Бандитизм слідчого Шевченківського УП ГУ НП в м. Києві Римаренко І.М.

На досудовому розслідуванні в СВ 1-го ВП Шевченківського УП ГУ НП в м. Києві перебувало кримінальне провадження за номером 12014180050000217, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 20.03.2014 року за підозрою ФОП Усович В.Ф. у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст. 287 КК України.
19.08.2016 року відбулося судове засідання в Шевченківському районному суді м. Києва у справі №761/17391/16-к з приводу бездіяльності керівника Київської місцевої прокуратури №9 (щодо не розгляду мого клопотання у відповідності до ст. 220 КПК України), під головуваням Мєлєшак О.В.
На даному судовому засіданні я дізнався від прокурора Київської місцевої прокуратури № 10 Рослика А.А. про те, що кримінальне провадження за номером 12014180050000217 від 20.03.2014 року було утретє закрито 28.04.2016 року слідчим СВ 1-го ВП Шевченківського УП ГУ НП в м. Києві Римаренко І.М.
Вважаю дану процесуальну дію слідчого СВ 1-го ВП Шевченківського УП ГУ НП в м. Києві Римаренко І. М. з повторного закриття кримінального провадження
за № 12014180050000217 від 20.03.2014 року передчасною та незаконною наступних підстав:
1) слідчий Римаренко І.М. немав ніякого права вчиняти дану дію через те, що 15.03.2016 року був відведеним від провадження № 12014180050000217 слідчим суддею Шевченківського районного суду м. Києва Сіромашенко Н.В. (копія Ухвали надається);
2) на момент закриття даного кримінального провадження так і не виконав жодної із існуючих Ухвал Шевченківського районного суду м.Києва щодо розгляду моїх 13 (тринадцяти) клопотань (копії деяких Ухвал надаю в додатку);
3) на момент закриття даного кримінального провадження так і не виконав жодної вказівки процесуальних керівників у кримінальному провадженні за № 12014180050000217 від 20.03.2014 року (копія доказу про існування таких вказівок надається в додатку);
4) на момент закриття даного кримінального провадження щодо слідчого Римаренко І.М. проводились (і досі проводяться) 3 (три) досудових слідства у 3 (трьох) кримінальних провадженнях у вчиненні злочинів, які він скоїв під час досудового розслідування у кримінальному провадженні за № 12014180050000217 від 20.03.2014 року;
5) не призначив жодної експертизи, про які я просив у своїх клопотаннях, і які були мною узгодженими із слідчими суддями у вигляді задоволення мною поданих скарг;
6) не допитав по справі провадження наявних свідків, про які я просив у своїх клопотаннях, і які були мною узгодженими із слідчими суддями у вигляді задоволення мною поданих скарг;
7) не надав жодної правової оцінки мною наданим доказам у справі провадження;
8) приховав від досудового розслідування факти вчиненого злочину фігурантами у справі провадження;
9) не залучив до справи провадження надані йому докази отримання мною матеріальних і моральних збитків;
10) не надав жодної правової оцінки фігурантам у справі провадження тощо.
Умисне невиконання службовою особою вироку, рішення, ухвали, постанови суду, що набрали законної сили, або перешкоджання їх виконанню – карається штрафом від п’ятисот до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням волі на строк до трьох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.
Ті самі дії, вчинені службовою особою, яка займає відповідальне чи особливо відповідальне становище, або особою, раніше судимою за злочин, передбачений цією статтею, або якщо вони заподіяли істотну шкоду охоронюваним законом правам і свободам громадян, державним чи громадським інтересам або інтересам юридичних осіб,- караються обмеженням волі на строк до п’яти років або позбавленням волі на той самий строк, з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років. Умисне невиконання службовою особою рішення Європейського суду з прав людини – карається позбавленням волі на строк від трьох до восьми років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років. Об’єктом злочину є порядок діяльності суду як органу правосуддя, що передбачає точне і своєчасне виконання його рішень.
Невиконання судового рішення полягає у невжитті службовою особою, до якої звернуто виконання вироку, рішення, ухвали або постанови суду, що набрали законної сили, передбачених законом заходів щодо їх виконання. Невиконання може виражатися у прямій відмові виконати судове рішення або в ухиленні від його виконання. Відмова означає явне, відкрите, висловлене усно або письмово небажання службової особи виконати судове рішення (наприклад, керівник підприємства відверто ігнорує рішення суду про заміну споживачеві придбаного ним неякісного товару на аналогічний товар належної якості). Ухилення – та сама відмова, яка має завуальований характер: службова особа відкрито не заявляє про відмову виконати судове рішення, але діє таким чином, що фактично унеможливлює його виконання.
Перешкоджання виконанню судового рішення передбачає протидію службової особи, наділеної законом певними повноваженнями щодо реалізації вимог, які у ньому містяться, з метою недопущення його реалізації. Така протидія може виражатися у прямій забороні своїм підлеглим виконувати вимоги державних виконавців державної виконавчої служби, погрозі застосувати до певних осіб, у тому числі і службових, насильства, спробі підкупити чи обманути їх з метою недопущення виконання судового рішення. Відповідальність за ч. ч. 1 і 2 ст. 382 настає у випадку невиконання рішення лише одного органу державної влади – суду. Поняттям суд охоплюються всі існуючі в Україні суди, які входять до судової системи України: Конституційний Суд України і суди загальної юрисдикції, у т.ч. спеціалізовані. Європейський суд з прав людини, відповідальність за невиконання рішень якого передбачена ч. З ст. 382. – це міжнародний суд, створений Державами-учасницями Конвенції про захист прав і основних свобод людини з метою забезпечення виконання ними своїх зобов’язань за Конвенцією та протоколами до неї. Відповідальність за невиконання рішення будь-якого іншого міжнародного суду КК не передбачає.
Як зазначено у диспозиції ч. 1 ст. 382, відповідальність настає у випадку невиконання чи перешкоджання виконанню службовою особою тільки таких судових рішень, які набрали законної сили. Вказівка на цю обставину є абсолютно обґрунтованою, оскільки судові рішення, що не набрали законної сили, не вважаються остаточними і можуть бути змінені. Незважаючи на те, що ч. З ст. 382 не містить аналогічної вказівки, так само і рішення Європейського суду з прав людини підлягають виконанню лише за умови, якщо вони є остаточними. Остаточне рішення, як правило, виносить відповідна палата, яка розглядає справу, а в передбачених зазначеною Конвенцією виняткових випадках – Велика палата Європейського суду з прав людини.
Відповідальність за ст. 382 може настати лише у випадку невиконання службовою особою правосудного судового рішення. Для наявності складу злочину, передбаченого ч. 1 і 3 ст. 382,
не потрібно, щоб невиконання судового рішення було злісним. Злочин є закінченим з моменту відмови виконати судове рішення (з початку ухилення від виконання судового рішення) або з моменту перешкоджання його виконанню. Для визначення моменту закінчення цього злочину важливим є встановлення моменту надходження судового рішення до службової особи, яка повинна його виконувати, і строку виконання судового рішення, який встановлено законом або судом.
Так, закон передбачає ряд випадків, коли рішення суду підлягає негайному виконанню (зокрема це стосується справ про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника, про присудження працівникові заробітної плати) або коли негайне виконання рішення не допускається (наприклад, це стосується судових рішень у справах про виселення громадян з жилих приміщень). Суб’єктом злочину може бути лише службова особа, яка відповідно до повноважень повинна була вчинити дії по виконанню судового рішення або завдяки своїм повноваженням мала можливість перешкодити останньому. Такими службовими особами можуть бути керівники та інші службові особи підприємств, установ, організацій, державні виконавці тощо.
Відтак, небезпідставно вважаю, що в діях слідчого Римаренко І.М. є склад кримінального правопорушення, що передбачено ст. 382, 366, 396 КК України.