Василенко П.Ю. і Жидовцев А.В. працюють на банди злочинців

20.06.2019 року, особа 1 та ще 15 потерпілих осіб від злочинів суб’єкту підприємницької діяльності (погроза розправою дорослим особам сім’ї, погроза вбивством малолітніх дітей, демонтаж та викрадення державного майна, пошкодження цілісності спільного комунального майна, самовільне будівництво, самовільне облаштування вхідної групи, самовільне облаштування рекламних конструкцій, продаж алкогольних виробів у помешканні житлового будинку без наявних дозволів тощо) подали оперативно-слідчій групі (в особі слідчого Хімей О.І.) на ім’я начальника СВ Солом’янського УП ГУ НП в м.Києві Жидовцева А.В. колективну заяву про вчинення кримінального правопорушення, за результатами чого було створено протокол прийняття усної заяви про вчинення кримінального правопорушення та було відібрано відповідні пояснення з кожного із 15 заявників, крім особи 1. У даній заяві потерпілими було вказано всі елементи вчиненого злочину: об’єкт, об’єктивна сторона, суб’єкт, суб’єктивна сторона. Також, у своїй заяві потерпілі зазначили всі ознаки вчиненого злочину: час, місце, спосіб, особу, що вчинила злочин і її місце роботи тощо. Крім цього, потерпілими було кваліфіковано вчинення вищевказаною особою злочину – за ч.2 ст.129, ч.3 ст.296, ст.197-1, ст.198 КК України. Відповідно, в протоколі прийняття заяви були всі необхідні дані для внесення її відомостей до ЄРДР впродовж 24 годин начальником СВ Солом’янського УП ГУ НП в м.Києві Жидовцевим А.В., у відповідності до положення п.6 ст.39 КПК, або уповноваженим слідчим.
При чому, дана заява (повідомлення) про вчинення кримінального правопорушення, відповідно до ст.214 КПК України та Наказу Генерального прокурора України за № 139 від 06.04.2016 року «Про єдиний реєстр досудових розслідувань» підлягала реєстрації та подальшому розгляду в порядку кримінально-процесуального законодавства. Тобто, подана заява про вчинення кримінального правопорушення не була зверненням громадян (заявою, скаргою), яка подавалася не в порядку, передбаченому Законом України «Про звернення громадян» від 02.10.1996 року, і тому не підлягала розгляду відповідно до цього Закону.
Однак, у порушення ч.1 ст.2 КК України, п.1,4 ст. 214 КПК України та п.3.3.1 Наказу про порядок ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань, затвердженого Генеральним прокурором України за № 139 від 06.04.2016 року, станом на 24.06.2019 року жодного із заявників у жодний із способів так і не було повідомлено начальником СВ Солом’янського УП ГУ НП в м.Києві Жидовцевим А.В. або уповноваженим слідчим про внесення до ЄРДР відомостей поданої заяви від 20.06.2019 року на місці вчиненого злочину.
Пунктом 1 ч.2 ст.39 КПК України передбачено, що саме керівник органу досудового розслідування уповноважений визначати слідчого (слідчих), який здійснюватиме досудове розслідування, а у випадках здійснення досудового розслідування слідчою групою – визначати старшого слідчої групи, який керуватиме діями інших слідчих. В таку групу слідчих може бути включений і сам керівник органу досудового розслідування. Разом з тим, включення до групи слідчих керівника органу досудового розслідування є необов’язковим, оскільки, в силу наданих процесуальним законом, зокрема п.п. 4,6 ч.2 ст.39 КПК України повноважень, керівник органу досудового розслідування уповноважений вживати заходів щодо усунення порушень вимог законодавства у випадку їх порушення слідчим, здійснювати досудове розслідування, виконувати функції реєстратора кримінальних правопорушень, користуючись при цьому повноваженнями слідчого. А слідчий, відповідно до п.1 ч.1 ст.40 КПК України, уповноважений починати досудове розслідування та розглядати подані йому клопотання. Наведене свідчить про те, що оскаржувана бездіяльність начальника органу досудового розслідування, яка полягає у не внесенні відомостей до ЄРДР у визначений КПК України строк, поданої колективної заяви про вчинення кримінального правопорушення є предметом оскарження в суді в порядку, визначеному ст.303-307 КПК України.
24.06.2019 року, що відповідало 5 (п’ятому) процесуальному дню (з оглядом на ч.5 ст.115 КПК України), 16 потерпілих осіб подали (шляхом звернення в суд через уповноважену особу 1) через канцелярію суду скаргу за вих. № 3288/24 від 24.06.2019 року на бездіяльність начальника СВ Солом’янського УП ГУ НП в м. Києві Жидовцева А.В.
У відповідності до ч.4 ст.214 КПК України, слідчий, прокурор або ж детектив чи інша службова особа, уповноважена на прийняття та реєстрацію заяв і повідомлень про кримінальні правопорушення, зобов’язані прийняти та зареєструвати таку заяву чи повідомлення. Відмова у прийнятті та реєстрації заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення не допускається.
Як передбачено ч.1 ст. 214 КПК України, слідчий невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення, зобов’язаний внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань та розпочати розслідування. Тобто, з вище зазначеної правової норми випливає, що вона встановлює імперативний обов’язок після отримання заяви про вчинення кримінального правопорушення – унесення за нею відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань. Досудове розслідування, відповідно до ч.2 ст.214 КПК України, розпочинається з моменту внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань. Крім того, згідно із положенням п. п. 1.1., 1.4. Розділу ІІ Наказу Генеральної прокуратури України «Про єдиний реєстр досудових розслідувань» від 06.04.2016 року за № 139, формування Реєстру розпочинається із внесення до нього слідчим, прокурором відповідних відомостей про кримінальне правопорушення, зазначених в заяві чи повідомленні про його вчинення. Відповідно до п.2.1 Розділу II Наказу за № 139 від 06.04.2016 року про порядок ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань, затвердженого Генеральним прокурором України, облік кримінальних правопорушень, у тому числі за заявами, які надійшли до СВ Солом’янського УП ГУ НП в м. Києві здійснюється за дорученням його керівника шляхом внесення до ЄРДР відомостей, визначених частиною 5 ст.214 КПК України.
Пунктом 8 частини 1 статті 3 КПК України встановлено коло посад, які підпадають під визначення керівник органу досудового розслідування, відповідно такою особою, як для даного прикладу являється – начальник СВ Солом’янського УП ГУ НП в м. Києві Жидовцев А.В. Отже, подання заяви, яка є повідомленням про кримінальне правопорушення, зобов’язувало начальника СВ Солом’янського УП ГУ НП в м.Києві Жидовцева А.В., шляхом надання доручення, забезпечити внесення необхідних відомостей до ЄРДР. Попри зазначене, викладені у протоколі прийняття усної заяви про вчинені кримінальні правопорушення відомості до ЄРДР не внесені, внаслідок чого досудове розслідування фактично не здійснюється. Ухилення від виконання вказаного обов’язку свідчить про бездіяльність керівника органу досудового розслідування, що тягне за собою карну відповідальність. Також, п. 2.2. Розділу ІІ Наказу Генеральної прокуратури України «Про єдиний реєстр досудових розслідувань» передбачено, що у випадку вчинення кримінального правопорушення досудове розслідування розпочинається невідкладно. За умови встановлення обставин, які свідчать про вчинення кримінального правопорушення, проводиться досудове розслідування відповідно до вимог статті 214 КПК України. Статтею 55, 129 Конституція України зазначає, що кожному громадянину гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових осіб та службових осіб. Відповідно до ч.1 ст.24 КПК України, кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом. Згідно ч.1 ст.25 КПК України, прокурор, слідчий зобов’язані в межах своєї компетенції розпочати досудове розслідування в разі надходження заяви (повідомлення) про вчинення кримінального правопорушення, а також вжити всіх передбачених законом заходів для встановлення події кримінального правопорушення та особи, яка його вчинила. Оскільки повнота дослідження кримінального провадження означає встановлення всього кола фактичних обставин, що можуть суттєво вплинути на рішення у кримінальному провадженні, використання такої сукупності доказів, яка обгрунтовує зроблені висновки як такі, що не залишають місця сумнівам, оскільки наявність сумнівів не узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом» (див. рішення від 18.01.1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» (Ireland v.the United Kingdom), який застосовується при оцінці доказів, а такі докази можуть «випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту» (Рішення Європейського суду з прав людини, справа «Коробов проти України» за № 39598/03 від 21.07.2011 року).
Відповідно до п. 2 Інформаційного листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про деякі питання порядку оскарження рішень, дій чи бездіяльності під час досудового розслідування» від 9 листопада 2012 року за № 1640/0/4-12, у статті 303 КПК визначено порядок оскарження бездіяльності слідчого, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення, тобто – впродовж 24 годин!
У відповідності до Узагальнення про практику розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність органів досудового розслідування або прокурора під час досудового розслідування Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ Листом від 12.01.2017 № 9-49/0/4-17 пояснив наступне: «…Необхідність існування судового порядку оскарження аналізованого виду бездіяльності ґрунтується на закріпленні у ст.214 КПК обов’язку слідчого, прокурора невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, внести відповідні відомості до ЄРДР та розпочати розслідування. Таким чином, на відміну від процесуального порядку реагування на заяви та повідомлення про злочин, який було встановлено в КПК 1960 року, згаданий обов’язок слідчого або прокурора не вимагає оцінки цими суб’єктами такої заяви (повідомлення) на предмет наявності ознак складу злочину для того, щоб вчинити процесуальну дію, яка полягає у внесенні відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР. Наведене підтверджується імперативними положеннями ч.4 ст.214 КПК, згідно з якою відмова у прийнятті та реєстрації заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення не допускається. Окрім КПК, нормативні засади, пов’язані із вчиненням зазначеної процесуальної дії, регламентовані Положенням про порядок ведення ЄРДР, затвердженим наказом Генеральної прокуратури України від 06.04.2016 N 139, прийнятим на виконання вимог КПК. Зазначені нормативні засади, як засвідчили результати проведеного аналізу судової практики, також беруться до уваги слідчими суддями під час розгляду аналізованого в межах цього підрозділу виду скарг. Таким чином, з огляду на чіткий обов’язок внесення слідчим чи прокурором відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР із встановленням обмеженого процесуального строку для його виконання, за наявності лише загальних вимог до заяв чи повідомлення про кримінальне правопорушення, у переважній більшості випадків у разі встановлення факту звернення із заявою та констатації факту невнесення відомостей про кримінальне правопорушення в межах регламентованого ст.214 КПК 24-годинного строку, слідчі судді постановляють ухвали про задоволення скарг на бездіяльність слідчого чи прокурора. Відтепер у всіх справах обов’язковим є проведення досудового розслідування (прояв засади публічності), яке розпочинається слідчим, прокурором негайно після внесення заяви потерпілого до Єдиного реєстру досудових розслідувань».
У судовому засіданні судом має бути встановлено, що строки, регламентовані ст.214 КПК України для внесення моєї заяви до ЄРДР, в рамках даної заяви, дотримано не було, у зв’язку з чим, слідчий суддя, розглянувши мою скаргу, у межах наявних та поданих до суду доказів на час її розгляду, за своїм внутрішнім переконанням, яке грунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюючи кожний доказ, що наявний у провадженні, з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів – з точки зору достатності та взаємозв’язку, має у своєму розпорядженні всі підстави вважати її обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.
Враховуючи вищевикладене, при цьому керуючись ст. 55, 56, 214, 303-307 КПК України, Наказом про порядок ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань, затвердженого Генеральним прокурором України за №139 від 06.04.16 року, а також ч.2 ст.129, ч.3 ст.296, ст.197-1, ст.198 КК України та Узагальненням про практику розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність органів досудового розслідування або прокурора під час досудового розслідування Вищого спеціалізованого суду України з розгляду Цивільних і кримінальних справ (Лист від 12.01.17 № 9-49/0/4-17) 16 потерпілих осіб просили суд:
1) Розглянути дану скаргу до 72 годин;
2) Зобов’язати начальника СВ Солом’янського УП ГУ НП в м. Києві Жидовцева А.В. внести до ЄРДР відомості протоколу прийняття усної заяви від 20.06.2019 року про вчинення кримінального правопорушення за ч.2 ст.129, ч.3 ст.296, ст.197-1, ст.198 КК України;
3) Зазначити в резулятивній частині усі визначені кваліфікаційні статті вчиненого злочину – ч.2 ст.129, ч.3 ст.296, ст.197-1, ст.198 КК України;
4) Зобов’язати начальника СВ Солом’янського УП ГУ НП в м.Києві Жидовцева А.В. надати потерпілим належним чином завірені витяги з ЄРДР та Пам’ятки про процесуальні права і обов’язки потерпілого у кримінальних провадженнях;
5) Зобов’язати начальника СВ Солом’янського УП ГУ НП в м. Києві Жидовцева А.В. повідомити суд про виконання Ухвали суду (у відповідності до ст.129-1 Конституції України);
6) За наслідками розгляду даної скарги надати потерпілим копію Ухвали, а у разі затримки її видачі – надіслати її на мою поштову адресу у визначений законом строк.
19.07.2019 року слідчий суддя Солом’янського районного суду м.Києва задовольнив скаргу за вих. № 3288/24 від 24.06.2019 року 16 потерпілих осіб в повному обсязі та зобов’язав своєю Ухвалою у судовій справі № 760/18169/19 уповноважених осіб Солом’янського УП ГУ НП в м.Києві впродовж 24 годин з моменту отримання копії ухвали внести до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомості про вчинене кримінальне правопорушення та розпочати досудове розслідування, про що повідомити 16 потерпілих осіб. При чому, Солом’янське УП ГУ НП в м.Києві було завчасно повідомлено відповідними повістками про призначення судового засідання з розгляду колективної скарги за вих. № 3288/24 від 24.06.2019 року ще в перших числах липня місяця. Однак, взамін виконання ухвали у судовій справі № 760/18169/19 від 19.07.2019 року, начальник Солом’янського УП ГУ НП в м.Києві Василенко Павло Юрійович 20.07.2019 року надіслав лист за вих. № В-3704-кц/125/55/05-2019, яким повідомив потерпілих осіб втім, що він не буде виконувати вимог ухвали слідчого судді (?), а матеріали поданої заяви від 20.06.2019 року про вчинення кримінального правопорушення він списав до архіву нібито за наслідками відсутності складу злочину, при цьому всьому зазначаючи, що заява ним розглядалася в порядку Закону України “Про звернення громадян”, що не узгоджується ані з КПК, ані з здоровістю глузду даного начальника.
Пунктом 9 ч.2 ст.129 Конституції України передбачено одну з основних засад судочинства — обов’язковість рішень суду. Виконання будь-якого судового рішення є невід’ємною стадією процесу правосуддя. Тому при вирішенні спору про відповідальність держави за невиконання судового рішення суд повинен з’ясувати причини такого невиконання та визначити державний орган, з вини якого це сталося. При цьому необхідно мати на увазі, що Європейський суд з прав людини у рішенні, ухваленому 7 травня 2002 року у справі «Бурдов проти Росії», наголосив, що для держави є неприпустимим виправдання неможливості виконання судового рішення відсутністю належного фінансування, некомпетентність слідчого чи через бездіяльність керівника органу досудового розслідування.
В статті 21 КПК України (Доступ до правосуддя та обов’язковість судових рішень) зазначається:
«1. Кожному гарантується право на справедливий розгляд та вирішення справи в розумні строки незалежним і неупередженим судом, створеним на підставі закону.
2. Вирок та ухвала суду, що набрали законно; сили в порядку, визначеному цим Кодексом, с обов’язковими і підлягають безумовному виконанню на всій території України.
3. Кожен мас право на участь у розгляді в суді будь-якої інстанції справи, що стосується його прав та обов’язків, у порядку, передбаченому цим Кодексом.
4. Якщо інше не передбачено цим Кодексом, здійснення кримінального провадження не може бути перешкодою для доступу особи до інших засобів правового захисту, якщо під час кримінального провадження порушуються її права, гарантовані Конституцією України та міжнародними договорами України».
В статті 535 (Звернення судового рішення до виконання) КПК України передбачено:
«1.Судове рішення, що набрало законної сили, якщо інше не передбачено цим Кодексом, звертається до виконання не пізніш як через три дні з дня набрання ним законної сили або повернення матеріалів кримінального провадження до суду першої інстанції із суду апеляційної чи касаційної інстанції або Верховного Суду України. 4.Органи, що виконують судове рішення, повідомляють суд, який постановив судове рішення, про його виконання».
В статті 534 ( Порядок виконання судових рішень у кримінальному провадженні) КПК України передбачено: «2. Судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, підлягає безумовному виконанню».
Відповідальність за ч.1 і 2 ст.382 ККУ настає у випадку невиконання рішення лише одного органу державної влади — суду. Поняттям суд охоплюються всі існуючі в Україні суди, які входять до судової системи України: Конституційний Суд України і суди загальної юрисдикції, у т.ч. спеціалізовані. Незважаючи на те, що ч.З ст.382 ККУ не містить аналогічної вказівки, так само і рішення Європейського суду з прав людини підлягають виконанню лише за умови, якщо вони є остаточними. Остаточне рішення, як правило, виносить відповідна палата, яка розглядає справу, а в передбачених зазначеною Конвенцією виняткових випадках — Велика палата Європейського суду з прав людини. Відповідальність за ст.382 ККУ може настати лише у випадку невиконання службовою особою правосудного судового рішення. Для наявності складу злочину, передбаченого ч.1 і 3 ст.382 ККУ, не потрібно, щоб невиконання судового рішення було злісним. Злочин є закінченим з моменту відмови виконати судове рішення (з початку ухилення від виконання судового рішення) або з моменту перешкоджання його виконанню. Для визначення моменту закінчення цього злочину важливим є встановлення моменту надходження судового рішення до службової особи, яка повинна його виконувати, і строку виконання судового рішення, який встановлено законом або судом. Суб’єктом злочину може бути лише службова особа, яка відповідно до повноважень повинна була вчинити дії по виконанню судового рішення або завдяки своїм повноваженням мала можливість перешкодити останньому. Такими службовими особами можуть бути керівники та інші службові особи підприємств, установ, організацій, державні виконавці тощо.
У відповідності до ст.68 Конституції України, кожен зобов’язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. У відповідності до ст.64 Конституції України (Конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією.
Хіба не за ці стандарти вітчизняного права щодня і на протязі майже п’яти років гинуть в АТО найперспективніша, найсвідоміша і найпатріотичніша молодь України? Василенко П.Ю. і Жидовцев А.В. через свою нахабність, протиправність і корумпованість напевно забули про героїзм Небесної Сотні і про десятки тисяч загиблих воїнів АТО, які віддали свої безцінні життя за право решти українського народу жити у відповідності до європейських стандартів права. Більше цього, Василенко П.Ю. і Жидовцев А.В. саме у такий спосіб навмисно сплюндровують добру пам’ять про загиблу Небесну Сотню і бійців АТО, нівелюючи своїми диверсійними діями їх героїчні досягнення. Сподіватимемося, що Києві знайдуться виживші ветерани АТО чи учасники Майдану, які влаштують цим ганебним персонам фекальну люстрацію, якщо наш уряд та керівники силових структур нашої держави не бажають реагувати на це неподобство у встановлений спосіб.
Вищенаписане дає підстави вважати, що Василенко П.Ю. і Жидовцев А.В. вчинили повторне кримінальне правопорушення, яке передбачене ч.3. ст.382, ч.2 ст.365, ч.2 ст.364, ч.2 ст.366, ч.2 ст.368, ч.1 ст.396, ч.2 ст.256, ч.2 ст.15, ч.5 ст.27 КК України. Однак, якщо врахувати ще й те, що судова справа № 760/18169/19 від 19.07.2019 року також являється частиною громадської роботи особи 1, на яку його було уповноважено Міністерством юстиції України, то протиправну діяльність Василенко П.Ю. і Жидовцева А.В. слід розцінювати як таку, що направлена на зумисне перешкоджання діяльності його громадської організації і тягне за собою кримінальну відповідальність, що передбачена ст.170 КК України. Крім цього, як для даного випадку, дії Василенко П.Ю. і Жидовцева А.В. є явно антидержавними, що направлені на підрив довіри громадськості до правоохоронних органів і керівників держави вцілому, що явно на руку зовнішнім ворогам нашої держави. Василенко П.Ю. і Жидовцев А.В., явно через підривну співпрацю з зовнішнім ворогом, в черговий раз перевищили свої службові повноваження, вчинили підроблення, приховали вчинені злочини, не виконали чергового судового рішення, надають допомогу злочинним угрупуванням, регулярно перешкоджають діяльності громадської організації особи 1, тим самим саботуючи роботу органів поліції. Саботаж і бойкотування роботи органів поліції прирівнюється до шпіонажу і зраді інтересам держави. Василенко П.Ю. і Жидовцев А.В. умисно вчинили посадові злочини на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, а також державній, економічній і інформаційній безпеці України. Перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту, шпигунство, надання іноземній державі, іноземній організації або їхнім представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України має безжально каратися, поки не розпочалися воєнні дії в м.Києві. Навмисна протидія нинішній державній політиці Василенко П.Ю. і Жидовцевим А.В. вже розчарувала частину українців у нинішньому курсі нашого уряду та призводить до агресивної настроєності населення. Зазначене підтверджує, що в діяльності Василенко П.Ю. і Жидовцева А.В. наявний склад додаткового кримінального правопорушення, що передбачене ч.1 ст.111 КК України. Таким чином, відомості щодо вчинення кримінальних правопорушень Василенко П.Ю. і Жидовцевим А.В. містять всі ознаки злочину, що передбачені ч.3 ст.382, ч.2 ст.365, ч.2 ст.364, ч.2 ст.366, ч.2 ст.368, ч.1 ст.396, ч.2 ст.256, ч.1 ст.111, ст.170, ч.2 ст.15, ч.5 ст.27 КК України та підлягають невідкладному внесенню до ЄРДР і є підставою для початку проведення досудового розслідування.
З цього приводу були подані відповідні заяви до ГПД НАБУ, СУ ДБР, ГСУ СБУ про вчинені кримінальні правопорушення Василенко П.Ю. і Жидовцевим А.В. Очікуємо результатів адекватного реагування ГПД НАБУ, СУ ДБР, ГСУ СБУ стосовно вчасності внесення відповідних відомостей до ЄРДР та результатів проведеного досудового розслідування. Також очікуємо резонансу небайдужої міжнародної і української громадськості та належної реакції не корумпованого мас-медіа.