Збитковська Т.І. Дурна, тупа і клімактерично-маразматична

У провадженні слідчого відділу Рокитнівського ВП Сарненського ВП ГУ НП в Рівненській області перебуває на досудовому розслідуванні провадження № 42018181200000106 від 09.06.2018 року за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.15, ч.2 ст.240, ч.1 ст.307, ч.3 ст.185, ч.1 ст.188-1 КК України.
20.05.2019 року, без попереднього повідомлення особи 1 про початок досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42018181200000106 від 09.06.2018 року, без вручення йому відповідних
витягів з ЄРДР і Пам’яток про процесуальні права і обов’язки потерпілого, без створення протоколу допиту і фактичного проведення допиту особи 1, повідомлення особи 1 про кримінальну відповідальність за дачу неправдивих свідчень, без відібрання в особи 1 підписів за повідомлення про кримінальну відповідальність за дачу неправдивих показів, без надання особі 1 права залучити до кримінального провадження доказів отримання матеріального і морального збитку, без проведення допиту наявних свідків події, без повідомлення прізвищ слідчих і процесуальних керівників у кримінальному провадженні № 42018181200000106 від 09.06.2018 року, слідчий СВ Рокитнівського ВП Сарненського ВП ГУ НП в Рівненській області Масовець К.В. порушуючи вимоги ст.21, 534, 535, 220, 55, 56, 214 КПК України, Рекомендацій 8 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо допомоги потерпілим від злочинів від 14.06.2006 року, статті 57, 129 Конституції України виніс незаконну Постанову про відмову у визнанні особи 1 потерпілим у кримінальному провадженні № 42018181200000106 від 09.06.2018 року.
В супровідному листі до Постанови від 20.05.2019 року слідчий Масовець К.В. неправдиво зазначив, що нібито особа 1 надсилав йому клопотання про визнання його потерпілим у кримінальному провадженні № 42018181200000106 від 09.06.2018 року, чого насправді не було. Крім цього, КПК не передбачає обов’язку заявника звертатися до слідчого з клопотанням про визнання потерпілим, оскільки для цього існує інший процесуальний документ – заява (якщо зовсім нічого не говорити про те, що “новий” КПК не передбачає обов’язку заявника подавати заяву про визнання його потерпілим, так як він з моменту подачі заяви про вчинення проти нього кримінального правопорушення автоматично уже являється потерпілим).
Крім цього, без попереднього проведення зазначених вище слідчих і процесуальних дій виносити Постанову про не визнання особи потерпілим у кримінальному провадження є ніщо інше як зловживання повноваженнями, свавілля і безчинність.
У відповідності до п. 1, 2 ст.55 КПК України, «Потерпілим у кримінальному провадженні може бути фізична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано моральної, фізичної або майнової шкоди…», «Права і обов’язки потерпілого виникають в особи з моменту подання заяви про вчинення щодо неї кримінального правопорушення. Потерпілому вручається Пам’ятка про процесуальні права та обов’язки особою, яка прийняла заяву про вчинення правопорушення». З цього витікає, що особі 1 мусила бути врученою Пам’ятка про процесуальні права і обов’язки потерпілого не тоді, коли це захоче зробити слідчий у вже відкритому кримінальному провадженні, а тоді, коли він прийняв від заявника заяву про вчинене правопорушення.
Більше того, як це вимагається положенням ст.57 Конституції України, Пам’ятка потерпілого носить більше інформативний характер аніж сам факт визнання прав за потерпілим, тому є важливим її вручення в момент подачі заяви про вчинення злочину з метою забезпечення заявника інформацією про наслідки подачі такої заяви: від несення відповідальності за неправдивість подання заяви до повноцінної реалізації своїх прав у визначеному законом об’ємі.
Однак, саме такої Пам’ятки слідчий досі її особі 1 не вручив, що є порушенням прав заявника. А поки слідчий СВ Рокитнівського ВП Сарненського ВП ГУ НП в Рівненській області Масовець К.В. зумисно затягує проведення досудового розслідування з корупційних міркувань, в приватному будинку особи 1 продовжують і надалі незаконно проживати (понад два роки), виготовлювати наркотичні речовини і збувати їх у межах Рівненської області злочинне угрупування.
І це попри те, що особа 1 є власником даного житлового будинку та усіх господарських будівель, які розміщуються поруч з будинком. Останнє підтверджується випискою із державного реєстру речових прав за № 28389005 від 21.10.2014 року та Довідкою № 45 від 25.06.2018 року від приватного нотаріуса, який вів спадкову справу.
Крім цього, у кримінальному провадженні № 42018181200000106 від 09.06.2018 року особа 1 отримав моральні травми, з приводу чого проходив не дешеве медикаментозне лікування, а також має матеріальні збитки через витрати на конверти, поштові марки, рекомендовані і цінні поштові відправлення, офісний папір, ксерокс, картриджі до ксероксу, ручки, заправки до ручок і т.д., що вкладається в поняття отриманих збитків через призму Рекомендацій 8 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо допомоги потерпілим від злочинів від 14.06.2006 року.
Відповідно ст.56 КПК України (Права потерпілого), законодавець передбачив таке:
«2. Під час досудового розслідування потерпілий має право:
1) на негайне прийняття і реєстрацію заяви про кримінальне правопорушення, визнання його потерпілим;
2) отримувати від органу, до якого він подав заяву, документ, що підтверджує її прийняття і реєстрацію;
3) подавати докази на підтвердження своєї заяви;
4) брати участь у слідчих та інших процесуальних діях, під час проведення яких ставити запитання, подавати свої зауваження та заперечення щодо порядку проведення дії, що заносяться до протоколу, а також знайомитися з протоколами слідчих та інших процесуальних дій, виконаних за його участі;
5) отримувати копії матеріалів, які безпосередньо стосуються вчиненого щодо нього кримінального правопорушення, після закінчення досудового розслідування».
Відповідно, ч.2 ст.56 КПК України вимагає від слідчого «негайне прийняття і реєстрацію заяви про кримінальне правопорушення, визнання його потерпілим».
У випадку з особою 1, орган досудового розслідування запізнюється аж на цілий рік з врученням йому Пам’ятки потерпілого та вчинення решту перерахованих у ст.56 КПК процесуальних і слідчих дій.
Крім цього слід окремо зазначити, що законодавець не визначив такого права за слідчим, як вчинення слідчих і процесуальних дій без визначення статусу заявника. Позаяк, на сьогоднішній день статусу в особи 1 у кримінальному провадженні № 42018181200000106 від 09.06.2018 року слідчим не визначено, що дає ґрунтовний привід для скасування винесеної Постанови про не визнання потерпілим навіть лише на цій підставі.
Керуючись вищенаписаним, особа 1 подав слідчому судді Дубровицького районного суду Рівненської області скаргу за вих.№ 3343/29 від 29.07.2019 року на Постанову від 20.05.2019 року про відмову у визнанні потерпілим у кримінальному провадженні № 42018181200000106 від 09.06.2018 року слідчим СВ Рокитнівського ВП Сарненського ВП ГУ НП в Рівненській області Масовець К.В.
У своїй скарзі за вих. № 3343/29 від 29.07.2019 року особа 1 зазначав таке: «В лютому місяці 2018 року злочинне угрупування з 8 (восьми) чоловік незаконно проникло в приватний не житловий літній будинок, що знаходиться за адресою… та викрало (і частково знищило) в процесі експлуатації приватне майно. Вказаний будинок злочинне угрупування продовжує і по теперішній час використовувати для виробництва і реалізації наркотичних засобів, а також для скупки і перепродажу бурштину. Крім цього, кримінальне угрупування викрадає у держави електроенергію з метою електрифікації будинку».
Крім цього, особа 1 у своїй скарзі окремо зазначав, що слідчим СБУ у Рівненській області було надано йому витяг з ЄРДР, який суттєво відрізняється від витягу з ЄРДР слідчого Масовець К.В. стосовно кваліфікації вчиненого злочину – ч.1 ст.307 КК України, в той час як правильним слід вважати ч.3 ст.307 КК України. Більше того, у відповідності до наданої особі 1 інформації з Сарненської місцевої прокуратури (лист № 36-6-1071 вих.18 від 08.06.2018 року), до ЄРДР за цим же фактом було внесено додаткові відомості за ст.198 КК України, однак у Постанові від 20.05.2019 року слідчого Масовець К.В. цієї статті чомусь не зазначено.
У додатку до своєї скарги за вих. № 3343/29 від 29.07.2019 року особа 1 надав біля 44 (сорока чотирьох) аркушів у копіях документів, серед яких були документи про право власності на літній будинок та про розмір заподіяної матеріальної шкоди (копії фіскальних і товарних чеків). Також особа 1 долучив до своєї скарги копію рішення Верховного суду України, яке обов’язково береться судами до уваги при постановленні нових рішень з акцентом на неналежне оформлення копії Постанови від 20.05.2019 року слідчого Масовець К.В., так як останній порушив вимоги Наказу Міністра юстиції України за № 1000/5 від 18.06.2015 року «Про затвердження правил організації діловодства та архівного зберігання документів у державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях» (із змінами і доповненнями, внесеними наказом Міністерства юстиції України від 04.07.2018 року за № 2277/5), а також Постанову Кабінету Міністрів України від 17.01.2018 року за №55 про «Деякі питання документування управлінської діяльності, в частині: відсутності реєстраційного номеру канцелярії, відсутності печатки органу досудового розслідування, не зазначення «копія вірна», відсутності підпису і ПІП особи, що створювала копію Постанови, відсутності підпису і ПІП керівника органу досудового розслідування, який мусив ознайомитися з даною Постановою тощо. Останнє було окремим приводом для скасування незаконної Постанови від 20.05.2019 року про не визнання особи 1 потерпілим у даному кримінальному провадженні.
У відповідності до вимог ст.35 КПК України, автоматизованою системою документообігу Дубровицького районного суду Рівненської області скаргу за вих.№ 3343/29 від 29.07.2019 року на Постанову від 20.05.2019 року про відмову у визнанні потерпілим у кримінальному провадженні № 42018181200000106 від 09.06.2018 року слідчим СВ Рокитнівського ВП Сарненського ВП ГУ НП в Рівненській області Масовець К.В. було розподілено на слідчого суддю Отупор К.М.
14.11.2019 року відбулося засідання у судовій справі № 571/1368/18 під головуванням слідчого судді Дубровицького районного суду Рівненської області Отупор Катерини Миколаївни з розгляду скарги особи 1 за вих. № 3343/29 від 29.07.2019 року на Постанову від 20.05.2019 року про відмову у визнанні потерпілим у кримінальному провадженні № 42018181200000106 від 09.06.2018 року слідчим СВ Рокитнівського ВП Сарненського ВП ГУ НП в Рівненській області Масовець К.В., за результатами якого даний суддя вчинила низку кримінальних і дисциплінарно караємих дій:
— у порушення вимог ч.2 ст.306 КПК навмисно затягнула розгляд скарги особи 1 на вкрай нерозумний строк;
— невмотивовано відмовила у задоволенні клопотання від 27.10.2018 року про проведення призначеного судового засідання в режимі відеоконференції;
— не повідомила особу 1 про призначення нової дати судового засідання, після того як судове засідання від 06.11.2019 року було нею знято з розгляду;
— подані особою 1 в якості клопотання від 27.10.2019 року та від 28.10.2019 року копії документів не стали предметом їх вирішення у судовому засіданні про їх залучення до справи провадження;
— перевищила повноваження, адже протиправно вирішувала ті питання, які законом віднесені до повноважень органу досудового розслідування (детектива, процесуального прокурора);
— стверджувала обставини, не маючи на те жодних підстав і доказів у справі судового провадження;
— вийшла за межі своїх повноважень, адже взамін розгляду скарги за вих.№ 3343/29 від 29.07.2019 року вдалася до протиправного розгляду заяв від 28.05.2019 року та від 01.06.2018 року про вчинення кримінального правопорушення по суті справи;
— винесла неправосудне рішення (відмовила у задоволенні скарги на Постанову від 20.05.2019 року про не визнання потерпілим, що суперечить ст. 21, 534, 535, 55, 56 КПК, ст.57, 129, 129-1 Конституції, практиці ЄСПЛ, практиці Європейського Суду з прав людини, Рекомендаціям 8 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо допомоги потерпілим від злочинів від 14.06.2006 року);
— вчинила підроблення, адже приховала від належного дослідження і надання правової оцінки залученим особою 1 до скарги за вих. № 3343/29 від 29.07.2019 року доказам у вигляді копій документів (про отримання моральних, матеріальних збитків; документи на будинок, де проживають злочинці);
— вчинила службове підроблення, адже у своїй неправосудній ухвалі не перерахувала залучені особою 1 до справи провадження докази;
— вчинила службове підроблення, адже зумисно викривила зазначену особою 1 в скарзі інформацію щодо проживання родича в житловому будинку, в той час як скаржник виносив на розгляд суду питання незаконного проникнення злочинного угрупування в його літній будиночок – літню кухню;
— вчинила службове підроблення, адже в своїй неправосудній ухвалі зумисно неправдиво зазначила, що нібито особа 1 не надав доказів права на власність;
— вчинила підроблення, адже неправдиво в ухвалі зазначила, що особа 1 мусив перерахувати викрадене майно і надати на це майно документи про право власності, адже цього не передбачено ст.214, 55, 56 КПК; ст.57 Конституції України, практикою ЄСПЛ, практикою Європейського Суду з прав людини, Рекомендаціями 8 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо допомоги потерпілим від злочинів від 14.06.2006 року);
— вчинила службове підроблення, адже протиправно стверджує в ухвалі, що нібито існує в Кодексі таке поняття як завдання шкоди “лише інтересам держави” щодо статтей злочину, які стосується виготовлення і збуту наркотиків та викрадання електроенергії, так як насправді Кодекс не містить такої статті;
— не надала правової оцінки тому, що згідно частини 2 розділу II пункту 8 і частини 3 розділу II пункту 1 Положення про внесення відомостей до ЄРДР (затвердженого Наказом Генерального прокурора України за № 139 від 06.04.2016 року), слідчий Масовець К.В. мусив внести до ЄРДР ч.3 ст.307 КК України, однак він вніс ч.1 ст.307 КК України, тим самим не виконавши вимог ухвали судді Рівненського міського суду;
— перевищила повноваження і вчинила службове підроблення, так як стверджує обставини, які зовсім не витікають із припустимих чи належних доказів;
— вчинила службове підроблення, адже протиправно стверджує те, що в заяві про вчинення злочину заявник мусить описувати все в деталях, перераховувати все в нюансах, розраховувати все в тонкощах, в той час як положення ст.214 КПК вимагає від заявника надання лише “коротких відомостей” про вчинення злочину, так як всі інші дії передбачаються під час проведення досудового розслідування (допит, пояснення);
— вчинила службове підроблення, адже протиправно стверджує що особа 1 не надав жодних доказів отримання моральної і матеріальної шкоди, в той час як опис до скарги містить перелік саме таких доказів, загальна вага яких становить, відповідно фіскальному чеку на рекомендований лист – біля 500 грам);
— вчинила службове підроблення, адже приховала від дослідження і надання оцінки тому, що Постанова від 20.05.2019 року слідчого Масовець К.В. не відповідає вимогам ст.110 КПК, Наказу Міністра юстиції України за № 1000/5 від 18.06.2015 року «Про затвердження правил організації діловодства та архівного зберігання документів у державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях» (із змінами і доповненнями, внесеними наказом Міністерства юстиції України від 04.07.2018 року за № 2277/5), а також Постанови Кабінету Міністрів України від 17.01.2018 року за №55 про «Деякі питання документування управлінської діяльності», чого більше чим достатньо було аби її скасувати без огляду на наявності причин для “визнання особи 1 потерпілим;
— вчинила службове підроблення, адже при винесенні своєї неправосудної ухвали не посилалася на рішення Верховного Суду, яке надавав особа 1 в додатку до скарги (що було обов’язковим);
— приховала вчинені злочини фігурантів у справі провадження;
— зумисно перешкодила громадській діяльності особи 1;
— грубо порушила присягу судді.
Враховуючи те, що положення ч.3 ст.306, 370, 372, 409, 412, 424-428, 436, 438 КПК України, п.8 ст.129, ст.55, 57, 64, 68 Конституції України, ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачають скасування подібних неправосудних ухвал першої інстанції та призначення нового розгляду скарги по суті справи в межах Рівненського апеляційного суду, то з цього приводу особа 1 подав 29.11.2019 року скаргу за вих. № 3579/29 до Рівненського апеляційного суду на Ухвалу слідчого судді Дубровицького районного суду Рівненської області Отупор К.М.
у судовій справі № 571/1368/18 з клопотанням про поновлення пропущеного строку.
В якості правових підстав для розгляду даної скарги особа 1 зазначав відповідні роз’яснення Верховного Суду щодо обов’язковості перегляду усіх рішень суду, які винесені з порушенням норм матеріального і процесуального права. Крім цього, особа 1 посилався на Конституцію України і практику ЄСПЛ. А саме, пунктом 8 ст.129 Конституції України визначено, що кожному громадянину гарантується право на апеляційний перегляд його справи та у визначених законом випадках – на касаційне оскарження судового рішення. У відповідності до ст. 68 Конституції України кожен зобов’язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи… інших людей. У відповідності до ст. 64 Конституції України, конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. У відповідності до ч.1 ст.7 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (Право на справедливий суд) «Кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним відповідно до закону». Відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» за №3477-IV від 23.02.2016 року, із змінами і доповненнями, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського Суду як джерело права. Згідно з ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка закріплює право на справедливий суд, кожна людина має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом. Однією із найважливіших конституційних гарантій забезпечення та захисту прав та свобод особи є закріплення права на судовий захист.
Статтею 55 Конституції України встановлено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Зміст цього права полягає в тому, що кожен має право звернутися до суду, якщо його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод. Зазначена норма зобов’язує суди приймати заяви до розгляду навіть у випадку відсутності в законі спеціального положення про судовий захист (п. 2 рішення Конституційного Суду України 25 грудня 1997 року по справі № 9­зп).
Створення міжнародних механізмів гарантій основних прав і свобод людини є одним із найбільших досягнень світового співтовариства у ХХ столітті. Ці гарантії знайшли своє вираження та закріплення через загальносвітове визнання міжнародних договорів з прав людини, а також спеціальних органів, уповноважених здійснювати контроль за дотриманням основних прав і свобод людини.
Одним із найбільш ефективних серед таких органів є Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ). Правовою основою функціонування та діяльності ЄСПЛ є Конвенція про захист прав людини
і основоположних свобод 1950 р. (далі – Конвенція). В Україні Конвенція була ратифікована Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Першого протоколу та протоколів 2, 4, 7, 11 до Конвенції» від 17.07.1997 року. Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов’язків особи або при розгляді будь-якого кримінального провадження. Ключовими принципами статті 6 Конвенції є верховенство права та належне здійснення правосуддя. Ці принципи також є основоположними елементами права на справедливий суд. Виходячи з конструкції ч.1 ст.6 Конвенції, можна зробити висновок, що у ній закріплено такі елементи права на судовий захист: 1) право на розгляд справи; 2) справедливість судового розгляду; 3) публічність розгляду справи та проголошення рішення; 4) розумний строк розгляду справи; 5) розгляд справи судом, встановленим законом; 6) незалежність і безсторонність суду.
Право на розгляд справи означає право особи звернутися до суду та право на те, що його справа буде розглянута та вирішена судом. При цьому, особі має бути забезпечена можливість реалізувати вказані права без будь-яких перепон чи ускладнень. Здатність особи безперешкодно отримати судовий захист є змістом поняття доступу до правосуддя. Практика ЄСПЛ засвідчує, що право на доступ до суду включає в себе й право на ухвалення рішення по справі. До конструкції «права на розгляд справи» також включається обов’язковий та остаточний характер судового рішення, а саме: обов’язок держав-учасниць Конвенції забезпечити остаточність судових рішень розуміється як те, що права вищих судів переглядати судові рішення мають використовуватися з метою виправлення допущених помилок, а не для проведення нових слухань. Принцип справедливості судового розгляду в окремих рішеннях ЄСПЛ трактується як належне відправлення правосуддя, право на доступ до правосуддя, рівність сторін, змагальний характер судового розгляду справи, обґрунтованість судового розгляду тощо. Що стосується принципу публічності, то він є важливим елементом права на справедливий суд. У ст. 6 Конвенції передбачається право кожної людини на те, що розгляд її справи буде відбуватися публічно. Публічний характер розгляду справи спрямований на захист особи від таємного, не підконтрольного суспільству відправлення правосуддя. З іншого боку, публічність є важливим інструментом, який сприяє зміцненню довіри до діяльності судової системи.
Вимога публічності поширюється як на процес розгляду справи, так і на проголошення судового рішення. Основними критеріями, якими керується ЄСПЛ щодо визначення органу «судом» у розумінні
ст. 6 Конвенції є: 1) здатність ухвалювати обов’язкові для виконання рішення; 2) обов’язкова законодавча регламентація функціонування та діяльності «суду»; 3) наявність встановленої законом функції щодо розгляду юридично значимих питань; 4) гарантованість незалежності від державної виконавчої влади та інших учасників справи. Європейський суд з прав людини досить вимогливо підходить і до встановлення того, чи був суд, який розглядав справу, незалежним та чи забезпечена його безсторонність. Практика Європейського суду з прав людини в першу чергу виходить з презумпції незалежності судів. Незалежність розуміється як здатність суду розглядати справу та ухвалювати рішення, не перебуваючи при цьому у будь-якій залежності від волі сторін чи органів державної влади. Принцип безсторонності передбачає відсутність у судді особистої заінтересованості у справі та спроможності виконати роль безстороннього арбітра, який вирішує справу незалежно, підпорядковуючись виключно закону. Право на справедливий судовий розгляд є процесуальним правом кожної людини, чиї права порушені, не визнані чи оспорюються. Суть цього права полягає в тому, що, по-перше, воно є правом для захисту інших прав, а по-друге, це право має власну самодостатню цінність як складовий елемент принципу верховенства права. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується (ч.3 ст.8 Конституції України). Право на справедливий судовий розгляд також закріплено Міжнародним пактом про громадянські і політичні права та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (ч.1 ст.6). Право на справедливий судовий розгляд охоплює і право кожного на доступ до правосуддя.
У доктрині Європейського суду з прав людини та його практиці “право на суд” охоплює три основні елементи: 1) наявність “суду”, який встановлений відповідно до закону і відповідає вимогам незалежності і неупередженості; 2) наявність у суду достатньої компетенції для вирішення всіх аспектів спору чи обвинувачення, до яких застосовується ст.6 Конвенції; 3) особа повинна мати доступ до такого суду.
У рішенні в справі «Голдер проти Сполученого Королівства», 1975 року Європейський суд відзначив:
«Було б неприйнятним, на думку суду, якби ч.1 ст.6 детально визначала процесуальні гарантії сторонам у судовому провадженні, не забезпечивши, насамперед, того, без чого користування такими гарантіями було б неможливим, а саме: доступу до суду». Характеристики «справедливості, публічності та оперативності судового провадження були б марними за відсутності судового провадження». Тож право на доступ до правосуддя в контексті кримінального провадження має дуже важливе значення, і без сумніву його необхідно вважати засадою. Доступ до правосуддя в контексті кримінального провадження означає надання учасникові провадження можливості (права) звертатися до суду за захистом свого права чи охоронюваного законом інтересу, заявляти різного роду клопотання, оскаржувати до судді, суду чи суду вищої інстанції рішення учасників провадження, які наділені владними повноваженнями і вчиняють ці дії чи ухвалюють рішення. В практиці Європейського суду з прав людини щодо питання права на суд, на доступ до нього чітко визначився підхід, згідно з яким особі має бути забезпечена можливість звернутися до суду для вирішення певного питання, і держава не повинна вводити правові або чинити нелегітимні перешкоди для здійснення цього права. Відповідно до ч.6 ст.9 КПК України, у випадках, коли положення цього Кодексу не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені частиною 1 ст.7 цього Кодексу. Згідно зі ст.8 Кодексу, кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
У відповідності до вимог ст.35 КПК України, автоматизованою системою документообігу Рівненського апеляційного суду апеляційну скаргу за вих.№ 3579/29 від 29.11.2019 року на Ухвалу слідчого судді Дубровицького районного суду Рівненської області Отупор К.М. у судовій справі № 571/1368/18 було розподілено на суддю Збитковську Тетяну Іванівну.
16.12.2019 року головуюча суддя Рівненського апеляційного суду Збитковська Т.І. одноосібно винесла ухвалу у провадженні № 11-сс/4815/441/19, якою задовольнила клопотання особи 1 та призначила апеляційну скаргу за вих. № 3579/29 від 29.11.2019 року до розгляду 23.12.2019 року (в 12-00) по суті справи в режимі відеоконференції.
Однак, 23.12.2019 року судового засідання з розгляду апеляційної скарги за вих. № 3579/29 від 29.11.2019 року у провадженні № 11-сс/4815/441/19 не відбулося, а суддя Рівненського апеляційного суду Збитковська Т.І., виходячи за межі власних повноважень і здоровості глузду, зобов’язала особу 1 надіслати на її ім’я правові підстави для розгляду поданої апеляційної скарги за вих. № 3579/29 від 29.11.2019 року на Ухвалу слідчого судді Дубровицького районного суду Рівненської області Отупор К.М.
25.12.2019 року особа 1 виконав чудернацькі вимоги судді Рівненського апеляційного суду Збитковської Т.І., повторно надіславши на її ім’я роз’яснення правових підстав для розгляду апеляційної скарги на Ухвалу слідчого судді Дубровицького районного суду Рівненської області Отупор К.М. у судовій справі № 571/1368/18, які і без того вже були зазначеними в даній апеляційній скарзі.
10.01.2020 року, з незрозумілих підстав, суддя Рівненського апеляційного суду Збитковська Т.І. винесла взаємозаперечливу ухвалу у провадженні № 11-сс/4815/441/19, якою відмовила особі 1 у відкритті провадження за його апеляційною скаргою за вих. № 3579/29 від 29.11.2019 року на Ухвалу слідчого судді Дубровицького районного суду Рівненської області Отупор К.М.
Останнє кардинально суперечить винесеній ухвалі суддею Рівненського апеляційного суду Збитковською Т.І. від 16.12.2019 року у провадженні № 11-сс/4815/441/19, так як саме цією ухвалою було задоволено клопотання особи 1 і призначено до розгляду його апеляційну скаргу по суті справи.
Виходячи з вищезазначеного, суддя Збитковська Т.І. зумисно чи то через свій старечий маразм, психічні розлади, потенційний бандитизм або через неабияку твердолобість порушує міжнародні і вітчизняні норми права, приховуючи вчинені злочини своїх колег, тим самим плюючи на могили десяток тисяч жертв бійців АТО, які віддали свої безцінні життя за право українського народу жити без ярма на шиї і у відповідності до європейських стандартів. Більше того, суддя Збитковська Т.І. саме у такий спосіб сплюндровує добру пам’ять про загиблу Небесну Сотню, нівелюючи своїми своїми диверсійними діями їх героїчні досягнення. Сподіватимемося, що у м.Рівне знайдуться виживші ветерани АТО і учасники Майдану, які щодня влаштовуватимуть цій ганебній істоті фекальну люстрацію, якщо ВРП і Президент України не бажають належним чином реагувати на це неподобство у встановлений законом спосіб.
Вищенаписане дає підстави вважати, що суддя Збитковська Т.І. вчинила кримінальне правопорушення, яке передбачене ч.2 ст.368, ч.2 ст.364, ч.3 ст.375, ч.2 ст.366, ч.1 ст.396, ч.2 ст.15, ч.5 ст.27 КК України. Однак, якщо врахувати ще й те, що судове провадження № 571/1368/18 також витікає з предмету громадської діяльності особи 1, яка делегована йому Міністерством юстиції України, то протиправну діяльність судді Збитковської Т.І. слід розцінювати як таку, що направлена на зумисне перешкоджання виконанню його громадських обов’язків і тягне за собою додаткову кримінальну відповідальність, що передбачена ст.170 КК України. Крім цього, як для даного випадку, дії судді Збитковської Т.І. є явно антидержавними, що направлені на підрив довіри громадськості до органів судової влади і керівників держави вцілому, що явно на руку зовнішнім ворогам нашої держави. Суддя Збитковська Т.І., явно через підривну співпрацю з зовнішнім ворогом, перевищує свої службові повноваження, вчиняє підроблення і саботаж, приховує вчинені злочини, виносить неправосудні рішення, порушує присягу судді та займається хабарництвом. Саботаж і бойкотування роботи судових органів прирівнюється до шпіонажу і зраді інтересам держави. Суддя Збитковська Т.І. умисно вчиняє посадові злочини на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, а також державній, економічній і інформаційній безпеці України. Перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту, шпигунство, надання іноземній державі, іноземній організації або їхнім представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України має безжально каратися, поки не розпочалися воєнні дії в серці України. Навмисна протидія нинішній державній політиці суддею Збитковською Т.І. вже розчарувала частину українців у нинішньому курсі нашого уряду та призводить до агресивної настроєності населення. Зазначене підтверджує, що в діяльності судді Збитковської Т.І. наявний склад ще одного кримінального правопорушення, що передбачене ч.1 ст.111 КК України. Таким чином, відомості щодо вчинення кримінальних правопорушень суддею Збитковською Т.І. містять всі ознаки злочину, що передбачені ч.2 ст.364, ч.2 ст.368, ч.3 ст.375, ч.2 ст.366, ч.1 ст.396, ч.1 ст.111, ст.170, ч.2 ст.15, ч.5 ст.27 КК України та підлягають невідкладному внесенню до Єдиного реєстру досудових розслідувань і є підставою для початку проведення досудового розслідування. З цього приводу були подані відповідні заяви до ГПД НАБУ, СУ ДБР і ГСУ СБУ про вчинені кримінальні правопорушення суддею Збитковською Т.І. Крім цього, було прийнято рішення про повідомлення Вищої Ради юстиції України про не належну поведінку судді Збитковською Т.І., яка грубо порушує присягу судді. Очікуємо результатів адекватного реагування СУ ДБР, ГПД НАБУ і ГСУ СБУ стосовно вчасності внесення відповідних відомостей до ЄРДР, а від Вищої Ради юстиції України — відкриття дисциплінарної справи. Також очікуємо резонансу небайдужої міжнародної і української громадськості та належної реакції не корумпованого мас-медіа.