Михайленко В.В. Параноїки і неуки, які зрадили свою державу

06.03.2020 року, через приймальну НАБУ, особа 1 подав на ім’я керівника УВК Національного антикорупційного бюро України Осипчука Р.С. заяву за вих. № 3840/05 від 05.03.2020 року про вчинене кримінальне правопорушення керівником ГПД НАБУ Калужинським Андрієм Володимировичем, яка була зареєстрованою в НАБУ за вих. № В-4870. У даній заяві особа 1 вказав всі елементи вчиненого злочину: об’єкт, об’єктивна сторона, суб’єкт, суб’єктивна сторона. Також, у своїй заяві особа 1 вказав всі ознаки вчиненого злочину: час, місце, спосіб, ПІП осіб що вчинили злочин, місце їх роботи і займані посади, короткі обставини справи тощо. Крім цього, особа 1 самостійно кваліфікував вчинення керівником ГПД НАБУ Калужинським А.В. злочину за правовою кваліфікацією – ч.2 ст.364, ч.2 ст.368, ч.2 ст.365, ч.2 ст.366, ч.3 ст.382, ч.1 ст.396, ч.2 ст.256, ч.1 ст.111, ст.170, ч.2 ст.15, ч.5 ст.27 КК України.
Відповідно, в заяві особи 1 за вих. № 3840/05 від 05.03.2020 року були всі необхідні дані для внесення її відомостей до ЄРДР впродовж 24 годин керівником УВК НАБУ Осипчуком Р.С. у відповідності до положення п.6 ст.39 КПК України або уповноваженим детективом, при тому що положення нового КПК не вимагало від заявника зазначення у його заяві усіх складових вчинення злочину тільки для того, що б керівник УВК НАБУ Осипчук Р.С. належним чином виконав свій професійний обв’язок.
Крім цього, законодавець не вимагав від заявника притримуватися суворої професійної компетенції і територіальної юрисдикції органу досудового розслідування, позаяк за УВК НАБУ зберігалося повне право на зміну підслідності. Однак, у порушення ч.1 ст.2 КК України, п.1, 4 ст. 214 КПК України, частини 2 розділу II пункту 8 і частини 3 розділу II пункту 1 Положення про внесення відомостей до ЄРДР, затвердженого Наказом Генерального прокурора України за № 139 від 06.04.2016 року, станом на 16.03.2020 року особу 1 у жодний із способів так і не було повідомлено керівником УВК НАБУ Осипчуком Р.С. або уповноваженим детективом про внесення до ЄРДР відомостей його заяви за вих. № 3840/05 від 05.03.2020 року.
У відповідності до положення ст.39 КПК України керівник органу досудового розслідування несе пряму відповідальність за бездіяльність ввіреного йому органу. А саме, пунктом 1 ч.2 ст.39 КПК України передбачено, що саме керівник органу досудового розслідування уповноважений визначати слідчого (слідчих), який здійснюватиме досудове розслідування, а у випадках здійснення досудового розслідування слідчою групою – визначати старшого слідчої групи, який керуватиме діями інших слідчих. В таку групу слідчих може бути включений і сам керівник органу досудового розслідування. Разом з тим, включення до групи слідчих керівника органу досудового розслідування є необов’язковим, оскільки, в силу наданих процесуальним законом, зокрема п.п. 4, 6 ч.2 ст.39 КПК України повноважень, керівник органу досудового розслідування уповноважений вживати заходів щодо усунення порушень вимог законодавства у випадку їх порушення слідчим, здійснювати досудове розслідування, виконувати функції реєстратора кримінальних правопорушень, користуючись при цьому повноваженнями слідчого. А слідчий, відповідно до п.1 ч.1 ст.40 КПК України, уповноважений починати досудове розслідування та розглядати подані йому клопотання.
Наведене свідчить про те, що оскаржувана особою 1 бездіяльність керівника органу досудового розслідування, яка полягала у не внесенні до ЄРДР відомостей його заяви про вчинене кримінальне правопорушення у визначений КПК строк, була предметом оскарження у Вищому антикорупційному суді.
16.03.2020 року, що відповідало 9 (дев’ятому) процесуальному дню, особа 1 подав через канцелярію Вищого антикорупційного суду скаргу за вих. 3849/16 на бездіяльність керівника УВК НАБУ Осипчука Р.С., яка виразилася у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання його заяви за вих. № 3840/05 від 05.03.2020 року.
Враховуючи вищевикладене, при цьому керуючись ст.7, 9, 55, 56, 214, 303-307 КПК, Наказом про порядок ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань, затвердженого Генеральним прокурором України за № 139 від 06.04.16 року, а також на підставі Узагальнення про практику розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність органів досудового розслідування або прокурора під час досудового розслідування Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ (від 12.01.17 року за № 9-49/0/4-17), особа 1 просив суд:
“1) розглянути скаргу впродовж 72 годин або у відповідності до пункту 2.3.36 Засад використання автоматизованої системи документообігу, п.2.3.50 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, що затверджений рішенням Ради суддів України від 26.11.2010 року № 30 (зі змінами) передати судову справу для повторного авторозподілу (шляхом винесення відповідного Розпорядження керівником апарату суду та на підставі погодження Головою суду Акту прийняття — передачі судової справи);
2) зобов’язати керівника УВК НАБУ Осипчука Р.С. внести до ЄРДР відомості заяви за вих. № 3840/05 від 05.03.2020 року, яку НАБУ зареєструвало 06.03.2020 року за вх. № В-4870 про вчинення кримінального правопорушення за правовою кваліфікацією – ч.2 ст.364, ч.2 ст.368, ч.2 ст.365, ч.2 ст.366, ч.3 ст.382, ч.1 ст.396, ч.2 ст.256, ч.1 ст.111, ст.170, ч.2 ст.15, ч.5 ст.27 КК України;
3) зазначити в резулятивній частині ухвали визначені кваліфікаційні статті вчиненого злочину – ч.2 ст.364, ч.2 ст.368, ч.2 ст.365, ч.2 ст.366, ч.3 ст.382, ч.1 ст.396, ч.2 ст.256, ч.1 ст.111, ст.170, ч.2 ст.15, ч.5 ст.27 ККУ;
4) зобов’язати керівника УВК НАБУ Осипчука Р.С. надати заявнику належним чином завірені витяги з ЄРДР та Пам’ятки про процесуальні права і обов’язки потерпілого у кримінальних провадженнях;
5) зобов’язати керівника УВК НАБУ Осипчука Р.С. повідомити суд про виконання постановленої ухвали суду (у відповідності до ст.534 КПК України та ст.129-1 Конституції України);
6) за наслідками розгляду скарги надати копію належним чином завіреної Ухвали”.
У відповідності до вимог ст.35 КПК України, автоматичною системою авторозподілу Вищого антикорупційного суду було визначено слідчого суддю Михайленко В.В. для розгляду скарги за вих. №3849/16 від 16.03.2020 року, з присвоєнням судовій справі унікального номеру – 991/2327/20 (провадження № 1-кс/991/2376/20).
08.04.2020 року, із невиправданою затримкою розгляду судової справи № 991/2327/20 на 20 календарних днів, було проведене слідчим суддею Михайленко В.В. судове засідання, під час якого даний суддя вчинила кримінальні і дисциплінарно караємі вчинки:
— не повідомила керівника УВК НАБУ Осипчука Р.С. про призначення судового засідання з розгляду скарги за вих. № 3849/16 від 16.03.2020 року;
— не встановлювала особу скаржника за особистими документами;
— не просила скаржника назватися та вказати адресу реєстрації та місця проживання;
— не зачитала скаржнику прав і обов’язків учасника судового провадження;
— не запитувала у скаржника про зрозумілість прав і обов’язків учасника судового провадження;
— не запитувала у скаржника про можливість проведення судового засідання без участі керівника УВК НАБУ;
— проводила судове засідання без участі належним чином не повідомленого керівника УВК НАБУ;
— всупереч існуючим обмеженням, визначених ст.26 КПК України, розглядала заяву за вих. № 3840/05 від 05.03.2020 року про вчинене кримінальне правопорушення по суті справи;
— постановила неправосудне рішення, яким відмовила у задоволенні скарги за вих. № 3849/16 від 16.03.20 р.;
— постановивши неправосудне рішення тим самим посприяла тому, що б керівник ГПД НАБУ і надалі не виконував судових рішень;
— встановивши факт не виконання ухвали суду керівником ГПД НАБУ, у відповідності до ст.129-1 Конституції, суддя мусила винести таке рішення, яке б сприяло виконанню досі не виконаної ухвали;
— винесла судове рішення, яке не передбачене чинним Кримінально-процесуальним кодексом України;
— прийнявши неправосудне рішення, тим самим приховала вчинені злочини фігуранта у справі провадження та надала йому можливість і надалі вчиняти подібні злочини;
— завідомо неправдиво зазначила в своїй неправосудній ухвалі, що буцімто (цитата) “…відповідний склад злочину не віднесений до підсудності Вищого антикорупційного суду…”, так як у відповідності до вимог ст.216 КПК, досудове розслідування щодо вчинених злочинів працівниками НАБУ насправді проводиться в межах НАБУ (крім директора і заступників директора НАБУ);
— завідомо неправдиво зазначила в своїй неправосудній ухвалі, що буцімто (цитата) “…відповідний склад злочину не віднесений до підсудності Вищого антикорупційного суду…”, так як у відповідності до Положення про внесення відомостей до ЄРДР, якого було створено на виконання Наказу ГПУ за № 139, законодавцем передбачено, що “…якщо в заяві про вчинення кримінального правопорушення буде зазначено хоч одну кваліфікаційну статтю вчиненого злочину, підслідного НАБУ, то всі інші статті вчиненого злочину, які по-окремо не є підслідними НАБУ, все-рівно вносяться до ЄРДР з наступним досудовим розслідуванням в межах НАБУ, поки процесуальний керівник не прийме остаточне рішення про об’єднання проваджень або про зміну підслідності декотрих з них”;
— приховала від аналізу той факт, що в заяві за вих. № 3840/05 від 05.03.2020 року про вчинене кримінальне правопорушення насправді особою 1 зазначалися кваліфікаційні статті вчиненого злочину, серед яких були і ті, які підслідні НАБУ (ст. 364, 368 КК України);
— притримуючись у своєму судовому рішенні хибної позиції щодо непідсудності скарги за вих. № 3849/16 від 16.03.2020 року Вищому антикорупційному суду, у відповідності до вимог ст.304 КПК, мусила дану скаргу якнайшвидше повернути скаржнику разом із копією постановленої ухвали, а не тримати у себе дану скаргу три тижні, що б згодом – відмовити у її задоволенні;
— винесена ухвала у справі № 991/2327/20 від 08.04.2020 року не узгоджується із позицією Михайленко В.В. як спікера Вищого антикорупційного суду, яка викладена на офіційній сторінці суду в соціальній мережі «Фейсбук», де досі знаходяться її роз’яснення щодо наслідків розгляду подібних скарг на бездіяльність НАБУ, яка виражається у не внесенні відомостей про вчинене кримінальне правопорушення до ЄРДР після отримання заяви, обов’язком якого є внесення до ЄРДР впродовж 24-х годин відомостей про вчинені правопорушення «…незалежно від обгрунтованості або не обгрунтованості такої заяви, а також від того, чи подана ця заява із порушенням або дотриманням територіальної чи предметної підслідності»;
— вчинила службове підроблення, адже зумисно викривила дані поданої заяви про вчинення кримінального правопорушення, підмінивши одні факти іншими;
— вчинила підроблення, адже стверджує в ухвалі те, що насправді не має належних і допустимих доказів;
— не надала правової оцінки тому факту, що постановлені ухвали суду є обов’язковими для виконання на всій території України та що контроль за їх виконанням покладений на слідчих суддів;
— прийнявши неправосудне рішення, тим самим нівелювала багаторічну діяльність громадської організації, яка та окремі її члени, в процесі супроводу даного кримінального провадження отримали вкрай великий матеріальний і моральний збиток;
— відмовляючи у задоволенні скарги особи 1 суддя перевищила свої повноваження та вчинила службове підроблення, так як вимогами ст.214, 55, 56 КПК України, Наказами ГПУ за № 139 і 125, а також на підставі Узагальнення про практику розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність органів досудового розслідування або прокурора під час досудового розслідування Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ (від 12.01.17 року за № 9-49/0/4-17) не передбачені відмови у прийнятті та реєстрації заяв про вчинене кримінальне правопорушення;
— в день винесення свого неправосудного рішення не надала особі 1 копії ухвали суду;
— грубо і в черговий раз порушила присягу судді.
При цьому слід окремо зазначити, що станом на 08.04.2020 року суддя Михайленко В.В. винесла біля 40-ка подібних неправосудних ухвал, якими з однієї сторони повністю нівелювала кропіткі досягнення громадської організації, а з іншої – зумисно перешкодила наповненню державної скарбниці на сотні мільйонів (а то і на декілька мільярдів) гривень, тим самим суттєво послабивши боєздатність наших військ (військової компанії на сході України) та добробут соціально незахищених верств населення (починаючи від будинків дитини до інтернатів, одиноких, інвалідів, пенсіонерів, ветеранів війни та чорнобильців, перестарілих осіб та осіб, оплата праці яких напряму залежить від наповнення державного бюджету: учні ПТУ та технікумів, студенти, вчителі, бібліотекарі, викладачі державних навчальних закладів, медичні працівники комунальних закладів, прибиральники державних установ, держслужбовці тощо).
Крім вищевказаних злодіянь, суддя Михайленко В.В. відзначилась ще й потенційним бандитизмом і численними шахрайствами. А саме, суддя навмисно заставляє годинами очікувати призначених нею судових засідань “ненависних” для неї учасників судового провадження, а згодом повідомляє їм що дане судове засідання знімається з розгляду у причині проведення невідкладних слідчих дій – проведення “позапланового” судового засідання в іншому процесі, пов’язаного нібито з подовженням терміну утримування під вартою, чого насправді досі не спостерігалось. Також, суддя навмисно затримує розгляд скарг, які подаються “неугодними” для неї скаржниками на вкрай не розумний строк: від 3-х до 12-ти тижнів.
Крім усього вищевказаного слід відзначити і те, що суддя Михайленко В.В. регулярно запізнюється на роботу або взагалі прогулюює цілі робочі дні, однак отримує заробітну плату повну (100%), без відрахувань за прогуляні дні та за допущені запізнення, що зовсім не узгоджується із моральним статусом судді Вищого антикорупційного суду.
Усе вищенаписане підкреслює відсутність чіткої правової позиції у слідчого судді Вищого антикорупційного суду Михайленко В.В., а також того, що вкладається в поняття субординації, психічної здоровості, лояльності до закону, адекватності, порядності, компетентності, етиці тощо.
Однак, якщо слідчий суддя Вищого антикорупційного суду Михайленко В.В. постійно перевищує свої повноваження та своїми неправосудними рішеннями шкодить інтересам держави і народу України, то напевне уже виникли підстави для її звільнення з роботи (позбавлення повноважень) і притягнення до кримінальної відповідальності (або до примусового психіатричного лікування).
Відповідно ст.304 КПК (Строк подання скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора, її повернення або відмова відкриття провадження) передбачається:
“1. Скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора, передбачені частиною першою статті 303 цього Кодексу, можуть бути подані особою протягом десяти днів з моменту прийняття рішення, вчинення дії або бездіяльності. Якщо рішення слідчого чи прокурора оформлюється постановою, строк подання скарги починається з дня отримання особою її копії.
2. Скарга повертається, якщо:
1) скаргу подала особа, яка не має права подавати скаргу;
2) скарга не підлягає розгляду в цьому суді;
3) скарга подана після закінчення строку, передбаченого ч.1 ст.304 КПК і особа не порушує питання про поновлення строку або слідчий суддя за заявою особи не знайде підстав для його поновлення;
3. Копія ухвали про повернення скарги невідкладно надсилається особі, яка її подала, разом із скаргою та усіма доданими до неї матеріалами.
4. Слідчий суддя, суд відмовляє у відкритті провадження лише у разі, якщо скарга подана на рішення, дію чи бездіяльність слідчого, прокурора, що не підлягає оскарженню.
5. Копія ухвали про відмову у відкритті провадження невідкладно надсилається особі, яка подала скаргу, разом із скаргою та усіма доданими до неї матеріалами.
6. Повернення скарги або відмова у відкритті провадження можуть бути оскаржені в апеляційному порядку.
7. Повернення скарги не позбавляє права повторного звернення до слідчого судді, суду в порядку, передбаченому цим Кодексом”.
У відповідності до Наказу ГПУ за № 139 від 06.04.2016 року в ч.2 (Облік кримінальних правопорушень) розділу II (Порядок формування та ведення реєстру), в п.8 зазначається: «Відомості про декілька вчинених кримінальних правопорушень, зазначених в одній заяві, повідомленні або виявлених безпосередньо прокурором, слідчим чи працівником іншого підрозділу, незалежно від часу їх учинення, наявності осіб, які вчинили кримінальні правопорушення, вносяться до Реєстру за кожним правопорушенням окремо».
Крім цього, в Наказі № 139 ГПУ передбачено частиною 3 (Облік кримінальних проваджень) розділу II (Порядок формування та ведення реєстру), в пункті 1 таке (Цитата):
1. «1. Облік кримінальних проваджень під час досудового розслідування здійснюється шляхом внесення до Реєстру відомостей щодо руху кримінальних проваджень, а саме про:
– кримінальне правопорушення та номер кримінального провадження;
– передачу кримінального провадження чи матеріалів за підслідністю (ч.7 ст.214, ст.216 КПК України) або за місцем проведення досудового розслідування (ст.218 КПК України);
– об’єднання матеріалів досудових розслідувань (ч.1 ст.217 КПК України), при цьому об’єднаному кримінальному провадженню присвоюється номер раніше розпочатого провадження;
– виділення досудового розслідування в окреме провадження, якому присвоюється новий номер;
– прийняття кримінального провадження для проведення досудового розслідування;
– закінчення досудового розслідування (ст.283 КПК України);
– зупинення досудового розслідування (ст.280 КПК України);
– продовження строку досудового розслідування (ст.219, 294 КПК України);
– доручення здійснення розслідування іншому органу досудового розслідування, у тому числі слідчому підрозділу вищого рівня в межах одного органу (ч.5 ст.36 КПК);
– відновлення досудового розслідування;
– відкриття матеріалів досудового розслідування іншій стороні (ст.290 КПК України);
– повернення судом клопотання про звільнення особи від кримінальної відповідальності прокурору в порядку, передбаченому ч.4 ст.288 КПК України;
– повернення судом провадження у порядку, передбаченому ч.3 ст.289, п.1 ч.3 ст.314, п.2 ч.2 ст.407 КПК;
– повернення обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру прокурору в порядку, передбаченому п.3 ч.3 ст.314 КПК України.
2. У разі повернення судом матеріалів провадження на підставі ч.4 ст.288, ч.3 ст.289, п.1 та п.3 ч.3 ст.314, ст.407 КПК України, відомості до Реєстру вносить процесуальний керівник.
3. Кримінальні провадження, що надходять для проведення досудового розслідування з органів прокуратури до органу досудового розслідування або з органів досудового розслідування до іншого органу досудового розслідування, а також провадження, що надійшли з одного району (міста) в інший район (місто), удруге не обліковуються і закінчуються провадженням за номером первинної реєстрації. При прийнятті рішення про передачу кримінального провадження за підслідністю відомості до Реєстру вносяться одночасно з направленням до органу досудового розслідування матеріалів кримінального провадження».
У відповідності до ст.26 КПК України (Диспозитивність) законодавцем передбачено:
“1.Сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених цим Кодексом. 3. Слідчий суддя, суд у кримінальному провадженні вирішують лише ті питання, що винесені на їх розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень цим Кодексом”.
В статті 306 КПК України (Порядок розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора під час досудового розслідування) зазначається:
«2.Скарги на рішення, дії чи бездіяльність під час досудового розслідування розглядаються не пізніше сімдесяти двох годин з моменту надходження відповідної скарги, крім скарг на рішення про закриття кримінального провадження, які розглядаються не пізніше п’яти днів з моменту надходження скарги.
3.Розгляд скарг на рішення, дії чи бездіяльність під час досудового розслідування здійснюється за обов’язкової участі особи, яка подала скаргу, чи її захисника, представника та слідчого чи прокурора, рішення, дії чи бездіяльність яких оскаржується. Відсутність належним чином повідомленого слідчого (детектива) чи прокурора не є перешкодою для розгляду скарги».
У відповідності до ч.1 ст.7 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (Право на справедливий суд) «Кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним відповідно до закону».
Право на справедливий судовий розгляд також закріплено Міжнародним пактом про громадянські і політичні права та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (ч.1 ст.6 Конвенції.
У доктрині Європейського суду з прав людини «право на суд» охоплює 3 елементи:
1) наявність «суду», який встановлений законом і відповідає вимогам незалежності і неупередженості;
2) наявність у суду достатньої компетенції для вирішення всіх аспектів спору чи обвинувачення, до яких застосовується ст.6 Конвенції;
3) особа повинна мати доступ до такого суду.
Відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» за №3477-IV від 23.02.2016 року, із змінами, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського Суду як джерело права.
Відповідно ст.68 Конституції України, кожен зобов’язаний неухильно притримуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи інших людей. У відповідності до ст.64 Конституції (Конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією).
Отож, хіба не за ці стандарти міжнародного і вітчизняного права щодня і на протязі майже п’яти років гинуть в АТО найперспективніша, найсвідоміша і найпатріотичніша молодь України? Суддя Михайленко В.В. явно через свою нахабність, бездарність, протиправність, неадекватність і продажність напевно забула про героїзм Небесної Сотні і про десятки тисяч загиблих воїнів АТО, які віддали свої безцінні життя за право решти українського народу жити без ярма на шиї та у відповідності до європейських стандартів права.
Більше того, суддя Михайленко В.В. саме у такий спосіб сплюндровує добру пам’ять про загиблу Небесну Сотню і бійців АТО, нівелюючи своїми злочинними діями героїчні досягнення українського народу. Сподіватимемося, що у м.Києві знайдуться виживші ветерани АТО і учасники Майдану, які щодня влаштовуватимуть цій ганебній істоті фекальну люстрацію, якщо ВРП і Президент України не бажають належним чином реагувати на це неподобство у встановлений законом спосіб.
Вищенаписане дає підстави вважати, що суддя Михайленко В.В. вчинила кримінальні правопорушення, які передбачені ч.2 ст.364, ч.2 ст.368, ч.2 ст.366, ч.3 ст.375, ч.2 ст.256, ч.1 ст.396, ч.2 ст.15, ч.5 ст.27 КК України. Однак, якщо врахувати ще й те, що судова справа № 991/2327/20 також витікає з предмету громадської діяльності особи 1, яка делегована йому Міністерством юстиції України, то протиправну діяльність судді Михайленко В.В. слід розцінювати як таку, що направлена на зумисне перешкоджання виконанню його громадських обов’язків і тягне за собою додаткову кримінальну відповідальність, яка передбачена ст.170 КК України. Крім цього, як для даного випадку, дії судді Михайленко В.В. є явно антидержавними, що направлені на підрив довіри громадськості до органів судової влади і керівників держави вцілому, що явно на руку зовнішнім ворогам нашої держави. Суддя Михайленко В.В., явно через підривну співпрацю з зовнішнім ворогом, перевищує свої службові повноваження, вчиняє підроблення і саботаж, приховує вчинені злочини, виносить неправосудні рішення і порушує присягу судді. Саботаж і бойкотування роботи судових органів прирівнюється до шпіонажу і зраді інтересам держави. Суддя Михайленко В.В. умисно вчиняє посадові злочини на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, а також державній, економічній і інформаційній безпеці України. Перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту, шпигунство, надання іноземній державі, іноземній організації або їхнім представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України має безжально каратися, поки не розпочалися воєнні дії в м.Києві. Навмисна протидія нинішній державній політиці суддею Михайленко В.В. вже розчарувала частину українців у нинішньому курсі нашого уряду та призводить до агресивної настроєності населення. Зазначене підтверджує, що в діяльності судді Михайленко В.В. наявний склад ще одного кримінального правопорушення, що передбачене ч.1 ст.111 КК України. Таким чином, відомості щодо вчинення кримінальних правопорушень суддею Михайленко В.В. містять всі ознаки злочину, що передбачені ч.2 ст.364, ч.2 ст.368, ч.2 ст.366, ч.3 ст.375, ч.2 ст.256, ч.1 ст.396, ст.170, ч.1 ст.111, ч.2 ст.15, ч.5 ст.27 КК України та підлягають невідкладному внесенню до Єдиного реєстру досудових розслідувань і є підставою для початку проведення досудового розслідування. З цього приводу були подані відповідні заяви до СУ ДБР і ГСУ СБУ про вчинені кримінальні правопорушення суддею Михайленко В.В. Крім цього, було прийнято рішення про повідомлення Вищої Ради юстиції України про не належну поведінку судді Михайленко В.В., яка регулярно порушує присягу судді. Очікуємо результатів адекватного реагування СУ ДБР і ГСУ СБУ стосовно вчасності внесення відповідних відомостей до ЄРДР, а від Вищої Ради юстиції України — відкриття дисциплінарної справи. Також очікуємо резонансу небайдужої міжнародної і української громадськості та належної реакції не корумпованого мас-медіа.