Колесник О.М. Скільки коштує присяга судді і зрада держави?

В провадженні Дарницького районного суду м.Києва знаходиться справа № 753/8648/16-ц за позовом особи 1 до ТОВ «Адамант» і ТОВ «Адамант-Телеком» про визнання протиправним вилучення 2 сайтів і 1 домену, зобов’язання повернути вилучені сайти і домену, про стягнення матеріального і морального збитку та упущеної вигоди. Відповідно до ст.116 ЦПК України суд за заявою учасника справи або особи, яка може набути статусу позивача, має забезпечити докази, якщо є підстави припускати, що засіб доказування може бути втрачений або збирання або подання відповідних доказів стане згодом неможливим чи утрудненим.
Способами забезпечення судом доказів є допит свідків, призначення експертизи, витребування та (або) огляд доказів, у тому числі за їх місцезнаходженням, заборона вчиняти певні дії щодо доказів та зобов’язання вчинити певні дії щодо доказів. У необхідних випадках судом можуть бути застосовані інші способи забезпечення доказів, визначені судом. Заява про забезпечення доказів може бути подана до суду як до, так і після подання позовної заяви. Заява про забезпечення доказів у справі 753/8648/16-ц особою 1 була подана після подання позовної заяви. Приймаючи позовну заяву до свого провадження Дарницький районний суд м.Києва звільнив особу 1 від сплати судового збору на підставі п.13 ст.5 Закону України «Про судовий збір», у зв’язку з чим позивач звільнений від сплати судового збору, в тому числі за подання заяв про забезпечення доказів і за подання заяв про забезпечення позову.
Відповідно до п.1, ч.10 ст.10 ЦПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини. Ухвалою Дарницького районного суду м.Києва від 26 липня 2018 року відмовлено особі 1 у задоволенні заяви про забезпечення доказів. Вказана ухвала винесена з порушенням норм процесуального права, висновки, викладені в ухвалі, не відповідають обставинам справи.
Дарницький районний суд м.Києва, в особі судді Мицик Юлії Сергіївни, відмовив особі 1 у розгляді заяви про забезпечення доказів, повернувши заяву, чим грубо порушив його права. Крім того, посилання судді Мицик Ю.С. на те, що «…позов не стосується його (тобто позивача) прав саме як учасника бойових дій…», і що останній нібито мусив сплатити судовий збір за подання заяви про забезпечення доказів, не відповідають нормам матеріального права. А саме, як витікає з матеріалів цивільної справи, підставою для повернення заяви про забезпечення доказів у справі №753/8648/16-ц від 26.07.2018 року, стала електронна копія витягу з електронної системи Державного реєстру судових рішень – Ухвали Верховного Суду від 12.02.2018 року у справі № 820/4260/17 судді Шарапа В.М., яку залучили до своєї апеляційної скарги представники відповідачів ТОВ «Адамант» і ТОВ «Адамант-Телеком» в якості нібито належного доказу.
У відповідності до ст.78 ЦПК України, «1. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. 2. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування».
У відповідності до положення ст.81 ЦПК України «1. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. 4. У разі посилання учасника справи на не вчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов’язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину не вчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. 5. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. 6. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. 7. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов’язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом».
У відповідності до положення ст.82 ЦПК України, «п.4. Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. 5. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені». У відповідності до положення ст.83 ЦПК України, «п.9. Копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи…». У відповідності до положення ст.89 ЦПК України, «п.1. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. 2. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності. 3. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу, який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу».
У відповідності до положення ст.95 ЦПК України, «п.1. Письмовими доказами є документи, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. 2. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. 3. Учасники справи мають право подавати письмові докази в електронних копіях, посвідчених електронним цифровим підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до закону. Електронна копія письмового доказу не вважається електронним доказом. 4. Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством. 5. Учасник справи, який подає письмові докази в копіях, повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення. 6. Якщо подано копію письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги. 7. Документи, отримані за допомогою факсимільного чи інших аналогічних засобів зв’язку, приймаються судом до розгляду як письмові докази у випадках і в порядку, які встановлені законом або договором». У відповідності до положення ст.100 ЦПК України, «п.1. Електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, що містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи, веб-сайти, текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних та інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема, на портативних пристроях, серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі. 2. Електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним цифровим підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис». Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу. 3. Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених у порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом. 4. Учасник справи, який подає копію електронного доказу, повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу електронного доказу. 5. Якщо подано копію електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу.
Якщо оригінал електронного доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги».
У відповідності до написаного, суддя Мицик Ю.С. опирається лише на електронну копію Ухвали Верховного Суду від 12.02.2018 року у справі № 820/4260/17 судді Шарапа В.М., яка не може вважатися належним і припустимим доказом, оскільки належним чином не завірена і не містить суті справи. Крім цього, в Україні на сьогоднішній день не практикується прецедентне право, як це робиться у Великобританії. Залучаючи в одній судовій справі в якості не належного доказу приклади судових справ в інших судових провадженнях, сторони актуального судового провадження позбавлені права на ознайомлення зі всією справою, за якою приймалися рішення, а відтак не можна достеменно переконатися, що архівна і актуальна судові справи – тотожні.
Простіше кажучи, з Ухвали у справі № 820/4260/17 не можна лише по декілька словам як то, «…зі змісту позовної заяви не вбачається, що вирішення спору стосується порушення прав заявника, як учасника бойових дій» зрозуміти про що саме в ній йдеться, адже у вказаній Ухвалі судді Шарапа В.М. відсутні повні і достатньо зрозумілі відомості щодо суті справи.
Пленумом Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 року передбачено, зокрема п.2.5., що будь-які подані учасниками процесу докази (зокрема, стосовно електронної інформації) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Електронні документи без електронного цифрового підпису не можуть взагалі братися до уваги, так як не можна однозначно сказати хто їх створював, судити про те, що електронний текст не піддавався ким не будь редагуванню. Електронні документи не можуть бути належним доказом у суді також через положення Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронний цифровий підпис» (стаття 3 Закону України від 22.05.2003 року), які регулюють електронний документообіг. Відповідно даним законам (ст.1,5,6) любі електронні документи мають бути підписані електронними цифровими підписами (в ст.4 цього Закону сказано, що електронний цифровий підпис використовується фізичними і юридичними особами — суб’єктами електронного документообігу для ідентифікації підписувача і підтвердження цілісності даних в електронній формі). Крім того, суддя Мицик Ю.С. навмисно підмінила поняття «Ухвала» на «Рішення», які мають різне процесуальне значення. Насправді ж, норми ЦПК передбачають взяття суддями до уваги лише Рішення Верховного суду України, а не проміжні Ухвали.
Відповідно, до апеляційної скарги належним чином завіреної копії Постанови Верховного суду від 12.02.2018 року у справі № 820/4260/17 представники відповідачів ТОВ «Адамант» і ТОВ «Адамант-Телеком» раніше не долучали, а відповідно – у справі провадження її досі немає. Окремо заслуговує уваги викладена в Ухвалі судді Мицик Ю.С. позиція стосовно того, що «…позов не стосується прав позивача саме як учасника бойових дій…», адже саме цього суддя у належний спосіб не обґрунтувала і норми закону не навела. Поза тим, суддя Мицик Ю.С. у своїй Ухвалі у судовій справі №753/8648/16-ц від 26.07.2018 року навмисно викривила об’єктивну сторону даної справи, вчинивши при цьому службове підроблення.
А саме, 20.07.2018 року насправді особа 1 з’явився в Дарницький районний суд м.Києва для участі у призначеному судовому засіданні у судовій справі №753/8648/16-ц, про що на прохідній даного суду (в журналі відвідувань) є певні відмітки про його прибуття в суд, а також в справі провадження наявне залучене особою 1 в цей же день (через канцелярію суду, із зазначенням часу і дати подання документу) клопотання від 20.07.2018 року.
Насправді, особа 1 просидів під дверми вказаної судді в очікуванні призначеного судового засідання біля однієї години, перед тим як подати дане клопотання. При чому, суддя Мицик Ю.С., у зв’язку зі значним затриманням розгляду призначених нею судових справ, що змістився аж на 5 (п’ять) годин, 20.07.2018 року сама запропонувала усім учасникам проваджень перенести дане судове засідання на інший день, з чим особа 1 і погодився. Щодо призначеного судового засідання на 13.07.2018 року, то насправді воно призначалося суддею у причині підготовчого судового засідання, а не з причини розгляду заяви позивача про забезпечення позову, про що свідчать Ухвала суду від 04.06.2018 року та супровідний лист. Крім того, за повідомленням секретаря і помічника судді Мицик Ю.С., остання «пішла в нарадчу кімнату терміном на сім днів», у зв’язку з чим усі призначені на цей день судові засідання були перенесеними. І що найголовніше, навіть якби судові засідання і відбулися 13.07.2018 року та 20.07.2018 року, то вони все одно були б перенесеними по вині судді Мицик Ю.С., яка з незрозумілих причин не викликала на вказані судові засідання адвоката особи 1, тим самим порушивши вимоги ст.43, 49 ЦПК України. Попри це, суддя Мицик Ю.С. вчинила ще й інше більш зухвале службове підроблення, яке ставить під сумнів її фізичну і психічну дієздатність.
Остання зазначила в своїй неправосудній ухвалі, що начебто особа 1 до свого клопотання про перенесення судового засідання від 26.07.2018 року не долучив докази поважності причини свого не прибуття, що не відповідає дійсності. Насправді в додатку до поданого клопотання були прикріпленими копія повістки з апеляційного суду м.Києва та низка інших документів, а в клопотанні — всі вони були перерахованими. Також, суддя Мицик Ю.С. чомусь не надала жодної правової оцінки тому, що представником відповідачів ТОВ «Адамант» і ТОВ «Адамант-Телеком» адвокатом Карнаух О.В. вже подавалася 28.02.2018 року апеляційна скарга з доповненням від 05.03.2018 року з ідентичного питання щодо несплати судового збору за заявами позивача про забезпечення доказів, яка була 06.06.2018 року колегією суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м.Києва залишеною без задоволення.
Також, суддя Мицик Ю.С. не надала правової оцінки тому, що подібна заява вже двічі задовольнялася попереднім складом суду, у яких жодних сумнівів не виникало щодо актуальності пільг позивача. Тобто, насправді не було жодної правової підстави для винесення Ухвали про залишення без розгляду заяви позивача суддею Мицик Ю.С., тим самим затягуючи розгляд судової справи, яка впродовж двох з половиною років жодного разу ще не слухалася по суті. Окремо потрібно зазначити і те, що суддя Мицик Ю.С., намагаючись виплутатися із того позорного становища, в яке вона попала через свою абсолютну безграмотність, 10.09.2018 року заявила учасникам судового засідання про те, що нібито норми ЦПК не передбачають перенесення судового засідання на наслідками розгляду поданого клопотання позивачем і його представником у поважній причині, так як нібито їх не явка на судове засідання навіть у поважній причині – не є перешкодою для проведення судового засідання!?
Стаття 55 Конституції України зазначає, що “кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань”. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується (ч.3 ст.8 Конституції).
Однак, суддя Мицик Ю.С. подану 08.08.2018 року Апеляційну скаргу на Ухвалу даної судді Дарницького районного суду м.Києва у судовій справі №753/8648/16-ц від 26.07.2018 року, чомусь не направила в суд Апеляційної інстанції, тим самим вчиняючи додаткові злочини. Усе вищевказане свідчить про некомпетентність та упереджене ставлення судді Дарницького районного суду міста Києва Мицик Ю.С., а також про її неприязні стосунки з особою 1, що ставить під сумнів об’єктивність даного судді при розгляді судової справи №753/8648/16-ц, у зв’язку з чим особа 1 подав 03.09.2018 року відповідні заяви до ГПД НАБУ, ГСУ ГПУ і до ГСУ СБУ про вчинення правопорушень суддею Мицик Ю.С., а 10.09.2018 року – заявив відвід судді Мицик Ю.С. у судовій справі №753/8648/16-ц, керуючись ст. 3, 8, 55, 124, 129 Конституції, ст.6, 13 Європейської Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод, ст.1 Першого протоколу Конвенції, а також керуючись п.4 ч.1 ст.20, ч.2 та ч.3 ст.23, ст.24, 25 ЦПК України.
10.09.2018 року, у відповідності до винесеної Ухвали у судовій справі №753/8648/16-ц, заявлений відвід судді Мицик Ю.С. був визнаний необгрунтованим (?) та в порядку ч.3 ст.40 ЦПК України заяву особи 1 було передано для подальшого розгляду судді Дарницького районного суду м.Києва Колеснику Олегу Миколайовичу.
20.09.2018 року суддя Колесник О.М. розглянув відвід судді Мицик Ю.С. у судовій справі № 753/17773/18, за результатами чого вчинив службове підроблення і виніс неправосудну Ухвалу.
Виходячи з тексту Ухвали у справі №753/17773/18 від 20.09.2018 року, суддя Колесник О.М. навіть не читав заяву особи 1 про відвід судді Мицик Ю.С. та/або умисно не надавав правової оцінки наведеним в заяві фактам і наданим доказам. В даній Ухвалі не міститься жодної оцінки вищевикладеним фактам свавілля, безчинності, безграмотності, упередженості, перевищення службових повноважень, підробленням, зацікавленості у результатах розгляду судової справи та фактам переслідування суддею Мицик Ю.С. особи 1 за його громадську позицію і нещадну боротьбу з такими як вона безчесними суддями. Натомість в Ухвалі у справі №753/17773/18 від 20.09.2018 року суддя Колесник О.М. у шахрайський спосіб зазначає лише таке (цитата):
«… незгода сторони з процесуальними рішеннями судді, рішення або окрема думка судді в інших справах, висловлена публічно думка судді щодо того чи іншого юридичного питання не може бути підставою для відводу. Аналізуючи зазначені норми, приходжу до висновку, що з описаних у заяві позивачем (зазначення ПІП) обставинах про відвід головуючого судді Мицик Ю.С. не вбачається зацікавленості, необ’єктивності або упередженості у розгляді вказаної справи, а відтак заява про відвід не грунтується на нормах чинного ЦПК України, а тому не підлягає задоволенню».
Тобто, суддя Колесник О.М. в своїй неправосудній Ухвалі у справі № 753/17773/18 від 20.09.2018 року навмисно нічого не зазначив про те, що суддя Мицик Ю.С.:
1) вчинила викрадення матеріалів судової справи з метою винесення завідомо неправосудної Ухвали;
2) сфальшувала 3 неявки позивача у засідання, з метою винесення неправосудної Ухвали;
3) не розглянула по суті подане клопотання позивачем і представником позивача про перенесення судового засідання у поважній причині, з метою винесення завідомо неправосудної Ухвали;
4) провела судове засідання 26.07.2018 року без присутності позивача і законного представника позивача, порушивши вимоги ст.43,49 ЦПК України;
5) не скерувала до Апеляційного суду м.Києва подану 08.08.2018 року скаргу на Ухвалу у справі №753/8648/16-ц від 26.07.2018 року з метою позбавлення доказової бази при розгляді заяви про її відвід;
6) відмовила у задоволенні заяви позивача про забезпечення доказів, в той час як у справі даного провадження вже наявне рішення апеляційної інстанції на користь позивача;
7) відмовила у задоволенні заяви позивача про забезпечення доказів, в той час як у справі даного провадження вже наявні дві Ухвали про її задоволення;
8) при винесенні своїх шахрайських Ухвал посилається лише на неналежні докази відповідачів;
9) затягувала розгляд справи понад розумний строк: засідання призначала тричі, на які не з’являлась;
10) не надсилає повісток на призначені судові засідання законному представнику позивача, а згодом звинувачує його у неявці на такі судові засідання;
11) насправді присилала позивачу лише одну повістку, а в своїй шахрайській Ухвалі у судовій справі №753/8648/16-ц від 26.07.2018 року зазначає що надсилала їх тричі;
12) у повістці про судовий виклик розмістила погрози залишити цивільний позов не розглянутим;
13) вчинила злочини, що передбачені ч.2 ст.364, ч.2 ст.368, ч.2 ст.366, ч.2 ст.375, ч.2 ст.15, ч.4 ст.27 КК України, і перебуваючи у досудовому розслідуванні аж ніяк не може не бути не упередженою у даній судовій справі в силу людської фізіології і захисних рефлекторних реакцій;
14) не може не бути не усуненою у даній судовій справі в силу Міжнародному пакту про громадянські і політичні права, численні Рішення Європейського Суду, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», Конституції України та наявних демократичних перетворень устарілих стандартів судової влади, – що б згодом посилатися в своїй шахрайській Ухвалі у судовій справі №753/17773/18 від 20.09.2018 року виключно на ті неадекватні статті ЦПК, якими він намагається покрити вчинені злочини судді Мицик Ю.С. та забезпечити їй подальшу можливість вчиняти злочини у шкоду позивачу, у шкоду іміджу держави в очах світової громадськості та у шкоду престижу української судової влади.
Окремо потрібно звернути увагу на те, що Ухвала судді Колесника О.М. не відповідає вимогам Наказу 173 від 17 грудня 2013 року «Про затвердження Інструкції з діловодства в місцевих загальних судах… з розгляду цивільних і кримінальних справ», адже:
— не завірена гербовою печаткою;
— не містить дати вироблення копії;
— не містить помітки про набрання законної сили;
— не містить дати набрання законної сили;
— не містить прізвища секретаря;
— не містить запису про місцезнаходження оригіналу Ухвали, що робить з такої Ухвали шматок туалетного паперу, а з судді — неуча і аутсайдера.
При цьому слід особливо зазначити, що суддя Колесник О.М., виносячи саме таку неправосудну ухвалу, частково нівелював кропіткі досягнення громадської організації, а з іншого боку – умисно перешкодив наповненню державної скарбниці на декілька мільйонів гривень, тим самим суттєво послабивши боєздатність наших військ (військової компанії на Сході України) та добробут соціально незахищених верств населення (починаючи від будинків дитини до інтернатів, одиноких, інвалідів, пенсіонерів, ветеранів війни та чорнобильців, перестарілих осіб та осіб, оплата праці яких напряму залежить від наповнення державного бюджету: учні ПТУ та технікумів, студенти ВУЗів, вчителі, бібліотекарі, викладачі державних навчальних закладів, медичні працівники комунальних закладів, прибиральники державних установ, держслужбовці, Армія, силові структури тощо).
У доктрині Європейського суду з прав людини та його практиці «право на суд» охоплює три основні елементи: 1) наявність «суду», який встановлений відповідно до закону і відповідає вимогам незалежності і неупередженості; 2) наявність у суду достатньої компетенції для вирішення всіх аспектів спору чи обвинувачення, до яких застосовується ст.6 Конвенції; 3) особа повинна мати доступ до такого суду.
Виходячи з конструкції ч.1 ст.6 Конвенції, можна зробити висновок, що у ній закріплено такі елементи права на судовий захист: 1) право на розгляд справи; 2) справедливість судового розгляду; 3) публічність розгляду справи та проголошення рішення; 4) розумний строк розгляду справи; 5) розгляд справи судом, встановленим законом; 6) незалежність і безсторонність суду. Принцип справедливості судового розгляду в окремих рішеннях ЄСПЛ трактується як належне відправлення правосуддя, право на доступ до правосуддя, рівність сторін, змагальний характер судового розгляду справи, обґрунтованість судового розгляду тощо. Що стосується принципу публічності, то він є важливим елементом права на справедливий суд. Наступним елементом права на справедливий суд згідно ст.6 Конвенції є право на розумний строк розгляду.
Основними критеріями, якими керується ЄСПЛ щодо визначення органу «судом» у розумінні ст.6 Конвенції є: 1) здатність ухвалювати обов’язкові для виконання рішення; 2) обов’язкова законодавча регламентація функціонування та діяльності «суду»; 3) наявність встановленої законом функції щодо розгляду юридично значимих питань; 4) гарантованість незалежності від державної виконавчої влади та інших учасників справи. Європейський суд з прав людини досить вимогливо підходить і до встановлення того, чи був суд, який розглядав справу, незалежним та чи забезпечена його безсторонність. Принцип безсторонності передбачає відсутність у судді особистої заінтересованості у справі та спроможності виконати роль безстороннього арбітра, який вирішує справу незалежно, підпорядковуючись виключно закону.
Право на справедливий судовий розгляд є процесуальним правом кожної людини, чиї права порушені, не визнані чи оспорюються.
Суть цього права полягає в тому, що, по-перше, воно є правом для захисту інших прав, а по-друге, це право має власну самодостатню цінність як складовий елемент принципу верховенства права.
Якщо добре проаналізувати вищенаписане, то хіба не за ці стандарти міжнародного і вітчизняного права щодня і на протязі майже шести років гинуть в ООС (АТО) найперспективніша, найсвідоміша і найпатріотичніша молодь України? Суддя Колесник О.М. через свою безграмотність, бездарність, протиправність і неадекватність напевно забув про героїзм Небесної Сотні і про десятки тисяч загиблих воїнів АТО, які віддали свої безцінні життя за право решти українського народу жити без ярма на шиї і у відповідності до європейських стандартів права.
Більше цього, суддя Колесник О.М. саме у такий спосіб сплюндровує добру пам’ять про загиблу Небесну Сотню і бійців АТО, нівелюючи своїми злочинними діями героїчні досягнення нашого народу.
Сподіватимемося, що у м.Києві знайдуться виживші ветерани АТО (ООС) і учасники Майдану, які щодня влаштують цьому диверсанту фекальну люстрацію, якщо ВРП і Президент України Володимир Зеленський не бажають реагувати на це неподобство у встановлений законом спосіб.
Вищенаписане дає підстави вважати, що в діяльності судді Колесника О.М. є склад кримінального правопорушення, що передбачене ч.2 ст.364, ч.2 ст.366, ч.2 ст.375, ч.1 ст.396, ч.2 ст.15, ч.4 ст.27 КК України. Однак, якщо врахувати ще й те, що судова справа № 753/17773/18 також витікає з предмету громадської діяльності особи 1, яка делегована йому Міністерством юстиції України, то протиправну діяльність судді Колесник О.М. слід розцінювати як таку, що направлена на умисне перешкоджання виконанню його громадських обов’язків і тягне за собою додаткову кримінальну відповідальність, що передбачена ст.170 КК України. Крім того, як для даного випадку, дії судді Колесника О.М. є явно антидержавними, що направлені на підрив довіри громадськості до органів судової влади і керівників держави вцілому, що явно на руку зовнішнім ворогам нашої держави. Суддя Колесник О.М., явно через підривну співпрацю з зовнішнім ворогом, перевищив службові повноваження, тим самим саботуючи роботу органів судової влади. Саботаж і бойкотування роботи судових органів прирівнюється до шпіонажу і зраді інтересам держави. Суддя Колесник О.М. умисно вчиняє посадові злочини на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, а також державній, економічній і інформаційній безпеці України. Перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту, шпигунство, надання іноземній державі, іноземній організації або їхнім представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України має безжально каратися, поки не розпочалися воєнні дії в м.Києві. Навмисна протидія нинішній державній політиці суддею Колесником О.М. вже розчарувала частину українців у нинішньому курсі нашого уряду та призводить до агресивної настроєності населення. Зазначене підтверджує, що в діяльності судді Колесника О.М. наявний склад ще одного кримінального правопорушення, що передбачене ч.1 ст.111 КК України. Таким чином, відомості щодо вчинення кримінальних правопорушень суддею Колесником О.М. мають всі ознаки злочину, що передбачені ч.2 ст.364, ч.2 ст.366, ч.1 ст.396, ч.2 ст.375, ст.170, ч.2 ст.111, ч.2 ст.15, ч.4 ст.27 КК України та підлягають невідкладному внесенню до Єдиного реєстру досудових розслідувань і є підставою для початку проведення досудового розслідування. З цього приводу були подані відповідні заяви до ГПД НАБУ, ГСУ ГПУ і ГСУ СБУ про вчинені кримінальні правопорушення суддею Колесником О.М. Крім того, у відповідності до вимог ст.218 Закону України «Про Регламент Верховної Ради України» та ст.480, 482 КПК України, було прийнято рішення про колективне звернення до Генерального прокурора України про подання ним до Верховної Ради України пропозиції про зняття недоторканості з судді Колесника О.М. з метою подальшого притягнення його до кримінальної відповідальності. Крім того, було прийнято рішення про повідомлення Вищої Ради юстиції України про не належну поведінку судді Колесника О.М., який порушив присягу судді. Очікуємо результатів адекватного реагування Генерального прокурора України щодо подання пропозиції до ВРУ, а також від ГПД НАБУ, ГСУ ГПУ, ГСУ СБУ — стосовно внесення відповідних відомостей до ЄРДР, а від Вищої Ради юстиції України — відносно відкриття дисциплінарної справи. Також очікуємо резонансу небайдужої міжнародної і української громадськості та належної реакції не корумпованого мас-медіа.