Суддя Шапутько С.В. Манія до афер, саботажу і зради

У провадженні Першого СВ ТУ ДБР перебуває на досудовому розслідуванні кримінальне провадження №52018000000000600 від 22.06.2018 року за ознаками кримінальних правопорушень слідчим суддею Деснянського районного суду м.Києва Панченко Оксаною Миколаївною, передбачених ч.1 ст.375 КК України.
20.07.2019 року, у порушення статтей 55, 56, 21, 220, 534, 535 КПК України, статтей 57, 129, 129-1 Конституції України, Рекомендацій 8 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо допомоги потерпілим від злочинів від 14.06.2006 року та Постанови Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 року за № 270 «Про затвердження Правил надання послуг поштового зв’язку», слідчий Першого СВ ТУ ДБР Андруша Олександр Леонідович надіслав особі 1 поштою простий лист, в якому була копія Постанови від 16.07.2019 року про закриття кримінального провадження № 52018000000000600 від 22.06.2018 року.
Вважаючи Постанову від 16.07.2019 року про закриття кримінального провадження № 52018000000000600 від 22.06.2018 року слідчим Андруша О.Л. незаконною і передчасною, а відтак — підлягаючою до скасування в судовому порядку, особа 1 подав 30.07.2019 року до Печерського районного суду м.Києва скаргу за вих. № 3345/30. У своїй скарзі за вих. № 3345/30 від 30.07.2019 року особа 1 зазначав, що перед тим як закрити кримінальне провадження № 52018000000000600 від 22.06.2018 року слідчий Андруша О.Л. не вчинив наступних обов’язкових слідчих і процесуальних дій:
1) не виконав Ухвалу у судовій справі № 760/13797/18 від 08.06.2018 року;
2) не повідомив особу 1 про початок досудового розслідування;
3) не визначив процесуальний статус особи 1 у кримінальному провадженні за № 52018000000000600;
4) не вручив особі 1 жодного витягу з ЄРДР;
5) не вручив особі 1 Пам’яток про процесуальні права та обов’язки потерпілого у провадженні № 52018000000000600 від 22.06.2018 року, поза тим і не виніс Постанови про не визнання його потерпілим;
6) жодного разу не допитав особу 1 у справі даного провадження;
7) жодного разу не допитав широкого кола існуючих свідків у справі даного провадження;
8) не вніс до ЄРДР відомостей заяви за вих. № 2390/21 від 21.05.2018 року про вчинення кримінального правопорушення за кваліфікацією – ч.2 ст.364, ч.2 ст.366, ч.2 ст.375, ч.1 ст.396 КК України;
9) не вніс до ЄРДР відомостей заяви за вих. № 2390/21 від 21.05.2018 року про вчинення кримінального правопорушення за кваліфікацією – ч.2 ст.364, ч.2 ст.366, ч.2 ст.375, ч.1 ст.396 КК України, які були зазначеними в резулятивній частині ухвали у судовій справі № 760/13797/18 від 08.06.2018 року;
10) не проводив досудового розслідування за кваліфікацією вчиненого злочину – ч.2 ст.364, ч.2 ст.366, ч.2 ст.375, ч.1 ст.396 КК України, які були зазначеними в резулятивній частині ухвали у судовій справі № 760/13797/18 від 08.06.2018 року та в заяві за вих. № 2390/21 від 21.05.2018 року;
11) не перекинув за підслідністю до ГСУ НП України і ГПД НАБУ частину проваджень, які не підслідні ДБР – за ч.2 ст.364, ч.2 ст.366, ч.1 ст.396 КК України;
12) не розглянув в порядку ст.220 КПК України заяву за вих. № 2594/04 від 04.10.2018 року;
13) не надав відповіді в порядку ст.220 КПК на подану заяву за вих. № 2594/04 від 04.10.2018 року;
14) не дослідив і не надав правової оцінки кожному із фактів, які особа 1 зазначав у своїй заяві за вих. № 2390/21 від 21.05.2018 року про вчинене кримінальне правопорушення;
15) не допитав фігуранта у справі провадження щодо суті порушених питань, зазначених у заяві за вих. № 2390/21 від 21.05.2018 року про вчинення кримінального правопорушення;
16) не провів жодного перехресного (одночасного) допиту;
17) не допитав свідків у судовій справі № 754/5433/18: слідчого Хіля М.В., секретаря і помічника судді;
18) не витребовував матеріали судової справи № 754/5433/18 і не досліджував їх;
19) не призначив для особи 1 судово-медичної експертизи у відповідності до отриманого ушкодження здоров’я по вині фігуранта у справі провадження;
20) не надав особі 1 можливості залучити до провадження наявні докази вчиненого злочину;
21) не надав можливості долучити до справи провадження документи, які доказують факт отриманого особою 1 ушкодження здоров’я по вині фігуранта у справі провадження;
22) не надав можливості долучити до справи провадження документи, які доказують факт отримання особою 1 матеріальних і моральних збитків у даному кримінальному провадженні.
Однак, взамін належного проведення досудового розслідування, слідчий Андруша О.Л. вчинив низку зухвалих кримінальних правопорушень в частині:
1) не виконання Ухвали у судовій справі № 760/13797/18 від 08.06.2018 року;
2) не повідомлення особи 1 про початок досудового розслідування;
3) не визначення процесуального статусу особи 1 у кримінальному провадженні за № 52018000000000600;
4) не вручення особі 1 жодного витягу з ЄРДР;
5) не вручення особі 1 Пам’яток про процесуальні права та обов’язки потерпілого у провадженні № 52018000000000600 від 22.06.2018 року, поза тим і не виніс Постанови про не визнання його потерпілим;
6) не проведення допиту особи 1 у справі даного кримінального провадження;
7) не проведення допиту широкого кола існуючих свідків у справі даного провадження;
8) не внесення до ЄРДР відомостей заяви за вих. № 2390/21 від 21.05.2018 року про вчинення кримінального правопорушення за кваліфікацією – ч.2 ст.364, ч.2 ст.366, ч.2 ст.375, ч.1 ст.396 КК України;
9) не внесення до ЄРДР відомостей заяви за вих. № 2390/21 від 21.05.2018 року про вчинення кримінального правопорушення за кваліфікацією – ч.2 ст.364, ч.2 ст.366, ч.2 ст.375, ч.1 ст.396 КК України, які були зазначеними в резулятивній частині ухвали у судовій справі № 760/13797/18 від 08.06.2018 року;
10) не проведення досудового розслідування за кваліфікацією вчиненого злочину – ч.2 ст.364, ч.2 ст.366, ч.2 ст.375, ч.1 ст.396 КК України, які були зазначеними в резулятивній частині ухвали у судовій справі № 760/13797/18 від 08.06.2018 року та в заяві за вих. № 2390/21 від 21.05.2018 року;
11) не перекидання за підслідністю до ГСУ НП України і ГПД НАБУ частину проваджень, які не підслідні ДБР – за ч.2 ст.364, ч.2 ст.366, ч.1 ст.396 КК України;
12) не розгляду в порядку ст.220 КПК України заяви за вих. № 2594/04 від 04.10.2018 року;
13) не надання відповіді в порядку ст.220 КПК на подану заяву за вих. № 2594/04 від 04.10.2018 року;
14) не дослідження і не надання правової оцінки кожному із фактів, які особа 1 зазначав у своїй заяві за вих. № 2390/21 від 21.05.2018 року про вчинене кримінальне правопорушення;
15) не проведення допиту фігуранта у справі провадження щодо суті порушених питань, викладених у заяві за вих. № 2390/21 від 21.05.2018 року про вчинення кримінального правопорушення;
16) не проведення допиту свідків у справі №754/5433/18: слідчого Хіля М.В., секретаря і помічника судді;
17) не проведення перехресного (одночасного) допиту із фігурантом у справі провадження та свідками події;
18) не витребовування матеріалів судової справи № 754/5433/18 та не досліджування їх;
19) не призначення для особи 1 судово-медичної експертизи у відповідності до отриманого ушкодження здоров’я по вині фігуранта у справі провадження;
20) не надання особі 1 можливості залучити до провадження наявні докази вчиненого злочину;
21) не надання можливості долучити до справи провадження документів, які доказують факт отриманого особою 1 ушкодження здоров’я по вині фігуранта у справі провадження;
22) не надання можливості долучити до справи провадження документів, які доказують факт отримання особою 1 матеріальних і моральних збитків у даному кримінальному провадженні.
16.07.2019 року слідчий Андруша О.Л. закрив кримінальне провадження за № 52018000000000600 від 22.06.2018 року не вчинивши жодної процесуальної дії, відсторонивши особу 1 від законної участі в ньому. Слідчий Андруша О.Л. своєю передчасною Постановою від 16.07.2019 року про закриття кримінального провадження № 52018000000000600 від 22.06.2018 року також порушив вимоги ст.110 КПК України. У відповідності до п.5 ст.110 КПК України, Постанова слідчого мусить складатися з:
1) вступної частини, яка повинна містити відомості про:
а) місце і час прийняття постанови;
в) прізвище, ім’я, по батькові, посаду осіб, що проходять фігурантами по справі;
2) мотивувальної частини, яка повинна містити відомості про:
а) зміст обставин, які є підставами для прийняття Постанови;
б) мотиви прийняття Постанови, їх обгрунтування та посилання на положення Кодексу;
в) резолютивної частини, яка повинна містити відомості про:
— зміст прийнятого процесуального рішення;
— місце та час (строки) його виконання;
— особу, яким належить виконати Постанову тощо, чого майже не має у Постанові від 16.07.2019 року слідчого Андруша О.Л. про закриття кримінального провадження за № 52018000000000600 від 22.06.2018 року.
Всупереч вимогам п.5 ст.110 КПК, у Постанові від 16.07.2019 року слідчого Андруша О.Л. відсутні:
1) перелік проведених слідчих дій;
2) причини не проведення допиту заявників, свідків, потерпілих;
3) причини не проведення експертизи наявних доказів;
4) надання правової оцінки діям фігуранта у справі провадження;
5) надання правової оцінки доказам у справі провадження;
6) реєстраційний номер та дата реєстрації постанови в канцелярії ДБР;
7) підпис керівника органу досудового розслідування;
8) печатка органу досудового розслідування.
Поміж тим, Постанова від 16.07.2019 року слідчого Андруша О.Л. навіть не містить позначок: «Згідно з оригіналом», дати створення копії Постанови, дати реєстрації Постанови в канцелярії ДБР, підпису керівника органу досудового розслідування, ПІП керівника органу досудового розслідування, печатки органу досудового розслідування тощо. Останнє є доказом того, що слідчий Андруша О.Л. порушив вимоги Наказу Міністра юстиції України за № 1000/5 від 18.06.2015 року «Про затвердження правил організації діловодства та архівного зберігання документів у державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях» (із змінами і доповненнями, внесеними наказом Міністерства юстиції України від 04.07.2018 року за № 2277/5), а також Постанову Кабінету Міністрів України від 17.01.2018 року за №55 «Про деякі питання документування управлінської діяльності». Крім того, в даній Постанові не вказано змісту обставин, які є підставами для прийняття подібної Постанови та мотивів її прийняття, їх обгрунтування та посилання на положення Кодексу.
В додатку до своєї скарги за вих. № 3345/30 від 30.07.2019 року на Постанову від 16.07.2019 року про закриття кримінального провадження № 52018000000000600 від 22.06.2018 року слідчим Андруша О.Л. особа 1 додав такі документи, які підтверджували його доводи: “Копію Постанови від 16.07.2019 року про закриття кримінального провадження № 52018000000000600 від 22.06.2018 року слідчим Андруша О.Л., два аркуші; копію конверту, в якому 20.07.2019 року було надіслано на поштову адресу особи 1 копію Постанови про закриття кримінального провадження № 52018000000000600 від 22.06.2018 року слідчим Андруша О.Л., один аркуш; копію заяви про вчинення кримінального правопорушення за вих. № 2390/21 від 21.05.2018 року, п’ять аркушів; копія заяви за вих. № 2594/04 від 04.10.2018 року (в порядку ст.220 КПК), один аркуш; копію Узагальнення про практику розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність органів досудового розслідування або прокурора під час досудового розслідування Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ (Лист від 12.01.2017 № 9-49/0/4-17), два аркуші”.
У відповідності до вимог ст.35 КПК, автоматизованою системою документообігу Печерського районного суду м.Києва, права № 757/40516/19-к була розподіленою на слідчого суддю Шапутько Світлану Володимирівну. 03.10.2019 року, із невиправданою затримкою розгляду справи № 757/40516/19-к аж на 60 (шістдесят) днів, було проведене суддею Шапутько С.В. судове засідання, під час якого вказаний суддя вчинила кримінальні і дисциплінарно караємі вчинки:
— не повідомила процесуального керівника (прокурора) про призначення судового засідання з розгляду скарги на Постанову від 16.07.2019 року щодо закриття кримінального провадження;
— постановила неправосудне рішення – протиправно відмовила у задоволенні скарги за вих. № 3345/30 від 30.07.2019 року на Постанову від 16.07.2019 року про закриття кримінального провадження
№ 52018000000000600 від 22.06.2018 року слідчим Першого СВ ТУ ДБР Андруша О.Л.;
— при винесенні ухвали не взяла до уваги залучену в порядку клопотання копію заяви за вих. № 2390/21 від 21.05.2018 року про вчинення кримінального правопорушення за кваліфікацією вчиненого злочину – за ч.2 ст.364, ч.2 ст.366, ч.2 ст.375, ч.1 ст.396 КК України;
— при винесенні ухвали не взяла до уваги залучену в порядку клопотання копію Ухвали у судовій справі за № 760/13797/18 від 08.06.2018 року із зазначеною в резулятивній частині кваліфікацією вчиненого злочину – за ч.2 ст.364, ч.2 ст.366, ч.2 ст.375, ч.1 ст.396 КК України;
— при винесенні ухвали не взяла до уваги той факт, що слідчий Андруша О.Л. досі не виконав вимоги Ухвали у судовій справі за № 760/13797/18 від 08.06.2018 року, адже не вніс до ЄРДР кваліфікаційні статті вчиненого злочину – ч.2 ст.364, ч.2 ст.366, ч.2 ст.375, ч.1 ст.396 КК України;
— при винесенні ухвали не взяла до уваги той факт, що слідчий Андруша О.Л. не проводив розслідування за кваліфікаційними статтями вчиненого злочину – ч.2 ст.364, ч.2 ст.366, ч.2 ст.375, ч.1 ст.396 ККУ;
— при винесенні ухвали не взяла до уваги той факт, що відлік часу у досудовому розслідуванні кримінального провадження № 52018000000000600 від 22.06.2018 року не міг розпочатися тільки тому, що слідчий Андруша О.Л. досі не вносив до ЄРДР жодних відомостей із заяви за вих. № 2390/21 від 21.05.2018 року про вчинення кримінального правопорушення за кваліфікацією вчиненого злочину – ч.2 ст.364, ч.2 ст.366, ч.2 ст.375, ч.1 ст.396 КК України (які також були зазначеними в резулятивній частині Ухвали у судовій справі за № 760/13797/18 від 08.06.2018 року);
— не взяла до уваги залучені в порядку клопотання копії двох судових рішень Київського апеляційного суду
(як судова практика і як посилання скаржника на правову базу), якими було скасовано два судових рішення першої інстанції в ідентичних справах та зобов’язано наново розглянути скаргу особи 1 щодо потреби коригування раніше внесених відомостей в ЄРДР;
— не взяла до уваги залучену в порядку клопотання копію рішення Верховного Суду, що обгрунтовувала доводи скаржника (як судова практика і як посилання на правову базу), яким було відмовлено скаржнику у відкритті касаційного провадження тільки через те, що подана скарга і додатки до скарги було належним чином не завірено (які не відповідали вимогам Наказу Міністра юстиції України за № 1000/5 від 18.06.2015 року «Про затвердження правил організації діловодства та архівного зберігання документів у державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях» (із змінами і доповненнями, внесеними наказом Міністерства юстиції України від 04.07.2018 року за № 2277/5), а також Постанові Кабінету Міністрів України від 17.01.2018 року за №55 «Про деякі питання документування управлінської діяльності»);
— неправдиво зазначила в 10 абзаці другого аркушу своєї неправосудної ухвали що нібито “…не заперечувалося заявником, що дані про кримінальне правопорушення до ЄРДР у кримінальному провадженні № 52018000000000600 внесені 22.06.2018…”, що є неправдою;
— неправдиво зазначила в 6 абзаці третього аркушу своєї неправосудної ухвали що нібито “Порушення обчислення строків досудового розслідування слідчим суддею під час розгляду скарги не встановлено та на відповідні обставини заявник не посилався”, що є неправдою;
— неправдиво зазначила в 3 абзаці 3 аркушу своєї ухвали що нібито “Доводи (ПІП заявника) щодо не проведення слідчим обов’язкових, на його думку, слідчих та процесуальних дій у кримінальному провадженні, не можуть слугувати підставою для скасування оскаржуваної постанови”, що є неправдою, адже ухвала № 760/13797/18 від 08.06.2018 року досі є не виконаною, а виконання її гарантується ст.534, 535 КПК, ст.129 і 129-1 Конституції України, рішеннями ЄСПЛ і Верховного Суду;
— перевищила повноваження, адже протиправно вирішувала ті питання, які законом віднесені до повноважень органу досудового розслідування (слідчого, прокурора);
— стверджувала обставини справи, не маючи на те жодних підстав і доказів;
— приховала вчинені злочини фігуранта у справі провадження;
— перешкодила громадській діяльності особи 1;
— вчинила службове підроблення;
— грубо і повторно порушила присягу судді;
В статті 306 КПК України (Порядок розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора під час досудового розслідування) зазначається: «2.Скарги на рішення, дії чи бездіяльність під час досудового розслідування розглядаються не пізніше сімдесяти двох годин з моменту надходження відповідної скарги, крім скарг на рішення про закриття кримінального провадження, які розглядаються не пізніше п’яти днів з моменту надходження скарги. 3.Розгляд скарг на рішення, дії чи бездіяльність під час досудового розслідування здійснюється за обов’язкової участі особи, яка подала скаргу, чи її захисника, представника та слідчого чи прокурора, рішення, дії чи бездіяльність яких оскаржується. Відсутність належним чином повідомленого слідчого (детектива) чи прокурора не є перешкодою для розгляду скарги».
В статті 219 КПК України (Строки досудового розслідування) зазначається таке:
“1.Строк досудового розслідування обчислюється з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР до дня звернення до суду з обвинувальним актом, клопотанням про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, клопотанням про звільнення особи від кримінальної відповідальності або до дня ухвалення рішення про закриття кримінального провадження. Строк досудового розслідування з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань до дня повідомлення особі про підозру становить:
1) шість місяців – у кримінальному провадженні щодо кримінального проступку;
2) дванадцять місяців – у кримінальному провадженні щодо злочину невеликої або середньої тяжкості;
3) вісімнадцять місяців – у кримінальному провадженні щодо тяжкого або особливо тяжкого злочину.
Досудове розслідування повинно бути закінчено:
1) протягом одного місяця з дня повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального проступку;
2) протягом двох місяців з дня повідомлення особі про підозру у вчиненні злочину.
2. Строк досудового розслідування може бути продовжений у порядку, передбаченому параграфом 4 глави 24 цього Кодексу. При цьому загальний строк досудового розслідування не може перевищувати:
1) двох місяців із дня повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального проступку;
2) шести місяців із дня повідомлення особі про підозру у вчиненні злочину невеликої або середньої тяжкості;
3) дванадцяти місяців із дня повідомлення особі про підозру у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину.
3. Строк із дня винесення постанови про зупинення кримінального провадження до винесення постанови про відновлення кримінального провадження, а також строк ознайомлення з матеріалами досудового розслідування сторонами кримінального провадження в порядку, передбаченому статтею 290 цього Кодексу, не включається у строки, передбачені цією статтею.
Строк із дня винесення постанови про зупинення кримінального провадження до дня її скасування слідчим суддею включається у строки, передбачені цією статтею.
4. Загальний строк досудового розслідування при об’єднанні кримінальних проваджень у порядку, передбаченому статтею 217 цього Кодексу, визначається:
1) у провадженнях, які розслідувалися в один проміжок часу, – шляхом поглинання меншого строку більшим;
2) у провадженнях, які розслідувалися в різні проміжки часу, – шляхом додавання строків досудового розслідування по кожному із таких проваджень, які не пересікаються, в межах строків досудового розслідування злочину, який передбачає найбільш тривалий строк досудового розслідування з урахуванням можливості його продовження, передбаченої частиною другою цієї статті.
5. Обрахований відповідно до частини четвертої цієї статті загальний строк досудового розслідування в об’єднаному кримінальному провадженні визначається прокурором, зазначеним у частині четвертій статті 295 цього Кодексу, про що ним виноситься відповідна постанова. У разі необхідності одночасно з обрахуванням загального строку в об’єднаному кримінальному провадженні може бути вирішено питання його продовження”.
Відповідно до ч.1, ч.2 ст.28 КПК України, під час кримінального провадження кожна процесуальна дія або процесуальне рішення повинні бути виконані або прийняті в розумні строки, проведення досудового розслідування у розумні строки забезпечує прокурор, слідчий суддя (в частині строків розгляду питань, віднесених до його компетенції), а судового провадження — суд.
Відповідно до положення ст.21 КПК (Доступ до правосуддя та обов’язковість судових рішень),передбачено таке: «ч.1 Кожному гарантується право на справедливий розгляд та вирішення справи в розумні строки незалежним і неупередженим судом, створеним на підставі закону».
Стаття 113 КПК України дає вичерпну характеристику поняття процесуальних строків:
це встановлені законом або відповідно до нього прокурором, слідчим суддею або судом проміжки часу, у межах яких учасники кримінального провадження зобов’язані (мають право) приймати процесуальні рішення чи вчиняти процесуальні дії. Будь-яка процесуальна дія або сукупність дій під час кримінального провадження мають бути виконані без невиправданої затримки і в будь-якому разі не пізніше граничного строку, визначеного відповідним положенням цього Кодексу.
Пункт 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає: «Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов’язковий цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення…».
Статтею 318 (Строки і загальний порядок судового розгляду) КПК України встановлено:
«1.Судовий розгляд має бути проведений і завершений протягом розумного строку».
У відповідності до ч.1 ст.7 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (Право на справедливий суд) «Кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним відповідно до закону».
Частина 2 ст.9 КПК України визначено, що прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий зобов’язані всебічно, повно і неупереджено дослідити обставини кримінального провадження, надати їм належну правову оцінку та забезпечити прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень. Згідно ст.2 та 284 КПК України, закриття кримінального провадження є одним із способів його остаточного вирішення, а тому провадження має закриватися після всебічного, повного та об’єктивного дослідження всіх обставин справи та оцінки слідчим всіх зібраних та перевірених доказів.
Тобто, повнота дослідження кримінального провадження означає встановлення всього кола фактичних обставин, що можуть суттєво вплинути на рішення у кримінальному провадженні; використання такої сукупності доказів, яка обгрунтовує зроблені висновки як такі, що не залишають місця сумнівам. Неупередженість означає пізнання органами, що ведуть процес, обставин кримінального провадження у точній відповідності з дійсністю, неупередженість у їх збиранні, перевірці та в оцінці доказів, безсторонність щодо всіх учасників процесу та інших осіб, які беруть участь у кримінальному провадженні, оскільки на прокурора, керівника органу досудового розслідування, слідчого покладається обов’язок надати доказам правову оцінку за правилами ч.1 ст.94 КПК та забезпечити прийняття законних і неупереджених рішень.
У відповідності до положень ст.22 КПК України, кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених Кодексом.
В той же час, відповідно до вимог ст.110 КПК України, Постанова слідчого про закриття кримінального провадження має бути вмотивованою, її зміст повинен відповідати фактичним обставинам, встановленим матеріалами справи, зокрема, в ній має бути викладено суть заяви особи, яка звернулась з метою захисту своїх прав та відповіді на всі поставлені нею запитання, які виключають провадження у справі і обумовлюють її закриття, що є однією з гарантій забезпечення прав і законних інтересів учасників процесу.
У свою чергу слідчий під час досудового розслідування, зобов’язаний детально та всебічно перевірити доводи особи, що подала таку заяву. Зокрема, якщо слідчим закрито провадження за відсутністю в діях особи складу злочину, то він має звернути увагу на те, що б така постанова у обов’язковому порядку містила детальний виклад обставин, за яких заявник вважав, що особою вчинено злочин, а у разі, якщо такій особі ставилися в вину декілька протиправних діянь, які підпадають під ознаки різних статей кримінального закону, то чи містить вона висновки щодо відсутності вини особи у вчиненні кожного з них.
Згідно ч.2 ст.91 КПК України, доказування полягає у збиранні, перевірці та оцінці доказів з метою встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження.
Зокрема, практика ЄСПЛ щодо проведення ефективного офіційного розслідування кримінального права є сталою та вказує на те, що згідно з мінімальними критеріями ефективності, які суд визначив у своїй практиці, таке розслідування має бути незалежним, безстороннім і підлягати громадському контролю, а компетентні органи повинні діяти зі зразковою ретельністю та оперативністю. Розслідування має бути ретельним та неупередженим. Останнє означає, що органи слідства завжди повинні добросовісно намагатись з’ясувати, що трапилось, однак не покладатися на поспішні та необґрунтовані висновки для закриття кримінальної справи або використовувати такі висновки як підставу для своїх незаконних рішень, або ж як відповідну підставу для отримання неправомірної вигоди. Слідчі повинні вживати усіх розумних і доступних їм заходів для забезпечення збирання доказів, що стосуються події, включаючи зокрема показання свідків та отримання висновків судових експертиз, яких слідчий Андруша О.Л. умисно уникнув з метою приховування вчинених злочинів фігурантами у даній кримінальній справі (ознаки вчиненого злочину за ст.396 КК України).
Відповідно до вимог ст.370 КПК України, ухвала слідчого судді за результатами перевірки законності і обгрунтованості рішень, дій чи бездіяльності слідчого має бути законною, обгрунтованою та вмотивованою.
Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального і процесуального права, з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об’єктивно з’ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст.94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення. Зміст ухвали за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого, прокурора має відповідати вимогам ч.2 ст.372 КПК. Слідчий суддя при перевірці поданої скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого, прокурора та при винесенні рішення за результатами розгляду такої скарги не повинен вирішувати питання, що можуть стати предметом судового розгляду в цьому кримінальному провадженні. Одночасно із визнанням рішення, дії чи бездіяльності слідчого, прокурора незаконним або необгрунтованим, в своїй ухвалі слідчий суддя може зазначити про те, що він зобов’язує посадову особу усунути допущене порушення, визначивши, яку саме дію необхідно припинити чи вчинити. Слідчий суддя самостійно не може прийняти те рішення, яке має бути прийняте слідчим чи прокурором на виконання ухвали, прийнятої за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого, прокурора. Право на справедливий судовий розгляд також закріплено Міжнародним пактом про громадянські і політичні права та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (ч.1 ст.6).
В ст.9 (Законність) Кримінально процесуального Кодексу України зазначається:
«ч.1. Під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий, інші службові особи органів державної влади зобов’язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства. ч.2 ст.9 КПК України визначено, що прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий зобов’язані всебічно, повно і неупереджено дослідити обставини кримінального провадження, надати їм належну правову оцінку та забезпечити прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень”. Відтак, враховуючи вищенаведене, постановлена суддею ухвала є незаконною і необгрунтованою, постановленою з істотним порушенням вимог кримінального і процесуального закону. Вказані порушення є істотними, та підставою для скасування ухвали слідчого судді, згідно ст.409, 412 КПК України, а суддя Шапутько С.В. підлягає кримінальному і дисциплінарному покаранню.
Згідно ст.2, ст.284 КПК, закриття провадження є одним із способів його остаточного вирішення, а тому провадження має закриватися після всебічного, повного та об’єктивного дослідження всіх обставин справи та оцінки слідчим всіх зібраних та перевірених доказів.
Тобто, повнота дослідження кримінального провадження означає встановлення всього кола фактичних обставин, що можуть суттєво вплинути на рішення у кримінальному провадженні; використання такої сукупності доказів, яка обгрунтовує зроблені висновки як такі, що не залишають місця сумнівам. Неупередженість означає пізнання органами, що ведуть процес, обставин кримінального провадження у точній відповідності з дійсністю, неупередженість у їх збиранні, перевірці та в оцінці доказів, безсторонність щодо всіх учасників процесу та інших осіб, які беруть участь у кримінальному провадженні, оскільки на прокурора, керівника органу досудового розслідування, слідчого покладається обов’язок надати доказам правову оцінку за правилами ч.1 ст.94 КПК та забезпечити прийняття законних і неупереджених рішень.
У доктрині Європейського суду з прав людини та його практиці «право на суд» охоплює три основні елементи: 1) наявність «суду», який встановлений відповідно до закону і відповідає вимогам незалежності і неупередженості; 2) наявність у суду достатньої компетенції для вирішення всіх аспектів спору чи обвинувачення, до яких застосовується ст.6 Конвенції; 3) особа повинна мати доступ до такого суду.
Пункт 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає наступне: «Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов’язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього обвинувачення…».
Відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» за №3477-IV від 23.02.2016 року, із змінами, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського Суду як джерело права.
Згідно з ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 pоку, яка закріплює право на справедливий суд, кожна людина має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.
Хіба не за ці стандарти міжнародного і вітчизняного права щодня і на протязі майже п’яти років гинуть в АТО найперспективніша, найсвідоміша і найпатріотичніша молодь України? Суддя Шапутько С.В. через свою нахабність, бездарність, протиправність і неадекватність напевно забула про героїзм Небесної Сотні і про десятки тисяч загиблих воїнів АТО, які віддали свої безцінні життя за право решти українського народу жити без ярма і у відповідності до європейських стандартів права. Більше того, суддя Шапутько С.В. саме у такий спосіб сплюндровує добру пам’ять про загиблу Небесну Сотню і бійців АТО, нівелюючи своїми злочинними діями героїчні досягнення нашого народу. Сподіватимемося, що у м.Києві знайдуться виживші ветерани АТО і учасники Майдану, які влаштують цій ганебній істоті фекальну люстрацію, якщо ВРП і Президент України не бажають належним чином реагувати на це неподобство у встановлений спосіб.
Вищенаписане дає підстави вважати, що суддя Шапутько С.В. вчинила кримінальне правопорушення, яке передбачене ч.2 ст.364, ч.2 ст.366, ч.3 ст.375, ч.1 ст.396, ч.2 ст.256, ч.2 ст.15, ч.5 ст.27 КК України. Однак, якщо врахувати ще й те, що судова справа № 757/40516/19-к також витікає з предмету громадської діяльності особи 1, яка делегована йому Міністерством юстиції України, то протиправну діяльність судді Шапутько С.В. слід розцінювати як таку, що направлена на зумисне перешкоджання виконанню його громадських обов’язків і тягне за собою додаткову кримінальну відповідальність, що передбачена ст.170 КК України. Крім цього, як для даного випадку, дії судді Шапутько С.В. є явно антидержавними, що направлені на підрив довіри громадськості до органів судової влади і керівників держави вцілому, що явно на руку зовнішнім ворогам нашої держави. Суддя Шапутько С.В. явно через підривну співпрацю з зовнішнім ворогом перевищує свої службові повноваження, вчиняє підроблення, приховує вчинені злочини, виносить неправосудні рішення, порушує присягу судді, перешкоджає діяльності громадських організацій, тим самим саботуючи роботу органів судової влади. Саботаж і бойкотування роботи судових органів прирівнюється до шпіонажу і зраді інтересам держави. Суддя Шапутько С.В. умисно вчиняє посадові злочини на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, а також державній, економічній і інформаційній безпеці України. Перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту, шпигунство, надання іноземній державі, іноземній організації або їхнім представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України має безжально каратися, поки не розпочалися воєнні дії в м.Києві. Навмисна протидія нинішній державній політиці суддею Шапутько С.В. вже розчарувала частину українців у нинішньому курсі нашого уряду та призводить до агресивної настроєності населення. Зазначене підтверджує, що в діяльності судді Шапутько С.В. наявний склад ще одного кримінального правопорушення, що передбачене ч.1 ст.111 КК України. Таким чином, відомості щодо вчинення кримінальних правопорушень суддею Шапутько С.В. містять всі ознаки злочину, що передбачені ч.2 ст.364, ч.2 ст.366, ч.3 ст.375, ч.2 ст.256, ч.1 ст.396, ч.1 ст.111, ст.170, ч.2 ст.15, ч.5 ст.27 КК України та підлягають невідкладному внесенню до Єдиного реєстру досудових розслідувань і є підставою для початку проведення досудового розслідування. З цього приводу були подані відповідні заяви до ГПД НАБУ, СУ ДБР і ГСУ СБУ про вчинені кримінальні правопорушення суддею Шапутько С.В. Крім цього, було прийнято рішення про повідомлення Вищої Ради юстиції України про не належну поведінку судді Шапутько С.В., яка регулярно та грубо порушує присягу судді. Очікуємо результатів адекватного реагування від ГПД НАБУ, СУ ДБР, ГСУ СБУ — стосовно внесення відповідних відомостей до ЄРДР, а від Вищої Ради юстиції України — щодо відкриття дисциплінарної справи. Також сподіватимемося на суспільний резонанс небайдужої міжнародної і української громадськості та належної реакції не корумпованого мас-медіа.