Радик В.І. і Шкуро М.Ю.: розтрата державного майна і корупція

В другому-третьому кварталі 2005 року, заступник голови фонду приватизації комунального майна Солом’янського району м.Києва Радик Володимир Іванович, 1953 року народження, що проживав (є) в м.Києві по вул. Газова, 6 кв. 13 (зараз – директор КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом’янського району м.Києва») і заступник голови Солом’янської районної в м.Києві державної адміністрації Шкуро Максим Юрійович (зараз – голова Солом’янської районної в м.Києві державної адміністрації) вступивши в злочинну змову з президентом благодійного фонду “Либідь” Симоненко Ю.Г. і та з головним бухгалтером Корчова Я.А. (м. Київ, проспект Повітрофлотський, 34, ідентифікаційний код за ЄРДПОУ 26200110, п/р № 26003001456001 в філії ВАТ КБ “Надра” Київського регіонального управління, МФО 320564, податковий номер 26200110) примушували (шляхом шантажу) орендарів комунального майна а також осіб, які викупляли комунальну власність Солом’янського району м.Києва, перераховувати особисті кошти на рахунок благодійного фонду “Либідь”. Крім того, шляхом отримування неправомірної вигоди, Радик Володимир Іванович і Шкуро Максим Юрійович продавали по заниженій вартості комунальне майно, що сягало -300-400% від того, яке продавалося за реальною ринковою вартістю.
Одним з таких потерпілих був і особа 1, якому в примусовому порядку Радик В.І і Шкуро М.Ю. відмовлялися віддавати на той час вже належним чином завірені дозвільні документи на ремонтно-будівельні роботи орендованих нежитлових приміщень доти, поки він не сплатить 3000 (три тисячі) доларів США благодійного фонду “Либідь”.
Оскільки в особи 1 такої суми грошей не було, то дані чиновники розробили для нього індивідуальний графік по етапної сплати таких коштів:
– 21.10.2005 року – перша письмова вимога (“пропозиція”) за № 195 про надання благодійного внеску благодійному фонду “Либідь” на суму 5000 грн. (курс долара був 5.0, що дорівнювало 1000 доларів США);
– 02.03.2006 року – друга письмова вимога (“пропозиція”) за № 26 про надання благодійного внеску благодійному фонду “Либідь” на суму 5000 грн. (курс долара був 5.0, що дорівнювало 1000 доларів США);
– 07.04.2006 року – третя письмова вимога (“пропозиція”) за № 37 про надання благодійного внеску благодійному фонду “Либідь” на суму 5000 грн. (курс долара був 5.0, що дорівнювало 1000 доларів США).
Особа 1 з цього приводу змушеним був звернутися до декількох Київських банків і кредитних спілок та під заставу особистого і батьківського майна та майна своїх товаришів отримав кредит, яким змушеним був оплачувати дані рахунки. Крім того, Шкуро М.Ю. та Радик В.І. заставляли особу 1 через “лівих” експертів і нотаріусів укладати договори, з якими вони були в змові, і які нього стягували значно завищені суми платежів – на 300-400% вище номінальної, а згодом дані кошти незаконно собі привласнювали.
Згодом особі 1 стало відомо, що декотрі об’єкти комунальної власності Радик В.І. та Шкуро М.Ю. продавали у приватну власність за заниженою ринковою вартістю у 300-400%, що завдавало значного збитку державі.
В статті 191 КК України (Привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем) зазначається:
1. Привласнення чи розтрата чужого майна, яке було ввірене особі чи перебувало у віданні,- карається штрафом до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до чотирьох років, або позбавленням волі на строк до чотирьох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.
2. Привласнення, розтрата або заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем – карається обмеженням волі на строк до п’яти років або позбавленням волі на той самий строк, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.
З. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб,- караються обмеженням волі на строк від трьох до п’яти років або позбавленням волі на строк від трьох до восьми років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.
4. Дiї, передбачені частинами першою, другою або третьою цієї статті, якщо вони вчинені у великих розмірах,- караються позбавленням волі на строк від п’яти до восьми років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.
5. Дії, передбачені частинами першою, другою, третьою або четвертою цієї статті, якщо вони вчинені в особливо великих розмірах або організованою групою,- караються позбавленням волі на строк від семи до дванадцяти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років та з конфіскацією майна.
З об’єктивної сторони злочин, передбачений ст.191 КК України, може бути вчинений у формі: 1) привласнення чужого майна, яке було ввірене особі чи перебувало в її віданні; 2) розтрати такого майна зазначеною особою (ч.1 ст.191); 3) привласнення, розтрати або заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем (ч.2 ст.191 ККУ).
Привласнення полягає у протиправному і безоплатному вилученні (утриманні, неповерненні) винним чужого майна, яке знаходилось у його правомірному володінні, з наміром в подальшому обернути його на свою користь чи користь третіх осіб. В результаті привласнення чужого майна винний починає незаконно володіти і користуватись вилученим майном, поліпшуючи безпосередньо за рахунок викраденого своє матеріальне становище. Розтрата передбачає незаконне і безоплатне витрачання (споживання, продаж, безоплатну передачу, обмін, передачу в рахунок погашення боргу тощо) винним чужого майна, яке йому ввірене чи перебувало в його віданні. В результаті розтрати винний поліпшує майнове становище інших осіб шляхом безпосереднього споживання ними незаконно вилученого майна, позбавлення їх за рахунок витрачання такого майна певних матеріальних витрат, збільшення доходів інших осіб. Діяння може кваліфікуватися як привласнення чи розтрата лише у тому разі, коли його предметом виступає майно, яке було ввірене винному чи було в його віданні, тобто воно знаходилось у правомірному володінні винного, який був наділений правомочністю по розпорядженню, управлінню, доставці або зберіганню такого майна.
Така правомочність може обумовлюватись службовими обов’язками, договірними відносинами або спеціальним дорученням. Ця правомочність може виникати не лише в осіб, які перебувають у трудових відносинах з підприємством, установою чи організацією незалежно від форми власності (комірник, експедитор, агент по постачанню, продавець, касир). Такою правомочністю можуть наділятися і будь-які інші (приватні) особи, яким власник майна відповідно до закону передає певні повноваження щодо розпоряджання, управління, доставки чи зберігання майна. Така-правомочність у особи може виникнути на підставі цивільно-правових угод підряду, оренди, комісії, прокату, перевезення, схову, майнового найму. При цьому не має значення, яким саме власником – юридичною чи фізичною особою – винний був наділений певною правомочністю щодо відповідного майна. Звернення на свою користь чужого майна, вчинене особою, яка не була наділена певною правомочністю щодо цього майна а за родом своєї діяльності мала лише доступ до цього майна (сторож, охоронник, підсобний робітник, вантажник та ін.), повинно кваліфікуватися як крадіжка за ст.185 КК. Це стосується також осіб, які виконували чисто технічні функції з транспортування майна (шофер, тракторист, комбайнер, водії водних транспортних засобів тощо). Якщо ж зазначені особи, крім чисто технічних функцій з транспортування майна, були наділені стосовно довіреного для транспортування майна певною правомочністю, їхні дії по неправомірному заволодінню цим майном слід розглядати як привласнення чи розтрату і кваліфікувати за ст.191 КК. Водночас, викрадення чужого майна, вчинене особою, яка була наділена щодо нього певною правомочністю, але у даному випадку нею не користувалася, має кваліфікуватися за ст.185, 186 або 187 КК. Привласнення та розтрата, вчинені шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, утворюють склад злочину, передбаченого ч.2 ст. 191 КК. Частиною 2 цієї статті охоплюється також заволодіння чужим майном шляхом зловживання службової особи своїм службовим становищем. Заволодіння чужим, майном шляхом зловживання службової особи своїм службовим, становищем має місце тоді, коли службова особа незаконно обертає чуже майно на свою користь чи користь третіх осіб, використовуючи при цьому своє службове становище. Його особливістю є те, що, на відміну від привласнення чи розтрати, предметом заволодіння чужим майном шляхом службового зловживання може бути і майно, яке безпосередньо не було ввірене винному чи не перебувало в його віданні. У зазначений спосіб винний може заволодівати майном, щодо якого в силу своєї посади він наділений правомочністю управління чи розпорядження майном через інших осіб. Тобто він має певні владні повноваження щодо впливу на осіб, яким це майно ввірено чи перебуває у їх віданні. Предметом такого протиправного заволодіння може бути також майно, щодо якого ані сам винний, ані його підлеглі не були наділені певною правомочністю. На відміну від привласнення і розтрати для заволодіння чужим майном шляхом зловживання службової особи своїм службовим становищем основною ознакою є не наявність чи відсутність у винного певної правомочності щодо майна, яке є предметом злочину, а використання для заволодіння чужим майно офіційно наданих йому за посадою службових повноважень. Якщо заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем було пов’язане з внесенням такою особою до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей, іншим підробленням документів або складанням і видачею завідомо неправдивих документів, дії винного потребують кваліфікації за сукупністю злочинів, передбачених відповідними частинами ст.191, 366 КК України. Заволодіння чужим майном шляхом зловживання службової особи своїм службовим становищем слід відмежовувати від зловживання владою або службовим становищем, яке вчинюється з корисливих мотивів і утворює склад злочину, передбаченого ст, 364 КК. Зловживання службовою особою своїм службовим становищем при вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.191, виступає способом заволодіння чужого майна і таким чином утворює спеціальний склад службового зловживання. При корисливому зловживанні владою або службовим становищем, відповідальність за яке передбачена ст.364 КК, службова особа не заволодіває чужим майном, а, діючи всупереч інтересам служби і протиправне отримуючи вигоду з свого службового становища, заподіює власникові майна майнову шкоду. При цьому така шкода може полягати у так званій упущеній вигоді. На відміну від злочину, передбаченого ч.2 ст.191 КК, зловживання владою або службовим становищем (ст.364 КК) може супроводжуватись сплатним вилученням чужого майна, за якого відбувається заміна майна на рівноцінний еквівалент, – інше майно, гроші, використання чужого майна для особистих потреб без мети заволодіння ним тощо. Умисне і безпідставне отримання службовою особою з використанням свого службового становища чужого майна як премій, надбавок до заробітної плати, пенсій, допомоги, інших виплат слід кваліфікувати за ст.191 КК, а не за ст.364 КК України. Якщо службова особа спочатку звертає на свою користь чуже майно шляхом зловживання своїм службовим становищем, а потім з метою приховати вчинений нею злочин зловживає своїм службовим становищем, її дії потребують кваліфікації за правилами реальної сукупності злочинів – за відповідними частинами ст.191 і 364 КК України. Привласнення вважається закінченим з моменту вилучення чужого майна й отримання винним можливості розпорядитися ним як своїм власним. Момент закінчення розтрати збігається з моментом витрачання чужого майна. Заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем вважається закінченим з моменту отримання можливості розпорядитися ним на власний розсуд.
Суб’єктом привласнення і розтрати, відповідальність за які передбачена ч.1 ст.191 КК може бути осудна приватна особа, яка досягла 16-річного віку і якій майно, що є предметом цього злочину, було ввірене чи перебувало в її віданні. Суб’єктом привласнення, розтрати або заволодіння чужим майном шляхом зловживання службової особи своїм службовим становищем (ч.2 ст.191 КК) може бути лише службова особа. Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом і корисливим мотивом.
Кваліфікуючими обставинами привласнення, розтрати майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем закон передбачає вчинення їх: 1) повторно або 2) за попереднім зговором групою осіб (ч.З ст.191 КК), 3) у великих (ч.4 ст.191 КК) або 4) особливо великих (ч.5 ст.191 КК) розмірах, або 5) організованою групою (ч.5 ст.191 КК України).
Вищенаписане дає підстави вважати, що в діяльності Радика В.І і Шкуро М.Ю. є склад кримінального правопорушення, що передбачене ч.5 ст.191, ч.2 ст.364, ч.2 ст.368, ч.2 ст.366, ч.3 ст.206, ч.3 ст.189, ч.2 ст.256, ч.2 ст.15, ч.5 ст.27 КК України. Крім того, як для даного випадку, дії Радика В.І і Шкуро М.Ю. є явно антидержавними, що направлені на підрив довіри громадськості до органів державної влади і керівників держави вцілому, що явно на руку зовнішнім ворогам України. Радик В.І і Шкуро М.Ю., явно через підривну співпрацю з зовнішнім ворогом, регулярно перевищують службові повноваження, вчиняють службові підроблення та розтрату державного майна, перешкоджають провадженню законної господарської діяльності, займаються вимагательством, покривають вчинені злочини, надають допомогу злочинним угрупуванням, поширюють корупцію, безлад, свавілля і безчинність, тим самим саботуючи роботу органу виконавчої влади. Саботаж і бойкотування роботи державної адміністрації прирівнюється до шпіонажу і зраді інтересам держави. Радик В.І і Шкуро М.Ю. умисно вчиняють посадові злочини на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, а також державній, економічній і інформаційній безпеці України. Перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту, шпигунство, надання іноземній державі, іноземній організації або їхнім представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України має безжально каратися, поки не розпочалися воєнні дії в м. Києві. Навмисна протидія нинішній державній політиці Радиком В.І і Шкуро М.Ю. вже розчарувала частину українців у нинішньому курсі нашого уряду та призводить до агресивної настроєності населення. Зазначене підтверджує, що в діяльності Радика В.І і Шкуро М.Ю. наявний склад додаткового кримінального правопорушення, що передбачене ч.2 ст.111 КК України. Таким чином, відомості щодо вчинення кримінальних правопорушень Радиком В.І і Шкуро М.Ю. мають всі ознаки злочину, що передбачені ч.5 ст.191, ч.2 ст.364, ч.2 ст.368, ч.2 ст.366, ч.3 ст.206, ч.3 ст.189, ч.2 ст.256, ч.2 ст.15, ч.5 ст.27 КК України та підлягають невідкладному внесенню до Єдиного реєстру досудових розслідувань і є підставою для початку проведення досудового розслідування. З цього приводу були подані відповідні заяви до ГПД НАБУ, ГСУ СБУ і СУ ДБР про вчинені кримінальні правопорушення Радиком В.І і Шкуро М.Ю. .Очікуємо результатів адекватного реагування ГПД НАБУ, ГСУ СБУ і СУ ДБР стосовно вчасного внесення відповідних відомостей до ЄРДР. Також очікуємо резонансу небайдужої міжнародної і української громадськості та належної реакції не корумпованого мас-медіа.