Прокурор Попов Д.В. заробив мільйон доларів на наркотиках

У провадженні слідчого відділу прокуратури Харківської області перебувають на досудовому розслідуванні матеріали кримінального провадження за № 42017220000001193 від 01.11.2017 року за ознаками вчинених кримінальних правопорушень слідчим прокуратури Харківської області Калмиковим О.А., передбачених ч.1 ст.382, ч.1 ст.366, ч.1 ст.396 КК України.
06.09.2019 року, у злісне порушення ст.55,56,21,220,534,535 КПК України, Рекомендацій 8 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо допомоги потерпілим від злочинів від 14.06.2006 року, статті 57,129,129-1 Конституції України, Наказу Міністра юстиції України за № 1000/5 від 18.06.2015 року «Про затвердження правил організації діловодства та архівного зберігання документів у державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях» (із змінами і доповненнями, внесеними наказом Міністерства юстиції України від 04.07.2018 року за № 2277/5), а також Постанови Кабінету Міністрів України від 17.01.2018 року за №55 про «Деякі питання документування управлінської діяльності» та Постанови Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 року за № 270 «Про затвердження Правил надання послуг поштового зв’язку», слідчий в ОВС слідчого відділу прокуратури Харківської області Попов Денис Вікторович надіслав особі 1 простий поштовий лист, в якому була копія Постанови від 29.08.2019 року про закриття кримінального провадження № 42017220000001193 від 01.11.2017 року.
Вважаючи Постанову від 29.08.2019 року слідчого в ОВС слідчого відділу прокуратури Харківської області Попова Дениса Вікторовича про закриття кримінального провадження № 42017220000001193 від 01.11.2017 року незаконною і передчасною, особа 1 подав до Червонозаводського районного суду м.Харкова оскарження. Слідчий Попов Д.В. перед тим як закрити кримінальне провадження за № 42017220000001193 від 01.11.2017 року не вчинив наступних обов’язкових слідчих і процесуальних дій:
1) не повідомив особу 1 про початок досудового розслідування;
2) не вручив особі 1 жодного витягу з ЄРДР;
3) не вручив особі 1 жодної Пам’ятки про процесуальні права та обов’язки потерпілого у кримінальному провадженні, поза як і не виніс Постанови про не визнання заявника потерпілим у провадженні;
4) не визначив процесуального статусу особи 1 у кримінальному провадженні;
5) жодного разу не допитав особу 1 у справі даного провадження;
6) жодного разу не допитав широкого кола існуючих свідків у справі даного провадження;
7) не допитав слідчого Калмикова О.А. у відповідності до кола тих питань, які особа 1 піднімав у заяві за вих. № 1651/06 від 07.08.2017 року про вчинення кримінального правопорушення;
8) не розглянув в порядку ст.220 КПК подану особою 1 заяву за вих. № 2095/27 від 27.12.2017 року про вчинення низки процесуальних і слідчих дій;
9) не надав особі 1 відповіді в порядку ст.220 КПК на заяву за вих. № 2095/27 від 27.12.2017 року;
10) не розглянув в порядку ст.220 КПК подану особою 1 заяву за вих. № 3060/22 від 22.02.2019 року про вчинення низки процесуальних і слідчих дій;
11) не надав особі 1 відповіді в порядку ст.220 КПК на заяву за вих. № 3060/22 від 22.02.2019 року;
12) не дослідив і не надав правової оцінки кожному із фактів, які особа 1 зазначав у своїй заяві за вих. № 1651/06 від 07.08.2017 року про вчинене кримінальне правопорушення;
13) не провів жодного перехресного (одночасного) допиту;
14) не призначив для особи 1 судово-медичної експертизи у відповідності до отриманого ушкодження здоров’я по вині фігуранта у справі провадження;
15) не надав особі 1 можливості залучити до справи провадження наявні докази вчиненого злочину;
16) не надав особі 1 можливості долучити до справи провадження документи, які доказують факт отриманого ушкодження здоров’я по вині фігуранта у справі провадження;
17) не надав особі 1 можливості долучити до справи провадження документи, які доказують факт отримання матеріальних і моральних збитків у даному кримінальному провадженні;
18) не вносив в ЄРДР відомостей заяви за вих. № 1651/06 від 07.08.2017 року щодо спільного зі слідчим вчинення кримінального правопорушення процесуальними керівниками у кримінальному провадженні №42017220000000117 від 09.02.2017 року;
19) не проводив досудове розслідування щодо спільного зі слідчим вчинення кримінального правопорушення процесуальними керівниками у кримінальному провадженні №42017220000000117 від 09.02.2017 року;
20) не перекинув за підслідністю дане кримінальне провадження до СУ ДБР;
21) не дослідив і не надав правової оцінки тому факту, що жодне із поданих клопотань особою 1 слідчий Калмиков О.А. досі не розглянув;
22) не дослідив і не надав правової оцінки тому факту, що слідчий Калмиков О.А. зовсім не перешкоджав процесу вироблення і реалізації Романовичем В.М. наркотиків;
23) не дослідив і не надав правової оцінки тому факту, що слідчий Калмиков О.А. приховував факти вироблення і реалізації Романовичем В.М. наркотиків;
24) не дослідив і не надав правової оцінки тому факту, що слідчий Калмиков О.А. досі не виконав жодної ухвали слідчих суддів, тим самим перешкоджаючи проведенню досудового розслідування;
25) відразу після скасування в судовому порядку 14.08.2019 року попередньої постанови про закриття провадження – знову 29.08.2019 року закрив кримінальне провадження № 42017220000001193 від 01.11.2017 року, не вчинивши тих обов’язкових слідчих і процесуальних дій, на потребі яких вказувала слідча суддя Гребенюк В.В. у судовій справі № 646/2613/19;
26) не виконав вказівок процесуального керівника, які останній надавав слідчому Попову Д.В. після скасування постанови від 17.05.2018 року про закриття провадження.
Однак, взамін належного проведення досудового розслідування, слідчий Попов Д.В. вчинив низку зухвалих кримінальних правопорушень в частині:
– перевищення повноважень, так як мусив змінити підслідність даного кримінального провадження за ДБР і не саботувати проведення досудового розслідування у даному провадженні;
– неправдивого зазначення у своїй Постанові від 29.08.2019 року те, що нібито він надсилав повістки особі 1 для проведення допиту;
– не повідомлення особи 1 про початок досудового розслідування;
– не вручення особі 1 трьох витягів з ЄРДР;
– не вручення особі 1 Пам’яток про процесуальні права та обов’язки потерпілого у провадженні;
– не визначення процесуального статусу особи 1 у кримінальному провадженні;
– не проведення допиту особи 1 у справі даного провадження;
– не проведення допиту широкого кола існуючих свідків у справі даного провадження, імена і посади яких були зазначеними у заяві про вчинення кримінального правопорушення Калмиковим О.А.;
– не проведення допиту слідчого Калмикова О.А. у відповідності до кола тих питань, які особа 1 піднімав у заяві за вих. № 1651/06 від 07.08.2017 року про вчинення кримінального правопорушення;
– не розгляду в порядку ст.220 КПК подану особою 1 заяву за вих. № 2095/27 від 27.12.2017 року про вчинення низки процесуальних і слідчих дій;
– не надання особі 1 відповіді в порядку ст.220 КПК на заяву за вих. № 2095/27 від 27.12.2017 року;
– не розгляду в порядку ст.220 КПК подану особою 1 заяву за вих. № 3060/22 від 22.02.2019 року про вчинення низки процесуальних і слідчих дій;
– не надання особі 1 відповіді в порядку ст.220 КПК на заяву за вих. № 3060/22 від 22.02.2019 року;
– не дослідження і не надання правової оцінки кожному із фактів, які особа 1 зазначав у своїй заяві за вих. № 1651/06 від 07.08.2017 року про вчинене кримінальне правопорушення;
– не проведення перехресного (сеансу одночасного) допиту;
– не призначення для особи 1 судово-медичної експертизи у відповідності до отриманого ушкодження здоров’я по вині фігуранта у справі провадження;
– не надання особі 1 можливості залучити до справи провадження наявні докази вчиненого злочину;
– не надання особі 1 можливості долучити до справи провадження документів, які доказують факт отриманого ушкодження здоров’я по вині фігуранта у справі провадження;
– не надання особі 1 можливості долучити до справи провадження документів, які доказують факт отримання матеріальних і моральних збитків у даному кримінальному провадженні;
– не внесення в ЄРДР відомостей заяви за вих. № 1651/06 від 07.08.2017 року щодо спільного зі слідчим вчинення кримінального правопорушення процесуальними керівниками у кримінальному провадженні №42017220000000117 від 09.02.2017 року;
– не проведення досудового розслідування щодо спільного зі слідчим вчинення кримінального правопорушення процесуальними керівниками у провадженні №42017220000000117;
– не дослідження і не надання правової оцінки тому факту, що жодне із поданих клопотань особою 1 слідчий Калмиков О.А. досі не розглянув;
– не дослідження і не надання правової оцінки тому факту, що слідчий Калмиков О.А. не перешкоджав процесу вироблення і реалізації Романовичем В.М. наркотиків;
– не дослідження і не надання правової оцінки тому факту, що слідчий Калмиков О.А. приховував факти вироблення і реалізації Романовичем В.М. наркотиків;
– не дослідження і не надання правової оцінки тому факту, що слідчий Калмиков О.А. досі не виконав жодної ухвали слідчих суддів, тим самим перешкоджаючи проведенню досудового розслідування;
– повторного закриття кримінального провадження, відразу після скасування в судовому порядку 14.08.2019 року попередньої постанови про закриття провадження, не вчинивши тих обов’язкових слідчих і процесуальних дій, на потребі яких вказувала слідча суддя Гребенюк В.В. у судовій справі № 646/2613/19.
29.08.2019 року слідчий Попов Д.В. закрив провадження № 42017220000001193 від 01.11.2017 року не вчинивши жодної слідчої і процесуальної дії, відсторонивши особу 1 від законної участі в ньому. Слідчий Попов Д.В. своєю протиправною Постановою від 29.08.2019 року про закриття кримінального провадження № 42017220000001193 від 01.11.2017 року також порушив вимоги ст.110 КПК. У відповідності до п.5 ст.110 КПК, Постанова слідчого мусить складатися з:
1) вступної частини, яка повинна містити відомості про:
– місце і час прийняття постанови;
– прізвище, ім’я, по батькові, посаду осіб, що проходять фігурантами по справі;
2) мотивувальної частини, яка повинна містити відомості про:
– зміст обставин, які є підставами для прийняття Постанови;
– мотиви прийняття Постанови, їх обгрунтування та посилання на положення Кодексу;
– резолютивної частини, яка повинна містити відомості про:
– зміст прийнятого процесуального рішення;
– місце та час (строки) його виконання;
– особу, яким належить виконати Постанову тощо, чого майже не має у Постанові слідчого Попова Д.В. про закриття кримінального провадження № 42017220000001193 від 01.11.2017 року.
Всупереч вимогам п.5 ст.110 КПК України, у Постанові слідчого Попова Д.В. відсутні:
1) перелік проведених слідчих дій;
2) зазначені причини не проведення допиту заявників, свідків, потерпілих;
3) зазначені причини не проведення експертизи наявних доказів;
4) правова оцінка фігурантам у справі провадження;
5) правова оцінка доказам у справі провадження;
6) реєстраційний номер та дата реєстрації постанови;
7) підпис керівника підрозділу;
8) печатка органу досудового розслідування.
Останнє є прямим доказом того, що слідчий Попов Д.В. порушив вимоги Наказу Міністра юстиції України за № 1000/5 від 18.06.2015 року «Про затвердження правил організації діловодства та архівного зберігання документів у державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях» (із змінами і доповненнями, внесеними наказом Міністерства юстиції України від 04.07.2018 року за № 2277/5), а також Постанову Кабінету Міністрів України від 17.01.2018 року за №55 про «Деякі питання документування управлінської діяльності». Також, в даній Постанові не вказано змісту обставин, які є підставами для прийняття подібної Постанови та мотивів її прийняття, їх обгрунтування та посилання на положення Кодексу. Окрім того, текст постанови містить протиріччя, оскільки слідчий Попов Д.В. в ній обгрунтовує відсутність складу злочину, а в резолютивній частині постанови в якості процесуальних підстав для закриття кримінального провадження посилається на положення п.2 ч.1 ст.284 КПК (закриття кримінального провадження у зв’язку з відсутністю події злочину).
У відповідності до ст.220 КПК України, клопотання сторони захисту, потерпілого і його представника чи законного представника про виконання будь-яких процесуальних дій слідчий, прокурор зобов’язані розглянути в строк не більше трьох днів з моменту подання і задовольнити їх за наявності відповідних підстав. Про результати розгляду клопотання повідомляється особа, яка заявила клопотання. Про повну або часткову відмову в задоволенні клопотання виноситься вмотивована постанова, копія якої вручається особі, яка заявила клопотання, а у разі неможливості вручення з об’єктивних причин – надсилається їй поштою». Клопотання – це звернення в усній або письмовій формі сторони кримінального провадження, потерпілого чи учасників процесу, які наділені таким правом (сторона захисту, потерпілий і його представник чи законний представник), до слідчого, прокурора про виконання будь-яких процесуальних дій під час досудового розслідування. Клопотання є важливою гарантією захисту прав і законних інтересів громадян, які залучені у сферу кримінального судочинства, повного й об’єктивного дослідження обставин кримінального провадження. Під час кримінального провадження можуть бути заявлені клопотання, які направлені на встановлення фактичних даних, що мають значення для кримінального провадження; на забезпечення прав і законних інтересів особи, яка заявила клопотання. У статті йдеться про клопотання, які направлені на проведення будь-яких процесуальних дій. Розгляд клопотання містить в собі діяльність слідчого, прокурора, яку він здійснює відразу ж після прийому клопотання. В ході розгляду аналізу піддається прохання здійснити певні дії чи заперечення щодо здійснення окремих дій, яке міститься у клопотанні, та його обгрунтованість. З’ясовується, про встановлення яких обставин клопоче заявник, яким способом пропонує встановити їх слідчому, прокурору та чи мають ці обставини значення для цього кримінального провадження. Клопотання підлягає розгляду і вирішенню безпосередньо після його заяви. У тих випадках, коли негайне прийняття рішення за клопотанням неможливе, воно повинно бути задоволено за наявності відповідних підстав у строк не більше трьох днів з моменту подання. Такий строк встановлено законодавцем для розгляду уповноваженою процесуальною особою клопотання, заявленого учасниками кримінального процесу у ході досудового розслідування. Якщо заявлене слідчому клопотання зумовлює потребу звернення до прокурора, то це не може розглядатись як підстава для відмовлення в задоволенні клопотання, і таке звернення розглядає слідчий, повідомляючи заявника про рішення останнього.
Слідчий, прокурор зобов’язані розглянути і вирішити кожне заявлене за кримінальним провадженням клопотання. При цьому вони не вправі відмовити у допиті свідка, проведенні експертизи, в проведенні інших слідчих (розшукових) дій або прийнятті певних процесуальних рішень, якщо вони сприяють об’єктивному і повному дослідженню обставин кримінального провадження, забезпеченню прав і законних інтересів учасників кримінального провадження.
Відповідно до ч.1, ч.2 ст.28 КПК України, під час кримінального провадження кожна процесуальна дія або процесуальне рішення повинні бути виконані або прийняті в розумні строки, проведення досудового розслідування у розумні строки забезпечує прокурор, слідчий суддя (в частині строків розгляду питань, віднесених до його компетенції), а судового провадження – суд.
Частина 2 ст.9 КПК України визначено, що прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий зобов’язані всебічно, повно і неупереджено дослідити обставини кримінального провадження, надати їм належну правову оцінку та забезпечити прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень. Згідно ст.2 та 284 КПК України, закриття кримінального провадження є одним із способів його остаточного вирішення, а тому провадження має закриватися після всебічного, повного та об’єктивного дослідження всіх обставин справи та оцінки слідчим всіх зібраних та перевірених доказів.
Тобто, повнота дослідження кримінального провадження означає встановлення всього кола фактичних обставин, що можуть суттєво вплинути на рішення у кримінальному провадженні; використання такої сукупності доказів, яка обгрунтовує зроблені висновки як такі, що не залишають місця сумнівам.
Неупередженість означає пізнання органами, що ведуть процес, обставин кримінального провадження у точній відповідності з дійсністю, неупередженість у їх збиранні, перевірці та в оцінці доказів, безсторонність щодо всіх учасників процесу та інших осіб, які беруть участь у кримінальному провадженні, оскільки на прокурора, керівника органу досудового розслідування, слідчого покладається обов’язок надати доказам правову оцінку за правилами ч.1 ст.94 КПК та забезпечити прийняття законних і неупереджених рішень.
У відповідності до положень ст.22 КПК України, кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених Кодексом.
В той же час, відповідно до вимог ст.110 КПК України, Постанова слідчого про закриття кримінального провадження має бути вмотивованою, її зміст повинен відповідати фактичним обставинам, встановленим матеріалами справи, зокрема, в ній має бути викладено суть заяви особи, яка звернулась з метою захисту своїх прав та відповіді на всі поставлені нею запитання, які виключають провадження у справі і обумовлюють її закриття, що є однією з гарантій забезпечення прав і законних інтересів учасників процесу.
У свою чергу слідчий під час досудового розслідування, зобов’язаний детально та всебічно перевірити доводи особи, що подала таку заяву. Зокрема, якщо слідчим закрито провадження за відсутністю в діях особи складу злочину, то він має звернути увагу на те, що б така постанова у обов’язковому порядку містила детальний виклад обставин, за яких заявник вважав, що особою вчинено злочин, а у разі, якщо такій особі ставилися в вину декілька протиправних діянь, які підпадають під ознаки різних статей кримінального закону, то чи містить вона висновки щодо відсутності вини особи у вчиненні кожного з них.
Згідно ч.2 ст.91 КПК України, доказування полягає у збиранні, перевірці та оцінці доказів з метою встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження.
Зокрема, практика ЄСПЛ щодо проведення ефективного офіційного розслідування кримінального права є сталою та вказує на те, що згідно з мінімальними критеріями ефективності, які суд визначив у своїй практиці, таке розслідування має бути незалежним, безстороннім і підлягати громадському контролю, а компетентні органи повинні діяти зі зразковою ретельністю та оперативністю. Розслідування має бути ретельним та неупередженим. Останнє означає, що органи слідства завжди повинні добросовісно намагатись з’ясувати, що трапилось, однак не покладатися на поспішні та необґрунтовані висновки для закриття кримінальної справи або використовувати такі висновки як підставу для своїх незаконних рішень, або ж як відповідну підставу для отримання неправомірної вигоди. Слідчі повинні вживати усіх розумних і доступних їм заходів для забезпечення збирання доказів, що стосуються події, включаючи зокрема показання свідків та отримання висновків судових експертиз, яких слідчий Попов Д.В. умисно уникнув з метою приховування вчинених злочинів фігурантами у даній кримінальній справі.
В статті 57 Конституції України зазначено таке: «Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов’язки громадян, мають бути доведені до відома населення у порядку, встановленому законом. Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов’язки громадян, не доведені до відома населення у порядку, встановленому законом, є нечинними».
У відповідності до ч.1 ст.214 КПК України, «…при прийнятті заяви про вчинення кримінального правопорушення, слідчий або прокурор вносить відповідні відомості до ЄРДР і розпочинає розслідування, вручивши потерпілому Пам’ятку про його процесуальні права та обов’язки.
Відповідно ч.1,2 ст.55 КПК України, законодавець констатує наступне: «1. Потерпілим у кримінальному провадженні може бути фізична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано моральної, фізичної або майнової шкоди… 2. Права і обов’язки потерпілого виникають в особи з моменту подання заяви про вчинення щодо неї кримінального правопорушення… Потерпілому вручається пам’ятка про процесуальні права та обов’язки особою, яка прийняла заяву про вчинення кримінального правопорушення».
У своїй заяві за вих. № 1651/06 від 07.08.2017 року про вчинене кримінальне правопорушення особа 1 вказував, що вона подається виключно в порядку ст.55 КПК України. Крім того, в даній заяві особа 1 зазначав, що «…Діями слідчого другого СВ СУ прокуратури Харківської області Калмикова О.А. та процесуальних керівників у кримінальному провадженні за № 42017220000000117 було заподіяно матеріальну шкоду на загальну суму 100 000 (сто тисяч) гривень, а моральної – ще на 100 000 (сто тисяч) грн., разом – на 200 000 (двісті тисяч) гривень». Отже, при прийомі вказаної заяви слідчий Попов Д.В. мусив вручити особі 1 Пам’ятку про процесуальні права та обов’язки потерпілого, чого досі не зробив. Винесення слідчим постанови про визнання особи потерпілим КПК не передбачає. Водночас, у п.1 ч.2 ст.56 КПК наголошується, що потерпілий має право «на негайне прийняття і реєстрацію заяви про правопорушення, визнання його потерпілим».
Пунктом 9 ч.2 ст.129 Конституції України передбачено одну з основних засад судочинства — обов’язковість рішень суду. Виконання будь-якого судового рішення є невід’ємною стадією процесу правосуддя. Тому при вирішенні спору про відповідальність держави за невиконання судового рішення суд повинен з’ясувати причини такого невиконання та визначити державний орган, з вини якого це сталося. При цьому необхідно мати на увазі, що Європейський суд з прав людини у рішенні, ухваленому 7 травня 2002 року у справі «Бурдов проти Росії», наголосив, що для держави є неприпустимим виправдання неможливості виконання судового рішення відсутністю належного фінансування, некомпетентність слідчого чи через бездіяльність керівника органу досудового розслідування.
В статті 21 КПК України (Доступ до правосуддя та обов’язковість судових рішень) зазначається:
«1. Кожному гарантується право на справедливий розгляд та вирішення справи в розумні строки незалежним і неупередженим судом, створеним на підставі закону.
2. Вирок та ухвала суду, що набрали законно; сили в порядку, визначеному цим Кодексом, с обов’язковими і підлягають безумовному виконанню на всій території України.
3. Кожен мас право на участь у розгляді в суді будь-якої інстанції справи, що стосується його прав та обов’язків, у порядку, передбаченому цим Кодексом.
4. Якщо інше не передбачено цим Кодексом, здійснення кримінального провадження не може бути перешкодою для доступу особи до інших засобів правового захисту, якщо під час кримінального провадження порушуються її права, гарантовані Конституцією України та міжнародними договорами України».
В статті 535 (Звернення судового рішення до виконання) КПК України передбачено:
«1.Судове рішення, що набрало законної сили, якщо інше не передбачено цим Кодексом, звертається до виконання не пізніш як через три дні з дня набрання ним законної сили або повернення матеріалів кримінального провадження до суду першої інстанції із суду апеляційної чи касаційної інстанції або Верховного Суду України. 4.Органи, що виконують судове рішення, повідомляють суд, який постановив судове рішення, про його виконання».
В статті 534 ( Порядок виконання судових рішень у кримінальному провадженні) КПК України передбачено: «2. Судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, підлягає безумовному виконанню».
В статті 129-1 Конституції України (Суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов’язковим до виконання) зазначається таке: Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
В статті 19 Конституції України (Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством) зазначено: “Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України”. У відповідності до ст.68 Конституції України, кожен зобов’язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. У відповідності до ст.64 Конституції України (Конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Хіба не за ці стандарти вітчизняного права щодня і на протязі майже п’яти років гинуть в АТО найперспективніша, найсвідоміша і найпатріотичніша молодь України? Слідчий Попов Д.В. через свою нахабність, протиправність і неадекватність напевно забув про героїзм Небесної Сотні і про десятки тисяч загиблих воїнів АТО, які віддали свої безцінні життя за право решти українського народу жити без ярма і у відповідності до європейських стандартів права. Більше того, слідчий Попов Д.В. саме у такий спосіб навмисно сплюндровує добру пам’ять про загиблу Небесну Сотню і бійців АТО, нівелюючи своїми диверсійними діями героїчні досягнення українського народу. Сподіватимемося, що у м. Харкові знайдуться виживші ветерани АТО і учасники Майдану, які щодня влаштовуватимуть цій ганебній персоні фекальну люстрацію, якщо Генеральний прокурор і Президент України не бажають реагувати на це неподобство у встановлений спосіб.
Вищенаписане дає підстави вважати, що слідчий Попов Д.В. і процесуальні керівники у кримінальному провадженні № 42017220000001193 від 01.11.2017 року вчинили кримінальне правопорушення, яке передбачене ч.2 ст.364, ч.2 ст.368, ч.2 ст.366, ч.2 ст.382, ч.1 ст.396, ч.2 ст.256, ч.2 ст.15, ч.5 ст.27 КК України. Однак, якщо врахувати ще й те, що згадане вище кримінальне провадження також витікає з предмету громадської діяльності особи 1, яка делегована йому Міністерством юстиції України, то протиправну діяльність слідчого Попова Д.В. і процесуальних керівників у кримінальному провадженні № 42017220000001193 від 01.11.2017 року слід розцінювати як таку, що направлена на зумисне перешкоджання виконанню його громадських обов’язків і тягне за собою додаткову кримінальну відповідальність, що передбачена ст.170 КК України. Крім того, як для даного випадку, дії слідчого Попова Д.В. і процесуальних керівників у кримінальному провадженні № 42017220000001193 від 01.11.2017 року є явно антидержавними, що направлені на підрив довіри громадськості до органів прокуратури і керівників держави в цілому, що явно на руку зовнішнім ворогам нашої держави. Слідчий Попов Д.В. і процесуальні керівники у кримінальному провадженні № 42017220000001193 від 01.11.2017 року, явно через підривну співпрацю з зовнішнім ворогом, зухвало і бездарно перевищують свої службові повноваження, тим самим саботуючи роботу органів досудового розслідування. Саботаж і бойкотування належної роботи органів прокуратури прирівнюється до шпіонажу і зраді інтересам держави. Слідчий Попов Д.В. і процесуальні керівники у кримінальному провадженні № 42017220000001193 від 01.11.2017 року умисно вчиняють посадові злочини на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, а також державній, економічній і інформаційній безпеці України. Перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту, шпигунство, надання іноземній державі, іноземній організації або їхнім представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України має безжально каратися, поки не розпочалися воєнні дії в м.Києві. Навмисна протидія нинішній державній політиці слідчим Поповим Д.В. і процесуальними керівниками у кримінальному провадженні № 42017220000001193 від 01.11.2017 року вже розчарувала частину українців у нинішньому курсі нашого уряду та призводить до агресивної настроєності населення. Зазначене підтверджує, що в діяльності слідчого Попова Д.В. і процесуальних керівників у кримінальному провадженні № 42017220000001193 від 01.11.2017 року наявний склад додаткового злочину, що передбачений ч.1 ст.111 КК України. Таким чином, відомості щодо вчинення кримінальних правопорушень слідчим Поповим Д.В. і процесуальними керівниками у кримінальному провадженні № 42017220000001193 від 01.11.2017 року мають всі ознаки злочину, що передбачені ст.170, ч.2 ст.364, ч.2 ст.368, ч.2 ст.366, ч.2 ст.382, ч.1 ст.396, ч.2 ст.256, ч.2 ст.15, ч.5 ст.27 КК України та підлягають невідкладному внесенню до ЄРДР і є підставою для початку проведення досудового розслідування. З цього приводу були подані відповідні заяви до ГПД НАБУ, ГСУ СБУ і СУ ДБР про вчинені кримінальні правопорушення слідчим Поповим Д.В. і процесуальними керівниками у кримінальному провадженні № 42017220000001193 від 01.11.2017 року. Очікуємо результатів адекватного реагування органів досудового розслідування ГПД НАБУ, ГСУ СБУ і СУ ДБР, а також належного резонансу небайдужої міжнародної і української громадськості та не корумпованого мас-медіа.