Шклянка Марія Петрівна: суддя без совісті і честі

20.04.2017 року суддя Дарницького районного суду міста Києва Шклянка Марія Петрівна винесла безпрецедентне неправосудне судове рішення за наслідками розгляду заяви громадянина (зазначення ПІП) у судовій справі №753/8648/16-ц, в якому навіть не надала процесуального права заявнику доповісти і обґрунтувати свою позицію.
24.04.2017 року, на підставі п.2 ч.1 ст. 293 ЦПК України, ст.3, 8, 55, 124, 129 Конституції України, ст. 6,13 Європейської Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод, ст.1 Першого протоколу Конвенції, громадянин (зазначення ПІП) подав Апеляційну скаргу через Дарницький районний суд міста Києва на злочинну Ухвалу судді Шклянка Марії Петрівни від 20 квітня 2017 року у справі №753/8648/16-ц через Дарницький районний суд міста Києва.
28.04.2017 року, Дарницький районний суд міста Києва, взамін передачі матеріалів справи №753/8648/16-ц до Апеляційного суду м.Києва, незаконно надіслав громадянину (зазначення ПІП) другу злочинну Ухвалу судді Шклянка М.П. про повернення Апеляційної скарги на Ухвалу Дарницького районного суду міста Києва від 20.04.2017 року.
При цьому, надіслана громадянину (зазначення ПІП) Ухвала судді Шклянка М.П. від 28.04.2017 року у судовій справі №753/8648/16-ц не відповідала вимогам Наказу 173 від 17 грудня 2013 року «Про затвердження Інструкції з діловодства в місцевих загальних судах… з розгляду цивільних і кримінальних справ»:
— не завірена гербовою печаткою;
— не містить помітки про набрання законної сили;
— не містить дати набрання законної сили;
— не містить помітки «Копія»;
— не містить запису про місцезнаходження оригіналу Ухвали;
що робить з такого судового документу абсолютно недієздатний папір.
Крім того, з оглядом на подачу громадянином (зазначення ПІП) скарги до Вищої Ради юстиції, а також окремих заяв до ГПД НАБУ і ГСУ СБУ про вчинення кримінального правопорушення суддею Дарницького районного суду міста Києва Шклянка Марією Петрівною, остання на раніше не розглянуте клопотання від 11.01.2017 року, заднім числом (23.03.2017 року) 05.05.2017 року надала Ухвалу за наслідками його розгляду (ознаки службового підроблення).
Відповідно до п. 8 ст. 129 Конституції України одним із фундаментальних принципів правосуддя є забезпечення апеляційного і касаційного оскарження рішення суду, окрім випадків, встановлених законом. Аналогічні норми містяться в статті 14 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», а також в процесуальних кодексах України, зокрема: ЦПК України – ст. 13 «Забезпечення апеляційного і касаційного оскарження судових рішень»; КАС України – п/п 6 п. 1 ст. 7 «Принципи адміністративного судочинства»;
КПК України – статті 393 «Право на оскарження»; ГПК України – статті 91 і 107.
Таким чином, мова йде не про те, що діючим законодавством кожній особі гарантовано право оскарження судових рішень, а про той факт, що Держава забезпечує і гарантує громадянину саме право на перегляд судового рішення. Поняття «перегляд судового рішення» суттєво відрізняється від «оскарження», оскільки перше включає в себе весь спектр процесуальних засобів та важелів, яким наділений заявник, а оскарження полягає лише в вираженні незгоди з тим чи іншим рішенням, що оскаржується, о отже поняття «перегляд судового рішення» є значно ширшим ніж «оскарження судового рішення» в розумінні процесуального законодавства.
Стосовно забезпечення цим правом дуже влучно висловився Верховний суд України у своїй постанові від 03 березня 2016 року.
Суд зазначив: поняття «забезпечення права» за своїм змістом є більш широким поняттям, ніж поняття «право», яке використовується у законі, бо воно передбачає, крім самого «права», ще й гарантований державою механізм його реалізації.
Забезпечення права на апеляційне і касаційне оскарження включає як можливість
оскарження судового рішення, так і обов’язок суду прийняти та розглянути подану апеляцію чи касацію.
Конституція України, як Закон прямої дії, має найвищу юридичну силу, а офіційне тлумачення конституційних положень здійснюється Конституційним Судом України, який у цілій низці своїх рішень висловив правову позицію щодо права на оскарження судових рішень та доступу до правосуддя, згідно з якою кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку; суд не може відмовити у правосудді, якщо особа вважає, що її права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод; відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв, скарг, оформлених відповідно до чинного законодавства, є порушенням права на судовий захист, яке, згідно зі ст. 64 Конституції України, не може бути обмежене (пункти 1, 2 резолютивної частини Рішення від 25 грудня 1997 року № 9-зп, абзац 7 пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11 – рп/2012). Право на оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій є складовою
конституційного права особи на судовий захист.
Воно гарантується визначеними Конституцією України основними засадами судочинства, які є обов’язковими для всіх форм судочинства та судових інстанцій, зокрема забезпеченням апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом (пункт 8 частини третьої статті 129) (пункт 3.2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 25 квітня 2012 року № 11 – рп/2012).
Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина (абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 11 грудня 2007 року № 11-рп/2007). Отже, конституційний принцип забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду гарантує право звернення до суду зі скаргою в апеляційному чи в касаційному порядку, яке має бути реалізоване, за винятком встановленої законом заборони на таке оскарження.
Відповідно до вищезазначеного, Верховний суд України чітко констатував, що кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Також гарантується право на перегляд вироку, ухвали суду, що стосується прав, свобод чи інтересів особи, судом вищого рівня в порядку, передбаченому цим Кодексом, незалежно від того, чи брала така особа участь у судовому розгляді.
З огляду на ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», яка передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права, необхідно вказати і на правові позиції Європейського суду з прав людини стосовно доступу до правосуддя та права перегляду судових рішень.
Так, у низці рішень Європейського суду з прав людини, юрисдикцію якого в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних
свобод закріплено, що право на справедливий судовий розгляд може бути обмежено державою, лише якщо це обмеження не завдає шкоди самій суті права.
У справі “Скорик проти України” Європейський суд з прав людини нагадав, що “відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо в національному правовому порядку існує процедура апеляції, держава має гарантувати, що особи, які знаходяться під її юрисдикцією, мають право у апеляційних судах на основні гарантії, передбачені ст. 6 Конвенції. Мають бути враховані особливості провадження, що розглядається, та сукупність проваджень, що здійснювались у відповідності з національним правопорядком, а також роль апеляційного суду у них”.
Європейський суд знайшов порушення у тому, що застосування відповідних процесуальних обмежень не було чітким та передбачуваним у конкретній ситуації заявниці. Зокрема, суд зауважив, що ні заявниця, ані її представник не були присутні при винесенні рішення апеляційним судом і тому цей суд мав надіслати їм копію цього рішення протягом п’ятиденного строку.
Оскільки вони чекали на копію рішення, яку попросили одразу, коли дізнались про нього, закінчення строку мало бути відкладеним відповідно.
Також, суд взяв до уваги, що у цій ситуації заявниця і її представник діяли швидко та відповідно до ситуації, що строк був пропущений не з їх вини, що вони обґрунтували клопотання про поновлення строку і що касаційну скаргу було подано в межах загального річного обмеження.
Відповідно до п. 1 постанови Пленуму ВС України N 12 від 24.10.2008 р. “Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку” право на апеляційне оскарження мають також особи, які не брали участі у справі, за умови, що суд вирішив питання про їх права та обов’язки.
У цьому разі зазначені особи відповідно до частини дев’ятої статті 6 ЦПК мають право отримувати в суді, який ухвалив рішення, усну або письмову інформацію про результати розгляду відповідної справи, знайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати копії документів, долучених до справи, одержувати копії рішень і ухвал, а при розгляді справи в апеляційній інстанції – набувають права осіб, які беруть участь у справі, зокрема, брати участь у розгляді справи, заявляти клопотання, знайомитися з матеріалами справи, подавати докази тощо.
Особи та органи, які брали участь у справі, відповідно до статей 27, 292 ЦПК мають право на апеляційне оскарження судових рішень, тому представнику сторони чи третьої особи або заявника не може бути відмовлено в прийнятті апеляційної скарги, поданої від імені особи, яку він представляє, з підстав недолучення до апеляційної скарги документа про його повноваження, якщо в повноваженнях, за якими він брав участь у справі, не було застережено про відсутність у нього права на апеляційне оскарження.
Таким чином, відомості щодо вчинення правопорушень суддею Дарницького районного суду м.Києва Шклянка М.П. мають ознаки злочину, що передбачені ст.364, 366, 375 КК України та підлягають невідкладному внесенню до Єдиного реєстру досудових розслідувань і є підставою для початку проведення досудового розслідування.
Залишається чекати належної реакції ГПД НАБУ, ГСУ СБУ, вищої Ради правосуддя, небайдужої громадськості і мас-медіа.