Отупор К.М.: безграмотна, неадекватна і корумпована суддя

У провадженні слідчого відділу Рокитнівського ВП Сарненського ВП ГУ НП в Рівненській області перебуває на досудовому розслідуванні провадження № 42018181200000106 від 09.06.2018 року за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.15, ч.2 ст.240, ч.1 ст.307, ч.3 ст.185, ч.1 ст.188-1 КК України.
20.05.2019 року, без попереднього повідомлення особи 1 про початок досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42018181200000106 від 09.06.2018 року, без вручення йому відповідних
витягів з ЄРДР і Пам’яток про процесуальні права і обов’язки потерпілого, без створення протоколу допиту і фактичного проведення допиту особи 1, повідомлення особи 1 про кримінальну відповідальність за дачу неправдивих свідчень, без відібрання в особи 1 підписів за повідомлення про кримінальну відповідальність за дачу неправдивих показів, без надання особі 1 права залучити до кримінального провадження доказів отримання матеріального і морального збитку, без проведення допиту наявних свідків події, без повідомлення прізвищ слідчих і процесуальних керівників у кримінальному провадженні № 42018181200000106 від 09.06.2018 року, слідчий СВ Рокитнівського ВП Сарненського ВП ГУ НП в Рівненській області Масовець К.В. порушуючи вимоги ст. 21, 534, 535, 220, 55, 56, 214 КПК України, Рекомендацій 8 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо допомоги потерпілим від злочинів від 14.06.2006 року, статті 57, 129, 129-1 Конституції України виніс незаконну Постанову про відмову у визнанні особи 1 потерпілим у кримінальному провадженні № 42018181200000106 від 09.06.2018 року.
В супровідному листі до Постанови від 20.05.2019 року слідчий Масовець К.В. брехливо зазначає, що нібито особа 1 надсилав йому клопотання про визнання його потерпілим у кримінальному провадженні № 42018181200000106 від 09.06.2018 року, чого насправді не було. Крім того, КПК не передбачає обов’язку заявника звертатися до слідчого з клопотанням про визнання потерпілим, оскільки для цього існує інший процесуальний документ – заява (якщо зовсім нічого не говорити про те, що “новий” КПК не передбачає обов’язку заявника подавати заяву про визнання його потерпілим, так як він з моменту подачі заяви про вчинення проти нього кримінального правопорушення автоматично уже являється потерпілим).
Крім цього, без попереднього проведення зазначених вище слідчих і процесуальних дій виносити Постанову про не визнання особи потерпілим у кримінальному провадження є ніщо інше як зловживання повноваженнями, свавілля і безчинність.
У відповідності до п. 1, 2 ст.55 КПК України, «Потерпілим у кримінальному провадженні може бути фізична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано моральної, фізичної або майнової шкоди…», «Права і обов’язки потерпілого виникають в особи з моменту подання заяви про вчинення щодо неї кримінального правопорушення. Потерпілому вручається Пам’ятка про процесуальні права та обов’язки особою, яка прийняла заяву про вчинення правопорушення». З цього витікає, що особі 1 мусила бути врученою Пам’ятка про процесуальні права і обов’язки потерпілого не тоді, коли це захоче зробити слідчий у вже відкритому кримінальному провадженні, а тоді, коли він прийняв від заявника заяву про вчинене правопорушення.
Більше того, як це вимагається положенням ст.57 Конституції України, Пам’ятка потерпілого носить більше інформативний характер аніж сам факт визнання прав за потерпілим, тому є важливим її вручення в момент подачі заяви про вчинення злочину з метою забезпечення заявника інформацією про наслідки подачі такої заяви: від несення відповідальності за неправдивість подання заяви до повноцінної реалізації своїх прав у визначеному законом об’ємі.
Однак, саме такої Пам’ятки слідчий досі її особі 1 не вручив, що є порушенням прав заявника. А поки слідчий СВ Рокитнівського ВП Сарненського ВП ГУ НП в Рівненській області Масовець К.В. умисно затягує проведення досудового розслідування з корупційних міркувань, в приватному будинку особи 1 продовжують і надалі незаконно проживати (понад два роки), виготовлювати наркотичні речовини і збувати їх у межах Рівненської області злочинне угрупування, що є окремим злочином.
І це попри те, що особа 1 є власником даного житлового будинку та усіх господарських будівель, які розміщуються поруч з будинком. Останнє підтверджується випискою із державного реєстру речових прав за № 28389005 від 21.10.2014 року та Довідкою № 45 від 25.06.2018 року від нотаріуса, який вів спадкову справу.
Крім того, у кримінальному провадженні № 42018181200000106 від 09.06.2018 року особа 1 отримав психічні травми, з приводу чого проходив не дешеве медикаментозне лікування, а також має матеріальні збитки через призму витрат готівкових коштів на конверти, суди, папір, ксерокс, картриджі, фарби до картриджів, ручки, заправки до ручок, поштові марки, рекомендовані і цінні поштові відправлення, що повністю вкладається в поняття Рекомендацій 8 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо допомоги потерпілим від злочинів від 14.06.2006 року, де збитками рахуються любі грошові витрати.
Відповідно ст.56 КПК України (Права потерпілого), законодавець передбачив таке:
«2. Під час досудового розслідування потерпілий має право:
1) на негайне прийняття і реєстрацію заяви про кримінальне правопорушення, визнання його потерпілим;
2) отримувати від органу, до якого він подав заяву, документ, що підтверджує її прийняття і реєстрацію;
3) подавати докази на підтвердження своєї заяви;
4) брати участь у слідчих та інших процесуальних діях, під час проведення яких ставити запитання, подавати свої зауваження та заперечення щодо порядку проведення дії, що заносяться до протоколу, а також знайомитися з протоколами слідчих та інших процесуальних дій, виконаних за його участі;
5) отримувати копії матеріалів, які безпосередньо стосуються вчиненого щодо нього кримінального правопорушення, після закінчення досудового розслідування».
Відповідно, ч.2 ст. 56 КПК України вимагає від слідчого «негайне прийняття і реєстрацію заяви про кримінальне правопорушення, визнання його потерпілим».
У випадку з особою 1, орган досудового розслідування запізнюється аж на цілий рік з врученням йому Пам’ятки потерпілого та вчинення решту перерахованих у ст.56 КПК процесуальних і слідчих дій.
Крім цього особливо зазначу, що законодавець не визначив такого права за слідчим, як вчинення слідчих і процесуальних дій без визначення статусу заявника. Позаяк, на сьогоднішній день статусу в особи 1 у кримінальному провадженні № 42018181200000106 від 09.06.2018 року слідчим не визначено, що дає ґрунтовний привід для скасування винесеної Постанови про не визнання потерпілим лише на цій підставі.
Керуючись вищенаписаним, особа 1 подав слідчому судді Дубровицького районного суду Рівненської області скаргу за вих.№ 3343/29 від 29.07.2019 року на Постанову від 20.05.2019 року про відмову у визнанні потерпілим у кримінальному провадженні № 42018181200000106 від 09.06.2018 року слідчим СВ Рокитнівського ВП Сарненського ВП ГУ НП в Рівненській області Масовець К.В. У своїй скарзі за вих. № 3343/29 від 29.07.2019 року особа 1 зазначав таке: “У своїй заяві від 28.05.2018 року щодо вчинення проти мене кримінального правопорушення я зазначав: «В лютому місяці 2018 року, організоване злочинне угрупування з 8 (восьми) мені невідомих чоловік, незаконно проникло в моє приватне помешкання (не житловий літній будиночок), що знаходиться за адресою… та викрало (частково знищило) в процесі незаконної експлуатації моє приватне майно. Даний будинок злочинне угрупування тривало використовує для виробництва, зберігання і реалізації наркотичних засобів, а також для скупки і зберігання бурштину… Крім цього, угрупування викрадає електроенергію з метою несанкціонованої електрифікації даного будинку…».
Із зазначеного витікає, що організоване злочинне угрупування знаходиться не в тому будинку, де проживає родич особи 1, а в «літньому будинку», який стоїть поруч (у 50 метрах від житлового). Останнє з незрозуміло яких підстав надало привід для слідчого Масовець К.В. стверджувати наступне: “…Інформація перевірялася. Встановлено особу…, який в «зазначеному будинку досі проживає і який є господарем даного будинку». Насправді ж, родич особи 1 проживає в житловому будинку, а не в літній кухні, і до того ж – без жодних майнових прав (документів на дане помешкання). Крім цього, особа 1 у своїй скарзі окремо зазначав, що слідчим СБУ у Рівненській області було надано йому витяг з ЄРДР, який суттєво відрізняється від даних слідчого Масовець К.В. стосовно частини кваліфікації вчиненого злочину – ч.1 ст.307 КК України, в той час як правильним слід вважати ч.3 ст.307 КК України. Більше того, у відповідності до наданої особі 1 інформації з Сарненської місцевої прокуратури (лист № 36-6-1071 вих.18 від 08.06.2018 року), до ЄРДР за цим же фактом було внесено відомості за ст.198 КК України, однак у Постанові від 20.05.2019 року слідчого Масовець К.В. цієї статті чомусь не відображено.
У додатку до своєї скарги за вих. № 3343/29 від 29.07.2019 року особа 1 надав: “Копію супровідного листа за № 3669/207/02-2019 від 20.05.2019 року, один аркуш; копію Постанови від 20.05.2019 року про відмову у визнанні потерпілим, два аркуші; копію конверту зі штемпелем дати фактичної відправки 19.07.2019 року, один аркуш; копію листа за № 36/6-1071вх18 від 08.06.2018 року, один аркуш; копію витягу з ЄРДР за ст.198 КК України, один аркуш; копію листа за № 6/249- 2309 від 25.06.2018 року, один аркуш; копію витягу з ЄРДР за кваліфікацією – ч.3 ст.307 КК України, один аркуш; копію заяви про вчинене кримінальне правопорушення від 28.05.2018 року на адресу СБУ, один аркуш; копію заяви про вчинене кримінальне правопорушення від 28.05.2018 року на адресу Сарненської прокуратури, один аркуш; копію заяви про вчинене кримінальне правопорушення від 28.05.2018 року на адресу Рокитнівської прокуратури, один аркуш; копію заяви про вчинене кримінальне правопорушення від 01.06.2018 року на адресу прокуратури Рівненської області, один аркуш; копію довідки нотаріуса від 25.06.2018 року за № 45, один аркуш; копія технічного паспорту на житловий будинок, три аркуші; копію витягу з Державного реєстру речових прав за № 28389005 від 21.10.2014 року, один аркуш; фотокопію екрану телефону з СМС від фігуранта Василевича В.Г., один аркуш; копію ухвали у судовій справі № 571/1368/18 від 07.05.2019 року, три аркуші; копії доказів про отримання збитку у формі витрат на офісний папір, канцелярські витрати, витрати на поштові послуги тощо, на чотирьох аркушах; копії фіскальних чеків на придбання ліків для лікування розладів здоров’я (що пов’язані із незаконною діяльністю фігуранта), на десяти аркушах; копії висновку ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ, два аркуші; копію ухвали в апеляційному провадженні № 11-сс/796/1054/2018 від 06.02.2018 року, два аркуші; копію ухвали
в апеляційному провадженні № 11-сс/796/1527/2018 від 13.03.2018 року, два аркуші; копію ухвали Верховного Суду у провадженні № 826/247/18 від 11.01.2019 року, два аркуші; копію Ухвали у судовій справі № 761/1197/19 від 07.02.2019 року, один аркуш”.
У відповідності до Узагальнення про практику розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність органів досудового розслідування або прокурора під час досудового розслідування Вищого спеціалізованого суду України з розгляду Цивільних і кримінальних справ (Лист від 12.01.17 № 9-49/0/4-17), а також виходячи зі змісту судових рішень № 11-сс/796/1054/2018 від 06.02.2018 року, № 11-сс/796/1527/2018 від 13.03.2018 року колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду м.Києва, вищезгадана «підробність» слідчого є предметом оскарження в суді в порядку ст.303 КПК України. Зрештою, у відповідності до статті 129-1 Конституції України (Суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов’язковим до виконання), держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Також звертає на себе увагу те, що слідчий Масовець К.В. при винесенні Постанови від 20.05.2019 року керувався на припущеннях, адже у нього у справі не має жодних даних про належність будь-якого майна і будинків родичу особи 1. Сам факт того, що родич особи 1 проживає в житловому будинку ще не говорить про те, що він має на це право. Зрештою, як для даного прикладу за аналогією слідчого зазначу, що у літньому будинку особи 1 більше двох років як незаконно проживає організоване злочинне угрупування. Якщо ж притримуватися позиції слідчого Масовець К.В. то з цього витікає, що дане злочинне угрупування також має усі майнові права на літній будинок особи 1, оскільки проникли до нього, проживають там, користуються ним і незаконно збувають наркотики.
Слідчий Масовець К.В. стверджує у своїй шахрайській Постанові від 20.05.2019 року про те, що нібито «…наявні очевидні та достатні підстави вважати, що заява про кримінальне правопорушення від 01.06.2018 року подана особою, якій не завдано шкоди», при цьому не вчинивши жодної процесуальної дії, для того що б ці факти насправді були ним встановленими:
1) не повідомив особу 1 про початок досудового розслідування;
2) не вручив особі 1 жодного витягу з ЄРДР;
3) не надав особі 1 Пам’ятки про процесуальні права та обов’язки потерпілого у провадженні;
4) жодного разу не допитав особу 1 у справі даного провадження;
5) не допитав потерпілого особу 2 (родича особи 1);
6) не допитав свідка події особи 3;
7) не допитав свідка події особи 4;
8) не допитав підозрюваних у збуті наркотиків;
9) не допитав свідка події особи 5;
10) не допитав свідка події особи 6;
11) не дослідив і не надав правової оцінки кожному із фактів, які особа 1 зазначав у своїй заяві про вчинення кримінального правопорушення;
12) не зробив жодного запиту до державного реєстру нерухомості;
13) не провів жодного одночасного допиту особи 1, свідків події і фігурантів у справі провадження;
14) не призначив фоноскопічної експертизи за наявними у доказами;
15) не призначив судово-медичної експертизи за наявними у доказами;
16) не призначив для особи 2 судово-медичної експертизи;
17) не надав можливості залучити до справи провадження наявні в особи 1 докази вчиненого злочину: документи, звукозапис розмови тощо;
18) не надав можливості долучити до справи провадження додаткових документів, які доказують факт отримання особою 1 збитків у даному кримінальному провадженні тощо.
Пунктом 5 ст.214 КПК України передбачено, що до Єдиного реєстру досудових розслідувань вносяться відомості про: 4) короткий виклад обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, наведених потерпілим, заявником чи виявлених з іншого джерела; 5) попередня правова кваліфікація кримінального правопорушення з зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, що особою 1 і було зроблено.
Тобто, в заяві про вчинення кримінального правопорушення не прийнято розписувати в подробицях всі обставини вчинення кримінального правопорушення та отриманого матеріального, фізичного і морального збитку, а також обов’язково надавати речові докази і остаточні розрахунки отриманого збитку, так як для цього КПК України передбачає період тривалого досудового розслідування з сукупністю вчинення численних процесуальних дій, в тому числі залучення до провадження наявних у потерпілого доказів та дослідження їх і надання їм відповідної оцінки, складання протоколів допиту, відібрання відповідних підписів від потерпілих і свідків, проведення допитів, витребування і залучення доказів, призначення експертиз тощо.
Тоді на якій підставі слідчий посилається у своїй протиправній Постанові від 20.05.2019 року, що особа 1 мусив відразу із поданою заявою подати усі наявні у нього докази вчиненого злочину і про розміри отриманого збитку? Законодавець цього не передбачає, а Конституція України вимагає діяти слідчому «…у межах та в спосіб, визначений законом».
На сьогоднішній день КПК і Конституція України не містять жодної правової норми, яка б у законний спосіб обмежувала процесуальні права заявника щодо знання своїх прав.
Натомість, в статті 57 Конституції України зазначено таке: «Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов’язки громадян, мають бути доведені до відома населення у порядку, встановленому законом. Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов’язки громадян, не доведені до відома населення у порядку, встановленому законом, є нечинними».
У відповідності до Рекомендації 8 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо допомоги потерпілим від злочинів від 14 червня 2006 року під поняттям «потерпілий» слід розуміти фізичну особу, що зазнала шкоди, включаючи фізичні ушкодження або психічні травми, душевні страждання або економічні втрати, спричинені діями або бездіяльністю, і які є порушенням норм кримінального права держав-членів.
У належних випадках термін «потерпілий» також охоплює найближчих членів сім’ї або утриманців прямо постраждалої особи (п.1.1). Принагідно зауважу, що вимоги Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам мають прерогативу над КПК і Конституцією України.
Вищевказаними незаконними діями слідчий Масовець К.В. відібрав в особи 1 конституційне право знати свої права і обов’язки у кримінальному провадженні та брати участь в ньому, в тому числі — долучати до провадження докази отриманого матеріального і морального збитку.
Винесена Постанова від 20.05.2019 року про відмову у визнанні потерпілим у кримінальному провадженні № 42018181200000106 від 09.06.2018 року також не відповідає вимогам ст.110 КПК України. У відповідності до п.5 ст.110 КПК України, Постанова детектива мусить складатися з:
1) вступної частини, яка повинна містити відомості про:
а) місце і час прийняття постанови;
2) мотивувальної частини, яка повинна містити відомості про:
а) зміст обставин, які є підставами для прийняття постанови;
б) мотиви прийняття постанови, їх обгрунтування та посилання на положення цього Кодексу;
3) резолютивної частини, яка повинна містити відомості про:
а) зміст прийнятого процесуального рішення;
б) місце та час (строки) його виконання;
в) особу, якій належить виконати постанову, чого майже немає у даній Постанові.
Всупереч вимогам п.5 ст.110 КПК України, у Постанові слідчого Масовець К.В. відсутні:
1) повне ім’я і по-батькові слідчого;
2) опис підстави відкриття провадження;
3) ім’я фігуранта у провадженні;
4) короткий опис змісту заяви про вчинення кримінального правопорушення;
5) перелік проведених слідчих дій;
6) зазначені причини не проведення допиту заявників, свідків, потерпілих;
7) зазначені причини не проведення експертизи наявних доказів;
8) правова оцінка позиції заявника у справі провадження;
9) правова оцінка доказам у справі провадження;
10) реєстраційний номер та дата реєстрації постанови;
11) підпис керівника підрозділу;
12) печатка органу досудового розслідування тощо.
Крім цього, слідчий Масовець К.В. належним чином не завірив свою Постанову від 20.05.2019 року, тим самим порушивши вимоги Наказу Міністра юстиції України за № 1000/5 від 18.06.2015 року «Про затвердження правил організації діловодства та архівного зберігання документів у державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях» (із змінами і доповненнями, внесеними наказом Міністерства юстиції України від 04.07.2018 року за № 2277/5), а також Постанову Кабінету Міністрів України від 17.01.2018 року за №55 про «Деякі питання документування управлінської діяльності».
Також, в даній Постанові не вказано змісту обставин, які є підставами для прийняття подібного процесуального рішення та відповідних мотивів її прийняття, обгрунтування та посилання на положення Кодексу. Відтак, вищенаписане дає явні підстави вважати Постанову слідчого Масовець К.В. від 20.05.2019 року про відмову у визнанні потерпілим злочинною, а вказаного слідчого злочинцем, що вчинив правопорушення, що передбачене ст. 365, 364, 366, 396 КК України.
У доказ цьому особа 1 долучив до своєї скарги копію рішення Верховного суду України, яке обов’язково береться судами до своєї уваги при постановленні нових рішень, що апелянту у моїй справі було відмовлено у відкритті провадження саме через порушення вищевстановлених вимог щодо належного оформлення копій документів, в тому числі і постанов про відмову у визнанні потерпілим. Відповідно, уже цього одного фактору достатньо що б скасувати в судовому порядку незаконну постанову слідчого Масовець К.В.
З наведеного випиває, що КПК не передбачає обов’язку посадових осіб органів досудового розслідування приймати рішення про визнання особи потерпілою, оскільки згідно з ч.2 ст.55 КПК права та обов’язки потерпілого виникають в особи з моменту подання заяви про вчинення щодо неї правопорушення. Отже, з цього моменту така особа, за відсутності постанови про відмову у визнанні потерпілим, відповідно до ст.220 КПК може вносити клопотання про вчинення дій, які мають бути розглянуті, зокрема і щодо такої процесуальної дії, як вручення повідомлення про процесуальні права та обов’язки.
У відповідності до вимог ст.35 КПК України, автоматизованою системою документообігу Дубровицького районного суду Рівненської області скаргу за вих.№ 3343/29 від 29.07.2019 року на Постанову від 20.05.2019 року про відмову у визнанні потерпілим у кримінальному провадженні № 42018181200000106 від 09.06.2018 року слідчим СВ Рокитнівського ВП Сарненського ВП ГУ НП в Рівненській області Масовець К.В. було розподілено на слідчого суддю Отупор К.М.
14.11.2019 року відбулося засідання у судовій справі № 571/1368/18 під головуванням слідчого судді Дубровицького районного суду Рівненської області Отупор Катерини Миколаївни з розгляду скарги особи 1 за вих. № 3343/29 від 29.07.2019 року на Постанову від 20.05.2019 року про відмову у визнанні потерпілим у кримінальному провадженні № 42018181200000106 від 09.06.2018 року слідчим СВ Рокитнівського ВП Сарненського ВП ГУ НП в Рівненській області Масовець К.В., за результатами якого даний суддя вчинила низку кримінальних і дисциплінарно караємих дій:
— у порушення вимог ч.2 ст.306 КПК навмисно затягнула розгляд скарги особи 1 на вкрай нерозумний строк;
— невмотивовано відмовила у задоволенні клопотання від 27.10.2018 року про проведення призначеного судового засідання в режимі відеоконференції;
— не повідомила особу 1 про призначення нової дати судового засідання, після того як судове засідання від 06.11.2019 року було нею знято з розгляду;
— подані особою 1 в якості клопотання від 27.10.2019 року та від 28.10.2019 року копії документів не стали предметом їх вирішення у судовому засіданні про їх залучення до справи провадження;
— перевищила повноваження, адже протиправно вирішувала ті питання, які законом віднесені до повноважень органу досудового розслідування (детектива, процесуального прокурора);
— стверджувала обставини, не маючи на те жодних підстав і доказів у справі судового провадження;
— вийшла за межі своїх повноважень, адже взамін розгляду скарги за вих.№ 3343/29 від 29.07.2019 року вдалася до протиправного розгляду заяв від 28.05.2019 року та від 01.06.2018 року про вчинення кримінального правопорушення по суті справи;
— винесла неправосудне рішення (відмовила у задоволенні скарги на Постанову від 20.05.2019 року про не визнання потерпілим, що суперечить ст. 21, 534, 535, 55, 56 КПК, ст.57, 129, 129-1 Конституції, практиці ЄСПЛ, практиці Європейського Суду з прав людини, Рекомендаціям 8 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо допомоги потерпілим від злочинів від 14.06.2006 року);
— вчинила підроблення, адже приховала від належного дослідження і надання правової оцінки залученим особою 1 до скарги за вих. № 3343/29 від 29.07.2019 року доказам у вигляді копій документів (про отримання моральних, матеріальних збитків; документи на будинок, де проживають злочинці);
— вчинила службове підроблення, адже у своїй неправосудній ухвалі не перерахувала залучені особою 1 до справи провадження докази;
— вчинила службове підроблення, адже умисно викривила зазначену особою 1 в скарзі інформацію щодо проживання родича в житловому будинку, в той час як скаржник виносив на розгляд суду питання незаконного проникнення злочинного угрупування в його літній будиночок – літню кухню;
— вчинила службове підроблення, адже в своїй неправосудній ухвалі умисно неправдиво зазначила, що нібито особа 1 не надав доказів права на власність;
— вчинила підроблення, адже неправдиво в ухвалі зазначила, що особа 1 мусив перерахувати викрадене майно і надати на це майно документи про право власності, адже цього не передбачено ст.214, 55, 56 КПК; ст.57 Конституції України, практикою ЄСПЛ, практикою Європейського Суду з прав людини, Рекомендаціями 8 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо допомоги потерпілим від злочинів від 14.06.2006 року);
— вчинила службове підроблення, адже протиправно стверджує в ухвалі, що нібито існує в Кодексі таке поняття як завдання шкоди “лише інтересам держави” щодо статтей злочину, які стосується виготовлення і збуту наркотиків та викрадання електроенергії, так як насправді Кодекс не містить такої статті;
— не надала правової оцінки тому, що згідно частини 2 розділу II пункту 8 і частини 3 розділу II пункту 1 Положення про внесення відомостей до ЄРДР (затвердженого Наказом Генерального прокурора України за № 139 від 06.04.2016 року), слідчий Масовець К.В. мусив внести до ЄРДР ч.3 ст.307 КК України, однак він вніс ч.1 ст.307 КК України, тим самим не виконавши вимог ухвали судді Рівненського міського суду;
— перевищила повноваження і вчинила службове підроблення, так як стверджує обставини, які зовсім не витікають із припустимих чи належних доказів;
— вчинила службове підроблення, адже протиправно стверджує те, що в заяві про вчинення злочину заявник мусить описувати все в деталях, перераховувати все в нюансах, розраховувати все в тонкощах, в той час як положення ст.214 КПК вимагає від заявника надання лише “коротких відомостей” про вчинення злочину, так як всі інші дії передбачаються під час проведення досудового розслідування (допит, пояснення);
— вчинила службове підроблення, адже протиправно стверджує що особа 1 не надав жодних доказів отримання моральної і матеріальної шкоди, в той час як опис до скарги містить перелік саме таких доказів, загальна вага яких становить, відповідно фіскальному чеку на рекомендований лист – біля 500 грам);
— вчинила службове підроблення, адже приховала від дослідження і надання оцінки тому, що Постанова від 20.05.2019 року слідчого Масовець К.В. не відповідає вимогам ст.110 КПК, Наказу Міністра юстиції України за № 1000/5 від 18.06.2015 року «Про затвердження правил організації діловодства та архівного зберігання документів у державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях» (із змінами і доповненнями, внесеними наказом Міністерства юстиції України від 04.07.2018 року за № 2277/5), а також Постанови Кабінету Міністрів України від 17.01.2018 року за №55 про «Деякі питання документування управлінської діяльності», чого більше чим достатньо було аби її скасувати без огляду на наявності причин для “визнання особи 1 потерпілим;
— вчинила службове підроблення, адже при винесенні своєї неправосудної ухвали не посилалася на рішення Верховного Суду, яке надавав особа 1 в додатку до скарги (що було обов’язковим);
— приховала вчинені злочини фігурантів у справі провадження;
— умисно перешкодила громадській діяльності особи 1;
— грубо порушила присягу судді.
При цьому слід окремо зазначити, що слідча суддя Отупор К.М. проголосила 14.11.2019 року лише вступну і резулятивну частини своєї неправосудної Ухвали у судовій справі № 571/1368/18, із зазначенням в ній того, що повний текст даної ухвали буде оголошено 19.11.2019 року.
За таких підстав весь цей час суддя Отупор К.М. мусила готувати та узгоджувати зміст вказаної ухвали в нарадчій кімнаті. Натомість суддя Отупор К.М. в період з 14.11.2019 року по 19.11.2019 року приймала участь у ще 28 судових справах, як це витікає з Реєстру судових рішень.
Так, статтею 367 (Таємниця наради суддів) КПК України встановлено:
«1. Під час ухвалення судового рішення ніхто не має права перебувати в нарадчій кімнаті, крім складу суду, який розглядає справу. 2. Під час перебування в нарадчій кімнаті суддя не має права розглядати інші судові справи. 3. Судді не мають права розголошувати хід обговорення та ухвалення рішення у нарадчій кімнаті».
Однією з гарантій незалежності та неупередженості суду є таємниця нарадчої кімнати. Її зміст полягає в тому, що під час ухвалення судового рішення ніхто не має права перебувати в нарадчій кімнаті, крім складу суду, який розглядає справу. Забороняється не лише перебувати, але й тимчасово входити в нарадчу кімнату.
Це правило стосується як учасників процесу, так і інших осіб (суддів, помічників, секретарів).
Це положення встановлено для того, щоб ніхто не міг вплинути на рішення суду. Рішення повинне бути постановлено одразу після судового розгляду. Інші справи в цей час розглядатися судом (або суддями) не можуть. Предметом таємниці є хід обговорення та ухвалення рішення у нарадчій кімнаті. Усі обставини, що виникли та відбувалися в нарадчій кімнаті є таємницею і не можуть розголошуватися.
Перевіривши інформацію в Єдиному реєстрі судових рішень особою 1 було з’ясовано, що суддя Отупор К.М. в цей час не займалася своїми прямими обов’язками по винесенню справедливого рішення, а розглядала усі наступні судові справи в загальній кількості – 28. Приведена з цього приводу судова практика – розгляд та прийняття рішення в інших справах після виходу суду до нарадчої кімнати для ухвалення рішень, є істотним порушенням кримінального процесуального закону, при якому судове рішення підлягає скасуванню (Ухвала ВСС від 01.10.2015, справа № 5-2240км15). Данні ЄРСР є публічними, які для того і існують щоб користуватися ними безпосередньо, а не користуватися ними на користь корумпованої поліції. Посилання судді Отупор К.М. в своїх поясненнях на буцім то велике навантаження не виправдовує суд в контексті порушення тайни нарадчої кімнати. Крім того, не виконання імперативних норм ст.196 КПК України стосовно таємниці наради суддів, порушує також таку засаду кримінального провадження, як законність, яка вимагає від суду, зокрема, неухильно додержуватись вимог Конституції України, КПК України, міжнародних договорів, вимог інших актів законодавства. Оцінюючи доводи скарги, ККС визнав їх слушними та навів у своїй постанові наступне обґрунтування. Таємниця наради суддів є одним із найважливіших принципів правосуддя, що служить гарантом об’єктивності, незалежності, безсторонності, неупередженості і справедливості суду.
Згідно п.5 ч.7 ст.56 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» суддю зобов’язано не розголошувати відомості, які становлять таємницю, що охороняється законом, у тому числі таємницю нарадчої кімнати і закритого судового засідання аж до притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.
Отже, таємниця нарадчої кімнати є охоронюваною законом і наведене положення стосується не лише дотримання таємниці наради суддів у провадженні.
Згідно ст.366 КПК України, під час розгляду кримінального провадження судом першої інстанції після останнього слова обвинуваченого суд негайно виходить до нарадчої кімнати для ухвалення вироку, про що головуючий оголошує присутнім у залі судового засідання.
При цьому недарма законодавцем в цьому випадку вживано термін «негайно» щодо виходу суду до нарадчої кімнати після заслуховування останнього слова обвинуваченого, оскільки має значення не лише нерозголошення інформації обговорюваної в нарадчій кімнаті, але й зосередження суду на обставинах того кримінального провадження, яке він має завершити ухваленням судового рішення.
Під час ухвалення судового рішення в нарадчій кімнаті ухвалюється рішення щодо формулювання обвинувачення, яке пред’явлене особі і визнане судом недоведеним або доведеним, оцінюються докази, кожен окремо та у сукупності, вирішується питання допустимості доказів під час такої оцінки тощо.
Таким чином, враховуючи наведені положення закону, Касаційний кримінальний суд визнав достатніми підстави констатувати, що під час перебування суду в нарадчій кімнати з ухвалення судового рішення у відповідному кримінальному провадженні, розгляд інших судових справ у цей же час, проведення судових засідань з ухваленням як судових рішень по суті вимог, так і рішень з процесуальних питань, в тому числі щодо повернення матеріалів провадження, є порушенням таємниці наради суддів, що відповідно є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, що було перешкодою суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення. Саме за такі порушення Верховний Суд своєю Ухвалою від 01.10.2015 року (справа № 5-2240км15) скасував вирок у 14 років ув’язнення та Постанову Вінницького апеляційного суду.
При цьому потрібно окремо зазначити, що суддя Отупор К.М. уже виносила неправосудні ухвали, якими з однієї сторони частково нівелювала кропіткі досягнення громадської організації, а з іншої – умисно перешкодила наповненню державної скарбниці на десятки мільйонів гривень, тим самим послабивши боєздатність наших військ (військової компанії на Сході України) та добробут соціально незахищених верств населення (починаючи від будинків дитини до інтернатів, одиноких, інвалідів, пенсіонерів, ветеранів війни та чорнобильців, перестарілих осіб та осіб, оплата праці яких напряму залежить від наповнення державного бюджету: учні ПТУ та технікумів, студенти ВУЗів, вчителі, бібліотекарі, викладачі державних навчальних закладів, медичні працівники комунальних закладів, прибиральники державних установ, держслужбовці, Армія, силові структури тощо).
Крім цього слід зазначити, що суддя Отупор К.М. винесла Ухвалу у справі № 571/1368/18 від 14.11.2019 року, яка не відповідає вимогам Наказу ДСА від 20.08.2019 року N 814
“Про затвердження Інструкції з діловодства в місцевих загальних судах, апеляційних судах областей, апеляційних судах міст Києва та Севастополя, Апеляційному суді Автономної Республіки Крим та Вищому спеціалізованому суді України з розгляду цивільних і кримінальних справ”, адже віддрукована з двох сторін одного аркушу, не опломбована, не зшита, не вказано прізвища секретаря суду, назви розділів ухвали виділені жирним кольором, наявні подвійні міжрядкові відступи, не зазначено де зберігається оригінал ухвали. Усе це заставляє засумніватися втім, чи суддя Отупор К.М. насправді має юридичну освіту та чи наділена правом відправляти правосуддя.
Згідно з ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка закріплює право на справедливий суд, кожна людина має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.
У відповідності до ч.1 ст.7 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (Право на справедливий суд) «Кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним відповідно до закону». Право на справедливий судовий розгляд також закріплено Міжнародним пактом про громадянські і політичні права та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (ч.1 ст.6 Конвенції. У доктрині Європейського суду з прав людини та його практиці «право на суд» охоплює три основні елементи:
1) наявність «суду», який встановлений відповідно до закону і відповідає вимогам незалежності і неупередженості; 2) наявність у суду достатньої компетенції для вирішення всіх аспектів спору чи обвинувачення, до яких застосовується ст.6 Конвенції; 3) особа повинна мати доступ до такого суду.
Пункт 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає:
«Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов’язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість висунутого проти нього обвинувачення…».
Відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» за №3477-IV від 23.02.2016 року, із змінами, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського Суду як джерело права. У відповідності до ст.68 Конституції України, кожен зобов’язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи інших людей. У відповідності до ст.64 Конституції України (Конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Отож, хіба не за ці стандарти міжнародного і вітчизняного права щодня і на протязі майже п’яти років гинуть в АТО найперспективніша, найсвідоміша і найпатріотичніша молодь України? Суддя Отупор К.М. явно через свою нахабність, бездарність, протиправність, божевільність і продажність напевно забула про героїзм Небесної Сотні і про десятки тисяч загиблих воїнів АТО, які віддали свої безцінні життя за право решти українського народу жити без ярма і у відповідності до європейських стандартів права.
Більше того, суддя Отупор К.М. саме у такий спосіб сплюндровує добру пам’ять про загиблу Небесну Сотню і бійців АТО, нівелюючи своїми злочинними діями героїчні досягнення українського народу. Сподіватимемося, що у м.Дубровиця (або в Сарни, Рівно) знайдуться виживші ветерани АТО і учасники Майдану, які щодня влаштовуватимуть цій ганебній істоті фекальну люстрацію, якщо ВРП і Президент України не бажають належним чином реагувати на це неподобство у встановлений законом спосіб.
Вищенаписане дає підстави вважати, що суддя Отупор К.М. вчинила кримінальне правопорушення, яке передбачене ч.2 ст.368, ч.2 ст.364, ч.3 ст.375, ч.2 ст.366, ч.1 ст.396, ч.2 ст.15, ч.5 ст.27 КК України. Однак, якщо врахувати ще й те, що судове провадження № 571/1368/18 також витікає з предмету громадської діяльності особи 1, яка делегована йому Міністерством юстиції України, то протиправну діяльність судді Отупор К.М. слід розцінювати як таку, що направлена на зумисне перешкоджання виконанню його громадських обов’язків і тягне за собою додаткову кримінальну відповідальність, що передбачена ст.170 КК України. Крім цього, як для даного випадку, дії судді Отупор К.М. є явно антидержавними, що направлені на підрив довіри громадськості до органів судової влади і керівників держави вцілому, що явно на руку зовнішнім ворогам нашої держави. Суддя Отупор К.М., явно через підривну співпрацю з зовнішнім ворогом, перевищує свої службові повноваження, вчиняє підроблення і саботаж, приховує вчинені злочини, виносить неправосудні рішення, порушує присягу судді та займається хабарництвом. Саботаж і бойкотування роботи судових органів прирівнюється до шпіонажу і зраді інтересам держави. Суддя Отупор К.М. умисно вчиняє посадові злочини на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, а також державній, економічній і інформаційній безпеці України. Перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту, шпигунство, надання іноземній державі, іноземній організації або їхнім представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України має безжально каратися, поки не розпочалися воєнні дії в серці України. Навмисна протидія нинішній державній політиці суддею Отупор К.М. вже розчарувала частину українців у нинішньому курсі нашого уряду та призводить до агресивної настроєності населення. Зазначене підтверджує, що в діяльності судді Отупор К.М. наявний склад ще одного кримінального правопорушення, що передбачене ч.1 ст.111 КК України. Таким чином, відомості щодо вчинення кримінальних правопорушень суддею Отупор К.М. містять всі ознаки злочину, що передбачені ч.2 ст.364, ч.2 ст.368, ч.3 ст.375, ч.2 ст.366, ч.1 ст.396, ч.1 ст.111, ст.170, ч.2 ст.15, ч.5 ст.27 КК України та підлягають невідкладному внесенню до Єдиного реєстру досудових розслідувань і є підставою для початку проведення досудового розслідування. З цього приводу були подані відповідні заяви до ГПД НАБУ, СУ ДБР і ГСУ СБУ про вчинені кримінальні правопорушення суддею Отупор К.М. Крім цього, було прийнято рішення про повідомлення Вищої Ради юстиції України про не належну поведінку судді Отупор К.М., яка грубо порушує присягу судді. Очікуємо результатів адекватного реагування СУ ДБР і ГСУ СБУ стосовно вчасності внесення відповідних відомостей до ЄРДР, а від Вищої Ради юстиції України — відкриття дисциплінарної справи. Також очікуємо резонансу небайдужої міжнародної і української громадськості та належної реакції не корумпованого мас-медіа.