Суддя Вовк Є.І. Від розстрілу людей до фальшування ухвал

В Дарницькому районному суді міста Києва знаходиться на розгляді цивільна справа за №753/8648/16-ц за позовом особи 1 до ТОВ “Адамант”, ТОВ «Адамант-Телеком» та ФОП Месюри Сергія Володимировича про визнання протиправним припинення дії Договору від 28 вересня 2005 року за № ВХ 122/2005 ТОВ «Адамант», визнання протиправним припинення надання послуг, визнання протиправним відмову у поверненні майна, зобов’язання повернути майно, стягнення матеріального і морального збитку та упущеної вигоди.
Під час останніх двох судових засідань у справі №753/8648/16-ц особа 1 подавав декілька клопотань і заяв судді Дарницького районного суду міста Києва Коренюк А.М., в тому числі щодо забезпечення доказів у справі провадження. Однак, суддя Коренюк А.М. протиправно обмежила процесуальні права особи 1, в тому числі на обгрунтування поданих заяв, посилаючись на свою професійну зайнятість, наслідком чого стало протиправна відмова у задоволенні заяви про забезпечення доказів. На неодноразові особисті звернення до даної судді (та до її помічниці) з приводу надання копії Ухвали для подання апеляційної скарги на відмову у задоволенні заяви про забезпечення доказів, остання незрозуміло чому впродовж декількох місяців абсолютно не реагує.
Крім того, суддя Коренюк А.М. тривало не виконує вимоги апеляційного суду м.Києва, який зобов’язав її впродовж 10 днів усунути існуючі недоліки (щодо впорядкування судової справи та подання запитуваних апеляційним судом документів), з метою навмисного затягування розгляду апеляційної скарги особи 1 щодо відмови у забезпеченні позову.
Як витікає з Ухвали Апеляційного суду м.Києва від 30.03.2018 року у справі №22-ц/796/3707/2018, дана судова справа ведеться безгосподарно та з порушенням вимог Наказу 173 від 17 грудня 2013 року «Про затвердження Інструкції з діловодства в місцевих загальних судах…», внаслідок чого у судовій справі вже не вистачає декотрих процесуальних документів – оригіналу Ухвал.
12.04.2018 року відбулося судове засідання, на якому особу 1 повторно було протиправно обмежено суддею Коренюк А.М. щодо обгрунтування поданих ним клопотань та заяв, що могло знову призвести до повторної відмови у їх задоволенні. Як це добре видно і чутно на зробленому відеозапису, суддя Коренюк А.М. обмежувала особу 1 в наданні обгрунтування поданих ним заяв і клопотань тільки через те, що у даної судді «…очікують розгляду ще 20 судових справ…». Останнє було неприпустимим і таким, що порушувало конституційні права і свободи, не кажучи вже про наявність ознак вчинених даною суддею дисциплінарних і кримінальних правопорушень. В той же самий час, суддя Коренюк А.М. чомусь не робила подібних обмежень у процесуальних правах представників відповідачів ТОВ “Адамант” і ТОВ «Адамант-Телеком», які дозволяли собі постійно переривати доповідь особи 1, натомість – надавати без дозволу суду свої шахрайські пояснення. Останнє підтветржувало факти привілегійованого відношення головуючого судді до представників відповідачів ТОВ “Адамант” і ТОВ «Адамант-Телеком», що є неприпустимим та антиконституційним діянням.
Окрім того слід зазначити, що є вкрай неприпустимим неадекватність поведінки судді Коренюк А.М. при розгляді в судовому засіданні справи, адже взамін вирішення заявленого особою 1 клопотання 12.04.2018 року щодо потреби зробити зауваження представникам відповідачів ТОВ “Адамант” і ТОВ «Адамант-Телеком», які свідомо і з явної неповаги до суду уникли висловлення своєї позиції щодо суті поданої особою 1 заяви про забезпечення доказів – заявляли свої клопотання та вимагали від суду в позачерговому порядку прийняти за ними процесуальне рішення, чомусь винесла підряд два зауваження особі 1 із занесенням в журнал судового засідання, в той же час як це потрібно було зробити із представниками відповідачів ТОВ “Адамант” і ТОВ «Адамант-Телеком»!
Крім того, суддя Коренюк А.М. змушує зачитувати підряд усі клопотання і заяви, за наслідками яких виносить «пакетні» судові рішення, що є порушенням вимог ЦПК України. Стаття 168 Цивільного процесуального кодексу України передбачає таке:
«1. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають право заявляти клопотання. Це право випливає з принципу змагальності та диспозитивності. Заяви і клопотання — це усні або письмові звернення до суду осіб, які беруть участь у справі, з приводу вчинення певних процесуальних дій. Заяви — це звернення, в яких особа повідомляє суд про вчинення тієї чи іншої дії, яку вона може вчинити за законом. Заявами оформляються відводи, відмова від позову, визнання позову, відкликання позовної заяви, зміна підстав або предмета позову, залучення третіх осіб, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору тощо. Клопотання — це прохання до суду про вчинення дії, яку може вчинити тільки суд.
2. Процесуальний порядок вирішення заяв та клопотань передбачає з’ясування думки інших осіб, які беруть участь у справі. Йдеться, насамперед, про тих осіб, які з’явилися в судове засідання. Заслуховування їх думки з приводу клопотання інших осіб забезпечує принцип рівності. На підставі думок осіб, які беруть участь у справі, та свого внутрішнього переконання, яке базується на законі, суд вирішує клопотання.
3. Клопотання осіб, які беруть участь у справі з усіх питань, пов’язаних з розглядом справи, суд розглядає негайно. Водночас, якщо для вирішення клопотання необхідно з’ясувати певні обставини, суд вправі оголосити документи, заслухати свідків, викликати спеціаліста тощо. У необхідних випадках в судовому засіданні оголошується перерва. ЦПК України не передбачає відкладення вирішення клопотань на інший час, «залишення їх відкритими», зміна черговості їх вирішення. Проте за згодою особи, яка заявила клопотання, суд може відкласти його вирішення, якщо це сприятиме судовому розгляду. Наприклад, клопотання про призначення експертизи краще вирішувати після заслуховування пояснень сторін та третіх осіб, що б у повній мірі зрозуміти, які саме питання слід задати експерту. Якщо ж особа наполягає на негайному вирішенні клопотання, суд може відмовити у його задоволенні, а згодом повернутися до цього самого питання з власної ініціативи. Суд не може розглядати справу до вирішення клопотань про відкладення розгляду справи або оголошення перерви, заяв про відмову від позову, про залишення позовної заяви без розгляду. Відкладати вирішення зазначених заяв та клопотань на майбутнє не можна.
4. Кількість клопотань, які особа має право заявити, не обмежується. Всі вони повинні вирішуватися у встановленому порядку, тобто задовольнятися або відхилятися ухвалою суду.
Відмова в їх задоволенні не позбавляє права осіб, які беруть участь у справі, знову заявляти клопотання з того самого питання в процесі судового розгляду, якщо при цьому немає зловживання процесуальними правами, зокрема якщо воно заявлено з інших підстав.
Суд вправі при вирішенні повторного клопотання з урахуванням зміни обставин у ході розгляду справи постановити іншу ухвалу по суті заявленого клопотання (п.22 постанови Пленуму ВС України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12.06.2009 року N 2). Якщо особа повторно заявляє клопотання, яке вже було вирішено, з тих самих підстав, суд повинен роз’яснити особі положення ст.168 ЦПК і ухвалою залишити клопотання без розгляду. Так само повинен діяти суд, якщо клопотання не має правового характеру та його вирішення не входить до компетенції суду.
5. Законом не встановлено черговості заявлення клопотань. Однак, слід дотримуватися послідовності, яка передбачена у ч.1 ст.176 ЦПК. Спочатку усі свої клопотання вправі заявити позивач та третя особа на його стороні. Після цих клопотання заявляють відповідач та третя особа на його стороні. Далі — третя особа, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору.
Не допускається одночасне заявлення або вирішення усіх клопотань. Суд може встановити інший порядок розгляду клопотань. Наприклад, спочатку можуть бути розглянуті усі клопотання про відкладення розгляду справи, далі — клопотання про зупинення провадження у справі, далі — усі інші. Клопотання, що заявляються під час висловлення думки з приводу клопотання іншої особи розглядаються спільно, якщо вони стосуються одного й того самого процесуального питання. Якщо ж зустрічне клопотання має іншу мету, то воно вирішується окремо.
6. За наслідками розгляду кожного клопотання суд постановляє ухвалу про задоволення клопотання або про відмову у задоволенні клопотання. Якщо клопотання задоволено, то в резолютивній частині ухвали суд повинен зазначити, які саме процесуальні дії слід вчинити. Усні ухвали суду заносяться до журналу судового засідання. Вони оскарженню не підлягають. Ухвали суду з окремих питань (зупинення, залишення без розгляду, закриття провадження, передача справи за підсудністю тощо) викладаються письмово і постановляються в нарадчій кімнаті. Оголошення лише короткого (неповного) тексту ухвали законом не передбачено. Тому після повернення суду до залу судового засідання ухвала проголошується повністю. Після цього судове засідання продовжується з урахуванням проголошеної ухвали».
Враховуючи те, що колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м.Києва констатувала неправомірність поведінки судді Коренюк А.М. у судовій справі №753/8648/16-ц, а також – наявний відеодоказ у вигляді відео,- звукозапису судового засідання від 12.04.2018 року, на якому суддя Коренюк А.М. вела себе неадекватно та упереджено, при цьому незаконно зробивши два зауваження позивачу, останнім на підставі ст.3, 8, 55, 124, 129 Конституції України, ст. 6,13 Європейської Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод, ст.1 Першого протоколу Конвенції, а також керуючись п.3,5 ст.36 ЦПК України було заявлено відвід вищевказаній судді у судовій справі №753/8648/16-ц. До заяви про відвід судді Коренюк А.М. у судовій справі №753/8648/16-ц. були доданими такі документи: “копія Ухвали Апеляційного суду м.Києва у провадженні № 22-ц/796/3707/2018 від 30.03.2018 року, один аркуш; комп’ютерний диск DVD-R з копією відео- і аудіозаписом судового засідання 12.04.2018 року, один диск”.
У відповідності до ст.11(1) ЦПК, заяву про відвід судді Коренюк А.М. було розподілено на суддю Дарницького районного суду м.Києва Вовк Євгена Ігоровича. 18.04.2018 року суддя Вовк Є.І. “розглянув” відвід судді Коренюк А.М. у судовій справі №753/8648/16-ц, за результатами чого вчинив службове підроблення і виніс неправосудну Ухвалу.
Виходячи з тексту Ухвали у судовій справі № 753/6536/18 від 18.04.2018 року судді Вовка Є.І. випливає, що він навіть не читав заяву особи 1 про відвід судді Коренюк А.М. та зовсім не вивчав і не надавав правової оцінки доданим до неї доказам. В даній Ухвалі не міститься жодної оцінки вищевикладеним фактам свавілля, безчинності, безграмотності, упередженості, перевищення службових повноважень, шахрайствам, власній зацікавленості у результатах розгляду судової справи та фактам переслідування суддею Коренюк А.М. особу 1 за його тверду громадську позицію і боротьбу з такими як вона безчесними суддями. Натомість в Ухвалі у судовій справі № 753/6536/18 від 18.04.2018 року судді Вовка Є.І. у шахрайський спосіб зазначається лише таке (цитата): «… (зазначення ПІП особи 1) заявив клопотання про відвід судді Коренюк А.М. по цивільній справі №753/8648/16-ц, який фактично мотивований лише змістом процесуальних рішень, ухвалених суддею Коренюк А.М. в процесі розгляду цієї цивільної справи”.
Також, в своїй неправосудній Ухвалі суддя Вовк Є.І. зазначає, що нібито відвід судді можна надати лише “…протягом десяти днів з дня отримання учасником справи ухвали про відкриття провадження у справі, але не пізніше початку підготовчого засідання або першого засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження” (цитата).
Останнє спростовується наступним. Суддя не може брати участі в розгляді справи і підлягає відводу (самовідводу), у випадках (ст.36 ЦПК України):
п.3 – він прямо чи побічно заінтересований у результаті розгляду справи;
п.5 – є інші обставини, що викликають сумнів в неупередженості або об’єктивності судді.
Крім того, суддя Вовк Є.І. навмисно приховав факт того (або не знав цього через свою бездарність), що в силу п.3 ст.39 ЦПК України сторони судового провадження наділені правом заявляти відвід головуючому судді на будь-якому етапі судового провадження “…коли про підставу відводу (самовідводу) заявнику не могло бути відомо до спливу вказаного строку, але не пізніше двох днів із дня, коли заявник дізнався про таку підставу” (цитата).
Окремо потрібно звернути увагу на те, що Ухвала судді Вовк Є.І. абсолютно не відповідає вимогам Наказу 173 від 17 грудня 2013 року «Про затвердження Інструкції з діловодства в місцевих загальних судах… з розгляду цивільних і кримінальних справ»:
— не завірена гербовою печаткою;
— не містить позначки “копія вірна”;
— не містить помітки про набрання законної сили;
— не містить дати набрання законної сили;
— не містить підпису і прізвища секретаря;
— не містить запису про місцезнаходження оригіналу Ухвали, що робить з такої Ухвали шматок туалетного паперу, а з судді – неуча і аутсайдера.
Більше того, суддя Вовк Є.І. в своїй бездарній і неправомірній Ухвалі у судовій справі № 753/6536/18 від 18.04.2018 року робив міжрядкові відступи, які “Інструкціями з діловодства…” не передбачені.
У низці рішень Європейського суду з прав людини, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено, що право на справедливий судовий розгляд може бути обмежено державою, лише якщо це обмеження не завдає шкоди самій суті права. Пункт 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає наступне: «Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов’язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення…».
Відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» за №3477-IV від 23.02.2016 року, із змінами і доповненнями, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського Суду як джерело права. Рішенням Європейського Суду у справі «Білуха проти України» (заява № 33949/02 від 09.11.2006 року) встановлено, що відповідно до практики Європейського Суду, наявність безсторонності щодо п.1 ст.6 повинна визначатися за суб’єктивним та об’єктивним критеріями.
Відповідно до суб’єктивного критерію, беруться до уваги лише особисті переконання та поведінка окремого судді, тобто чи виявляв суддя упередженість або безсторонність у даній справі.
Відповідно до об’єктивного критерію визначається, серед інших аспектів, чи забезпечував суд як такий та його склад, відсутність будь-яких сумнівів у його безсторонності.
Стосовно суб’єктивного критерію, то особиста безсторонність суду презюмується, поки не надано доказів протилежного (рішення у справі «Ветштайн проти Швейцарії», пункт 43).
Стосовно об’єктивного критерію, то це означає, що при вирішенні того, чи є у цій справі обґрунтовані причини побоюватися, що певний суддя був небезсторонній.
Позиція заінтересованої особи є важливою, але не вирішальною. Вирішальним же є те, чи можна вважати такі побоювання об’єктивно обґрунтованими. Важливим питанням є довіра, яку суди повинні вселяти в громадськість у демократичному суспільстві (рішення у справі «Ветштайн проти Швейцарії» та рішення у справі «Кастілло Альгар проти Іспанії», пункт 45 від 28.10.1998 року).
Стаття 55 Конституції України зазначає, що “кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань”.
Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується (ч.3 ст.8 Конституції). Право на справедливий судовий розгляд також закріплено Міжнародним пактом про громадянські і політичні права та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (ч.1 ст.6). Право на справедливий судовий розгляд охоплює і право кожного на доступ до правосуддя. У доктрині Європейського суду з прав людини та його практиці “право на суд” охоплює три основні елементи:
1) наявність “суду”, який встановлений відповідно до закону і відповідає вимогам незалежності і неупередженості;
2) наявність у суду достатньої компетенції для вирішення всіх аспектів спору чи обвинувачення, до яких застосовується ст. 6 Конвенції;
3) особа повинна мати доступ до такого суду.
У рішенні в справі “Голдер проти Сполученого Королівства”, 1975 року Європейський суд відзначив: “Було б неприйнятним, на думку суду, якби ч.1 ст.6 детально визначала процесуальні гарантії сторонам у судовому провадженні, не забезпечивши, насамперед, того, без чого користування такими гарантіями було б неможливим, а саме: доступу до суду. Характеристики “справедливості, публічності та оперативності судового провадження були б марними за відсутності судового провадження”. Тож право на доступ до правосуддя в контексті кримінального провадження має дуже важливе значення, і без сумніву його необхідно вважати засадою. Доступ до правосуддя в контексті цивільного провадження означає надання учасникові провадження можливості (права) звертатися до суду за захистом свого права чи охоронюваного законом інтересу, заявляти різного роду клопотання, оскаржувати до судді, суду чи суду вищої інстанції рішення учасників провадження, які наділені владними повноваженнями і вчиняють ці дії чи ухвалюють рішення. В практиці Європейського суду з прав людини щодо питання права на суд, на доступ до нього чітко визначився підхід, згідно з яким особі має бути забезпечена можливість звернутися до суду для вирішення певного питання, і держава не повинна вводити правові або чинити нелегітимні перешкоди для здійснення цього права. У практиці Європейського суду з прав людини, суд неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у ч.1 ст.6 Конвенції, не є абсолютним. Воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави-учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду. Однак Суд повинен переконатись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи мірою, що сама суть права буде зведена нанівець. Зазначені та інші обмеження оскарження дій чи рішень органів, які ведуть провадження, не обмежують загальне право на доступ до суду.
Важливу роль у забезпеченні права особи на доступ до справедливого судового розгляду, до правосуддя, відіграє і суддя, який здійснює судовий контроль за дотриманням прав, свобод та законних інтересів особи під час цивільного провадження і який також має бути усунутий від участі у провадженні за наявності обставин, передбачених ст.36, 40 ЦПК України. Під “іншими обставинами”, які викликають сумнів у неупередженості судді, мають розглядатися, зокрема, наступні: 1) суддя перебуває в неприязних стосунках із учасником кримінального провадження.
Вищенаписане дає підстави вважати, що в діяльності судді Вовк Є.І. є склад кримінального правопорушення, що передбачене ч.2 ст.364, ч.2 ст.366, ч.2 ст.375, ч.2 ст.396 КК України. Крім того, як для даного випадку, дії судді Вовк Є.І. є явно антидержавними, що направлені на підрив довіри громадськості до органів судової влади і керівників держави вцілому, що явно на руку зовнішнім ворогам нашої держави. Суддя Вовк Є.І., явно через підривну співпрацю з зовнішнім ворогом, перевищив службові повноваження, тим самим саботуючи роботу органів судової влади. Саботаж і бойкотування роботи судових органів прирівнюється до шпіонажу і зраді інтересам держави. Суддя Вовк Є.І. умисно вчиняє посадові злочини на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, а також державній, економічній і інформаційній безпеці України. Перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту, шпигунство, надання іноземній державі, іноземній організації або їхнім представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України має безжально каратися, поки не розпочалися воєнні дії в м.Києві. Навмисна протидія нинішній державній політиці суддею Вовк Є.І. вже розчарувала частину українців у нинішньому курсі нашого уряду та призводить до агресивної настроєності населення. Зазначене підтверджує, що в діяльності судді Вовк Є.І. наявний склад додаткового кримінального правопорушення, що передбачене ч.2 ст.111 КК України.
Таким чином, відомості щодо вчинення кримінальних правопорушень суддею Вовк Є.І. мають всі ознаки злочину, що передбачені ч.2 ст.364, ч.2 ст.366, ч.2 ст.375, ч.2 ст.396, ч.2 ст.111 КК України та підлягають невідкладному внесенню до Єдиного реєстру досудових розслідувань і є підставою для початку проведення досудового розслідування. З цього приводу були подані відповідні заяви ГПД НАБУ, ГСУ ГПУ і ГСУ СБУ про вчинені кримінальні правопорушення суддею Вовк Є.І. Крім того, було прийнято рішення про повідомлення Вищої Ради юстиції України про не належну поведінку судді Вовк Є.І., який зухвало порушив присягу судді. Очікуємо результатів адекватного реагування ГПД НАБУ, ГСУ ГПУ, ГСУ СБУ і Вищої Ради юстиції України, а також резонансу небайдужої міжнародної і вітчизняної громадськості та належної реакції мас-медіа.