Усатова І. А. бавиться телефонами і порушує нарадчу кімнату

11.12.2018 року, через приймальну НАБУ, особа 1 подав на ім’я керівника УВК Національного антикорупційного бюро України Осипчука Романа Сергійовича заяву за вих. № 2764/11 про вчинення кримінального правопорушення Калужинським А.В., яку НАБУ зареєструвало під вх. № В-10726.
У даній заяві особа 1 вказав всі ознаки вчиненого злочину: об’єкт, об’єктивна сторона, суб’єкт, суб’єктивна сторона. Також, у своїй заяві особа 1 самостійно кваліфікував вчинення вищевказаною особою злочину – за ч.2 ст.364, ч.3 ст.382, ч.2 ст.256, ч.1 ст.396, ст. 170, ч.2 ст.15, ч.5 ст.27 КК України. Відповідно, в заяві особи 1 були всі необхідні дані для внесення її відомостей до ЄРДР впродовж 24 годин керівником УВК НАБУ, у відповідності до положення п.6 ст.39 КПК України, або уповноваженим детективом.
Однак, у порушення ч.1 ст.2 КК України, ст.214 КПК України та п.3.3.1 Наказу про порядок ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань, затвердженого Генеральним прокурором України за № 139 від 06.04.2016 року, станом на 18.12.2018 року особу 1 у жодний із способів так і не було повідомлено керівником УВК НАБУ або уповноваженим детективом про внесення до ЄРДР відомостей поданої заяви про вчинене кримінальне правопорушення за вих. № 2764/11 від 11.12.2018 року.
Пунктом 1 ч.2 ст.39 КПК України передбачено, що саме керівник органу досудового розслідування уповноважений визначати слідчого (слідчих), який здійснюватиме досудове розслідування, а у випадках здійснення досудового розслідування слідчою групою – визначати старшого слідчої групи, який керуватиме діями інших слідчих. В таку групу слідчих може бути включений і сам керівник органу досудового розслідування. Разом з тим, включення до групи слідчих керівника органу досудового розслідування є необов’язковим, оскільки, в силу наданих процесуальним законом, зокрема п.п. 4,6 ч.2 ст.39 КПК України повноважень, керівник органу досудового розслідування уповноважений вживати заходів щодо усунення порушень вимог законодавства у випадку їх порушення слідчим, здійснювати досудове розслідування, виконувати функції реєстратора кримінальних правопорушень, користуючись при цьому повноваженнями слідчого. А слідчий, відповідно до п.1 ч.1 ст.40 КПК України, уповноважений починати досудове розслідування та розглядати подані йому клопотання. Наведене свідчить про те, що оскаржувана особою 1 бездіяльність начальника органу досудового розслідування, яка полягає у не внесенні відомостей поданої заяви про вчинене кримінальне правопорушення до ЄРДР за вих. № 2764/11 від 11.12.2018 року у визначений КПК України строк, була предметом оскаржування в загальному місцевому суді.
18.12.2018 року, що відповідало 8 (восьмому) процесуальному дню (з оглядом на ч.5 ст.115 КПК України), особа 1 подав через канцелярію суду слідчому судді Солом’янського районного суду м.Києва скаргу за вих. № 2799/18 від 18.12.2018 року на бездіяльність керівника УВК НАБУ Осипчука Р.С.
У відповідності до ст.35 КПК України, автоматизованою системою документообігу Солом’янського районного суду м.Києва, судова справа №760/33243/18 була розподіленою на слідчого суддю Усатову Ірину Анатоліївну.
06.02.2019 року, в зухвале порушення вимог ч.2 ст.306 КПК України, після протиправної затримки розгляду скарги особи 1 впродовж 1,5 (півтора) календарних місяці, відбулося судове засідання у справі №760/33243/18 на бездіяльність керівника УВК НАБУ Осипчука Р.С. під головуванням слідчого судді Солом’янського районного суду м.Києва Усатової І.А., за результатами якого дана суддя не винесла належного судового рішення, порушивши нарадчу кімнату.
За словами судді Усатової І.А., оскільки в матеріалах даної судової справи не містилося письмових пояснень від уповноваженої особи УВК НАБУ на скаргу особи 1, то останнє нібито не надавало їй можливості прийняти судове рішення. Особа 1 заперечував проти перенесення судового засідання з метою витребовування від УВУ НАБУ письмових пояснень на його скаргу, оскільки подібна дія не передбачена нормами КПК і Конституцією України, а також через те, що під час дослідження матеріалів судової справи суддя Усатова І.А. не виявила у справі саме такої відповіді, однак прийняла для себе рішення піти в нарадчу кімнату, з якої потім невмотивовано вийшла без постановлення ухвали, тим самим вчинивши дисциплінарний і кримінальний проступок, однак це зовсім не змінило рішення судді.
Тоді особа 1 повідомив суддю Усатову І.А., що він на повторне судове засідання не прийде, оскільки ця дія являється протиправною, з приводу чого він звернеться до Вищої Ради правосуддя та в СУ ДБР. 12.02.2019 року суддя Усатова І.А. провела повторне та протиправне судове засідання, під час якого навмисно припустилася цілої низки нахабних кримінальних і дисциплінарно караємих вчинків:
— в своїй ухвалі завідомо неправдиво вказала, що Пам’ятки про процесуальні права і обов’язки потерпілого вручаються “лише у вже відкритому кримінальному правопорушенні”;
— брехливо в своїй неправосудній ухвалі вказала, що особа 1 на судове засідання не з’явився, і що начебто він “…про причини неявки не повідомив” суд, що не відповідає дійсності (докази цій брехні містяться на CD-диску, який міститься у справі суду та в особи 1 на диктофоні);
— двічі не викликала на судове засідання суб’єкта оскарження — керівника УВК НАБУ Осипчука Р.С.;
— викликала на дане судове засідання “уповноваженого НАБУ”, про призначення якого у судовій справі не було жодного доказу;
— залучила до судової справи письмові заперечення і копії документів М.Юпатіна, бездіяльність якого насправді особою 1 не оскаржувалася;
— залучила до справи судового провадження письмові заперечення і копії документів М.Юпатіна, який не підтвердив своїх повноважень на цю дію;
— залучила до провадження письмові заперечення та копії документів М.Юпатіна, який передав своє заперечення і копії документів методом, на який не поширюється дія КПК України, Положення ДСА (п.8.2.1) про надсилання в суд копій документів;
— залучила до провадження письмові заперечення та копії документів М.Юпатіна, який передав своє заперечення і копії документів методом, на який не поширюється дія Наказу ДСА за № 227 від 07.11.2016 року про надсилання в суд копій документів;
— залучила до провадження письмові заперечення і копії документів М.Юпатіна, який передав своє заперечення і копії документів методом, на який не поширюється дія Наказу ДСА за № 164 від 04.12.2013 року про надсилання в суд копій документів;
— залучила до справи судового провадження письмові заперечення і копії документів від М.Юпатіна, який передав своє заперечення і копії документів з порушенням Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», а також Закону України «Про електронний цифровий підпис» (ст.1,3,4,5,6 Закону від 22.05.2003 року);
— залучила до справи судового провадження письмові заперечення і копії документів від М.Юпатіна, який належним чином їх не оформив у відповідності до Наказу Міністра юстиції України за № 1000/5 від 18.06.2015 року «Про затвердження правил організації діловодства та архівного зберігання документів у державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях» (із змінами і доповненнями, внесеними наказом Міністерства юстиції України від 04.07.2018 року за № 2277/5) та Постанови Кабінету Міністрів України від 17.01.2018 року за №55 про «Деякі питання документування управлінської діяльності»;
— при винесенні своєї неправосудної Ухвали посилалася на письмові заперечення М.Юпатіна, який не підтвердив своїх повноважень на здійснення даної дії;
— при винесенні своєї неправосудної Ухвали посилалася на письмові заперечення М.Юпатіна, який належним чином свого заперечення і доданих копій документів не оформив;
— при винесенні своєї неправосудної Ухвали посилалася на письмові заперечення і копії документів М.Юпатіна, який передав їх у неналежний спосіб;
— при винесенні своєї неправосудної Ухвали посилалася як на належний доказ на копію “реєстру №29 від 12.02.2018 відправок простих та рекомендованихлистів через ПАТ “Укрпошта”, списком № 540 згрупованих поштових відправлень…”, що не являється належним і припустимим доказом;
— при винесенні Ухвали посилалася на копію простого поштового листа фігуранта Калужинського А.В., якого не можна було визнати таким, що являється належним доказом (М.Юпатін не надав суду копії рекомендованого повідомлення про вручення особі 1 відповіді за № 0423-188/5644 від 09.02.2018 року фігурантом Калужинським А.В., або копії вкладення у цінний лист, або хоча б копії поштового чеку про відправку цінного або рекомендованого листа на адресу особи 1);
— в своїй неправосудній ухвалі стверджувала те, що нібито “заявнику фактично було направлено лист з повідомленням щодо виконання зазначеної ухвали”, в той час як в судовій справі № 760/33243/18 від 12.02.2019 року досі немає в наявності копії саме такого рекомендованого повідомлення;
— визнала фактом виконання вимог ухвали суду (в порядку ст.220 КПК України) надсиланням фігурантом Калужинським А.В. “відмовного” простого поштового листа на адресу особи 1, в той час як Кодекс передбачає це робити виключно у формі “Постанови про відмову у розгляді клопотання” з наданням права скаржнику на її оскарження слідчому судді в порядку ст.303 КПК України, чого Калужинський А.В. досі так і не зробив;
— зумисно вийшла за межі своїх повноважень та розглядала заяву про вчинення кримінального правопорушення по суті справи;
— протиправно у судовому засіданні вирішувала ті питання, які законом віднесені до повноважень органу досудового розслідування (детектива, процесуального прокурора, слідчого);
— неправдиво в ухвалі зазначила, що нібито скаржник у своїй заяві не вказав усі ознаки злочину, втому числі, час, місце та спосіб вчинення злочину;
— позбавила орган досудового розслідування передбачених КПК дій;
— стверджувала обставини, не маючи на те належних підстав і доказів;
— постійно порушувала послідовність і порядок ведення судового засідання;
— покрила злочини фігуранта у справі провадження;
— зумисно перешкодила громадській діяльності особи 1;
— навмисно постановила неправосудне рішення (відмовила у задоволенні скарги на бездіяльність керівника ГПД НАБУ, яка виразилася у невнесенні відомостей заяви особи 1 до ЄРДР);
— проводила судове засідання в своїй робочій кімнаті;
— під час судоворго засідання обмінювалася СМС-повідомленнями з невстановленими особами.
Крім того, суддя Усатова І.А. надала копію Ухвали у судовій справі №760/33243/18 від 12.02.2019 року, яка не відповідає вимогам Наказу 173 від 17 грудня 2013 року «Про затвердження Інструкції з діловодства в місцевих загальних судах… з розгляду цивільних і кримінальних справ», адже:
— не містить помітки про набрання законної сили;
— не містить дат набрання законної сили;
— не містять запису про місцезнаходження оригіналу Ухвали, що робить з такої ухвали не дійсний документ.
На підставі п.8.2.1 Положення про порядок використання ресурсів локальної обчислювальної мережі в Державній судовій адміністрації України, територіальних управліннях Державної судової адміністрації України, місцевих та апеляційних судах (Наказ ДСАУ від 04.12.2013 № 164):
1) обмін електронними документами між судом та особами, що приймають участь у справі, здійснюється відповідно до Тимчасового регламенту надсилання судом електронних документів учасникам судового процесу, кримінального провадження (Наказ Державної судової адміністрації (ДСА) України від 07.11.2016 №227), що передбачає надсилання електронних документів в односторонньому порядку – судом особам, які беруть участь у справі; 2) чинним законодавством України не визнаються електронна інформація, якщо вона не містить цифрового підпису.
Пленумом Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 року передбачено, зокрема п.2.5, що «…будь-які подані учасниками процесу докази (зокрема, стосовно електронної інформації) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Електронні документи без електронного цифрового підпису не можуть взагалі братися до уваги, так як не можна однозначно сказати хто їх створював, судити про те, що електронний текст не піддавався ким не будь редагуванню». Електронні документи не можуть бути належним доказом у суді також через положення Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронний цифровий підпис» (ст.3 ЗУ від 22.05.2003 року), які регулюють електронний документообіг. Відповідно вказаному Закону (ст.1,5,6) любі електронні документи мають бути підписані електронними цифровими підписами (в ст.4 цього Закону сказано, що електронний цифровий підпис використовується фізичними і юридичними особами — суб’єктами електронного документообігу для ідентифікації підписувача і підтвердження цілісності даних).
Відповідно ст.55 КПК України (Потерпілий) передбачено таке:
“1.Потерпілим у кримінальному провадженні може бути фізична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано моральної, фізичної або майнової шкоди… 2.Права і обов’язки потерпілого виникають в особи з моменту подання заяви про вчинення щодо неї кримінального правопорушення або заяви про залучення її до провадження як потерпілого. Потерпілому вручається пам’ятка про процесуальні права та обов’язки особою, яка прийняла заяву про вчинення кримінального правопорушення”.
У відповідності до ст.26 КПК України (Диспозитивність) законодавцем передбачається таке:
“1.Сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених цим Кодексом. 3.Слідчий суддя, суд у кримінальному провадженні вирішують лише ті питання, що винесені на їх розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень цим Кодексом”.
У відповідності до Наказу Міністра юстиції України за № 1000/5 від 18.06.2015 року «Про затвердження правил організації діловодства та архівного зберігання документів у державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях» (із змінами і доповненнями, внесеними наказом Міністерства юстиції України від 04.07.2018 року за № 2277/5), а також відповідно до вимог Постанови Кабінету Міністрів України від 17.01.2018 року за №55 про «Деякі питання документування управлінської діяльності», копія документу має засвідчуватися підписом особи, яка виготовляє дану копію, із обов’язковим зазначенням його прізвища, імені і по-батькові, а також зазначенням його посади та дати створення даної копії. А щодо надсилання до органів влади офіційного звернення, то воно має пройти обов’язкову реєстрацію в канцелярії організації, містити підписи уповноважених осіб та керівника підрозділу, а також “мокрі” печатки та/або штампи. Стосовно електронних листів, то вони крім вищенаписаного мають містити цифровий підпис.
В статті 306 КПК України (Порядок розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора під час досудового розслідування) зазначається: «2.Скарги на рішення, дії чи бездіяльність під час досудового розслідування розглядаються не пізніше сімдесяти двох годин з моменту надходження відповідної скарги, крім скарг на рішення про закриття кримінального провадження, які розглядаються не пізніше п’яти днів з моменту надходження скарги. 3.Розгляд скарг на рішення, дії чи бездіяльність під час досудового розслідування здійснюється за обов’язкової участі особи, яка подала скаргу, чи її захисника, представника та слідчого чи прокурора, рішення, дії чи бездіяльність яких оскаржується. Відсутність належним чином повідомленого слідчого (детектива) чи прокурора не є перешкодою для розгляду скарги».
В ст.9 (Законність) КПК України зазначається: «1.Під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий, інші службові особи органів державної влади зобов’язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства». Ухвала слідчого судді, у відповідності до ст.370 КПК, за результатами перевірки законності і обгрунтованості рішень, дій чи бездіяльності слідчого, прокурора має бути законною, обгрунтованою та вмотивованою. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об’єктивно з’ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення. Зміст ухвали за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого, прокурора має відповідати вимогам ч.2 ст.372 КПК. Слідчий суддя при перевірці поданої скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого, прокурора та при винесенні рішення за результатами розгляду такої скарги не повинен вирішувати питання, що можуть стати предметом судового розгляду в цьому кримінальному провадженні.
Одночасно із визнанням рішення, дії чи бездіяльності слідчого, прокурора незаконним або необгрунтованим, в своїй ухвалі слідчий суддя може зазначити про те, що він зобов’язує посадову особу усунути допущене порушення, визначивши, яку саме дію необхідно припинити чи вчинити. Слідчий суддя самостійно не може прийняти те рішення, яке має бути прийняте слідчим чи прокурором на виконання ухвали, прийнятої за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого, прокурора.
У відповідності до Узагальнення про практику розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність органів досудового розслідування або прокурора під час досудового розслідування Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ Листом від 12.01.2017 № 9-49/0/4-17 пояснив наступне: «…Необхідність існування судового порядку оскарження аналізованого виду бездіяльності ґрунтується на закріпленні у ст.214 КПК обов’язку слідчого, прокурора невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, внести відповідні відомості до ЄРДР та розпочати розслідування. Таким чином, на відміну від процесуального порядку реагування на заяви та повідомлення про злочин, який було встановлено в КПК 1960 року, згаданий обов’язок слідчого або прокурора не вимагає оцінки цими суб’єктами такої заяви (повідомлення) на предмет наявності ознак складу злочину для того, щоб вчинити процесуальну дію, яка полягає у внесенні відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР. Наведене підтверджується імперативними положеннями ч.4 ст.214 КПК, згідно з якою відмова у прийнятті та реєстрації заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення не допускається. Окрім КПК, нормативні засади, пов’язані із вчиненням зазначеної процесуальної дії, регламентовані Положенням про порядок ведення ЄРДР, затвердженим наказом Генеральної прокуратури України від 06.04.2016 N 139, прийнятим на виконання вимог КПК України. Таким чином, з огляду на чіткий обов’язок внесення слідчим чи прокурором відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР із встановленням обмеженого процесуального строку для його виконання, за наявності лише загальних вимог до заяв чи повідомлення про кримінальне правопорушення, у разі встановлення факту звернення із заявою та констатації факту невнесення відомостей про кримінальне правопорушення в межах регламентованого ст.214 КПК 24-годинного строку, слідчі судді постановляють ухвали про задоволення скарг на бездіяльність слідчого чи прокурора. Відтепер у всіх справах обов’язковим є проведення досудового розслідування (прояв засади публічності), яке розпочинається слідчим, прокурором негайно після внесення заяви потерпілого до Єдиного реєстру досудових розслідувань».
Вищенаписане дає підстави вважати, що слідчий суддя Солом’янського районного суду м.Києва Усатова І.А. вчинила кримінальне правопорушення, яке передбачене ч.2 ст.364, ч.2 ст.366, ч.3 ст.375, ч.1 ст.396, ч.2 ст.15, ч.5 ст.27 КК України. Однак, якщо врахувати ще й те, що судова справа №760/33243/18 також витікає з предмету громадської діяльності особи 1, яка делегована йому Міністерством юстиції України, то протиправну діяльність судді Усатової І.А. слід розцінювати як таку, що направлена на зумисне перешкоджання виконанню його громадських обов’язків і тягне за собою кримінальну відповідальність, що передбачена ст.170 КК України. Крім того, як для даного випадку, дії судді Усатової І.А. є явно антидержавними, що направлені на підрив довіри громадськості до органів судової влади і керівників держави вцілому, що явно на руку зовнішнім ворогам нашої держави. Суддя Усатова І.А., явно через підривну співпрацю з зовнішнім ворогом, регулярно перевищує свої службові повноваження, вчиняє підроблення, покриває вчинені злочини, виносить неправосудні рішення, тим самим саботуючи роботу органів судової влади. Саботаж і бойкотування роботи судових органів прирівнюється до шпіонажу і зраді інтересам держави. Суддя Усатова І.А. умисно вчиняє посадові злочини на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, а також державній, економічній і інформаційній безпеці України. Перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту, шпигунство, надання іноземній державі, іноземній організації або їхнім представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України має безжально каратися, поки не розпочалися воєнні дії в м.Києві. Навмисна протидія нинішній державній політиці суддею Усатовою І.А. вже розчарувала частину українців у нинішньому курсі нашого уряду та призводить до агресивної настроєності населення. Зазначене підтверджує, що в діяльності судді Усатової І.А. наявний склад додаткового кримінального правопорушення, що передбачене ч.2 ст.111 КК України. Таким чином, відомості щодо вчинення кримінальних правопорушень суддею Усатовою І.А. містять всі ознаки злочину, що передбачені ст.170, ч.2 ст.364, ч.2 ст.366, ч.3 ст.375, ч.1 ст.396, ч.2 ст.111, ч.2 ст.15, ч.5 ст.27 КК України та підлягають невідкладному внесенню до Єдиного реєстру досудових розслідувань і є підставою для початку проведення досудового розслідування. З цього приводу були подані відповідні заяви до ГПД НАБУ, 1-ше СУ ДБР і ГСУ СБУ про вчинені кримінальні правопорушення суддею Усатовою І.А. Крім того, у відповідності до вимог ст.218 Закону України «Про Регламент Верховної Ради України» та ст.480, 482 КПК України, було прийнято рішення про колективне звернення до Генерального прокурора України про подання ним до Верховної Ради України пропозиції про зняття недоторканості з судді Усатової І.А. з метою подальшого притягнення її до кримінальної відповідальності. Крім того, було прийнято рішення про повідомлення Вищої Ради юстиції України про не належну поведінку судді Усатової І.А., яка порушила присягу судді. Очікуємо результатів адекватного реагування Генерального прокурора України щодо подання пропозиції до ВРУ, а також від ГПД НАБУ, СУ ДБР, ГСУ СБУ — стосовно внесення відповідних відомостей до ЄРДР, а від Вищої Ради юстиції України — відкриття дисциплінарної справи. Також очікуємо резонансу небайдужої міжнародної і української громадськості та належної реакції не корумпованого мас-медіа.