протиправність і неадекватність напевно уже забула про героїзм Небесної Сотні і про десятки тисяч загиблих воїнів АТО, які віддали свої безцінні життя за право решти українського народу жити без ярма на шиї і у відповідності до європейських стандартів права. Більше цього, суддя Кушнір С.І. саме у такий спосіб сплюндровує добру пам’ять про загиблу Небесну Сотню і бійців АТО, нівелюючи своїми злочинними діями героїчні досягнення нашого народу.
При цьому слід особливо зазначити, що станом на 18.09.2020 року суддя Кушнір С.І. уже винесла біля 12 неправосудних ухвал, якими з однієї сторони частково нівелювала кропіткі досягнення громадської організації, а з іншої – умисно перешкодила наповненню державної скарбниці на декілька сотень мільйонів гривень, тим самим суттєво послабивши боєздатність наших військ (військової компанії на Сході України) та добробут соціально незахищених верств населення (починаючи від будинків дитини до інтернатів, одиноких, інвалідів, пенсіонерів, ветеранів війни та чорнобильців, перестарілих осіб та осіб, оплата праці яких напряму залежить від наповнення державного бюджету: учні ПТУ та технікумів, студенти ВУЗів, вчителі, бібліотекарі, викладачі державних навчальних закладів, медичні працівники комунальних закладів, прибиральники державних установ, держслужбовці, Армія, силові структури тощо).
Сподіватимемося, що у м.Києві знайдуться виживші ветерани АТО (ООС) і учасники Майдану, які щодня влаштовуватимуть цій напівбожевільній істоті фекальну люстрацію, якщо ВРП і Президент України не бажають реагувати на це у встановлений законом спосіб.
Вищенаписане дає підстави вважати, що суддя Кушнір С.І. вчинила кримінальні правопорушення, які передбачені ч.3 ст.375, ч.2 ст.364, ч.2 ст.366, ч.2 ст.256, ч.2 ст.15, ч.5 ст.27 КК України. Однак, якщо врахувати ще й те, що судова справа № 760/20296/20 також витікає з предмету громадської діяльності особи 1, яка делегована йому Міністерством юстиції України, то протиправну діяльність судді Кушнір С.І. слід розцінювати як таку, що направлена на умисне перешкоджання виконанню його громадських обов’язків і тягне за собою додаткову кримінальну відповідальність, що передбачена ст.170 КК України. Крім цього, як для даного випадку, дії судді Кушнір С.І. є явно антидержавними, що направлені на підрив довіри громадськості до органів судової влади і керівників держави вцілому, що явно на руку зовнішнім ворогам нашої держави. Суддя Кушнір С.І. явно через підривну співпрацю з зовнішнім ворогом перевищує свої службові повноваження, вчиняє підроблення, затягує розгляд судових справ та видачу судових рішень, приховує вчинені злочини, виносить неправосудні рішення, порушує присягу судді, перешкоджає діяльності громадських організацій, надає допомогу організованим кримінальним угрупуванням, культивує і поширює корупцію, вчиняє саботаж і диверсії, тим самим бойкотуючи роботу органів судової влади. Саботаж і бойкотування роботи судових органів прирівнюється до шпіонажу і зраді інтересам держави. Суддя Кушнір С.І. умисно вчиняє посадові злочини на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, а також державній, економічній і інформаційній безпеці України. Перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту, шпигунство, надання іноземній державі, іноземній організації або їхнім представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України має безжально каратися, поки не розпочалися воєнні дії в м.Києві. Навмисна протидія нинішній державній політиці суддею Кушнір С.І. вже розчарувала частину українців у нинішньому курсі нашого уряду та призводить до агресивної настроєності населення. Зазначене підтверджує, що в діяльності судді Кушнір С.І. наявний склад ще одного кримінального правопорушення, що передбачене ч.1 ст.111 КК України. Таким чином, відомості щодо вчинення кримінальних правопорушень суддею Кушнір С.І. містять всі ознаки злочину, що передбачені ч.3 ст.375, ч.2 ст.364, ч.2 ст.366, ч.2 ст.256, ч.1 ст.111, ст.170, ч.2 ст.15, ч.5 ст.27 КК України та підлягають невідкладному внесенню до Єдиного реєстру досудових розслідувань і є підставою для початку проведення досудового розслідування. З цього приводу були подані відповідні заяви до ГСУ СБУ і СУ ДБР про вчинені кримінальні правопорушення суддею Кушнір С.І. Крім цього, було прийнято рішення про повідомлення Вищої Ради юстиції України про не належну поведінку судді Кушнір С.І., яка грубо порушує присягу та етику судді. Очікуємо результатів адекватного реагування від ГСУ СБУ і СУ ДБР — стосовно внесення відповідних відомостей до ЄРДР, а від Вищої Ради юстиції України — щодо відкриття дисциплінарної справи. Також сподіватимемося на певний суспільний резонанс небайдужої міжнародної і української громадськості та належної реакції не корумпованого мас-медіа.