Комаревцева Л.В. Суддя-аферистка пограбувала УБД на 15 млн

Рішенням Дарницького районного суду м.Києва у цивільній справі №753/8648/16-ц (провадження 2/753/4926/16) від 21 жовтня 2024 року позовну заяву особи_1 до ТОВ «Адамант», ТОВ «Адамант-Телеком» про визнання дій по вилученню двох сайтів та одного домену протиправними, зобов’язання повернути ці сайти та домен, відшкодувати матеріальні і моральні збитки та упущену вигоду на загальну суму в 13 028 072,83 (тринадцять мільйонів двадцять вісім тисяч сімдесят дві грн.) 83 коп. – залишено без задоволення.
Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду, як найважливіший акт правосуддя, покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права. У зв`язку з цим суди повинні неухильно дотримуватися вимог щодо законності і обґрунтованості рішень у цивільній справі (п.2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судове рішення у цивільній справі» від 18.12.2009 №14).
Відповідно ст.259 ЦПК України (Порядок ухвалення судових рішень):
1. Суди ухвалюють рішення, постанови іменем України негайно після закінчення судового розгляду.
2. Рішення та постанови приймаються, складаються і підписуються в нарадчій кімнаті складом суду, який розглянув справу.
3. Якщо в одному провадженні об’єднані кілька взаємопов’язаних самостійних вимог, суд може ухвалити щодо будь-якої вимоги часткове рішення та продовжити провадження в частині невирішених вимог. Якщо за вимогами, об’єднаними в одне провадження, відповідачем є одна особа, ухвалення часткового рішення не допускається у разі обґрунтованих заперечень з боку відповідача.
Суд може вирішити питання розподілу судових витрат у додатковому рішенні після ухвалення рішення за результатами розгляду справи по суті.
4. Ухвали суду, які оформлюються окремим документом, постановляються в нарадчій кімнаті, інші ухвали суд може постановити, не виходячи до нарадчої кімнати.
5. Ухвали суду, постановлені окремим документом, підписуються суддею (суддями) і приєднуються до справи. Ухвали, постановлені судом, не виходячи до нарадчої кімнати, заносяться до протоколу судового засідання.
6. У виняткових випадках, залежно від складності справи, складання повного рішення (постанови) суду може бути відкладено на строк не більш як десять днів, а якщо справа розглянута у порядку спрощеного провадження – не більш як п’ять днів з дня закінчення розгляду справи.
Складання повного тексту ухвали, залежно від складності справи, може бути відкладено на строк не більш як п’ять днів з дня оголошення вступної та резолютивної частин ухвали. Судове рішення, що містить вступну та резолютивну частини, має бути підписане всім складом суду і приєднане до справи.
7. Виправлення в рішеннях і ухвалах повинні бути застережені перед підписом судді.
8. Усі судові рішення викладаються письмово у паперовій та електронній формі.
Судові рішення викладаються в електронній формі з використанням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи, шляхом заповнення відповідних форм процесуальних документів, у порядку, визначеному Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів), та оприлюднюються в порядку, визначеному Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).
На судове рішення, викладене в електронній формі, накладається кваліфікований електронний підпис судді (у разі колегіального розгляду – кваліфіковані електронні підписи всіх суддів, що входять до складу колегії).
Однак, як про це свідчать аудіо-записи судового засідання від 16.10.2024 року (диск CD-R наявний у справі суду), суддя Дарницького районного суду м.Києва Комаревцева Людмила Володимирівна, уже не маючи повноважень судді за спливом в 2018 році встановленого терміну провела своє останнє судове засідання у цивільній справі №753/8648/16-ц (2/753/4926/16) в режимі відеоконференції 16.10.2024 року, при цьому повідомивши усіх учасників процесу, що вона «зняла з розгляду усі раніше призначені до розгляду справи та буде в нарадчій кімнаті по 21.10.2024 року включно». При цьому, резулятивної частини ухвали 16.10.2024 року винесено не було та учасникам процесу її копій не вручалося. Більше цього, на проголошення повного тексту ухвали 21.10.2024 року суддя-аферистка Комаревцева Л.В. нікого з учасників процесу не запрошувала. В той же самий час, як свідчать дані Єдиного державного реєстру судових рішень, суддя Комаревцева Л.В. паралельно проводила судові засідання в інших судових справах в період з 16.10.2024 року по 21.10.2024 року, в кількості 18 штук, тим самим порушивши таємницю нарадчої кімнати, що являється безумовною підставою для скасування винесеного рішення від 21.10.2024 року у судовій справі №753/8648/16-ц.
Статтею 245 ЦПК України (Таємниця нарадчої кімнати) зазначено:
1. При ухваленні рішення ніхто не має права бути в нарадчій кімнаті, крім суду, який розглядав справу.
2. Під час перебування в нарадчій кімнаті суддя не має права розглядати інші судові справи.
3. Судді не мають права розголошувати ухвалення рішення у нарадчій кімнаті.
В Постанові ККС ВС щодо порушення таємниці наради суддів від 22.07.2019 року констатовано: «Якщо суд перебуває в нарадчій кімнаті для ухвалення судового рішення у відповідному провадженні, розгляд ним інших судових справ у цей період, проведення судових засідань з ухваленням як судових рішень по суті вимог, так і рішень з процесуальних питань, в тому числі щодо повернення матеріалів провадження, свідчить про порушення таємниці наради суддів, що є істотним порушенням вимог закону». Про це також йдеться в постанові колегії суддів Першої судової палати Касаційного суду у складі Верховного Суду. У касаційних скаргах ставилися питання про скасування судових рішень та призначення нового розгляду, які мотивувалися істотними порушеннями вимог процесуального закону, що перешкодило судам ухвалити законні й обґрунтовані рішення. Зокрема, один із захисників у касаційній скарзі стверджував про порушення судом першої інстанції таємниці нарадчої кімнати. Колегія суддів ККС ВС визнала ці доводи обґрунтованими з огляду на таке.
Таємниця наради суддів є одним із найважливіших принципів правосуддя, що служить гарантією об’єктивності, незалежності, безсторонності, неупередженості та справедливості суду. Відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддя зобов’язаний не розголошувати відомості, які становлять таємницю, що охороняється законом, у тому числі таємницю нарадчої кімнати і закритого судового засідання.
Отже, таємниця нарадчої кімнати є охоронюваною законом, і наведене положення стосується не лише дотримання таємниці наради суддів у провадженні.
Важливість дотримання такої таємниці не підлягає оспорюванню, а в разі її порушення нівелюється сам процес ухвалення законного судового рішення незалежним судом.
Під час розгляду провадження судом першої інстанції, після дебатів, суд негайно виходить до нарадчої кімнати для ухвалення рішення, про що головуючий оголошує присутнім у залі судового засідання. У цьому випадку законодавець недарма вжив термін «негайно», оскільки має значення не лише нерозголошення інформації обговорюваної в нарадчій кімнаті, а й зосередження суду на обставинах того провадження, яке він має завершити ухваленням законного судового рішення.
У свою чергу, захисник на підтвердження своїх доводів про порушення місцевим судом таємниці нарадчої кімнати долучив до касаційної скарги копії восьми судових рішень з Єдиного державного реєстру судових рішень, які суддя, котра входила до складу колегії суддів, що розглядала згадане провадження, ухвалила в інших судових справах під час перебування в нарадчій кімнаті.
Як з’ясувалося, вказані рішення стосувалися призначення підготовчих судових засідань в інших справах; повернення отриманих матеріалів про вчинення адміністративного правопорушення за нормами Кодексу України про адміністративні правопорушення у зв’язку з неявкою осіб, щодо яких було складено протоколи, для доопрацювання та усунення недоліків; розгляд заяви засудженого про судове засідання в режимі відеоконференції; призначення захисника з центру безоплатної вторинної правової допомоги.
Суд касаційної інстанції, враховуючи положення законодавства, за наведених обставин щодо вчинення суддею відповідних процесуальних дій та ухвалення судових рішень в інших провадженнях під час її перебування в нарадчій кімнаті в складі колегії суддів в зазначеному провадженні, встановив порушення судом першої інстанції таємниці нарадчої кімнати, що є істотним порушенням вимог процесуального закону, а отже − підставою для скасування судових рішень і призначення нового розгляду в суді першої інстанції.
Згідно з ч.5 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», висновки щодо застосування норм права, викладених у Постановах Верховного суду України, є обов’язковими для всіх суб’єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.
Крім того, зазначеним вище вимогам рішення суду першої інстанції у цивільній справі №753/8648/16-ц (2/753/4926/16) не відповідає з наступних підстав.
Суд першої інстанції в своєму шахрайському рішенні зробив завідомо не вірний висновок про те, що нібито Договору про надання хостингу, про реєстрацію одного домену, надання 5 електронних скриньок та про надання меді-послуг між особою_1 та ТОВ «Адамант» нібито не існує за 2003 рік, адже це легко спростовується наявними у справі суду квитанціями про отримання від особи_1 готівкових коштів на користь ТОВ «Адамант» за 2003-2004 роки та численними письмовими поясненнями представників ТОВ «Адамант», які не заперечували цього факту.
Частиною 2 ст.218 ЦК України передбачено: “Якщо договір укладено усно і одна із сторін здійснила платіж, а інша прийняла його, то позивач може звернутися до суду з позовом про визнання договору дійсним”. Це саме стосується і вищеперерахованих послуг згідно укладеного Договору № 122/2005 від 28.09.2005 року, який, за запевненнями брехливої і аморальної судді Комаревцевої Л.В. нібито втратив свою силу 29.09.2009 року, оскільки ТОВ “Адамант” нібито надіслав простий поштовий лист особі_1 за вих.№ 433/3, яким його повідомив, що в односторонньому порядку припиняє надання раніше взятих на себе обов’язків та що передає третій стороні (ТОВ “Дата-Центр Адамант”, а згодом – ТОВ «Адамант-Телеком») обов’язки по наданню послуг згідно Договору за № 122/2005 від 28.09.2005 року. Останнє також легко спростовується тим, що даним Договором саме такі дії обмежувалися сторонами укладеного договору. Більше того, вказаний Договір зобов’язував сторону-ініціатора мінімум як за 30 днів повідомляти іншу сторону – особу_1 про подібні воєвиявлення, при чому – виключно у письмовій формі. Цим же Договором не дозволялося одній із сторін самостійно вносити зміни до укладеного Договору без відома і згоди іншої сторони.
Відтак, суддя збрехала у своєму Рішенні про цю, нібито законну обставину, адже безпідставно визнала не припустимий і не належний доказ ТОВ “Адамант” як припустимий і належний з метою винесення неправосудного Рішення та створила прецедент для отримання хабара в особливо великих розмірах.
Посилання судді-виродка Комаревцевої Л.В. на підроблений Лист за вих.№ 433/3 від 29.09.2009 року як на прийнятний доказ по справі було незаконним і безграмотним вчинком, який не відповідав обставинам справи та наведеним доводам Позивача. Крім того, суддя-аферистка Комаревцева Л.В. обійшла увагою той факт, що між особою_1 і ТОВ «Дата-Центр Адамант», а також між особою_1 і ТОВ «Адамант-Телеком» досі не існує жодного Договору про надання хостингу, делегування домену та з послуг підтримки п’яти електронних скриньок, що не надавало їм права виконувати раніше взяті на себе обов’язки ТОВ “Адамант” по наданню послуг згідно укладеному Договору № 122/2005 від 28.09.2005 року на паперовому носії.
Також досі не існує жодного Договору між особою_2 і ТОВ «Дата-Центр Адамант», ТОВ «Адамант-Телеком», ТОВ «Адамант» про надання хостингу, делегування домену та надання послуг підтримки п’яти електронних скриньок. Крім того, досі не існує Договору між особою_1 і ТОВ «Адамант» про відновлення дії Договору № 122/2005 від 28.09.2005 року.
Посилання судді-шизоїда Комаревцевої Л.В. на те, що нібито покійна особа_2 час від часу вставала із своєї, гранітом замурованої могили та нібито щороку оплачувала виставлені рахунки ТОВ “Дата-Центр Адамант”і ТОВ «Адамант-Телеком» згідно нібито укладеному Договору-оферти за послуги хостингу, обслуговування домену, підтримки МХ-записів для іншого домену та за надання 5-ти електронних скриньок також спростовується тим, що мерці насправді не можуть вставати із своїх могил, адже їх тіла розкладаються за декілька міцяців після їх смерті на органічні і не органічні елементи, тому їх тіла, як цілістний організм, не спроможні зберігати ті фізіологічні функції, які присутні у живих людських тілах.
Крім того, на день нібито укладеного Договору-оферти між ТОВ “Адамант-Телеком” та особою_2 уже діяла особиста проплата особи_1 вказаних вище інтернет-послуг на рік уперед (терміном до 17.09.2014 року). А щодо усіх наступних платежів, включно по 17.09.2016 року, то їх також проводив особа_1 за рахунок власних коштів, про що у суді свідчили п’ять свідків, адже особа_2 була похороненою 23.10.2013 року і фізично цього не могла робити по 2016 рік. Останнє також підтверджувалося численними довідками з пенсійного фонду та із сільської ради, де раніше проживала особа_2. Також цей факт був підтвердженим листом з банку АТ “Укрсиббанк” за 09/№2025 від 04.01.2018 року.
Суд першої інстанції в оскаржуваному Рішенні зробив завідомо не вірний висновок, що дії ТОВ «Адамант» щодо переуступки прав ТОВ «Дата-Центр-Адамант» і ТОВ «Адамант-Телеком», рівно як і зворотньої переуступки прав третьої сторони «ТОВ «Дата-Центр-Адамант» стороні ТОВ «Адамант-Телеком» за Договором № 122/2005 від 28.09.2005 року, являються нібито законними та такими, що відповідають положенням вказаного Договору, адже вказаним Договором це не дозволялося.
16.12.2015 року та 19.02.2016 року відповідачі ТОВ «Адамант-Телеком» і ТОВ «Адамант» надіслали на ім’я померлої особи_2 два листи за №31 та №14 з повідомленням про начебто допущені порушення п.3.2.4 Договору № 122/2005 від 28.09.2005 року (використання сайтів та 5 електронних скриньок для потреб діяльності юридичної особи), в той час як даний договір був укладеним не з нею, а з особою_1, якому вони таких листів з такими попередженнями не надсилали. Більше цього, у Договорі № 122/2005 від 28.09.2005 року взагалі немає п.3.2.4, який обмежував би права особи_1. Однак суд в оскаржуваному рішенні залишив вказані доводи та факти без належної правової оцінки.
Також, суддя чомусь обійшла своєю увагою надання належної оцінки вчиненим підробленням адвокатами відповідачів ТОВ «Адамант-Телеком» і ТОВ «Адамант», які підтерли в декотрих квитанціях про оплату інтернет-послуг ініціали платників, користуючись тим, що прізвища в них були однаковими, аби згодом стверджувати, що справжнім платником була померла особа_2, а не жива особа_1.
І це попри те, що 5 свідків надавали однозначні пояснення в суді, що на прохання особи_1 вони носили в банк всі ці квитанції і сплачували його особистими коштами послуги відповідачів.
Також, суддя не надала потрібної оцінки і тому факту, що особа_2 не виконала вимог ТОВ “Адамант-Телеком”, адже не завірила у нотаріуса свій особистий підпис, не надіслала цей документ на адресу ТОВ “Адамант-Телеком”, а тому заява про передачу домену не могла бути розглянутою по суті.
Більше цього, важливою умовою для передачі домену у власність особи_2 являлося те, що ТОВ «Адамант-Телеком» мав надіслати на наші окремі поштові адреси паперові бланки нових договорів (для їх оформлення і завірення), згідно вимог провайдера, однак ТОВ «Адамант-Телеком» цього не виконав.
Також, суддя не надала жодної оцінки і тому, що міжнародний архівний веб-сайт Wayback Machine не знайшов і не зафіксував жодних даних про нібито внесені ТОВ «Адамант-Телеком» і ТОВ «Адамант» зміни в Договір-оферту щодо обмежень у використанні веб-ресурсів фізичними особами для потреб розвитку або просування власного бізнесу, а також не знайшов листа за № 433/3 від 29.09.2009 року (а.с.54, том 1) про припинення дії Договору за №122/2005, на що вони регулярно посилалися у своїх письмових запереченнях, що доказує фіктивність виправдувальної позиції обох відповідачів.
І потім, при винесенні неправосудного Рішення суддя-даун Комаревцева Л.В. проігнорувала Довідку приватного підприємства (особа_3), якою доказувалося, що насправді жодний з двох сайтів не являються власністю підприємства, не орендується підприємством і не використовуються для потреб господарської діяльності підприємства особи_1.
Також суддя-дегенератка Комаревцева Л.В. проігнорувала свідчення 5 свідків, які підтвердили те, що два спірні сайти належать особі_1 на правах приватної власності та використовується для потреб громадської і політичної діяльності, а також як площадка для висвітлення наукової діяльності, яка тривало проводилася в приміщеннях приватного підприємства особи_1.
Останнє доказується і тим, що час створення одного з двох веб-сайтів особи_1 передувало відкриттю приватного підприємства особи_1 на 2 роки, про що долучені до справи суду відповідні докази.
З незрозумілих причин прищава шльондра Комаревцева Л.В. проігнорувала докази і того, що особа_2 передала по заповіту особі_1 все своє рухоме і не рухоме майно (про що у справі суду є довідка приватного нотаріуса Чорноног Л.В.), тому, навіть якби процес прийому-передачі домену був завершеним до її смерті, то він все-рівно мусив повернутися у законну власність особи_1.
А що стосується обох веб-сайтів, як окремих матеріальних цінностей, про які зовсім не йшлося в заяві особи_1 про передачу їх особі_2, то це вже виходить за рамки розумності.
Тим не менше, суддя-аутсайдерка Комаревцева Л.В. чомусь і в цих вимогах особі_1 відмовила, не маючи жодних підстав і потрібних процесуальних обгрунтувань.
Проігнорованими суддею-корупціонером Комаревцевою Л.В. залишилися покази 2 свідків стосовно того, що особа_1 насправді повідомляв ТОВ «Адамант-Телеком» і ТОВ «Адамант» про наявність свідоцтва про смерть особи_2, свідоцтва про заповіт, а також про довідку від нотаріуса про отримання спадщини (копію якої було надано Наталії Лагодич в присутності свідка В.Коцаб’юк та наряду патрульної поліції).
Божевільна суддя Комаревцева Л.В. навіть приховала від оцінки ті факти, що в своїх письмових запереченнях ТОВ «Адамант-Телеком» і ТОВ «Адамант» листувалися із пенсійним фондом і мали однозначні відповіді про те, що особа_2 є померлою, а значить, що оплачував їх послуги особа_1, як її родич.
Останнє схиляло відповідачів ТОВ «Адамант-Телеком» і ТОВ «Адамант» до надання для особи_1 повного доступу до їх серверів, керування хостингом і доменом, МХ-записом для іншого домену і 5 електронними скриньками, а також не перешкоджати користуванням цими двома сайтами.
Також, суддя-шахрай Комаревцева Л.В. неправдиво зазначила у своєму Рішенні від 21.10.2024 року, що нібито Позивач “…отримував належної якості послуги, і що претензій на адресу ТОВ «Адамант-Телеком» не надходило”, адже як свідчить електронна переписка, особа_1 регулярно скаржився працівникам технічної підтримки ТОВ «Адамант-Телеком» на технічні негаразди (перебої) в роботі хостингу і щодо неналежної роботи 5 електронних скриньок (аркуш 25, третій абзац). Це також було зафіксовано роботами “Яндекс-Метрики”, коли сайти особи_1 регулярно переходили в режим тайм-аут через часті збої в роботі серверів відповідачів. Більше цього, при дослідженні доказів в залі суду, суддя-шизофренік Комаревцева Л.В. прослухала низку телефонних розмов особи_1 із працівниками технічної підтримки ТОВ «Адамант-Телеком» і ТОВ «Адамант», в яких особа_1 регулярно скаржився на відсутність хостингу і на неналежну роботу поштових скриньок, що завдавало шкоди рекламним компаніям, а значить завдавало чималої матеріальної шкоди. Про це також свідчить цінний лист з описом вкладення адвоката Бондаренка, який імені особи_1 надсилав поштою ТОВ «Адамант-Телеком» претензію з приводу регулярних технічних збоїв у роботі хостингу і електронних скриньок.
Суддя-дебілоїдка Комаревцева Л.В. неодноразово посилається в своєму Рішенні на нібито укладений між особою_1 і ТОВ «Адамант-Телеком» і ТОВ «Адамант» публічний договір, в той час як доказів його існування досі немає (7 абзац, 25 аркуш). Також, недоумок Комаревцева Л.В. не надала потрібної оцінки довідкам від Голови сільської ради, де йшлося про безграмотність особи_2, про її проживання в будинку без наявності електроенергії та інтернету, тобто тому, що особа_2 не могла користуватися послугами електронної пошти та займатися супроводом веб-сайтів, які потребували спеціальних знань та вмінь.
Також, суддя-потвора Комаревцева Л.В. не надала жодної правової оцінки показам 5 свідків та банківським документам щодо вкрай великих матеріальних і моральних збитків та щодо отриманої шкоди здоров’ю особи_1 по вині відповідачів. Цього самого суддя чомусь не зробила при дослідженні податкових звітностей діяльності приватного підприємства особи_1 до і після виниклого інциденту з незаконним відстороненням особи_1 від керування двома доменами, хостингом, МХ-записами та електронними скриньками, всупереч вимогам ЦПК України. Адже саме у такий передбачуваний законом спосіб можна було визначити наявність завданої матеріальної шкоди і її приблизний розмір.
Суддею не було надано жодної оцінки і щодо упущеної вигоди, відповідно участі особи_1 у комерційній программі Google Ads, учасником якої він досі являється (ідентифікатор реклами pub-0646741987225343). Останнє приносило особі_1 щомісячний прибуток в середньому 100 євро, поки незаконне вилучення цих веб-сайтів не перешкодило цьому процесові.
В той же самий час, суддя-мерзотник і шахрай зробила завідомо неправильні висновки щодо відсутності доказів спричинення шкоди діями відповідачів, хоча з приводу цього були надані свідчення 5-ма свідками, які купували ліки та лікували особу_1 впродовж багатьох років. Більше цього, 15.04.2024 року ВТЕК встановила особі_1 2 групу інвалідності, пожиттєво. Останнє не могло не обмежити його в працездатності, про що експерти зробили свої висновки в наданому свідоцтві.
При визначенні розміру відшкодування шкоди, завданої здоров’ю потерпілої особи (розміру відшкодування заробітку (доходу), втраченого нею внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності, додаткових витрат, стороннього догляду тощо), суд повинен звертати увагу на виплати, без урахування яких згідно з ч.3 ст.1195 ЦК визначається шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я. Також слід ураховувати, що у випадках, коли середньомісячний заробіток потерпілого, виходячи з якого встановлюється розмір втраченого фізичною особою внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров’я заробітку (доходу), є меншим від 5-кратного розміру мінімальної заробітної плати, розмір втраченого заробітку згідно з вимогами ст.1197 ЦК обчислюється, саме виходячи з 5-кратного розміру мінімальної зарплати, а не фактичного за місцем роботи, а розмір втраченого доходу від підприємництва — на підставі даних державної податкової служби (ст.1198 ЦК України). Згідно з частиною першою статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною другою цієї ж статті встановлено вичерпний перелік способів захисту цивільних прав та інтересів. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Відповідно до пункту 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях, у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих відносин через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
У пункті 5 цієї ж Постанови зазначено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її спричинителя, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням спричинителя та вини останнього в її заподіянні.
Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Відповідно до ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає в приниженні моєї честі та гідності, залякувані, доведенні до зубожіння, залишенні без підтримки держави, а саме отримання субсидії, примушують мене витрачати всю мою державну соціальну допомогу на оплату житлово-комунальних послуг, нічого не залишаючи на забезпечення мене засобами для існування.
Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Завдану моральну шкоду особа_1 оцінював за єдиною існуючою шкалою, що застосовується в Міністерстві юстиції України – по професору Ерделевському, на суму – 131 544,00 (сто тридцять одна тисяча п’ятсот сорок чотири) грн. 00 коп. Тобто, виходячи із зазначеного розрахунку та із глибини, характеру та тривалості душевних страждань та нервових переживань, істотності недоотриманих благ, керуючись принципом розумності на справедливості розмір спричиненої моральної шкоди я оцінюю в 131 544,00 (сто тридцять одна тисяча п’ятсот сорок чотири) грн. 00 коп.
Звертаю увагу суду, що у цивільному праві України застосовується система генерального делікту, відповідно до якої всяке заподіяння шкоди передбачається протиправним і тягне обов’язок причинителя відшкодувати цю шкоду, якщо тільки він не доведе свою правомочність на його заподіяння. Тобто обов’язок доказування відсутності моральної шкоди в даній справі покладений на відповідача.
Згідно зі ст.46 Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод (в редакції Протоколу №11), рішення Європейського суду є обов’язковими для держав-учасниць Конвенції. При цьому Україна офіційно визнала юрисдикцію Європейського суду з питань тлумачення і застосування Конвенції та протоколів до неї.
Отже, суду необхідно було враховувати в своїй діяльності прецеденту практику Європейського суду з прав людини. Практикою Європейського суду з прав людини визнана презумпція моральної шкоди. Тобто, в разі порушення майнових або цивільних прав «середня», «нормально» реагуюча на протиправну щодо неї поведінку людина повинна відчути страждання (моральну шкоду).
Згідно практики Європейського суду з прав людини завжди призначається компенсація за порушення прав людини. Розмір компенсації становить 2000 – 5000 євро. Таким чином визначений розмір спричиненої мені моральної шкоди цілком відповідає практиці Європейського суду з прав людини.
Так рішенням від 27.07.2004 році по справі “Ромашов проти України” Європейський суд з прав людини присудив заявнику у відшкодуванні моральної шкоди 3000 євро, хоча заявник не представив жодного документа на підтвердження своїх вимог про відшкодування моральної шкоди.
У процесі розгляду заяви Суд звернув увагу на те, що згідно з правилом 60 Регламенту Суду будь-яка вимога щодо справедливої сатисфакції має містити перелік претензій і може бути представлено письмово разом з відповідними підтверджуючими документами або свідченнями, «без наявності яких (Суд) може відхилити вимогу повністю або частково». Проте суд врахував той факт, що в результаті виявлених порушень заявник зазнав моральної шкоди, який не може бути відшкодована шляхом лише констатації судом факту порушення.
Право на відшкодування з урахуванням практики Європейського суду з прав людини повинно носити ефективний характер, і має на меті не тільки покриття шкоди завданої потерпілій стороні, а також є засобом попередження з боку відповідача вчинення порушень прав, отже має бути відчутним не тільки для позивача але й для відповідача, що спонукало б відповідача вживати заходів щодо зміни практики нехтування положеннями законодавства, і зокрема, сприяло б зменшенню кількості і обсягів скарг і позовних заяв які надходять на адресу судів та Європейського суду з України.
Відповідно до п.3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» – «…Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб».
Відповідно до чинного законодавства, моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, у порушенні нормальних життєвих зв’язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
На сьогодні відповідачі не надають особі_1 послуг за Договором №122/2005, порушуючи тим самим п.8.2 Договору. У відповідності до ст.526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином, відповідно до закону та умов договору. Також, як передбачено ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов’язанні встановлено строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
У ст.1190 ЦК України зазначено, що особи, спільними діями або бездіяльністю яких було завдано шкоди, несуть солідарну відповідальність перед потерпілим.
Необхідно зазначити, що ст.1192 ЦК України регулює способи відшкодування шкоди, завданої майну потерпілого. З урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов’язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
У відповідності до ст.526 Цивільного кодексу України зобов’язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору, актів цивільного законодавства. На підставі вищевикладеного, Відповідач порушив п. 8.2., 8.4. Договору.
Частиною 2 ст.218 ЦК України передбачено: якщо договір укладено усно і одна із сторін здійснила платіж, а інша прийняла його, то позивач може звернутися до суду з позовом про визнання договору дійсним.
За таких умов, дії ТОВ «Адамант» щодо переуступки прав за договором № 122/2005 від 28.09.2005 року ТОВ «Дата-Центр Адамант» і ТОВ «Адамант-Телеком», рівно як і повторної переуступки прав третьої сторони (ТОВ «Дата-Центр Адамант») за договором № 122/2005 від 28.09.2005 року ТОВ «Адамант» являються незаконними та такими, що порушують чинні норми договору № 122/2005 від 28.09.2005 року щодо:
a) надання хостингу для веб-сайту
b) обслуговування домену
c) підтримування МХ-записів (шлюзів) щодо трансляції домену
d) надання хостингу для веб-сайту
e) підтримка роботи п’яти електронних скриньок.
Жодного разу, не повідомляючи особу_1 та не пропонуючи йому переукладання Договору № 122/2005 від 28.09.2005 року з ТОВ «Дата-Центр Адамант», ТОВ «Адамант» (повторно) і ТОВ «Адамант-Телеком», ТОВ «Адамант» вчинив юридичний прецендент, коли обманним шляхом двічі підряд передовірив третім особам виконання Договору № 122/2005 від 28.09.2005 року.
Це саме стосується і ТОВ «Дата-Центр Адамант», які без мого відома також переуступили виконання Договору № 122/2005 від 28.09.2005 року третій особі – ТОВ «Адамант», яке в свою чергу також переуступило його виконання ТОВ «Адамант-Телеком».
Суд першої інстанції, всупереч наданим доказам та встановленим обставинам справи, зробив не вірний висновок, про те, що особа_1 не повідомляв відповідачів про смерть особи_2, адже це навіть зафіксовано на відеозапису, як доказу по справі, який особа_1 долучив до матеріалів судової справи. Крім того, такі докази ґрунтуються на безпосередній участі окремих свідків у подіях 2015, 2016 років (Віра Коцаб’юк, Кулиба Тамара, наряд патрульної поліції), які відбувалися в офісах обох відповідачів.
Крім того, відповідачі самі зізналися в своїх письмових запереченнях, що вони добре знали, що особа_2 померла, адже робили письмові запити до пенсійного фонду за місцем її проживання.
І що найважливіше, суддя неправомірно відмовила у допиті інших свідків з числа працівників поліції, які також чули, що особа_1 повідомляв відповідачів, що осчоба_2 померла і що він є єдиним її спадкоємцем на усе її рухоме і не рухоме майно.
Отож, суд першої інстанції не звернув увагу та не надав належну правову оцінку доводам особи_1 та його твердженням щодо повідомлення відповідачів про факт смерті особи_2.
Так, 26.12.2015 року, у відповідності до рекомендованого повідомлення про вручення кореспонденції, особа_1 повідомив обох відповідачів про те, що особа_2 трагічно загинула 18.10.2013 року (а фактично – значно раніше, адже її подальше життя підтримував лише апарат штучної вентиляції легень).
Згідно заповіту, особа_1 один прийняв від померлої особа_2 усе її рухоме і нерухоме майно.
Також, даним листом особа_1 звертав увагу керівників ТОВ «Адамант» на те, що вони порушили п.8.4. Договору, згідно якого Сторони мають право ініціювати розірвання Договору за власним бажанням, попередивши при цьому іншу сторону за 30 днів, в той час як він досі не отримував повідомлень про намір ТОВ «Адамант» здійснити дане право.
Суд першої інстанції не звернув свою увагу і на ті обставини, що у своїх листах від 26.12.2015 року особа_1 просив у відповідачів ТОВ «Адамант-Телеком» і ТОВ «Адамант» якнайскоріше поновити працездатність двох веб-сайтів і одного домену в зоні «com.ua» або повернути їх у його законну власність шляхом надання доступу до серверу для скачування баз даних і папок сайтів, або ж надати йому вказані два сайти у вигляді запису на комп’ютерний диск.
Також, суд неправдиво зазначив у своєму Рішенні, що оскаржувані веб-сайти та домен в зоні “com.ua” нібито не були викраденими, адже як це добре видно із скриншотів, як доказами по справі, власниками вказаних вище сайтів в пошукових системах світу були зазначеними не особа_1 або особа_2, а відповідачі.
І що найголовніше, недорозвинена курва Комаревцева Л.В. завідомо неправдиво зазначила в своєму рішенні, що доказів того, що спірні сайти належать особі_1 нібито не було надано, в той час, як про це свідчать аудіозаписи і відеозаписи судових засідань, на яких дана суддя досліджувала в судовій залі оригінали і копії договорів на виготовлення цих самих сайтів, включаючи їх технічні завдання.
Крім цього, 5 свідків на стороні позивача уже підтвердили цей факт під присягою, один з яких був безпосереднім виконавцем по створенню одного з таких веб-сайтів.
Суд першої інстанції не звернув увагу і на той факт, що у своїх двох заявах від 13.09.2013 року про передачу особі_2 прав на домен в зоні “com.ua” особа_1 помилково вказав домен в зоні “com”, який на той час уже перебував на обслуговуванні в ПАТ «Укртелеком» у відповідності до іншого Договору. Більше цього, у заявах особи_1 до ТОВ «Адамант» і ТОВ «Адамант-Телеком» від 13.09.2013 року зовсім нічого не було сказано про те, що особа_1 збирається передавати особі_2 права на володіння будь-якими веб-сайтами.
А сайт і домен – це зовсім різні матеріальні блага. Відтак, два вищевказані веб-сайти, як окремі матеріальні блага, мусили залишитися повністю недоторканими і приватною власністю особи_1, що оберігається Конституцією України та Конвенцією по правам людини. Однак, з незрозумілих причин, рахунки чомусь надходили від відповідачів на нового власника – особу_2, яка на той час була померлою.
Оскільки особа_1 і особа_2 не підписали із відповідачами жодного Договору або додаткової угоди до діючого Договору, то особа_1 продовжував і надалі сплачувати кошти відповідачам згідно надісланих на електронну пошту квитанцій за інтернет-послуги згідно Договору 122/2005 від 28 вересня 2005 року та продовжував користуватися їх послугами аж до дня незаконного вилучення цих двох сайтів і одного домену.
А оскільки суд першої інстанцій належної уваги не звернув на вказані в позовній заяві положення закону, обставини та докази, не надав правової оцінки доказам, доводам та свідченням свідків, то все це призвело до порушення прав позивача та прийняття незаконного та необгрунтованого рішення.
А факт того, що суддя-шахрай Комаревцева Л.В. провела 16.10.2024 року своє останнє судове засідання у цивільній справі №753/8648/16-ц в режимі нон-стопом (впродовж 3,5 годин), що суперечило раніше задоволеному клопотанню щодо обмеження часу на проведення усіх судових засідань у вказаному провадженні (тривалістю не більше 20-40 хв.) через важкий стан здоров’я Позивача, то тим самим суддя позбавила особу_1 законного права на долучення до судової справи доказів і заяви про наявність права на збільшення розміру ціни позову (через оподаткування наданої фінансової допомоги своєму приватному підприємству, через недоотримання прибутку та через упущення вигоди), що викривало дану суддю як корупціонера і аферистку.
Адже згідно закону, суддя мусила надати час сторонам підготуватися до дебатів, а не об’єднувати без попередження два судових засідання (дослідження доказів у справі та проведення дебатів) в одне, без отримання на це їх згоди. І все це робилося цією злочинною суддею задля того, що б після дебатів особа_1 втратив процесуальне право на подачу саме такої заяви і відповідні докази. Тому і не дивно, що в своєму похабному Рішенні суддя зазначила, що “…фінансова допомога своєму приватному підприємству не являється збитком Позивача”. Однак, якби суддя не обєднала два судових засідання в одне, то їй би не пришлося в Рішенні таке писати, адже збитки особи_1, станом на 16.10.2024 року, виросли ще на 2,5 млн. грн.
Також, суддя збрехала в своєму Рішенні, що нібито фінансові проблеми приватного підприємства особи_1 не мають жодного відношення до Позивача, адже у справі суду наявне Рішення Київського апеляційного суду в дуже подібному провадженні особи_1, де стверджується протилежне. Більше цього, норми ЦПК України передбачають, що рівень збитку Позивача можна встановлювати, виходячи з фінансової звітності господарської діяльності його підприємства.
З оглядом на винесене неправосудне Рішення Дарницького районного суду м.Києва від 21 жовтня 2024 року у цивільній справі № 753/8648/16-ц, особа_1 подав 20.11.2024 року апеляційну скаргу з проханням: “Скасувати Рішення Дарницького районного суду м.Києва від 21 жовтня 2024 року у цивільній справі № 753/8648/16-ц та прийняти нове Рішення, яким повністю задовольнити позов до ТОВ «Адамант», ТОВ «Адамант-Телеком» про визнання дій з вилучення веб-сайтів в зоні “com.ua” та в зоні “com” і одного домену в зоні “com.ua” протиправними, зобов’язати ТОВ «Адамант», ТОВ «Адамант-Телеком» повернути веб-сайти ці сайти та відшкодувати матеріальні і моральні збитки та упущену вигоду”.
В той же самий час, аби рішуче завадити такому ЦПК і Конституційному праву особи_1, суддя-нелюдь Комаревцева Л.В., під виглядом буцім то виниклої потреби у вивченні в залі суду оригіналу Договору № 122/2005 від 28.09.2005 року, останнього витребувала від особи_1, однак, всупереч наданим обіцянкам в присутності 5 свідків, наручно так і не порвернула його, а натомість відправила Договір через поштову службу України на завідомо не існуючу адресу, що зробило неможливим його подальше отримення. А раніше надані секретарем суду обіцянки розшукати та порвернути оригінал Договіру № 122/2005 від 28.09.2005 року не увінчалися успіхом навіть після спливу двох місяців, в той час як за правилами пошти, лист із Договором мав би повернутися назад до суду ще місяць назад. Більше цього, на телефонні дзвінки за номером телефону 38(073) 071-02-03 з цього приводу, помічниця і секретар судді Комаревцевої Л.В. перестали відповідати.
Натомість, згідно неофіційних повідомлень від працівників Дарницького районного суду м.Києва, аутсайдерка і корупціонерка Комаревцева Л.В. отримала від Генерального директора ТОВ “Адамант” Івана Пєтухова хабар за це безпрецедентне і нездорового глузду неправосудне Рішення – 1 000 000 грн.
І це куди не єдине її корупційне рішення. Безмозка потвора Комаревцева Л.В., позбувшись повноважень судді в далекому 2018 році, безкарно і регулярно шинкує отакими ганебними неправосудними рішеннями і саме у такий злочинний спосіб. А саме, як це витікає з сайту “Фундація DEJURE – справедливий суд для всіх”, у статті “Суддя Комаревцева і справа честі молодого прокурора Петришина: чому ВРП не бачить проступку судді?”, регулярно заробляє чималі корупційні статки.
Якщо коротко про справу № 753/6932/20 про захист честі, гідності та ділової репутації, то слід цитувати таке: “Позивач – військовий прокурор Дарницького гарнізону Микола Петришин, якому не сподобався допис про нього у мережі Facebook. Він просив суд визнати недостовірною інформацію і зобов`язати автора допису спростувати її. Нагадаю, що цей прокурор також відомий тим, що влаштував пиятику на робочому місці та принижував колег, але після звільнення все одно був призначений на посаду у спеціалізованій прокуратурі. Суддя Комаревцева ймовірно знала, яке рішення потрібно винести у цій справі й не стала детально й довго розбиратись – ухвалою від 12.05.2020 відкрила провадження та призначила справу на 16.06.2020 (в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін для розгляду справи по суті). В цей день, за одне засідання, суддя розглянула позов та ухвалила заочне рішення про повне задоволення позову. При цьому з тексту рішення випливає, що відповідач не був присутній на засіданні, а також не надав відзив на позов. У своїх поясненнях для ВРП суддя вказала, що надіслала на адресу реєстрації місця проживання повістку (з тексту випливає, що це єдина повістка, яка надсилалась відповідачу), але вона повернулась, тобто не була вручена. Рішення у справі суддя прийняла тоді, коли процесуальні строки, в тому числі для подання відзиву та інших документів, були продовжені до закінчення карантину через пандемію. Отже, на момент ухвалення рішення строк для подачі відзиву на позов ще не сплив. Тобто, розглядаючи справу без відзиву та без будь-яких пояснень відповідача, суддя порушила процесуальні права відповідача та фактично на доступ до правосуддя. Окрім того, його поставлено у нерівне становище у порівнянні з позивачем. Подив викликає також те, що в судді навіть не виникло сумнівів, чи належним є відповідач у справі. Як відомо, допис про прокурора був поширений на сторінці користувача під іменем “Сергій Петрук”. Позивач вказав відповідачем Петрука Сергія Вікторовича. Чи саме ця особа є власником акаунту в соціальній мережі? Чи він писав публікацію про прокурора? Загальновідомо, що Facebook не дає можливості однозначно ідентифікувати, кому належить обліковий запис та ким саме поширена інформація. Але для судді Комаревцевої було достатньо, щоб ім’я та прізвище відповідача збігались із ім’ям користувача мережі (і байдуже, що у Facebook зареєстровано близько 30 осіб з таким ім’ям). У рішенні не вказано, як саме вона встановила, що відповідач є тією особою, що написала допис. Також у вказаному рішенні Комаревцева не зазначає, чому прийняла аргументи позивача, що всі фрази у пості є фактичними (а не оціночними) твердженнями, й чому всі вони є недостовірними (автор допису проаналізував декларацію прокурора, навів свою аргументацію, чому придбане майно його сім’ї не відповідає рівню доходів, детальніше про допис за посиланням). Отже, суддя винесла заочне рішення, знаючи, що повістка про судове засідання й сам позов не були вручені відповідачу і що ще не сплив строк для подання відзиву у справі, а також ймовірно не перевіривши чи позов пред’явлено до належного відповідача”.
Наступним корупційним вчинком удурка Комаревцевої Л.В. було взяття хабара в сумі 20 000 грн. за винесення замовленого рішення на користь винного учасника ДТП.
За результатами розгляду вказаної справи постановою Дарницького районного суду міста Києва (головуючий – суддя Комаревцева Л.В.) 02 жовтня 2023 року, через допущену помилку судді-дуріка Комаревцевої Л.В., хабародаця було “…визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого частиною першою ст.130 КУпАП, та застосовано адміністративне стягнення у виді штрафу на користь держави в розмірі однієї тисячі неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 грн., з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 рік”. Було стягнуто з хабародавця на користь держави судовий збір у розмірі 536 гривень 80 копійок. Постанову суду звернуто до примусового виконання як таку, що набрала законної сили 19 жовтня 2023 року, та скеровано до Управління патрульної поліції в місті Києві Департаменту патрульної поліції. “…Однак, 18 жовтня 2023 року до суду прибула особа, яка, представившись дядьком хабародавця, яка надала помічнику судді копію постанови, датовану 02 жовтня 2023 року, відповідно до якої провадження у вказаній справі було закритим. Згадана особа повідомила, що в ніч на 02 жовтня 2023 року діду хабародавця на мобільний телефон в месенджері «Телеграм» надійшло повідомлення від невідомої особи, яка стверджувала, що має вплив на особу, яка буде розглядати справу, та має можливість вносити судові рішення до реєстру судових рішень. Зазначила також, що на підтвердження в месенджері «Телеграм» було надіслано запис розмови двох осіб про виготовлення копії постанови. Переконавшись у повноваженнях такої особи, дід перерахував за свого онука грошову винагороду у розмірі 20 000 грн. за підроблене судове рішення, після чого йому надіслали фотокопію роздрукованої постанови Дарницького районного суду міста Києва, датовану 02 жовтня 2023 року. На підтвердження вказаного помічнику судді Драгой В.В. надано підроблене судове рішення”. “Суддя у своєму повідомленні до ВРП звертає увагу, що вказане рішення виготовлене від її імені як судді Дарницького районного суду міста Києва з явною імітацією її підпису, проставленим відбитком гербової печатки на кожному аркуші, зі штрихкодом суду, номером провадження тощо. При цьому, як стверджує суддя Комаревцева Л.В., такого рішення вона не ухвалювала”.
Додатковими доказами професійної безграмотності і абсолютного божевілля може слугувати і те, що Рішення у справі № 753/8648/16-ц від 21.10.2024 року судді-аферистки Комаревцевої Л.В. у порушення Інструкції з діловодства в місцевих та апеляційних судах України (Наказ ДСА України від 24.12.2019 року за № 1196 «Про внесення змін до Інструкції з діловодства в місцевих та апеляційних судах України» з додатком, відповідно до якого затверджені зміни до Інструкції з діловодства в місцевих та апеляційних судах України, затвердженої Наказом ДСА за № 814 від 20.08.2019 року), не відповідає жодним вимогам закону.
А саме, Рішення курви Комаревцевої Л.В. не підписане, а шрифт її є значно більшим встановленого. В правому верхньому куті Рішення немає напису “З оригіналом згідно”, окремі слова в Рішенні виділені жирним кольором. Рішення містить міжрядкові відступи. В Рішенні не вказано, де зберігається його оригінал. Кожна друга сторінка Рішення не перекреслена. А на пломбі не вказана дата створення копії, не має підпису судді та не вказано її ПІП. Усе це робить з таких судових Рішень безмозкої судді Комаревцевої Л.В. не більше чим макулатуру, якою можна підтерати смердючу дупу Зеленського і членів ВРП, які дозволяють їй працювати в суді та вершити від імені держави правосуддя у корупційний спосіб.
При цьому слід окремо зазначити, що безграмотна і душевно хвора суддя Комаревцева Л.В., за наслідками розгляду в 2018-2022 роках декількох скарг особи_1 щодо не внесення правоохоронними органами і прокуратурою відомостей його заяв про вчинені кримінальні правопорушення, винесла низку неправосудних ухвал (копій яких досі не надала особі_1) для реалізації права на їх оскарження в апеляційному порядку, то тим самим частково нівелювала кропіткі досягнення його громадської організації та завдала шкоди державному бюджету на декілька десятків мільйонів гривень, тим самим послабивши боєздатність наших ЗСУ і тероборони та добробут соціально незахищених верств населення (починаючи від будинків дитини до інтернатів, одиноких, інвалідів, пенсіонерів, ветеранів війни та чорнобильців, перестарілих осіб та осіб, оплата праці яких напряму залежить від наповнення державного бюджету: учні ПТУ та технікумів, студенти ВУЗів, вчителі, бібліотекарі, викладачі державних навчальних закладів, медичні працівники комунальних закладів, прибиральники державних установ, держслужбовці, Армія, силові структури).
Відтак, вищенаписане стверджує, що аферистка Комаревцева Л.В. являється психічно хворою особою, інакше б вона не стала заперечувати ті очевидні норми права, на які посилався особа_1 та які прописані в ЦПК України, ЦК України, Конституції України, Законі України “Про судоустрій та статус суддів”, Законі України “Про забезпечення права на справедливий суд”, практиці ЄСПЛ, рішеннях ВССУ і т.д. А якщо це так, тоді чому Володимир Зеленський і ВРП наділили душевно хвору особу посвідкою і мантією судді?
Навіщо дозволяють їй відправляти правосуддя без повноважень? Чому не притягують її до кримінальної відповідальності за отримані хабарі? Тим не менше, суддя-шизофренік Комаревцева Л.В. своїм Рішенням у справі № 753/8648/16-ц від 21.10.2024 року нас переконує, що вона не має жодного права працювати в органах судової влади, навіть на посаді прибиральниці.
Виходячи з вищезазначеного можна прийти до логічного висновку, що одуріла суддя Комаревцева Л.В. умисно чи то через брак мізків, психічні розлади, потенційний бандитизм або через неабияку твердолобість порушує міжнародні і вітчизняні норми права.
А за подібні злодіяння в сиву давнину таких суддів царі казнили, а зі смердючої шкіри цих нелюдів робили ремені, якими потім обплітали стільці, на яких садили дітей убитих суддів-корупціонерів, що б ті довічно пам’ятали, чим може завершитися і для них винесення неправосудних рішень.
А художники тих часів оці трагічні історії суддів закарбовували на своїх полотнах, які згодом ставали шедеврами мистецтва.
В той же самий час, хіба не за ці самі вітчизняні і міжнародні стандарти права щодня і на протязі десяти років гинуть найперспективніша, найсвідоміша і найпатріотичніша молодь України у російсько-українській війні? Божевільна аферистка Комаревцева Л.В. через свою твердолобість і психічну ненормальність напевно уже забула про посмертний героїзм Небесної Сотні, воїнів АТО (ООС), бійців ЗСУ і територіальної оборони, які віддали свої безцінні життя за право решти українського народу жити без ярма на шиї і у відповідності до існуючих стандартів міжнародного права. Більше цього, безмозка суддя Комаревцева Л.В. у такий злочинний спосіб сплюндровує добру пам’ять про загиблу Небесну Сотню, бійців АТО (ООС), воїнів ЗСУ і бійців територіальної оборони, нівелюючи своїми підривними діями героїчні досягнення українського народу. Сподіватимемося, що у м.Києві знайдуться виживші ветерани АТО (ООС), учасники Майдану, воїни ЗСУ і бійці Територіальної оборони, які щодня влаштовуватимуть судді-дауну Комаревцевій Л.В. фекальну люстрацію, якщо НАБУ, СБУ, ДБР, ВРП, Президент України не бажають реагувати на її протиправну діяльність у встановлений законом спосіб.
Вищенаписане дає підстави вважати, що шизофренічка Комаревцева Л.В. вчинила кримінальні правопорушення, які передбачені ч.2 ст.366, ч.2 ст.368, ч.2 ст.364, ч.1 ст.396, ч.2 ст.256, ч.2 ст.15, ч.5 ст.27 КК України. А якщо врахувати ще й те, що судова справа № 753/8648/16-ц витікає з предмету громадської діяльності особи_1, яка делегована йому Міністерством юстиції України, то протиправну діяльність кримської бариги Комаревцевої Л.В. слід розцінювати як таку, що направлена на умисне перешкоджання виконанню його громадських обов’язків і тягне за собою додаткову кримінальну відповідальність, що передбачена ст.170 ККУ.
Крім цього, як для даного випадку, дії судді-шизофреніка Комаревцевої Л.В. являються антидержавними, що направлені на підрив довіри громадськості до органів судової влади і керівників держави в цілому, що явно на руку зовнішнім ворогам нашої держави.
Брудна хвойда Комаревцева Л.В. через підривну співпрацю з зовнішнім ворогом, перевищує службові повноваження, вчиняє підроблення, перешкоджає доступу до правосуддя, грубо порушує присягу судді, виносить судові рішення, які не грунтуються на матеріалах судової справи, приховує вчинені злочини, надає допомогу організованим кримінальним угрупуванням, виносить неправосудні рішення, завдає шкоди економіці держави, підриває міць і безпеку держави, деморалізує бійців ЗСУ і Тероборони, вчиняє саботаж і диверсії, веде підривну діяльність, сприяє поразці ЗСУ і Тероборони у війні з Росією, перешкоджає діяльності громадських організацій, завдає значної фізичної, матеріальної і моральної шкоди учасникам судових процесів, культивує і поширює корупцію, грубо порушує присягу судді, дискредитує судову владу України, підриває авторитет держави в очах світової громадськості. Саботаж і бойкотування роботи судових органів прирівнюється до шпіонажу і зраді інтересам держави.
Аферистка Комаревцева Л.В. умисно вчиняє посадові злочини на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, а також державній, економічній і інформаційній безпеці України. Перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту, шпигунство, надання іноземній державі, іноземній організації або їхнім представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України має безжально каратися, поки наша країна ще не зазнала поразки у війні. Навмисна протидія нинішній державній політиці суддею-шалавою Комаревцевою Л.В. вже розчарувала частину українців у нинішньому курсі нашого уряду та призводить до агресивної настроєності населення.
Зазначене підтверджує, що в діяльності твердолобої судді Комаревцевої Л.В. наявний склад додаткових кримінальних правопорушень, що передбачені ч.1 ст.111 і ч.7 ст.111-1 КК України.
Таким чином, відомості щодо вчинення кримінальних правопорушень суддею-корупціонером Комаревцевою Л.В. містять всі ознаки злочину, що передбачені ч.2 ст.366, ч.2 ст.368, ч.2 ст.364, ч.1 ст.396, ч.2 ст.256, ч.1 ст.111, ч.7 ст.111-1, ст.170, ч.2 ст.15, ч.5 ст.27 КК України та підлягають невідкладному внесенню до Єдиного реєстру досудових розслідувань і є підставою для початку проведення досудового розслідування.
З цього приводу були подані відповідні заяви до ГПД НАБУ, ГСУ ДБР та ГСУ СБУ про вчинені кримінальні правопорушення суддею-дуріком Комаревцевою Л.В.
Крім цього, було прийнято рішення про повідомлення Вищої ради правосуддя про не належну поведінку судді Комаревцевої Л.В., яка грубо порушує присягу судді. Очікуємо результатів адекватного реагування ГСУ ДБР, ГПД НАБУ та ГСУ СБУ стосовно вчасності внесення відповідних відомостей до ЄРДР, а від Вищої ради правосуддя — відкриття дисциплінарної справи. Також очікуємо резонансу небайдужої міжнародної і української громадськості та належної реакції не корумпованого мас-медіа.