Судді-зрадники: Слюсар Т.А., Волошина В.М., Панченко М.М.

26.05.2015 та 27.05.2015 року було вчинено подвійний розбійний напад на приватне підприємство особи 1 мешканцями квартири № 180, що знаходиться в будинку № 3 по вулиці О.Шовкуненка в м.Києві Можаєвим Ігором Миколайовичем, (31.01.1968 року народження, паспорт серії СН, №100379, що виданий 22.02.1996 року, Дніпровським РУ ГУ МВС України в м.Києві, що працює водієм на ОО «Восток») та його дружиною Можаєвою (Рисичук) Г.С., дочкою Можаєвою А.С., зятем та онуками. Внаслідок розбійного нападу було пошкоджено особисте майно особи 1, яке орендувало приватне підприємство: сміттєві баки, тросові замки, фігурні елементи білої і червоної бруківки, песчаник (каміння), анкери, дверні замки, дверні ручки тощо. Крім цього, було демонтовано і викрадено декоративні елементи вуличної лави відпочинку. По даній справі було відкрито кримінальне провадження за № 1201510009005252 за кваліфікацією вчиненого злочину – ч.2 ст.185, ч.4 ст.296 КК України, в якому і досі “проводиться” досудове розслідування у зв’язку з тим, що фігуранти у справі провадження постійно переховується від органів слідства. У результаті такого розбійного нападу на приватне підприємство особі 1 було завдано майнової шкоди на загальну суму 19 449,25 грн. (дев’ятнадцять тисяч чотириста сорок дев’ять 25 коп.). Крім цього, Позивач змушеним був постійно оплачувати своїми особистими коштами витрати на придбання поштових конвертів, поштових марок, офісного паперу, ксероксних картриджів, ксероксних чорнил, комп’ютерних дисків, кулькових ручок, степлерів, скобок, коректорів і т.д., а також оплачувати рекомендовані і цінні поштові відправлення, без чого реалізувати свої процесуальні права у цивільному позові було б абсолютно неможливо. Це саме стосувалося і досудового розслідування у кримінальному провадженні за № 1201510009005252, яке вимагало від потерпілого певного контролю, доказування, спонукання слідчих до вчинення процесуальних дій, що також змушувало потерпілого оплачувати поштові конверти, поштові марки, офісний папір, ксероксні картриджі, ксероксні чорнила, комп’ютерні диски, кулькові ручки, степлери, скобки і коректори, а також оплачувати рекомендовані і цінні поштові відправлення. Додаткові витрати склали 5131,00 грн. Враховуючи вкрай великий об’єм роботи зі звернень, Позивач уже не в силі був у рукописній формі складати процесуальні документи, а відтак був змушеним придбати принтер економ класу К31003/01 за ціною 3 869,00 грн. (три тисячі вісімсот шістдесят дев’ять грн. 00 коп.). А оскільки розбійний напад на приватне підприємство було вчинено громадянином Можаєвим Ігором Миколайовичем з застосуванням холодної зброї (сокири) та елементів віроломства (насильницького проникнення в приміщення), то останнє призвело до значних психічних потрясінь і стало причиною того, що у Позивача загострилися наявні захворювання та виникли нові хвороби, які потребували придбання дорогих ліків для тривалого лікування. Отож, Позивач вимушений був зупинити свою підприємницьку діяльність та тривало лікуватися, на що додатково витратив суму в 22 618,00 грн. Загальна сума матеріального збитку на день подання позовної заяви становила 47 198,25 грн.
Враховуючи те, що суддя Солом’янського районного суду м.Києва Лазаренко Владлена Володимирівна, шляхом службових підроблень, навмисно затягнула розгляд цивільної справи до 3,5 (трьох з половиною років), не дивлячись на те, що Відповідач та його представники жодного разу не з’являлися на судові засідання з розгляду цивільної справи № 760/10650/16-ц, то це все посприяло тому, що грошові витрати Позивача у вищевказаних причинах збільшилися до межі 287 194,75 грн.
На жаль, суддя Солом’янського районного суду м.Києва Лазаренко Владлена Володимирівна, виносячи 28 листопада 2018 року неправосудне Рішення у судовій справі № 760/10650/16-ц, чомусь не діяла в силу вимог ст.22, 1166, 1192 ЦК України та ст. 2, 5, 10, 12, 13, 15, 49, 76, 77, 82, 83, 141, 223, 259, 263 ЦПК України, однак вчинила зухвале службове підроблення з метою отримання неправомірної вигоди від Відповідача по справі Можаєва І.М. Щодо останнього, то воно проявляється втім, що своєчасне винесення позитивного Рішення у цивільному процесі могло ефективно використатися у досудовому розслідуванні кримінального провадження за № 1201510009005252 та стати причиною для вручення Повідомлення про підозру фігуранту Можаєву І.М.
Однак, суддя Лазаренко В.В. навмисно затягнула цей процес, що б згодом дії Можаєва І.М. підпали під положення ст.49 КПК України (Звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строків давності). Для цього вказана суддя брехала законному представнику особи 1 (за довіреністю) про те, що начебто Позивач просив не проводити декотрі судові засідання без його участі та переносив призначені судові засідання (хоча в справі провадження досі немає жодного такого клопотання), або невмотивовано переносила призначені судові засідання до 3 раз підряд (1 раз у 4-5 календарних місяців), або взагалі не являлася на декотрі призначені судові засідання, або ж відміняла їх через позачерговість розгляду кримінальних справ (у зв’язку з продовженням терміну тимчасового утримування під ватрою) тощо.
28.11.2018 року суддя Лазаренко В.В. винесла Рішення у провадженні № 2/760/2500/18 з особливим цинізмом, безграмотністю, бездарністю, брехливістю та з порушенням присяги судді.
Позивач, вважаючи Рішення судді Лазаренко В.В. у провадженні № 2/760/2500/18 від 28.11.2018 року таким, що не відповідає нормам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи, подав 18.01.2019 року Апеляційну скаргу на рішення Солом’янського районного суду м.Києва від 28.11.2018 року у провадженні № 2/760/2500/18, в якій зазначав таке.
По-перше. Жоден із доводів Позивача не був врахований. Фактично вони були тільки продекларовані суддя Лазаренко В.В. в її неправосудному Рішенні. Позицію Позивача в рішенні було тільки оголошено.
Не було вказано ніяких доводів “за” чи “проти”. Не було будь-якого посилання на норму закону, на відношення до заперечень та позицію Позивача.
По-друге. Однобічність, формалізований підхід, а також зацікавленість у позитивному для Відповідача вирішенні справи.
По-третє. Неповне з’ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.
Суд першої інстанції неповно з’ясував обставини, що мають значення для справи, оскільки в позовній заяві всі обставини не викладені в повному обсязі та не зазначено докази, які потрібно для підтвердження обставин та фактів. Суд в Рішенні лише виклав висновки, які абсолютно не відповідають обставинам справи. Позивач вважає, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, а саме ст.3, 8, 27, 28, 32, 35, 50, 51, 65, 66, 68 Конституції України, оскільки суд повинен вирішувати питання з максимально можливим урахуванням інтересів сторін по справі. Також суд першої інстанції порушив норми процесуального права – ч.4 ст.82 ЦПК України і не взяв до уваги обставини та доводи, що наводив Позивач. Також Позивач наголошує суду, що в позовній заяві про відшкодування шкоди суд гуртувався на поясненнях Позивача, але, в свою чергу не прийняв до уваги жодного документу, що були надані ним.
Доказом першим, що суд першої інстанції, постановляючи остаточне Рішення у справі провадження, навіть не ознайомлювався із судовою справою №760/10650/16-ц, є наступне.
Як витікає із клопотання Позивача від 12.06.2017 року про повернення судового збору (а.с.98, том 1), суд своєю Ухвалою від 31.07.2017 року повернув Позивачеві раніше ним сплачений судовий збір в сумі 580 грн. (а.с.110, том 1). В той же самий час, з незрозумілих причин, суд виносить судове Рішення від 28.11.2018 року, яким зобов’язує Відповідача оплатити Позивачу витрати з оплати судового збору в сумі в 520,00 грн.
Доказ другий: 09.06.2016 року Позивач помилково сплатив судовий збір на суму в 580 грн. 00 коп., про що свідчить квитанція за №25 (а.с.3, том 1). В той же самий час, з незрозумілих причин, суд виносить Рішення від 28.11.2018 року, яким зобов’язує Відповідача оплатити Позивачу витрати з оплати судового збору в сумі в 520,00 грн. А чому 520 грн., коли в справі суду фігурує сум Позивача не відомий. В той же самий час, як це добре видно з копії паспорта Позивача, де ДПІ у Солом’янському районі ГУ ДФС у м. Києві зробила відповідний запис і завірила його печаткою і штампом, що ІПН Позивач не має, і що ідентифікувати його потрібно виключно за даними паспорта (а.с.12, том 1).
Доказ третій: у фіскальних чеках законом не передбачено зазначати прізвища та адреси проживання покупця, однак в деяких чеках згадуються прізвища осіб, які проходять у справі провадження як свідки або Відповідачі, яким Позивач неодноразово направляв передплачену кореспонденцію, виходячи з вимог ЦПК України, однак з не зрозумілих підстав суддя Лазаренко В.В. не прийняла їх до уваги (а.с.140, том 1).
Доказ четвертий: том 1 і том 2 не містить опису вмісту судової справи, що в черговий раз доводить, що суддя Лазаренко В.В. на момент винесення Рішення не знала що в даній справі є (станом на 22.12.2018 року).
Доказ п’ятий: у 2 та 5 абзаці другої сторінки Рішення суддя Лазаренко В.В. вказує, що нібито Можаєва А.С. причетна до нападу на підприємство Позивача, що не відповідає дійсності. Насправді Можаєва А.С. залучена до провадження у причині фальсифікації доказів і звинувачень, через що КП «Київреклама» незаконно демонтувала і вилучила приватну вивіску Позивача, тим самим завдавши йому матеріального збитку на суму 8600,00 грн. (а.с. 161-162, том 1).
Доказ шостий: у 6 абзаці 4 сторінки Рішення суддя Лазаренко В.В. навмисно не вказала усіх правдивих подій, оскільки приховала факти спроби Відповідача вирвати вхідні двері та увірватися з сокирою до приміщення приватного підприємства Позивача, у зв’язку з чим останній пошкодив дверні замки і накладні ручки, що власне суддя і дослідила з відеозапису з відеореєстратора (диск наявний у справі суду).
Доказ сьомий: у 8 абзаці 4 сторінки Рішення суддя Лазаренко В.В. чи не навмисно не повністю перерахувала пошкоджене чи викрадене майно Відповідачем, на прикладі детального опису слідчого, що міститься у витягу з ЄРДР (а.с.18-19, том 1).
Доказ восьмий: у 6 абзаці 5 сторінки Рішення суддя Лазаренко В.В. неправдиво зазначає, що нібито Позивач покладає збитки від викрадання відеокамер, мікрофонів та пошкодження кронштейну відеокамери невстановленими особами саме на Відповідача. У докази цьому може слугувати наявний у справі суду диск з звукозаписом судового засідання-дебатів, на якому записана розмова Позивача, в якій він повідомив суд що збитки за викрадання відеокамер і мікрофонів, а також за пошкодження кронштейну до відеокамери та за незаконно вилучену КП «Київреклама» рекламну вивіску не включені в загальну суму судового позову в її останній редакції – про збільшення судових вимог від 19.06.2018 року.
Доказ дев’ятий: у відповідності до положення ст.1192 ЦК України, розмір збитків підлягає відшкодуванню потерпілому, з розрахунку вартості майна за вартістю на момент судового розгляду. Саме про це суд і сам зазначив в останньому абзаці 7 сторінки Рішення, однак чомусь розрахунки свої робив, виходячи з дат придбання пошкодженого і викраденого майна – 2009-2015 рр. При цьому особливо слід зазначити, як для прикладу, що вартість одного імпортного сміттєвого баку, який був розбитим, на момент розгляду даної судової справи уже становив 8000,00 грн.
Якщо ж підрахувати усі порубані, пошкоджені і викрадені речі Позивача за вартістю на день судового розгляду справи, то реальна вартість їх сягне порядка 75000,00 грн.
Доказ десятий: у відповідності до положення ст.22 ЦК України, «1. Особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Однак, суд не притримався цього закону та не врахував інші (реальні) майнові втрати Позивача, які він зазнав через протиправні дії Відповідача: на канцелярські і поштові витрати, витрати на лікування, витрати на ремонт пошкодженого майна та придбання нового майна, взамін викраденого та пошкодженого, а також на послуги по реставрації майна, яке згодом було пошкоджене та викрадене.
Доказ одинадцятий: у 4 абзаці 8 сторінки Рішення суддя Лазаренко В.В. неправдиво зазначила, що «…зміст вищевказаних розрахунково-касових документів свідчить про те, що… придбані приватним підприємством (назва підприємства)”. Насправді ж Позивач сплачував власними готівковими коштами за придбання цих самих речей, про що свідчить форма і структура платіжних документів, так як безготівкові документи виглядають інакше (платіжне доручення, що проведене банком в відповідною банківською печаткою).
Доказ дванадцятий: у 5 абзаці 10 сторінки Рішення суддя Лазаренко В.В. зазначає, що за її власними підрахунками сума збитків Позивача складає 4 326,80 грн., однак у резулятивній частині ця сума чомусь змінилася на 3 136,00 грн., плюс витрати з судового збору – 520,00 грн., який насправді складав 580,00 грн. (які Позивачеві вже було повернуто за ухвалою суду).
Позивач вважає що суд апеляційної інстанції повинен звернути увагу також на наступне, що не було враховано судом першої інстанції:
I. Вже з самого початку складання Рішення суд уникнув повного опису пошкодженого майна Позивача, і в першу чергу – пошкодження дверних замків і накладних ручок при віроломній спробі увірватися Відповідачу з сокирою до приміщення приватного підприємства. Судом першої інстанції не враховано покази свідка особи 2, яка вказала суду, що вона упізнала у тій людині, що вчинила розбійний напад, громадянина Можаєва І.М. (докази досі містяться на комп’ютерних дисках суду та на портативному диктофоні Позивача).
Суд з незрозумілих підстав відмовив Позивачу у застосуванні до свідка події Алдошиної І.Л. грошові стягнення та приводи, яка розмовляла з Відповідачем під час пошкождення майна Позивача, та яка безпосередньо знає усю рідню Відповідача по справі і могла надати суду детальну інформацію щодо інших членів його сім’ї, з якими Відповідач демонтував і викрав лаву «Ексклюзив» та дорубував сокирою майно Позивача, що уціліло після першого розбійного нападу. Суд чи не навмисно не взяв до уваги те, що реставрація лави «Ексклюзив» збільшувала її номінальну вартість утричі.
Суд чи не навмисно не взяв до уваги те, що монтажні роботи по встановленню «нового» дверного замка і «нових» дверних ручок збільшило вартість матеріального збитку при їх пошкодженні майже у два рази, а також що монтажні роботи по встановленню пошкодженого дверного замка і дверних ручок збільшило вартість матеріального збитку при їх пошкодженні майже у два рази.
Суд першої інстанції не зміг чи то не захотів відрізнити платіжне доручення (сплачене безготівково юридичною особою) від платіжного документу, сплаченого фізичною особою готівковими коштами, однак неправомірно стверджує, що платником викрадених і пошкоджених речей було приватне підприємство. Також, суд протиправно стверджує, що платіжні документи, які оплачувалися готівкою Позивача або його приватною банківською картою, мусять підлягати доказуванню, так як в Україні ДФС не вимагає зазначати в фіскальних чеках чи в товарних чеках прізвища покупця.
Суд з незрозумілих підстав не взяв до своєї уваги навіть те, що декотрі фіскальні чеки, якими Позивач обгрунтовував свої витрати, містять дані осіб, що проходили у даній цивільній справі, яким Позивач згідно вимог ЦПК, надсилав копії відповідних заяв: копії позовних заяв, копії заяв про витребовування доказів, копії заяв про забезпечення доказів тощо.
Суд першої інстанції в резулятивній частині Рішення зазначив суму збитку Позивача, яка підлягає стягненню з Відповідача, однак яка суттєво менша за ту, яка судом зазначена в описовій частині Рішення. Суд в резулятивній частині зазначив судовій збір, як збиток Позивача, який підлягає стягненню з Відповідача, однак який вже був повернутим Позивачу за ухвалою суду.
Суд резулятивній частині вказав судовій збір в сумі 520 грн., як збиток Позивача, який підлягає стягненню з Відповідача, однак який насправді складав 580,00 грн.
Суд протиправно тричі відмовив Позивачу у задоволенні поданих заяв про забезпечення доказів та про витребовування інформації, що могло надати суду практично всю інформацію на інших членів розбійного нападу, а відповідно – залучити їх до даного провадження в якості співвідповідачів.
Позивач не згоден з твердженням суду першої інстанції в частині «…що підтвердження доказами не знайшли, а показання свідка особи 2 щодо вказаних обставин суд оцінив як недопустимий доказ».
Положення ч.3 ст.368 ЦК України визначають, що власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди. Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду визначені ст.1166 ЦК України. Відповідно до положень ч.1 ст.368 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними діями чи бездіяльністю особистими немайновими правами фізичної особи або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала, що судом першої інстанції було повністю проігноровано.
II. В частині описової частини рішення, а саме: «Продовжуючи аналіз обставин справи, судом з’ясовано, що Позивачем з метою відновлення пошкодженого майна було придбано замок, вартість 1724 грн., комплект дверних ручок, вартість 750,00 грн. Витрати на придбання пошкодженого замка та його встановлення, включено Позивачем до розрахунку збитків безпідставно». Позивач не згоден з даним твердженням суду першої інстанції та вважає що судом прийняте таке твердження неправомірно з порушенням його прав.
III. В частині описової частини рішення, а саме: «Крім цього, Позивачем до розрахунку збитків безпідставно включені витрати на канцелярські матеріали, т.я. не надано жодного доказу, який підтверджує, що ці витрати зроблені Позивачем, пов’язуються з відновленням права». З даним твердженням Позивач також не згодний, так як ним подано всі підтверджуючі докази того, що за 3,5 років судових тяжб Позивач дійсно витрачав власні кошти на канцелярські і поштові витрати, без яких не було б можливим супроводження судового позову, про що і залучив до судової справи відповідні товарні і фіскальні чеки.
IV. Судом не були досліджені матеріали щодо витрат на лікування та ліки Позивачем. Жодного чеку не було досліджено. Що наводить на думку, що суд упереджено поставився до особи Позивача.
Суд навмисно обійшов те, що Позивачу робилися медичними закладами м.Києва відповідні лікувальні і оздоровчі призначення майже після кожного виду діагностичних і консультативних заключень, про що Позивач залучив до судової справі товарні і фіскальні чеки.
26.06.2019 року Київським апеляційним судом в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ Слюсар Тетяни Андріївни, Панченко Миколи Миколайовича і Волошиної Валентини Миколаївни була винесена Постанова у провадженні № 22-ц/824/3954/2019, якою Апеляційну скаргу особи 1 було задоволено частково, а саме, Рішення Солом`янського районного суду м.Києва від 28.11.2018 року було скасовано та ухвалено по справі Постанову нового змісту: стягнути з громадянина Можаєва Ігоря Миколайовича на користь особи 1 матеріальну шкоду, в сумі 9268 грн. 20 коп. Стягнути з Можаєва Ігоря Миколайовича в дохід держави судовий збір, в сумі 551 грн. 20 коп. У задоволенні позову у іншій частині вимог відмовити.
Позивач не погоджується з винесеною неправосудною Постановою у провадженні № 22-ц/824/3954/2019 від 26.06.2019 року з наступних підстав.
Статтею 263 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Окрім того, Постановою Пленуму Верховного Суду від 18.12.2009 № 14 «Про судове рішення у цивільній справі» (далі – Постанова), встановлено, що рішення суду, як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України, принципу верховенства права. При прийнятті оскаржуваного рішення, судом не дотримано вищевказаних вимог законодавства, неповно з’ясовано обставини, які мають значення для справи, складено висновки, які не відповідають матеріалам справи, порушено норми матеріального та процесуального права, а відповідачем не доведено (і навіть не надано) своїх заперечень.
Доказом того, що суд апеляційної інстанції, виносячи Постанову у провадженні №22-ц/824/3954/2019 керувався лише стислою доповіддю позивача, однак зовсім не ознайомлювався з матеріалами судової справи №760/10650/16 є наступне:
a) перш за все, у судовій справі наявні численні видаткові накладні, в яких зазначено прізвище покупця (позивача), його адресу, вартість та кількість придбаного товару, дані на продавця. Однак, в 3 абзаці 6 сторінки Постанови від 26.06.2019 року колегія суддів завідомо неправдиво зазначила, що позивачем «…не долучено доказів на підтвердження понесених таких витрат на відновлення порушеного права»;
b) у судовій справі наявні фіскальні чеки, в яких зазначено прізвища сторін даного цивільного провадження та свідків (Алдошина, Можаєв, Саковський), яким позивач рекомендованим і цінним поштовими відправленнями багаторазово скеровував копії процесуальних документів, передбачених нормами ЦПК (копії позовної заяви, учочнення позовних вимог, збільшення позовних вимог, заяви про витребування інформації і т.д.), із зазначенням ваги, дат, адрес, вартості, даних на продавця (на прикладі а.с.140, том 1). Однак, в 3 абзаці 6 сторінки Постанови від 26.06.2019 року колегія суддів неправдиво зазначила, що позивачем «…не долучено доказів на підтвердження понесених таких витрат на відновлення порушеного права»;
c) у судовій справі наявні фіскальні чеки, в яких зазначено назву та кількість придбаного товару, дати, вартість, номер кредитної карти позивача, дані на продавця. Однак, в 3 абзаці 6 сторінки Постанови від 26.06.2019 року колегія суддів неправдиво зазначила, що позивачем «…не долучено доказів на підтвердження понесених таких витрат на відновлення порушеного права»;
d) у судовій справі наявні фіскальні чеки, в яких зазначено назву та кількість придбаного товару готівковими коштами позивача, дати, вартість, дані на продавця. При цьому закони України не передбачають обов’язку продавця вказувати у фіскальних чеках прізвище, ім’я та по-батькові покупця, а також адресу проживання покупця. Позаяк, нормами ЦПК і Конституції України не передбачено обов’язку позивача доводити суду те, що виходить за рамки законності, конституційності, а зрештою – здоровості глузду. Однак, в 3 абзаці 6 сторінки Постанови від 26.06.2019 року колегія суддів завідомо неправдиво зазначила, що позивачем «…не долучено доказів на підтвердження понесених таких витрат на відновлення порушеного права»;
e) у судовій справі наявні матеріали, які свідчать про наявність причинного зв’язку між діями відповідача та станом здоров’я позивача у формі надання свідчень двох свідків (особа 2, особа 3), а також протоколів медичних обстежень і заключень, лікарських призначень, фіскальних чеків і видаткових накладних про придбання лікарських засобів. Однак, в 4 абзаці 6 сторінки Постанови від 26.06.2019 року колегія суддів завідомо неправдиво зазначила, що позивачем «…до справи не долучено матеріалів, які б свідчили про наявність причинного зв’язку між діями відповідача та станом здоров’я особи 1»;
f) у відповідності до норм ЦПК, суд першої інстанції мав повне право на призначення і проведення судових експертиз наданих позивачем доказів, однак цього не вчинив, тим самим визнавши достатність і допустимість наданих позивачем доказів. Однак, в 4 абзаці 6 сторінки Постанови від 26.06.2019 року колегія суддів завідомо неправдиво зазначила, що позивачем «…до справи не долучено матеріалів, які б свідчили про наявність причинного зв’язку між діями відповідача та станом здоров’я особи 1»;
g) у відповідності до норм ЦПК, навіть при наявності у судовій справі висновків експерта, останні не є обов’язковими для прийняття на їх основі судового рішення, оскільки носять суто рекомендаційний характер. Однак, в 4 абзаці 6 сторінки Постанови від 26.06.2019 року колегія суддів завідомо неправдиво зазначила, що позивачем «…до справи не долучено матеріалів, які б свідчили про наявність причинного зв’язку між діями відповідача та станом здоров’я особи 1»;
h) станом на день розгляду даної судової справи по суті, у відповідності до відкритих даних веб-сайту Міністерства юстиції України, жодна експертна установа України не мала відповідних ліцензій на експертну діяльність, тому суд не мав права вимагати від Позивача проведення експертизи наданих доказів або покладатися на той факт, що в судовій справі відсутній експертний висновок. Однак, в 4 абзаці 6 сторінки Постанови від 26.06.2019 року колегія суддів незаконно зазначила, що Позивачем «…не долучено матеріалів, які б свідчили про наявність причинного зв’язку між діями відповідача та станом здоров’я Позивача»;
i) в апеляційній скарзі та у судовій справі наявні багато матеріалів, якими позивач неодноразово зазначав, що у процесі незаконного відмовлення судом першої інстанції у забезпеченні доказів, він був змушеним відмовитися від частини вимог та повністю виключив вартість викраденого відеообладнання з позовних вимог від 19.06.2018 року. Однак, в 5 абзаці 6 сторінки Постанови від 26.06.2019 року колегія суддів завідомо неправдиво зазначила, що «…у матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, які свідчили б про пошкодження й викрадення відеообладнання…, а пояснення особи 1 в зазначеній частині грунтуються на припущеннях».
j) в матеріалах судової справи наявні два комп’ютерні диски із аудіозаписом судового засідання 26.06.2019 року, дослідивши яких можна переконається втім, що Позивачем не надавалося жодних пояснень з приводу потреби включення у позовні вимоги викрадених і пошкоджених відеокамер, мікрофонів і кронштейнів. Натомість, Позивач чітко зазначав в апеляційній скарзі, що він з позовних вимог повністю виключив вартість викраденого відеообладнання за фактом відмови судом у задоволенні частини позовних вимог. Про це свідчить і арифметичний підрахунок, яким можна було дійти всього цього, якби апеляційна інстанція підрахувала усе зазначене у таблиці, крім позицій відеообладнання. Однак, в 5 абзаці 6 сторінки Постанови від 26.06.2019 року колегія суддів неправдиво зазначила, що «…у матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, які свідчили б про пошкодження й викрадення відеообладнання…, а пояснення Позивача в зазначеній частині грунтуються на припущеннях».
k) в матеріалах судової справи наявні докази того, що позивач разом із свідками особою 2 і особою 3 надавали свої свідчення в першій інстанції і про те, що дані свідки з моменту вчинення розбійного нападу на приватне підприємство позивача по теперішній день відпускають фізіотерапевтичні процедури позивачу, а також що вони майже щодня впродовж усіх цих років виконували функцію кур’єра, здійснюючи пошук та придбання за кошти позивача лікарських засобів в аптечних мережах м.Києва. Крім цього, дані свідки щодня бачили як ці самі ліки вживав позивач та по цей день продовжує їх вживати. Однак, в 6 абзаці 6 сторінки Постанови від 26.06.2019 року колегія суддів завідомо неправдиво зазначила, що «…згідно пояснень позивача та допитаних в судовому засіданні свідків особи 2 і особи 3, убачається, що внаслідок протиправних дій Можаєва І.М. позивачу було заподіяно матеріальну шкоду (далі наводиться лише список речей та їх вартість)». При цьому колегія суддів приховала від належного дослідження і надання оцінки тому, про свідчення свідків також стосувалися і фактів їх безпосередньої участі у лікуванні позивача, придбання ними ліків для лікування позивача за кошти позивача, присутність свідків при вживанні позивачем ліків тощо;
l) у восьмому абзаці сьомої сторінки Постанови від 26.06.2019 року колегія суддів зазначає: «З урахуванням того, що на відновлення функції вхідних дверей підприємства, позивачем було придбано нове майно, колегія суддів вважає обгрунтованими висновки суду першої інстанції в частині відшкодування вартості указаного майна. Зокрема, з відповідача підлягає стягненню вартість електромеханічного замка, у сумі 1724 грн., та комплекту дверних ручок – 662 грн., замість пошкоджених та вартість монтажних робіт замка й ручок, на суму 750 грн., а також вартість пошкоджених відер для сміття, на загальну вартість 1190 грн. 80 коп.». Однак, у 3 абзаці 9 сторінки Постанови від 26.06.2019 року колегія суддів суперечливо та навперекір власній позиції зазначила, що «…За наведених підстав, колегія суддів визнає помилковим висновки районного суду в частині вимог про стягнення з Можаєва І.М. збитків, пов’язаних з пошкодженням лавки «Ексклюзив», вартістю 2139 грн., на відновлення якої за результатами ремонтних і монтажних робіт було витрачено 1950 грн. (а.с.237, т.2)»;
m) у матеріалах справи містяться докази того, що позивач не тільки за власний кошт ремонтував лавку «Ексклюзив», наймаючи для цього приватного підприємця, однак і окремо купував для неї дубові планки, нержавіючі болти і гайки. Крім цього, вчиняючи монтаж даних планок, приватний підприємець шліфував абразивним матеріалом усі ці дубові планки, за що позивач окремо сплачував йому кошти (квитанція у судовій справі наявна). Однак, у 3 абзаці 9 сторінки Постанови від 26.06.2019 року колегія суддів суперечливо та навперекір власній позиції зазначила, що «…За наведених підстав, колегія суддів визнає помилковим висновки районного суду в частині вимог про стягнення з Можаєва І.М. збитків, пов’язаних з пошкодженням лавки «Ексклюзив», вартістю 2139 грн., на відновлення якої за результатами ремонтних і монтажних робіт було витрачено 1950 грн. (а.с.237, т.2)». Якщо це так, тоді чому колегія суддів у восьмому абзаці сьомої сторінки Постанови від 26.06.2019 року визнає збитком позивача кошти, які він потратив на ремонт пошкоджених відповідачем дверей, замків і дверних ручок?
n) апелянт посилався у своїй апеляційній скарзі на вартість пошкоджених сміттєвих баків (8000 за 1 шт.) через призму інфляційного індексу, який слід було врахувати суду першої інстанції, починаючи відлік з 2009 року (час придбання товару) по 2019 рік (час винесення рішення у справі). Однак, колегія апеляційного суду чи не навмисно викривила зазначене, подавши це як вимогу апелянта брати до уваги сучасну вартість ідентичних сміттєвих баків (4 абзац 9 сторінки Постанови від 26.06.2019 року);
o) колегія суддів апеляційної інстанції не взяла до уваги той факт, що на момент ознайомлення із судовою справою (22.12.2018 року) позивач зауважував на тому, що том 1 і том 2 судової справи не містить опису вмісту справи, що доводило, що суддя на момент винесення Рішення навіть не знала що в даній справі знаходиться і навіть могла знищити або загубити декотрі документи;
p) колегія суддів апеляційної інстанції зовсім не взяла до уваги той факт, що у 6 абзаці 4 сторінки Рішення суддя навмисно не зазначила усіх правдивих подій, оскільки приховала факти спроби відповідача вирвати вхідні двері та увірватися з сокирою до приміщення приватного підприємства позивача, що аж ніяк не могло не викликати стресу у позивача перед обличчям явної загрози смерті та розладів здоров’я, особливо якщо врахувати те, що позивач ще до цієї події хворів на гіпертонію і безсоння;
q) колегія суддів апеляційної інстанції зовсім не взяла до уваги той факт, що у 8 абзаці 4 сторінки Рішення суддя чи не навмисно не повністю перерахувала пошкоджене чи викрадене майно відповідачем, на прикладі детального опису слідчого, що міститься у витягу з ЄРДР (а.с.18-19, том 1);
r) колегія суддів апеляційної інстанції зовсім не взяла до уваги той факт, що у відповідності до положення ст.1192 ЦК України, розмір збитків підлягає відшкодуванню потерпілому, з розрахунку вартості майна за вартістю на момент судового розгляду. Саме про це суд першої інстанції і сам зазначив в останньому абзаці сьомої сторінки Рішення, однак чомусь розрахунки свої робив, виходячи з дат придбання пошкодженого і викраденого майна – 2009 року, при цьому проігнорувавши інфляційний процес;
s) колегія суддів апеляційної інстанції не взяла до уваги те, що порубані, пошкоджені і викрадені відповідачем речі за вартістю 2009 року, а також вартість розхідних матеріалів, включаючи поштові витрати, склала 75000,00 грн. Решта збитку Позивачеві була завданою через придбання лікарських засобів для лікування;
u) колегія суддів апеляційної інстанції протизаконно оголосила «Повне судове рішення» 01.07.2019 року, в той час як саме таке рішення лише з’явилося 10.07.2019 року, про що можуть свідчити працівники Київського апеляційного суду та телефонний запис, який ведеться і зберігається в автоматичному режимі.
Суд протиправно стверджує, що фіскальні чеки, які видавалися позивачу (як фізичній особі) при придбанні товару в торгових мережах, мусять містити особисту інформацію на покупця, так як цього не передбачає Податковий Кодекс України. Відповідно, суд не мав жодного права усумніватися в приналежності даних чеків Позивачу та вимагати від нього не передбачене чинним законодавством доказу того, що за цими чеками здійснювалася покупка саме позивачем. Суд з незрозумілих підстав не взяв до своєї уваги навіть те, що частина поштових фіскальних чеків, якими позивач обгрунтовував свої витрати, пов’язані із даним судовим провадженням, насправді містять особисті дані осіб, що проходять у даній цивільній справі (Можаєв, Алдошина, Саковський), яким позивач згідно вимог ЦПК, надсилав копії відповідних процесуальних документів (копії позовних заяв, копії заяв про збільшення позовних вимог, копії заяв про витребовування доказів, копії заяв про заміну неналежного відповідача тощо).
У відповідності до ст.68 Конституції України, кожен зобов’язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. У відповідності до ст.64 Конституції України (Конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Хіба не за ці стандарти права щодня і на протязі усіх п’яти років гинуть в АТО найперспективніша, найсвідоміша і найпатріотичніша молодь України? Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Київського апеляційного суду у складі суддів Слюсар Т.А., Волошина В.М. і Панченко М.М. через свою злочинність і нахабність «забули» про посмертний героїзм Небесної Сотні і про десятки тисяч загиблих воїнів АТО, які не задумуючись віддали свої безцінні життя за право українського народу жити без ярма і у відповідності до існуючих стандартів міжнародного права. Більше цього, судді Слюсар Т.А., Волошина В.М. і Панченко М.М. саме у такий спосіб навмисно сплюндровують добру пам’ять про загиблу Небесну Сотню і бійців АТО, нівелюючи своїми диверсійними діями героїчні досягнення українського народу. Сподіватимемося, що у м.Києві знайдуться виживші ветерани АТО і учасники Майдану, які влаштують цим ганебним диверсантам фекальну люстрацію.
Вищенаписане дає підстави вважати, що судді Слюсар Т.А., Волошина В.М. і Панченко М.М. вчинили кримінальне правопорушення, що передбачене ч.2 ст.368, ч.2 ст.364, ч.2 ст.375, ч.2 ст.366, ч.1 ст.396, ч.2 ст.256, ч.2 ст.15, ч.5 ст.27 КК України. Однак, якщо врахувати ще й те, що судове провадження № 22-ц/824/3954/2019 від 26.06.2019 року також витікає з предмету громадської діяльності особи 1, яка делегована йому Міністерством юстиції України, то протиправну діяльність суддів Слюсар Т.А., Волошиної В.М. і Панченко М.М. слід розцінювати як таку, що направлена на зумисне перешкоджання виконанню його громадських обов’язків і тягне за собою додаткову кримінальну відповідальність, що передбачена ст.170 КК України. Крім цього, як для даного випадку, дії суддів Слюсар Т.А., Волошиної В.М. і Панченко М.М. є явно антидержавними, що направлені на підрив довіри громадськості до органів судової влади і керівників держави вцілому, що явно на руку зовнішнім ворогам нашої держави. Судді Слюсар Т.А., Волошина В.М. і Панченко М.М., явно через підривну співпрацю з зовнішнім ворогом, перевищують свої службові повноваження, вчиняють підроблення, покривають вчинені злочини, постановляють неправосудні рішення, порушують присягу судді, тим самим саботуючи роботу судових органів. Саботаж і бойкотування роботи судових органів прирівнюється до шпіонажу і зраді інтересам держави. Судді Слюсар Т.А., Волошина В.М. і Панченко М.М. умисно вчиняють посадові злочини на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, а також державній, економічній і інформаційній безпеці України. Перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту, шпигунство, надання іноземній державі, іноземній організації або їхнім представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України має безжально каратися, поки не розпочалися воєнні дії в м.Києві. Навмисна протидія нинішній державній політиці суддями Слюсар Т.А., Волошиною В.М. і Панченко М.М. вже розчарувала частину українців у нинішньому курсі нашого уряду та призводить до агресивної настроєності населення. Зазначене підтверджує, що в діяльності суддів Слюсар Т.А., Волошина В.М. і Панченко М.М. наявний склад ще одного кримінального правопорушення, що передбачене ч.2 ст.111 КК України. Таким чином, відомості щодо вчинення кримінальних правопорушень суддями Слюсар Т.А., Волошиною В.М. і Панченко М.М. мають всі ознаки злочину, що передбачені ст.170, ч.2 ст.364, ч.2 ст.368, ч.2 ст.366, ч.2 ст.375, ч.1 ст.396, ч.2 ст.256, ч.2 ст.111, ч.2 ст.15, ч.5 ст.27 КК України та підлягають невідкладному внесенню до ЄРДР і є підставою для початку проведення досудового розслідування. З цього приводу були подані відповідні заяви ГПД НАБУ, ГСУ ГПУ, ГСУ СБУ і СУ ДБР про вчинені кримінальні правопорушення суддями Слюсар Т.А., Волошиною В.М. і Панченко М.М. Крім цього, у відповідності до вимог ст.218 Закону України «Про Регламент Верховної Ради України» та ст.480, 482 КПК України, було прийнято рішення про колективне звернення до Генерального прокурора України про подання ним до Верховної Ради України пропозиції про зняття недоторканості з суддів Слюсаря Т.А., Волошиної В.М. і Панченко М.М. з метою подальшого притягнення їх до кримінальної відповідальності. Також, було прийнято рішення про повідомлення Вищої Ради Правосуддя про не належну поведінку суддів Слюсар Т.А., Волошина В.М. і Панченко М.М., які порушили присягу судді. Очікуємо результатів адекватного реагування Генерального прокурора України щодо подання пропозиції до ВРУ, а також від ГПД НАБУ, ГСУ ГПУ, ГСУ СБУ і СУ ДБР — стосовно внесення відповідних відомостей до ЄРДР, а від Вищої Ради Правосуддя — відкриття дисциплінарних справ. Також очікуємо резонансу небайдужої міжнародної і української громадськості та належної реакції не корумпованого мас-медіа.

У противагу усім вищерозміщеним фіскальним та товарним чекам, які за своєю типоформою є ідентичними нижчерозміщеним фіскальним та товарним чекам, апеляційний суд чомусь визнав лише останні.