Генерал Дмитрієв А.А. кришував впродовж 8 років наркообіг

У зв’язку з тим, що впродовж 2010-2016 року раніше уже тричі осуджений громадянин м.Харкова Романович Віктор Михайлович, 02.09.1977 року народження (що народився в м.Рівне але фактично проживає в м.Харкові по вул.Богомольця,1/4, паспорт МТ № 080884, що виданий 23.11.2009 року Великобурлуцьким РВ ГУМВС України в Харківській області, телефон 0961712132 (періодично проживає у своєї мами Лапаєвої Тамари Степанівни по вул.Молодіжній,26 в селі Першій Гнилиці, Великобурлуцького району Харківської області) займався регулярним ввозом дрібних партій тяжких форм наркотичних засобів із Закарпаття (героїн, марихуана), які збував злочинним шляхом в Харківській, Київській і в Рівненській областях, особа 1 починаючи з 15.06.2015 року неодноразово подавав заяви про вчинення кримінального правопорушення та про нагальну потребу провести обшуки у вказаних заявником місцях схову наркотиків на ім’я начальника Головного управління МВС України в Харківській області генерал-майору міліції Дмитрієву Анатолію Анатолійовичу (61002, Харків, вул.Раднаркомівська,5). Доказом цього факту являються рекомендовані повідомлення про вручення кореспонденції уповноваженими особами Головного управління МВС України в Харківській області. Однак, як це було встановлено і зафіксовано в ухвалі суду за № 640/13634/15-к від 07.08.2015 року слідчого судді Київського районного суду м.Харкова Муратової С.О., генерал міліції Дмитрієв А.А., у пряме порушення вимог п.2.2 Інструкції, затвердженої Наказом МВС України за № 700 від 14.08.2012 року, ст. 214, 55, 56 КПК України, Наказів Генерального прокурора України за № 139 (на той час – положення № 69) і 125, без попереднього внесення відомостей до ЄРДР розпорядився “перекинути” на розгляд заяву про вчинення злочину від 15.06.2015 року за вхідним номером В-1884 до УБНОН ХМУ ГУ МВС України в Харківській області. Як результат, УБНОН ХМУ ГУ МВС України в Харківській області, хоч і отримало таку заяву 22.06.2015 року та станом на 21.08.2015 року жодних дій не вчинило. Тому, особа 1 шляхом витрачання особистих коштів, продовжував боротися з беззаконням начальника ГУ МВС України в Харківській області генералом міліції Дмитрієвим А.А. – подав оскарження його злочинної бездіяльності слідчому судді Київського районного суду м.Харкова, яка задовольнила його та зобов’язала Першого заступника начальника ГУМВС України в Харківській області – начальника слідчого управління п-ка міліції Бударного О.В. внести відомості поданої особою 1 заяви від 15.06.2019 року до ЄРДР про вчинення генералом міліції Дмитрієвим А.А. кримінального правопорушення за за № 640/13634/15-к від 07.08.2015 року яка навіть станом на 10.09.2019 року залишається не виконаною, не дивлячись на те, що з цього приводу особа 1 додатково подавав дюжину клопотань і заяв на ім’я екс-заступника начальника – начальника слідчого управління ГУ НП в Харківській області полковнику поліції Бударному О.В. (зараз цю посаду обіймає полковник Чиж С.А.), натомість було внесено 11.09.2015 року до ЄРДР відомості заяви особи 1 щодо вчиненого кримінального правопорушення Романович В.М. за ч.1 ст.307 КК України за № 12015220490004333, досудового розслідування в якому до теперішнього часу ніхто не проводить, а дюжину ухвал слідчих суддів щодо вчинення низки процесуальних і слідчих дій у межах даного кримінального провадження також ніхто не виконує.
Це саме відбувається і з іншим кримінальним провадженням, яке також перебуває на досудовому розслідуванні у слідчому відділі Київського відділу поліції ГУ НП в Харківській області за № 12015180190000415 від 12.06.2015 року за підозрою у вчиненні кримінальних правопорушень Романовичем В.М., передбачених ч.1 ст.307, ч.1 ст.198 КК України, яке також було відкрито особою 1 за скаргою на бездіяльність слідчого відділу поліції до слідчого судді за фактами скоєння нових епізодів вчинення злочину на терені Рівненщини, з наступною передачею матеріалів справи слідчому відділу Київського відділу поліції ГУ НП в Харківській області (за місцем постійного проживання фігуранта, що суперечить вимогам ст.216, 218 КПКУ).
При чому, у саботажі досудового розслідування вказаних вище двох кримінальних проваджень особливо відзначилися своїм злочинним супротивом слідчі слідчого відділу Київського відділу поліції ГУ НП в Харківській області Кутько А.Д. і Котенко В.А., слідчий СВ Новобаварського ВП Київського ВП ГУ НП в Харківській області Яхьяєв З.С-М., слідчий СВ Київського відділу поліції ГУ НП в Харківській області Мудра І.В., заступник начальника СВ Новобаварського ВП Київського ВП ГУ НП в Харківській області Манілкін В.А., начальник СВ Новобаварського ВП Київського ВП ГУ НП в Харківській області Журавель О.В. та безумовно, сам король Харківського регіонального наркотрафіку – екс-начальник Головного управління МВС України в Харківській області генерал-майор міліції Дмитрієв А.А. (з 2018 року очолює ГУ НП в Чернівецькій області). Відповідно, генерал-майор поліції Дмитрієв А.А., у пряме порушення вимог ст. 214, 220, 55, 56, 21, 534, 535 КПК України, Наказів Генерального прокурора України за № 139 і 125, а також всупереч прямим вимогам ст.129 Конституції України, Конвенції по основоположним правам людини і висновкам Європейського суду з прав людини, безкарно саботував в періоди 2010-2018 роки проведення досудових розслідувань кримінальних проваджень № 12015220490004333 і 12015180190000415, маючи від цього свою тверду і постійну долю у вигляді щомісячних відкатів у валюті США, в той час як ухвала у судовій справі за № 640/13634/15-к від 07.08.2015 року щодо внесення до ЄРДР відомостей заяви особи 1 від 15.06.2015 року про вчинення особисто ним злочинів, що передбачені ст. 364, 365, 366, 367, 368 КК України, досі не виконана, а відповідно – досудового розслідування не проводиться.
Особиста наглість, посадовий бандитизм і збочення генерал-майора поліції Дмитрієва А.А. настільки зашкалюють, що останні за 3,5 роки перебування його на міліцейській посаді в м.Харкові (до моменту переведення в м.Чернівці) він подбав навіть про те, що б особу 1 та його свідків навіть не було допитано (не визначено статусу), не проведено жодної експертизи, не виконано жодної ухвали суду щодо вчинення слідчих і процесуальних дій впродовж 72 годин. Більше цього, що суперечить вимогам ст.284 КПК України, неодноразово вдавався до тайного закриття цих самих кримінальних справ без надання особі 1 копій постанов з метою перешкоджання праву на їх оскарження.
Пунктом 1 ч.2 ст.39 КПК України передбачено, що саме керівник органу досудового розслідування уповноважений визначати слідчого який здійснюватиме досудове розслідування, а у випадках здійснення досудового розслідування слідчою групою – визначати старшого слідчої групи, який керуватиме діями слідчих. В таку групу слідчих може бути включений і сам керівник органу досудового розслідування. Разом з тим, включення до групи слідчих керівника органу досудового розслідування є необов’язковим, оскільки, в силу наданих процесуальним законом, зокрема п.п. 4,6 ч.2 ст.39 КПК України повноважень, керівник органу досудового розслідування уповноважений вживати заходів щодо усунення порушень вимог законодавства у випадку їх порушення слідчим, здійснювати досудове розслідування, виконувати функції реєстратора кримінальних правопорушень, користуючись при цьому повноваженнями слідчого. А слідчий, відповідно до п.1 ч.1 ст.40 КПК України, уповноважений починати досудове розслідування та розглядати подані йому клопотання. Наведене свідчить про те, що оскаржувана кандидатом у депутати бездіяльність начальника органу досудового розслідування, яка полягає у не внесенні до ЄРДР відомостей поданої заяви про вчинене кримінальне правопорушення у визначений КПК України строк, є предметом оскарження в суді.
Відповідно до п.2.1 Розділу II Наказу про порядок ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань, затвердженого Генеральним прокурором України за № 139 від 06.04.2016 року, облік кримінальних правопорушень, у тому числі за заявами, які надійшли до органу досудового розслідування, здійснюється за дорученням його керівника шляхом внесення до ЄРДР відомостей, визначених частиною 5 ст.214 КПК. Пунктом 8 частини 1 статті 3 КПК України встановлено коло посад, які підпадають під визначення «керівник органу досудового розслідування», відповідно такою особою, як для даного прикладу раніше являвся начальник слідчого управління ГУ НП в Харківській області полковник поліції Бударний О.В. (зараз цю посаду обіймає полковник Чиж С.А.).
Отже, подання заяви, яка є повідомленням про кримінальне правопорушення, зобов’язувало начальника слідчого управління ГУ НП в Харківській області полковника поліції Бударного О.В. (а зараз – Чижа С.А.), шляхом надання доручення, забезпечити внесення необхідних відомостей до ЄРДР. Попри зазначене, викладені у заяві від 15.06.2019 року особою 1 про вчинене кримінальне правопорушення генерал-майором Дмитрієвим А.А. відомості до ЄРДР досі не вносилися, внаслідок чого досудове розслідування не здійснюється. Ухилення від виконання вказаного обов’язку свідчить про бездіяльність начальника слідчого управління Бударного О.В. (Чижа С.А.), що тягне за собою кримінальну відповідальність (ст.382 ККУ).
У відповідності до ч.4 ст.214 КПК України, слідчий, прокурор, інша службова особа, уповноважена на прийняття та реєстрацію заяв і повідомлень про кримінальні правопорушення, зобов’язані прийняти та зареєструвати таку заяву чи повідомлення. Відмова у прийнятті та реєстрації заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення не допускається. Як передбачено ч.1 ст.214 КПК України, слідчий невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення, зобов’язаний внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань та розпочати розслідування. Тобто, з вище зазначеної правової норми випливає, що вона встановлює імперативний обов’язок після отримання заяви про вчинення кримінального правопорушення – унесення за нею відомостей до ЄРДР. Досудове розслідування, відповідно до ч.2 ст.214 КПК України, розпочинається з моменту внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань. Крім того, згідно із положенням п.1.1., 1.4. Розділу ІІ Наказу Генерального прокурора України «Про єдиний реєстр досудових розслідувань» від 06 квітня 2016 року за № 139, формування Реєстру розпочинається із внесення до нього слідчим, прокурором відповідних відомостей про кримінальне правопорушення, зазначених в заяві чи повідомленні про його вчинення. Також, п.2.2. Розділу ІІ Наказу Генерального прокурора України «Про єдиний реєстр досудових розслідувань» передбачено, що у випадку вчинення кримінального правопорушення досудове розслідування розпочинається невідкладно. За умови встановлення обставин, які свідчать про вчинення кримінального правопорушення, проводиться досудове розслідування відповідно до вимог статті 214 КПК України.
У відповідності до Узагальнення про практику розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність органів досудового розслідування або прокурора під час досудового розслідування Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ Листом від 12.01.2017 № 9-49/0/4-17 пояснив: «Необхідність існування судового порядку оскарження аналізованого виду бездіяльності ґрунтується на закріпленні у ст.214 КПК обов’язку слідчого, прокурора невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, внести відповідні відомості до ЄРДР та розпочати розслідування. Таким чином, на відміну від процесуального порядку реагування на заяви та повідомлення про злочин, який було встановлено в КПК 1960 року, згаданий обов’язок слідчого або прокурора не вимагає оцінки цими суб’єктами такої заяви (повідомлення) на предмет наявності ознак складу злочину для того, щоб вчинити процесуальну дію, яка полягає у внесенні відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР. Наведене підтверджується імперативними положеннями ч.4 ст.214 КПК, згідно з якою відмова у прийнятті та реєстрації заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення не допускається. Окрім КПК, нормативні засади, пов’язані із вчиненням зазначеної процесуальної дії, регламентовані Положенням про порядок ведення ЄРДР, затвердженим наказом Генеральної прокуратури України від 06.04.2016 N 139, прийнятим на виконання вимог КПК. Зазначені нормативні засади, як засвідчили результати проведеного аналізу судової практики, також беруться до уваги слідчими суддями під час розгляду аналізованого в межах цього підрозділу виду скарг. Таким чином, з огляду на чіткий обов’язок внесення слідчим чи прокурором відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР із встановленням обмеженого процесуального строку для його виконання, за наявності лише загальних вимог до заяв чи повідомлення про кримінальне правопорушення, у переважній більшості випадків у разі встановлення факту звернення із заявою та констатації факту невнесення відомостей про кримінальне правопорушення в межах регламентованого ст.214 КПК 24-годинного строку, слідчі судді постановляють ухвали про задоволення скарг на бездіяльність слідчого чи прокурора». У відповідності до вимог Наказів Генерального прокурора за № 139, 125, а також на підставі вимог ст.214 КПК України та Узагальнення про практику розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність органів досудового розслідування або прокурора під час досудового розслідування Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ (Лист від 12.01.2017 № 9-49/0/4-17) не має значення яка територіальна юрисдикція і професійна компетенція органу досудового розслідування аби вчасно і як слід виконати свої обов’язки начальника органу досудового розслідування по внесенню до ЄРДР відомостей про вчинене кримінальне правопорушення. У відповідності до п.3.3.1 Наказу Генерального прокурора за № 139 від 06.04.2016 року, після внесення відповідних відомостей до ЄРДР прокурор вправі змінити підслідність у відповідності до вимог ст.216 КПК України.
Невиконання судового рішення полягає у невжитті службовою особою, до якої звернуто виконання вироку, рішення, ухвали або постанови суду, що набрали законної сили, передбачених законом заходів щодо їх виконання. Невиконання може виражатися у прямій відмові виконати судове рішення або в ухиленні від його виконання. Відмова означає явне, відкрите, висловлене усно або письмово небажання службової особи виконати судове рішення (наприклад, керівник підприємства відверто ігнорує рішення суду про заміну споживачеві придбаного ним неякісного товару на аналогічний товар належної якості). Ухилення — та сама відмова, яка має завуальований характер: службова особа відкрито не заявляє про відмову виконати судове рішення, але діє таким чином, що фактично унеможливлює його виконання. Перешкоджання виконанню судового рішення передбачає протидію службової особи, наділеної законом певними повноваженнями щодо реалізації вимог, які у ньому містяться, з метою недопущення його реалізації. Така протидія може виражатися у прямій забороні своїм підлеглим виконувати вимоги державних виконавців державної виконавчої служби, погрозі застосувати до певних осіб, у тому числі і службових, насильства, спробі підкупити чи обманути їх з метою недопущення виконання судового рішення.
Відповідальність за ч.1 і 2 ст.382 ККУ настає у випадку невиконання рішення лише одного органу державної влади — суду. Поняттям суд охоплюються всі існуючі в Україні суди, які входять до судової системи України: Конституційний Суд України і суди загальної юрисдикції, у т.ч. спеціалізовані. Незважаючи на те, що ч.З ст.382 ККУ не містить аналогічної вказівки, так само і рішення Європейського суду з прав людини підлягають виконанню лише за умови, якщо вони є остаточними. Остаточне рішення, як правило, виносить відповідна палата, яка розглядає справу, а в передбачених зазначеною Конвенцією виняткових випадках — Велика палата Європейського суду з прав людини. Відповідальність за ст.382 ККУ може настати лише у випадку невиконання службовою особою правосудного судового рішення. Для наявності складу злочину, передбаченого ч.1 і 3 ст.382 ККУ, не потрібно, щоб невиконання судового рішення було злісним. Злочин є закінченим з моменту відмови виконати судове рішення (з початку ухилення від виконання судового рішення) або з моменту перешкоджання його виконанню. Для визначення моменту закінчення цього злочину важливим є встановлення моменту надходження судового рішення до службової особи, яка повинна його виконувати, і строку виконання судового рішення, який встановлено законом або судом. Суб’єктом злочину може бути лише службова особа, яка відповідно до повноважень повинна була вчинити дії по виконанню судового рішення або завдяки своїм повноваженням мала можливість перешкодити останньому. Такими службовими особами можуть бути керівники та інші службові особи підприємств, установ, організацій, державні виконавці тощо.
Пунктом 9 ч.2 ст.129 Конституції України передбачено одну з основних засад судочинства — обов’язковість рішень суду. Виконання будь-якого судового рішення є невід’ємною стадією процесу правосуддя. Тому при вирішенні спору про відповідальність держави за невиконання судового рішення суд повинен з’ясувати причини такого невиконання та визначити державний орган, з вини якого це сталося. При цьому необхідно мати на увазі, що Європейський суд з прав людини у рішенні, ухваленому 7 травня 2002 року у справі «Бурдов проти Росії», наголосив, що для держави є неприпустимим виправдання неможливості виконання судового рішення відсутністю належного фінансування, некомпетентність слідчого чи через бездіяльність керівника органу досудового розслідування.
В статті 21 КПК України (Доступ до правосуддя та обов’язковість судових рішень) зазначається:
«1. Кожному гарантується право на справедливий розгляд та вирішення справи в розумні строки незалежним і неупередженим судом, створеним на підставі закону.
2. Вирок та ухвала суду, що набрали законно; сили в порядку, визначеному цим Кодексом, с обов’язковими і підлягають безумовному виконанню на всій території України.
3. Кожен мас право на участь у розгляді в суді будь-якої інстанції справи, що стосується його прав та обов’язків, у порядку, передбаченому цим Кодексом.
4. Якщо інше не передбачено цим Кодексом, здійснення кримінального провадження не може бути перешкодою для доступу особи до інших засобів правового захисту, якщо під час кримінального провадження порушуються її права, гарантовані Конституцією України та міжнародними договорами України».
В статті 535 (Звернення судового рішення до виконання) КПК України передбачено:
«1.Судове рішення, що набрало законної сили, якщо інше не передбачено цим Кодексом, звертається до виконання не пізніш як через три дні з дня набрання ним законної сили або повернення матеріалів кримінального провадження до суду першої інстанції із суду апеляційної чи касаційної інстанції або Верховного Суду України. 4.Органи, що виконують судове рішення, повідомляють суд, який постановив судове рішення, про його виконання».
В статті 534 ( Порядок виконання судових рішень у кримінальному провадженні) КПК України передбачено: «2. Судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, підлягає безумовному виконанню».
В статті 129-1 Конституції України (Суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов’язковим до виконання) зазначається таке: Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
В статті 19 Конституції України (Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством) зазначено: «Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України». У відповідності до ст.68 Конституції України, кожен зобов’язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. У відповідності до ст.64 Конституції України (Конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією.
Хіба не за ці стандарти вітчизняного права щодня і на протязі майже п’яти років гинуть в АТО найперспективніша, найсвідоміша і найпатріотичніша молодь України? Генерал-майор поліції Дмитрієв А.А. через свою нахабність, протиправність і неадекватність напевно забув про героїзм Небесної Сотні і про десятки тисяч загиблих воїнів АТО, які віддали свої безцінні життя за право решти українського народу жити без ярма і у відповідності до європейських стандартів права. Більше того, генерал-майор поліції Дмитрієв А.А. саме у такий спосіб навмисно сплюндровує добру пам’ять про загиблу Небесну Сотню і бійців АТО, нівелюючи своїми диверсійними діями героїчні досягнення українського народу. Сподіватимемося, що у м.Чернівці знайдуться виживші ветерани АТО і учасники Майдану, які щодня влаштовуватимуть цій ганебній персоні фекальну люстрацію, якщо Генеральний прокурор і Президент України не бажають реагувати на це неподобство у встановлений спосіб.
Вищенаписане дає підстави вважати, що генерал-майор поліції Дмитрієв А.А. додатково вчинив кримінальні правопорушення, які передбачені ч.2 ст.364, ч.2 ст.365, ч.2 ст.368, ч.2 ст.366, ч.2 ст. 367, ч.3 ст.382, ч.1 ст.396, ч.2 ст.256, ч.2 ст.15, ч.5 ст.27 КК України. Однак, якщо врахувати ще й те, що ухвала суду за № 640/13634/15-к від 07.08.2015 року також витікає з предмету громадської діяльності особи 1, яка делегована йому Міністерством юстиції України, то протиправну діяльність генерал-майора поліції Дмитрієва А.А. слід розцінювати як таку, що направлена на зумисне перешкоджання виконанню його громадських обов’язків і тягне за собою додаткову кримінальну відповідальність, що передбачена ст.170 КК України. Крім того, як для даного випадку, дії генерал-майора поліції Дмитрієва А.А. є явно антидержавними, що направлені на підрив довіри громадськості до органів поліції і керівників держави в цілому, що явно на руку зовнішнім ворогам нашої держави. Генерал-майор поліції Дмитрієв А.А., явно через підривну співпрацю з зовнішнім ворогом, зухвало перевищує свої службові повноваження, отримує неправомірну вигоду, перешкоджає діяльності громадських організацій, приховує злочини, вчиняє бездіяльність і саботаж, блокував виконання рішень суду, надавав тривалу допомогу злочинним угрупуванням і окремим злочинним особам, що поширюють наркотичні речовини, вчиняв службові підроблення, тим самим саботуючи роботу органу досудового розслідування. Саботаж і бойкотування належної роботи органів поліції прирівнюється до шпіонажу і зраді інтересам держави. Генерал-майор поліції Дмитрієв А.А. умисно вчиняв посадові злочини на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, а також державній, економічній і інформаційній безпеці України. Перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту, шпигунство, надання іноземній державі, іноземній організації або їхнім представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України має безжально каратися, поки не розпочалися воєнні дії в м.Києві. Навмисна протидія нинішній державній політиці генерал-майором поліції Дмитрієвим А.А. вже розчарувала частину українців у нинішньому курсі нашого уряду та призводить до агресивної настроєності населення. Зазначене підтверджує, що в діяльності генерал-майора поліції Дмитрієва А.А. наявний склад додаткового злочину, що передбачений ч.1 ст.111 КК України. Таким чином, відомості щодо вчинення кримінальних правопорушень генерал-майором поліції Дмитрієвим А.А. мають всі ознаки злочину, що передбачені ст.170, ч.2 ст.364, ч.2 ст.365, ч.2 ст.366, ч.2 ст.367, ч.2 ст.368, ч.3 ст.382, ч.1 ст.396, ч.2 ст.256, ч.2 ст.15, ч.5 ст.27 КК України та підлягають невідкладному внесенню до ЄРДР і є підставою для початку проведення досудового розслідування. З цього приводу були подані відповідні заяви до ГПД НАБУ, ГСУ СБУ і СУ ДБР про вчинені кримінальні правопорушення генерал-майором поліції Дмитрієвим А.А. Очікуємо результатів адекватного реагування керівників органу досудового розслідування ГПД НАБУ, ГСУ СБУ і СУ ДБР, а також належного резонансу небайдужої міжнародної і української громадськості та не корумпованого мас-медіа.