Маразм, самодурство і державна зрада судді Іващука В.Я.

09.03.2019 року, через поштову службу ДП «Укрпошта», особа 1 подав на ім’я слідчого судді Рівненського міського суду Рівненської області Денисюка П.Д. заяву за вих. № 3076/07 від 07.03.2019 року про його відвід у судовій справі №569/2560/19. У відповідності до рекомендованого повідомлення про вручення кореспонденції за штрихкодовим № 3302803975636, заяву за вих. № 3076/07 від 07.03.2019 року про відвід слідчому судді Денисюку П.Д. було отримано 11.03.2019 року уповноваженою особою Рівненського міського суду Маляр. Відповідно до положення ст.35 КПК України, автоматизованою системою розподілу судових справ було визначено суддю Рівненського міського суду Ковальова І.М. для розгляду заяви за вих. № 3076/07 від 07.03.2019 року про відвід судді Рівненського міського суду Денисюку П.Д. у справі 569/2560/19.
21.03.2019 року, рівно в 10 годин і 07 хвилин, в присутності двох студентів-практикантів, а також спеціаліста по адмініструванню комп’ютерних мереж Печерського районного суду м. Києва (який забезпечував проведення двох підряд судових засідань шляхом відеоконференції з Рівненським міським судом Рівненської області), за результатами розгляду судової справи № 569/2562/19
особа 1 в усній формі заявив судді Ковальову І.М. відвід у судовій справі №569/2560/19 щодо розгляду заяви за вих. № 3076/07 від 07.03.2019 року про відвід слідчому судді Денисюку П.Д.
Судячи з того, що суддя Ковальов І.М. завершив 21.03.2019 року судове засідання в режимі відеоконференції словами «робимо перерив на час розгляду заявленого відводу», можна зробити відповідний висновок, що він добре почув і цілком зрозумів текст заявленого йому відводу.
Також, доказом цьому є два комп’ютерні диски у судовій справі № 569/2562/19 із звукозаписом даного судового засідання та цифровий диктофон із звукозаписом цього судового засідання, який знаходиться в особи 1.
04.04.2019 року, у зухвале порушення вимог ст.35, 75-80, ч.3 ст.306 КПК України, а також у порушення вимог ст.19 Конституції України, без виклику в судове засідання особи 1 з приводу розгляду ним заявленого відводу судді Ковальову І.М. у судовій справі № 569/2560/19, даний суддя виніс незаконну ухвалу, якою відмовив у задоволенні заяви за вих. № 3076/07 від 07.03.2019 року про відвід слідчому судді Рівненського міського суду Денисюку П.Д.
При чому, суддя Ковальов І.М. не мав у своєму розпорядженні письмового варіанту заяви про його відвід у судовій справі № 569/2560/19, так як особа 1 на судовому засіданні в режимі відеоконференції 21.03.2019 року її заявив виключно в усній формі та клопотав про надання часу для її подачі у письмовій формі, разом із письмовими доказами, які обґрунтовуватимуть його доводи. Відтак, без участі особи 1 у судовому засіданні з розгляду заявленого 21.03.2019 року в усній формі відводу судді Ковальову І.М. у судовій справі №569/2560/19, уповноваженому судді на розгляд саме такої заяви – розглядати було абсолютно нічого.
Тим не менше, суддя Ковальов І.М., шляхом службового підроблення, описує в своїй незаконній ухвалі від 04.04.2019 року про те, що нібито особа 1 не з’явився на призначене судове засідання, в той час як на це саме засідання його ніхто не запрошував.
Більше того, перед тим як розглядати по суті заяву за вих. № 3076/07 від 07.03.2019 року про відвід слідчому судді Рівненського міського суду Денисюку П.Д. у судовій справі № 569/2560/19, спершу потрібно було розглянути заявлений 21.03.2019 року відвід судді Ковальову І.М. у судовій справі № 569/2560/19.
При чому, такий розгляд мав здійснювати не суддя Ковальов І.М., а той суддя, який мав визначитися системою авторозподілу. Як би там не було, спершу потрібно було винести ухвалу у судовій справі № 569/2560/19 за результатом розгляду заяви від 21.03.2019 року про відвід судді Ковальова І.М., без чого заяву про відвід судді Денисюка П.Д. не можна було розглядати.
Також заслуговує окремої уваги те, що насправді особа 1 не подавав заяви про відвід судді Денисюку П.Д. від 12.03.2019 року, що власне і доказується рекомендованим повідомленням про вручення кореспонденції за штрихкодовим номером 3302803975636, де чітко вказано дату подання заяви про відвід – 09.03.2019 року.
Все вищеописане свідчить про істотне порушення вимог кримінально-процесуального закону – винесення незаконної ухвали (відмова у доступі до правосуддя), що потребувало апеляційного розгляду і безумовного скасування саме такої ухвали. Оскільки вищенаписане порушувало норми матеріального і процесуального права особи 1, а тому вимагало скасування постановленої ухвали у судовій справі № 569/2560/19 від 04.04.2019 року і повторного призначення розгляду заяви від 21.03.2019 року про відвід судді Ковальову І.М., а вже згодом – про розгляд заяви за вих. № 3076/07 від 07.03.2019 року про відвід судді Денисюку П.Д.
Судова практика Рівненського апеляційного суду, Апеляційного суду Вінницької області та Київського апеляційного суду щодо розгляду подібних справ є сталою і вказує на те, що у 100% випадків членами колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ задовільнялися усі раніше подані апеляційні скарги особи 1, в яких мова йшла про розгляд судових справ без участі заявника, навіть коли таке право на оскарження не передбачалося прямими нормами КПК України.
17.04.2019 року, на підставі усього вищенаписаного, а також керуючись ст. 35, ч.1, 3 ст. 81, п.3 ст.306, ст.370, 372, 392, 393, 395, 396, 398, 407, 409, 410, 413, 422 КПК України, п.8 ст.129, ст. 55, 64, 68 Конституції України, ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, особа 1 подав апеляційну скаргу за вих. № 3189/17 на Ухвалу судді Рівненського міського суду Рівненської області Ковальова І.М. у судовій справі № 569/2560/19 на адресу Рівненського апеляційного суду.
02.05.2019 року особа 1 отримав рекомендований лист за штрихкодовим номером 3302804250007 з ухвалою у судовій справі від 24.04.2019 року (без номера) від судді-аутсайдера (фігуранта у трьох кримінальних справах за ідентичні злочини) Рівненського апеляційного суду Іващука Володимира Ярославовича, якою останній відмовив у відкритті апеляційного провадження. Свою відмову суддя Іващук В.Я. мотивував положенням ч.4. ст.399 та ч.1 ст.392 КПК України, однак при цьому зухвало знехтувавши Конституцією України та положенням ст.370, 372, 35, 75-81, 306 КПК.
Також суддя Іващук В.Я. знехтував і судовою практикою Рівненського апеляційного суду, адже за ідентичних підстав даний суд уже розглядав десятки подібних скарг і безперешкодно задовольняв їх, посилаючись на вимоги ст.370, 372 КПК і Конституції України, а також на незаконність винесених ухвал.
Більше того, суддя Іващук В.Я. вчинив службове підроблення, адже зазначив в своїй неправосудній ухвалі завідомо неправдиву інформацію стосовно повернення особі 1 оригіналу його апеляційної скарги з додатками, в той час як в конверті знаходилися лише дуже неякісні її копії і копії додатків.
Пунктом 8 ст.129 Конституції України визначено, що кожному громадянину гарантується право на апеляційний перегляд його справи та у визначених законом випадках – на касаційне оскарження судового рішення.
Стаття 55 Конституції України зазначає, що “кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань”.
Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується (ч.3 ст.8 Конституції). Право на справедливий судовий розгляд також закріплено Міжнародним пактом про громадянські і політичні права та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (ч.1 ст.6).
Право на справедливий судовий розгляд охоплює і право кожного на доступ до правосуддя. У доктрині Європейського суду з прав людини та його практиці “право на суд” охоплює три основні елементи:
1) наявність “суду”, який встановлений відповідно до закону і відповідає вимогам незалежності і неупередженості;
2) наявність у суду достатньої компетенції для вирішення всіх аспектів спору чи обвинувачення, до яких застосовується ст. 6 Конвенції;
3) особа повинна мати доступ до такого суду.
У рішенні в справі “Голдер проти Сполученого Королівства”, 1975 року Європейський суд відзначив: “Було б неприйнятним, на думку суду, якби ч.1 ст. 6 детально визначала процесуальні гарантії сторонам у судовому провадженні, не забезпечивши, насамперед, того, без чого користування такими гарантіями було б неможливим, а саме: доступу до суду.
Характеристики “справедливості, публічності та оперативності судового провадження були б марними за відсутності судового провадження”.
Тож право на доступ до правосуддя в контексті цивільного провадження має дуже важливе значення, і без сумніву його необхідно вважати засадою.
Доступ до правосуддя в контексті цивільного провадження означає надання учасникові провадження можливості (права) звертатися до суду за захистом свого права чи охоронюваного законом інтересу, заявляти різного роду клопотання, оскаржувати до судді, суду чи суду вищої інстанції рішення учасників провадження, які наділені владними повноваженнями і вчиняють ці дії чи ухвалюють рішення.
В практиці Європейського суду з прав людини щодо питання права на суд, на доступ до нього чітко визначився підхід, згідно з яким особі має бути забезпечена можливість звернутися до суду для вирішення певного питання, і держава не повинна вводити правові або чинити нелегітимні перешкоди для здійснення цього права.
Пункт 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає наступне: «Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов’язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення…».
Відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» за №3477-IV від 23.02.2016 року, із змінами і доповненнями, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського Суду як джерело права. Рішенням Європейського Суду у справі «Білуха проти України» (заява № 33949/02 від 09.11.2006 року) встановлено, що відповідно до практики Європейського Суду, наявність безсторонності щодо п.1 ст.6 повинна визначатися за суб’єктивним та об’єктивним критеріями.
Відповідно до суб’єктивного критерію, беруться до уваги лише особисті переконання та поведінка окремого судді, тобто чи виявляв суддя упередженість або безсторонність у даній справі. Відповідно до об’єктивного критерію визначається, серед інших аспектів, чи забезпечував суд як такий
та його склад, відсутність будь-яких сумнівів у його безсторонності.
Стосовно суб’єктивного критерію, то особиста безсторонність суду презюмується, поки не надано доказів протилежного (рішення у справі «Ветштайн проти Швейцарії», пункт 43). Стосовно об’єктивного критерію, то це означає, що при вирішенні того, чи є у цій справі обґрунтовані
причини побоюватися, що певний суддя був небезсторонній. Позиція заінтересованої особи є важливою, але не вирішальною. Вирішальним же є те, чи можна вважати такі побоювання обґрунтованими. Важливим питанням є довіра, яку суди повинні вселяти в громадськість у демократичному суспільстві (рішення у справі «Ветштайн проти Швейцарії» та рішення у справі «Кастілло Альгар проти Іспанії», п.45 від 28.10.98 р.).
Згідно з ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 p., яка закріплює право на справедливий суд, кожна людина має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.
В ст.9 (Законність) Кримінально процесуального Кодексу України зазначається:
«1.Під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий, інші службові особи органів державної влади зобов’язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства».
Ухвала слідчого судді, у відповідності до ст. 370 КПК, за результатами перевірки законності і обгрунтованості рішень, дій чи бездіяльності слідчого, прокурора має бути законною, обгрунтованою та вмотивованою. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об’єктивно з’ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Зміст ухвали за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого, прокурора має відповідати вимогам ч.2 ст.372 КПК.
У відповідності до ст. 68 Конституції України кожен зобов’язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. У відповідності до ст.64 Конституції України, конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Вищенаписане дає підстави вважати, що суддя Рівненського апеляційного суду Іващук В.Я. вчинив кримінальне правопорушення, яке передбачене ч.2 ст.364, ч.2 ст.366, ч.3 ст.375, ч.1 ст.396, ч.2 ст.15, ч.5 ст.27 КК України. Однак, якщо врахувати ще й те, що судова справа № 569/2560/19 також витікає з предмету громадської діяльності особи 1, яка делегована йому Міністерством юстиції України, то протиправну діяльність судді Іващук В.Я. слід розцінювати як таку, що направлена на зумисне перешкоджання виконанню його громадських обов’язків і тягне за собою додаткову кримінальну відповідальність, що передбачена ст.170 КК України. Крім того, як для даного випадку, дії судді Іващук В.Я. є явно антидержавними, що направлені на підрив довіри громадськості до органів судової влади і керівників держави вцілому, що явно на руку зовнішнім ворогам нашої держави. Суддя Іващук В.Я., явно через підривну співпрацю з зовнішнім ворогом, регулярно перевищує свої службові повноваження, вчиняє підроблення, покриває вчинені злочини, виносить неправосудні рішення, порушує присягу судді, незаконно відсторонює від законної участі заявників у судовому розгляді поданих ними заяв, тим самим саботуючи роботу органів судової влади. Саботаж і бойкотування роботи судових органів прирівнюється до шпіонажу і зраді інтересам держави. Суддя Іващук В.Я. умисно вчиняє посадові злочини на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, а також державній, економічній і інформаційній безпеці України. Перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту, шпигунство, надання іноземній державі, іноземній організації або їхнім представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України має безжально каратися, поки не розпочалися воєнні дії в м.Києві. Навмисна протидія нинішній державній політиці суддею Іващук В.Я. вже розчарувала частину українців у нинішньому курсі нашого уряду та призводить до агресивної настроєності населення. Зазначене підтверджує, що в діяльності судді Іващук В.Я. наявний склад окремого кримінального правопорушення, що передбачене ч.2 ст.111 КК України. Таким чином, відомості щодо вчинення кримінальних правопорушень суддею Іващук В.Я. містять всі ознаки злочину, що передбачені ч.2 ст.364, ч.2 ст.366, ч.3 ст.375, ч.1 ст.396, ст.170, ч.2 ст.111, ч.2 ст.15, ч.5 ст.27 КК України та підлягають невідкладному внесенню до Єдиного реєстру досудових розслідувань і є підставою для початку проведення досудового розслідування. З цього приводу були подані відповідні заяви до ГПД НАБУ, СУ ДБР і ГСУ СБУ про вчинені кримінальні правопорушення суддею Іващук В.Я. Крім цього, у відповідності до вимог ст.218 Закону України «Про Регламент Верховної Ради України» та ст.480, 482 КПК України, було прийнято рішення про колективне звернення до Генерального прокурора України про подання ним до Верховної Ради України пропозиції про зняття недоторканості з судді Іващук В.Я. з метою подальшого притягнення його до кримінальної відповідальності. Також, було прийнято рішення про повідомлення Вищої Ради юстиції України про не належну поведінку судді Іващук В.Я., який регулярно порушує присягу судді. Очікуємо результатів адекватного реагування Генерального прокурора України щодо подання пропозиції до ВРУ, а також від ГПД НАБУ, СУ ДБР, ГСУ СБУ — стосовно внесення відповідних відомостей до ЄРДР, а від Вищої Ради юстиції України — відкриття дисциплінарної справи. Також очікуємо резонансу небайдужої міжнародної і української громадськості та належної реакції не корумпованого мас-медіа.