Язиджи Ісмет: афери, крадіжки і свавілля ТОВ “Лайфселл”

Впродовж останніх 12 років особа 1 являється постійним користувачем послуг оператора мобільного зв’язку ТОВ «Лайфселл» (03110, м.Київ, вул.Солом’янська, 11-а, ідентифікаційний код юридичної особи – 22859846, засновник – Лайфселл Венчурс Кооператіеф Ю.А., адреса засновника: Густав Махлерплейн,2 (1082 МА), Амстердам, Нідерланди; дата державної реєстрації: 12.12.1994, дата запису: 16.07.2004, номер запису: 1 074 120 0000 000047, розмір внеску до статутного фонду – 12031544744,60 грн.; головний виконавчий директор ТОВ “Лайфселл” Язиджи Ісмет, директор з продажів ТОВ “Лайфселл” Аревшатян А.С.; телефони: (044) 2333131, 0442333056).
Передостанньою послугою передплачуваного зв’язку був пакет «Вільний Лайф 2015», у відповідності до якого особа 1 щомісяця мав поповнювати свій мобільний рахунок на 40 (сорок) гривень, які мали до безмежності накопичуватися на особовому рахунку, однак без права на їх зняття мобільним оператором, або потратитися на сервіс даного мобільного оператора, яким особа 1 практично ніколи не користувався. Особу 1 лише цікавили послуги безоплатного голосового в’язку всередині мережі ТОВ «Лайфселл». Однак, 10.03.2016 року, без належного попередження особи 1 ТОВ «Лайфселл» в односторонньому порядку змінило пакет передплачуваного зв’язку «Вільний Лайф 2015» на пакет «3G смартфон з акційною абонплатою 29 гривень за 30 днів». Відтак, з 10.03.2016 року ТОВ «Лайфселл» почало незаконно знімати з особистого рахунку особи 1 помісячну оплату за послуги, якими він фактично не користувався, адже про зміну тарифу нічого не знав.
24.04.2016 року, перевіряючи за коротким номером *111# стан мобільного рахунку по номеру свого мобільного телефону особа 1 дізнався, що коштів на ньому стало значно менше, чим було це в попередній раз, з приводу чого він і зателефонував в 11 годин і 30 хвилин в довідкову службу ТОВ «Лайфселл», за коротким номером 5433. Спеціаліст довідкової служби ТОВ «Лайфселл», Оля повідомила особі 1, що його тарифний план ТОВ «Лайфселл» був змінений з 10.03.2016 року, і що з особи 1 були зняті кошти у відповідності до умов надання послуг за новими тарифними умовами. За словами консультанта ТОВ «Лайфселл», Олі, особі 1 нібито надсилалося СМС повідомлення про зміну тарифного плану, що не витримує жодної критики, адже особа 1 користується американським двостандартним телефоном «HTC Incredible 2», який одночасно не працює у двох мобільних мережах, а потребує ручної комутації. А оскільки особа 1 дуже часто використовує для потреб своєї роботи мережу стільникового зв’язку «Інтертелеком», то корустуватися послугами ТОВ «Лайфселл», йому приходиться лише епізодично. Останнє могло стати серйозною запорукою в отриманні того самого СМС, яке нібито було надісланим ТОВ «Лайфселл», в якості виконання своїх обов’язків щодо інформування про змін у наданні передплачуваних телекомунікаційних послуг.
Однак, виходячи з встановлених норм ЦПК України, ЦК України, Господарського Кодексу України і Конституції України, надсилання СМС не може рахуватися належним і припустимим способом повідомлення сторін Договору про внесення до нього відповідних змін або доповнень. Цих банальних речей аж ніяк не могла не знати така велика корпорація мобільного зв’язку в Україні як ТОВ «Лайфселл», однак все ж пішла на вчинення дій, які кваліфікуються чинним Кримінальним Кодексом України як перевищення повноважень, шахрайство, службове підроблення, викрадання коштів, самовправство – ст.364-1, ст.356, ч.2 ст.366, ч.2 ст.190, ч.1 ст.185 КК України.
Однак, кримінальні правопроступки ТОВ «Лайфселл» на цьому далеко ще не були вичерпаними. Скориставшись неразберихою в політиці і економіці України, ТОВ «Лайфселл» продовжило вчиняти ще й інші протиправні дії: нелегітимне скорочення терміну дії тарифів на мобільний зв’язок до 28 днів з встановлених урядом країни 30-31 день, потенційне викрадання коштів з особового рахунку, розсилання спам-реклами, продаж бази даних своїх клієнтів суб’єктам бізнесу для незаконного розсилання комерційних СМС, часті збої у надання тих телекомунікаційних послуг, за яких оператор постійно відраховує (списує) кошти, схиляння до платного переходу на інші пакети мобільних послуг, штучно обмежуючи послуги у діючих пакетах, несанкціоноване встановлення обмежень на швидкість передачі даних (інтернет), протиправне відключення інтернету, постачання інтернету із частими та тривалими перебоями (таймаут), введення людей в оману щодо мережевого покриття.
А саме, в періоди з 2016 року по 2019 рік особа 1 зареєстрував біля 100 звернень з приводу відсутності мобільного покриття ТОВ «Лайфселл» по вул. Олексія Шовкуненка в м.Києві (що знаходиться всього в півтора кілометрах від Центрального офісу даного мобільного оператора), а також пов’язаного з ним голосового зв’язку та інтернету (сканкопії смартфону прикладаються внизу). Однак, крім обіцянок на словах, реально дана проблема досі ТОВ «Лайфселл» не усувається. Поза тим, кошти ТОВ «Лайфселл» в повному обсязі все-рівно знімає як за надання телекомунікаційних послуг в повному обсязі, що є злочином. Аби мирно врегулювати виниклу проблему особа 1 звернувся в Центральний офіс ТОВ «Лайфселл» з проханням призначити йому особистий прийом у головного виконавчого директора ТОВ “Лайфселл” Язиджи Ісмет, в чому йому було протиправно відмовлено. За словами керівника відділу по роботі з клієнтами, у ТОВ “Лайфселл” не передбачено ведення особистих прийомів керівництвом ТОВ “Лайфселл”, що також є порушенням в роботі даного товариства. Що ж до тривалої відсутності послуги з інтернету, то консультанти ТОВ “Лайфселл” учетверте запропонували особі 1 перейти на інший пакет послуг, при чому – в платному порядку (остання така зміна відбулася вкінці серпня місяця 2019 року за ціною 100 грн.). Однак, проблема так і залишається не вирішеною: мобільного інтернету в особи 1 по-старому не має, ТОВ “Лайфселл” не бажає вирішувати проблеми відсутності мобільного інтернету, поза тим гроші продовжує стягувати в повному розмірі. Що ж до незаконного скорочення строку дії пакету послуг з 30-31 дня до 28 днів, то за словами керівника відділу по роботі з клієнтами ТОВ “Лайфселл”, останні нібито уповноважені на його зменшення до тих показників, які будуть задовольняти потреби дане товариство, що також є злочином. Що стосується спам-реклами, яка часто приводить до зависання мобільного телефону, то особі 1 було відмовлено ТОВ «Лайфселл» у її відключенні нібито з міркувань того, що це робить не ТОВ «Лайфселл», а їх партнери, що не витримує критики. Оскільки протиправними діями головного виконавчого директора ТОВ “Лайфселл” Язиджи Ісмет та бездіяльністю його керівників підрозділів було завдано особі 1 за останні три з половиною роки додаткового матеріального і морального збитку, що загалом оцінюється в 800 000,00 грн., то останній вважав за потрібне звернутися також до повноважних органів ДФС України і НАБУ.
При цьому слід окремо зазначити, що ТОВ «Лайфселл» також вдаються до ігнорування санкцій Антимонопольного комітету України, який порушив проти даного товариства справу. За даними державної уповноваженої АМКУ Марії Процишен, «У своїх поясненнях ТОВ “Лайфселл” заявив, що законодавством розрахунковий період в один місяць встановлений саме щодо абонентної плати і вказали, що в них є інший різновид плати — «плата за пакет послуг», тому таке нормативне обмеження не поширюється щодо їх нових тарифних планів», — зазначила вона. Водночас АМКУ з’ясував, що в умовах/порядку надання послуг ТОВ “Лайфселл” йдеться саме про абоненту плату, розрахунковий період якої, згідно з законом, — один місяць. «Зважаючи на вищенаведене та спірність питання щодо відповідності принципам добросовісної конкуренції факту встановлення 4-тижневого розрахункового періоду, а також комунікації окремих операторів щодо його запровадження, було прийнято рішення про відкриття справи проти ТОВ “Лайфселл” за ознаками порушення законодавства про захист від недобросовісної конкуренції», — повідомила Процишен.
Останнє доводить, що ТОВ “Лайфселл” веде себе на українському ринку не як добросовісний суб’єкт приватного господарювання, а як затятий злодій, шахрай і вимагач, що в свою чергу має означати на них – застосування швидких, однозначних, кримінально караємих наслідків у вигляді позбавлення ліцензії і засудження до тюремного ув’язнення.
У відповідності до положення ст.356 КК України, Самоправство, тобто самовільне, всупереч установленому законом порядку, вчинення будь-яких дій, правомірність яких оспорюється окремим громадянином або підприємством, установою чи організацією, якщо такими діями була заподіяна значна шкода інтересам громадянина, державним чи громадським інтересам або інтересам власника, – карається штрафом до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або арештом на строк до трьох місяців.
У відповідності до положення ст.190 КК України, “1. Заволодіння чужим майном або придбання права на майно шляхом обману чи зловживання довірою (шахрайство)-карається штрафом до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до трьох років. 2. Шахрайство, вчинене повторно, або за попередньою змовою групою осіб, або таке, що завдало значної шкоди потерпілому,-карається штрафом від п’ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк від одного до двох років, або обмеженням волі на строк до п’яти років, або позбавленням волі на строк до трьох років. 3. Шахрайство, вчинене у великих розмірах, або шляхом незаконних операцій з використанням єлектронно-обчислювальної техніки – карається позбавленням воді на строк від трьох до восьми років. 4. Шахрайство, вчинене в особливо великих розмірах або організованою групою,- карається позбавленням волі на строк від п’яти до дванадцяти років з конфіскацією майна”.
У відповідності до положення ст.366 КК України, “1. Службове підроблення, тобто внесення службовою особою до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей, інше підроблення документів, а також складання і видача завідомо неправдивих документів – карається штрафом до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років. 2. Те саме діяння, якщо воно спричинило тяжкі наслідки, – карається позбавленням волі на строк від двох до п’яти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років”.
У відповідності до положення ст.185 КК України, “1. Таємне викрадення чужого майна (крадіжка) – карається штрафом до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або позбавленням волі на строк до трьох років. 2. Крадіжка, вчинена повторно або за попередньою змовою групою осіб,- карається обмеженням волі на строк до п’яти років або позбавленням волі на той самий строк. 3. Крадіжка, поєднана з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище або що завдала значної шкоди потерпілому,- карається позбавленням волі на строк від трьох до шести років. 4. Крадіжка, вчинена у великих розмірах,- карається позбавленням волі на строк від п’яти до восьми років. 5. Крадіжка, вчинена в особливо великих розмірах або організованою групою,- карається позбавленням волі на строк від семи до дванадцяти років з конфіскацією майна”.
Особливістю предмета шахрайства є те, що ним може бути як чуже майно, так і право на таке майно. Право на майно може бути закріплене у різних документах, наприклад цінних паперам, довіреностях на право розпорядження майном, боргових зобов’язаннях, заповітах тощо. Про поняття права на майно див. коментар. викладений у Загальних положеннях до цього розділу. Об’єктивна сторона шахрайства полягає у заволодінні майном або придбанні права на майно шляхом обману чи зловживання довірою. В результаті шахрайських дій потерпілий – власник, володілець, особа, у віданні або під охороною якої знаходиться майно, добровільно передає майно або право на майно винній особі. Безпосередня участь потерпілого у передачі майнових благ і добровільність його дій є обов’язковими ознаками шахрайства, які відрізняють його від викрадення майна та інших злочинів проти власності. За ознакою безпосередньої участі потерпілого у процесі незаконного вилучення майна шахрайство схоже з вимаганням, яке також передбачає передачу майна чи права на нього винній особі самим потерпілим. Однак, якщо при вимаганні потерпілий робить це вимушено, то при шахрайстві потерпілий переконаний у тому, що він розпоряджається майном за власною волею, у своїх інтересах або принаймні не на шкоду цим інтересам. Така його переконаність є результатом впливу на нього шахрая, а саме, введенням потерпілого в оману щодо правомірності передачі ним винному майна чи надання йому права на майно. Добровільність при шахрайстві має уявний характер, оскільки вона обумовлена обманом. Якщо потерпілий у зв’язку з віком, фізичними чи психічними вадами або іншими обставинами не міг правильно оцінити і зрозуміти зміст, характер і значення своїх дій або керувати ними, передачу ним майна чи права на нього не можна вважати добровільною. Заволодіння майном шляхом зловживання цими вадами або віком чи станом потерпілого за наявності для того підстав може кваліфікуватися як крадіжка, а одержання права на майно за таких обставин – розглядатися як недійсна угода (ст.51,52,54,55 ЦК України).
Способами вчинення шахрайства є: 1) обман; 2) зловживання довірою. Обман як спосіб шахрайського заволодіння чужим майном чи придбання права на таке майно полягає у повідомленні потерпілому неправдивих відомостей або приховування певних відомостей, повідомлення яких мало б суттєве значення для поведінки потерпілого, з метою введення в оману потерпілого. Таким чином, обман може мати як активний (повідомлення потерпілому неправдивих відомостей про певні факти, обставини, події), так і пасивний (умисне замовчування юридичне значимої інформації) характер. У другому випадку для наявності шахрайства необхідно встановити, що бездіяльність винного призвела до помилки потерпілого щодо обов’язковості або вигідності передачі майна (права на майно) шахраєві, була причиною добровільної передачі потерпілим майнових благ. Якщо особа заволодіває чужим майном, свідомо скориставшись чужою помилкою, виникненню якої вона не сприяла, вчинене не може визнаватися шахрайством. За певних обставин (у разі, якщо таке майно має особливу історичну, наукову, художню чи культурну цінність) такі дії можуть бути кваліфіковані за ст.193 ККУ. Змістом обману як способу шахрайства можуть бути різноманітні обставини, стосовно яких шахрай вводить в оману потерпілого. Зокрема, це може стосуватися характеристики певних предметів, зокрема їх кількості, тотожності, дійсності (обман у предметі), особистості винного або інших осіб (обман у особі), певних подій, юридичних фактів, дій окремих осіб тощо. За своєю формою обман може бути усним, письмовим, виражатися у певних діях (підміна предмета, його фальсифікація тощо), у тому числі конклюдентних. Різновидом шахрайського обману судова практика визнає фіктивне представництво, за якого винний, створюючи враження про свою належність до того чи іншого підприємства, має на меті укласти договори й отримати гроші без поставки товару або, навпаки, одержати товар без належної його оплати. До найбільш поширених випадків застосування обману як способу шахрайства належать: обманне отримання попередньої оплати (авансу) за надання товарів чи послуг. Зловживання довірою полягає у недобросовісному використанні довіри з боку потерпілого: для заволодіння чужим майном чи правом на нього винний використовує особливі довірчі стосунки, які склалися між ним та власником чи володільцем майна. Такі стосунки можуть виникати внаслідок особистого знайомства, родинних або дружніх зв’язків, рекомендацій інших осіб, зовнішньої обстановки, цивільно-правових або трудових відносин, соціального статусу винного чи інших осіб тощо.
Отримання майна під умовою виконання якого-небудь зобов’язання може кваліфікуватися як шахрайство лише в тому разі, коли винна особа ще в момент заволодіння цим майном мала мету його присвоїти, а зобов’язання – не виконувати. Зокрема, якщо винна особа отримує від іншої особи гроші чи інші цінності нібито для передачі посадовій особі як хабар, маючи намір не передавати їх, а привласнити, вчинене належить кваліфікувати як шахрайство. Якщо при цьому винний схилив хабародавця до замаху на дачу хабара, його дії слід також кваліфікувати за відповідними частинами статей 15, 27 і ст. 369. Обман чи зловживання довірою при шахрайстві застосовуються винним з метою викликати у потерпілого впевненість про вигідність або обов’язковість передачі йому майна чи права на нього. Отже, обов’язковою умовою визнання обману чи зловживання довірою ознакою об’єктивної сторони шахрайства є використання його для заволодіння майном чи придбання права на майно. Якщо обман використовується для досягнення іншої мети, наприклад для створення умов для наступного заволодіння майном усупереч волі потерпілого, полегшення доступу до майна (для проникнення у Відповідне приміщення тощо) і безпосередньо не обумовлює перехід майна або права на нього до винного, він не може визнаватися способом шахрайства. Такі дії слід розцінювати як крадіжку або інший злочин проти власності. Якщо винна особа при шахрайстві з метою обману чи зловживання довір’ям вчиняє інший злочин, її дії слід кваліфікувати за відповідною частиною ст. 190 і за статтею, що передбачає відповідальність за цей злочин. Зокрема, самовільне присвоєння владних повноважень або звання службової особи, викрадення або інше протиправне заволодіння офіційними документами, штампами або печатками, їх умисне знищення, пошкодження чи приховування, підроблення документів, печаток, штампів та бланків з метою подальшого їх використання при шахрайстві, а так само використання при шахрайстві завідомо підробленого документа диспозицією ст.190 ККУ не охоплюються і повинні окремо кваліфікуватися за ст.353 або за відповідними частинами ст.357, 358 чи 366 ККУ. У разі, коли винна особа не змогла використати підроблений нею документ для шахрайського заволодіння майном чи придбання права на майно, її дії слід розцінювати як підроблення документів і готування до шахрайства (за умови, що винний мав намір вчинити шахрайство, передбачене ч.2,3 або 4 ст.190 ККУ). Особа, яка підробила документ і передала шахраєві для використання його при вчиненні шахрайських дій, підлягає відповідальності за підробку документів і пособництво у шахрайстві. За способом вчинення (обман або зловживання довірою) шахрайство має велику схожість із заподіянням майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою, відповідальність за яке передбачена ст.192 ККУ. Відрізняються ці злочини між собою головним чином тим, що при шахрайстві має місце вилучення майна із фонду власника або іншого володільця, в результаті чого зменшується наявна маса такого майна, тоді як при вчиненні злочину, передбаченого ст.192, винний отримує майнову вигоду шляхом використання майна, яке лише мало ще перейти у власність тієї чи іншої особи. У останньому випадку має місце так звана не передача належного. Шахрайство вважається закінченим з моменту переходу чужого майна у володіння винного або з моменту отримання ним права розпоряджатися таким майном. Суб’єктивна сторона шахрайства характеризується прямим умислом і корисливим мотивом. Кваліфікованими та особливо кваліфікованими видами злочину є шахрайство: 1) вчинене повторно або 2) за попередньою змовою групою осіб (ч.2 ст.190), або 3) у великих розмірах, або 4) шляхом незаконних операцій з використанням електронно-обчислювальної техніки (ч.З ст.190), або 5) в особливо великих розмірах, або 6) організованою групою (ч.4 ст.190); 7) що заподіяло значної шкоди потерпілому (ч.2 ст.190 ККУ). Під незаконними операціями з використанням електронно-обчислювальної техніки як кваліфікуючою ознакою шахрайства слід розуміти такі спрямовані на заволодіння чужим майном або придбання права на майно операції, в основі яких лежать обман чи зловживання довірою. При цьому вказану кваліфікуючу шахрайство обставину утворюють лише операції, здійснення яких без використання електронно-обчислювальної техніки е неможливим (наприклад, здійснення електронних платежів, інших операцій з безготівковими коштами). Якщо з використанням такої техніки здійснюються операції, які цілком можуть здійснюватись за допомогою іншої техніки (наприклад, комп’ютер використовується для набору тексту, виготовлення документа тощо), то розглядуваний склад шахрайства відсутній. Електронно-обчислювальна техніка у даному випадку виступає засобом вчинення злочину, а здійснювані з використанням неї операції становлять зміст шахрайського заволодіння чужим майном чи правом на нього. Використання електронно-обчислювальної техніки для неправомірного заволодіння чужим майном утворює склад злочину, передбаченого ч.З ст.190, лише тоді, коли винна особа здійснює викрадення шляхом обману чи зловживання довірою. Обман при вчиненні цього злочину може виразитись у застосуванні програмних засобів, які дають змогу винному будь-яким чином здійснити несанкціонований доступ до інформації, яка зберігається чи обробляється в автоматизованих системах, щоб ввести в оману автоматизовану систему і видати себе за того, хто має право в ній працювати і здійснювати відповідні операції (за “свого”). Проникнувши у такий спосіб до відповідної електронної системи, винний здійснює ті чи інші операції, як це робив би той, хто має на це право. При цьому він може вплинути на процес обробки інформації, перекрутити її зміст чи знищити, задати необхідну для заволодіння майном чи правом на нього команду, налагодити систему так, щоб вона функціонувала в режимі, який би забезпечив винному або іншим особам незаконне отримання чужого майна чи права на нього. Суть шахрайського обману при цьому залишається незмінною, з тією лише особливістю, що реалізується він за допомогою використання електронно-обчислювальної техніки, що потребує наявності відповідних знань, рівня підготовки, навичок. Зловживання довірою як спосіб шахрайства при незаконних операціях з використанням електронно-обчислювальної техніки має місце тоді, коли винна особа в результаті довірчих відносин (у зв’язку з виконанням службових обов’язків, дружніми стосунками з потерпілим тощо) має вільний доступ до здійснення відповідних операції і недобросовісно використовує ці відносини для неправомірного заволодіння чужим майном чи правом на нього. Якщо винна особа проникає до захищеної електронної системи в інший спосіб, наприклад шляхом блокування чи знищення захисних кодів, і здійснює незаконні операції по заволодінню чужим майном, її дії не утворюють складу шахрайства, оскільки в них відсутні обман чи зловживання довірою. Їх слід розглядати як крадіжку чужого майна і кваліфікувати за відповідною частиною ст.185 КК України.
Вищенаписане дає підстави вважати, що головний виконавчий директор ТОВ “Лайфселл” Язиджи Ісмет і директор з продажів ТОВ “Лайфселл” Аревшатян А.С. вчинили зумисне кримінальне правопорушення, яке передбачене ст.364-1, ст.356, ч.2 ст.366, ч.2 ст.190, ч.1 ст.185, ч.2 ст.15, ч.4 ст.27 КК України. Однак, якщо врахувати ще й те, що протиправна діяльність ТОВ “Лайфселл” є частиною громадської діяльності особи 1, яка делегована йому Міністерством юстиції України, то любі неправомірні дії Язиджи Ісмет і Аревшатян А.С. по відношенню до особи 1 слід розцінювати як такі, що направлені на зумисне перешкоджання виконанню його громадських обов’язків і тягнуть за собою додаткову кримінальну відповідальність, передбачену ст.170 КК України. Крім цього, як для даного випадку, дії Язиджи Ісмет і Аревшатян А.С. є явно антидержавними, що направлені на підрив довіри громадськості до суб’єктів господарювання із іноземним капіталом та керівників держави вцілому, що явно на руку зовнішнім ворогам нашої держави. Язиджи Ісмет і Аревшатян А.С., явно через підривну співпрацю з зовнішнім ворогом перевищують свої службові повноваження, вчиняють самовправства, шахрайства і службові підроблення, викрадають кошти, перешкоджають діяльності громадської організації. Язиджи Ісмет і Аревшатян А.С. умисно вчиняють злочини на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, а також державній, економічній і інформаційній безпеці України. Перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту, шпигунство, надання іноземній державі, іноземній організації або їхнім представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України має безжально каратися, поки не розпочалися воєнні дії в м.Києві. Навмисна протидія нинішній державній політиці Язиджи Ісмет і Аревшатян А.С. вже розчарувала частину українців у нинішньому курсі нашого уряду та призводить до агресивної настроєності населення. Зазначене підтверджує, що в діяльності Язиджи Ісмет і Аревшатян А.С. наявний склад додаткового кримінального правопорушення, що передбачене ч.1 ст.111 КК України. Таким чином, відомості щодо вчинення кримінальних правопорушень Язиджи Ісмет і Аревшатян А.С. містять всі ознаки злочину, що передбачені ст.170, ч.1 ст.111, ст.364-1, ст.356, ч.2 ст.366, ч.2 ст.190, ч.1 ст.185, ч.2 ст.15, ч.5 ст.27 КК України та підлягають невідкладному внесенню до Єдиного реєстру досудових розслідувань і є підставою для початку проведення досудового розслідування.
З цього приводу були подані відповідні заяви до слідчого відділу Солом’янського УП ГУ НП в м.Києві, ГПД НАБУ, ГСУ СБУ про вчинені кримінальні правопорушення Язиджи Ісмет і Аревшатян А.С. Очікуємо результатів адекватного реагування керівників СВ Солом’янського УП ГУ НП в м.Києві,ГПД НАБУ, ГСУ СБУ стосовно вчасності внесення відповідних відомостей до ЄРДР та результатів проведеного досудового розслідування. Також очікуємо резонансу небайдужої міжнародної і української громадськості та належної реакції не корумпованого мас-медіа.

Рівень мобільного сигналу замірювався на відкритій місцевості поблизу вулиці Шовкуненка – на вулиці Богданівській (з метою фіксації фактів протиправного відключення стільникових даних)