Суддя Хамзін Т.Р. Безграмотний і брехливий або божевільний

22.10.2019 року, через приймальну НАБУ, особа 1 подав на ім’я керівника ГПД НАБУ Калужинського А.В. заяву за вих. № 3442/22 про вчинення начальником Солом’янського управління поліції Головного Управління Національної поліції в м.Києві Василенком Павлом Юрійовичем, заступником начальника Солом’янського управління поліції Головного Управління Національної поліції в м.Києві Соловей Олександром Віталійовичем і заступником начальника-начальником слідчого відділу Солом’янського управління поліції Головного Управління Національної поліції в м.Києві Жидовцевим Антоном Володимировичем правопорушення.
У вказаній заяві особа 1 вказав всі елементи вчиненого злочину: об’єкт, об’єктивна сторона, суб’єкт, суб’єктивна сторона. Також, у своїй заяві особа 1 вказав всі ознаки вчиненого злочину: час, місце, спосіб; ПІП фігуранта, його місце роботи і посаду тощо. Крім цього, особа 1 самостійно кваліфікував вчинення Василенком П.Ю., Соловей О.В. і Жидовцевим А.В. злочину – за ч.2 ст.364, ч.2 ст.368, ч.3 ст.382, ч.2 ст.365, ч.2 ст.366, ч.2 ст.367, ч.1 ст.396, ч.2 ст.256, ч.1 ст.111, ст.170, ч.2 ст.15, ч.5 ст.27 КК України.
Відповідно, в заяві за вих. № 3442/22 від 22.10.2019 року були всі необхідні дані, які згідно вимог “нового” Кодексу були уже не обов’язковими для того, що б керівник ГПД НАБУ Калужинський А.В. виконав вимоги статті 214 КПК впродовж до 24 годин, у відповідності до положення п.6 ст.39 КПК України, або уповноважив на цю дію підлеглого детектива. При цьому слід особливо зазначити, що для того що б внести відомості до ЄРДР про вчинення кримінального правопорушення, законодавець не вимагає від заявника притримуватися суворої професійної компетенції і територіальної юрисдикції органу досудового розслідування.
Однак, у порушення ч.1 ст.2 КК України, ст.214 КПК України та частини 2 розділу II пункту 8 і частини 3 розділу II пункту 1 Положення про внесення відомостей до ЄРДР, затвердженого Наказом Генерального прокурора України за № 139 від 06.04.2016 року, станом на 30.10.2019 року особу 1 у жодний із способів так і не було повідомлено керівником ГПД НАБУ або уповноваженим детективом про внесення до ЄРДР відомостей заяви за вих. № 3442/22 від 22.10.2019 року про вчинене кримінальне правопорушення Василенком П.Ю., Соловей О.В. і Жидовцевим А.В.
Пунктом 1 ч.2 ст.39 КПК України передбачено, що саме керівник органу досудового розслідування уповноважений визначати слідчого (слідчих), який здійснюватиме досудове розслідування, а у випадках здійснення досудового розслідування слідчою групою – визначати старшого слідчої групи, який керуватиме діями інших слідчих. В таку групу слідчих може бути включений і сам керівник органу досудового розслідування. Разом з тим, включення до групи слідчих керівника органу досудового розслідування є необов’язковим, оскільки, в силу наданих процесуальним законом, зокрема п.п. 4,6 ч.2 ст.39 КПК України повноважень, керівник органу досудового розслідування уповноважений вживати заходів щодо усунення порушень вимог законодавства у випадку їх порушення слідчим, здійснювати досудове розслідування, виконувати функції реєстратора кримінальних правопорушень, користуючись при цьому повноваженнями слідчого. А слідчий, відповідно до п.1 ч.1 ст.40 КПК України, уповноважений починати досудове розслідування та розглядати подані йому клопотання.
Наведене свідчить про те, що оскаржувана особою 1 бездіяльність начальника органу досудового розслідування, яка полягає у не внесенні до ЄРДР відомостей поданої заяви а вих. № 3442/22 від 22.10.2019 року про вчинене кримінальне правопорушення Василенком П.Ю., Соловей О.В. і Жидовцевим А.В. у визначений КПК строк, є предметом оскарження у Вищому антикорупційному суді.
30.10.2019 року, що відповідало 7 (сьомому) процесуальному дню, а також з оглядом на прийняті на користь особи 1 рішення Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду у провадженнях № 11-сс/991/47/19 від 11.10.2019 року та № 11-сс/991/29/19 від 03.10.2019 року, останній подав через канцелярію Вищого антикорупційного суду скаргу за вих. № 3468/30 від 30.10.2019 року на бездіяльність керівника ГПД НАБУ Калужинського А.В.
У відповідності до ст.35 КПК України, автоматизованою системою документообігу Вищого антикорупційного суду, судова справа № 991/1321/19 була розподіленою на слідчого суддю Хамзіна Тимура Рафаїловича.
13.11.2019 року відбулося засідання у судовій справі № 991/1321/19 на бездіяльність керівника ГПД НАБУ під головуванням слідчого судді Вищого антикорупційного суду Хамзіна Т.Р. за результатами якого даний суддя вчинив низку кримінальних і дисциплінарно караємих дій:
— не викликав у дане судове засідання суб’єкта оскарження — керівника ГПД НАБУ Калужинського А.В.;
— викликав у засідання “уповноважену” особу НАБУ, про призначення якого не мав доказів;
— розглядав судову справу за відсутності суб’єкта оскарження — керівника ГПД НАБУ Калужинського А.В.;
— залучив до справи провадження письмові заперечення на скаргу особи 1 від працівника з Управління по роботі зі зверненнями громадян НАБУ, бездіяльність якого особою 1 не оскаржувалася;
— залучив до справи провадження письмові заперечення на скаргу особи 1 від працівника з Управління по роботі зі зверненнями громадян НАБУ, який не підтвердив своїх повноважень;
— залучив до справи провадження письмові заперечення на скаргу особи 1 від працівника з Управління по роботі зі зверненнями громадян НАБУ, який його належним чином не оформив;
— залучив до справи провадження письмові заперечення на скаргу особи 1 від працівника з Управління по роботі зі зверненнями громадян НАБУ, який передав його у не дозволений законом спосіб;
— вийшов за межі своїх повноважень, адже взамін розгляду скарги за вих. № 3468/30 від 30.10.2019 року вдався до протиправного розгляду заяви за вих. № 3442/22 від 22.10.2019 року про вчинення кримінального правопорушення по суті справи;
— перевищив повноваження, адже протиправно вирішував ті питання, які законом віднесені до повноважень органу досудового розслідування (детектива, процесуального прокурора);
— стверджував обставини справи, не маючи на те жодних підстав, доказів і повноважень;
— постановив неправосудне рішення (відмовив у задоволенні скарги на бездіяльність керівника ГПД НАБУ, яка виразилася у невнесенні відомостей заяви особи 1 до ЄРДР, чого не передбачено ст.214 КПК України, Наказами ГПУ за № 125 і 139, а також Узагальненням про практику розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність органів досудового розслідування або прокурора під час досудового розслідування Вищого спеціалізованого суду України з розгляду Цивільних і кримінальних справ (Лист від 12.01.17 № 9-49/0/4-17);
— постановив неправосудне рішення (відмовив у задоволенні скарги на бездіяльність керівника ГПД НАБУ, яка виразилася у невнесенні відомостей до ЄРДР), лише ґрунтуючись на “результатах” свого “приватного розслідування”, яке проводилося ним впродовж одного судового засідання без попереднього внесення відомостей до ЄРДР, що фактично є злочином (перевищення повноважень);
— при винесенні Ухвали посилався на заперечення працівника з Управління по роботі зі зверненнями громадян НАБУ, який його належним чином не оформив, бездіяльність якого особою 1 не оскаржувалася, який не підтвердив своїх повноважень та який передав його у не дозволений законом спосіб;
— не надав правової оцінки тому, що згідно частини 2 розділу II пункту 8 і частини 3 розділу II пункту 1 Положення про внесення відомостей до ЄРДР (затвердженого Наказом Генерального прокурора України за № 139 від 06.04.2016 року), перекидання матеріалів заяви особи 1 про вчинення кримінального правопорушення до ДБР (за підслідністю) мусило супроводжуватися одночасним внесенням відомостей до ЄРДР, чого керівник ГПД НАБУ Калужинський А.В. досі не вчинив;
— перевищив повноваження і вчинив службове підроблення, стверджуючи в 12 абзаці 2 аркушу своєї неправосудної ухвали таку дурню (Цитата): «…дослідивши зміст заяви… про кримінальне правопорушення, слідчий суддя дійшов висновку, що вона не містить об’єктивних даних, які б свідчили про можливе вчинення заступником начальника Солом’янського управління поліції Головного Управління Національної поліції в м.Києві Соловей Олександром Віталійовичем і начальником слідчого відділу Солом’янського управління поліції Головного Управління Національної поліції в м.Києві Жидовцевим Антоном Володимировичем кримінального правопорушення за ознаками злочинів, передбачених ч.2 ст.364, ч.2 ст.368, ч.3 ст.382, ч.2 ст.365, ч.2 ст.366, ч.2 ст.367, ч.1 ст.396, ч.2 ст.256, ч.1 ст.111, ст.170, ч.2 ст.15, ч.5 ст.27 КК України”, що є зухвалою брехнею або бреднею явно божевільного самозванця;
— перевищив повноваження і вчинив службове підроблення, стверджуючи в 13 абзаці другого аркушу своєї неправосудної ухвали (Цитата) таку дурню: «…Доводи заявника фактично грунтуються на суб’єктивній оцінці та ставленні до зазначених у заяві про вчинення кримінального правопорушення обставин та не містять конкретних фактичних даних, які б свідчили про існування обставин, які б давали підстави для кваліфікації дій за вищевказаними статтями”, що є подвійною бреднею явного психопата;
— перевищив повноваження і вчинив службове підроблення, так як стверджує обставини, які зовсім не витікають із припустимих чи належних доказів: що нібито працівник НАБУ перекинув матеріали поданої заяви про вчинення кримінального правопорушення до ДБР, в той час як у матеріалах судової справи немає жодного доказу про це (конверту із-під рекомендованого чи цінного відправлення, або опису вкладення у цінний лист, або повідомлення ДБР про отримання з НАБУ саме такої заяви);
— збрехав що не було жодних підстав для внесення керівником ГПД НАБУ відомостей до ЄРДР у відповідності до зазначених особою 1 статтей вчиненого злочину, так як Василенко П.Ю., Соловей О.В. і Жидовцев А.В. взамін виконання вимог ухвали від 07.08.2019 року слідчого судді Солом’янського районного суду м.Києва у судовій справі № 760/19678/19 (щодо внесення до ЄРДР відомостей поданої особою 1 заяви про вчинений злочин впродовж 24 годин з моменту отримання копії ухвали та розпочати досудове розслідування, про що повідомити зацікавлених осіб), списали заяву особи 1 і ухвалу суду до архіву, отримавши за цю “послугу” чи малого хабара від фігурантів у справі провадження;
— перевищив повноваження, адже не скорився вимогам ст.26 КПК і ухвалі апеляційної палати Вищого антикорупційного суду, які обмежували його у розгляді заяви про вчинення кримінального правопорушення;
— перевищив повноваження, адже протиправно вирішував ті питання, які законом віднесені до повноважень органу досудового розслідування (детектива, процесуального прокурора, слідчого);
— стверджував обставини справи, не маючи на те жодних підстав і доказів;
— приховав вчинені злочини фігурантів у справі провадження;
— зумисно перешкодив громадській діяльності особи 1;
— в черговий раз грубо порушив присягу судді.
Бездарність і явна неадекватність слідчого судді Вищого антикорупційного суду Хамзіна Т.Ф. підкреслюється рішенням за № 1-кс/991/1147/19 від 15.10.2019 року колегії суддів з розгляду кримінальних справ Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду, яким уже була скасована його попередня Ухвала у судовій справі за № 991/776/19 від 15.10.2019 року, а матеріали скарги були переданими до Вищого антикорупційного суду для розгляду їх по суті справи. Останнє мимоволі наштовхує на думку про те, що даний суддя явно хворіє на розлади психіки, адже будучи нормальним суддею не вдався б до повторної помилки, яка напередодні була виправленою апеляційною інстанцією, і яка стане приводом для подачі скарги до ВРП. При чому слід окремо зазначити, що Апеляційна палата Вищого антикорупційного суду категорично не поділяє думку слідчого судді Вищого антикорупційного суду Хамзіна Т.Ф., а позицію особи 1 вважає слушною щодо недопустимості розгляду слідчим суддею першої інстанції заяви про вчинення кримінального правопорушення по суті справи, а лише вузьконаправлено з’ясовувати обставини: чи було внесено до ЄРДР відомості заяви про вчинення кримінального правопорушення чи ні. Також, Апеляційна палата Вищого антикорупційного суду категорично не поділяє думку слідчого судді Вищого антикорупційного суду Хамзіна Т.Ф. стосовно з’ясовування ним наявності підстав для внесення до ЄРДР відомостей поданої заяви (повідомлення) про вчинення кримінального правопорушення, так як цього новий Кодекс уже не передбачає, а натомість передбачається обов’язковість проведення досудового розслідування по кожній із таких заяв, навіть за відсутності ознак вчиненого злочину.
Статтею 214 КПК України (Початок досудового розслідування) передбачено таке:
“1. Слідчий, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зобов’язаний внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань, розпочати розслідування та через 24 години з моменту внесення таких відомостей надати заявнику витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань. Слідчий, який здійснюватиме досудове розслідування, визначається керівником органу досудового розслідування.
2. Досудове розслідування розпочинається з моменту внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань. Положення про Єдиний реєстр досудових розслідувань, порядок його формування та ведення затверджуються Генеральною прокуратурою України за погодженням з Міністерством внутрішніх справ України, Службою безпеки України, Національним антикорупційним бюро України, органом, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства.
3. Здійснення досудового розслідування до внесення відомостей до реєстру або без такого внесення не допускається і тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Огляд місця події у невідкладних випадках може бути проведений до внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань, що здійснюється негайно після завершення огляду. У разі виявлення ознак кримінального правопорушення на морському чи річковому судні, що перебуває за межами України, досудове розслідування розпочинається негайно; відомості про нього вносяться до Єдиного реєстру досудових розслідувань при першій можливості.
4. Слідчий, прокурор, інша службова особа, уповноважена на прийняття та реєстрацію заяв і повідомлень про кримінальні правопорушення, зобов’язані прийняти та зареєструвати таку заяву чи повідомлення. Відмова у прийнятті та реєстрації заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення не допускається.
5. До Єдиного реєстру досудових розслідувань вносяться відомості про:
1) дату надходження заяви, повідомлення про кримінальне правопорушення або виявлення з іншого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення;
2) прізвище, ім’я, по батькові (найменування) потерпілого або заявника;
3) інше джерело, з якого виявлені обставини, що можуть свідчити про вчинення правопорушення;
4) короткий виклад обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, наведених потерпілим, заявником чи виявлених з іншого джерела…”.
У відповідності до ст.26 КПК України (Диспозитивність) законодавцем передбачається таке:
“1.Сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених цим Кодексом. 3. Слідчий суддя, суд у кримінальному провадженні вирішують лише ті питання, що винесені на їх розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень цим Кодексом”.
В статті 306 КПК України (Порядок розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора під час досудового розслідування) зазначається: «2.Скарги на рішення, дії чи бездіяльність під час досудового розслідування розглядаються не пізніше сімдесяти двох годин з моменту надходження відповідної скарги, крім скарг на рішення про закриття кримінального провадження, які розглядаються не пізніше п’яти днів з моменту надходження скарги. 3.Розгляд скарг на рішення, дії чи бездіяльність під час досудового розслідування здійснюється за обов’язкової участі особи, яка подала скаргу, чи її захисника, представника та слідчого чи прокурора, рішення, дії чи бездіяльність яких оскаржується. Відсутність належним чином повідомленого слідчого (детектива) чи прокурора не є перешкодою для розгляду скарги».
В ст.9 (Законність) Кримінально процесуального Кодексу України зазначається:
«1.Під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий, інші службові особи органів державної влади зобов’язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства».
Ухвала слідчого судді, у відповідності до ст.370 КПК, за результатами перевірки законності і обгрунтованості рішень, дій чи бездіяльності слідчого, прокурора має бути законною, обгрунтованою та вмотивованою. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об’єктивно з’ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення. Зміст ухвали за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого, прокурора має відповідати вимогам ч.2 ст.372 КПК. Слідчий суддя при перевірці поданої скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого, прокурора та при винесенні рішення за результатами розгляду такої скарги не повинен вирішувати питання, що можуть стати предметом судового розгляду в цьому кримінальному провадженні. Одночасно із визнанням рішення, дії чи бездіяльності слідчого, прокурора незаконним або необгрунтованим, в своїй ухвалі слідчий суддя може зазначити про те, що він зобов’язує посадову особу усунути допущене порушення, визначивши, яку саме дію необхідно припинити чи вчинити. Слідчий суддя самостійно не може прийняти те рішення, яке має бути прийняте слідчим чи прокурором на виконання ухвали, прийнятої за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого, прокурора.
У відповідності до Узагальнення про практику розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність органів досудового розслідування або прокурора під час досудового розслідування Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ Листом від 12.01.2017 № 9-49/0/4-17 пояснив наступне: «…Необхідність існування судового порядку оскарження аналізованого виду бездіяльності ґрунтується на закріпленні у ст.214 КПК обов’язку слідчого, прокурора невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, внести відповідні відомості до ЄРДР та розпочати розслідування. Таким чином, на відміну від процесуального порядку реагування на заяви та повідомлення про злочин, який було встановлено в КПК 1960 року, згаданий обов’язок слідчого або прокурора не вимагає оцінки цими суб’єктами такої заяви (повідомлення) на предмет наявності ознак складу злочину для того, щоб вчинити процесуальну дію, яка полягає у внесенні відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР. Наведене підтверджується імперативними положеннями ч.4 ст.214 КПК, згідно з якою відмова у прийнятті та реєстрації заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення не допускається. Окрім КПК, нормативні засади, пов’язані із вчиненням зазначеної процесуальної дії, регламентовані Положенням про порядок ведення ЄРДР, затвердженим наказом Генеральної прокуратури України від 06.04.2016 N 139, прийнятим на виконання вимог КПК України. Таким чином, з огляду на чіткий обов’язок внесення слідчим чи прокурором відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР із встановленням обмеженого процесуального строку для його виконання, за наявності лише загальних вимог до заяв чи повідомлення про кримінальне правопорушення, у разі встановлення факту звернення із заявою та констатації факту невнесення відомостей про кримінальне правопорушення в межах регламентованого ст.214 КПК 24-годинного строку, слідчі судді постановляють ухвали про задоволення скарг на бездіяльність слідчого чи прокурора». Відтепер у всіх справах обов’язковим є проведення досудового розслідування (прояв засади публічності), яке розпочинається слідчим, прокурором негайно після внесення заяви потерпілого до Єдиного реєстру досудових розслідувань».
У доктрині Європейського суду з прав людини та його практиці «право на суд» охоплює три основні елементи:
1) наявність «суду», який встановлений відповідно до закону і відповідає вимогам незалежності і неупередженості;
2) наявність у суду достатньої компетенції для вирішення всіх аспектів спору чи обвинувачення, до яких застосовується ст.6 Конвенції;
3) особа повинна мати доступ до такого суду.
Пункт 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає наступне:
«Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов’язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього обвинувачення…».
Відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» за №3477-IV від 23.02.2016 року, із змінами, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського Суду як джерело права.
Згідно з ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 pоку, яка закріплює право на справедливий суд, кожна людина має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.
У відповідності до ст.68 Конституції України, кожен зобов’язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи інших людей.
У відповідності до ст.64 Конституції України (Конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Отож, хіба не за ці стандарти міжнародного і вітчизняного права щодня і на протязі майже п’яти років гинуть в АТО найперспективніша, найсвідоміша і найпатріотичніша молодь України? Суддя Хамзін Т.Ф. явно через свою нахабність, бездарність, протиправність і неадекватність напевно забув про героїзм Небесної Сотні і про десятки тисяч загиблих воїнів АТО, які віддали свої безцінні життя за право решти українського народу жити без ярма і у відповідності до європейських стандартів права. Більше того, суддя Хамзін Т.Ф. саме у такий спосіб сплюндровує добру пам’ять про загиблу Небесну Сотню і бійців АТО, нівелюючи своїми злочинними діями героїчні досягнення українського народу. Сподіватимемося, що у м.Києві знайдуться виживші ветерани АТО і учасники Майдану, які щодня влаштовуватимуть цій ганебній істоті фекальну люстрацію, якщо ВРП і Президент України не бажають належним чином реагувати на це неподобство у встановлений законом спосіб.
Усе вищенаписане дає підстави вважати, що суддя Вищого антикорупційного суду Хамзін Т.Ф. повторно вчинив кримінальне правопорушення, яке передбачене ч.2 ст.364, ч.2 ст.368, ч.3 ст.375, ч.2 ст.366, ч.1 ст.396, ч.2 ст.15, ч.5 ст.27 КК України. Однак, якщо врахувати ще й те, що провадження № 1-кс/991/1801/19 також витікає з предмету громадської діяльності особи 1, яка делегована йому Міністерством юстиції України, то протиправну діяльність судді Хамзіна Т.Ф. слід розцінювати як таку, що направлена на зумисне перешкоджання виконанню його громадських обов’язків і тягне за собою додаткову кримінальну відповідальність, що передбачена ст.170 КК України. Крім цього, як для даного випадку, дії судді Хамзіна Т.Ф. є явно антидержавними, що направлені на підрив довіри громадськості до органів судової влади і керівників держави вцілому, що явно на руку зовнішнім ворогам нашої держави. Суддя Хамзін Т.Ф., явно через підривну співпрацю з зовнішнім ворогом, постійно перевищує свої службові повноваження, виносить неправосудні ухвали, вчиняє службові підроблення, приховує безумовні підстави для відводів, перекручує значення фактів, імітує розгляд заяв про відвід суддів без наявності саме таких заяв та доказів у судових справах, регулярно позбавляє особу 1 конституційного і КПК права на участь у судовому засіданні з розгляду заявлених відводів, порушує присягу судді, перешкоджає доступу до правосуддя, тим самим саботуючи роботу органів судової влади. Саботаж і бойкотування роботи судових органів прирівнюється до шпіонажу і зраді інтересам держави. Суддя Хамзін Т.Ф. умисно вчиняє посадові злочини на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, а також державній, економічній і інформаційній безпеці України. Перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту, шпигунство, надання іноземній державі, іноземній організації або їхнім представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України має безжально каратися, поки не розпочалися воєнні дії в м.Києві. Навмисна протидія нинішній державній політиці суддею Хамзіним Т.Ф. вже розчарувала частину українців у нинішньому курсі нашого уряду та призводить до агресивної настроєності населення. Зазначене підтверджує, що в діяльності судді Хамзіна Т.Ф. наявний склад ще одного кримінального правопорушення, що передбачене ч.1 ст.111 КК України.
Таким чином, відомості щодо вчинення кримінальних правопорушень суддею Хамзіним Т.Ф. містять всі ознаки злочину, що передбачені ч.2 ст.364, ч.2 ст.368, ч.3 ст.375, ч.2 ст.366, ч.1 ст.396, ст.170, ч.1 ст.111, ч.2 ст.15, ч.5 ст.27 КК України та підлягають невідкладному внесенню до Єдиного реєстру досудових розслідувань і є підставою для початку проведення досудового розслідування. З цього приводу були подані відповідні заяви до ГПД НАБУ, СУ ДБР і ГСУ СБУ про вчинені кримінальні правопорушення суддею Хамзіним Т.Ф. Крім цього, було прийнято рішення про повідомлення Вищої Ради юстиції України про не належну поведінку судді Хамзіним Т.Ф., який регулярно порушує присягу судді. Очікуємо результатів адекватного реагування ГПД НАБУ, СУ ДБР, ГСУ СБУ стосовно вчасності внесення відповідних відомостей до ЄРДР, а від Вищої Ради юстиції України — відкриття дисциплінарної справи.
Також очікуємо резонансу небайдужої міжнародної і української громадськості та належної реакції не корумпованого мас-медіа.