Луценко Юрій Віталійович – безталанний емісар урядової мафії

З серпня місяця 2014 року по травень місяць 2017 року нами було подано до Генеральної прокуратури України біля 140 (ста сорока) заяв про вчинені кримінальні правопорушення, відомості яких так і не було внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань. Відповідно до допущеної злочинної бездіяльності керівника Генеральної прокуратури України (здебільшого — Луценко Юрія Віталійовича), нами було оскаржено слідчим суддям Печерського районного суду м.Києва кожен такий конкретний випадок, за якими було винесено відповідні Ухвали, якими було зобов’язано керівника Генеральної прокуратури України внести до ЄРДР відомості наших біля 140 (ста сорока) заяв про вчинені кримінальні правопорушення. Однак, біля 90% таких Ухвал слідчих суддів і дотепер залишаються не виконаними керівником Генеральної прокуратури України Луценко Юрієм Віталійовичем (ознаки злочину — ст.382 КК України).
Що стосується решти 10% Ухвал, вимоги яких начебто ГСУ ГПУ було виконано, то досудового розслідування у таких кримінальних провадженнях досі не проводиться (навіть не проводяться допити заявників і свідків). На підставі вищенаписаної потенційної бездіяльності Луценко Юрія Віталійовича, нами було подано на його ім’я біля 70 клопотань, заяв і скарг, на які і досі немає належної реакції.
Натомість, Генеральна прокуратура України своїми листами повідомляє, що ГПУ не буде виконувати Ухвали слідчих суддів Печерського районного суду м.Києва або на кшталт того, що ГПУ передовіряє прокуратурі м.Києва виконати вимоги Ухвал слідчих суддів Печерського районного суду м.Києва щодо зобов’язання ГПУ внести до ЄРДР відомості поданих заяв про вчинені кримінальні правопорушення. Останнє є прецедентом для юриспруденції, так як КПК і Конституція України не дозволяють не виконувати рішень суду чи передовіряти їх виконання іншим структурним.
Доказом безглуздості, бездарності, безалаберності, непрофесіоналізму чи то зухвалого посадового бандитизму є письмові відповіді посадових осіб ГПУ на такі письмові звернення:
– № 17/7-30572-16 від 14.12.2016 року;
– № 17/7-30572-16 від 30.06.2016 року;
– № 17/7-30572-16 від 10.08.2017 року;
– № 17/7-30572-16 від 14.12.2016 року;
– № 17/7-30572-16 від 17.03.2017 року;
– № 17/7-30572-16 від 13.03.2016 року;
– № 17/7-30572-16 від 01.03.2017 року;
– № 17/7-30572-16 від 17.10.2016 року;
– № 17/7-30572-16 від 30.01.2017 року;
– № 17/7-30572-16 від 14.12.2016 року;
– № 17/7-30572-16 від 24.03.2016 року;
– № 17/7-30572-16 від 23.03.2016 року;
– № 10/1/3-21076-16 від 23.03.2017 року.
Авторами-аутсайдерами саме таких листів стали наступні посадові особи, на яких розписував розгляд письмових звернень Генеральний прокурор України Луценко Юрій Віталійович:
1) заступник начальника другого наглядового відділу управління наглядової діяльності у кримінальних провадженнях слідчих органів прокуратури ГПУ – І.Сендак;
2) начальник відділу Головної військової прокуратури ГПУ – А.Медведєв;
3) заступник начальника відділу управління наглядової діяльності у кримінальних провадженнях слідчих органів прокуратури ГПУ – О.Родік;
4) прокурор першого наглядового відділу управління наглядової діяльності у кримінальних провадженнях слідчих органів прокуратури ГПУ – В.Тартус;
5) прокурор першого наглядового відділу управління наглядової діяльності у кримінальних провадженнях слідчих органів прокуратури ГПУ – А.Шепетун та інші.
Крім того, є більше чим злочинною позиція Генерального прокурора України Луценко Юрія Віталійовича щодо не притягнення до кримінальної відповідальності группи карателей-прокурорів, які переслідували учасників Акцій протесту під час Революції Гідності.
Кримінально-процесуальний кодекс України саме такі діяння Луценко Юрія Віталійовича кваліфікує як приховування злочину, що суворо переслідується ст.396 КК України.
Крім того, в той час як Луценко Юрій Віталійович ефективно приховує вчинені злочини прокурорського-бандитського угрупування, останні розцінюють це як за своєрідне схвалення та продовжують вчиняти нові злочини, однак на цей раз уже – проти народу усієї України та проти інтересів держави.
Яскравим прикладом теперішнього прокурорського бандитизму, з числа колишніх карателів учасників Акцій протесту, являється прокурор Київської місцевої прокуратури №3 Кривов’яз Іван Іванович, який у демонстративній формі бере хабарі та спонукає слідчих і суддів Деснянського районного суду м.Києва до закриття резонансних кримінальних проваджень.
Запитується, а звідки береться така нахабна кримінально караєма поблажливість у Луценка Юрія Віталійовича до посадових бандитів, які щодня шкодять інтересам держави і її народу?
Також, для нас є зовсім незрозумілим, чому Луценко Юрій Віталійович стрімко (минаючи прокуратуру міста Києва) проштовхує до ГПУ по кар’єрній драбині злочинних, неграмотних і безалаберних прокурорів-корупціонерів з Київської місцевої прокуратури № 9, щодо яких проводяться досудові розслідування в СУ прокуратури м.Києва у кримінальних провадженнях за вчинені ними злочини, на прикладі прокурора Горобинського Віталія Миколайовича?
Це саме можна сказати і про не зовсім здорового на голову слідчого 3-го СВ СУ прокуратури м.Києва Завгороднього М.С., за вчинені злочини на якого нами було впродовж 2016 року відкрито аж 13 (тринадцять) кримінальних справ, половину з яких – Генеральною прокуратурою України.
Однак, ці самі 13 (тринадцять) кримінальних справ чомусь зовсім не заважають прокурору Завгородньому М.С. і надалі спокійно працювати і продовжувати вчиняти посадові злочини, під поблажливим крилом Луценка Юрія Віталійовича. У зв’язку з вищезгаданими негараздами, на підставі Закону України “Про звернення громадян” та наявного графіку прийому громадян керівництвом ГПУ, нами була вчинена спроба попасти на прийом до любого із заступників керівника ГПУ, в чому нам з незрозумілих причин відмовили. Небезпідставно вважаємо, що це називається державною зрадою, а також – паплюженням доброго імені Героїв України, які ні за грош щодня віддають свої молоді життя за продажних маріонеток і посадових бандитів.
В статті 364 КК України (Зловживання владою або службовим становищем) зазначається:
1. Зловживання владою або службовим становищем з корисливих мотивів чи в інших особистих інтересах або в інтересах третіх осіб, використання службовою особою влади чи службового становища всупереч інтересам служби, якщо воно заподіяло істотну шкоду охоронюваним законом правам та інтересам окремих громадян або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб,- карається виправними роботами на строк до 2 років, або арештом на строк до 6 місяців, або обмеженням волі на строк до 3 років, із позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до 3 років.
2. Ті самі діяння, якщо вони спричинили тяжкі наслідки,- караються позбавленням волі від 5 до 8 років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до 3 років.
3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, якщо вони вчинені працівником правоохоронного органу,- караються позбавленням волі на строк від п’яти до дванадцяти років з конфіскацією майна та з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.
Службовими особами є особи, які постійно чи тимчасово здійснюють функції представників влади, а також обіймають постійно чи тимчасово на підприємствах, в установах чи організаціях незалежно від форми власності посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов’язків, або виконують такі обов’язки за спеціальним повноваженням.
Службовими особами також визнаються іноземці або особи без громадянства, які виконують обов’язки, зазначені в пункті 1 цієї примітки. Істотною шкодою у статтях 364, 365, 367 КК України, якщо вона полягає у заподіянні матеріальних збитків, вважається така шкода, яка в 100 і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян. Тяжкими наслідками у ст.364-367 КК України, якщо вони полягають у заподіянні матеріальних збитків, вважаються такі, які у двісті п’ятдесят і більше разів перевищують неоподатковуваний мінімум доходів громадян.
Зловживання владою або службовим становищем визнається злочином за наявності трьох спеціальних ознак в їх сукупності:
1) використання службовою особою влади чи службового становища всупереч інтересам служби;
2) вчинення такого діяння з корисливих мотивів чи в інших особистих інтересах або в інтересах третіх осіб;
3) заподіяння такими діями істотної шкоди охоронюваним законом правам та інтересам окремих громадян, або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб. Відсутність однієї із зазначених ознак свідчить про відсутність складу злочину, передбаченого ст.364 КК України.
Таким чином, з об’єктивної сторони цей злочин може мати такі форми:
1) зловживання владою, що завдало істотної шкоди;
2) зловживання службовим становищем, що завдало істотної шкоди.
Під зловживанням владою слід розуміти умисне використання службовою особою, яка має владні повноваження, всупереч інтересам служби своїх прав щодо пред’явлення вимог, а також прийняття рішень, обов’язкових для виконання іншими фізичними чи юридичними особами. Зловживати владою може як представник влади, так і службова особа, яка виконує організаційно-розпорядчі обов’язки, оскільки остання також має владні повноваження, що розповсюджуються на підпорядкованих Їй осіб. Зловживання службовим становищем – це будь-яке умисне використання службовою особою всупереч інтересам служби своїх прав і можливостей, пов’язаних з й посадою. У цілому зловживання, службовим становищем – це більш широке поняття, воно охоплює зловживання владою, оскільки використовувати всупереч інтересам служби службова особа може і владні права та можливості, якщо вона ними наділена. Зловживання владою або службовим становищем передбачає наявність взаємозв’язку між службовим становищем винного і його поведінкою, яка виражається в незаконних діях або бездіяльності. Службова особа при зловживанні у будь-якій формі прагне скористатися своїм службовим становищем, яке передбачає як наявність передбачених законами та іншими нормативно-правовими актами повноважень (прав і обов’язків), так і наявність фактичних можливостей, які надає їй сам авторитет посади (її загальновизнана вага, важливість, впливовість). Словосполучення всупереч інтересам служби передбачає, що службова особа не бажає рахуватися з покладеними на неї законом чи іншим нормативно-правовим актом обв’язками, діє всупереч їм, не звертає увагу на службові інтереси. Під інтересами служби слід розуміти, насамперед, інтереси держави взагалі, і крім того, інтереси певного органу, підприємства, установи або організації, що не суперечать, не протиставляються інтересам держави. Тому дії службової особи, вчинені у вузьковідомчих інтересах на шкоду загальнодержавним інтересам чи інтересам інших підприємств, установ та організацій, також можуть визнаватися вчиненими всупереч інтересам служби. Про поняття істотної шкоди див. коментар, викладений у Загальних положеннях до цього розділу. Фактичне настання істотної шкоди необхідно для визнання цього злочину закінченим, адже склад його за своєю конструкцією є матеріальним. Необхідною ознакою суб’єктивної сторони складу злочину, передбаченого ст.373 КК України, є наявність причинного зв’язку між зловживанням владою або службовим становищем і істотною шкодою. Суб’єктом зловживання владою або службовим становищем може бути лише службова особа. З суб’єктивної сторони цей злочин характеризується умисною або змішаною формою вини. Корисливий мотив, інші особисті інтереси та інтереси третіх осіб є обов’язковими ознаками зловживання владою або службовим становищем і підкреслюють той факт, що цей злочин може бути вчинено під впливом саме таких спонукань. Корисливий мотив можна визначити як прагнення службової особи шляхом зловживання владою або службовим становищем отримати незаконну матеріальну вигоду. Інші особисті інтереси як мотив зловживання владою чи службовим становищем полягають у прагненні отримати вигоду немайнового характеру, обумовлену такими спонуканнями, як кар’єризм, заздрість, протекціонізм, бажання отримати взаємну послугу, заручитися підтримкою у вирішенні якого-небудь питання, приховати свою некомпетентність і т.п. Інші особисті інтереси можуть проявитися і у зв’язку з бажанням помститися кому-небудь, отримати перевагу у недобросовісній конкурентній боротьбі та ін. Наприклад, почуття кар’єризму спонукає службову особу вчинити дії, які можуть задовольнити її прагнення просунутись по службі, що об’єктивно не відповідає досвіду, знанням, моральним якостям цієї особи. Інтереси третіх осіб необхідно розуміти як такі, що не охороняються у даному випадку законом. Прагнення їх задовольнити є своєрідним аморальним, мотивом службової особи. Таке бажання може збігатися, наприклад, з негативним розумінням кар’єризму, наведеним вище, якщо кар’єра залежить від третьої особи, або проявитися у незаконному наданні послуг, переваг родичу, знайомому, звільненні Їх від передбачених законом обов’язків, догідництві перед начальником і тощо. Третіми особами можуть бути родичі, приятелі, знайомі, начальники службової особи, які бажають разом з останньою скористатися правами, які належать їй за посадою, або пов’язаними з посадою можливостями. Кваліфікуючою ознакою злочину є спричинення тяжких наслідків (ч.2 ст.364 КК України), а особливо кваліфікуючою – вчинення його працівником правоохоронного органу (ч.З ст.364 КК України).
У відповідності до ст.68 Конституції України, кожен зобов’язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи інших людей.
У відповідності до ст.64 Конституції України (Конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Хіба не за ці стандарти міжнародного і вітчизняного права щодня і на протязі майже п’яти років гинуть в АТО найперспективніша, найсвідоміша і найпатріотичніша молодь України? Луценко Ю.В., явно через свою нахабність, безграмотність, бездарність, протиправність і неадекватність напевно забув про героїзм Небесної Сотні і про десятки тисяч загиблих воїнів АТО, які віддали свої безцінні життя за право решти українського народу жити без ярма на своїх шиях і у відповідності до європейських стандартів прав людини. Більше цього, Луценко Ю.В. саме у такий спосіб сплюндровує добру пам’ять про загиблу Небесну Сотню і бійців АТО, нівелюючи своїми злочинними діями героїчні досягнення українського народу. Сподіватимемося, що у м.Києві знайдуться виживші ветерани АТО і учасники Майдану, які щодня влаштовуватимуть цій ганебній істоті фекальну люстрацію, якщо Верховна рада України, ДБР, НАБУ, СБУ і Президент України не бажають належним чином реагувати на це неподобство у встановлений законом спосіб.
Усе вищенаписане дає підстави вважати, що Луценко Ю.В. вчинив кримінальні правопорушення, які передбачені ч.2 ст.364, ч.2 ст.366, ч.2 ст.368, ч.3 ст.382, ч.2 ст.256, ч.1 ст.396, ч.2 ст.15, ч.5 ст.27 КК України та підлягають невідкладному внесенню до Єдиного реєстру досудових розслідувань і є підставою для початку проведення досудового розслідування. Однак, якщо врахувати ще й те, що дана справа також витікає з предмету громадської діяльності особи 1, яка делегована йому Міністерством юстиції України, то протиправну діяльність Луценка Ю.В. слід розцінювати як таку, що направлена на зумисне перешкоджання виконанню його громадських обов’язків і тягне за собою додаткову кримінальну відповідальність, що передбачена ст.170 КК України. Крім того, як для даного випадку, позиція Луценка Ю.В. є явно злочинною та антидержавною, що направлена на підрив довіри громадськості до органів прокуратури та до керівників держави вцілому, що явно на руку зовнішнім ворогам. Луценко Ю.В., явно через підривну співпрацю з зовнішнім ворогом, не виконує рішень суду, приховує вчинені злочини, вчиняє бездіяльність і службову недбалість, надає допомогу окремим злочинним особам та добре організованим кримінальним угрупуванням, поширює корупцію, перешкоджає діяльності громадських організацій, тим самим саботуючи роботу органів прокуратури та державного апарату. Саботаж і бойкотування належної роботи органу прокуратури і досудових органів прирівнюються до шпіонажу і зраді інтересам нашої держави. Луценко Ю.В. умисно вчиняє злочини на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, а також державній, економічній і інформаційній безпеці України. Перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту, шпигунство, надання іноземній державі, іноземній організації або їхнім представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України має безжально каратися, поки сепаратисти не розпочали воєнні дії на території м.Києва. Навмисна протидія нинішній державній політиці Луценком Ю.В., як керівником органів прокуратури, вже розчарувала певну частину українців у нинішньому курсі нашого уряду та призводить до агресивної настроєності населення. Вищенаписане надало відповідні підстави вважати, що в діяльності Луценка Ю.В. наявний склад додаткового кримінального правопорушення, що передбачений ч.1 ст.111 КК України.
Таким чином, відомості щодо вчинення правопорушень Луценком Ю.В. мають всі ознаки злочину, що передбачені ч.2 ст.364, ч.2 ст.366, ч.2 ст.368, ч.3 ст.382, ч.2 ст.256, ч.1 ст.396, ч.1 ст.111, ст.170, ч.2 ст.15, ч.5 ст.27 КК України та підлягають невідкладному внесенню до Єдиного реєстру досудових розслідувань і є підставою для початку проведення досудового розслідування. З цього приводу були подані відповідні заяви до ГСУ СБУ, СУ ДБР і ГПД НАБУ про вчинені кримінальні правопорушення Луценком Ю.В. Очікуємо результатів адекватного реагування вказаних вище структур, міжнародного резонансу, небайдужості громадськості і адекватної реакції не корумпованого мас-медіа.