Панченко Оксана Миколаївна. Навіщо секретарю посвідка судді?

У провадженні ВР КП СУ ФР ДПІ у Деснянському районі ГУ ДФС у м.Києві триває досудове розслідування кримінального провадження за № 32016100030000069 від 27.09.2016 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.212 КК України.
Однак, в порушення ч.1 ст. 214, п.2 ст.55, ч.2 п.1 ст.56 КПК України, Рекомендацій 8 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо допомоги потерпілим від злочинів від 14 червня 2006 року, Узагальнення про практику розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність органів досудового розслідування або прокурора під час досудового розслідування Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ (Лист від 12.01.2017 № 9-49/0/4-17) та винесеній Ухвалі у судовій справі №754/3299/17 від 15.03.2017 року слідчого судді Деснянського районного суду м.Києва Галась І.А., станом на 25.04.2018 року особі 1 так і не було вручено слідчим ВР КП СУ ФР ДПІ у Деснянському районі ГУ ДФС у м.Києві Хіля М.В. Пам’ятки про процесуальні права та обов’язки потерпілого у кримінальному провадженні, а також – витягу з ЄРДР.
Враховуючи гостру професійну невідповідність займаній посаді чи то психічну нестабільність слідчого ВР КП СУ ФР ДПІ у Деснянському районі ГУ ДФС у м.Києві Хіля М.В., за умови тривалої бездіяльності заступника начальника і начальника ВР КП СУ ФР ДПІ у Деснянському районі ГУ ДФС у м.Києві та заступника начальника і начальника СУ ФР ГУ ДФС у м.Києві, при цьому керуючись положенням ст.39 КПК України (в томі числі п.6 даної статті), вважаючи достатньо обґрунтованим своє звернення безпосередньо до в.о. начальника ГСУ ДФС України Татарінова Р.В., особа 1 подав 15.03.2018 року останньому своє клопотання за вих. № 2250/15 з вимогою вчинити низку процесуальних дій, на які не були спроможними впродовж майже двох років вищеперераховані керівники вказаного слідчого.
21.03.2018 року, у відповідності до даних рекомендованого повідомлення про вручення кореспонденції, вказане вище клопотання отримала уповноважена особа ГСУ ДФС України. Однак, станом на 17.04.2018 року особу 1 у жодний із способів так і не було повідомлено в.о. начальника ГСУ ДФС України Татаріновим Р.В. про належний розгляд його клопотання.
05.04.2018 року, враховуючи допущену бездіяльність в.о. начальника ГСУ ДФС України Татаріновим Р.В., особа 1 в судовому провадженні №761/11586/18 оскаржив його бездіяльність, за результатом чого було зобов’язано останнього вчинити дію – розглянути клопотання за вих. № 2250/15 від 15.03.2018 року.
18.04.2018 року, з незрозумілих причин, особі 1 було вручено поштовим працівником рекомендований лист за штрихкодовим номером 0221707863478, в якому знаходилася копія Постанови від 13.04.2018 року слідчого ВР КП СУ ФР ДПІ у Деснянському районі ГУ ДФС у м.Києві Хіля М.В. про відмову у задоволенні клопотання.
В своїй Постанові від 13.04.2018 року слідчий Хіля М.В. зазначає, що підставою для відмови у задоволенні клопотання за вих. № 2250/15 від 15.03.2018 року являється відсутність в особи 1 статусу Потерпілого у кримінальному провадженні, що є неправдою (Постанова про не визнання потерпілим була скасованою слідчим суддею Деснянського районного суду м.Києва Галась І.А. з винесенням Ухвали у судовій справі №754/3299/17 від 15.03.2017 року).
25.04.2018 року, що відповідало 8 (восьмому) процесуальному дню (з оглядом на ч.5 ст.115 КПК України про обчислення процесуальних строків), вважаючи незаконним винесення даної Постанови особа 1 подав слідчому судді Деснянського районного суду м.Києва скаргу. В своїй скарзі особа 1 посилався на досі не виконану слідчим Хіля М.В. Ухвалу у судовій справі №754/3299/17 від 15.03.2017 року, на Рекомендації 8 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо допомоги потерпілим від злочинів від 14 червня 2006 року, Узагальнення про практику розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність органів досудового розслідування або прокурора під час досудового розслідування Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ (Лист від 12.01.2017 № 9-49/0/4-17), а також на ч.1 ст. 214, п.2 ст.55, ч.2 п.1 ст.56 КПКУ.
07.05.2018 року, рівно в 16 годин 30 хвилин, в злісне порушення п.8 ст.135 КПК України, особу 1 було запрошено суддею Деснянського районного суду м.Києва Панченко Оксаною Миколаївною на судове засідання з розгляду судової справи №754/5433/18 на 08.05.2018 року, рівно на 10 годин 25 хвилин. 07.05.2018 року, у зв’язку з призначенням на 08.05.2018 року, рівно на 10 годин 15 хвилин іншого судового засідання в Солом’янському районному суді м.Києва з розгляду судової справи за №760/9169/18 під головуванням судді Бобровніка О.В., особа 1 подав 07.05.2018 року судді Панченко О.М. клопотання про перенесення даного судового засідання на інший день. 08.05.2018 року, у злісне порушення вимог ч.3 п.1-3 ст.56, п.3 ст.306 КПК України, а також ст.55 Конституції України та Конвенції по правам людини, суддя Панченко О.М. без участі скаржника провела судове засідання та винесла неправосудну Ухвалу, в якій зумисно вчинила службове підроблення. А саме, суддя Панченко О.М. брехливо чи то у причині наявних психічних розладів, в своїй Ухвалі за №754/5433/18 від 08.05.2018 року зазначає таке: “Слідчий суддя приходить до висновку про те, що постанова слідчого другого ВР КП СУ ФР ДПІ у Деснянському районі ГУ ДФС у м.Києві Хілі М.В. від 13.04.2018 року про відмову у задоволенні клопотання є законною та обгрунтованою, оскільки, згідно матеріалів справи… (зазначення ПІП особи) не є потерпілим в кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за № 32016100030000069 від 27.09.2016 року, а тому підстави проведення ряду процесуальних (слідчих) дій, а саме: вручення пам’ятки про процесуальні права та обов’язки потерпілого, вручення копії витягу з ЄРДР – відсутні” (?).
При цьому, суддя Панченко О.М. двічі нахабно і безсоромно збрехала про те, що вона нібито бачила в матеріалах справі якісь там докази того, що особа 1 не є потерпілим у провадженні, адже у безпардонне порушення вимог ст.23 КПК України (Безпосередність дослідження показань, речей і документів) матеріалів кримінального провадження від слідчого не витребувала, про свідчить відсутність у матеріалах справи належних доказів.
Шахрайські дії судді Панченко О.М. вийшли за межі уявного, адже особа 1 у додатку до своєї скарги надавав неспростовні докази, в якості обгрунтування своїх доводів (цитата): “Додатки: копія Постанови слідчого Хіля М.В. про відмову у задоволенні клопотання від 13.04.2018 року, один аркуш; копія конверту за штрихкодовим номером 0221707863478, зі штемпелем дати відправки рекомендованого листа, один аркуш; фотокопія руху поштового відправлення за штрихкодовим номером 0221707863478 з сайту ПАТ «Укрпошта», один аркуш; копія клопотання за вих. № 2250/15 від 15.03.2018 року, чотири аркуші; копія рекомендованого повідомлення про вручення кореспонденції 21.03.2018 року, один аркуш; копія Ухвали у судовій справі № 754/3299/17 від 15.03.2017 року, два аркуші; копія Ухвали у судовій справі № 754/3299/17 від 21.12.2017 року, один аркуш; копія заяви про вчинення кримінального правопорушення за вих. № 376/28 від 28.08.2016 року, три аркуші; копія Узагальнення ВССУ від 12.01.2017 року, два аркуші”.
Тобто, якби суддя був психічно здоровою особою або хоч трішки обізнаним в юриспруденції, то навіть при поверхневій оцінці даних документів можна було зрозуміти таке:
1) що особа 1 насправді скасував Постанову про не визнання його потерпілим у кримінальному провадженні № 32016100030000069 від 27.09.2016 року, що чітко зазначене в Ухвалі у судовій справі №754/3299/17 від 21.12.2017 року;
2) що в матеріалах кримінального провадження № 32016100030000069 від 27.09.2016 року досі насправді немає жодної заяви скаржника про визнання його потерпілим;
3) що якщо у справі кримінального провадження № 32016100030000069 від 27.09.2016 року досі немає жодної заяви скаржника про визнання його потерпілим, то і не може існувати дієздатних Постанов слідчого про не визнання особи потерпілим, в тому числі “досі не скасованих”;
4) що Ухвала у судовій справі №754/3299/17 від 21.12.2017 року слідчим досі не виконана;
5) що нормами КПК України не передбачено винесення повторних Постанов про не визнання потерпілим у кримінальному провадженні;
6) що Пам’ятка про процесуальні права і обов’язки потерпілого видається потерпілому не залежно від того, чи згодом буде винесена Постанова про не визнання його потерпілим чи ні;
7) що статтею 57 Конституції України закріплені права людей на знання своїх прав і обов’язків;
8) що Конституція України є першозаконом над усіма іншими законами, і що її порушувати не дозволяється навіть психічно хворим чи то безграмотним посадовим особам;
9) що слідча Хіля М.В. незаконно винесла Постанову про відмову у розгляді клопотання, якого особа 1 їй насправді ніколи не писав і на розгляд не надсилав;
10 що скарга особи 1 не підлягала прийняттю та розгляду в Деснянському районному суді м.Києва, так як клопотання подавалося суб’єкту владних повноважень, який територіально знаходиться в іншому районі міста Києва – в Шевченківському районі м.Києва;
11) що витяги з ЄРДР надаються навіть не потерпілим у кримінальному провадженні тощо.
У відповідності до ч.1 ст.214 КПК України, «…при прийнятті заяви про вчинення кримінального правопорушення, слідчий або прокурор вносить відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань і розпочинає розслідування, вручивши потерпілому Пам’ятку про його процесуальні права та обов’язки. Відповідно ч.1, 2 ст. 55 КПК України, законодавець констатує наступне:
«1. Потерпілим у кримінальному провадженні може бути фізична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано моральної, фізичної або майнової шкоди, а також юридична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано майнової шкоди. 2. Права і обов’язки потерпілого виникають в особи з моменту подання заяви про вчинення щодо неї кримінального правопорушення або заяви про залучення її до провадження як потерпілого. Потерпілому вручається пам’ятка про процесуальні права та обов’язки особою, яка прийняла заяву про вчинення кримінального правопорушення».
У своїй заяві за вих. № 376/28 від 28.08.2016 року про вчинене кримінальне правопорушення особа 1 вказував, що вона подається в порядку ст.55 КПК України, так«…Діями ФОП Ременнікова Сергія Віталієвича та Олени Кір’янової… було заподіяно матеріальну шкоду на загальну суму 40 000 (сорок тисяч) гривень, а моральної – ще на 40 000 (сорок тисяч) грн., разом на 80 000 (вісімдесят тисяч) грн.». Отже, при прийомі від особи 1 заяви про вчинення кримінального правопорушення слідчим ВР КП СУ ФР ДПІ у Деснянському районі ГУ ДФС у м.Києві, останній мусив негайно вручити особі 1 Пам’ятку про процесуальні права та обов’язки потерпілого у кримінальному провадження, чого досі не зробив.
Винесення слідчим постанови про визнання особи потерпілим КПК не передбачає. Водночас, у п.1 ч.2 ст.56 КПК наголошується, що потерпілий має право “на негайне прийняття і реєстрацію заяви про кримінальне правопорушення, визнання його потерпілим”.
Однак, слідчий досі не скорився положенню ст.535, 534 Кримінально процесуальному Кодексу України, адже продовжує не виконувати вимоги Ухвали суду за № 754/3299/17 від 15.03.2017 року та перевищувати свої повноваження, вчиняючи злочин, що передбачений ст.382 КПК України.
Відповідно до п.3 ст.306 КПК України, “…Розгляд скарг на рішення, дії чи бездіяльність під час досудового розслідування здійснюється за обов’язкової участі особи, яка подала скаргу, чи її захисника, представника та слідчого чи прокурора, рішення, дії чи бездіяльність яких оскаржується”.
Узагальненням про практику розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність органів досудового розслідування або прокурора під час досудового розслідування Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ Листом від 12.01.2017 № 9-49/0/4-17 пояснив наступне:
«…Однак у наведеному випадку слідчий суддя не врахував, що предметом оскарження є не лише відмова у визнанні потерпілим, а й бездіяльність, яка полягає у не вчиненні процесуальних дій.
У свою чергу, в судовій практиці є випадки, коли особа звертається до слідчого судді зі скаргою не на бездіяльність, яка полягає у невизнанні потерпілим, а на бездіяльність, яка виявилась у неврученні пам’ятки про права потерпілого. Так, слідчий суддя Самарського районного суду м.Дніпропетровська ухвалою від 22.07.2015 задовольнив скаргу на бездіяльність щодо невручення пам’ятки про процесуальні права та обов’язки потерпілого. Згідно зі встановленими обставинами особа звернулась до слідчого із заявою про визнання її потерпілою, однак, всупереч ст. 55 КПК, на момент розгляду скарги слідчим не було виконано вимог ч.2 ст.55 КПК, відповідно до якої потерпілому вручається пам’ятка про процесуальні права та обов’язки особою, яка прийняла заяву про вчинення кримінального правопорушення. Мотивуючи прийняте рішення, слідчий суддя зазначив, що відповідно до ст. 55 КПК, вбачається, що обов’язок органів, які здійснюють кримінальне провадження, виносити постанову є лише у випадку відмови особі про визнання її потерпілою, а при задоволенні такої заяви не є обов’язковим.
Таким чином, неповідомлення скаржника щодо невизнання його потерпілим дає підстави вважати, що органи слідства його заяву прийняли та задовольнили, визнавши його потерпілим у кримінальному провадженні N 12012040700000143 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.382 ККУ. Як у матеріалах справи, так і в матеріалах досудового розслідування відсутня постанова про відмову ОСОБА_2 у визнанні її потерпілою. Також відсутні відомості щодо роз’яснення потерпілому його прав та обов’язків. Встановлено, що потерпіла особа вважає, що їй завдано моральну шкоду, а тому вона має право знати про свої права та обов’язки в рамках цього кримінального провадження. Також необхідно зазначити, що досудове слідство у цій кримінальній справі відкрито ще у 2012 році і на сьогодні не закінчено, що є порушенням розумності строків виконання процесуальних дій, передбачених ст.28 КПК. Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що вимоги скаржника є законними та обґрунтованими, у зв’язку з чим підлягають задоволенню в повному обсязі”.
У контексті наведеного слід зазначити, що КПК не передбачає обов’язку посадових осіб органів досудового розслідування приймати процесуальне рішення про визнання особи потерпілою, оскільки згідно з ч.2 ст.55 КПК права та обов’язки потерпілого виникають в особи з моменту подання заяви про вчинення щодо неї кримінального правопорушення. Отже, з цього моменту така особа, за відсутності постанови про відмову у визнанні потерпілим, відповідно до ст.220 КПК може вносити клопотання про вчинення процесуальних дій, які мають бути розглянуті, зокрема і щодо такої процесуальної дії, як вручення повідомлення про процесуальні права та обов’язки. Водночас слід зазначити, що потерпілий може звертатись з іншими клопотаннями, пов’язаними з його статусом, до слідчого та прокурора, бездіяльність щодо реагування на які є предметом оскарження відповідно до п.1 ч.1 ст.303 КПК».
Відповідно до ч.1, ч.2 ст.28 КПК України, під час кримінального провадження кожна процесуальна дія або процесуальне рішення повинні бути виконані або прийняті в розумні строки, проведення досудового розслідування у розумні строки забезпечує прокурор, слідчий суддя (в частині строків розгляду питань, віднесених до його компетенції), а судового провадження – суд.
Згідно ч.1 ст.114 КПК України, для забезпечення виконання сторонами кримінального провадження вимог розумного строку слідчий суддя, суд має право встановлювати процесуальні строки у межах граничного строку, передбаченого цим Кодексом, з урахуванням обставин, встановлених під час відповідного кримінального провадження. Згідно ч.2 ст.8 та ч.5 ст.9 КПК України, принцип верховенства права у кримінальному провадженні та кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
Ст.13 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини визначено, що кожен, чиї права та свободи було порушено, має право на засіб юридичного захисту в національному органі.
Ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» зобов’язано суди застосовувати при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і
основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерела права.
В частині 2 ст.9 КПК України визначено, що прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий зобов’язані всебічно, повно і неупереджено дослідити обставини кримінального провадження, надати їм належну правову оцінку та забезпечити прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень.
Тобто, повнота дослідження кримінального провадження означає встановлення всього кола фактичних обставин, що можуть вплинути на рішення у кримінальному провадженні; використання такої сукупності доказів, яка обґрунтовує зроблені висновки як такі, що не залишають місця сумнівам. Неупередженість означає пізнання органами, що ведуть процес, обставин кримінального провадження у точній відповідності з дійсністю, неупередженість у їх збиранні, перевірці та в оцінці доказів, безсторонність щодо всіх учасників процесу та інших осіб, які беруть участь у кримінальному провадженні, оскільки на прокурора, керівника органу досудового розслідування, слідчого покладається обов’язок надати доказам належну правову оцінку за правилами ч.1 ст.94 КПК України та забезпечити прийняття законних і неупереджених рішень.
У відповідності до положень ст.22 КПК України, кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом. Суд, зберігаючи об’єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання рішень.
З положень ст.83 КПК України слідує, що доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів. Згідно ч.2 ст.91 КПК України, доказування полягає у збиранні, перевірці та оцінці доказів з метою встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження.
Вищенаписане дає підстави вважати, що в діяльності судді Панченко О.М. є склад кримінального правопорушення, що передбачене ч.2 ст.364, ч.2 ст.366, ч.2 ст.375, ч.2 ст.256, ч.2 ст.396 КК України. Крім того, як для даного випадку, дії судді Панченко О.М. є явно антидержавними, що направлені на підрив довіри громадськості до органів судової влади і керівників держави вцілому, що явно на руку зовнішнім ворогам нашої держави. Суддя Панченко О.М., явно через підривну співпрацю з зовнішнім ворогом, регулярно перевищує службові повноваження, тим самим саботуючи роботу органів судової влади. Саботаж і бойкотування роботи судових органів прирівнюється до шпіонажу і зраді інтересам держави. Суддя Панченко О.М. умисно вчиняє посадові злочини на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, а також державній, економічній і інформаційній безпеці України. Перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту, шпигунство, надання іноземній державі, іноземній організації або їхнім представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України має безжально каратися, поки не розпочалися воєнні дії в м.Києві. Навмисна протидія нинішній державній політиці суддею Панченко О.М. вже розчарувала частину українців у нинішньому курсі нашого уряду та призводить до агресивної настроєності населення. Зазначене підтверджує, що в діяльності судді Панченко О.М. наявний склад додаткового кримінального правопорушення, що передбачене ч.2 ст.111 КК України. Таким чином, відомості щодо вчинення кримінальних правопорушень суддею Панченко О.М. мають всі ознаки злочину, що передбачені ч.2 ст.364, ч.2 ст.366, ч.2 ст.375, ч.2 ст.396, ч.2 ст.256, ч.2 ст.111 КК України та підлягають невідкладному внесенню до Єдиного реєстру досудових розслідувань і є підставою для початку проведення досудового розслідування.
З цього приводу були подані відповідні заяви ГПД НАБУ, ГСУ ГПУ і ГСУ СБУ про вчинені кримінальні правопорушення суддею Панченко О.М. Крім того, було прийнято рішення про повідомлення Вищої Ради юстиції України про не належну поведінку судді Панченко О.М., яка порушила присягу судді. Очікуємо результатів адекватного реагування ГПД НАБУ, ГСУ ГПУ, ГСУ СБУ і Вищої Ради юстиції України, а також резонансу небайдужої міжнародної і вітчизняної громадськості та належної реакції мас-медіа.