Мародери АП ВАКС: Боднар С.Б., Панаід І.В., Семенников О.Ю.

Стаття 55 Конституції України зазначає, що “кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань”. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується (ч.3 ст.8 Конституції України). Право на справедливий судовий розгляд також закріплено Міжнародним пактом про громадянські і політичні права та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (ч.1 ст.6). Право на справедливий судовий розгляд охоплює і право кожного на доступ до правосуддя. У доктрині Європейського суду з прав людини та його практиці “право на суд” охоплює три основні елементи:
1) наявність “суду”, який встановлений відповідно до закону і відповідає вимогам незалежності і неупередженості; 2) наявність у суду достатньої компетенції для вирішення всіх аспектів спору чи обвинувачення, до яких застосовується ст. 6 Конвенції; 3) особа повинна мати доступ до такого суду.
У рішенні в справі “Голдер проти Сполученого Королівства”, 1975 року Європейський суд відзначив:
“Було б неприйнятним, на думку суду, якби ч.1 ст.6 детально визначала процесуальні гарантії
сторонам у судовому провадженні, не забезпечивши, насамперед, того, без чого користування такими гарантіями було б неможливим, а саме: доступу до суду. Характеристики “справедливості, публічності та оперативності судового провадження були б марними за відсутності судового провадження”. Тож право на доступ до правосуддя в контексті кримінального провадження має дуже важливе значення, і без сумніву його необхідно вважати засадою. Доступ до правосуддя означає надання учасникові провадження можливості (права) звертатися до суду за захистом свого права чи охоронюваного законом інтересу, заявляти різного роду клопотання, оскаржувати до судді, суду чи суду вищої інстанції рішення учасників провадження, які наділені владними повноваженнями і вчиняють ці дії чи ухвалюють рішення. В практиці Європейського суду з прав людини щодо питання права на суд, на доступ до нього чітко визначився підхід, згідно з яким особі має бути забезпечена можливість звернутися до суду для вирішення певного питання, і держава не повинна вводити правові або чинити нелегітимні перешкоди для здійснення цього права.
Пункт 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає наступне: «Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов’язків характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення…». Відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» за №3477-IV від 23.02.2016 року, із змінами і доповненнями суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського Суду як джерело права.
Рішенням Європейського Суду у справі «Білуха проти України» (заява № 33949/02 від 09.11.2006 року) встановлено, що відповідно до практики Європейського Суду, наявність безсторонності щодо п.1 ст.6 повинна визначатися за суб’єктивним та об’єктивним критеріями. Відповідно до суб’єктивного критерію, беруться до уваги лише особисті переконання та поведінка окремого судді, тобто чи виявляв суддя упередженість або безсторонність у даній справі. Відповідно до об’єктивного критерію визначається, серед інших аспектів, чи забезпечував суд як такий та його склад, відсутність будь-яких сумнівів у його безсторонності. Стосовно суб’єктивного критерію, то особиста безсторонність суду презюмується, поки не надано доказів протилежного (рішення у справі «Ветштайн проти Швейцарії», пункт 43). Стосовно об’єктивного критерію, то це означає, що при вирішенні того, чи є у цій справі обґрунтовані причини побоюватися, що певний суддя був небезсторонній. Позиція заінтересованої особи є важливою, але не вирішальною. Вирішальним же є те, чи можна вважати такі побоювання обґрунтованими. Важливим питанням є довіра, яку суди повинні вселяти в громадськість у демократичному суспільстві (див. рішення у справі «Ветштайн проти Швейцарії» та рішення у справі «Кастілло Альгар проти Іспанії», пункт 45 від 28.10.1998 року). Згідно з ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка закріплює право на справедливий суд, кожна людина має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.
В ст.9 (Законність) Кримінально процесуального Кодексу України зазначається:
«1. Під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий, інші службові особи органів державної влади зобов’язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства».
Ухвала слідчого судді, у відповідності до ст.370 КПК, за результатами перевірки законності і обгрунтованості рішень, дій чи бездіяльності слідчого, прокурора має бути законною, обгрунтованою та вмотивованою. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об’єктивно з’ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення. Зміст ухвали за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого, прокурора має відповідати вимогам ч.2 ст.372 КПК України.
Слідчий суддя при перевірці поданої скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого, прокурора та при винесенні рішення за результатами розгляду такої скарги не повинен вирішувати питання, що можуть стати предметом судового розгляду в цьому кримінальному провадженні.
Одночасно із визнанням рішення, дії чи бездіяльності слідчого, прокурора незаконним або необгрунтованим, в своїй ухвалі слідчий суддя може зазначити про те, що він зобов’язує посадову особу усунути допущене порушення, визначивши, яку саме дію необхідно припинити чи вчинити. Слідчий суддя самостійно не може прийняти те рішення, яке має бути прийняте слідчим чи прокурором на виконання ухвали, прийнятої за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого, прокурора.
У відповідності до ст.68 Конституції України кожен зобов’язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
У відповідності до ст.64 Конституції України, конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
У провадженні Першого відділу детективів Третього підрозділу детективів Головного підрозділу детективів Національного антикорупційного бюро України перебувало на досудовому розслідуванні кримінальне провадження № 52018000000000538 від 07.06.2018 року за підозрою заступника Міністра регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України Кругляка Едуарда Борисовича у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.364 КК України.
26.12.2019 року, у злісне порушення ст. 55, 56, 21, 220, 534, 535 КПК України, Рекомендацій 8 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо допомоги потерпілим від злочинів від 14.06.2006 року, ст.57, 129, 129-1 Конституції України, детектив УВК НАБУ Довженко А.С. в шостий раз підряд виніс Постанову про закриття кримінального провадження № 52018000000000538 від 07.06.2018 року. Вважаючи Постанову від 26.12.2019 року про закриття кримінального провадження № 52018000000000538 від 07.06.2018 року незаконною і передчасною, а відтак — підлягаючою до скасування в судовому порядку, особа 1 подав 08.01.2020 року до Вищого антикорупційного суду скаргу за вих. № 3726/08.
У своїй скарзі за вих. № 3726/08 від 08.01.2020 року особа 1 зазначав, що перед тим як закрити кримінальне провадження № 52018000000000538 від 07.06.2018 року детектив Довженко А.С. в черговий раз не вчинив наступних обов’язкових слідчих і процесуальних дій:
1) не повідомив особу 1 про початок досудового розслідування;
2) не повідомив особі 1 імен детективів і процесуальних керівників у даному кримінальному провадженні;
3) не вручив особі 1 жодного витягу з ЄРДР;
4) не вручив особі 1 Пам’яток про процесуальні права та обов’язки потерпілого у провадженнях;
5) не в повній мірі виконав вимоги Ухвали слідчого судді за № 760/22644/18 від 20.03.2018 року (щодо внесення до ЄРДР відомостей заяви особи 1);
6) не виконав вимог Ухвали слідчого судді у справі № 760/20916/18 від 07.09.2018 року;
7) не виконав вимог Ухвали слідчого судді у справі № 760/27795/18 від 27.12.2018 року;
8) не виконав вимог Ухвали слідчого судді у справі № 760/862/19 від 11.03.2019 року;
9) не виконав жодних із шести існуючих вказівок процесуального керівника у кримінальному провадженні;
10) жодного разу не допитав особу 1 у справі даного провадження;
11) жодного разу не допитав існуючих свідків у справі даного провадження з числа членів громадської організації: особа 2, особа 3, особа 4, особа 5, особа 6;
12) не допитав фігурантів у справі провадження у межах кола тих питань, які особа 1 піднімав у своїй заяві № 1907/19 від 19.10.2017 року про вчинення кримінального правопорушення;
13) досі не вніс до ЄРДР усіх відомостей заяви за вих. № 1907/19 від 19.10.2017 року про вчинення кримінального правопорушення за кваліфікацією – за ч.1 ст.368, ч.1 ст.366, ч.1 ст.396 ККУ;
14) не проводив розслідування за статтями вчиненого злочину – ч.1 ст.368, ч.1 ст.366, ч.1 ст.396 ККУ, які були зазначеними у заяві за вих. № 1907/19 від 19.10.2017 року та в резулятивній частині винесеної ухвали;
15) не розглянув подану в порядку ст.220 КПК заяву за вих. № 2433/12 від 12.06.2018 року;
16) не надав відповіді в порядку ст.220 КПК на заяву за вих. № 2433/12 від 12.06.2018 року;
17) не розглянув подану в порядку ст.220 КПК заяву за вих. № 2584/03 від 03.10.2018 року;
18) не надав відповіді в порядку ст.220 КПК на заяву за вих. № 2584/03 від 03.10.2018 року;
19) не дослідив і не надав правової оцінки кожному із фактів, які особа 1 зазначав у своїй заяві за вих. № 1907/19 від 19.10.2017 року про вчинення кримінального правопорушення;
20) не призначив фоноскопічної експертизи наявних доказів (звукозапису);
21) не призначив відеоскопічної експертизи наявних доказів (відеозапису);
22) не провів перехресного (одночасного) допиту з фігурантами у справі провадження;
23) не призначив судово-медичної експертизи;
24) не надав можливості заявнику залучити до справи провадження наявні докази вчиненого злочину: документи, звукозапис розмови, відеозапис особистого прийому;
25) не надав можливості долучити до справи провадження документи, які доказують факти отриманого особою 1 матеріального і морального збитку у даному кримінальному провадженні тощо.
26.12.2019 року детектив Довженко А.С. закрив провадження № 52018000000000538 від 07.06.2018 року не вчинивши значимих слідчих і процесуальних дій, відсторонивши особу 1 від законної участі в ньому. Детектив Довженко А.С. своєю Постановою від 26.12.2019 року про закриття провадження № 52018000000000538 від 07.06.2018 року також порушив вимоги ст.110 КПК. У відповідності до п.5 ст.110 КПК, Постанова слідчого мусить складатися з:
1) вступної частини, яка повинна містити відомості про:
а) місце і час прийняття постанови;
в) прізвище, ім’я, по батькові, посаду осіб, що проходять фігурантами по справі;
2) мотивувальної частини, яка повинна містити відомості про:
а) зміст обставин, які є підставами для прийняття Постанови;
б) мотиви прийняття Постанови, їх обгрунтування та посилання на положення Кодексу;
в) резолютивної частини, яка повинна містити відомості про:
— зміст прийнятого процесуального рішення;
— місце та час (строки) його виконання;
— особу, яким належить виконати Постанову тощо, чого майже не має у Постанові від 26.12.2019 року детектива Довженко А.С. про закриття кримінального провадження № 52018000000000538 від 07.06.2018 року.
Всупереч вимогам п.5 ст.110 КПК у Постанові від 26.12.2019 року детектива Довженко А.С.:
1) відсутній перелік проведених слідчо-розшукових дій;
2) не зазначені причини не проведення допиту свідків і потерпілих;
3) не вказані причини не проведення експертиз наявних доказів;
4) не надано правової оцінки діям фігурантів у справі провадження;
5) не надано правової оцінки доказам у справі провадження;
6) відсутній реєстраційний номер та дата реєстрації постанови в канцелярії НАБУ;
7) відсутній підпис керівника органу досудового розслідування;
8) відсутня печатка або штамп органу досудового розслідування.
В той же самий час Постанова від 26.12.2019 року детектива Довженко А.С. навіть не містить наступних позначок: «Згідно з оригіналом», дати створення копії Постанови, ПІП особи що створювала дану копію, зазначення посади і місця роботи особи, що виготовляла копію, підпис особи що створювала дану копію, дати реєстрації Постанови в канцелярії НАБУ, ПІП керівника органу досудового розслідування, що ознайомлювався із даною копією, підпису керівника органу досудового розслідування, печатки або штампу органу досудового розслідування тощо. Останнє є доказом того, що детектив Довженко А.С. порушив вимоги Наказу Міністра юстиції України за № 1000/5 від 18.06.2015 року «Про затвердження правил організації діловодства та архівного зберігання документів у державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях» (із змінами і доповненнями, внесеними наказом Міністерства юстиції України від 04.07.2018 року за № 2277/5), а також Постанову Кабінету Міністрів України від 17.01.2018 року за №55 «Про деякі питання документування управлінської діяльності», що надає самостійний привід для скасування Постанови від 26.12.2019 року про закриття кримінального провадження навіть не витребовуючи від детектива матеріали кримінальної справи. Крім цього, в даній Постанові не вказано змісту обставин, які є підставами для прийняття Постанови та мотивів її прийняття, їх обгрунтування та посилання на положення Кодексу. Окрім того, текст оскаржуваної Постанови містить протиріччя, оскільки детектив Довженко А.С. в своїй Постанові від 26.12.2019 року обгрунтовує відсутність складу злочину, а в резолютивній частині Постанови в якості процесуальних підстав для закриття кримінального провадження посилається на положення п.2 ч.1 ст.284 КПК (закриття провадження у зв’язку з відсутністю події злочину).
В обгрунтування вищенаведених доводів особа 1 в додатку до скарги за вих. № 3726/08 від 08.01.2020 року надав такі докази: “копію Постанови від 26.12.2019 року про закриття кримінального провадження №52018000000000538 від 07.06.2019 року детективом Довженко А.С., три аркуші; копію конверту з відтиском дати відправки копії Постанови від 28.12.2018 року на адресу… (особи 1), один аркуш; копію заяви про вчинення кримінального правопорушення за вих.№ 1907/19 від 19.10.2017 року, три аркуші; копію заяви за вих.№ 2433/12 від 12.06.2018 року, один аркуш; копію заяви за вих.№ 2584/03 від 03.10.2018 року, один аркуш; копію заяви за вих.№ 2855/28 від 28.01.2019 року, один аркуш; копія Ухвали слідчого судді у справі № 760/20916/18 від 07.09.2018 року, два аркуші; копію Ухвали слідчого судді у справі № 760/27795/18 від 27.12.2018 року, чотири аркуші; копію Ухвали слідчого судді у справі № 760/862/19 від 11.03.2019 року, один аркуш; фотокопію Узагальнення про практику розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність органів досудового розслідування або прокурора під час досудового розслідування Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ (Лист від 12.01.2017 № 9-49/0/4-17), два аркуші”.
У відповідності до вищенаписаного, при цьому керуючись ст. 21, 55, 56, 110, 220, 534, 535, 303-307 КПК України, ст. 55, 57, 129, 129-1 Конституції України, Рекомендаціями 8 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо допомоги потерпілим від злочинів від 14.06.2006 року, Узагальненням про практику розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність органів досудового розслідування або прокурора під час досудового розслідування Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ (Лист від 12.01.2017 року за № 9-49/0/4-17) та Конвенцією про захист прав і основоположних свобод людини, особа 1 просив суд:
“1. Розглянути дану скаргу в строк до 5 (п’яти) діб або у відповідності до пункту 2.3.36 Засад використання автоматизованої системи документообігу, п.2.3.50 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, що затверджений рішенням Ради суддів України від 26.11.2010 року № 30 (зі змінами) передати судову справу для повторного авторозподілу (шляхом винесення відповідного Розпорядження керівником апарату суду та на підставі погодження Головою суду Акту прийняття — передачі судової справи);
2. Скасувати Постанову від 26.12.2019 року детектива Довженко А.С. про закриття провадження.
3. За результатами розгляду скарги, після виходу з нарадчої кімнати, надати наручно повний текст належним чином завіреної ухвали, або надіслати її поштою на домашню адресу”.
У відповідності до вимог ст.35 КПК України, Вищий антикорупційний суд зареєстрував судову справу № 991/4178/20, яку автоматизованою системою документообігу було розподіленою на слідчого суддю Олійник О.В. 21.01.2020 року, із невиправданою затримкою розгляду судової справи № 991/4178/20 на 10 календарних днів, було розпочате слідчим суддею Олійник О.В. засідання під час якого суддя вчинила кримінальні і дисциплінарно караємі вчинки:
— не повідомила процесуального керівника (прокурора) про призначення судового засідання з розгляду скарги на Постанову від 26.12.2019 року детектива Довженко А.С. щодо закриття кримінального провадження №52018000000000538 від 07.06.2018 року;
— не встановлювала особу скаржника за особистими документами;
— не просила скаржника назватися та вказати адресу реєстрації та місця свого проживання;
— не зачитала скаржнику прав і обов’язків учасника судового провадження;
— не запитувала у скаржника про зрозумілість прав і обов’язків учасника судового провадження;
— постановила неправосудне рішення, яким умисно перешкодила надходженню в державну скарбницю десятки мільярдів гривень, тим самим дозволивши заступнику міністра і надалі “кришувати” рейдерів та незаконних забудовників;
— прийнявши неправосудне рішення, тим самим приховала вчинені злочини фігурантів у справі провадження;
— не надала правової оцінки тому факту, що детектив не виконав вимог окремої ухвали слідчого судді щодо внесення до ЄРДР усіх кваліфікаційних статтей вчиненого злочину – ч.1 ст.368, ч.1 ст.366, ч.1 ст.396 КК України;
— не надала правової оцінки тому факту, що детектив Довженко А.С. не виконавши вимоги ухвали суду та не внісши до ЄРДР відомостей про вчинення злочину за ч.1 ст.368, ч.1 ст.366, ч.1 ст.396 КК України, тим самим “не запустив” відлік часу досудового розслідування;
— не надала правової оцінки долученим у справу провадження (в порядку клопотання) додатковим доказам, які повністю обгрунтовували вимоги скаржника;
— не надала правової оцінки тому факту, що детектив не проводив досудового розслідування за ч.1 ст.368, ч.1 ст.366, ч.1 ст.396 КК України;
— не надала правової оцінки тому факту, що ті ухвали, яких детектив так і не виконав, набрали законної сили та підлягали до безумовного виконання;
— не звернула своєї уваги на те, що вимогами ст.129-1 Конституції України передбачений суддівський контроль за виконанням судових рішень, які роками даний детектив чомусь не виконував, однак прийняла неправомірне рішення, яким повністю унеможливила подальше їх виконання;
— приховавши від належного дослідження не розглянуті клопотання і ухвали, суддя тим самим вчинила службове підроблення;
— прийнявши неправосудне рішення, тим самим нівелювала багаторічну громадську діяльність громадської організації, яка та окремі її члени, в процесі супроводу даного кримінального провадження отримали вкрай великий матеріальний і моральний збиток;
— в своїй неправосудній ухвалі протиправно стверджує про нібито отримання особою 1 декількох повісток для проведення допиту в НАБУ, в той час як саме таких доказів у справі провадження не має;
— в своїй неправосудній ухвалі неправдиво стверджує, що нібито детектив провів усі можливі і не можливі слідчі і процесуальні дії (на виконання постановлених ухвал суду в порядку ст.220 КПК);
— приховала від надання правової оцінки того факту, що “підкладені” у справу провадження повістки насправді стосувалися допиту особи 1 як свідка, в той час як у матеріалах справи досі немає Постанови про відмову у визнанні особи 1 потерпілим, натомість наявні докази завдання вкрай великого матеріального битку заявнику фігурантами у справі провадження;
— приховала від надання правової оцінки тому факту, що КПК насправді не містить жодної статті, яка б надавала право детективу закривати кримінальне провадження тільки тому, що потерпілий уникав проведення його допиту в статусі свідка;
— прийнявши неправосудне рішення, тим самим перешкодила діяльності громадської організації;
— грубо і неодноразово порушила присягу судді.
При цьому слід особливо зазначити, що станом на 06.03.2020 року суддя Олійник О.В. винесла біля 9-ти подібних неправосудних ухвал, якими з однієї сторони знову нівелювала кропіткі досягнення громадської організації, а з іншої – умисно перешкодила наповненню державної скарбниці на десятки мільярдів гривень, тим самим суттєво послабивши боєздатність наших військ (військової компанії на сході України) та добробут соціально незахищених верств населення (починаючи від будинків дитини до інтернатів, одиноких, інвалідів, пенсіонерів, ветеранів війни та чорнобильців, перестарілих осіб та осіб, оплата праці яких напряму залежить від наповнення державного бюджету: учні ПТУ та технікумів, студенти ВУЗів, вчителі, бібліотекарі, викладачі державних навчальних закладів, медичні працівники комунальних закладів, прибиральники державних установ, держслужбовці, Армія, силові структури тощо).
Враховуючи те, що положення ст. 409, 412 КПК України передбачають скасування подібних неправосудних ухвал першої інстанції та призначення розгляду скарги по суті справи в межах Вищого антикорупційного суду, то з цього приводу особа 1 подав 31.01.2020 року скаргу за вих. № 3770/31 до Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду на Ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду Олійник О.В. у провадженні № 1-кс/991/179/20 від 21.01.2020 року.
06.02.2020 року, ухвалою у провадженні № 11-сс/991/120/20 колегія суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду у складі суддів Боднара С.Б., Панаіда І.В. і Семенникова О.Ю. було залишено Ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду Олійник О.В. у провадженні № 1-кс/991/179/20 від 21.01.2020 року без змін, а скаргу особи 1 – без задоволення.
При чому, колегія суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду у складі суддів Боднара С.Б., Панаіда І.В. і Семенникова О.Ю. протиправно позбавила участі особи 1 у розгляді його скарги за вих. № 3770/31 від 31.01.2020 року, при тому що скаржник подавав клопотання про перенесення судового засідання на інший день та надавав відповідні докази поважності причини неявки на судове засідання від 06.02.2020 року. І це попри те, що дана колегія суддів уже неодноразово визнавала надане їм медичне заключення як належний і припустимий доказ поважності причини не явки в інших судових провадженнях та завжди задовольняла подані клопотання і переносила призначені судові засідання.
Поміж тим, розглядаючи апеляційну скаргу за вих. № 3770/31 від 31.01.2020 року на Ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду Олійник О.В. у провадженні № 1-кс/991/179/20 від 21.01.2020 року колегія суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду у складі суддів Боднара С.Б., Панаіда І.В. і Семенникова О.Ю. вчинила кримінальні і дисциплінарно караємі вчинки:
— не повідомила процесуального керівника (прокурора) про призначення судового засідання з розгляду скарги за вих. № 3770/31 від 31.01.2020 року на Ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду Олійник О.В. у провадженні № 1-кс/991/179/20 від 21.01.2020 року;
— постановила неправосудне рішення, яким умисно перешкодила надходженню в державну скарбницю десятки мільярдів гривень, тим самим дозволивши заступнику міністра і надалі “кришувати” рейдерів м.Києва і Київської області та незаконних забудовників;
— прийнявши неправосудне рішення, тим самим приховала вчинені злочини фігурантів у справі провадження;
— не надала правової оцінки тому факту, що детектив не виконав вимог окремої ухвали слідчого судді щодо внесення до ЄРДР усіх кваліфікаційних статтей вчиненого злочину – ч.1 ст.368, ч.1 ст.366, ч.1 ст.396 КК України;
— не надала правової оцінки тому факту, що детектив Довженко А.С. не виконавши вимоги ухвали суду та не внісши до ЄРДР відомостей про вчинення злочину за ч.1 ст.368, ч.1 ст.366, ч.1 ст.396 КК України, тим самим “не запустив” відлік часу досудового розслідування;
— не надала правової оцінки долученим до скарги додаткам, які обгрунтовували вимоги скаржника;
— не надала правової оцінки долученим у справу провадження (в порядку окремого клопотання) додатковим доказам, які обгрунтовували вимоги скаржника;
— не надала правової оцінки тому факту, що детектив не проводив досудового розслідування за ч.1 ст.368, ч.1 ст.366, ч.1 ст.396 КК України;
— не надала правової оцінки тому факту, що ті ухвали, яких детектив так і не виконав, набрали законної сили та підлягали до безумовного виконання;
— не звернула своєї уваги на те, що вимогами ст.129-1 Конституції України передбачений суддівський контроль за виконанням судових рішень, які роками даний детектив чомусь не виконував, однак прийняла неправомірне рішення, яким повністю унеможливила подальше їх виконання;
— приховавши від належного дослідження не розглянуті клопотання і додаткові ухвали, колегія суддів тим самим вчинила службове підроблення;
— прийнявши неправосудне рішення, тим самим нівелювала багаторічну громадську діяльність громадської організації, яка та окремі її члени, в процесі супроводу даного кримінального провадження отримали вкрай великий матеріальний і моральний збиток;
— в своїй неправосудній ухвалі колегія протиправно стверджує про нібито отримання особою 1 декількох повісток для проведення допиту в НАБУ, в той час як саме таких доказів у справі провадження досі не має;
— приховала від надання правової оцінки того факту, що “підкладені” у справу провадження повістки насправді стосувалися допиту особи 1 як свідка, в той час як у матеріалах кримінальної справи досі немає Постанови про відмову у визнанні особи 1 потерпілим, натомість наявні докази завдання вкрай великого матеріального битку заявнику фігурантами у справі провадження;
— приховала від надання правової оцінки тому факту, що КПК насправді не містить жодної статті, яка б надавала право детективу закривати кримінальне провадження тільки тому, що потерпілий уникав проведення його допиту в статусі свідка (яким де-юре не являється; ознаки службового підроблення);
— в своїй неправосудній ухвалі колегія неправдиво стверджує, що нібито детектив провів усі можливі і не можливі слідчі і процесуальні дії (на виконання постановлених ухвал суду в порядку ст.220 КПК);
— прийнявши неправосудне рішення колегія тим самим перешкодила діяльності громадської організації;
— грубо і неодноразово порушила присягу судді.
При цьому слід особливо зазначити, що станом на 06.03.2020 року колегія суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду у складі суддів Боднара С.Б., Панаіда І.В. і Семенникова О.Ю. винесла біля 19-ти подібних неправосудних ухвал, якими з однієї сторони знову нівелювала кропіткі досягнення громадської організації, а з іншої – зумисно перешкодила наповненню державної скарбниці на десятки мільярдів гривень, тим самим суттєво послабивши боєздатність наших військ (військової компанії на сході України) та добробут соціально незахищених верств населення (починаючи від будинків дитини до інтернатів, одиноких, інвалідів, пенсіонерів, ветеранів війни та чорнобильців, перестарілих осіб та осіб, оплата праці яких напряму залежить від наповнення державного бюджету: учні ПТУ та технікумів, студенти ВУЗів, вчителі, бібліотекарі, викладачі державних навчальних закладів, медичні працівники комунальних закладів, прибиральники державних установ, держслужбовці, Армія, силові структури тощо).
Якщо добре проаналізувати вищенаписане, то хіба не за ці стандарти міжнародного і вітчизняного права щодня і на протязі майже п’яти років гинуть в АТО найперспективніша, найсвідоміша і найпатріотичніша молодь України? Судді Боднар С.Б., Панаід І.В. і Семенников О.Ю. через свою продажність, нахабність, бездарність, протиправність і неадекватність напевно забули про героїзм Небесної Сотні і про десятки тисяч загиблих воїнів АТО, які віддали свої безцінні життя за право решти українського народу жити без ярма і у відповідності до європейських стандартів права. Більше того, судді Боднар С.Б., Панаід І.В. і Семенников О.Ю. саме у такий спосіб сплюндровують добру пам’ять про загиблу Небесну Сотню і бійців АТО, нівелюючи своїми злочинними діями героїчні досягнення нашого народу.
Сподіватимемося, що у м.Києві знайдуться виживші ветерани АТО і учасники Майдану, які влаштують цим ганебним сепаратистам фекальну люстрацію, якщо ВРП і Президент України не бажають належним чином реагувати на це неподобство у встановлений спосіб.
Вищенаписане дає підстави вважати, що колегія суддів у складі Боднара С.Б., Панаіда І.В. і Семенникова О.Ю. вчинили кримінальне правопорушення, яке передбачене ч.2 ст.364, ч.2 ст.368, ч.3 ст.375, ч.2 ст.366, ч.1 ст.396, ч.2 ст.256, ч.2 ст.15, ч.5 ст.27 КК України. Однак, якщо врахувати ще й те, що провадження № 11-сс/991/120/19 також витікає з предмету громадської діяльності особи 1, яка делегована йому Міністерством юстиції України, то протиправну діяльність суддів Боднара С.Б., Панаіда І.В. і Семенникова О.Ю. слід розцінювати як таку, що направлена на зумисне перешкоджання виконанню його громадських обов’язків і тягне за собою додаткову кримінальну відповідальність, яка передбачена ст.170 КК України. Крім цього, як для даного випадку, дії суддів Боднара С.Б., Панаід І.В. і Семенникова О.Ю. є явно антидержавними, що направлені на підрив довіри громадськості до органів судової влади і керівників держави вцілому, що явно на руку зовнішнім ворогам нашої держави. Судді Боднар С.Б., Панаід І.В. і Семенников О.Ю., явно через підривну співпрацю з зовнішнім ворогом перевищують свої службові повноваження, вчиняють службові підроблення, приховують вчинені злочини, виносять неправосудні рішення, порушують присягу судді, перешкоджають діяльності громадських організацій, тим самим саботуючи роботу органів судової влади. Саботаж і бойкотування роботи судових органів прирівнюється до шпіонажу і зраді інтересам держави. Судді Боднар С.Б., Панаід І.В. і Семенников О.Ю. умисно вчиняють посадові злочини на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, а також державній, економічній і інформаційній безпеці України. Перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту, шпигунство, надання іноземній державі, іноземній організації або їхнім представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України має безжально каратися, поки не розпочалися воєнні дії в м.Києві. Навмисна протидія нинішній державній політиці суддями Боднар С.Б., Панаід І.В. і Семенниковим О.Ю. вже розчарувала частину українців у нинішньому курсі нашого уряду та призводить до агресивної настроєності населення. Зазначене підтверджує, що в діяльності суддів Боднара С.Б., Панаід І.В. і Семенникова О.Ю. наявний склад ще одного кримінального правопорушення, що передбачене ч.1 ст.111 КК України. Таким чином, відомості щодо вчинення кримінальних правопорушень суддями Боднар С.Б., Панаід І.В. і Семенниковим О.Ю. містять всі ознаки злочину, що передбачені ч.2 ст.364, ч.2 ст.368, ч.2 ст.366, ч.3 ст.375, ч.2 ст.256, ч.1 ст.396, ч.1 ст.111, ст.170, ч.2 ст.15, ч.5 ст.27 КК України та підлягають невідкладному внесенню до Єдиного реєстру досудових розслідувань і є підставою для початку проведення досудового розслідування. З цього приводу були подані відповідні заяви до СУ ДБР і ГСУ СБУ про вчинені кримінальні правопорушення суддями Боднар С.Б., Панаід І.В. і Семенниковим О.Ю. Крім цього, було прийнято рішення про повідомлення Вищої Ради юстиції України про не належну поведінку суддів Боднар С.Б., Панаід І.В. і Семенниковим О.Ю., які регулярно та грубо порушують присягу судді. Очікуємо результатів адекватного реагування від СУ ДБР та ГСУ СБУ — стосовно внесення відповідних відомостей до ЄРДР, а від Вищої Ради юстиції України — відкриття дисциплінарної справи. Також сподіватимемося на суспільний резонанс небайдужої міжнародної і української громадськості та належної реакції не корумпованого мас-медіа.