Таргоній Д.О., Голуб С.А., Слюсар Т.А. обкрадають ЗСУ і УБД

Рішенням Дарницького районного суду м.Києва від 21 жовтня 2024 року, після 9-річного розгляду судової справи, позовну заяву особи_1 до ТОВ «Адамант», ТОВ «Адамант-Телеком» про визнання дій по вилученню двох веб-сайтів та одного домену протиправними, зобов’язання повернути сайти та домен, відшкодування матеріальних та моральних збитків та упущеної вигоди залишено без задоволення.
З вказаним рішенням особа_1 не погодився, вважаючи його незаконним, не обгрунтованим та таким, що підлягає скасуванню через порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
20 листопада 2024 року особа_1 подав рекомендованим листом до Київського апеляційного суду Апеляційну скаргу на Рішення Дарницького районного суду м.Києва від 21.10.2024 року по справі № 753/8648/16-ц та клопотання про поновлення процесуальних строків (яких фактично не порушив) через поштову службу ДП «Укрпошта» за трекером № 0304911430338.
05 грудня 2024 року ухвалою Київського апеляційного суду у провадженні №22-ц/824/19436/2024 було поновлено процесуальний строк та відкрито апеляційне провадження і надано учасникам справи строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом п’ятнадцяти днів з дня вручення копії ухвали про відкриття провадження у справі.
25 грудня 2024 року повісткою Київського апеляційного суду у провадженні №22-ц/824/19436/2024 було викликано сторони в судове засідання 19.03.2025 року на 15 годин і 20 хвилин для розгляду Апеляційної скарги особи_1 на Рішення Дарницького районного суду м.Києва від 21.10.2024 року по справі № 753/8648/16-ц.
19.03.2025 року, відповідно вимогам ст.106 Закону України “Про судоустрій і статус суддів”, ст.92 Закону України “Про забезпечення права на справедливий суд”, ст.75 КПК України, положенням Європейського суду з прав людини, ст.55, 129 Конституції України адвокат особи_1 подав в судовому засіданні заяву з додатками про наявність процесуальних підстав для самовідводу/відводу суддів Таргоній Д.О., Слюсар Т.А. і Голуб С.А. від розгляду апеляційного провадження №22-ц/824/19436/2024.
Хоч вказана заява і була адвокатом зачитаною, а докази продемонстрованими, судді Таргоній Д.О., Голуб С.А. і Слюсар Т.А. не прийняли 19.03.2025 року процесуальне рішення та ухвали не винесли, а судове засідання чомусь перенесли на 03.04.2025 року.
Враховуючи те, що адвокат особи_1 мав приймати участь 03.04.2025 року в іншому судовому засіданні, а також що його було замінено Регіональним центром з надання ВПД на іншого адвоката, останній подав 02.05.2025 року та зранку 03.05.2025 року через електронний суд до Київського апеляційного суду клопотання та заяву:
1) Про виклик не допитаних у першій інстанції свідків у судове засідання та про їх допит;
2) Про виклик раніше уже допитаних свідків у судове засідання та про їх повторний допит;
3) Про повторний огляд наявниїх у справі суду відеозаписів;
4) Про повторне прослуховування наявниїх у справі суду аудіозаписів;
5) Про наявність підстав для самовідводу/відводу суддів колегії від розгляду моєї апеляційної скарги, а також пояснення по суті апеляційної скарги.
6) Про перенесення призначеного судового засідання.
28.03.2025 року, на цій же самій підставі та через те, що особа_1 був прооперованим у лікарні, а також що він не має юридичної освіти та що являється інвалідом 2 групи, подав електронною поштою до Київського апеляційного суду заяву з цифровим підписом: «Зміни до заяви про наявність підстав для самовідводу/відводу Голуб С.А., Слюсар Т.А., Таргоній Д.О. від розгляду апеляційної скарги на рішення Дарницького районного суду м.Києва від 21.10.2024 року по справі № 753/8648/16-ц», з додатками, яка, згідно письмового повідомлення, була отриманою того ж самого дня Київським апеляційним судом.
Крім того, особа_1 додатково подав електронною поштою 03.04.2025 року, рівно в 02 години і 43 хвилини ночі до Київського апеляційного суду клопотання про перенесення судового засідання у апеляційному провадженні №22-ц/824/19436/2024, яке, згідно Акту № 429/0106/26 апеляційної інстанції від 03.04.2025 року було також отримано Київським апеляційним судом того ж самого дня.
А в додатках особа_1 прикріпив медичні документи, частина з яких уже була наявною у справі в 5 екземплярах, які ще 3,5 роки назад Верховнмй суд уже двічі визнавав поважними як для вчинення ряду процесуальних дій: щодо поновлення пропущених процесуальних строків, невчасності подання скарг слідчому судді, скасування ухвал слідчого судді тощо.
03.04.2025 року, рівно в 10 годин і 43 хвилини, інший адвокат, який ще не вступив у справу, також подав клопотання до Київського апеляційного суду про перенесення призначеного судового засідання з розгляду апеляційної скарги на інший день. Цей факт, виходячи з шахрайської Постанови від 03.05.2025 року, також не спростовується даною колегією суддів.
Усе вищеперелічене не дозволяло проводити судове засідання з розгляду апеляційної скарги суддями Голуб С.А., Слюсар Т.А. і Таргоній Д.О. без участі особи_1 та його адвоката. Також було протиправним розглядати без участі особи_1 і його адвоката подані клопотання та заяви.
Більше того, судді-аферисти Голуб С.А., Слюсар Т.А. і Таргоній Д.О. не мали права не брати самовідводу або не задовольнити заяву про їх відвід, адже перебувають на даний час у досудовому розслідування у трьом кримінальним справам та є фігурантами численних скарг до ВРП. Зрештою, ці самі судді до даного моменту раніше регулярно брали самовідводи і не розглядали апеляційні скарги особи_1, про що і виносили спеціальні ухвали. Тому, винесене суддями Рішення від 03.04.2025 року є таким, що абсолютно суперечить їх попереднім рішенням з метою нашкодити особі_1 за його успішну громадську антикорупційну діяльність (ознака неоднаковості винесених рішень щодо одних і тих самих обставин справи).
03.04.2025 року, судді Київського апеляційного суду Голуб С.А., Слюсар Т.А. і Таргоній Д.О. позбавили особу_1 конституційного права на юридичний захист – відсторонила від правосуддя.
При цьому всьому, судді завідомо неправдиво зазначили у своїй шахрайській Постанові від 03.04.2025 року, що нібито особа_1 не долучив прийнятні докази своєї непрацездатності суду, в тому числі щодо неналежності довідки від хірурга-стоматолога.
Насправді ж, приватними медичними центрами не видаються іншого гатунку документи, ані ж ті, які особа_1 уже надав для суду. А що найголовніше, до апеляційної скарги особа_1 додатково долучив копії медичних документів, які доказували те, що він обмежено рухома особа через паралельні захворювання хребта, які Верховний суд уже визнав поважною причиною як для таких випадків.
А положення ч.5 ст.13 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” вимагала від бездарних і явно параноїдальних клімактеричних сук Голуб С.А., Слюсар Т.А. і Таргоній Д.О. приймати рішення з оглядом на наявні Постанови Верховного суду щодо цих самих питань (приміром, у провадженні № 51-1599км20 від 17.06.2020 року, № 51-1598км20 від 21.05.2020 року, де вже двічі визнавалося Верховним судом вказані медичні документи особи_1 належним і припустим доказом при вирішенні питань поважності зазначених в цих документах причин як для вчинення окремих процесуальних дій).
Тобто, Верховний суд уже двічі визнавав ці самі медичні довідки як належний доказ, в той час як судді-неадеквати Голуб С.А., Слюсар Т.А. і Таргоній Д.О. їх чомусь проігнорували, рівно як і проігнорувала положення ч.5 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Адже частина 5 ст.13 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” стверджує, що “…висновки щодо застосування норм права, викладених у постановах Верховного суду України, є обов’язковими для всіх суб’єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права”.
В той же самий час, пархате єврейське стерво Голуб С.А., Слюсар Т.А. і Таргоній Д.О. намагалися у примітивний спорсіб виправдатися у їх безграмотній Постанові, чому вони вирішили відсторонити від правосуддя апелянта і його адвоката наступним безглуздим твердженням: “Клопотання апелянта і його адвоката не підлягають задоволенню про перенесення судового засідання через те, що адвокат в судовому засіданні 19.04.2025 року погодився із визначеною судом новою датою наступного судового засідання – 03.05.2025 року, чого нормами ЦПК України не передбачено і ВССУ про це навіть нічого не згадує, так як суд має призначати судові засідання для учаників процесу без зайвих на те узгоджень.
Крім того, адвокат особи_1 не заперечував 19.03.2025 року проти призначення судового засідання саме на 03.04.2025 року, адже він тоді ще не знав, що Регіональний центр з БПД для нього згодом надасть ще одне доручення на іншу особу та що взагалі замінить його на іншого адвоката. Також, єврейські виродки Голуб С.А., Слюсар Т.А. і Таргоній Д.О. збрехали у своїй Постанові від 03.05.2025 року щодо неправомірності призначення для потреб особи_1 двох адвокатів, адже заміна адвоката – це не призначення другого адвоката.
Подібні неточності і навмисне відсторонення особи_1 від правосуддя не могло не вплинути на прийняття хибного рішення. Приміром, суд навіть не встановив предмету судового спору.
Тоді як суд міг прийняти не упереджене і цілком об’єктивне рішення? Приміром, в останньому абзаці першої сторінки Постанови від 03.04.2025 року зазначено, що особа_1 мав «…намір передати своїй мамі (особа_2) по Договору два домени, в той час коли насправді мова йшла лише про один домен? А якщо відмітити, що домен і сайт – це різні матеріальні речі, то поза увагою суд взагалі своїм злочинним рішенням лишив два сайти і один домен. Це саме стосується і не з’ясування факту незаконного привласнення відповідачами двох сайтів і одного домену (докази наявні у справі суду у вигляді роздруківки «імена.юа». Іншим прикладом являється навмисне викривлення наданих пояснень особи_1.
Як зазначається в першому абзаці 10 сторінки Постанови, що начебто особа_1 отримав від відповідачів два листи (№31 і №14), з яких нібито він довідався, що він же порушив вимоги щодо обмеженого використання своїх веб-сайтів, що є неправдою. Насправді, як це витікає з тексту даних листів, вини були адресовані не особі_1, а особі_2 і що попередження там стосувалися саме особи_2, а не особи_1, яка задовго до отримання вказаних листів уже померла.
Більше цього, як свідчить міжнародний архівний сайт “Wayback Machine”, на веб-сайті ТОВ “Адамант” і ТОВ “Адамант-Телеком”, ані в Договорі за № 122/2005, досі немає такого пункту чи попередження, який би обмежував використання веб-сайтів особи_1 для потреб діяльності його приватного підприємства. Отже, це є не більше чим підроблення відповідачів і їх представників. Таке ж саме підроблення є і щодо попередження особи_1 про припинення дії Договору № 122/2005. Адже згідно закону, не являється припустимим і належним доказом листок паперу, який не був відправленим цінним листом або ж рекомендованим листом.
Про це уже не раз говорилося в Постановах Верховного суду. Крім того, це чітко описано і в інших законах ВССУ, ВСУ. А особливо це зазначено в Постанові Кабінету Міністрів України від 05 березня 2009 року за №270 «Про затвердження Правил надання послуг поштового зв’язку». Щодо Постанови Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 року за №270 «Про затвердження Правил надання послуг поштового зв’язку», то нею передбачається таке: у листах з оголошеною цінністю (цінних листах) пересилаються – цінні папери, документи (дипломи, паспорти, посвідчення водія, свідоцтва про народження, свідоцтва про одруження, трудові книжки, військові квитки тощо), облігації державних позик, лотерейні білети, грамоти, фотокартки, художні картки, рукописи, пенсійні та судові справи, ділові папери, звіти, заяви, клопотання, вимоги, скарги, претензії, акти, договори і т.д., тобто документи що становлять цінність для відправника або одержувача. Простий же лист являється звичайним поштовим відправленням, що приймається працівниками пошти для пересилання без зазначення суми оголошеної цінності вкладення та без видачі відправникові розрахункового документа про прийняття такого листа і доставляється адресатові (одержувачу) без відповідної розписки. Таке поштове відправлення не підлягає належному контролю і відповідно, поштова служба за не доставку такого відправлення, або ж за несвоєчасну доставку кореспонденції – жодної відповідальності не несе.
З цього витікає наступне: порушуючи вимоги Постанови Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 року за № 270 «Про затвердження Правил надання послуг поштового зв’язку», відправник простого листа бере на себе всі ризики, що пов’язані з не доставкою адресату його кореспонденції, або ж з більш пізніми термінами доставки. Крім цього, відправляючи просту кореспонденцію відправник простого листа мусить усвідомлювати, що терміни доставки адресату його кореспонденції не можуть бути доказаними у випадках можливих оскаржень до державних інстанцій чи то до суду. Це саме стосується і вмісту простого поштового листа, який ніким із сторін не контролюється.
Теж саме значиться і в третьому абзаці Постанови від 03.05.2025 року, де колегія суддів неправдиво зазначає, що не існує доказів про те, що між відповідачами і позивачем були якісь там взаємовідносини в 2003-2004 роки. Але, як це витікає з досі наявних у судовій справі численних квитанцій, що відповідачі насправді надавали особі_1 в тому ж самому об’ємі послуги, що і згідно Договору 122/2005, плюс послуги з оцифрування відео та з розміщення цих відео на його веб-сайті та що стосується встановлення на сайті додаткових розділів.
Частиною 2 ст.218 ЦК України передбачено: якщо договір укладено усно і одна із сторін здійснила платіж, а інша прийняла його, то позивач може звернутися до суду з позовом про визнання договору дійсним. А це означає, що насправді суд не встановив або не захотів встановлювати справжні терміни дії Договору. Крім того, суд не надав правової оцінки тому, що дозвільної документації у відповідачів на свою діяльність насправді не було аж до кінця 2012 року. А відтак, Договір 122/2005 також не міг бути законним.
Це саме стосується і неналежного виконання Договору за № 122/2005, адже адвокат Бондаренко Т.М. неодноразово надсилав відповідачам з цього приводу претензії, а особа_1 – скаржився по телефону технічної підтримки, про що у справі суду є докази у вигляді звукозапису таких розмов. Але суд неправдиво зазначив у передостанньому абзаці 11 аркушу своєї підробної Постанови зовсім протилежне.
Також, колегія суддів навмисно викривила справжнє значення Договору за № 122/2005, адже в ньому було написано зовсім протилежне тому, про що вони описали у третьому абзаці 12 аркушу своєї шахрайської Постанови. А саме, що будь-які зміни до Договору № 122/2005 мусять вноситися у вигляді додаткового договору, який має бути на паперовому носії і підписаним обома сторонами, а також що не дозволяється предовіряти виконання його умов іншими сторонам, що відповідачі роками і робили, навіть не попереджаючи особу_1 про це. Тим паче, про реорганізацію і реструктуризацію ТОВ “Адамант” там мова зовсім не йшла, як це доказують копії долучених особою_1 до справи суду доказів, взятих із кримінальної справи, там йшлося лише про злочинну співпрацю відповідачів і синдикату інтернет-крадіїв – кіберсквокерів.
Саме за це вони і були засудженими до певних строків тюремного ув’язнення, за виключенням однієї особи, яка зараз перебуває у розшуку.
Це саме стосується і вищеперерахованих послуг ТОВ “Адамант” згідно укладеного 28.09.2005 року Договору за № 122/2005, які своєчасно і регулярно оплачувалися особою_1 аж до кінця 2015 року, поки ТОВ “Адамант” із ТОВ “Адамант-Телеком” не викрали в особи_1 два сайти і один домен і не перестали надавати послуги з хостингу, делегування домену, підтримування МХ-записів з іншого домену, надання послуг 5 поштових скриньок. Також, судом було неправдиво зазначено у Постанові, що нібито на прохання (по заяві від 13.09.2013 року) два сайти особи_1 були переоформлені на особу_2 (передостанній абзац 13 аркушу Постанови). Насправді, в матеріалах судової справи немає жодного доказу на цей рахунок і про це навіть не стверджують відповідачі і їх представники.
А що стосується твердження суду, що вказані вище сайти використовуються задля потреб діяльності приватного підприємства особи_1, то це спростовується показами 4 свідків, довідкою з приватного підприємства і фактом того, що головний сайт був створеним в 2003 році, тоді як приватне підприємство особи_1 було відкрите значно пізніше – в грудні 2005 році, про що у справі суду є докази (а інший сайт-дзеркало має кириличну назву, що не співпадає з назвою приватного підприємства, але точною копією головного веб-сайту. Інша справа, що ці сайти були створені особою_1 для потреб його наукової роботи, політичної і громадської діяльності, що не являється комерцією. Суд не придав жодного значення тому, що в медицині прийнято, аби наукова діяльність провадилася виключно на базі медичних установ, де має піддаватися належному вивченню медична статистика, на якій власне і грунтується наукова діяльність.
Також, суд не надав жодної правової оцінки тому, як це витікає з наявних доказів (квитанцій, фотокопій електронних переписок, скриншотів тощо), що відповідачі, регулярно вдосконалюючи роботу та технічні можливості основного сайту особи_1, з першого дня укладання Договору №122/2005 добре знали, принаймні за кирилічними назвами імейлів, що вони листуються саме з медичним центром, а не з особою_1, однак з 2003 по 2015 роки жодних претензій йому не пред’являли, а ж поки особа_1 сам не звернувся в листопаді-грудні 2015 року до поліції за допомогою та коли відкрив на відповідачів 27 кримінальних справ.
Також, судом неправдиво було зазначено в підробній Постанові від 03.05.2025 року, що нібито особа_1 не просив у відповідачів вислати цінним листом два бланки двох нових Договорів на паперовому носії, оскільки як свідчать копії заяв, що наявні у справі суду, саме це особа_1 і робив (у першому абзаці 14 аркушу Постанови).
Суд бездоказово зазначає у другому абзаці 14 аркушу Постанови, що нібито 19.09.2013 року особа_2 підписала на веб-сайті ТОВ “Адамант-Телеком” Договір-оферту про надання послуг. І це попри те, що на той час особа_2 ще не володіла доменом та сайтами.
Крім того, як це стверджують довідки з сільської ради, в цей час особа_2 перебувала у себе дома на Рівненщині у будинку, де навіть немає електрики та обладнання. А рівень освіти особи_2 сягає 1 класу (не освічена). Також, суд стверджує у своїй Постанові (у 3 абзаці 14 аркушу), що вищевказані веб-сайти використовувалися приватним підприємством, а не особою_2, в той час як жодних доказів цьому не наводить. Як стверджує суд у першому абзаці 15 аркушу Постанови, за фактом допущеного порушення умов надання веб-послуг, ТОВ “Адамант-Телеком” надіслав 2 листи особі_2, в той час як вона була на той час уже похованою (2 роки назад). Як тоді могла отримувати померла і похована в землю людина листи від відповідача 2?
Суд також неправдиво зазначив у своїй похабній Постанові (передостанній абзац 15 аркушу), що особа_1 начебто не довів, що відповідачі знали про смерть особи_2, адже цей процес повідомлення ТОВ “Адамант-Телеком” і ТОВ “Адамант” записаний на відео- та цьому є 17 свідків з числа працівників поліції, а також з приводу чого відповідачі переписувалися із райсоцзабезом смт Рокитно, а також вони про це знали з довіреності, з листів, які особа_1 їм направляв поштою та вручав особисто в присутності поліції та під об’єктив відеокамери, а також зі свідчень трьох свідків.
А що стосується доводів суду щодо надання для потреб особи_2 хостингу і делегування доменів, то як свідчать відеозаписи і покази свідків (є у справі суду), у ТОВ “Адамант-Телеком” в 2012 році не було жодних дозволів на ці самі послуги, а вони надавали послуги населенню лише з домашнього інтернету.
Також, неправдою є твердження суду, що в період з 2014 по 2015 роки послуги ТОВ “Адамант-Телеком” оплачувала особа_2 (останній абзаці 15 аркушу Постанови), так як це робив особа_1 і про що свідчили його 4 свідки. А особа_2 на той час уже була похороненою як 2 роки назад. Суд також неправдиво стверджує у своїй Постанові, що ТОВ “Адамант-Телеком” належним чином повідомив особу_1 про припинення дії Договору № 122/2005 шляхом розміщення у себе на сайті відповідної об’яви, адже цей договір насправді вимагав зробити це в індивідуальному порядку – цінним або рекомендованим листом. А таких листів на адресу особи_1 досі не приходило, і про це навіть суд першої інстанції зазначив у своєму Рішенні від 21.10.2024 року.
Тут знову ж таки мова йде про службове підроблення, адже відповідачі підклали у справу суду лист за № 433/3 від 29.09.2009 року, при чому без конверта, поштових марок, без опису і штрихкоду (2-3, 5 абзац 16 аркушу Постанови). Але апеляційний суд і суд першої інстанції чомусь визнав цю примітивну підробку належним і припустимим доказом.
Відтак суд протиправно визнав Договір № 122/2005 від 2005 року уже розірваним з 15.10.2009 року, що не узгоджується із судовою практикою Верховного суду, із нормами ЦПК і Постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 року за №270 «Про затвердження Правил надання послуг поштового зв’язку».
Крім того, судом безпідставно стверджується, що під прізвищем «Василевич», що було вказано в окремих банківських квитанціях, слід аутентифікувати особу як “Василевич К.М.”, яка нібито отримала лист за № 14 від 19.02.2016 року, що є неправильно і бездоказово, тим паче що на цей час особа_2 була похороненою три роки назад. Це просто припущення, яке не дає права на прийняття жодного процесуального рішення чи навіть на елементарне припущення.
Це саме стосується і листа за № 31 від 21.01.2016 року. Не витримує критики і те, що суд без жодних доказів встановив те, що вказані вище сайти належать приватному підприємству позивача, попри те що цьому заперечували 4 свідки і довідка з приватного підприємства, та факти того, що головний сайт особи_1 був створеним ще задовго до відкриття однойменного приватного підприємства, коли особа_1 ще проживав у м.Львові (фотокопії сайту наявні у справі суду) (абзац 3,5 аркушу 25 Постанови).
В той же самий час, суд самозаперечує собі стосовно і того, що відповідачі нібито нічого не знали про смерть особи_2, але чомусь написали у 7 абзаці 26 сторінки хибної Постанови, що відповідачі все-таки знали про смерть особи_1 із листів з пенсійного фонду Рокитнівського району Рівненської області.
Також, суд неправдиво стверджує в останньому абзаці аркушу 26 Постанови, що останнє є доказом того, що особа_1 не повідомляв відповідачів про смерть моєї мами, і що вони досі про це нічого не знають.
А що стосується отриманих збитків, то суд в цьому контексті, навіть опустився до рівня аферистів, або проявив повне не знання матеріалів судової справи.
А саме, згідно вимог податкового законодавства, поворотну фінансову допомогу своєму приватному підприємству можна повернути йогго керівнику не пізніше 1 року, за умови наявності на рахунку грошей. В той же самий час, особа_1 уже не працює з 01.11.2017 року, про що у справі суду наявні докази. Більше того, особа_1 мусив ще й сплатити ДПІ 54 000 грн. податку за не повернення цих самих коштів. Докази цьому наявні у справі суду. Також, суд чи не навмисно викривив пояснення особи_1 щодо упущеної вигоди та збитковості приватного підприємства, адже не піддав аналізу те, що особа_1 на своєму приватному підприємстві працював єдиним фахівцем, і що він, поки 9 років супроводжував судовий позов, а також 27 кримінальних справ, фактично не міг займатися професійною діяльністю по вині відповідачів. Саме це суд і не проаналізував, а то і навмисно приховав від надання об’єктивної оцінки. За таких обставин приватне підприємство не могло без працювати і заробляти кошти без участі особи_1.
Особливо слід зазначити, що суд чомусь не надав правової оцінки допущеним порушенням таємниці нарадчої кімнати суддею Комаревцевою Л.В., завідомо неправдиво вказавши, що порушення було «невеличким» і не «тривалим», що повністю спростовується нормами ЦПК України, положеннями ВССУ та практикою Верховного суду, де чітко зазначається, що порушення на цьому поприщі або наявні, або їх взагалі не має бути, але їх точно не може бути «трішечки».
В суді апеляційної інстанції були наявні підстави для задоволення апеляційної скарги навітьбез участі адвокатів та апелянта, проте судом вони були фактично проігноровані, що викликає сумнів в його неупередженості та об’єктивності. Більше того, суд не розглянув та залишив без прийнятих рішень серію клопотань і заяв від адвоката та від особи_1, що потрібно розцінювати як підставу для скасування винесеної Постанови від 03.05.2025 року.
І потім, суд з незрозумілих обставин не дослідив принаймні біля 20 пунктів піднятих особою_1 питань, в тому числі щодо аналізу наданих пояснень експерта в залі суду та з приводу його експертних висновків по проведеній ним судовій експертизі. Постанова суду чомусь зовсім не витікає з показів свідків, доказів у документах. А судова практика, яку часто використовує суд, не являється нормами прямого права і не має наперед встановленої законом сили.
Зрештою, суд навіть не продекларував Рішення першої інстанції у справі №753/8648/16-ц, яке було винесене неправосудно, не обґрунтовано, з елементами грубих підроблень, з порушенням норм процесуального права та неправильного застосування норм матеріального права, де справа за 9 років провадження була частково розкраденою, а декотрі важливі доказові матеріали позивача – буди знищеними.
Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права. У зв`язку з цим суди повинні неухильно дотримуватися вимог щодо законності і обґрунтованості рішень у цивільній справі (п.2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судове рішення у цивільній справі» за № 14 від 18.12.2009 року).
Відповідно ст.259 ЦПК України (Порядок ухвалення судових рішень):
1. Суди ухвалюють рішення, постанови іменем України негайно після закінчення судового розгляду.
2. Рішення та постанови приймаються, складаються і підписуються в нарадчій кімнаті складом суду, який розглянув справу.
3. Якщо в одному провадженні об’єднані кілька взаємопов’язаних самостійних вимог, суд може ухвалити щодо будь-якої вимоги часткове рішення та продовжити провадження в частині невирішених вимог.
Якщо за вимогами, об’єднаними в одне провадження, відповідачем є одна особа, ухвалення часткового рішення не допускається у разі обґрунтованих заперечень з боку відповідача.
Суд може вирішити питання розподілу судових витрат у додатковому рішенні після ухвалення рішення за результатами розгляду справи по суті.
4. Ухвали суду, які оформлюються окремим документом, постановляється в нарадчій кімнаті, інші ухвали суд може постановити, не виходячи до нарадчої кімнати.
5. Ухвали суду, постановлені окремим документом, підписуються суддею (суддями) і приєднуються до справи. Ухвали, постановлені судом, не виходячи до нарадчої кімнати, заносяться до протоколу судового засідання.
6. У виняткових випадках, залежно від складності справи, складання повного рішення (постанови) суду може бути відкладено на строк не більш як десять днів, а якщо справа розглянута у порядку спрощеного провадження – не більш як п’ять днів з дня закінчення розгляду справи.
Складання повного тексту ухвали, залежно від складності справи, може бути відкладено на строк не більш як п’ять днів з дня оголошення вступної та резолютивної частин ухвали. Судове рішення, що містить вступну та резолютивну частини, має бути підписане всім складом суду і приєднане до справи.
7. Виправлення в рішеннях і ухвалах повинні бути застережені перед підписом судді.
8. Усі судові рішення викладаються письмово у паперовій та електронній формі.
Судові рішення викладаються в електронній формі з використанням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи, шляхом заповнення відповідних форм процесуальних документів, у порядку, визначеному Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів), та оприлюднюються в порядку, визначеному Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).
На судове рішення, викладене в електронній формі, накладається кваліфікований електронний підпис судді (у разі колегіального розгляду – кваліфіковані електронні підписи всіх суддів, що входять до складу колегії).
Попри це, як свідчать створені судом і позивачем аудіозаписи, суддя Комаревцева Л.В. провела 16.10.2024 року своє останнє судове засідання у цивільній справі №753/8648/16-ц та вийшла в нарадчу кімнату до 21.10.2024 року включно. При цьому, на проголошення повного тексту ухвали 21.10.2024 року нікого з учасників процесу суд не запрошував.
Однак, як свідчать дані Єдиного державного реєстру судових рішень, суддя Комаревцева Л.В. примудрилася паралельно провести два десятки судових засідань в інших судових справах в період з 16.10.2024 року по 21.10.2024 року, тим самим порушивши таємницю нарадчої кімнати, що являється безумовною підставою для скасування нею винесеного рішення від 21.10.2024 року у справі №753/8648/16-ц.
Статтею 245 ЦПК України (Таємниця нарадчої кімнати) зазначено:
1. Під час ухвалення судового рішення ніхто не має права перебувати в нарадчій кімнаті, крім складу суду.
2. Під час перебування в нарадчій кімнаті суддя не має права розглядати інші судові справи.
3. Судді не мають права розголошувати ухвалення рішення у нарадчій кімнаті.
В Постанові ККС ВС щодо порушення таємниці наради суддів від 22.07.2019 року зазначено: «Якщо суд перебуває в нарадчій кімнаті для ухвалення судового рішення у відповідному провадженні, розгляд ним інших судових справ у цей період, проведення судових засідань з ухваленням як судових рішень по суті вимог, так і рішень з процесуальних питань, в тому числі щодо повернення матеріалів провадження, свідчить про порушення таємниці наради суддів, що є істотним порушенням вимог закону».
Про це також йдеться в постанові колегії суддів Першої судової палати Касаційного суду у складі Верховного Суду. У касаційних скаргах ставилися питання про скасування судових рішень та призначення нового розгляду, які мотивувалися істотними порушеннями вимог процесуального закону, що перешкодило судам ухвалити законні й обґрунтовані рішення. Зокрема, один із захисників у касаційній скарзі стверджував про порушення судом першої інстанції таємниці нарадчої кімнати. Колегія суддів ККС ВС визнала ці доводи обґрунтованими з огляду на таке. Таємниця наради суддів є одним із найважливіших принципів правосуддя, що служить гарантією об’єктивності, незалежності, безсторонності, неупередженості та справедливості суду. Відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддя зобов’язаний не розголошувати відомості, які становлять таємницю, що охороняється законом, у тому числі таємницю нарадчої кімнати і закритого судового засідання. Отже, таємниця нарадчої кімнати є охоронюваною законом, і наведене положення стосується не лише дотримання таємниці наради суддів у провадженні.
Важливість дотримання такої таємниці не підлягає оспорюванню, а в разі її порушення нівелюється сам процес ухвалення законного судового рішення незалежним судом.
Під час розгляду провадження судом першої інстанції, після дебатів, суд негайно виходить до нарадчої кімнати для ухвалення рішення, про що головуючий оголошує присутнім у залі судового засідання. У цьому випадку законодавець недарма вжив термін «негайно», оскільки має значення не лише нерозголошення інформації обговорюваної в нарадчій кімнаті, а й зосередження суду на обставинах того провадження, яке він має завершити ухваленням законного судового рішення.
У свою чергу, захисник на підтвердження своїх доводів про порушення місцевим судом таємниці нарадчої кімнати долучив до касаційної скарги копії восьми судових рішень з Єдиного державного реєстру судових рішень, які суддя, котра входила до складу колегії суддів, що розглядала згадане провадження, ухвалила в інших судових справах під час перебування в нарадчій кімнаті.
Як з’ясувалося, вказані рішення стосувалися призначення підготовчих судових засідань в інших справах; повернення отриманих матеріалів про вчинення адміністративного правопорушення за нормами Кодексу України про адміністративні правопорушення у зв’язку з неявкою осіб, щодо яких було складено протоколи, для доопрацювання та усунення недоліків; розгляд заяви засудженого про судове засідання в режимі відеоконференції; призначення захисника з центру безоплатної вторинної правової допомоги.
Суд касаційної інстанції, враховуючи положення законодавства, за наведених обставин щодо вчинення суддею відповідних процесуальних дій та ухвалення судових рішень в інших провадженнях під час її перебування в нарадчій кімнаті в складі колегії суддів в зазначеному провадженні, констатує порушення судом першої інстанції таємниці нарадчої кімнати, що є істотним порушенням вимог процесуального закону, а отже − підставою для скасування судових рішень і призначення нового розгляду в суді першої інстанції.
Частиною 2 ст.218 ЦК України передбачено: якщо договір укладено усно і одна із сторін здійснила платіж, а інша прийняла його, то позивач може звернутися до суду з позовом про визнання договору дійсним. Це саме стосується і вищеперерахованих послуг ТОВ “Адамант” згідно укладеного 28.09.2005 року Договору за № 122/2005 (а фактично – з 2003 року), які своєчасно і регулярно оплачувалися особою_1 аж до кінця 2015 року, поки ТОВ “Адамант” із ТОВ “Адамант-Телеком” не викрали два сайти і один домен і не перестали надавати послуги з хостингу, делегування домену, підтримування МХ-записів іншого домену, послуг 5 скриньок.
Однак, суддя Комаревцева Л.В. чомусь поспішилася при винесенні свого не об’єктивного рішення послатися на підроблене адвокатом ТОВ “Юридична компанія “Чернобай та партнери” Чернобай О.В. повідомлення про нібито одностороннього припинення з 29.09.2009 року дії Договору за № 122/2005, при відсутності у справі суду конверта або опису вкладення в конверт цінного листа, або штрихкоду листа. І це в той самий час, коли Постанова Кабінету Міністрів України від 05 березня 2009 року за №270 «Про затвердження Правил надання послуг поштового зв’язку», положення ВССУ і практика Верховного суду вимагали від відповідачів направляти такий лист у вигляді цінного листа з описом вкладення або ж у вигляді рекомендованого листа для контролю за його рухом та належного контролю за його вкладенням.
Це саме стосується і того, що колегія суддів при винесенні рішення від 03.04.2025 року не надала жодної оцінки тому, що Договором № 122/2005 від 28.09.2005 року не дозволялося ТОВ “Адамант” передавати виконання своїй обов’язків третій стороні, що вона згодом ігнорувала, адже навіть без попередження особи_1 постійно передала на обслуговування два сайти і домен шахраям ТОВ «Дата-Центр Адамант» та ТОВ «Адамант-Телеком», не дивлячись на те, що ТОВ «Дата-Центр Адамант» на той час уже був під слідством.
Також, суд уник від надання правової оцінки і тому, що досі не існує жодного Договору між особою_2 і ТОВ «Дата-Центр Адамант», між особою_2 і ТОВ «Адамант-Телеком», між особою_2 і ТОВ «Адамант» про надання хостингу для двох сайтів, делегування домену, з підтримки МХ-записів для іншого домену та з надання п’яти електронних скриньок.
Також, суд уник від надання правової оцінки тому, що досі немає іншого Договору між особою_1 і ТОВ «Дата-Центр Адамант», між особою_1 і ТОВ «Адамант-Телеком», між особою_1 і ТОВ «Адамант» про надання хостингу для двох сайтів, делегування одного домену, підтримку МХ-записів для іншого домену та надання п’яти електронних скриньок, після того як ці два сайти і один домен «поверталися» за чергою назад на обслуговування до ТОВ “Адамант”.
Останнє підтверджується і тим, що на день нібито укладеного Договору-оферти між особою_2 і ТОВ «Адамант-Телеком» уже діяла оплата вказаних вище послуг від особи_1 на один рік уперед (терміном до 17.09.2014 року), з чим повністю згідні ТОВ “Адамант” і ТОВ “Адамант-Телеком”. А в цьому проміжку (23.10.2013 року), особа_2 уже померла так і не зробивши жодної оплати послуг з хостингу для двох веб-сайтів, за обслуговування одного домену і за 5 електронних скриньок.
Суд першої інстанції в своєму рішенні зробив не вірний висновок, що нібито дії ТОВ «Адамант» щодо переуступки прав за Договором № 122/2005 від 28.09.2005 ТОВ «Дата-Центр-Адамант» і ТОВ «Адамант-Телеком», рівно як і повторної переуступки прав третьої сторони («ТОВ «Дата-Центр-Адамант» для ТОВ «Адамант-Телеком», а ТОВ «Адамант-Телеком» – для ТОВ «Адамант») за Договором № 122/2005 від 28.09.2005 року є нібито законними та такими, що відповідають вимогам договору, адже насправді вказаним договором це було недозволеним явищем, а суд другої інстанції цьому значення не надав.
Апеляційна інстанція також спотворила аналіз доказів, адже безпідставно стверджує у своєму рішенні, що 16.12.2015 року та 19.02.2016 року ТОВ «Адамант-Телеком» і ТОВ «Адамант» надіслав на ім’я особи_1 два рекомендованих листи за №31 та №14 з повідомленням про начебто допущені порушення п.3.2.4 Договору (передача прав третім особам). А насправді, даними листами ТОВ «Адамант-Телеком» і ТОВ «Адамант» “попередили” вже померлу на той час особу_2 про порушення умов Договору № 122/2005 від 28.09.2005 року, який вона не укладала, а який був укладеним з особою_1.
Більше того, у такому Договорі взагалі відсутній п.3.2.4, який обмежував би права права особи_1. Однак, суд в оскаржуваному рішенні залишив вказані доводи та факти без належної правової оцінки. Також, суд чомусь обійшов своєю увагою і факти численних підроблень адвоката Чернобай Д.В., а особливо – стосовно квитанцій про сплату послуг за хостинг, делегування домену і за послуги 5 електронних скриньок, в яких було умисно підтерто ім’я і по-батькові платника, що б потім завідомо неправдиво стверджувати, що начебто ці самі підтерті квитанції оплачувалися померлою особою_2 (адже прізвища мами особи_2 і сина особи_1 були однаковими).
І це попри те, що 4 свідки зі сторони особи_1 надавали в суді однозначні пояснення, що на прохання особи_1 та через його немічність (захворювання), вони носили в банк надіслані вказаними вище товариствами квитанції і сплачували його коштами послуги ТОВ «Адамант-Телеком», ТОВ «Дата-Центр-Адамант» і ТОВ «Адамант».
Суд також спотворив аналіз факту, що особа_2 не встигла перед своєю смертю виконати вимог ТОВ «Адамант-Телеком» і ТОВ «Адамант», адже не завірила у нотаріуса свій особистий підпис, не надіслала його на адресу цих товариств або ж не прибула до їх офісу для онлайн-реєстрації нового договору на паперовому носії, а тому подана особою_1 заява про передачу особі_2 одного домену не могла бути розглянутою.
А подана особою_1 заява не могла бути розглянутою відповідачами через те, що нових бланків договорів на паперовому носії (для їх заповнення і узгодження) особі_1 і особі_2 досі не було надіслано відповідачами через поштову службу цінним листом, про що і вимагалося особою_1 в його заяві.
Більше того, суд обох інстанцій не надав правової оцінки і тому, що міжнародний архівний веб-сайт Wayback Machine не знайшов і не зафіксував жодних даних про нібито внесені ТОВ «Адамант» зміни в Договір-оферту щодо обмежень у використанні веб-ресурсів фізичними особами, а також не знайшов на сайті відповідачів листа за № 433/3 від 29.09.2009 року (а.с.54, том 1) про припинення дії Договору за №122/2005, що доказує фіктивність виправдувальної позиції ТОВ «Адамант-Телеком» і ТОВ «Адамант».
Також, суд обох інстанцій проігнорував Довідку з приватного підприємства та свідчення 4 свідків, що насправді два авторських веб-сайти не являються власністю його приватного підприємства, ніколи не орендувалися його підприємством і ніколи не використовувалися для потреб діяльності підприємства, а лише є інтернет площадкою для наукової, громадської і політичної діяльності. Останнє доказується численними міжнародними регаліями та нагородами, які розміщені на даних сайтах, а також тим, що головний сайт був створеним задовго ще до приїзду особи_1 в м.Київ та задовго до відкриття медичного центру.
Також, суд двох інстанцій проігнорував докази і того, що особа_2 перед своєю смертю передала особі_1 за заповітом усе своє рухоме і не рухоме майно, як єдиному спадкоємцю, про що у справі суду також наявна довідка від нотаріуса Чорноног Л.В., що передбачало безперешкодне повернення у приватну власність відчужуваного домену на випадок, коли б передача даного домену перед смертю особи_2 все-таки відбулася.
Суд двох інстанцій також проігнорував покази 2 свідків з місця події (+17 чоловік з числа працівників поліції) та наявні у справі суду відеозаписи, що особа_1 насправді повідомляв ТОВ «Адамант-Телеком» і ТОВ «Адамант» про те, що його мама померла.
Крім цього, 26.12.2015 року, у відповідності до рекомендованого повідомлення про вручення кореспонденції, особа_1 у письмовій формі повідомляв ТОВ «Адамант» про те, що особа_2 померла 18.10.2013 року, і що згідно заповіту, він прийняв від померлої особи_2 усе її рухоме і не рухоме майно. Також, даним листом особа_1 звертав увагу керівників ТОВ «Адамант» і ТОВ «Адамант-Телеком» на те, що вони порушили п.8.4 Договору, згідно якого Сторони договору мають право ініціювати розірвання Договору за власним бажанням, попередивши при цьому іншу сторону за 30 днів, в той час як особа_1 досі не отримував повідомлень про намір від ТОВ «Адамант» здійснити таке право.
Суд першої інстанції не звернув потрібної уваги і на ті обставини, що у своїх листах від 26.12.2015 року до ТОВ «Адамант-Телеком» і ТОВ «Адамант» особа_1 просив у відповідачів якнайскоріше поновити працездатність веб-сайтів і 5 електронних скриньок або повернути їх у його законну власність, шляхом надання доступу до серверу для скачування баз даних і папок двох сайтів, або ж надати йому копії двох веб-сайтів в останній версії, записаних на комп’ютерний диск.
Крім цього, суд не надав правової оцінки тому, що невдала спроба передати померлій особа_2 домен не передбачало передачу сайту до цього домену. Адже сайт і домен – це зовсім різні речі, про які надавав свої фахові пояснення в суді програміст, який створював веб-сайт дзкркало до головного сайту.
Тобто, якби особа_2 не померла в 2013 році і особа_1 встиг би передати їй домен, то особа_2 не мала б права на отримання сайту до цього домену, а також не мала б права отримати 5 електронних скриньок та не мала б права отримати другий сайт і другий домен, які і надалі продовжували залишатися приватним майном особи_1. Однак, після смерті особи_2 я все-рівно отримав би назад у свою власність переданий особі_2 домен.
Суд апеляційної інстанції також проігнорував і те, що суддя Комаревцева Л.В. неправдиво зазначила у своєму Рішенні від 21.10.2024 року, що нібито особа_1 в період з 2005 року по 2009 року отримував належної якості послуги, і що претензій на адресу ТОВ «Адамант» від нього не надходило.
Адже як свідчить електронна переписка і телефонні дзвінки на адресу технічної підтримки відповідачів, особа_1 регулярно скаржився ТОВ «Адамант» на технічні негаразди (перебої) в роботі хостингу і в роботі 5 електронних скриньок (аркуш 25, 3 абзац).
Також, суд апеляційної інстанції не надав правової оцінки неправдивому аналізу судді Комаревцевій Л.В., яка неправдиво зазначила в 6 абзаці свого Рішення (на сторінці 25), що нібито запереченьу щодо якості послуг, станом на 2012 рік не було, що спростовується листами і адвоката Бондаренка, який від імені особи_1 неодноразово надсилав відповідачам претензії з приводу регулярних технічних збоїв у роботі хостингу і електронних скриньок. Про це у справі суду наявні аудіозаписи таких скарг та копії письмових претензій, які судом чомусь не було досліджено.
Суд з незрозумілих причин посилається в своїй хибній Постанові на нібито укладений між особою_2 і ТОВ «Адамант-Телеком» публічний договір, в той час як доказів його існування досі немає (7 абзац, 25 аркуш). Також, суд чомусь не надав правової оцінки численним довідкам від Голови сільської ради с.Вежиця (місяця постійного проживання особи_2), де йшлося про її безграмотність, про проживання в будинку без світла та інтернету, а значить про те, що особа_2 насправді не могла користуватися електронними скриньками та веб-сайтами, які потребували спеціальних знань та вмінь.
Також, суд не надав жодної оцінки показам 4 свідкам та банківським документам (вітчизняного і закордонного місцезнаходження) щодо вкрай великих матеріальних і моральних збитків та стосовно отриманої шкоди здоров’ю особи_1 по вині ТОВ «Адамант-Телеком» і ТОВ «Адамант».
Адже 9-річна судова волокита та супровід 27 кримінальних справ не могли не викликати у здоров’ї особи_1 певних негативних органічних і психічних зрушень, про що і зазначає ЄСПЛ у своїх рішеннях та у 100% випадках призначає з цього приводу компенсацію мінімум як 5000 євро, без витребування жодних доказів отриманого збитку від скаржників.
Суд обидвох інстанцій не надав оцінки податковим звітностям приватного підприємства особи_1 до і після виниклого інциденту, пов’язаного з незаконним відстороненням його від керування роботою сайтів і доменів, хостингом та електронними скриньками.
Суд двох інстанцій необ’єктивно оцінив і отримані особою_1 збитки, відповідно до його участі у міжнародній програмі Google Ads (ідентифікатор реклами pub-0646741987225343).
Також, суд двох інстанцій не встановив і не оцінив, що насправді особа_1 надав розрахунки по отриманим збитків та упущеної вигоди у вигляді таблиць і зазначення сум коштів.
В той же самий час, суд припустився неправильних висновків відносно оцінки доказів спричинення шкоди неправомірними діями ТОВ «Адамант-Телеком» і ТОВ «Адамант», адже з приводу цього були надані свідчення 4 свідків, які регулярно купували для особи_1 ліки та ними його лікували впродовж 9 років. Дані свідки також підтвердили в суді наявність взаємозв’язку між спричиненою шкодою здоров’ю особи_1 та з витратами на лікування і на ліки відповідних грошових коштів.
Зрештою, 15.04.2024 року, після декількох стаціонарних лікувань, МСЕК встановила особі_1 другу групу інвалідності, пожиттєво. Останнє не могло не обмежити особу_1 в працездатності, про що експерти МСЕК і записали в свідоцтві інваліда.
На вказані особою_1 в позовній заяві положення закону, обставини справи та на інші дані по суті справи, докази, суд першої та другої інстанцій в своїх рішеннях потрібної уваги не звернув, не надав належної правової оцінки наданим доказам та доводам, що призвело до порушення особистих прав та прийняття незаконної і необгрунтованої Постанови.
У доктрині Європейського суду з прав людини та його практиці «право на суд» охоплює три основні елементи: 1) наявність «суду», який встановлений відповідно до закону і відповідає вимогам незалежності і неупередженості; 2) наявність у суду достатньої компетенції для вирішення всіх аспектів спору чи обвинувачення, до яких застосовується ст.6 Конвенції; 3) особа повинна мати доступ до такого суду.
Відтак, вищенаписане доводить, що судді-дегенерати Голуб С.А., Слюсар Т.А. і Таргоній Д.О. є психічно хворими особами, інакше б вони не стали б заперечувати ті очевидні норми права, на які посилався особа_1 в своїй апеляційній скарзі, та які чітко прописані в ЦПК України, ЦК України, Конституції України, Законі України “Про судоустрій та статус суддів”, Законі України “Про забезпечення права на справедливий суд”, практиці ЄСПЛ, рішеннях ВССУ і т.д.
Попри це все, окремо потрібно зауважити, що малорозумні і злочинні клімактеричні особи Голуб С.А., Слюсар Т.А. і Таргоній Д.О., незаконно відправляють правосуддя, адже не володіють базисним рівнем юридичних знань. А доказом цьому являється те, що повний текст Постанови від 03.05.2025 року був складеним не до 5 днів, як вимагає закон, а аж через 11 днів. Кричуща безграмотність цих трьох клімактеричних сук і їх абсолютне божевілля доказується і їхнім безграмотним Рішенням у провадженні № 22-ц/824/4745/2025 від 03 квітня 2025 року. Адже у порушення Інструкції з діловодства в місцевих та апеляційних судах України (Наказ ДСА України від 24.12.2019 року за № 1196 «Про внесення змін до Інструкції з діловодства в місцевих та апеляційних судах України» з додатком, відповідно до якого затверджені зміни до Інструкції з діловодства в місцевих та апеляційних судах України, затвердженої Наказом ДСА за № 814 від 20.08.2019 року), їх смердюча Постанова не відповідає вимогам закону. А саме, Постанова не підписана суддями, а шрифт її є значно більшим встановленого. Стиль написання різний. В правому верхньому куті немає напису “З оригіналом згідно”, окремі слова виділені жирним кольором. Постанова містить міжрядкові відступи.
У Постанові не вказано, де зберігається її оригінал і коли вона набрала законної сили. Кожна друга сторінка не перекреслена. А на пломбі не вказана дата створення її копії, не має підпису суддів та не вказано їх ПІП. Немає підпису секретаря суду на пломбі і в Постанові.
Усе це робить з таких судових рішень безмозких суддів Голуб С.А., Слюсар Т.А. і Таргоній Д.О. не більше чим макулатуру, якою можна підтерати смердючу дупу Зеленського і членів ВРП, які дозволяють їм працювати в суді та вершити від імені держави правосуддя у корупційний і бездарний спосіб.
Виходячи з вищезазначеного можна прийти до висновку, що зовсім одурілі судді-колаборанти Голуб С.А., Слюсар Т.А. і Таргоній Д.О. умисно чи то через брак мізків, психічні розлади, потенційний бандитизм або через неабияку твердолобість порушують міжнародні і вітчизняні норми права.
А за подібні злодіяння в сиву давнину таких суддів царі казнили, а зі смердючої шкіри цих нелюдів робили ремені, якими потім обплітали стільці, на яких садили дітей убитих суддів-корупціонерів, що б ті довічно пам’ятали, чим може для них завершитися винесення неправосудних рішень. А художники тих часів оці трагічні історії суддів закарбовували на своїх полотнах, які згодом ставали шедеврами мистецтва.
В той же самий час, хіба не за ці самі вітчизняні і міжнародні стандарти права щодня і на протязі десяти років гинуть найперспективніша, найсвідоміша і найпатріотичніша молодь України у російсько-українській війні? Божевільні аферисти Голуб С.А., Слюсар Т.А. і Таргоній Д.О. через свою твердолобість і психічну ненормальність напевно уже забули про посмертний героїзм Небесної Сотні, воїнів АТО (ООС), бійців ЗСУ і територіальної оборони, які віддали свої безцінні життя за право решти українського народу жити без ярма на шиї і у відповідності до існуючих стандартів міжнародного права. Більше цього, клімактерики Голуб С.А., Слюсар Т.А. і Таргоній Д.О. саме у такий злочинний спосіб навмисно сплюндровують добру пам’ять про загиблу Небесну Сотню, бійців АТО (ООС), воїнів ЗСУ і бійців територіальної оборони, нівелюючи своїми диверсійними діями героїчні досягнення українського народу. Сподіватимемося, що у м.Києві знайдуться виживші ветерани АТО (ООС), учасники Майдану, воїни ЗСУ і бійці Територіальної оборони, які щодня влаштовуватимуть божевільним колаборантам Голуб С.А., Слюсар Т.А. і Таргоній Д.О. фекальну люстрацію, якщо ВРУ, ВРП, НАЗК, Президент України і СБУ не бажають реагувати на їх підривну діяльність, саботаж і державну зраду у встановлений законом спосіб.
Вищенаписане дає підстави вважати, що шизофреніки Голуб С.А., Слюсар Т.А. і Таргоній Д.О. вчинили повторні кримінальні правопорушення, які передбачені ч.2 ст.366, ч.2 ст.364, ч.1 ст.396, ч.2 ст.256, ч.2 ст.15, ч.5 ст.27 КК України. А якщо врахувати ще й те, що судова справа №753/8648/16-ц витікає з предмету громадської діяльності особи_1, яка делегована йому Міністерством юстиції України, то протиправну діяльність шахрайок Голуб С.А., Слюсар Т.А. і Таргоній Д.О. слід розцінювати як таку, що направлена на умисне перешкоджання виконанню його громадських обов’язків і тягне за собою додаткову кримінальну відповідальність, що передбачена ст.170 КК України.
Крім цього, як для даного випадку, дії суддів-неуків Голуб С.А., Слюсар Т.А. і Таргоній Д.О. являються антидержавними, що направлені на підрив довіри громадськості до органів судової влади і керівників держави в цілому, що явно на руку зовнішнім ворогам нашої держави.
Брудні клімактерички Голуб С.А., Слюсар Т.А. і Таргоній Д.О. через підривну співпрацю з зовнішнім ворогом, перешкоджають доступу ветеранів війни та інвалідів до правосуддя, перевищують службові повноваження, вчиняють підроблення, виносять неправосудні рішення, перешкоджають надходження коштів (судових зборів) у державну скарбницю, провокують ветеранів війни на вчинення злочину, не розглядають отримані заяви і клопотання, не допускають до судових засідань адвокатів, не передають судові справи на авторозподіл у зв’язку з їх відводом/самовідводом, відбірково беруть самовідводи від розгляду судових справ за наявних підстав, не визнають медичних довідок і факти перебування учасників процесу на лікуванні поважними причинами як для перенесення судових засідань, за визнання цих самих довідок Верховним судом, проводять судові засідання без участі адвокатів і скаржників, не надають копій ухвал за наслідком розглянутих клопотань і заяв, приховують вчинені злочини, надають допомогу організованим кримінальним угрупуванням, деморалізують бійців ЗСУ і тероборони, вчиняють саботаж і диверсії, ведуть підривну діяльність, сприяють поразці ЗСУ і тероборони у війні з Росією, перешкоджають діяльності громадських організацій, завдають значної фізичної, матеріальної і моральної шкоди учасникам судових процесів, культивують і поширюють корупцію, грубо порушують присягу судді, дискредитують судову владу України, підривають авторитет держави в очах світової громадськості. Саботаж і бойкотування роботи судових органів прирівнюється до шпіонажу і зраді інтересам держави. Виродки Голуб С.А., Слюсар Т.А. і Таргоній Д.О. умисно вчиняють посадові злочини на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, а також державній, економічній і інформаційній безпеці України. Перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту, шпигунство, надання іноземній державі, іноземній організації або їхнім представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України має безжально каратися, поки наша країна ще не зазнала поразки у війні. Навмисна протидія нинішній державній політиці суддями-дегенератами Голуб С.А., Слюсар Т.А. і Таргоній Д.О. вже розчарувала частину українців у нинішньому курсі нашого уряду та призводить до агресивної настроєності населення. Зазначене підтверджує, що в діяльності твердолобих суддів Голуб С.А., Слюсар Т.А. і Таргоній Д.О. наявний склад додаткових кримінальних правопорушень, що передбачені ч.1 ст.111 і ч.7 ст.111-1 КК України. Таким чином, відомості щодо вчинення кримінальних правопорушень суддями-колаборантами Голуб С.А., Слюсар Т.А. і Таргоній Д.О. містять всі ознаки злочину, що передбачені ч.2 ст.366, ч.2 ст.364, ч.1 ст.396, ч.2 ст.256, ч.1 ст.111, ч.7 ст.111-1, ст.170, ч.2 ст.15, ч.5 ст.27 КК України та підлягають невідкладному внесенню до Єдиного реєстру досудових розслідувань і є підставою для початку проведення досудового розслідування. З цього приводу були подані відповідні заяви до ГПД НАБУ, ГСУ ДБР, ГСУ СБУ, НАЗК про вчинені кримінальні правопорушення суддями-шизоїдами Голуб С.А., Слюсар Т.А. і Таргоній Д.О. Крім цього, було прийнято рішення про повідомлення Вищої ради правосуддя про не належну поведінку суддів-корупціонерів Голуб С.А., Слюсар Т.А. і Таргоній Д.О., які грубо порушують присягу судді. Очікуємо результатів адекватного реагування ГСУ ДБР, НАЗК, ГПД НАБУ та ГСУ СБУ стосовно вчасності внесення відповідних відомостей до ЄРДР, а від Вищої ради правосуддя — відкриття дисциплінарних справ. Також очікуємо резонансу небайдужої міжнародної і української громадськості та належної реакції не корумпованого мас-медіа.