Диверсії начальника СУ прокуратури м. Києва Тихонова О.В.

У провадженні третього СВ УРКП СОП ПК прокуратури м.Києва триває досудове розслідування кримінального провадження за № 42015100040000162 від 02.10.2015 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.206, ч.1 ст.364, ч.1 ст.364-1, ч.1 ст.361, ч.1 ст.365, ч.1 ст.367, ч.1 ст.375, ч.2 ст.382, ч.1 ст.396 КК України. Дане кримінальне провадження складається із 250 окремих кримінальних проваджень, незаконно об’єднаних в одне ціле (так як кожне із них не має між собою елементарного зв’язку; слідчий і процесуальні керівники у кримінальному провадженні № 42015100040000162 від 02.10.2015 року та керівник СУ прокуратури м.Києва саме у такий спосіб штучно покращують статистику криміногенності в м.Києві).
06.03.2017 року особа 1 подав слідчому прокуратури м.Києва у кримінальному провадженні за № 22016000000000338 від 16.09.2016 року повторне (третє) клопотання про вчинення низки слідчо-розшукових і процесуальних дій. Подаючи слідчому саме таке клопотання, особа 1 виходив з того, що він являється потерпілим у справі провадження (адже він скасував в судовому порядку Постанову слідчого про не визнання його потерпілим) та що йому нічого не було відомо про об’єднання вказаного вище кримінального провадження із провадженням №42015100040000162 від 02.10.2015 року.
16.03.2017 року, у злісне порушення ст.220 КПК України, слідчий третього СВ прокуратури м.Києва Завгородній М.С. надіслав особі 1 поштою простий лист, в якому була копія Постанови від 13.03.2017 року про відмову у розгляді клопотання. Останнє було більше чим безглуздим і безграмотним вчинком, якщо тільки це не виходило з позиції добре спланованого приховування вчинених злочинів фігурантів у справі кримінального провадження шляхом повного відсторонення особи 1 від участі у досудовому розслідуванні.
Слідчий третього СВ прокуратури м.Києва Завгородній М.С. виніс Постанову, яка яка не передбачена чинними нормами КПК України. В даній Постанові слідчий Завгородній М.С. навмисне підмінив процесуальні норми і значення з метою незаконного відсторонення особи 1 від законної участі в даному кримінальному провадженні як потерпілого. Постанова від 13.03.2017 року слідчого третього СВ прокуратури м.Києва Завгороднього М.С. про відмову у розгляді клопотання фактично робить даного слідчого аутсайдером, так як фактично позбавляє заявника усіх прав, гарантованих КПК України, Конституцією України та Конвенцією по правам людини. Постановити таку Постанову могла не тільки абсолютно неграмотна посадова особа, але і абсолютно недієздатна людина, яку з незрозумілих причин тримають на дуже відповідальній ланці роботи в прокуратурі м.Києва. Про ідентичну протиправну діяльність слідчого Завгороднього М.С. у подібних 16 (шістнадцяти) кримінальних провадженнях та про вчинені ним службові підроблення, за якими на нього вже відкрито 12 (дванадцять) кримінальних справ, особа 1 впродовж 1,5 (півтори) роки біля 50 (п’ятдесяти) раз інформував начальника третього слідчого відділу СУ прокуратури м.Києва і начальника слідчого управління прокуратури м.Києва Тихонова Олексія Васильовича, які не тільки не прийняли належних мір, але і активно досі приховують вчинені злочини слідчим Завгороднього М.С.
Більше цього, начальник слідчого управління прокуратури м.Києва Тихонов О.В. досі не виконав вимог біля
120 (сто двадцяти) Ухвал слідчих суддів Печерського районного суду м.Києва та досі не забезпечив проведення досудового розслідування у 160 (сто шістдесяти) кримінальних справах, в яких особа 1 і фігуранти у всіх цих провадженнях навіть не були допитаними за останні 5 (п’ять) років. У доказ останньому особа 1 має в наявності біля 7 (семи) кілограм документів, копії яких буде залучено при належному проведенні слідчих дій у новому досудовому розслідуванні стосовно вчинених злочинів Тихоновим О.В.
Виходячи з особистої автобіографії Тихонова Олексія Васильовича (…народився 11 лютого 1960 року в Ярославській області (Росія). В 1966 році разом з батьками оселився в с.Драбів Черкаської області,
де в 1977 році закінчив середню школу. У школі був головою редакційної колегії шкільного видання, очолював комсомольський оперативний загін, який тісно співпрацював з районним відділом міліції у питаннях профілактики та запобігання правопорушень серед неповнолітніх. У 1979 році поступив на військово-юридичний факультет Військового інституту Міністерства оборони СРСР (м.Москва), є суттєві підстави вважати, що його потенційна злочинна бездіяльність є нічим іншим як чітко спланованою диверсійною діяльністю у тилу “ворога”.
Зважаючи на це, особа 1 відкрив проти начальника слідчого управління прокуратури м.Києва Тихонова О.В., слідчого третього СВ прокуратури м.Києва Завгороднього М.С. та проти начальника третього слідчого відділу прокуратури м.Києва кримінальне провадження за № 52017000000000460 від 06.07.2016 року, в якому зараз ведеться відповідне досудове розслідування в межах ГПД НАБУ.
Відповідно до ст.220 КПК України, клопотання сторони захисту, потерпілого і його представника чи законного представника про виконання будь-яких процесуальних дій слідчий, прокурор зобов’язані розглянути в строк не більше трьох днів з моменту подання і задовольнити їх за наявності відповідних підстав.
Про результати розгляду клопотання повідомляється особа, яка заявила клопотання.
Про повну або часткову відмову в задоволенні клопотання виноситься вмотивована постанова, копія якої вручається особі, яка заявила клопотання, а у разі неможливості вручення з об’єктивних причин – надсилається їй поштою». Під час кримінального провадження можуть бути заявлені клопотання, які направлені на встановлення фактичних даних, що мають значення для кримінального провадження; на забезпечення прав і законних інтересів особи, яка заявила клопотання. Розгляд клопотання містить в собі діяльність слідчого, прокурора, яку він здійснює відразу ж після отримання клопотання.
В ході розгляду аналізу піддається прохання здійснити певні дії чи заперечення щодо здійснення окремих дій, яке міститься у клопотанні, та його обгрунтованість. З’ясовується, про встановлення яких обставин клопоче заявник, яким способом пропонує встановити їх слідчому, прокурору та чи мають ці обставини значення для цього кримінального провадження. Клопотання підлягає розгляду і вирішенню безпосередньо після його заяви. У тих випадках, коли негайне прийняття рішення за клопотанням неможливе, воно повинно бути задоволено за наявності відповідних підстав у строк не більше трьох днів з моменту подання. Такий строк встановлено законодавцем для розгляду уповноваженою процесуальною особою клопотання, заявленого учасниками кримінального процесу у ході досудового розслідування. Якщо заявлене слідчому клопотання зумовлює потребу звернення до прокурора, то це не може розглядатись як підстава для відмовлення в задоволенні клопотання, і таке звернення розглядає слідчий, повідомляючи заявника про рішення останнього. Слідчий, прокурор зобов’язані розглянути і вирішити кожне заявлене за кримінальним провадженням клопотання. При цьому вони не вправі відмовити у допиті свідка, проведенні експертизи, в проведенні інших слідчих (розшукових) дій або прийнятті певних процесуальних рішень, якщо вони сприяють об’єктивному і повному дослідженню обставин кримінального провадження, забезпеченню прав і законних інтересів учасників кримінального провадження.
В ст.7 Закону України «Про прокуратуру» зазначено, що місцеві прокуратури є частиною системи прокуратури.
В статті 12 Закону України «Про прокуратуру» вказано, що місцеву прокуратуру очолює керівник місцевої прокуратури, який має першого заступника та не більше двох заступників.
В статті 13 Закону України «Про прокуратуру» вказано, що керівник місцевої прокуратури, крім керівних повноважень, також виконує «інші повноваження, передбачені цим та іншими законами України».
В п.14 ст.15 Закону України «Про прокуратуру» вказано, що керівник місцевої прокуратури (у тому числі військової прокуратури на правах місцевої) наділений статусом прокурора.
В ст.19 Закону України «Про прокуратуру» зазначені загальні права та обов’язки прокурора.
В ст.22 Закону України «Про прокуратуру» вказано, що прокурор підтримує державне обвинувачення в судовому провадженні щодо кримінальних правопорушень, користуючись при цьому правами і виконуючи обов’язки, передбачені Кримінальним процесуальним кодексом України.
В п.1 ст.25 Закону України «Про прокуратуру» вказано, що прокурор здійснює нагляд за додержанням законів органами, що провадять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство, користуючись при цьому правами і виконуючи обов’язки, передбачені Законом України “Про оперативно-розшукову діяльність” та Кримінальним процесуальним кодексом України.
В статті 6 КПК України зазначено, що Підставами для проведення оперативно-розшукової діяльності є: 1) наявність достатньої інформації, одержаної в установленому законом порядку, що потребує перевірки за допомогою оперативно-розшукових заходів і засобів, про:
– злочини, що готуються;
– осіб, які готують вчинення злочину;
– осіб, які переховуються від органів досудового розслідування, слідчого судді, суду або ухиляються від відбування кримінального покарання;
– осіб безвісно відсутніх.
В статті 36 КПК України зазначено повноваження та обов’язки прокурора
2. Прокурор, здійснюючи нагляд за додержанням законів під час проведення досудового розслідування у формі процесуального керівництва досудовим розслідуванням, уповноважений:
1) починати досудове розслідування за наявності підстав, передбачених цим Кодексом;
2) мати повний доступ до матеріалів, документів та інших відомостей, що стосуються розслідування;
3) доручати органу досудового розслідування проведення досудового розслідування;
4) доручати слідчому, органу досудового розслідування проведення у встановлений прокурором строк слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій, інших процесуальних дій або давати вказівки щодо їх проведення чи брати участь у них, а в необхідних випадках – особисто проводити слідчі (розшукові) та процесуальні дії в порядку, визначеному цим Кодексом;
5) доручати проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій відповідним оперативним підрозділам;
7) скасовувати незаконні та необґрунтовані постанови слідчих;
8) ініціювати перед керівником органу досудового розслідування питання про відсторонення слідчого від проведення досудового розслідування та призначення іншого слідчого за наявності підстав, передбачених цим Кодексом, для його відводу, або у випадку неефективного досудового розслідування;
10) погоджувати або відмовляти у погодженні клопотань слідчого до слідчого судді про проведення слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій, інших процесуальних дій у випадках, передбачених цим Кодексом, чи самостійно подавати слідчому судді такі клопотання;
11) повідомляти особі про підозру;
13) затверджувати чи відмовляти у затвердженні обвинувального акту, клопотань про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, вносити зміни до складеного слідчим обвинувального акту чи зазначених клопотань, самостійно складати обвинувальний акт чи зазначені клопотання;
14) звертатися до суду з обвинувальним актом, клопотанням про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, клопотанням про звільнення особи від кримінальної відповідальності;
20) оскаржувати судові рішення в порядку, встановленому цим Кодексом;
21) здійснювати інші повноваження, передбачені цим Кодексом.
6. …Керівник місцевої прокуратури, їх перші заступники та заступники при здійсненні нагляду за додержанням законів під час проведення досудового розслідування мають право скасовувати незаконні та необґрунтовані постанови слідчих та прокурорів нижчого рівня у межах строків досудового розслідування, передбачених статтею статтею 219 цього Кодексу.
В статті 28 КПК України зазначено про обов’язковість встановлення Розумних строків:
1. Під час кримінального провадження кожна процесуальна дія або процесуальне рішення повинні бути виконані або прийняті в розумні строки. Розумними вважаються строки, що є об’єктивно необхідними для виконання процесуальних дій та прийняття процесуальних рішень.
Розумні строки не можуть перевищувати передбачені цим Кодексом строки виконання окремих процесуальних дій або прийняття окремих процесуальних рішень.
2. Проведення досудового розслідування у розумні строки забезпечує прокурор, слідчий суддя (в частині строків розгляду питань, віднесених до його компетенції), а судового провадження – суд.
3. Критеріями для визначення розумності строків кримінального провадження є:
1) складність кримінального провадження, яка визначається з урахуванням кількості підозрюваних, обвинувачуваних та кримінальних правопорушень, щодо яких здійснюється провадження, обсягу та специфіки процесуальних дій, необхідних для здійснення досудового розслідування тощо;
2) поведінка учасників кримінального провадження;
3) спосіб здійснення слідчим, прокурором і судом своїх повноважень.
4. Кримінальне провадження щодо особи, яка тримається під вартою, неповнолітньої особи має бути
здійснено невідкладно і розглянуто в суді першочергово.
5. Кожен має право, щоб обвинувачення щодо нього в найкоротший строк або стало предметом судового розгляду, або щоб відповідне кримінальне провадження щодо нього було закрите.
6. Підозрюваний, обвинувачений, потерпілий мають право на звернення до прокурора, слідчого судді або суду з клопотанням, в якому викладаються обставини, що обумовлюють необхідність здійснення кримінального провадження (або окремих процесуальних дій) у більш короткі строки, ніж ті, що передбачені цим Кодексом.
В статті 48 КПК України зазначені строки давності притягнення до кримінальної відповідальності.
Особу не може бути притягнуто до відповідальності, якщо з дня вчинення нею злочину минули такі строки:
1) один рік з дня вчинення будь-якого з злочинів, передбачених статтями 106 і 125 частина 1, або злочину, за який згідно з законом може бути призначено покарання не більш суворе, ніж виправні роботи або направлення в дисциплінарний батальйон;
2) три роки з дня вчинення злочину, за який згідно з законом можуть бути призначені позбавлення волі на строк не більше двох років (крім злочинів, передбачених статтями, які вказані в пункті 1 цієї статті); 3) п’ять років з дня вчинення злочину, за який згідно з законом може бути призначено позбавлення волі на строк не більше п’яти років; 4) десять років з дня вчинення злочину, за який згідно з законом може бути призначено більш суворе покарання, ніж позбавлення волі строком на п’ять років. Перебіг давності переривається, якщо до скінчення зазначених у законі строків особа вчинить новий злочин, за який згідно з законом може бути призначено позбавлення волі на строк більше двох років. Обчислення давності в цьому разі починається з моменту вчинення нового злочину. Перебіг давності зупиняється, коли особа, яка вчинила злочин, скриється від слідства або суду. В цих випадках перебіг давності відновлюється з моменту затримання особи або явки її з повинною. При цьому особу не може бути притягнуто до кримінальної відповідальності, якщо від часу вчинення злочину минуло п’ятнадцять років і давність не була перервана вчиненням нового злочину.
Питання про застосування давності до особи, що вчинила злочин, за який згідно з законом може бути призначено довічне позбавлення волі, вирішується судом. Якщо суд не визнає можливим застосувати давність, довічне позбавлення волі не може бути призначено і замінюється позбавленням волі на певний строк.
Відповідно до ч.1, ч.2 ст.28 КПК України, під час кримінального провадження кожна процесуальна дія або процесуальне рішення повинні бути виконані або прийняті в розумні строки, проведення досудового розслідування у розумні строки забезпечує прокурор, слідчий суддя (в частині строків розгляду питань, віднесених до його компетенції), а судового провадження – суд. Згідно ч.1 ст.114 КПК України, для забезпечення виконання сторонами кримінального провадження вимог розумного строку слідчий суддя, суд має право встановлювати процесуальні строки у межах граничного строку, передбаченого цим Кодексом, з урахуванням обставин, встановлених під час відповідного провадження.
Стаття 113 КПК України дає вичерпну характеристику поняття процесуальних строків:
це встановлені законом або відповідно до нього прокурором, слідчим суддею або судом проміжки часу, у межах яких учасники кримінального провадження зобов’язані (мають право) приймати процесуальні рішення чи вчиняти процесуальні дії. Будь-яка процесуальна дія або сукупність дій під час кримінального провадження мають бути виконані без невиправданої затримки і в будь-якому разі не пізніше граничного строку, визначеного відповідним положенням цього Кодексу. В частині 2 ст.9 КПК України визначено, що прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий зобов’язані всебічно, повно і неупереджено дослідити обставини кримінального провадження, надати їм належну правову оцінку та забезпечити прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень. З положень ст.83 КПК України слідує, що доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів. Згідно ч.2 ст.91 КПК України, доказування полягає у збиранні, перевірці та оцінці доказів з метою встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження. Зокрема, практика ЄСПЛ щодо проведення ефективного офіційного розслідування кримінального права є сталою та вказує на те, що згідно з мінімальними критеріями ефективності, які суд визначив у своїй практиці, таке розслідування має бути незалежним, безстороннім і підлягати громадському контролю, а компетентні органи повинні діяти зі зразковою ретельністю та оперативністю. Стаття 28 КПК України – під час кримінального провадження кожна процесуальна дія або процесуальне рішення повинні бути виконані або прийняті в розумні строки. Проведення досудового розслідування у розумні строки забезпечує прокурор. Підозрюваний, обвинувачений, потерпілий мають право на звернення до слідчого, прокурора, слідчого судді або суду з клопотанням, в якому викладаються обставини, що обумовлюють необхідність здійснення кримінального провадження у більш у більш короткі строки, ніж ті, що передбачені цим Кодексом. Частиною 2 ст.93 КПК України зазначається: “Сторона обвинувачення здійснює збирання доказів шляхом проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих дій, витребування та отримання від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, службових та фізичних осіб речей, документів, відомостей, висновків експертів, висновків ревізій та актів перевірок, проведення інших процесуальних дій, передбачених цим Кодексом”.
Статтею 382 КК України (Невиконання судового рішення, що набрало законної сили) передбачено:
“1. Умисне невиконання вироку, рішення, ухвали, постанови суду, що набрали законної сили, або перешкоджання їх виконанню – карається штрафом від п’ятисот до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням волі на строк до трьох років. 2. Ті самі дії, вчинені службовою особою, – караються штрафом від семисот п’ятдесяти до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням волі на строк до п’яти років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років. 3. Дії, передбачені частиною першою або другою цієї статті, вчинені службовою особою, яка займає відповідальне чи особливо відповідальне становище, або особою, раніше судимою за злочин, передбачений цією статтею, або якщо вони заподіяли істотну шкоду охоронюваним законом правам і свободам громадян, державним чи громадським інтересам або інтересам юридичних осіб, – караються позбавленням волі на строк від трьох до восьми років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років. 4. Умисне невиконання службовою особою рішення Європейського суду з прав людини, рішення Конституційного Суду України та умисне недодержання нею висновку Конституційного Суду України – карається позбавленням волі на строк від трьох до восьми років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років”.
Умисне не виконання службовою особою вироку, рішення, ухвали, постанови суду, що набрали законної сили, або перешкоджання їх виконанню карається штрафом від п’ятисот до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням волі на строк до трьох років, з позбавленням права обіймати певні посади Чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років. Ті самі дії, вчинені службовою особою, яка займає відповідальне чи особливо відповідальне становище, або особою, раніше судимою за злочин, передбачений цією статтею, або якщо вони заподіяли істотну шкоду охоронюваним законом правам і свободам громадян, державним чи громадським інтересам або інтересам юридичних осіб, караються обмеженням волі на строк до п’яти років або позбавленням волі на той самий строк, з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років. Невиконання судового рішення полягає у невжитті службовою особою, до якої звернуто виконання вироку, рішення, ухвали або постанови суду, що набрали законної сили, передбачених законом заходів щодо їх виконання. Невиконання може виражатися у прямій відмові виконати судове рішення або в ухиленні від його виконання. Відмова означає явне, відкрите, висловлене усно або письмово небажання службової особи виконати судове рішення (наприклад, керівник підприємства відверто ігнорує рішення суду про заміну споживачеві придбаного ним неякісного товару на аналогічний товар належної якості). Ухилення – та сама відмова, яка має завуальований характер: службова особа відкрито не заявляє про відмову виконати судове рішення, але діє таким чином, що фактично унеможливлює його виконання. Перешкоджання виконанню судового рішення передбачає протидію службової особи, наділеної законом певними повноваженнями щодо реалізації вимог, які у ньому містяться, з метою недопущення його реалізації. Така протидія може виражатися у прямій забороні своїм підлеглим виконувати вимоги державних виконавців державної виконавчої служби, погрозі застосувати до певних осіб, у тому числі і службових, спробі підкупити чи обманути їх з метою недопущення виконання судового рішення.
У відповідності до ст.68 Конституції України, кожен зобов’язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи інших людей. У відповідності до ст.64 Конституції України (Конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Хіба не за ці стандарти міжнародного і вітчизняного права щодня і на протязі майже п’яти років гинуть в АТО найперспективніша, найсвідоміша і найпатріотичніша молодь України? Начальник СУ прокуратури м.Києва Тихонов О.В. через свою корумпованість, нахабність, безграмотність, бездарність, твердолобість, протиправність і неадекватність напевно уже забув про героїзм Небесної Сотні і про десятки тисяч загиблих воїнів АТО, які віддали свої безцінні життя за право решти українського народу жити без ярма на своїх шиях і у відповідності до європейських стандартів прав людини. Більше цього, Тихонов О.В. саме у такий спосіб сплюндровує добру пам’ять про загиблу Небесну Сотню і бійців АТО, нівелюючи своїми злочинними діями героїчні досягнення українського народу. Сподіватимемося, що у м.Києві знайдуться виживші ветерани АТО і учасники Майдану, які щодня влаштовуватимуть цьому ганебному диверсанту фекальну люстрацію, якщо керівник прокуратури м.Києва, Генеральний прокурор України і Президент України не бажають реагувати на це неподобство у встановлений законом спосіб.
Таким чином, відомості щодо вчинення кримінальних правопорушень Тихоновим О.В. мають всі ознаки злочину, що передбачені ч.2 ст.364, ч.2 ст.366, ч.2 ст.368, ч.2 ст.369, ч.3 ст.382, ч.2 ст.256, ч.1 ст.396, ч.2 ст.15, ч.5 ст.27 КК України та підлягають невідкладному внесенню до Єдиного реєстру досудових розслідувань. Однак, якщо врахувати ще й те, що вищевказані порушення також витікають з предмету громадської діяльності особи 1, яка делегована йому Міністерством юстиції України, то протиправну діяльність Тихонова О.В. слід розцінювати як таку, що направлена на зумисне перешкоджання виконанню його громадських обов’язків і тягне за собою додаткову кримінальну відповідальність, що передбачена ст.170 КК України. Крім цього, як для даного випадку, позиція Тихонова О.В. є явно злочинною та антидержавною, що направлена на підрив довіри громадськості до органів прокуратури та до керівників держави вцілому, що явно на руку зовнішнім ворогам України. Тихонов О.В., явно через підривну співпрацю з зовнішнім ворогом, не виконує рішень суду, приховує вчинені злочини, вчиняє бездіяльність і службову недбалість, надає допомогу злочинним угрупуванням та окремим кримінальним особам, культивує і поширює корупцію, перешкоджає діяльності громадських організацій, саботує проведення досудових розслідувань, не виконує покладених на нього службових обов’язків, тим самим саботуючи роботу органу прокуратури. Саботаж і бойкотування належної роботи органів прокуратури прирівнюються до шпіонажу і зраді інтересам держави. Тихонов О.В. умисно вчиняє злочини на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, а також державній, економічній і інформаційній безпеці України. Перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту, шпигунство, надання іноземній державі, іноземній організації або їхнім представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України має безжально каратися, поки сепаратисти не розпочали воєнні дії на території м.Києва. Навмисна протидія нинішній державній політиці Тихоновим О.В. вже розчарувала певну частину українців у нинішньому курсі нашого уряду та призводить до агресивної настроєності населення. Вищенаписане дає відповідні підстави вважати, що в діяльності Тихонова О.В. наявний склад додаткового кримінального правопорушення, що передбачений ч.1 ст.111 КК України. Таким чином, відомості щодо вчинення кримінальних правопорушень Тихоновим О.В. мають всі ознаки злочину, що передбачені ч.2 ст.364, ч.2 ст.366, ч.2 ст.368, ч.2 ст.369, ч.3 ст.382, ч.2 ст.256, ч.1 ст.396, ч.1 ст.111, ст.170, ч.2 ст.15, ч.5 ст.27 КК України та підлягають невідкладному внесенню до ЄРДР і є підставою для початку проведення досудового розслідування. З цього приводу були подані відповідні заяви ГПД НАБУ, ГСУ СБУ, ГСУ ГПУ та до СУ ДБР про вчинені кримінальні правопорушення Тихоновим О.В.
Очікуємо результатів адекватного реагування вказаних вище структур, міжнародного резонансу, небайдужої громадськості і адекватної реакції не корумпованого мас-медіа.