Белько В.О. В Києві орудує банда диверсантів і колаборантів

12.01.2016 року керівники ТОВ «Адамант» (Пєтухов Іван Михайлович, Дорошенко Тетяна Андріївна) і ТОВ «Адамант-Телеком» (Лагодич Наталія Віталіївна) злочинним шляхом заволоділи двома авторськими веб-сайтами і одним доменом особи_1, що призвело до збанкрутування його приватного підприємства.
07.06.2016 року особа_1 подав проти ТОВ «Адамант» і ТОВ «Адамант-Телеком» цивільний позов до Дарницького районного суду м.Києва про:
— визнання Договору за № 122/2005 від 28.09.2005 року дійсним;
— визнання протиправним відсторонення особи_1 від володіння двома веб-сайтами і одним доменом;
— повернення незаконно вилучених двох авторських веб-сайтів і одного домену;
— відшкодування завданої матеріальної і моральної шкоди та упущеної вигоди.
20.04.2017 року, рівно о 10 годині і 40 хвилин особа_1 прибув до Дарницького районного суду м.Києва, де секретарем судді Дарницького районного суду м.Києва Шклянка М.П. був запрошений до зали судового засідання № 126. З незрозумілих причин до зали судового засідання № 126 також зайшли 7 (сім) невідомих осіб, які під час проведення даного судового засідання чинили тиск на суддю Дарницького районного суду м.Києва Шклянка М.П., при цьому погрожуючи їй бойовими гранатами, чим власне і добилися від судді винесення завідомо неправосудного рішення.
Через злочинну поведінку даних осіб 20.04.2017 року судового засідання як такого не було, однак відбулося посягання даними особами на Конституційні права і основні свободи людини, в тому числі і на права особи_1.
Суддя Дарницького районного суду м.Києва Шклянка М.П., явно з боязні за своє життя і здоров’я, або через отриманий від Пєтухова Івана Михайловича хабар (президента ТОВ “Адамант”), поспішила винести незаконне судове рішення, навіть не встановивши осіб сторін провадження та не надавши сторонам права заявити відвід судді, надання позивачу права зачитати текст заяви про залишення заяви про забезпечення позову без розгляду або ж надати гарантоване Конституцією і ЦПК України право на обгрунтування доводів поданої заяви.
Як згодом з’ясувалося, даних зловмисників було найнято Пєтуховим Іваном Михайловичем, Дорошенко Тетяною Андріївною і Лагодич Наталією Віталіївною для примушування судді прийняти неправосудне рішення, що зловмисниками власне і було вчинено.
Як згодом вдалося з’ясувати, до даної організованої групи зловмисників входили такі особи:
– Белько Віталій Олександрович;
– Кубинець Василь Петрович;
– Потопальський Андрій Миколайович;
– Горбаченко Сергій Миколайович;
– Лозинський Антон Павлович;
– Проценко Володимир Володимирович;
– Владислав Бондаренко.
Дані особи організованої групи зловмисників входили до наступних організацій:
— ТОВ «Центр правової допомоги «Українське детективне антикорупційне бюро» (ТзОВ «УДАБ»)
— ГО «Координаційний центр «Українське детективне антикорупційне бюро» (ГО ЦК УДАБ)
— ГО «Група Взаємодопомога»
— ГО «Всеукраїнський солдатський комітет ветеранів АТО».
Вважаючи, що в діях Белько В.О., Кубинця В.П., Потопальського А.М., Горбаченко С.М., Лозинського А.П., Проценка В.В., В.Бондаренка, Пєтухова І.М., Дорошенко Т.А., Лагодич Н.В. є склад кримінального правопорушення, яке передбачене ч.2 ст.296, ч.2 ст.376, ч.2 ст.129, ч.1 ст.396, ч.2 ст.256, ст.112, ч.2 ст.15, ч.4 ст.27 КК України, особа_1 викликав оперативно-слідчу групу.
На жаль, взамін оперативно-слідчої групи до помешкання Дарницького районного суду м.Києва прибули лише два поліцейських – інспектори патрульної служби.
Користуючись відсутністю на місці події оперативників і слідчих, Белько В.О., Кубинець В.П., Потопальський А.М., Горбаченко С.М., Лозинський А.П., Проценко В.В. і В.Бондаренко вчиняли зухвалі протиправні дії по відношенню до інспекторів патрульної служби: чинили фізичний опір працівникам поліції при їх затриманні, погрожували працівникам поліції, застосовували проти даних працівників патрульної поліції грубу силу, ображали поліціантів нецензурною лайкою.
Як добре видно і чутно з двох відеозаписів, дане злочинне угрупування не тільки не надало патрульним поліцейським їхні особисті документи для огляду (для встановлення осіб), але і застосували проти них фізичну силу з метою явної непокори і запобіганню свого тимчасового затримання та доставку у СВ Дарницького УП ГУ НП в м.Києві. Також, дане злочинне угрупування безкарно паплюжило честь і гідність мундиру цих двох поліцейських при виконанні ними свого службового обов’язку користуючись тим, що на прохання даних правоохоронців надіслати їм підмогу – ніхто з оперативників так і не прибув.
Саме тому Белько В.О., Кубинець В.П., Потопальський А.М., Горбаченко С.М., Лозинський А.П., Проценко В.В. і Владислав Бондаренко поспішно покинули місце вчиненого злочину, в надії уникнення покарання за вчинення проти правоохоронців злочину, що передбачений ч.2 ст.342 КК України.
У відповідності до ст.129 КК України (Погроза вбивством) передбачено таке:
1. Погроза вбивством, якщо були реальні підстави побоюватися здійснення цієї погрози,- карається арештом на строк до шести місяців або обмеженням волі на строк до двох років.
2. Те саме діяння, вчинене членом організованої групи,- карається позбавленням волі на строк від трьох до п’яти років. Об’єктом злочину є особиста безпека особи. З об’єктивної сторони злочин проявляється у залякуванні потерпілого позбавленням його життя. Таке залякування може бути виражене у будь-якій формі: усно, письмово, шляхом демонстрації зброї тощо. Погроза вбивством має бути конкретною і реальною. Реальність погрози визначається достатністю підстав побоюватися її виконання, які у кожному випадку е різними. При визначенні реальності погрози значення має з’ясування форми, характеру, місця, часу, обстановки її висловлення, характеру попередніх взаємовідносин між винним і потерпілим тощо.
Особливе значення при цьому має сприйняття погрози самим потерпілим, а також і присутніми при цьому іншими особами. Злочин вважається закінченим з моменту сприйняття погрози потерпілим. Суб’єкт злочину загальний. Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом; винний усвідомлює, що погрожує вбивством, що ця погроза здатна викликати у потерпілого побоювання за своє життя, і бажає цього. При вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.129 КК України, той факт, що погроза вбивством висловлюється членом організованої групи, має усвідомлюватися як винним, так і потерпілим. Кваліфікуючою ознакою злочину є вчинення його членом організованої групи (ч.2 ст.129 КК України).
У відповідності до ст.296 КК України (Хуліганство) законодавець зазначає:
1. Хуліганство, тобто грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжується особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом,- карається штрафом до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років. 2. Ті самі дії, вчинені групою осіб,- караються обмеженням волі на строк до п’яти років або позбавленням волі на строк до чотирьох років. 3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, якщо вони були вчинені особою, раніше судимою за хуліганство, чи пов’язані з опором представникові влади або представникові громадськості, який виконує обов’язки з охорони громадського порядку, чи іншим громадянам, які припиняли хуліганські дії,- караються позбавленням волі на строк від двох до п’яти років. 4. Дії, передбачені частинами 1, 2 або 3 цієї статті, якщо вони вчинені із застосуванням вогнепальної або холодної зброї чи іншого предмета, спеціально пристосованого або заздалегідь заготовленого для нанесення тілесних ушкоджень,- караються позбавленням волі на строк від 3 до 7 років.
Основний безпосередній об’єкт хуліганства – громадський порядок. Його додатковим факультативним об’єктом можуть виступати здоров’я особи, авторитет органів державної влади, громадська безпека.
КК України не пов’язує наявність хуліганства з його вчиненням у громадських місцях. Таким чином, громадський порядок може бути порушений і за відсутності сторонніх осіб чи у присутності лише потерпілого (вночі, у безлюдному місці, в квартирі). Однак вчинення хуліганських дій у присутності інших людей, в обстановці проведення публічного заходу (покладення квітів до пам’ятника, концерт тощо) є однією із ознак, яка вказує на грубість порушення громадського порядку. Об’єктивна сторона хуліганства в самому КК України не конкретизована. Аналіз диспозиції ст.296 КК України показує, що обов’язковою ознакою об’єктивної сторони цього злочину є лише вчинення діяння. Саме ж діяння полягає в грубому порушенні громадського порядку, яке супроводжується особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом. Хуліганство може полягати у застосуванні насильства (побоїв, заподіяння тілесних ушкоджень) до потерпілих, знищенні або пошкодженні майна, безладній стрілянині, використанні сильнодіючих речовин з метою зірвати проведення масового заходу, проявах безсоромності, знущанні над безпорадними людьми тощо. Тобто хуліганство може виражатися у вчиненні діянь, які передбачені іншими статтями Особливої частини КК або КАП. Ознакою об’єктивної сторони хуліганства такі діяння стають з урахуванням місця, часу й обстановки, інших об’єктивних ознак, а також мотивів їх вчинення. Кримінальне караним є грубе порушення громадського порядку. Грубість порушення громадського порядку визначається з урахуванням місця вчинення хуліганських дій, їх тривалості, кількості і характеристики потерпілих, ступеня порушення їхніх прав та законних інтересів тощо. Таким чином, грубе порушення громадського порядку має місце тоді, коли йому заподіюється істотна шкода, коли хуліганство пов’язане з посяганням на інші правоохоронювані цінності, задля збереження яких підтримується громадський порядок, коли це зачіпає важливі інтереси чи інтереси багатьох осіб, коли відновлення порядку вимагає значних, тривалих зусиль. Суб’єктом хуліганства є осудна особа, яка досягла 14-річного віку.
Суб’єктивна сторона хуліганства характеризується умисною виною і мотивом явної неповаги до суспільства. Неповага до суспільства – це прагнення показати свою зневагу до існуючих правил і норм поведінки в суспільстві, самоутвердитися за рахунок приниження інших осіб, протиставити себе іншим громадянам, суспільству, державі. Вказана неповага має бути явною. Це означає, що неповага до суспільства є очевидною, безсумнівною як для хулігана, так і для очевидців його дій. Кваліфікований вид хуліганства (ч.2 ст.296 КК України) наявний, коли дії, передбачені ч.1 ст.296 КК України України, вчинено групою осіб. Про поняття вчинення злочину групою осіб, ст.28 КК України надає вичерпну характеристику. Особливо кваліфікованими видами хуліганства є: 1) вчинення його особою, раніше судимою за хуліганство; 2) хуліганство, пов’язане з опором представникові громадськості, який виконує обов’язки з охорони громадського порядку, або особами, які припиняли хуліганські дії (ч.З ст.296 КК України); вчинення його із застосуванням вогнепальної або холодної зброї чи іншого предмета, спеціально пристосованого або заздалегідь заготовленого для нанесення тілесних ушкоджень (ч.4 ст.296 КК України). Особа, раніше судима за хуліганство, – це особа, яка має непогашену чи незняту судимість за вчинення злочину, передбаченого ст.296 КК України, або злочину, передбаченого ст.206 КК України. Предметами, спеціально пристосованими або заздалегідь заготовленими для нанесення тілесних ушкоджень, є будь-які речі, що не належать до зброї, які видозмінені чи спеціально знаходилися у винного з метою завдання тілесних ушкоджень під час хуліганства (металевий прут, камінь, розбита пляшка тощо). Такі предмети можуть пристосовуватися із вказаною метою і в ході хуліганства.
Відповідно до ст.112 КК України (Посягання на державного чи громадського діяча):
1. Посягання на життя Президента України, Голови Верховної Ради України, народного депутата України, Прем’єр-міністра України, члена Кабінету Міністрів України, Голови чи судді Конституційного Суду України або Верховного Суду України, або вищих спеціалізованих судів України, Генерального прокурора України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Голови Рахункової палати, Голови Національного банку України, керівника політичної партії, вчинене у зв’язку з їх державною чи громадською діяльністю,- карається позбавленням волі на строк від десяти до п’ятнадцяти років або довічним позбавленням волі. 2. Погроза вбивством, заподіянням шкоди здоров’ю або майну, а також викраденням або позбавленням волі щодо осіб, названих у частині першій цієї статті або їх близьких, з метою впливу на характер їх діяльності або діяльності держави чи органів, які вони представляють,- карається позбавленням волі на строк до п’яти років.
Основним безпосереднім об’єктом злочину, передбаченого ст.112 КК України, є безпека держави у політичній сфері (у сфері здійснення вищої державної влади, яка забезпечує її нормальне функціонування, та у сфері діяльності політичних партій). Крім того, цей злочин має обов’язковий додатковий об’єкт – життя людини. Специфічною ознакою злочину є потерпілий. Ним може бути тільки державний чи громадський діяч, вказаний у диспозиції ст.112 КК України, обраний на посаду у встановленому Конституцією і законами України порядку. Одна і та сама особа може бути водночас і державним, і громадським діячем, що треба враховувати в юридичному формулюванні звинувачення. Правильна кваліфікація дій винного за ст.112 КК України потребує встановлення часових меж, в яких та чи інша особа виконує повноваження державного чи громадського діяча. Згідно з Конституцією і законами України державними (громадськими) діячами як потерпілими згідно зі ст.112 КК України є керівники і члени громадської організації. З об’єктивної сторони розглядуваний злочин полягає у посяганні на життя державного чи громадського діяча. Посягання на життя означає вбивство або замах (як закінчений, так і незакінчений) на вбивство державного чи громадського діяча, які можуть проявитися у діях (здійснення пострілу, нанесення удару ножем, вкладення радіоактивних речовин у робоче крісло тощо) або у бездіяльності. Спосіб посягання значення для кваліфікації не має. Злочин є закінченим з моменту безпосереднього здійснення замаху, незалежно від настання фактичних наслідків. Заподіяння шкоди здоров’ю державного чи громадського діяча, навіть і за мотивом його державної чи громадської діяльності, яке завідомо для винного не могло спричинити смерть, кваліфікується як відповідний злочин, передбачений розділами II, XV або іншим розділом особливої частини КК України. Суб’єктом злочину, передбаченого ст.112 КК України є осудна особа, якій на момент вчинення злочину виповнилося 1-4 років.
Суб’єктивна сторона злочину характеризується виною у вигляді прямого умислу: особа усвідомлює, що вона посягає на життя державного чи громадського діяча, і бажає спричинити його смерть. Мотивами вчинення злочину можуть бути тільки два: бажання припинити державну чи громадську діяльність певної особи або помста за таку діяльність. У будь-якому разі для кваліфікації злочину за ст.112 КК України достатньо, що б ініціатор посягання на життя державного чи громадського діяча керувався вказаними вище мотивами. Інші співучасники можуть діяти з корисливим мотивом, із бажання допомогти ініціатору тощо. В окремих випадках це може мати значення для кваліфікації їхніх дій. Державна діяльність – це діяльність відповідної службової особи у масштабах держави. Громадською діяльністю у складі злочину, передбаченого ст.112 КК України, визнається діяльність громадянина, обумовлена його належністю до політичної партії і спрямована на реалізацію функцій і виконання завдань, які стоять перед нею. Посягання на життя державного діяча не кваліфікується за ст.112 КК України, коли воно вчинене для зведення особистих рахунків, коли його мотивами є ревнощі, намагання уникнути відповідальності, хуліганський мотив тощо. Наявність, у особи відповідної мети знаходиться за межами складу злочину, передбаченого ст.112 КК України і може свідчити про необхідність кваліфікації її дій за сукупністю злочинів, передбачених ст.111 КК України (у формі надання іноземній державі, іноземній організації чи їх представникам Допомоги у проведенні підривної діяльності проти України) або ст.109 КК України (у формі дій, вчинених з метою насильницької зміни чи повалення конституційного ладу або захоплення державної влади) і ст.112 КК України.
Стаття 376 КК України (Втручання в діяльність судових органів) передбачає:
Втручання в будь-якій формі в діяльність судді з метою перешкодити ви­конанню ним службових обов’язків або добитися винесення неправосудного рі­шення – карається штрафом до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів гро­мадян або виправними роботами на строк до двох років, або арештом на строк до шести місяців. Ті самі дії, якщо вони перешкодили запобіганню злочину чи затриманню особи, яка його вчинила, або вчинені особою з використанням свого службового становища, – караються позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до п’яти років або арештом на строк до шести місяців, або позбавленням волі на строк до трьох років. У ст.126 і 129 Конституції України проголошується, що судді під час здій­снення правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Тому вплив на них у будь- який спосіб забороняється, а втручання в їхню діяльність тягне за собою відповідаль­ність, у тому числі й за злочин, передбачений ст.376 КК України. Потерпілими від злочину може бути лише три категорії осіб: а) суддя; б) на­родний засідатель; в) присяжний, які виконують функції щодо здійснення правосуддя.
Об’єктивна сторона злочину характеризується лише активною поведінкою – діями, які виявляються у втручанні в будь-якій формі (спосіб) у діяльність судді. За ч.1 ст.376 КК карається злочин із формальним складом, який визнається закінченим з моменту здійснення самого втручання незалежно від того, чи перешкодив цим винний виконанню суддею службових обов’язків і чи домігся винесення неправо­судного рішення. Втручання є формою впливу на свідомість і волю судді, а для кваліфікації цьо­го діяння за ст. 376 КК не має значення, у який спосіб і за допомогою яких засобів здійснюється такий вплив (прохання, рекомендація, вказівка, вимога, критика судді в засобах масової інформації до вирішення справи, обіцянка всіляких вигод, заляку­вання судді чи його близьких тощо). Не впливає на кваліфікацію і те, на якій стадії процесу, при розгляді якої категорії справ (цивільних, кримінальних, адміністративних, господарських) та в діяльність якого суду і якої інстанції втручається винний. Судова практика до втручання в діяльність судді, зокрема, відносить непроцесуальний вплив на суддю з боку інших суддів, у тому числі тих, що обіймають адмі­ністративні посади в судах; встановлення контролю за здійсненням судочинства суддею; виклик його до вищестоящих судів та вимагання звітів чи пояснень про роз­гляд конкретних справ; витребування від судді будь-якої інформації чи довідок про хід та перспективи розгляду справи, іншої інформації, яка може надаватися лише сторонам у справі та іншим особам, визначеним процесуальним законодавством, а також відомостей, які становлять таємницю нарадчої кімнати тощо. За ст.376 КК України втручання завжди є незаконним, тобто таким, яке спрямова­не на перешкоджання законній діяльності судді – виконанню службових обов’язків щодо всебічного, повного та об’єктивного розгляду справ та постановлення відповід­них закону рішень. Тому не може кваліфікуватися за ст.376 КК України такий вплив на суддю, метою якого є законне рішення за справою (наприклад, виправдання невинного), або дії особи, яка у встановленому законом порядку домагається бажаного для неї рішен­ня (шляхом подання апеляції, скарги, клопотання тощо). Утручання повинно мати конкретний характер, бо завжди спрямоване лише на таку діяльність судових органів, яка пов’язана зі здійсненням правосуддя, тобто на схиляння судді до вчинення (невчинення) дій процесуального характеру чи постанов­лення судового рішення за конкретним провадженням. Якщо втручання стосується загальної діяльності суду (наприклад, необґрунтована вимога припинити тяганину при розгляді справи чи безпідставне прохання перенести його слухання на більш зручний для прохача час), застосування ст.376 КК України виключається. Не може розглядатись як втручання і звичайне прохання, не пов’язане із впливом на суддю, чи загальні за­клики до справедливості та гуманізму (наприклад, звертання родичів підсудного з проханням урахувати при винесенні вироку наявні, на їх думку, у справі обставини, що пом’якшують покарання).
Утручання в діяльність судді може містити ознаки підбурювання до вчинення конкретного злочину (наприклад, передбаченого ст.364, 365, 368, 375 КК України). У цих випадках вчинене кваліфікується за сукупністю злочинів – як втручання в діяльність судді та підбурювання до іншого злочину. Якщо таке схиляння не вдалося (так зване «невдале підбурювання»), вчинене слід кваліфікувати за ст.376 КК України і як готування (ст.14 КК України) до іншого злочину. Якщо внаслідок підбурювання суддею було вчинено злочин, дії винного слід кваліфікувати за ст. 376 КК і як співучасть (ч.4 ст.27 КК України) у вчиненні того злочину, виконавцем якого є суддя. Втручання може здійснюватися в усній чи письмовій формі; під час безпосеред­нього контакту з суддею або через посередників чи за допомогою технічних засобів; шляхом впливу на самого суддю чи щодо його близьких. Проте склад злочину відсутній, якщо втручання в діяльність судових органів здійснюється не у формі впливу на свідо­мість і волю судді, а в інший спосіб (наприклад, шляхом викрадення чи знищення мате­ріалів справи, підміни речових доказів, примушування свідків до давання неправдивих показань тощо). Такі дії слід кваліфікувати за відповідними статтями КК (наприклад, за статтями 357, 386 КК України). Якщо втручання в діяльність судді здійснюється шляхом про­позиції чи давання йому хабара, вчинене кваліфікується за сукупністю злочинів – за статтями 369 і 376 КК України, бо в цих випадках шкода заподіюється двом об’єктам – як ді­яльності державного апарату, так й інтересам правосуддя. Не може кваліфікуватися за ст.376 КК України і таке втручання в діяльність судових органів, яке здійснюється шляхом вчинення щодо судді чи його близьких більш тяж­кого злочину проти правосуддя, який виступає способом (формою) такого втручання і відповідальність за який передбачена в спеціальних нормах КК. Зокрема, якщо такі злочини, як погроза або насильство (ст.377 КК України), знищення (пошкодження) майна (ст.378 КК України) або посягання на життя судді (ст.379 КК України) вчинюються як спосіб втру­чання в його діяльність і тим самим стають однією з форм такого втручання, вчи­нене слід кваліфікувати лише за статтями 377-379 КК України. У цих випадках ст.376 КК України співвідноситься зі статтями 377-379 КК України як загальна та спеціальні норми, тому при кваліфікації застосовується лише спеціальна норма, яка встановлює відповідальність за окремий (спеціальний) вид злочинного втручання в діяльність судових органів. Кваліфікація таких дій ще й за ст.376 КК України можлива лише за наявності реальної сукуп­ності зазначених злочинів. Виключається кваліфікація як втручання в діяльність судових органів і таких дій винного, які вчинюються ним із мотивів помсти вже після виконання суддею сво­їх обов’язків щодо здійснення правосуддя. За інших необхідних умов такі дії можуть містити ознаки одного зі злочинів, передбачених статтями 377-379 КК України. Проте, якщо у такому випадку винний вчинює свої дії не з помсти, а спрямовує їх на схиляння судді до зміни (призупинення, припинення, скасування, перегляду) прийнятого рішен­ня, вчинене слід кваліфікувати за ст.376 КК України. За ч.2 ст.376 КК України караються ті самі дії, якщо вони перешкодили: а) або запобіганню злочину; б) або затриманню особи, яка вчинила злочин; в) або були вчи­нені особою з використанням свого службового становища. Перешкоджання запобіганню злочину чи затриманню злочинця є своєрідним на­слідком втручання в діяльність судових органів і має бути з ним у причинному зв’язку. Психічне ставлення до таких наслідків із боку винного може полягати як в умисній, так і в необережній формі вини. Якщо винний втручається в діяльність судових орга­нів із метою сприяти вчиненню конкретного злочину і тим самим перешкодити його запобіганню, вчинене може бути кваліфіковане не тільки за ч.2 ст.376 КК України, а й як співучасть (ст.27 КК України) у вчиненні того злочину, запобігти якому не вдалося через втручання винного у діяльність судових органів. Втручання, вчинене шляхом використання для цього свого службового станови­ща, – це спеціальний вид службового зловживання, ознаки якого наявні тоді, коли службова особа використовує надану їй владу чи службові повноваження для втру­чання в діяльність судді з метою перешкодити останньому всебічно, повно та об’єктивно розглянути конкретну справу, постановити правосудне рішення або на­лежним чином виконати інші обов’язки щодо здійснення правосуддя. Такі дії охоплю­ються ознаками складу злочину, передбаченого ч.2 ст.376 КК України, і додаткової кваліфі­кації за ч.1 ст.364 КК України не потребують. Проте, якщо такі дії: а) спричинили тяжкі наслідки або б) вчинені працівником правоохоронного органу, вчинене утворює сукуп­ність злочинів і у першому випадку кваліфікуються за ч.2 ст.364 та ч.2 ст.376 КК України, а у другому – за ч.3 ст.364 та ч.2 ст.376 КК України. Суб’єктивна сторона злочину за ч.1 ст.376 КК України характеризується наявністю тільки прямого умислу та спеціальної мети, оскільки винний усвідомлює, що неза­конно втручається в діяльність судді й бажає цього, маючи при цьому за мету пере­шкодити виконанню суддею службових обов’язків із здійснення правосуддя чи до­могтися винесення неправосудного рішення. За ч.2 ст.376 КК України психічне ставлення винного до таких наслідків втручання, як перешкоджання запобіганню злочину чи затриманню злочинця, може виявлятися як в умисній, так і в необережній формі вини. У цілому злочин є умисним. Суб’єкт злочину за ч.1 ст.376 КК України – загальний, а за ч.2 ст.376 КК України (за умови якщо втручання здійснюється з використанням службового становища) – спеціальний – лише службова особа.
У відповідності до ст.68 Конституції України, кожен зобов’язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. У відповідності до ст.64 Конституції України (Конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією.
Отож, хіба не за ці стандарти права щодня і на протязі восьми років гинули в ОСС найперспективніша, найсвідоміша і найпатріотичніша молодь України та продовжують зараз гинути у російсько-українській війні? Аферисти Белько В.О., Кубинець В.П., Потопальський А.М., Горбаченко С.М., Лозинський А.П., Проценко В.В. і В.Бондаренко через свою тупість і злочинність напевно уже забули про героїзм Небесної Сотні і про десятки тисяч загиблих воїнів АТО, воїнів ЗСУ і бійців територіальної оборони, які віддали свої безцінні життя за право уцілілих рештків українського народу жити без ярма на шиї і у відповідності до існуючих стандартів міжнародного права, які віддали свої безцінні життя за право українського народу жити у відповідності до європейських стандартів.
Більше цього, недоумки Белько В.О., Кубинець В.П., Потопальський А.М., Горбаченко С.М., Лозинський А.П., Проценко В.В. і В.Бондаренко саме у такий спосіб сплюндровують добру пам’ять про загиблу Небесну Сотню і ветеранів АТО (ООС), воїнів ЗСУ і бійців територіальної оборони, нівелюючи своїми ганебними і протиправними діями героїчні досягнення українського народу. Сподіватимемося, що у м.Києві знайдуться виживші ветерани АТО (ООС), учасники Майдану, воїни ЗСУ і бійці територіальної оборони, які випустять із жил смердючу кров зрадникам Белько В.О., Кубинець В.П., Потопальському А.М., Горбаченко С.М., Лозинському А.П., Проценко В.В. і В.Бондаренку, якщо правоохоронні органи не бажають реагувати у встановлений законом спосіб.
Вищенаписане дає підстави вважати, що колаборанти Белько В.О., Кубинець В.П., Потопальський А.М., Горбаченко С.М., Лозинський А.П., Проценко В.В. і В.Бондаренко вчинили умисні кримінальні правопорушення, які передбачені ч.2 ст.296, ч.2 ст.129, ч.2 ст.376, ч.2 ст.256, ч.1 ст.396, ч.2 ст.342, ч.2 ст.256, ст.112, ч.2 ст.15, ч.4 ст.27 КК України. Однак, якщо врахувати ще й те, що протиправна діяльність Белька В.О., Кубинця В.П., Потопальського А.М., Горбаченко С.М., Лозинського А.П., Проценка В.В. і В.Бондаренка є частиною громадської діяльності особи_1, яка делегована йому Міністерством юстиції України, то любі неправомірні дії Белька В.О., Кубинця В.П., Потопальського А.М., Горбаченка С.М., Лозинського А.П., Проценка В.В. і В.Бондаренка по відношенню до особи_1 слід розцінювати як такі, що направлені на умисне перешкоджання виконанню його громадських обов’язків і тягнуть за собою додаткову кримінальну відповідальність, передбачену ст.170 КК України. Крім цього, як для даного випадку, протиправні дії Белька В.О., Кубинця В.П., Потопальського А.М., Горбаченка С.М., Лозинського А.П., Проценка В.В. і В.Бондаренка є явно антидержавними, що направлені на підрив довіри громадськості до суб’єктів громадських формувань та керівників держави в цілому, що явно на руку зовнішнім ворогам нашої держави. Диверсанти Белько В.О., Кубинець В.П., Потопальський А.М., Горбаченко С.М., Лозинський А.П., Проценко В.В. і В.Бондаренко, через підривну співпрацю з зовнішнім ворогом, культивують і поширюють корупцію, приховують вчинені злочини, надають допомогу організованим злочинним угрупуванням, втручаються в діяльність судових органів, переслідують громадських діячів, погрожують громадським діячам, чинять опір правоохоронним органам, дискредитують правоохоронні органи, уникають від сплати податків, схиляють суддів до винесення неправосудних рішень, погрожують суддям убивством, деморалізують воїнів ЗСУ і бійців територіальної оборони, перешкоджають діяльності громадських організацій. Провокатори Белько В.О., Кубинець В.П., Потопальський А.М., Горбаченко С.М., Лозинський А.П., Проценко В.В. і В.Бондаренко умисно вчиняють злочини на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, а також державній, економічній і інформаційній безпеці України. Перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту, шпигунство, надання іноземній державі, іноземній організації або їхнім представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України має жорстоко каратися, поки не розпочалися воєнні дії в м.Києві. Навмисна протидія нинішній державній політиці Бельком В.О., Кубинцем В.П., Потопальським А.М., Горбаченком С.М., Лозинським А.П., Проценком В.В. і В.Бондаренком вже розчарувала частину українців у нинішньому курсі нашого уряду та призводить до агресивної настроєності населення. Зазначене підтверджує, що в діяльності ватників Белько В.О., Кубинця В.П., Потопальського А.М., Горбаченко С.М., Лозинського А.П., Проценко В.В. і В.Бондаренко наявний склад додаткового кримінального правопорушення, що передбачене ч.1 ст.111 і ч.1 ст.111-1 КК України.
Таким чином, відомості щодо вчинення кримінальних правопорушень зрадниками Белько В.О., Кубинця В.П., Потопальським А.М., Горбаченко С.М., Лозинським А.П., Проценко В.В. і В.Бондаренко містять всі ознаки злочину, що передбачені ч.2 ст.296, ч.2 ст.129, ч.2 ст.256, ч.1 ст.396, ч.2 ст.376, ч.2 ст.342, ч.1 ст.111, ч.1 ст.111-1, ст.112, ст.170, ч.2 ст.15, ч.4 ст.27 КК України та підлягають невідкладному внесенню до Єдиного реєстру досудових розслідувань і є підставою для початку проведення досудового розслідування. З цього приводу були подані відповідні заяви до ГСУ СБУ, ГПД НАБУ, ГСУ НП у м.Києві про вчинені недоумками Белько В.О., Кубинцем В.П., Потопальським А.М., Горбаченком С.М., Лозинським А.П., Проценком В.В. і В.Бондаренком кримінальних правопорушень. Очікуємо результатів адекватного реагування керівників ГСУ СБУ, ГПД НАБУ та ГСУ НП у м.Києві стосовно вчасності внесення відповідних відомостей до ЄРДР та результатів проведеного досудового розслідування. Також очікуємо резонансу небайдужої міжнародної і української громадськості та належної реакції не корумпованого мас-медіа.