Суддя Українець В.В. втратив глузд, або епідемія шизофренії

У провадженні ВВР УВК НАБУ перебуває на досудовому розслідуванні кримінальне провадження № 42017000000000026 від 05.01.2017 року за ознаками кримінальних правопорушень детективом ГПД НАБУ Тєбєкіним В.В., передбачених ч.1 ст.366, ч.2 ст.382 КК України.
13.03.2019 року особа 1 подав в порядку ст.220 КПК України через канцелярію НАБУ клопотання за вих. № 3081/13 на ім’я детектива Базілевського М.Е., в якому просив вчинити слідчі і процесуальні дії, в тому числі – проведення сеансів одночасного допиту, внесення доповнень до ЄРДР, призначення судово-медичної експертизи та проведення допиту свідків.
Однак, станом на 18.03.2018 року особу 1 у жодний із способів так і не було повідомлено детективом Базілевським М.Е. про розгляд клопотання за вих. № 3081/13 від 13.03.2019 року.
18.03.2018 року, що відповідало шостому процесуальному дню, особа 1 подав через канцелярію Солом’янського районного суду м.Києва скаргу на бездіяльність детектива Базілевського М.Е.
29.05.2019 року ухвалою у судовій справі № 760/7927/19 слідчий суддя Солом’янського районного суду м.Києва задовольнив скаргу особи 1 та зобов’язав детектива Базілевського М.Е. розглянути клопотання за вих. № 3081/13 від 13.03.2019 року в строк до 72 годин з моменту отримання ухвали.
14.06.2019 року детектив Базілевський М.Е. надіслав особі 1 рекомендований лист за номером 0303605606639, в якому була копія Постанови від 18.03.2019 року про часткову відмову у задоволенні клопотання у провадженні № 42017000000000026 від 05.01.2017 року.
Не погоджуючись із Постановою від 18.03.2019 року про часткову відмову у задоволенні клопотання у кримінальному провадженні № 42017000000000026 від 05.01.2017 року особа 1 подав 24.06.2019 року через канцелярію Солом’янського районного суду м.Києва оскарження за вих. № 3287/24.
У своєму оскарженні за вих. № 3287/24 від 24.06.2019 року Постанови від 18.03.2019 року про часткову відмову у задоволенні клопотання за вих. № 3081/13 від 13.03.2019 року у кримінальному провадженні № 42017000000000026 від 05.01.2017 року особа 1 зазначав наступне.
У відповідності до ст.220 КПК України, клопотання сторони захисту, потерпілого і його представника чи законного представника про виконання будь-яких процесуальних дій слідчий (детектив), прокурор зобов’язані розглянути в строк не більше 72 годин з моменту подання і задовольнити їх за наявності відповідних підстав. Про результати розгляду клопотання повідомляється особа, яка заявила клопотання. Про повну або часткову відмову в задоволенні клопотання виноситься вмотивована постанова, копія якої вручається особі, яка заявила клопотання, а у разі неможливості вручення з об’єктивних причин – надсилається їй поштою». Клопотання – це звернення в усній або письмовій формі сторони кримінального провадження, потерпілого чи учасників процесу, які наділені таким правом (сторона захисту, потерпілий і чи законний представник), до слідчого, прокурора про виконання будь-яких процесуальних дій під час досудового розслідування. Клопотання є важливою гарантією захисту прав і законних інтересів громадян, які залучені у сферу кримінального судочинства, повного й об’єктивного дослідження обставин кримінального провадження.
Під час кримінального провадження можуть бути заявлені клопотання, які направлені на встановлення фактичних даних, що мають значення для кримінального провадження; на забезпечення прав і законних інтересів особи, яка заявила клопотання. В ході розгляду клопотання піддається аналізу прохання здійснити певні дії чи заперечення щодо здійснення окремих дій, яке міститься у клопотанні, та його обгрунтованість. З’ясовується, про встановлення яких обставин клопоче заявник, яким способом пропонує встановити їх слідчому, прокурору та чи мають ці обставини значення для цього кримінального провадження. Клопотання підлягає розгляду і вирішенню безпосередньо після його заяви. У тих випадках, коли негайне прийняття рішення за клопотанням неможливе, воно повинно бути задоволено за наявності відповідних підстав у строк не більше трьох днів з моменту подання. Такий строк встановлено законодавцем для розгляду уповноваженою процесуальною особою клопотання, заявленого учасниками кримінального процесу у ході досудового розслідування. Продовженню такий строк не підлягає. Якщо заявлене слідчому клопотання зумовлює потребу звернення до прокурора, то це не може розглядатись як підстава для відмовлення в задоволенні клопотання, і таке звернення розглядає слідчий, повідомляючи заявника про рішення останнього.
Слідчий, прокурор зобов’язані розглянути і вирішити кожне заявлене за кримінальним провадженням клопотання. При цьому вони не вправі відмовити у допиті свідка, проведенні експертизи, в проведенні інших слідчих (розшукових) дій або прийнятті певних процесуальних рішень, якщо вони сприяють об’єктивному і повному дослідженню обставин кримінального провадження, забезпеченню прав і законних інтересів учасників кримінального провадження.
У відповідності до положень ст.22 КПК України, кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом.
Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених Кодексом. Суд, зберігаючи об’єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних рішень.
З положень ст.83 КПК України слідує, що доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.
У своїй заяві за вих. 542/16 від 17.10.2016 року особа 1 самостійно кваліфікував вчинення детективом В.Тєбєкіним злочину за ст.365, 366, 396 КК України. Однак, детектив Базілевський М.Е. досі в повній мірі не виконав первинної Ухвали у судовій справі щодо внесення до ЄРДР усіх відомостей заяви за вих. 542/16 від 17.10.2016 року щодо вчинення детективом В.Тєбєкіним злочину за ст.365, 396 КК України. На подані з цього приводу заяви і клопотання про належність виконання судового рішення та відкоригування відомостей в ЄРДР детектив Базілевський М.Е. належним чином не реагував. Також не реагував детектив Базілевський М.Е. і на низку ухвал слідчих суддів, якими його змушувалося вчинити слідчі дії.
У відповідності до норм Кримінально процесуального Кодексу України (ч.5 ст.214, ст.21, ст.534, ст.535 КПК України), Узагальнення про практику розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність органів досудового розслідування або прокурора під час досудового розслідування Вищого спеціалізованого суду України з розгляду Цивільних і кримінальних справ (Лист від 12.01.17 № 9-49/0/4-17) та Конституції України (ст.129, 129-1), а також виходячи зі змісту судових рішень № 11-сс/796/1054/2018 від 06.02.2018 року та № 11-сс/796/1527/2018 від 13.03.2018 року колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду м.Києва, вищезгадана бездіяльність є предметом оскарження в суді в порядку ст.303 КПК України. При чому, копії вказаних рішень апеляційної інстанції надавалися в додатку до скарги за вих.№ 3287/24.
У відповідності до ч.1 ст.214 КПК України, «…Слідчий, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення…, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зобов’язаний внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань, розпочати розслідування та через 24 години з моменту внесення таких відомостей надати заявнику витяг з ЄРДР».
Однак, детектив Базілевський М.Е. досі не вніс до ЄРДР усіх статтей вчиненого злочину, які особа 1 зазначав у своїй заяві за вих. № 542/16 про вчинене кримінальне правопорушення.
У відповідності до Узагальнення про практику розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність органів досудового розслідування або прокурора під час досудового розслідування Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ Листом від 12.01.2017 № 9-49/0/4-17 пояснив наступне: «Відповідно до п.7 ч.1 ст.303 КПК предметом оскарження є рішення слідчого, прокурора про відмову в задоволенні клопотання про проведення слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій. Існування такого предмета оскарження зумовлене задекларованою та імплементованою в КПК засадою змагальності сторін у кримінальному провадженні, оскільки одне із законодавчих положень, завдяки якому реалізується зазначена засада, передбачене у ч.2 ст.22 КПК, якою встановлено, що сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом. Також реалізація відповідної засади забезпечується положеннями ст. 220 КПК, якою встановлено, що клопотання сторони захисту, потерпілого і його представника чи законного представника, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, про виконання будь-яких процесуальних дій слідчий, прокурор зобов’язані розглянути в строк не більше трьох днів з моменту подання і задовольнити їх за наявності відповідних підстав. Про результати розгляду клопотання повідомляється особа, яка заявила клопотання. Про повну або часткову відмову в задоволенні клопотання виноситься вмотивована постанова, копія якої вручається особі, яка заявила клопотання, а в разі неможливості вручення з об’єктивних причин – надсилається їй. Таким чином, наведені законодавчі положення передбачають, з одного боку, право учасників кримінального провадження ініціювати здійснення процесуальних, у тому числі слідчих та негласних слідчих (розшукових) дій, а з іншого – регламентують недопустимість необґрунтованої та невмотивованої відмови у проведенні відповідних дій органами досудового розслідування. Водночас трапляються випадки необґрунтованої відмови у відкритті провадження навіть із тих підстав, що скарга на постанову про відмову в задоволенні клопотання про проведення слідчих (розшукових) дій не є предметом розгляду відповідно до ст.303 КПК. З огляду на те що такі рішення слідчих суддів не ґрунтуються на положеннях процесуального законодавства, вони скасовуються судами апеляційної інстанції. Не завжди правильно у досліджуваному контексті суди вирішують питання стосовно віднесення до предмета оскарження скарг на постанови про відмову в задоволенні клопотання про проведення слідчих (розшукових) дій.
Зокрема, це стосується ухвали слідчого судді Червонозаводського районного суду м.Харкова, який, посилаючись на узагальнення ВССУ “Про практику вирішення слідчими суддями питань, пов’язаних із слідчими (розшуковими) діями”, дійшов висновку про те, що скарга на постанову про відмову в задоволенні клопотання про проведення слідчих (розшукових) дій не є предметом оскарження відповідно до ст.303 КПК України. Разом з тим у зазначеному узагальненні ВССУ сформульовано висновок про те, що не може розцінюватись як бездіяльність, передбачена п.1 ч.1 ст.303 КПК, не вчинення слідчих (розшукових) дій, які ініціює заявник, оскільки відповідно до ст.220 КПК має бути забезпечено лише розгляд відповідного клопотання, нездійснення якого і є предметом оскарження відповідно до вказаного пункту. Якщо ж за результатами розгляду клопотання слідчий, прокурор приймають постанову про відмову в задоволенні клопотання про проведення слідчих (розшукових) дій, то така постанова, очевидно, є предметом оскарження відповідно до п.7 ч.1 ст.303 КПК.
Таким чином, слідчим суддям необхідно ретельно розмежовувати підстави оскарження бездіяльності, зумовленої невиконання слідчим, прокурором положень ст.220 КПК (згідно з п.1 ч.1 ст.303 КПК), та оскарження постанови про відмову в задоволенні клопотання про проведення слідчих дій (згідно з п.7 ч.1 ст.303 КПК). Розглядаючи аналізовану категорію скарг, слідчі судді оцінюють обґрунтованість внесеного учасником кримінального провадження клопотання та відмовляють у задоволенні скарг, якщо відповідні клопотання не ґрунтуються на вимогах процесуального законодавства. Правова природа аналізованого виду проваджень, які здійснюються слідчим суддею, передбачає необхідність перевірки не лише дотримання процесуального порядку вирішення клопотань про проведення слідчих (розшукових) дій, а й оцінки таких клопотань на предмет доцільності здійснення слідчих (розшукових) дій, що порушуються перед слідчим, зокрема це стосується доцільності проведення допиту. При цьому ухвали про задоволення або часткове задоволення скарг постановлялись у тих випадках, коли слідчі необґрунтовано відмовляли в задоволенні клопотань про проведення слідчих (розшукових) дій під час досудового розслідування. Крім того, у судовій практиці є випадки розгляду скарг на постанови слідчих, якими було частково відмовлено в задоволенні клопотань про проведення слідчих (розшукових) дій. Таким чином, предметом судового контролю під час розгляду аналізованої категорії скарг є не лише прийняте слідчим, прокурором рішення стосовно задоволеного клопотання, а й дотримання інших процесуальних вимог щодо проведення відповідних слідчих (розшукових) дій, які ініціюються перед органами досудового розслідування у кримінальному провадженні.
…У наведеному випадку слідчий суддя мусив врахувати, що предметом оскарження є бездіяльність, яка полягає у невчиненні інших процесуальних дій. Також необхідно зазначити, що якщо досудове слідство у кримінальній справі затягується, що є порушенням розумності строків виконання процесуальних дій, передбачених ст.28 КПК, суд дійшов висновку, що вимоги скаржника є законними та обґрунтованими, у зв’язку з чим підлягають задоволенню в повному обсязі. У відповідності до висновку ВССУ, «Результати аналізу судової практики свідчать, що у зв’язку з бездіяльностю, яка полягає у нездійснення інших процесуальних дій, які слідчий, прокурор зобов’язані вчинити у визначений КПК строк, слідчі судді приймають багато ухвал про відмову у відкритті провадження відповідно до ч.4 ст.304 КПК з тих підстав, що скарга подається на бездіяльність слідчого чи прокурора, яка не підлягає оскарженню. Тому, бездіяльність, яка підлягає оскарженню відповідно до п.1 ч.1 ст.303 КПК, передбачає три наступних обов’язкові ознаки:
1) слідчий або прокурор наділені обов’язком вчинити певну процесуальну дію;
2) така процесуальна дія має бути вчинена у визначений КПК строк;
3) відповідна процесуальна дія слідчим чи прокурором у встановлений строк не вчинена.
Таким чином, наведена норма закону дозволяла особі 1 звернутися до суду зі скаргою на обов’язки, строк виконання яких чітко регламентований кримінальним процесуальним законодавством», адже подане детективу клопотання повністю відповідало цим трьом вимогам, однак детектив невмотивовано частково відмовив у задоволенні тих слідчо-розшукових дій, без яких не буде виконана задача досудового розслідування. Крім цього, особа 1 звертав особливу увагу суду першої інстанції на те, що детектив Базілевський М.Е. своєю протиправною Постановою від 18.03.2019 року про часткову відмову у задоволенні клопотання у кримінальному провадженні № 42017000000000026 від 05.01.2017 року порушив вимоги ст.110 КПК України. У відповідності до п.5 ст.110 КПК України, Постанова слідчого мусить складатися з:
1) вступної частини, яка повинна містити відомості про:
а) місце і час прийняття постанови;
в) прізвище, ім’я, по батькові, посаду осіб, що проходять фігурантами по справі;
2) мотивувальної частини, яка повинна містити відомості про:
а) зміст обставин, які є підставами для прийняття Постанови;
б) мотиви прийняття Постанови, їх обгрунтування та посилання на положення Кодексу;
в) резолютивної частини, яка повинна містити відомості про:
а) зміст прийнятого процесуального рішення;
б) місце та час (строки) його виконання;
в) особу, якій належить виконати Постанову тощо, чого майже не має у Постанові від 18.03.2019 року детектива Базілевського М.Е. Також, що всупереч вимогам п.5 ст.110 КПК, у Постанові від 18.03.2019 року детектива Базілевського М.Е. відсутні:
1) перелік проведених слідчих дій;
2) причини не проведення допиту свідків;
3) причини не проведення експертизи наявних доказів;
4) причини не призначення судово-медичної експертизи;
5) правова оцінка фігурантам у справі провадження;
6) правова оцінка доказам у справі провадження;
7) реєстраційний номер та дата реєстрації постанови;
8) підпис керівника підрозділу;
9) печатка органу досудового розслідування.
Вищенаписане є прямим доказом того, що детектив Базілевський М.Е. порушив вимоги Наказу Міністра юстиції України за № 1000/5 від 18.06.2015 року «Про затвердження правил організації діловодства та архівного зберігання документів у державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях» (із змінами і доповненнями, внесеними наказом Міністерства юстиції України від 04.07.2018 року за № 2277/5), а також Постанову Кабінету Міністрів України від 17.01.2018 року за №55 про «Деякі питання документування управлінської діяльності». Зрештою, це підтверджується Ухвалою Верховного суду у справі № 826/247/18 від 11.01.2019 року. А раз так, то Постанова від 18.03.2019 року детектива Базілевського М.Е. підлягала з цього міркування скасуванню.
У відповідності до положення ст.35 КПК України, системою автоматичного розподілу судових справ Солом’янського районного суду м.Києва було зареєстрована судова справа під № 760/18167/19 та визначено слідчого суддю Українець Віталія Васильовича, який керуючись особистою помстою за те, що особа 1 ініціював відкриття проти нього трьох кримінальних справ в СБУ, НАБУ і в ДБР, 02.07.2019 року виніс ухвалу, якою відмовив особі 1 у відкритті провадження. При чому, як зазначив в своїй ухвалі за № 760/18167/19 від 02.07.2019 року суддя Українець В.В., підставою для відмови у відкритті провадження стало те, що детектив відмовив особі 1 у задоволенні частини вимог, зазначених в пунктах 1-25, 27-30, 33, 34, 47, 48, які за хворобливою уявою явного збоченця і шизофреніка Українця В.В. “…окремому оскарженню в порядку ст. 303 КПК України не підлягають”.
Насправді ж, якщо уважно прочитати зазначене особою 1 в пунктах 1-25, 27-30, 33, 34, 47, 48 поданого детективу Базілевському М.Е. на розгляд клопотання за вих. № 3081/13 від 13.03.2019 року, то там насправді не міститься жодного прохання вчинити дію, яка б не підлягала оскарженню в порядку ч.7 ст.303 КПК України. Більше того, в даному клопотанні містилися пункти, які взагалі не могли оцінюватися суддею Українець В.В. на предмет оскаржуваності в порядку ст.303 КПК, так як даний суддя не витребовував від детектива матеріалів справи і насправді не міг володіти об’єктивною інформацією щодо суті справи: чи дійсно детектив не отримував від потерпілого трьох клопотань, про які зазначав у своїй Постанові (в той час як він ці самі клопотання отримував, свідомо вводячи суд в оману), чи дійсно детектив надавав відповіді потерпілому на решта поданих клопотань, про що і зазначав у своїй Постанові (а насправді він не надавав таких відповідей), чи дійсно існують підстави для не проведення судово-медичної експертизи потерпілому, про які детектив зазначав у своїй Постанові, чи дійсно існують підстави для не внесення до ЄРДР решту кваліфікаційних статтей, які потерпілий вказав у своїй заяві про вчинення злочину (та які слідчий суддя окремою ухвалою зобов’язав детектива їх внести, а детектив ослухався – досі не виконав вимог ухвали), і т.д.
Відповідно до вимог ст.370 КПК України, ухвала слідчого судді за результатами перевірки законності і обгрунтованості рішень, дій чи бездіяльності детектива має бути законною, обгрунтованою та вмотивованою. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального і процесуального права, з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об’єктивно з’ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст.94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення. Зміст ухвали за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого, прокурора має відповідати вимогам ч.2 ст.372 КПК. Слідчий суддя при перевірці поданої скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого, прокурора та при винесенні рішення за результатами розгляду такої скарги не повинен вирішувати питання, що можуть стати предметом судового розгляду в цьому кримінальному провадженні. Одночасно із визнанням рішення, дії чи бездіяльності слідчого, прокурора незаконним або необгрунтованим, в своїй ухвалі слідчий суддя може зазначити про те, що він зобов’язує посадову особу усунути допущене порушення, визначивши, яку саме дію необхідно припинити чи вчинити. Слідчий суддя самостійно не може прийняти те рішення, яке має бути прийняте слідчим чи прокурором на виконання ухвали, прийнятої за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого, прокурора. Право на справедливий судовий розгляд також закріплено Міжнародним пактом про громадянські і політичні права та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (ч.1 ст.6).
В ст.9 (Законність) Кримінально процесуального Кодексу України зазначається:
«1.Під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий, інші службові особи органів державної влади зобов’язані неухильно
додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства». Ухвала слідчого судді, у відповідності до ст.370 КПК України, за результатами перевірки законності і обгрунтованості рішень, дій чи бездіяльності слідчого, прокурора має бути законною, обґрунтованою та вмотивованою. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об’єктивно з’ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення. Зміст ухвали за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого, прокурора має відповідати вимогам ч.2 ст.372 КПК України. Слідчий суддя при перевірці поданої скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого, прокурора та при винесенні рішення за результатами розгляду такої скарги не повинен вирішувати питання, що можуть стати предметом судового розгляду в цьому кримінальному провадженні.
Одночасно із визнанням рішення, дії чи бездіяльності слідчого, прокурора незаконним або необґрунтованим, в своїй ухвалі слідчий суддя може зазначити про те, що він зобов’язує посадову особу усунути допущене порушення, визначивши, яку саме дію необхідно припинити чи вчинити. Слідчий суддя самостійно не може прийняти те рішення, яке має бути прийняте слідчим чи прокурором на виконання ухвали, прийнятої за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність.
Відповідно, слідчий суддя Українець В.В. під час прийняття рішення за скаргою особи 1 залишив поза увагою такі засади кримінального провадження як верховенство права, законність, доступ до правосуддя та забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності. За таких обставин, слідчий суддя Солом’янського районного суду м.Києва Українець В.В., постановивши Ухвалу у судовій справі № 760/18167/19 від 02.07.2019 року, якою відмовив у відкритті провадження, фактично істотно порушив вимоги КПК України.
Крім цього, суддя Солом’янського районного суду м.Києва Українець В.В. вчинив службове підроблення, адже повернув особі 1 матеріали судової справи не всі – за винятком оскарження Постанови від 18.03.2019 року про часткову відмову у задоволенні клопотання у кримінальному провадженні № 42017000000000026.
Право на справедливий судовий розгляд закріплено Міжнародним пактом про громадянські і політичні права та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (ч.1 ст.6 Конвенції). Право на справедливий судовий розгляд охоплює і право кожного на доступ до правосуддя. У доктрині Європейського суду з прав людини “право на суд” охоплює 3 елементи:
1) наявність «суду», який встановлений відповідно до закону і відповідає вимогам незалежності і неупередженості;
2) наявність у суду достатньої компетенції для вирішення всіх аспектів спору чи обвинувачення, до яких застосовується ст. 6 Конвенції;
3) особа повинна мати доступ до такого суду.
Відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» за №3477-IV від 23.02.2016 року, із змінами і доповненнями, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського Суду як джерело права.
Згідно з ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 p., яка закріплює право на справедливий суд, кожна людина має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.
У відповідності до ст.68 Конституції України, кожен зобов’язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. У відповідності до ст.64 Конституції України (Конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Хіба не за ці міжнародні стандарти права щодня і на протязі усіх п’яти років гинуть в АТО найперспективніша, найсвідоміша і найпатріотичніша молодь України? Суддя Українець В.В. через свою твердолобість “забув” про посмертний героїзм Небесної Сотні і про десятки тисяч загиблих воїнів АТО, які зовсім не задумуючись віддали свої безцінні життя за право українського народу жити без ярма і у відповідності до існуючих стандартів міжнародного права. Більше того, суддя Українець В.В. саме у такий спосіб навмисно сплюндровує добру пам’ять про загиблу Небесну Сотню і бійців АТО, нівелюючи своїми диверсійними діями героїчні досягнення українського народу. Сподіватимемося, що у м.Києві знайдуться виживші ветерани АТО і учасники Майдану, які щодня влаштовуватимуть цьому явному диверсанту фекальну люстрацію.
Вищенаписане дає підстави вважати, що суддя Українець В.В. вчинив кримінальне правопорушення, що передбачене ч.2 ст.364, ч.2 ст.368, ч.3 ст.375, ч.2 ст.366, ч.1 ст.396, ч.2 ст.256, ч.2 ст.15, ч.5 ст.27 КК України. Однак, якщо врахувати ще й те, що судова справа № 760/18167/19 від 02.07.2019 року також витікає з предмету громадської діяльності особи 1, яка делегована йому Міністерством юстиції України, то протиправну діяльність судді Українець В.В. слід розцінювати як таку, що направлена на зумисне перешкоджання виконанню його громадських обов’язків і тягне за собою додаткову кримінальну відповідальність, що передбачена ст.170 КК України. Крім цього, як для даного випадку, дії судді Українець В.В. є явно антидержавними, що направлені на підрив довіри громадськості до органів судової влади і керівників держави вцілому, що явно на руку зовнішнім ворогам нашої держави. Суддя Українець В.В. явно через підривну співпрацю з зовнішнім ворогом, перевищує свої службові повноваження, вчиняє підроблення, приховує вчинені злочини, постановляє неправосудні рішення, порушує присягу судді, перешкоджає діяльності громадських організацій, тим самим саботуючи роботу судових органів. Саботаж і бойкотування роботи судових органів прирівнюється до шпіонажу і зраді інтересам держави. Суддя Українець В.В. умисно вчиняє посадові злочини на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, а також державній, економічній і інформаційній безпеці України. Перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту, шпигунство, надання іноземній державі, іноземній організації або їхнім представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України має безжально каратися, поки не розпочалися воєнні дії в м.Києві. Навмисна протидія нинішній державній політиці суддею Українець В.В. вже розчарувала частину українців у нинішньому курсі нашого уряду та призводить до агресивної настроєності населення. Зазначене підтверджує, що в діяльності судді Українець В.В. наявний склад ще одного кримінального правопорушення, що передбачене ч.1 ст.111 КК України. Таким чином, відомості щодо вчинення кримінальних правопорушень суддею Українець В.В. мають всі ознаки злочину, що передбачені ч.2 ст.368, ч.2 ст.364, ч.2 ст.366, ч.3 ст.375, ч.1 ст.396, ч.2 ст.256, ч.1 ст.111, ст.170, ч.2 ст.15, ч.5 ст.27 КК України та підлягають невідкладному внесенню до Єдиного реєстру досудових розслідувань і є підставою для початку проведення досудового розслідування. З цього приводу були подані відповідні заяви ГПД НАБУ, ГСУ СБУ і СУ ДБР про вчинене кримінальне правопорушення суддею Українець В.В. Також, було прийнято рішення про повідомлення Вищої ради правосуддя про не належну поведінку судді Українець В.В., який методично порушує присягу судді. Очікуємо результатів адекватного реагування ГПД НАБУ, ГСУ СБУ і СУ ДБР стосовно внесення відповідних відомостей до ЄРДР, а від Вищої ради правосуддя — відкриття дисциплінарної справи.
Також очікуємо резонансу небайдужої міжнародної і української громадськості та належної реакції не корумпованого мас-медіа.

Докази того, що детектив Базілевський М.Е. навмисно ввів суддю Українця В.В. в заблуду, так як три клопотання, наявність яких він заперечує, насправді знаходяться у справі кримінального провадження і які підлягали належному розгляду (вчиненню слідчих дій) та наданню відповіді. За таких обставин суддя Українець В.В. мусив відкрити провадження, так як не розгляд клопотань є підставою для оскарження бездіяльності детектива в порядку ст.303 КПК України.