Попікова О.В. купує елітну нерухомість та фальшує декларації

25.09.2021 року особа_1 подав до Вищої ради правосуддя скаргу стосовно колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі головуючого судді Тютюн Тетяни Миколаївни, суддів Гладія Степана Васильовича та Павленко Оксани Петрівни.
У своїй скарзі особа_1 повідомляв про наявність багатьох підстав для притягнення до дисциплінарної відповідальності суддів Тютюн Т.М., Гладія С.В. і Павленко О.П.
А саме, особа_1 відзначав в їх діях ознаки дисциплінарних проступків, визначених підпунктами «а», «б», «в», «ґ», «д» пункту 1; пунктами 2, 3, 4, 12 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», в тому числі:
1) судді допустили незаконну відмову в доступі до правосуддя та інше істотне порушення норм процесуального і матеріального права під час здійснення правосуддя, що унеможливило реалізацію учасниками судового процесу наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов’язків, безпідставне затягування або невжиття суддями заходів щодо розгляду провадження № 11-сс/824/956/2021 від 25.01.2021 року протягом строку, встановленого законом;
2) судді допустили несвоєчасне надання сторонам копій ухвал;
3) судді не взяли самовідводу;
4) судді невмотивовано відмовляють у задоволенні заяв про їх відвід від розгляду справ;
5) судді порушують вимоги ч.8,9 ст.135 КПК України при здійсненні судового виклику;
6) судді не запрошують на судові засідання представників особи_1;
7) судді виносять неоднакові судові рішення в одних і тих самих випадках;
8) надають ухвали, які не відповідають Наказу ДСА за № 814 від 20.08.2019 року «Про затвердження Інструкції з діловодства в місцевих загальних судах… з розгляду цивільних і кримінальних справ»;
9) судді не надають учасникам провадження резулятивних частин ухвал, хоча їх регулярно і постановляють.
Вищевказані проступки суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду Тютюн Т.М., Гладія С.В. і Павленко О.П. заключалися у наступному.
01.12.2020 року ухвалою у судовій справі № 760/26252/20 слідчий суддя Солом’янського районного суду м.Києва Сергієнко Г.Л. винесла рішення про повернення матеріалів скарги за вих.№ 4064/27 від 27.11.2020 року на бездіяльність керівника ГПД НАБУ Калужинського А.В., яка виразилася у не внесенні до ЄРДР відомостей заяви за вих. № 4060/24 від 24.11.2020 року про вчинені кримінальні правопорушення, істотно порушивши вимоги кримінально-процесуального закону. Останнє, згідно вимог ст.409, 412 КПК України передбачало скасування такої ухвали.
14.12.2020 року особа_1 подав до Київського апеляційного суду скаргу за вих. № 4097/12 на ухвалу слідчого судді Сергієнко Г.Л. у судовій справі №760/26252/20 від 01.12.2020 року.
25.01.2021 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі головуючого судді Тютюн Т.М., суддів Гладій С.В. і Павленко О.П. розглянули справу з запізненням на 40 днів та винесли неправосудну ухвалу у провадженні № 11-сс/824/956/2021, копію якої умисно не надавали сторонам провадження два місяці, не дивлячись на те, що особа_1 з цього приводу звертався до даних суддів біля десяти раз. І що найголовніше, судді Тютюн Т.М., Гладій С.В. і Павленко О.П., перебуваючи у шести досудових розслідувань з приводу відкритих особою_1 шести кримінальних проваджень, про що вони добре знали. За таких підстав, дані судді мусили взяти самовідвід від розгляду усіх судових справ особи_1, або задовільнити його заяви про відвід, чого дані судді регулярно не роблять, ігноруючи вимоги КПК, ЄСПЛ, ст.106 Закону України “Про судоустрій і статус суддів”.
Як наслідок, дані судді протиправно відмовили особі_1 у задоволенні його 12 апеляційних скарг на рішення слідчого судді (відмова у задоволенні скарги на не внесення до ЄРДР відомостей заяви про вчинені суддею Сергієнко Г.Л. кримінальні правопорушення, чого згідно норм КПК робити не можна було.
Більше цього, своїми неправосудними рішеннями дані судді приховують злочини працівників Управління НАБУ по роботі зі зверненнями громадян, які перебирають на себе функції детективів і прокурорів, адже розглядають заяви про вчинення злочинів в порядку Закону України «Про звернення громадян».
Крім цього, у пряме порушення вимог Наказу ГПУ за № 298 від 30.06.2020 року та ч.7 ст.214 КПК України, працівники Управління НАБУ по роботі зі зверненнями громадян значну частину таких заяв про вчинення кримінального правопорушення «перекидають» за належністю до ТУ ДБР або до органів поліції, при цьому попередньо не вносячи відомостей таких заяв до ЄРДР.
В той же самий час судді Тютюн Т.М., Гладій С.В. і Павленко О.П. дані факти приховують від надання належної оцінки та не вважають це процесуальним порушенням, регулярно відмовляючи особі_1 у задоволенні скарг на рішення слідчого судді щодо невнесення до ЄРДР відомостей заяв про вчинені кримінальні правопорушення.
Останнє як мінімум вимагало повної професійної перепідготовки вказаних суддів.
У відповідності до положень ст.22 КПК України, кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими Кодексом.
Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених Кодексом. Суд, зберігаючи об’єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних рішень.
Згідно з ч.5 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», висновки щодо застосування норм права, викладених у Постановах Верховного суду України, є обов’язковими для всіх суб’єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.
Відповідно вимогам ч.3 ст.415 КПК України, висновки і мотиви, з яких були скасованими судові рішення, є обов’язковими для суду першої інстанції, при новому розгляді. Так само, дані рішення (вказівки) апеляційної інстанції є обов’язковими для виконання будь-яким органом досудового розслідування.
Як витікає із Рішення Вищої ради правосуддя від 14.09.2018 року у провадженні № 2911/1дп/15-18, за проведення судового засідання без участі сторони провадження було притягнуто до дисциплінарної відповідальності суддю Рівненського міського суду Ореховську К.Е.
Відповідно ст.412 КПК України (Істотні порушення вимог КПК України):
“1. Істотними порушеннями вимог КПК є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
2. Судове рішення у будь-якому разі підлягає скасуванню, якщо:
1) за наявності підстав для закриття провадження в кримінальній справі, його не було закрито;
2) судове рішення ухвалено незаконним складом суду;
3) судове провадження здійснено за відсутності обвинуваченого, крім випадків, передбачених частиною третьою статті 323 чи статтею 381 цього Кодексу, або прокурора, крім випадків, коли його участь не є обов’язковою; 4) судове провадження здійснено за відсутності захисника, якщо його участь є обов’язковою;
5) судове провадження здійснено за відсутності потерпілого, належним чином не повідомленого про дату, час і місце судового засідання; 6) порушено правила підсудності…”.
Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується (ч.3 ст.8 Конституції). Право на справедливий судовий розгляд також закріплено Міжнародним пактом про громадянські і політичні права та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (ч.1 ст.6).
Право на справедливий судовий розгляд охоплює і право кожного на доступ до правосуддя.
Відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» за №3477-IV від 23.02.2016 року, із змінами і доповненнями, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського Суду як джерело права. Згідно з ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка закріплює право на справедливий суд, кожна людина має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.
В якості підстав для відкриття дисциплінарного провадження (посилання на фактичні дані, що підтверджують викладені у дисциплінарній скарзі відомості), особа_1 посилався на такі докази:
1) матеріали судової справи № 760/26252/20 від 01.12.2020 року;
2) матеріали провадження № 11-сс/824/956/2021 від 25.01.2021 року;
3) ухвала у провадженні № 11-сс/824/956/2021 від 25.01.2021 року;
4) заява про видачу наручно копії ухвали у провадженні № 11-сс/824/956/2021 від 25.01.2021 року;
5) комп’ютерний диск, на якому міститься копія відеозапису судового засідання;
6) Рішення ВРП від 14.09.2018 року за № 2911/1дп/15-18;
7) КПК України;
8) Конституція України;
9) Закон України «Про судоустрій і статус суддів»;
10) Закон України «Про забезпечення права на справедливий суд».
А в додатках до дисциплінарної скарги було надано докази дисциплінарного проступку:
1) Супровідний лист від 28.09.2021 року, один аркуш;
2) Копія Рішення ВРП від 14.09.2018 року за № 2911/1дп/15-18, три аркуші;
3) Копія ухвали у провадженні № 11-сс/824/956/2021 від 25.01.2021 року, два аркуші;
4) Копія Акту ВРП від 31.03.2021 року у провадженні № 732/3дп/15-21, три аркуші.
У зв’язку з реорганізацією і тривалим простоєм роботи ВРП, дана дисциплінарна скарга чекала свого розгляду аж до 16.04.2025 року.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справи між членами Вищої ради правосуддя, вказаній скарзі було присвоєно № В-880/41/7-21 від 30.09.2021 року та передано її для проведення перевірки дисциплінарному інспектору Вищої ради правосуддя Осєтрову Валерію Михайловичу, який за результатами попередньої перевірки склав завідомо хибний висновок про залишення без розгляду та повернення дисциплінарної скарги, “…оскільки скарга не містить відомостей про ознаки дисциплінарного проступку судді… (цитата). В той самий час, коли мова йшла у дисциплінарній скарзі не лише про винесення неправосудної ухвали у судовій справі, а ще й з багатьох інших підстав.
16.04.2025 року члени Третьї Дисциплінарної палати ВРП Попікова Ольга Володимирівна, Лук’янов Дмитро Васильович, Кандзюба Олег Володимирович і Сасевич Олександр Михайлович розглянули скаргу особи_1, за результатами чого винесли ганебну ухвалу у справі № 827/3дп/15-25, якою залишили його скаргу без розгляду, що суперечить положенням нижчевказаних законів.
При чому, надіслана особі_1 паперова копія Ухвали у справі № 827/3дп/15-25 від 16.04.2025 року від членів Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Попікової О.В., Кандзюби О.В., Лук’янова Д.В. і Сасевича О.М., якою було залишено його скаргу без розгляду стосовно дій суддів Тютюн Т.М., Гладія С.В. і Павленко О.П. не відповідала жодним вимогам Наказу ДСА за № 814 від 20.08.2019 року «Про затвердження Інструкції з діловодства в місцевих загальних судах… з розгляду цивільних і кримінальних справ» та вимогам Закону України “Про судоустрій і статус суддів”, адже:
— ухвала написана значно меншим шрифтом від затвердженого ДСА;
— кожна друга сторінка аркушу містить текст;
— декотрі слова ухвали віддруковані жирним кольором;
— текст ухвали містить міжрядкові відступи;
— ухвала не містить запису про місцезнаходження оригіналу Ухвали;
— в ухвалі не зазначено, коли вона набирає законної сили;
— ухвала не скріплена гербовою печаткою;
— пломба не проштампована гербовою печаткою, що робить з такого документу брутальний шмат паперу, яким можна лише підтирати єврейські дупи.
А якщо зважити ще й на те, що насправді скарга особи_1 містила відомості, які були потрібними для відкриття дисциплінарного провадження щодо суддів Тютюн Т.М., Гладія С.В. і Павленко О.П., то останнє слугувало доказом тому, що члени Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Попікова О.В., Лук’янов Д.В., Кандзюба О.В., Сасевич О.М. являються злочинними або ж психічно нездоровими особами, нікчемними корупціонерами або закінченими ушльопками, які потребують спеціалізованої госпіталізації до психоневрологічного диспансеру або ж до буцегарні.
При чому, перше, друге і третє супроводжується кричащою безграмотністю, що являється для них усіх обтяжуючою обставиною та мусить стати приводом для призначення службового розслідування за фактами продажу усім їм робочого місця в межах ВРП.
Відповідно вказаному, а також на підставі ст.106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», насправді було 9 підстав для відкриття дисциплінарної справи на суддів Тютюн Т.М., Гладія С.В. і Павленко О.П., майже кожна з яких вимагала їх суворого покарання.
При чому, неправдиві висновки дисциплінарного інспектора Вищої ради правосуддя
Осєтрова В.М., легко спростовуються положеннями ст.106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», в якій законодавцем визначені чіткі підстави для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, та які повністю співрозмірні тим, на які особа_1 покладався у своїх 9 пунктах як на гарантовані підстави для притягнення до дисциплінарної відповідальності суддів Тютюн Т.М., Гладія С.В. і Павленко О.П.
Тому, враховуючи що дисциплінарний інспектор Вищої ради правосуддя Осєтров В.М. склав і надав завідомо неправдиві висновки для Третьої Дисциплінарної палати ВРП, то тим самим він викрив свою корупційну і колаборантську діяльність, а тому мусить підлягати адекватному карному покаранню і звільненню з займаної посади з наступним ув’язненням за підроблення висновку.
В ідентичному порядку підлягають покаранню і члени Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Попікова О.В., Кандзюба О.В., Лук’янов Д.В. і Сасевич О.М., які винесли завідомо неправосудну ухвалу у справі № 827/3дп/15-25 від 16.04.2025 року, якою незаконно відмовили особі_1 у відкритті дисциплінарної справи щодо суддів Тютюн Т.М., Гладія С.В. і Павленко О.П.
Дисциплінарний інспектор ВРП Осєтров В.М. склав і надав для членів Третьої Дисциплінарної палати ВРП неправдиві висновки, які згодом стали трампліном для протиправної відмови особі_1 у відкритті дисциплінарної справи щодо суддів Тютюн Т.М., Гладія С.В. і Павленко О.П.
Відповідно, Попікова О.В., Осєтров В.М., Кандзюба О.В., Лук’янов Д.В. і Сасевич О.М. частково нівелювали кропіткі досягнення громадської організації та умисно перешкодили наповненню державної скарбниці на сотні мільйонів гривень, тим самим послабивши боєздатність наших ЗСУ, а також добробут соціально незахищених верств населення (починаючи від будинків дитини до інтернатів, одиноких, інвалідів, пенсіонерів, ветеранів війни та чорнобильців, перестарілих осіб та осіб, оплата праці яких напряму залежить від наповнення державного бюджету: учні ПТУ та технікумів, студенти ВУЗів, вчителі, бібліотекарі, викладачі державних навчальних закладів, медичні працівники комунальних закладів, прибиральники державних установ, держслужбовці, Армія, силові структури).
Натомість, член ВРП Попікова О.В. не стидається скуповувати у м.Києві елітну нерухомість і переписувати її на своїх родичів, включаючи своїх собак і котів, при цьому нічого не зазначаючи у своїх деклараціях. Крім цього, ця безмозка курва вже прославилася і тим, що регулярно виносить неправосудні рішення та ними збагачує і так багатих корупційних колег.
Підставами для притягнення до дисциплінарної відповідальності являються: нормативно-правові, фактичні та процесуально-правові.
Нормативно-правова підстава – закріплення в законі складів правопорушень, відповідних видів і заходів юридичної відповідальності, інших умов, необхідних для практичної їх реалізації. Фактична підстава – дії (бездіяльність), заборонені правовою нормою, тобто вчинення правопорушення. Процесуальна підстава – рішення компетентних органів публічної влади про притягнення до відповідальності.
Групи нормативно-правових підстав (ст.106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»):
– порушення норм процесуального права і посадових обов’язків при відправленні правосуддя;
– порушення правил суддівської етики;
– порушення правил щодо конфлікту інтересів або неповідомлення про випадки втручання в діяльність судді;
– розголошення суддею таємниці або певної інформації;
– порушення прав людини і основоположних свобод;
– недотримання вимог та обмежень, передбачених антикорупційним і судоустрійним законодавством;
– невиконання вимог члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів України та/або члена Вищої ради правосуддя щодо надання певної інформації;
– неналежне ставлення до службових обов’язків.
Підпунктом «а» п.1 ч.1 ст.106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (Умисна або внаслідок недбалості незаконна відмова в доступі до правосуддя (у тому числі незаконна відмова в розгляді по суті позовної заяви, апеляційної, касаційної скарги тощо) або інше істотне порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що унеможливило реалізацію учасниками судового процесу наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов’язків або призвело до порушення правил щодо юрисдикції або складу суду.
Підпунктом «б» п.1 ч.1 ст.106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (Умисне або внаслідок недбалості незазначення в судовому рішенні мотивів прийняття або відхилення аргументів сторін щодо суті спору (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006 року у справі «Проніна проти України»).
Підпунктом «в», «г», «ґ», «д» п.1 ч.1 ст.106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (Порушеннями вимог щодо неупередженості судді) є:
– порушення засад гласності і відкритості судового процесу;
– порушення засад рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і доведеності перед судом їх переконливості;
– незабезпечення обвинуваченому права на захист, перешкоджання реалізації прав учасників процесу;
– порушення правил щодо відводу (самовідводу).
Пунктом 2 ч.1 ст.106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено:
– безпідставне затягування або невжиття суддею заходів щодо розгляду заяви, скарги чи справи протягом строку, встановленого законом;
– зволікання з виготовленням вмотивованого судового рішення, несвоєчасне надання суддею копії судового рішення для її внесення до Єдиного державного реєстру судових рішень.
Пунктом 3 ч.1 ст.106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» зазначається:
Допущення суддею поведінки, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, зокрема в питаннях моралі, чесності, непідкупності, відповідності способу життя судді його статусу, дотримання інших норм суддівської етики та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду, прояв неповаги до інших суддів, адвокатів, експертів, свідків чи інших учасників судового процесу (Кодекс суддівської етики, затверджений ХІ черговим з’їздом суддів України 22 лютого 2013 року).
Пунктом 4 ч.1 ст.106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» зазначено:
Умисне або внаслідок недбалості допущення суддею, який брав участь в ухваленні рішення, порушення прав людини і основоположних свобод або інше порушення закону, що призвело до негативних наслідків.
Пунктом 5 ч.1 ст.106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено:
Розголошення суддею таємниці, що охороняється законом, у тому числі таємниці нарадчої кімнати, або інформації, що стала відомою судді під час розгляду справи у закритому судовому засіданні.
Пунктом 6-8 ч.1 ст.106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» зазначається:
– неповідомлення суддею ВРП та Генерального прокурора про випадок втручання в діяльність судді щодо здійснення правосуддя, у тому числі про звернення до нього учасників судового процесу чи інших осіб;
– неповідомлення або несвоєчасне повідомлення Ради суддів України про реальний чи потенціальний конфлікт інтересів судді;
– втручання у процес здійснення правосуддя іншими суддями.
Підстави для дисциплінарної відповідальності судді за вчинення ним неправомірних дій, передбачені
ст.106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
“1. Суддю може бути притягнуто до відповідальності в порядку провадження:
1) умисне або внаслідок недбалості:
а) незаконна відмова в доступі до правосуддя (у тому числі в розгляді по суті позовної заяви, апеляційної, касаційної скарги тощо) або інше істотне порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що унеможливило реалізацію учасниками судового процесу наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов’язків або призвело до порушення правил щодо юрисдикції або складу суду;
б) не зазначення в судовому рішенні мотивів прийняття або відхилення аргументів сторін щодо суті спору;
в) порушення засад гласності і відкритості судового процесу;
г) порушення засад рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості;
ґ) незабезпечення обвинуваченому права на захист, перешкоджання реалізації прав учасників процесу;
д) порушення правил щодо відводу (самовідводу);
2) безпідставне затягування або невжиття суддею заходів щодо розгляду заяви, скарги чи справи протягом строку, встановленого законом, зволікання з виготовленням вмотивованого судового рішення, несвоєчасне надання суддею копії судового рішення для її внесення до Єдиного державного реєстру судових рішень;
3) допущення суддею поведінки, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, зокрема в питаннях моралі, чесності, непідкупності, відповідності способу життя судді його статусу, дотримання інших норм суддівської етики та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду, прояв неповаги до інших суддів, адвокатів, експертів, свідків чи інших учасників судового процесу;
4) умисне або внаслідок недбалості допущення суддею, який брав участь в ухваленні рішення, порушення прав людини і основоположних свобод або інше порушення, що привело до негативних наслідків;
5) розголошення суддею таємниці, що охороняється законом, у тому числі таємниці нарадчої кімнати, або інформації, що стала відомою судді під час розгляду справи у закритому судовому засіданні;
6) неповідомлення суддею Вищої ради правосуддя та Генерального прокурора про випадок втручання в діяльність судді щодо здійснення правосуддя, у тому числі про звернення до нього учасників судового процесу чи інших осіб, включаючи осіб, уповноважених на виконання функцій держави, з приводу конкретних справ, що перебувають у провадженні судді, якщо таке звернення здійснено в інший, ніж передбачено процесуальним законодавством спосіб, упродовж п’яти днів після того, як йому стало відомо про такий випадок;
7) неповідомлення або несвоєчасне повідомлення Ради суддів про реальний чи потенційний конфлікт інтересів судді (крім випадків, коли конфлікт інтересів врегульовується в порядку, визначеному законом);
8) втручання у процес здійснення правосуддя іншими суддями;
9) неподання або несвоєчасне подання для оприлюднення декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави, в порядку, встановленому законодавством у сфері запобігання корупції;
10) зазначення в декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави, завідомо неправдивих відомостей або умисне не зазначення відомостей, визначених законодавством;
11) використання статусу судді з метою незаконного отримання ним або третіми особами матеріальних благ або іншої вигоди, якщо таке правопорушення не містить складу злочину або кримінального проступку;
12) допущення суддею недоброчесної поведінки, у тому числі здійснення суддею або членами його сім’ї витрат, що перевищують доходи такого судді та доходи членів його сім’ї; встановлення невідповідності рівня життя судді задекларованим доходам; непідтвердження суддею законності джерела походження майна;
13) ненадання інформації або надання завідомо недостовірної інформації на законну вимогу члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів України та/або члена Вищої ради правосуддя, у тому числі недодержання встановлених законом строків надання інформації;
14) непроходження курсу підвищення кваліфікації в Національній школі суддів України відповідно до направлення, визначеного органом, що здійснює дисциплінарне провадження щодо суддів, або непроходження подальшого кваліфікаційного оцінювання для підтвердження здатності судді здійснювати правосуддя у відповідному суді, або непідтвердження здатності судді здійснювати правосуддя у відповідному суді за результатами цього кваліфікаційного оцінювання;
15) визнання судді винним у вчиненні корупційного правопорушення або правопорушення, пов’язаного з корупцією, у випадках, установлених законом;
16) неподання або несвоєчасне подання суддею декларації родинних зв’язків;
17) подання у декларації родинних зв’язків судді завідомо недостовірних (у тому числі неповних) відомостей;
18) неподання або несвоєчасне подання суддею декларації доброчесності;
19) декларування завідомо недостовірних (у тому числі неповних) тверджень у декларації доброчесності судді.
2. Скасування або зміна судового рішення не має наслідком дисциплінарну відповідальність судді, який брав участь у його ухваленні, крім випадків, коли скасоване або змінене рішення ухвалено внаслідок умисного порушення норм права чи неналежного ставлення до службових обов’язків”.
Пунктом 9-12, 14-19 ч.1 ст.106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено:
Недотримання вимог та обмежень, передбачених антикорупційним і судоустрійним законодавством.
Пунктом 13 ч.1 ст.106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» стверджується:
Ненадання інформації або надання завідомо недостовірної інформації на законну вимогу члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів України та/або члена Вищої ради правосуддя.
Кодекс суддівської етики (Рада суддів України). Етичні засади регулювання конфлікту інтересів:
1) стаття 1. Суддя повинен бути прикладом неухильного додержання вимог закону і принципу верховенства права, присяги судді, а також дотримання високих стандартів поведінки з метою зміцнення довіри громадян у чесність, незалежність, неупередженість та справедливість суду.
2) стаття 3. Суддя має докладати всіх зусиль до того, щоб на думку розсудливої, законослухняної та поінформованої людини його поведінка була бездоганною.
3) стаття 15. Неупереджений розгляд справ є основним обов’язком судді. Суддя має право заявити самовідвід у випадках, передбачених процесуальним законодавством, у разі наявності упередженості щодо одного з учасників процесу, а також у випадку, якщо судді з його власних джерел стали відомі докази чи факти, які можуть вплинути на результат розгляду справи.
Суддя не повинен зловживати правом на самовідвід. Суддя заявляє самовідвід від участі в розгляді справи у разі неможливості ухвалення ним об’єктивного рішення у справі.
4) Стаття 19. Суддя повинен враховувати, що сімейні, соціальні взаємовідносини чи будь-які інші стосунки та втручання з боку органів державної влади не мають впливати на поведінку судді чи ухвалення судових рішень.
Статтею 107 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено:
“1. Право на звернення зі скаргою щодо дисциплінарного проступку судді, з повідомленням про вчинення дисциплінарного проступку суддею (дисциплінарною скаргою) має будь-яка особа. Громадяни здійснюють зазначене право особисто або через адвоката, юридичні особи – через адвоката, органи державної влади та органи місцевого самоврядування – через своїх керівників або представників, Комісія з питань доброчесності та етики – через її голову або членів Комісії.
2. Дисциплінарна скарга подається у письмовій формі та повинна містити такі відомості:
1) прізвище, ім’я, по батькові (найменування) скаржника, його місце проживання (перебування) або місцезнаходження, поштовий індекс, номери засобів зв’язку;
2) прізвище, ім’я, по батькові та посада судді (суддів), щодо якого (яких) подано скаргу;
3) конкретні відомості про наявність у поведінці судді ознак дисциплінарного проступку, який відповідно до частини першої статті 106 цього Закону може бути підставою для дисциплінарної відповідальності судді;
4) посилання на фактичні дані (свідчення, докази), що підтверджують зазначені скаржником відомості. Дисциплінарна скарга підписується скаржником із зазначенням дати її підписання.
3. ВРП затверджує та розміщує на веб-порталі судової влади зразок дисциплінарної скарги.
4. Не допускається зловживання правом звернення до органу, уповноваженого здійснювати дисциплінарне провадження, у тому числі ініціювання питання відповідальності судді без достатніх підстав, використання такого права, як засобу тиску на суддю у зв’язку зі здійсненням ним правосуддя.
5. За подання адвокатом завідомо безпідставної дисциплінарної скарги такий адвокат може бути притягнений до дисциплінарної відповідальності згідно із законом.
6. Дисциплінарну справу щодо судді не може бути порушено за скаргою, що не містить відомостей про наявність ознак дисциплінарного проступку судді, а також за анонімними заявами та повідомленнями.
7. У разі наявності обставин, що спричиняють виникнення сумнівів в існуванні підпису особи, яка подала дисциплінарну скаргу, ВРП має право запросити таку особу для підтвердження скарги”.
Стаття 108 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (Орган, що здійснює дисциплінарне провадження щодо судді) передбачає:
“1. Дисциплінарне провадження щодо судді здійснюють дисциплінарні палати Вищої ради правосуддя у порядку, визначеному Законом України “Про Вищу раду правосуддя”, з урахуванням вимог цього Закону”.
Стаття 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» констатує:
“1. До суддів може застосовуватися дисциплінарне стягнення у виді:
1) попередження; 2) догани – з позбавленням права на отримання доплат до окладу судді протягом 1 місяця; 3) суворої догани – з позбавленням права на отримання доплат до окладу судді протягом 3 місяців;
4) подання про тимчасове (від одного до шести місяців) відсторонення від здійснення правосуддя – з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді та обов’язковим направленням судді до Національної школи суддів України для проходження курсу підвищення кваліфікації, визначеного органом, що здійснює дисциплінарне провадження щодо суддів, та подальшим кваліфікаційним оцінюванням для підтвердження здатності судді здійснювати правосуддя у відповідному суді; 5) подання про переведення судді до суду нижчого рівня; 6) подання про звільнення судді з посади.
2. Під час обрання виду дисциплінарного стягнення стосовно судді враховуються характер дисциплінарного проступку, його наслідки, особа судді, ступінь його вини, наявність інших дисциплінарних стягнень, інші обставини, що впливають на можливість притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.
Дисциплінарне стягнення застосовується з урахуванням принципу пропорційності.
3. Дисциплінарне стягнення, визначене пунктом 1 частини першої цієї статті, не застосовується у разі вчинення суддею проступків, визначених пунктами 16-19 частини першої статті 106 цього Закону.
4. Дисциплінарні стягнення, визначені пунктами 1-3 ч.1 цієї статті, не застосовуються у разі вчинення суддею проступків, визначених пунктами 3, 10-12, 14, 15 ч.1 ст.106 цього Закону.
Дисциплінарне стягнення, визначене пунктом 5 частини першої цієї статті, не застосовується до судді вищого спеціалізованого суду. Також у порядку застосування дисциплінарного стягнення, передбаченого пунктом 5 частини першої цієї статті, не допускається переведення судді до вищого спеціалізованого суду.
5. У разі ухвалення рішення про застосування до судді дисциплінарного стягнення, що не дозволяє судді здійснювати правосуддя у відповідному суді, суддя тимчасово відстороняється від здійснення правосуддя у цьому суді з дня ухвалення рішення про застосування до нього дисциплінарного стягнення.
6. За наявності непогашених стягнень до судді має бути застосовано більш суворе стягнення.
7. Суддя, який має непогашене стягнення, не може брати участь в конкурсі на зайняття посади.
8. Дисциплінарне стягнення у виді подання про звільнення судді з посади застосовується у разі:
1) вчинення суддею істотного дисциплінарного проступку, грубого чи систематичного нехтування обов’язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді;
2) порушення суддею обов’язку підтвердити законність джерела походження майна.
9. Істотним проступком або грубим нехтуванням обов’язками судді, що є несумісним зі статусом судді або виявляє його невідповідність займаній посаді, може бути визнаний будь-який з таких фактів:
1) суддя допустив поведінку, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, у тому числі в питаннях моралі, чесності, непідкупності, відповідності способу життя судді його статусу, дотримання інших етичних норм та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду;
2) суддя вчинив дисциплінарний проступок, маючи непогашене дисциплінарне стягнення (крім попередження чи догани), або має два непогашених дисциплінарних стягнення;
3) установлено факт недоброчесної поведінки судді, у тому числі здійснення суддею або членами його сім’ї витрат, що перевищують його доходи та доходи його сім’ї, законність джерел яких підтверджена; встановлення невідповідності рівня життя судді задекларованим доходам; використання статусу судді з метою незаконного отримання ним або третіми особами благ або іншої вигоди;
4) суддю визнано винним у вчиненні корупційного правопорушення;
5) суддя не виконав вимоги рішення органу, що здійснює дисциплінарне провадження щодо судді, ухваленого на підставі п.4 ч.1 цієї статті, або за результатами кваліфікаційного оцінювання, призначеного відповідно до п.4 ч.1 цієї статті, суддя не підтвердив здатність здійснювати правосуддя;
6) суддя умисно не подав декларацію доброчесності чи декларацію родинних зв’язків у встановлені строки або умисно задекларував недостовірні (в тому числі неповні) твердження у декларації доброчесності;
7) суддя допустив інше грубе порушення закону, що підриває суспільну довіру до суду.
10. Рішення про внесення Вищій раді правосуддя подання про звільнення судді з підстави, визначеної пунктом 2 частини восьмої цієї статті, може бути ухвалено, у разі якщо на вимогу органу, що здійснює дисциплінарне провадження, суддя не підтвердив законність джерела походження майна.
11. Стягнення до судді застосовується не пізніше 3 років із дня вчинення проступку без урахування часу непрацездатності або перебування судді у відпустці чи здійснення дисциплінарного провадження.
12. У разі якщо рішенням Європейського суду з прав людини встановлені факти, які можуть бути підставою для застосування дисциплінарного стягнення до судді, зазначений строк обраховується з дня набуття таким рішенням Європейського суду з прав людини статусу остаточного.
13. Інформація про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності оприлюднюється на офіційному веб-сайті Вищої ради правосуддя та на веб-сайті суду, в якому працює суддя. Ця інформація повинна містити дані про суддю, якого притягнуто до відповідальності, про накладене стягнення та копію рішення органу, що здійснювало дисциплінарне провадження щодо судді, про накладення стягнення”.
У відповідності до ст.68 Конституції, кожен зобов’язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи інших людей.
У відповідності до ст.64 Конституції (Конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Виходячи з вищезазначеного, члени Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Попікова О.В., Лук’янов Д.В., Сасевич О.М., Кандзюба О.В. та дисциплінарний інспектор Вищої ради правосуддя Осєтров В.М. умисно чи то через брак мізків, психічні розлади, потенційний бандитизм або через неабияку твердолобість, порушують міжнародні і вітчизняні норми права, приховуючи вчинені дисциплінарні проступки суддів, яким власне і продають повноваження судді, тим самим плюючи на могили сотням тисяч героїчно загиблих бійців АТО (ОСС), учасників Майдану та російсько-української війни, які віддали свої безцінні життя за право решти українського народу жити без ярма на своїх шиях у відповідності до європейських стандартів права.
Більше цього, Попікова О.В., Кандзюба О.В., Лук’янов Д.В., Сасевич О.М. та Осєтров В.М. саме у такий підлий спосіб сплюндровують добру пам’ять про загиблу Небесну Сотню, нівелюючи своїми колаборантськими діями їх героїчні досягнення. Сподіватимемося, що у м.Києві знайдуться виживші ветерани АТО (ОСС), учасники Майдану та російсько-української війни, які щодня влаштовуватимуть цим ганебним виродкам фекальну люстрацію, якщо Президент України, Верховна рада України, ДБР, НАБУ і НАЗК не бажають належним чином реагувати на це неподобство у встановлений законом спосіб.
Вищенаписане дає підстави вважати, що Попікова О.В., Кандзюба О.В., Лук’янов Д.В., Сасевич О.М. і Осєтров В.М. вчинили кримінальні правопорушення, які передбачені ч.2 ст.364, ч.2 ст.368, ч.2 ст.366, ч.1 ст.396, ч.2 ст.256, ч.2 ст.15, ч.5 ст.27 КК України. Однак, якщо врахувати ще й те, що ухвала у справі № 582/3дп/15-25 від 19.03.2025 року також стосується предмету громадської діяльності особи_1, яка делегована йому Міністерством юстиції України, то протиправну діяльність Попікова О.В., Кандзюби О.В., Лук’янова Д.В., Сасевича О.М. і Осєтрова В.М. слід розцінювати як таку, що направлена на умисне перешкоджання виконанню його громадських обов’язків і тягне за собою додаткову кримінальну відповідальність, яка передбачена ст.170 КК України. Крім цього, як для даного випадку, дії Попікова О.В., Кандзюби О.В., Сасевич О.М. і Осєтров В.М. являються антидержавними, що направлені на підрив довіри громадськості до органів судової влади і керівників держави вцілому, що на руку зовнішнім ворогам нашої держави. Попікова О.В., Кандзюба О.В., Лук’янов Д.В., Сасевич О.М. і Осєтров В.М. через підривну співпрацю з зовнішнім ворогом, перевищують свої службові повноваження, вчиняють службові підроблення, розкрадають державне майно, приховують вчинені злочини та дисциплінарні проступки суддів, перешкоджають відкриттю дисциплінарних справ, складають і надають завідомо неправдиві висновки за результатами розгляду дисциплінарних скарг, виносять неправосудні рішення, надають допомогу злочинним особам та організованим кримінальним угрупуванням, протидіють діяльності громадських організацій, культивують і поширують корупцію, продають неадекватним і безграмотним особам повноваження судді; отримують від суддів хабарі за не відкриття проти них дисциплінарних справ, за фальсифікацію результатів кваліфікаційного оцінювання, за надання статусу безстроковості повноважень судді, за приховування вчинених суддями дій, які призводять до каліцтв учасників судових процесів та завдають їм матеріальної і моральної шкоди; дискредитують вітчизняну судову владу, деморалізують бійців ЗСУ і тероборони, вчиняють саботаж і диверсії, співпрацюють із російськими загарбниками, грубо порушують присягу члена ВРП, тим самим бойкотуючи роботу органів судової влади. Саботаж і бойкотування роботи судових органів прирівнюється до шпіонажу і зраді інтересам держави. Попікова О.В., Кандзюба О.В., Лук’янов Д.В., Сасевич О.М. і Осєтрова В.М. умисно вчиняють посадові злочини на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, а також державній, економічній і інформаційній безпеці України. Перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту, шпигунство, надання іноземній державі, іноземній організації або їхнім представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України має безжально каратися, поки не розпочалися воєнні дії в м.Києві. Навмисна протидія нинішній державній політиці Попікова О.В., Кандзюбою О.В., Лук’яновим Д.В., Сасевичем О.М., Кандзюбою О.В. і Осєтровим В.М. вже розчарувала частину українців у нинішньому курсі нашого уряду та призводить до агресивної настроєності населення. Зазначене підтверджує, що в діяльності Попікової О.В., Кандзюби О.В., Лук’янова Д.В., Сасевича О.М. і Осєтрова В.М. наявний склад ще одного кримінального правопорушення, що передбачене ч.1 ст.111 та ч.7 ст.111-1 КК України. Таким чином, відомості щодо вчинення кримінальних правопорушень Попіковою О.В., Кандзюбою О.В., Сасевичем О.М., Лук’яновим Д.В. і Осєтровим В.М. містять всі ознаки злочину, що передбачені ч.2 ст.364, ч.2 ст.368, ч.2 ст.366, ч.1 ст.396, ч.2 ст.256, ч.1 ст.111, ч.7 ст.111-1, ст.170, ч.2 ст.15, ч.5 ст.27 КК України та підлягають невідкладному внесенню до Єдиного реєстру досудових розслідувань і є підставою для початку проведення досудового розслідування. З цього приводу були подані відповідні заяви до ГПД НАБУ, ГСУ ДБР, ГСУ СБУ та до НАЗК. Крім цього, було прийнято рішення про повідомлення Етичної ради України про не належну поведінку членів ВРП Попікової О.В., Кандзюби О.В., Лук’янова Д.В., Сасевича О.М. і Осєтрова В.М. Очікуємо результатів адекватного реагування керівників ГСУ СБУ, ГСУ ДБР, НАЗК та ГПД НАБУ стосовно вчасності внесення відповідних відомостей до ЄРДР та проведення об’єктивного досудового розслідування, а від Етичної ради ВРП — відкриття відповідних дисциплінарних справ. Також очікуємо резонансу небайдужої міжнародної і української громадськості та належної реакції не корумпованого мас-медіа.