Могильний О. П., Мазур М. В. і Матієк Т. В. Саботаж і зрада

26.03.2019 року особа 1 подав до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу на Ухвалу слідчого судді Солом’янського районного суду м.Києва Жовноватюк В.С. у судовій справі № 760/2952/19 від 18.03.2019 року.
Підставою для подання апеляційної скарги було прийняття слідчим суддею Солом’янського районного суду м.Києва Жовноватюк В.С. судового рішення без виклику сторін у судове засідання (п.3 ст.306 КПК), а також положення ст.370, 372, 75-80, 424-428, 436, 438 КПК України, п.8 ст.129, ст.55, 64, 68 Конституції України, ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (істотне порушення вимог кримінально-процесуального закону – винесення незаконної ухвали (відмова у доступі до правосуддя).
28.03.2019 року суддя Київського апеляційного суду Габрієль Віктор Олександрович виніс ухвалу в судовому провадженні № 11-сс/824/2293/2019, якою було відмовлено особі 1 у відкритті апеляційного провадження, яка повністю суперечить його попереднім судовим рішенням та рішенням його колег при розгляді ідентичних скарг.
Підставою для відмови у відкритті провадження суддя Київського апеляційного суду Габрієль В.О. зазначив те, що частиною 3 ст.309 КПК України передбачено, що скарги на інші ухвали слідчого судді оскарженню не підлягають, що не узгоджується перш за все з його попередніми судовими рішеннями в ідентичних справах (розгляд суддями першої інстанції скарг на бездіяльність органу досудового розслідування без виклику скаржника, в порушення ч.3 ст.306 КПК України) які він задовольняв, посилаючись на вимоги ст. 370, 372, 392, 393, 395, 396, 398, 407, 409, 410, 413, 422 КПК, а також на п.8 ст.129, ст. 55, 64, 68 Конституції України та ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, які є найвищими законами та мають прерогативу в порівнянні з КПК.
Відповідно, суддя Габрієль В.О. раніше неодноразово відкривав судові провадження за подібними апеляційними скаргами та був одним із тих суддів, які задовольняли їх з підстав (Цитата) «істотного порушення вимог кримінально-процесуального закону…, «оскаржувана апелянтом ухвала є незаконною, а тому підлягає скасуванню». Тобто, суддя Габрієль В.О., розглядаючи подані такого роду скарги, в одних випадках застосовує положення ч.3 ст.309 КПК, а в інших – покладається на «істотне порушення вимог кримінально-процесуального закону – винесення незаконної ухвали, що надавало йому право приймати подібного ґатунку скарги та задовольняти їх. Відтак, протиправність відмови у відкритті провадження суддею Київського апеляційного суду Габрієль В.О. за поданою скаргою спростовується п’ятьма як для прикладу судовими рішеннями цієї ж самої апеляційної інстанції у провадженнях: № 11-сс/824/1115/2019 від 26.02.2019 року, № 11-сс/824/676/2018 від 30.10.2018 року, № 11-сс/796/3492/2017 від 12.07.2017 року, № 11-сс/796/1059/2018 від 15.02.2018 року, № 11-сс/796/2752/2018 від 13.06.2018 року, які особа долучав до апеляційної і касаційної скарги. Вказані судові рішення приймалися апеляційною інстанцією за результатами розгляду скарг, що не підпадали під визначення ч.3 ст.309 КПК України, а виключно з позиції істотного порушення вимог кримінально-процесуального закону суддями першої інстанції, а також з приводу порушення конституційного права особи 1 на доступ до правосуддя, яке захищене міжнародною Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.
На підставі вищенаписаного, особа 1 звернувся до Касаційного кримінального суду Верховного Суду із касаційною скаргою на Ухвалу судді-доповідача судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду Габрієль В.О. у провадженні № 11-сс/824/2293/2019 від 28.03.2019 року, що перешкоджає подальшому кримінальному провадженню. В якості обгрунтування своїх доводів особа 1 навів наступні норми вітчизняного і міжнародного права.
Пунктом 8 ст.129 Конституції України визначено, що кожному громадянину гарантується право на апеляційний перегляд його справи та у визначених законом випадках – на касаційне оскарження судового рішення.
Стаття 55 Конституції України зазначає, що «кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань». Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується (ч.3 ст.8 Конституції).
Право на справедливий судовий розгляд також закріплено Міжнародним пактом про громадянські і політичні права та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (ч.1 ст.6 Конвенції). Право на справедливий судовий розгляд охоплює і право кожного на доступ до правосуддя. У доктрині Європейського суду з прав людини “право на суд” охоплює 3 елементи:
1) наявність «суду», який встановлений відповідно до закону і відповідає вимогам незалежності і неупередженості;
2) наявність у суду достатньої компетенції для вирішення всіх аспектів спору чи обвинувачення, до яких застосовується ст. 6 Конвенції;
3) особа повинна мати доступ до такого суду.
У рішенні в справі «Голдер проти Сполученого Королівства», 1975 року Європейський суд відзначив: «Було б неприйнятним, на думку суду, якби ч.1 ст.6 детально визначала процесуальні гарантії сторонам у судовому провадженні, не забезпечивши, насамперед, того, без чого користування такими гарантіями було б неможливим, а саме: доступу до суду». Характеристики «справедливості, публічності та оперативності судового провадження були б марними за відсутності судового провадження». Тож право на доступ до правосуддя в контексті цивільного провадження має дуже важливе значення, і без сумніву його необхідно вважати засадою. Доступ до правосуддя в контексті кримінального провадження означає надання учасникові провадження можливості (права) звертатися до суду за захистом свого права чи охоронюваного законом інтересу, заявляти різного роду клопотання, оскаржувати до судді, суду чи суду вищої інстанції рішення учасників провадження, які наділені владними повноваженнями і вчиняють ці дії чи ухвалюють рішення.
В практиці Європейського суду з прав людини щодо питання права на суд, на доступ до нього чітко визначився підхід, згідно з яким особі має бути забезпечена можливість звернутися до суду для вирішення певного питання, і держава не повинна вводити правові або чинити нелегітимні перешкоди для здійснення цього права. Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у ч.1 ст.6 Конвенції, не є абсолютним. Воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави-учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду. Однак Суд повинен переконатись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи мірою, що сама суть права буде зведена нанівець.
Зазначені та інші обмеження оскарження дій чи рішень органів, які ведуть провадження, не обмежують загальне право на доступ до суду (правосуддя). Так, у низці рішень Європейського суду з прав людини, юрисдикцію якого в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено, що право на справедливий судовий розгляд може бути обмежено державою, лише якщо це обмеження не завдає шкоди самій суті права.
Пункт 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає наступне: «Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов’язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення…».
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» за №3477-IV від 23.02.2016 року, із змінами і доповненнями, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського Суду як джерело права.
Рішенням Європейського Суду у справі «Білуха проти України» (заява № 33949/02 від 09.11.2006 року) встановлено, що відповідно до практики Європейського Суду, наявність безсторонності щодо п.1 ст. 6 повинна визначатися за суб’єктивним та об’єктивним критеріями. Відповідно до суб’єктивного критерію, беруться до уваги лише особисті переконання та поведінка окремого судді, тобто чи виявляв суддя упередженість або безсторонність у даній справі. Відповідно до об’єктивного критерію визначається, серед інших аспектів, чи забезпечував суд як такий та його склад, відсутність будь-яких сумнівів у його безсторонності. Стосовно суб’єктивного критерію, то особиста безсторонність суду презюмується, поки не надано доказів протилежного (див. рішення у справі «Ветштайн проти Швейцарії», пункт 43). Стосовно об’єктивного критерію, то це означає, що при вирішенні того, чи є у цій справі обґрунтовані причини побоюватися, що певний суддя був небезсторонній. Позиція заінтересованої особи є важливою, але не вирішальною. Вирішальним же є те, чи можна вважати такі побоювання об’єктивно обґрунтованими. Важливим питанням є довіра, яку суди повинні вселяти в громадськість у демократичному суспільстві (рішення у справі «Ветштайн проти Швейцарії» та рішення у справі «Кастілло Альгар проти Іспанії», пункт 45 від 28.10.1998 року).
Згідно з ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 p., яка закріплює право на справедливий суд, кожна людина має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.
В ст.9 (Законність) Кримінально процесуального Кодексу України зазначається: «1.Під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий, інші службові особи органів державної влади зобов’язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства». Ухвала слідчого судді, у відповідності до ст.370 КПК, за результатами перевірки законності і обгрунтованості рішень, дій чи бездіяльності слідчого, прокурора має бути законною, обгрунтованою та вмотивованою. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об’єктивно з’ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення. Зміст ухвали за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого, прокурора має відповідати вимогам ч.2 ст.372 КПК України. Слідчий суддя при перевірці поданої скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого, прокурора та при винесенні рішення за результатами розгляду такої скарги не повинен вирішувати питання, що можуть стати предметом судового розгляду в цьому кримінальному провадженні.
Одночасно із визнанням рішення, дії чи бездіяльності слідчого, прокурора незаконним або необгрунтованим, в своїй ухвалі слідчий суддя може зазначити про те, що він зобов’язує посадову особу усунути допущене порушення, визначивши, яку саме дію необхідно припинити чи вчинити. Слідчий суддя самостійно не може прийняти те рішення, яке має бути прийняте слідчим чи прокурором на виконання ухвали, прийнятої за результатами розгляду скарги на рішення, дії, бездіяльність слідчого.
У відповідності до ст.68 Конституції України, кожен зобов’язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. У відповідності до ст.64 Конституції України (Конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
10.05.2019 року особа 1 отримав рекомендований лист з ухвалою у провадженні № 51-1991ск19 від 25.04.2019 року від головуючого судді Другої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду Могильного Олега Павловича (судді колегії: Мазур Микола Вікторович, Матієк Тетяна Василівна), якою останні відмовили у відкритті касаційного провадження. Свою відмову суддя Могильний О.П., Мазур М.В., Матієк Т.В. мотивували положенням ч.4. ст.399 та ч.3 ст.307, ст.309 КПК України, при цьому зухвало знехтувавши Конституцією України, Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, а також положеннями ст.370, 372, 35, 81, 306 КПК України.
Більше того, вказані судді підмінили справжні причини подання касаційної і апеляційної скарг, адже в своїй ганебній ухвалі за № 51-1991ск19 від 25.04.2019 року неправдиво зазначили, що особа 1 нібито не погоджується із ухвалою, якою відмовлено у задоволенні його скарги на бездіяльність керівника УВК НАБУ Осипчука Р.С., тоді як особа 1 оскаржував факт проведення судового засідання без його участі.
Останнє порушувало норми матеріального і процесуального права, а тому робило ухвалу судді Жовноватюк В.С. неправосудною. Крім цього, відмова у доступі до правосуддя – це порушення, яке знаходиться у прямій компетенції Конституції України, а тому судді Могильний О.П., Мазур М.В. і Матієк Т.В. не мали права керуватися нормами КПК України, як на підставу для відмови у відкритті провадження, оскільки КПК уступає по своїй силі Конституції України.
Також, судді Могильний О.П., Мазур М.В., Матієк Т.В. знехтували і судовою практикою Київського апеляційного суду, адже за ідентичних підстав даний суд уже розглядав десятки подібних скарг і безперешкодно задовольняв їх, посилаючись на вимоги ст.370, 372 КПК (на незаконність винесених ухвал), Конституцію України та Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод. Хіба не за ці міжнародні стандарти права щодня і на протязі усіх п’яти років гинуть в АТО найперспективніша, найсвідоміша і найпатріотичніша молодь України? Судді Могильний О.П., Мазур М.В. і Матієк Т.В. через свою твердолобість “забули” про посмертний героїзм Небесної Сотні і про десятки тисяч загиблих воїнів АТО, які зовсім не задумуючись віддали свої безцінні життя за право українського народу жити без ярма і у відповідності до існуючих стандартів міжнародного права. Більше того, судді Могильний О.П., Мазур М.В. і Матієк Т.В. саме у такий спосіб навмисно сплюндровують добру пам’ять про загиблу Небесну Сотню і бійців АТО, нівелюючи своїми диверсійними діями героїчні досягнення українського народу. Сподіватимемося, що у м.Києві знайдуться виживші ветерани АТО і учасники Майдану, які влаштують цим ганебним диверсантам сміттєву чи фекальну люстрацію.
Вищенаписане дає підстави вважати, що судді Могильний О.П., Мазур М.В. і Матієк Т.В. вчинили кримінальне правопорушення, що передбачене ч.2 ст.368, ч.2 ст.364, ч.2 ст.375, ч.2 ст.366, ч.1 ст.396, ч.2 ст.256, ч.2 ст.15, ч.5 ст.27 КК України. Однак, якщо врахувати ще й те, що судова справа № 760/2952/19 також витікає з предмету громадської діяльності особи 1, яка делегована йому Міністерством юстиції України, то протиправну діяльність суддів Могильного О.П., Мазур М.В. і Матієк Т.В. слід розцінювати як таку, що направлена на зумисне перешкоджання виконанню його громадських обов’язків і тягне за собою додаткову кримінальну відповідальність, що передбачена ст.170 КК України. Крім цього, як для даного випадку, дії суддів Могильного О.П., Мазур М.В. і Матієк Т.В. є явно антидержавними, що направлені на підрив довіри громадськості до органів судової влади і керівників держави вцілому, що явно на руку зовнішнім ворогам нашої держави. Судді Могильний О.П., Мазур М.В. і Матієк Т.В., явно через підривну співпрацю з зовнішнім ворогом, перевищують свої службові повноваження, вчиняють підроблення, покривають вчинені злочини, постановляють неправосудні рішення, порушують присягу судді, тим самим саботуючи роботу судових органів. Саботаж і бойкотування роботи судових органів прирівнюється до шпіонажу і зраді інтересам держави. Судді Могильний О.П., Мазур М.В. і Матієк Т.В. умисно вчиняють посадові злочини на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, а також державній, економічній і інформаційній безпеці України. Перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту, шпигунство, надання іноземній державі, іноземній організації або їхнім представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України має безжально каратися, поки не розпочалися воєнні дії в м.Києві. Навмисна протидія нинішній державній політиці суддями Могильним О.П., Мазур М.В. і Матієк Т.В. вже розчарувала частину українців у нинішньому курсі нашого уряду та призводить до агресивної настроєності населення. Зазначене підтверджує, що в діяльності суддів Могильного О.П., Мазур М.В. і Матієк Т.В. наявний склад ще одного кримінального правопорушення, що передбачене ч.2 ст.111 КК України. Таким чином, відомості щодо вчинення кримінальних правопорушень суддями Могильним О.П., Мазур М.В. і Матієк Т.В. мають всі ознаки злочину, що передбачені ст.170, ч.2 ст.364, ч.2 ст.366, ч.2 ст.375, ч.1 ст.396, ч.2 ст. 256, ч.2 ст.111, ч.2 ст.15, ч.5 ст.27 КК України та підлягають невідкладному внесенню до Єдиного реєстру досудових розслідувань і є підставою для початку проведення досудового розслідування. З цього приводу були подані відповідні заяви ГПД НАБУ, ГСУ ГПУ, ГСУ СБУ і СУ ДБР про вчинені кримінальні правопорушення суддями Могильним О.П., Мазур М.В. і Матієк Т.В. Крім того, у відповідності до вимог ст.218 Закону України «Про Регламент Верховної Ради України» та ст.480, 482 КПК України, було прийнято рішення про колективне звернення до Генерального прокурора України про подання ним до Верховної Ради України пропозиції про зняття недоторканості з суддів Могильного О.П., Мазур М.В. і Матієк Т.В. з метою подальшого притягнення їх до кримінальної відповідальності. Також, було прийнято рішення про повідомлення Вищої Ради Правосуддя про не належну поведінку суддів Могильного О.П., Мазур М.В. і Матієк Т.В., які порушили присягу судді. Очікуємо результатів адекватного реагування Генерального прокурора України щодо подання пропозиції до ВРУ, а також від ГПД НАБУ, ГСУ ГПУ, ГСУ СБУ і СУ ДБР — стосовно внесення відповідних відомостей до ЄРДР, а від Вищої Ради Правосуддя — відкриття дисциплінарних справ. Також очікуємо резонансу небайдужої міжнародної і української громадськості та належної реакції не корумпованого мас-медіа.