Бойовик ЛДНР і наркоманка погрожували громадському діячу

24.08.2019 року, з 19 години 30 хвилин по 20 годину і 10 хвилин невідома жинка приблизно 33 років, викурюючи цигарку явно з наркотичними складовими та тривало розмовляючи по мобільному телефоні, зовсім не слідкувала за діями своєї трьох річної дитини, яка завдавала тривалих неприємностей господарям приватної (викупленої) групи нежитлових приміщень: дитина била дитячими іграшками по трьох вікнах, смикала за дверні ручки, стукала у вхідні двері, дзвонила у відеодомофон тощо. На зроблені з цього приводу зауваження та прохання забрати дитину з балкону, який належить на правах власності господарям даних нежитлових приміщень, жінка не тільки не відреагувала належним чином, однак навіть дозволяла своїй дитині вчиняти подальші подібні протиправні дії та погрожувала своїм чоловіком, який за її словами служив в ЛДНР і убивав людей, які зачіпали її приватні інтереси.
З оглядом на це, особа 1 викликав на місце події державну службу охорони. Однак, поки дана охорона дещо затримувалася з приїздом на охоронюваний ними об’єкт, на місце події прибув той самий боєвик з ЛДНР і почав ногами щосили вибивати вхідні двері (у нежитлові приміщення) та бити кулаками по вікнам.
В момент приїзду воєнізованих бійців державної служби охорони вказаний боєць ЛДНР, його дружина і малолітня дитина швидко покинули місце вчиненого злочину, сховавшись у подвір’ях між будинками в районі вулиці Богданівської. На жаль, служба воєнізованої охорони так і не знайшли впродовж півтори години пошуків даних зловмисників, однак прийняли заяву про вчинене кримінальне правопорушення за статтями вчиненого злочину – ст.170, ч.2 ст.129, ч.2 ст.296, ч.2 ст.112, ч.1 ст.111 КК України.
Судячи з аморальної та неадекватної поведінки батьків-злочинців, які дозволили собі використовувати у власних злочинах свою малолітню дитину, останні є або психічно хворими, або затятими рецидивістами, у яких уже давно атрофувалися природнє покликання дбати про моральну і етичну сторону виховання дітей, а також про збереження дитячої психіки, або ж дитина є викраденою для реалізації своїх злочинних намірів в іншому злочинному напрямку: продаж дитини неповноцінним сім’ям, продажа дитини на органи. Проаналізувавши зроблений відеозапис з відеореєстратора, є відповідні підстави вважати, що ці два зловмисники проживають в районі вулиці Шовкуненка,3, або в прилеглих до нього інших будинках.
Усім, хто упізнає цих двох осіб по фотографії, з відеозапису з домофону та з відеозапису з відеореєстратора, просимо зателефонувати за коротким номером 102 або в слідчий відділ Солом’янського ГУ НП в м.Києві по телефону (044) 275-33-00, де зараз перебувають на розслідуванні матеріали кримінальної справи.
У відповідності до статті 129 КК України (Погроза вбивством) передбачено таке:
1. Погроза вбивством, якщо були реальні підстави побоюватися здійснення цієї погрози,- карається арештом на строк до шести місяців або обмеженням волі на строк до двох років.
2. Те саме діяння, вчинене членом організованої групи,- карається позбавленням волі на строк від трьох до п’яти років. Об’єктом злочину є особиста безпека особи. З об’єктивної сторони злочин проявляється у залякуванні потерпілого позбавленням його життя. Таке залякування може бути виражене у будь-якій формі: усно, письмово, шляхом демонстрації зброї тощо. Погроза вбивством має бути конкретною і реальною. Реальність погрози визначається достатністю підстав побоюватися її виконання, які у кожному випадку е різними. При визначенні реальності погрози значення має з’ясування форми, характеру, місця, часу, обстановки її висловлення, характеру попередніх взаємовідносин між винним і потерпілим тощо.
Особливе значення при цьому має сприйняття погрози самим потерпілим, а також і присутніми при цьому іншими особами. Злочин вважається закінченим з моменту сприйняття погрози потерпілим. Суб’єкт злочину загальний. Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом; винний усвідомлює, що погрожує вбивством, що ця погроза здатна викликати у потерпілого побоювання за своє життя, і бажає цього. При вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.129, той факт, що погроза вбивством висловлюється членом організованої групи, має усвідомлюватися як винним, так і потерпілим. Кваліфікуючою ознакою злочину є вчинення його членом організованої групи (ч.2 ст.129).
У відповідності до статті 296 КК України (Хуліганство) законодавець зазначає:
1. Хуліганство, тобто грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжується особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом,- карається штрафом до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років. 2. Ті самі дії, вчинені групою осіб,- караються обмеженням волі на строк до п’яти років або позбавленням волі на строк до чотирьох років. 3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, якщо вони були вчинені особою, раніше судимою за хуліганство, чи пов’язані з опором представникові влади або представникові громадськості, який виконує обов’язки з охорони громадського порядку, чи іншим громадянам, які припиняли хуліганські дії,- караються позбавленням волі на строк від двох до п’яти років. 4. Дії, передбачені частинами 1, 2 або 3 цієї статті, якщо вони вчинені із застосуванням вогнепальної або холодної зброї чи іншого предмета, спеціально пристосованого або заздалегідь заготовленого для нанесення тілесних ушкоджень,- караються позбавленням волі на строк від 3 до 7 років.
Основний безпосередній об’єкт хуліганства – громадський порядок. Його додатковим факультативним об’єктом можуть виступати здоров’я особи, авторитет органів державної влади, громадська безпека.
КК не пов’язує наявність хуліганства з його вчиненням у громадських місцях. Таким чином, громадський порядок може бути порушений і за відсутності сторонніх осіб чи у присутності лише потерпілого (вночі, у безлюдному місці, в квартирі). Однак вчинення хуліганських дій у присутності інших людей, в обстановці проведення публічного заходу (покладення квітів до пам’ятника, концерт тощо) є однією із ознак, яка вказує на грубість порушення громадського порядку. Об’єктивна сторона хуліганства в самому КК не конкретизована. Аналіз диспозиції ст.296 КК України показує, що обов’язковою ознакою об’єктивної сторони цього злочину є лише вчинення діяння. Саме ж діяння полягає в грубому порушенні громадського порядку, яке супроводжується особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом. Хуліганство може полягати у застосуванні насильства (побоїв, заподіяння тілесних ушкоджень) до потерпілих, знищенні або пошкодженні майна, безладній стрілянині, використанні сильнодіючих речовин з метою зірвати проведення масового заходу, проявах безсоромності, знущанні над безпорадними людьми тощо. Тобто хуліганство може виражатися у вчиненні діянь, які передбачені іншими статтями Особливої частини КК або КАП. Ознакою об’єктивної сторони хуліганства такі діяння стають з урахуванням місця, часу й обстановки, інших об’єктивних ознак, а також мотивів їх вчинення. Кримінальне караним є грубе порушення громадського порядку. Грубість порушення громадського порядку визначається з урахуванням місця вчинення хуліганських дій, Їх тривалості, кількості і характеристики потерпілих, ступеня порушення їхніх прав та законних інтересів тощо. Таким чином, грубе порушення громадського порядку має місце тоді, коли йому заподіюється істотна шкода, коли хуліганство пов’язане з посяганням на інші правоохоронювані цінності, задля збереження яких підтримується громадський порядок, коли це зачіпає важливі інтереси чи інтереси багатьох осіб, коли відновлення порядку вимагає значних, тривалих зусиль. Суб’єктом хуліганства є осудна особа, яка досягла 14-річного віку, Суб’єктивна сторона хуліганства характеризується умисною виною і мотивом явної неповаги до суспільства. Неповага до суспільства – це прагнення показати свою зневагу до існуючих правил і норм поведінки в суспільстві, самоутвердитися за рахунок приниження інших осіб, протиставити себе іншим громадянам, суспільству, державі. Вказана неповага має бути явною. Це означає, що неповага до суспільства є очевидною, безсумнівною як для хулігана, так і для очевидців його дій. Кваліфікований вид хуліганства (ч.2 ст.296 КК України) наявний, коли дії, передбачені ч.1 ст.296 КК України, вчинено групою осіб.
Про поняття вчинення злочину групою осіб, ст.28 КК України надає вичерпну характеристику. Особливо кваліфікованими видами хуліганства є: 1) вчинення його особою, раніше судимою за хуліганство; 2) хуліганство, пов’язане з опором представникові громадськості, який виконує обов’язки з охорони громадського порядку, або особами, які припиняли хуліганські дії (ч.З ст.296 КК України); вчинення його із застосуванням вогнепальної або холодної зброї чи іншого предмета, спеціально пристосованого або заздалегідь заготовленого для нанесення тілесних ушкоджень (ч.4 ст.296 КК України).
Особа, раніше судима за хуліганство, – це особа, яка має непогашену чи незняту судимість за вчинення злочину, передбаченого ст.296 КК України, або злочину, передбаченого ст.206 КК України.
Предметами, спеціально пристосованими або заздалегідь заготовленими для нанесення тілесних ушкоджень, є будь-які речі, що не належать до зброї, які видозмінені чи спеціально знаходилися у винного з метою завдання тілесних ушкоджень під час хуліганства (металевий прут, камінь, розбита пляшка тощо). Такі предмети можуть пристосовуватися із вказаною метою і в ході хуліганства.
У відповідності до статті 112 КК України (Посягання на державного чи громадського діяча), законодавець передбачає таке:
1. Посягання на життя Президента України, Голови Верховної Ради України, народного депутата України, Прем’єр-міністра України, члена Кабінету Міністрів України, Голови чи судді Конституційного Суду України або Верховного Суду України, або вищих спеціалізованих судів України, Генерального прокурора України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Голови Рахункової палати, Голови Національного банку України, керівника політичної партії, вчинене у зв’язку з їх державною чи громадською діяльністю,- карається позбавленням волі на строк від десяти до п’ятнадцяти років або довічним позбавленням волі. 2. Погроза вбивством, заподіянням шкоди здоров’ю або майну, а також викраденням або позбавленням волі щодо осіб, названих у частині першій цієї статті або їх близьких, з метою впливу на характер їх діяльності або діяльності держави чи органів, які вони представляють,- карається позбавленням волі на строк до п’яти років.
Основним безпосереднім об’єктом злочину, передбаченого ст. 112, є безпека держави у політичній сфері (у сфері здійснення вищої державної влади, яка забезпечує її нормальне функціонування, та у сфері діяльності політичних партій). Крім того, цей злочин має Й обов’язковий додатковий об’єкт – життя людини.
Специфічною ознакою злочину є потерпілий. Ним може бути тільки державний чи громадський діяч, вказаний у диспозиції ст.112 КК України, обраний на посаду у встановленому Конституцією і законами України порядку. Одна і та сама особа може бути водночас і державним, і громадським діячем, що треба враховувати в юридичному формулюванні звинувачення. Правильна кваліфікація дій винного за ст. 112 потребує встановлення часових меж, в яких та чи інша особа виконує повноваження державного чи громадського діяча.
Згідно з Конституцією і законами України державними (громадськими) діячами як потерпілими згідно зі ст.112 КК України є керівники і члени громадської організації.
З об’єктивної сторони розглядуваний злочин полягає у посяганні на життя державного чи громадського діяча. Посягання на життя означає вбивство або замах (як закінчений, так і незакінчений) на вбивство державного чи громадського діяча, які можуть проявитися у діях (здійснення пострілу, нанесення удару ножем, вкладення радіоактивних речовин у робоче крісло тощо) або у бездіяльності (наприклад, не вчинення необхідної медичної процедури). Спосіб посягання значення для кваліфікації не має. Детальніше про поняття вбивство див. коментар до ст.115 КК України Злочин є закінченим з моменту безпосереднього здійснення замаху, незалежно від настання фактичних наслідків (шкода здоров’ю державного діяча може бути не заподіяна зовсім). Заподіяння шкоди здоров’ю державного чи громадського діяча, навіть і за мотивом його державної чи громадської діяльності, яке завідомо для винного не могло спричинити смерть, кваліфікується як відповідний злочин, передбачений розділами II, XV або іншим розділом Особливої частини КК України. Суб’єктом злочину, передбаченого ст.112 КК України є осудна особа, якій на момент вчинення злочину виповнилося 1-4 років. Суб’єктивна сторона злочину характеризується виною у вигляді прямого умислу: особа усвідомлює, що вона посягає на життя державного чи громадського діяча, і бажає спричинити його смерть.
Мотивами вчинення злочину можуть бути тільки два: бажання припинити державну чи громадську діяльність певної особи або помста за таку діяльність. У будь-якому разі для кваліфікації злочину за ст.112 КК України достатньо, що б ініціатор посягання на життя державного чи громадського діяча (замовник, а за відсутності замовника – організатор, підбурювач чи хоча б один із виконавців, коли їх двоє і більше) керувався вказаними вище мотивами. Інші співучасники можуть діяти з корисливим мотивом, із бажання допомогти ініціатору тощо. В окремих випадках це може мати значення для кваліфікації їхніх дій. Державна діяльність – це діяльність відповідної службової особи у масштабах держави. Громадською діяльністю у складі злочину, передбаченого ст.112 КК України, визнається діяльність громадянина, обумовлена його належністю до політичної партії і спрямована на реалізацію функцій і виконання завдань, які стоять перед нею. Посягання на життя державного діяча не кваліфікується за ст.112 КК України, коли воно вчинене для зведення особистих рахунків, коли Його мотивами є ревнощі, намагання уникнути відповідальності, хуліганський мотив тощо. Наявність, у особи відповідної мети знаходиться за межами складу злочину, передбаченого ст.112 КК України і може свідчити про необхідність кваліфікації її дій за сукупністю злочинів, передбачених ст.111 КК України (у формі надання іноземній державі, іноземній організації чи їх представникам Допомоги у проведенні підривної діяльності проти України) або ст.109 КК України (у формі дій, вчинених з метою насильницької зміни чи повалення конституційного ладу або захоплення державної влади) і ст.112 КК України.
У відповідності до ч.4 ст.214 КПК України, слідчий, прокурор або ж детектив чи інша службова особа, уповноважена на прийняття та реєстрацію заяв і повідомлень про кримінальні правопорушення, зобов’язані прийняти та зареєструвати таку заяву чи повідомлення. Відмова у прийнятті та реєстрації заяви про кримінальне правопорушення не допускається. Як передбачено ч.1 ст.214 КПК України, слідчий невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення, зобов’язаний внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань та розпочати розслідування. Тобто, з вище зазначеної правової норми випливає, що вона встановлює імперативний обов’язок після отримання заяви про вчинення правопорушення – унесення за нею відомостей до ЄРДР. Досудове розслідування, відповідно до ч.2 ст.214 КПК України, розпочинається з моменту внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань. Крім того, згідно із положенням п. п. 1.1., 1.4. Розділу ІІ Наказу Генеральної прокуратури України «Про єдиний реєстр досудових розслідувань» від 06.04.2016 року за № 139, формування Реєстру розпочинається із внесення до нього слідчим, прокурором відповідних відомостей про кримінальне правопорушення, зазначених в заяві чи повідомленні про його вчинення.
Відповідно до ст.55 КПК України, потерпілим у кримінальному провадженні може бути особа, якій кримінальним правопорушенням завдано майнової, моральної або фізичної шкоди. Діями організованого злочинного угрупування було заподіяно майну особи 1 матеріальну шкоду на суму 5 000 (п’ять тисяч) гривень, а моральної – ще на 100000,00 (сто тисяч) грн., разом на 100 005 (сто п’ять тисяч) грн. Частина 2 ст.55 КПК України, передбачає, що права і обов’язки потерпілого виникають з моменту подання заяви про вчинення щодо неї кримінального правопорушення.
Відповідно до п.2.1 Розділу II Наказу за № 139 від 06.04.2016 року про порядок ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань, затвердженого Генеральним прокурором України, облік кримінальних правопорушень, у тому числі за заявами, які надійшли до НАБУ здійснюється за дорученням керівника шляхом внесення до ЄРДР відомостей, визначених частиною 5 ст.214 КПК України. Також, п. 2.2. Розділу ІІ Наказу Генеральної прокуратури України «Про єдиний реєстр досудових розслідувань» передбачено, що у випадку вчинення кримінального правопорушення досудове розслідування розпочинається невідкладно. За умови встановлення обставин, які свідчать про вчинення кримінального правопорушення, проводиться досудове розслідування відповідно до вимог ст.214 КПК України.
У відповідності до Узагальнення про практику розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність органів досудового розслідування або прокурора під час досудового розслідування Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ 12.01.2017 пояснив:
«…Необхідність існування судового порядку оскарження аналізованого виду бездіяльності ґрунтується на закріпленні у ст.214 КПК обов’язку слідчого, прокурора невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, внести відповідні відомості до ЄРДР та розпочати розслідування. Таким чином, на відміну від процесуального порядку реагування на заяви та повідомлення про злочин, який було встановлено в КПК 1960 року, згаданий обв’язок слідчого або прокурора не вимагає оцінки цими суб’єктами такої заяви (повідомлення) на предмет наявності ознак складу злочину для того, щоб вчинити процесуальну дію, яка полягає у внесенні відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР. Наведене підтверджується імперативними положеннями ч.4 ст.214 КПК, згідно з якою відмова у прийнятті та реєстрації заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення не допускається. Окрім КПК, нормативні засади, пов’язані із вчиненням зазначеної процесуальної дії, регламентовані Положенням про порядок ведення ЄРДР, затвердженим наказом Генеральної прокуратури України від 06.04.2016 N 139, прийнятим на виконання вимог КПК. Зазначені нормативні засади, як засвідчили результати проведеного аналізу судової практики, також беруться до уваги слідчими суддями під час розгляду аналізованого в межах цього підрозділу виду скарг. Таким чином, з огляду на чіткий обв’язок внесення слідчим чи прокурором відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР із встановленням обмеженого процесуального строку для його виконання, за наявності лише загальних вимог до заяв чи повідомлення про кримінальне правопорушення, у переважній більшості випадків у разі встановлення факту звернення із заявою та констатації факту невнесення відомостей про кримінальне правопорушення в межах регламентованого ст.214 КПК 24-годинного строку, слідчі судді постановляють ухвали про задоволення скарг на бездіяльність слідчого чи прокурора. Відтепер у всіх справах обов’язковим є проведення досудового розслідування, яке розпочинається слідчим, прокурором негайно після внесення заяви потерпілого до ЄРДР».
Таким чином, відомості щодо вчинення кримінальних правопорушень організованим злочинним угрупуванням, що залучили до складу злочину свою малолітню дитину, містять всі ознаки злочину, що передбачені ст.170, ч.2 ст.129, ч.2 ст.296, ч.2 ст.112, ч.1 ст.111 КК України та підлягають невідкладному внесенню до Єдиного реєстру досудових розслідувань і є підставою для початку проведення досудового розслідування. З цього приводу були подані відповідні заяви до ГПД НАБУ, СУ ДБР, ГСУ СБУ про вчинені кримінальні правопорушення. Очікуємо результатів адекватного реагування ГПД НАБУ, СУ ДБР, ГСУ СБУ стосовно вчасності внесення відповідних відомостей до ЄРДР та результатів проведеного досудового розслідування. Також очікуємо резонансу небайдужої міжнародної і української громадськості та належної реакції не корумпованого мас-медіа.