Лагнюк М.М., Маринич В.К., Король В.В. Криша наркоторговців

14.11.2019 року, ухвалою у судовій справі № 571/1368/18, слідчий суддя Дубровицького районного суду Рівненської області Отупор К.М. відмовила особі 1 у задоволенні його скарги за вих.№ 3343/29 від 29.07.2019 року на Постанову від 20.05.2019 року про відмову у визнанні потерпілим у кримінальному провадженні № 42018181200000106 від 09.06.2018 року слідчим СВ Рокитнівського ВП Сарненського ВП ГУ НП в Рівненській області Масовець К.В.
29.11.2019 року особа 1 подав до Рівненського апеляційного суду апеляційну скаргу за вих. № 3579/29 на Ухвалу слідчого судді Дубровицького районного суду Рівненської області Отупор К.М. у судовій справі № 571/1368/18, в якій просив:
“1. Поновити строк для оскарження ухвали у судовій справі № 571/1368/18 від 14.11.2019 року.
2. Витребувати судову справу № 571/1368/18 від 14.11.2019 року з Дубровицького районного суду Рівненської області (з метою встановлення факту, що у справі суду досі не має допустимих і прийнятних доказів про повідомлення… (особи 1) про призначення 14.11.2019 року судового засідання, а відповідно – не було законних підстав для проведення даного судового без участі особи 1);
3. Провести судове засідання у справі № 571/1368/18 методом відеоконференції з Київським апеляційним судом (вул. Солом’янська, 2-А, м.Київ), або з Шевченківським районним судом м.Києва (вул. Дегтярівська, 31-А, Київ), або з Печерським районним судом м.Києва (м.Київ, вул.Хрещатик, 42-А), або з Солом’янським районним судом м.Києва (м.Київ, вул. Полковника Шутова, 1);
4. Скасувати ухвалу у судовій справі № 571/1368/18 від 14.11.2019 року та призначити новий розгляд скарги за вих. № 3343/29 від 29.07.2019 року на Постанову від 20.05.2019 року про відмову у визнанні потерпілим у кримінальному провадженні № 42018181200000106 від 09.06.2018 року слідчим СВ Рокитнівського ВП Сарненського ВП ГУ НП в Рівненській області Масовець К.В.
5. Надіслати поштою копію Ухвали за наслідками розгляду даної скарги”.
В обгрунтування своїх доводів особа 1 посилався в своїй апеляційній скарзі за вих. № 3579/29 від 29.11.2019 року на те, що слідча суддя Дубровицького районного суду Рівненської області Отупор К.М. позбавила його законної участі у розгляді його скарги за вих. № 3343/29 від 29.07.2019 року у судовій справі № 571/1368/18.
У доказ цьому особа 1 надав Рівненському апеляційному суду: копію клопотання від 30.09.2019 року, копію клопотання від 27.10.2019 року та копію клопотання від 28.10.2019 року.
Крім цього, особа 1 посилався на статтю 55 Конституції України, якою кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Тобто, що кожен має право звернутися до суду, якщо його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод.
Зазначена норма зобов’язує суди приймати заяви (скарги) до розгляду навіть у випадку відсутності в законі спеціального положення про судовий захист (п.2 рішення Конституційного Суду України від 25.12.1997 року по справі № 9­зп). Також, обгрунтовуючи свої доводи, особа 1 посилався в своїй апеляційній скарзі за вих. № 3579/29 від 29.11.2019 року на відповідні роз’яснення Верховного Суду щодо обов’язковості скасування незаконних судових рішень, навіть якщо КПК не передбачає спеціальних підстав для відкриття проваджень.
У відповідності до вимог ст.35 КПК, автоматизованою системою документообігу Рівненського апеляційного суду скаргу за вих. № 3579/29 від 29.11.2019 року на Постанову від 20.05.2019 року про відмову у визнанні потерпілим у провадженні № 42018181200000106 від 09.06.2018 року слідчим СВ Рокитнівського ВП Сарненського ВП ГУ НП в Рівненській області Масовець К.В. було розподілено на суддю Збитковську Т.І.
16.12.2019 року головуюча суддя Рівненського апеляційного суду Збитковська Тетяна Іванівна одноосібно винесла ухвалу у провадженні № 11-сс/4815/441/19, якою задовольнила клопотання особи 1 та призначила апеляційну скаргу за вих. № 3579/29 від 29.11.2019 року до розгляду по суті справи в режимі відеоконференції з Київським апеляційним судом.
Однак, 23.12.2019 року засідання з розгляду скарги за вих. № 3579/29 від 29.11.2019 року у провадженні № 11-сс/4815/441/19 не відбулося через участь двох суддів з даної колегії в іншому позаплановому судовому засіданні, в якому вирішувалися питання невідкладних слідчих дій.
10.01.2020 року, з незрозумілих підстав, суддя Рівненського апеляційного суду Збитковська Т.І. винесла ще одну ухвалу у провадженні № 11-сс/4815/441/19, якою відмовила особі 1 у відкритті провадження за його апеляційною скаргою за вих. № 3579/29 від 29.11.2019 року на Ухвалу слідчого судді Дубровицького районного суду Рівненської області Отупор К.М. у судовій справі № 571/1368/18. Останнє різко суперечило винесеній 16.12.2019 року ухвалі у провадженні № 11-сс/4815/441/19 суддею Рівненського апеляційного суду Збитковською Т.І., так як саме цією ухвалою було задоволено клопотання особи 1 і призначено до розгляду по суті справи його апеляційну скаргу за вих. № 3579/29 від 29.11.2019 року.
Відповідно, факт існування двох взаємозаперечливих ухвал суду у судовому провадженні № 11-сс/4815/441/19 стало гарантованою підставою для звернення особи 1 в касаційний кримінальний суд у складі Верховного Суду, а також відповідною підставою для скасування касаційним судом однієї з них – ухвали від 10.01.2020 року.
24.03.2020 року, враховуючи вищенаписане, а також керуючись ст. 117, 370, 372, 424-428, 436, 438 КПК України, п.8 ст.129, ст.55, 64, 68 Конституції України, ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (відмова у доступі до правосуддя), відповідними роз’ясненнями Верховного Суду та практикою ЄСПЛ, особа 1 подав касаційну скаргу до Касаційного кримінального суду Верховного Суду (вул. П.Орлика, 4а, м. Київ, 01043) на Ухвалу головуючого судді Рівненського апеляційного суду Збитковської Т.І. у провадженні № 11-сс/4815/441/19 від 10.01.2020 року, що перешкоджає подальшому кримінальному провадженню. У додатку до своєї скарги особа 1 надав такі документи, які обгрунтовували його доводи:
“1) копію Ухвали у провадженні № 11-сс/4815/441/19 від 10.01.2020 року;
2) копію конверту із штрихкодовим номером 3302805985507;
3) копію Ухвали у провадженні № 11-сс/4815/441/19 від 16.12.2019 року;
4) копію Ухвали у справі № 571/1368/18 від 14.11.2019 року;
5) копії конверту із штрихкодом 3410003560052 та листа від 20.11.2019 року за № 571/1368/18/5138;
6) копію апеляційної скарги за вих. № 3579/29 від 29.11.2019 року на Ухвалу слідчого судді Дубровицького районного суду Рівненської області Отупор К.М. у судовій справі № 571/1368/18;
7) копію скарги за вих. № 3343/29 від 29.07.2019 року на Постанову від 20.05.2019 року про відмову у визнанні потерпілим у кримінальному провадженні № 42018181200000106 від 09.06.2018 року слідчим СВ Рокитнівського ВП Сарненського ВП ГУ НП в Рівненській області Масовець К.В.;
8) копію Постанови від 20.05.2019 року про відмову у визнанні потерпілим у кримінальному провадженні № 42018181200000106 від 09.06.2018 року слідчим СВ Рокитнівського ВП Сарненського ВП ГУ НП в Рівненській області Масовець К.В. та копію конверту;
9) копію свідоцтва від 21.10.2013 року про смерть обдаровувача;
10) копію Витягу з Державного реєстру речових прав за № 28389005 від 21.10.2014 року;
11) копію Довідки приватного нотаріуса від 25.06.2018 року за № 45;
12) копію заяви від 22.04.2014 року про прийняття спадщини;
13) копію заяви від 27.10.2019 року про проведення засідання шляхом відеоконференції;
14) копію заяви від 30.10.2019 року про проведення судового засідання шляхом відеоконференції;
15) копію клопотання від 28.10.2019 року про проведення засідання без участі скаржника;
16) копію Ухвали Апеляційного суду Вінницької області від 16.08.2018 року № 11-сс/772/579/2018”.
У відповідності до вимог ст.35 КПК України, автоматизованою системою документообігу Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду, касаційну скаргу на Ухвалу головуючого судді Рівненського апеляційного суду у провадженні № 11-сс/4815/441/19 від 10.01.2020 року від 24.03.2020 року було розподілено на колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Лагнюк Миколи Михайловича, Маринич В’ячеслава Карповича та Король Володимира Володимировича.
31.03.2020 року, Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі головуючого Лагнюка М.М. та суддів Маринича В.К. і Король В.В. винесли неправосудну ухвалу у провадженні № 51-1600 ск20, якою відмовили особі 1 у відкритті касаційного провадження за його касаційною скаргою на Ухвалу головуючого судді Рівненського апеляційного суду у провадженні № 11-сс/4815/441/19 від 10.01.2020 року. При чому, при винесенні свого неправосудного рішення у провадженні № 51-1600 ск20, судді Касаційного кримінального суду Верховного Суду Лагнюк М.М., Маринич В.К. і Король В.В. приховали справжню причину подання особою 1 касаційної скарги, при цьому вчинивши службове підроблення:
1) винесення двох взаємозаперечливих ухвал суддею Рівненського апеляційного суду Збитковською Т.І.;
2) одноосібний розгляд суддею Збитковською Т.І. скарги № 3579/29 від 29.11.2019 року на Ухвалу судді Дубровицького районного суду Рівненської області Отупор К.М. у справі № 571/1368/18;
3) розгляд в суді першої інстанції скарги за вих. № 3343/29 від 29.07.2019 року на Постанову від 20.05.2019 року про відмову у визнанні потерпілим у кримінальному провадженні №42018181200000106 від 09.06.2018 року слідчим СВ Рокитнівського ВП Сарненського ВП ГУ НП в Рівненській області Масовець К.В. без виклику у судове засідання особи 1;
4) постановлення суддею першої інстанції неправосудного рішення, яке за будь-яких умов і підстав підлягає безумовному скасуванню;
5) наявність в особи 1 права на подання касаційної скарги (п.2 рішення Конституційного Суду України 25 грудня 1997 року по справі № 9­зп).
Більше цього, усіх цих речей, всупереч вимогам КПК, судді Касаційного кримінального суду Верховного Суду Лагнюк М.М., Маринич В.К. і Король В.В. навмисно навіть не зазначили в описовій частині своєї неправосудної ухвали у провадженні № 51-1600 ск20 від 31.03.2020 року з метою забезпечення собі виправдання на випадок звинувачення їх у перевищенні повноважень та вчинення підроблень.
Попри це слід окремо зазначити, що судді Касаційного кримінального суду Лагнюк М.М., Маринич В.К. і Король В.В. надіслали особі 1 копію Ухвали у провадженні № 51-1600 ск20, яка не відповідає мінімальним критеріям Наказу ДСА за № 173 від 17.12.2013 року «Про затвердження Інструкції з діловодства в місцевих загальних судах… з розгляду цивільних і кримінальних справ» та елементарним вимогам Закону України “Про судоустрій і статус суддів”, адже:
— не зшита і не “опломбована”;
— не містить підпису секретаря суду;
— містить міжрядкові відступи;
— написана 14 шрифтом, взамін 12;
— містить “жирний” шрифт;
— містить похилий напис;
— не завірена гербовою печаткою;
— не містить помітки про набрання законної сили;
— не містить дати набрання законної сили;
— не містить помітки «Копія»;
— не містить запису про місцезнаходження оригіналу Ухвали, що робить з такого судового документу абсолютно недієздатний шматок паперу.
Згідно з ч.5 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Висновки щодо застосування норм права, викладених у постановах Верховного суду України, є обов’язковими для всіх суб’єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.
Пунктом 8 ст.129 Конституції визначено, що кожному громадянину гарантується право на апеляційний перегляд його справи та у визначених законом випадках – на касаційне оскарження судового рішення.
Статтею 55 Конституції України встановлено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Зміст цього права полягає в тому, що кожен має право звернутися до суду, якщо його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод.
Зазначена норма зобов’язує суди приймати заяви до розгляду навіть у випадку відсутності в законі спеціального положення про судовий захист (п. 2 рішення Конституційного Суду України 25 грудня 1997 року по справі № 9­зп).
Право на справедливий судовий розгляд також закріплено Міжнародним пактом про громадянські і політичні права та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (ч. 1 ст. 6).
Право на справедливий судовий розгляд охоплює і право кожного на доступ до правосуддя.
У доктрині Європейського суду з прав людини та на практиці “право на суд” охоплює 3 елементи:
1) наявність «суду», який встановлений відповідно до закону і відповідає вимогам незалежності і неупередженості; 2) наявність у суду достатньої компетенції для вирішення всіх аспектів спору чи обвинувачення, до яких застосовується ст.6 Конвенції; 3) особа повинна мати доступ до такого суду.
У рішенні в справі «Голдер проти Сполученого Королівства», 1975 року Європейський суд відзначив:
«Було б неприйнятним, на думку суду, якби ч.1 ст.6 детально визначала процесуальні гарантії сторонам у судовому провадженні, не забезпечивши, насамперед, того, без чого користування такими гарантіями було б неможливим, а саме: доступу до суду». Характеристики «справедливості, публічності та оперативності судового провадження були б марними за відсутності судового провадження». Тож право на доступ до правосуддя в контексті цивільного провадження має дуже важливе значення, і без сумніву його необхідно вважати засадою. Доступ до правосуддя в контексті цивільного провадження означає надання учасникові провадження можливості (права) звертатися до суду за захистом свого права чи охоронюваного законом інтересу, заявляти різного роду клопотання, оскаржувати до судді, суду чи суду вищої інстанції рішення учасників провадження, які наділені владними повноваженнями і вчиняють ці дії чи ухвалюють рішення. В практиці Європейського суду з прав людини щодо питання права на суд, на доступ до нього чітко визначився підхід, згідно з яким особі має бути забезпечена можливість звернутися до суду для вирішення певного питання, і держава не повинна вводити правові або чинити нелегітимні перешкоди для здійснення цього права. Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у ч. 1 ст. 6 Конвенції, не є абсолютним. Воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави-учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду. Однак суд повинен переконатись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи мірою, що сама суть права буде зведена нанівець. Зазначені та інші обмеження оскарження дій чи рішень органів, які ведуть провадження, не обмежують загальне право на доступ до суду (правосуддя).
Так, у низці рішень Європейського суду з прав людини, юрисдикцію якого в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено, що право на справедливий судовий розгляд може бути обмежено державою, лише якщо це обмеження не завдає шкоди самій суті права. Пункт 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає наступне: «Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов’язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення…». Відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» за №3477-IV від 23.02.2016 року, із змінами і доповненнями, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського Суду як джерело права. Рішенням Європейського Суду у справі «Білуха проти України» (заява № 33949/02 від 09.11.2006 року) встановлено, що відповідно до практики Європейського Суду, наявність безсторонності щодо п.1 ст.6 повинна визначатися за суб’єктивним та об’єктивним критеріями. Відповідно до суб’єктивного критерію, беруться до уваги лише особисті переконання та поведінка окремого судді, тобто чи виявляв суддя упередженість або безсторонність у даній справі. Відповідно до об’єктивного критерію визначається, серед інших аспектів, чи забезпечував суд як такий та його склад, відсутність будь-яких сумнівів у його безсторонності. Стосовно суб’єктивного критерію, то особиста безсторонність суду презюмується, поки не надано доказів протилежного (рішення у справі «Ветштайн проти Швейцарії», пункт 43). Стосовно об’єктивного критерію, то це означає, що при вирішенні того, чи є у цій справі обґрунтовані причини побоюватися, що певний суддя був небезсторонній. Позиція заінтересованої особи є важливою, але не вирішальною. Вирішальним же є те, чи можна вважати такі побоювання об’єктивно обґрунтованими. Ключовими принципами ст.6 Конвенції є верховенство права та належне здійснення правосуддя. Ці принципи також є основоположними елементами права на справедливий суд. Виходячи з конструкції ч.1 ст.6 Конвенції, можна зробити висновок, що у ній закріплено такі елементи права на судовий захист: 1) право на розгляд справи; 2) справедливість судового розгляду; 3) публічність розгляду справи та проголошення рішення; 4) розумний строк розгляду справи; 5) розгляд справи судом, встановленим законом; 6) незалежність і безсторонність суду.
Право на розгляд справи означає право особи звернутися до суду та право на те, що його справа буде розглянута та вирішена судом. При цьому, особі має бути забезпечена можливість реалізувати вказані права без будь-яких перепон чи ускладнень. Здатність особи безперешкодно отримати судовий захист є змістом поняття доступу до правосуддя. Перешкоди у доступі до правосуддя можуть виникати як через особливості внутрішнього процесуального законодавства, так і через передбачені матеріальним правом обмеження. Для ЄСПЛ природа перешкод у реалізації права на доступ до суду не має принципового значення. Якщо порушується право особи, що підпадає під захист Конвенції, ЄСПЛ визнає порушенням права на доступ до правосуддя обов’язок особи до моменту звернення до суду з позовом вичерпати передбачені законодавством способи досудового врегулювання спору або внутрівідомчу систему подання скарг.
Практика ЄСПЛ засвідчує, що право на доступ до суду включає в себе й право на ухвалення рішення по справі. До конструкції «права на розгляд справи» також включається обов’язковий та остаточний характер судового рішення, а саме: обов’язок держав-учасниць Конвенції забезпечити остаточність судових рішень розуміється як те, що права вищих судів переглядати судові рішення мають використовуватися з метою виправлення допущених помилок, а не для проведення нових слухань. Принцип справедливості судового розгляду в окремих рішеннях ЄСПЛ трактується як належне відправлення правосуддя, право на доступ до правосуддя, рівність сторін, змагальний характер судового розгляду справи, обґрунтованість судового розгляду тощо. Що стосується принципу публічності, то він є важливим елементом права на справедливий суд.
У ст.6 Конвенції передбачається право кожної людини на те, що розгляд її справи буде відбуватися публічно. Публічний характер розгляду справи спрямований на захист особи від таємного, не підконтрольного суспільству відправлення правосуддя. З іншого боку, публічність є важливим інструментом, який сприяє зміцненню довіри до діяльності судової системи. Вимога публічності поширюється як на процес розгляду справи, так і на проголошення судового рішення.
Наступним елементом права на справедливий суд згідно ст. 6 Конвенції є право на розумний строк розгляду справи. ЄСПЛ не визначає жодних конкретних строків, які можна вважати розумними або нерозумними – це питання вирішується в кожній окремій справі з урахуванням усіх особливостей та обставин, а саме, звертається увага на комплексність справи – оцінювання складності справи з урахуванням обставин та фактів, що ґрунтуються на праві та тягнуть за собою певні юридичні наслідки, належну поведінку заявника, яка не повинна становити умисного затягування розгляду справи та належну поведінку органів державної влади – зобов’язання договірних сторін організувати свої правові системи таким чином, щоб дати можливість судам реалізувати п. 1 ст. 6 Конвенції та неможливість зловживання своїми зобов’язаннями через недоліки судової системи. Крім вищезазначених критеріїв розумного строку розгляду справи, у практиці ЄСПЛ звертається увага на значущість для заявника питання, що є предметом розгляду, або особливе становище сторони в процесі.
У ч.1 ст.6 Конвенції прямо зазначено, що кожен має право на розгляд справи судом, встановленим законом. Термін «встановленим законом» у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, що
судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом.
Важливим питанням є довіра, яку суди повинні вселяти в громадськість у демократичному суспільстві (рішення у справі «Ветштайн проти Швейцарії» та рішення у справі «Кастілло Альгар проти Іспанії», пункт 45 від 28.10.1998 року). Згідно з ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 p., яка закріплює право на справедливий суд, кожна людина має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.
В ст.9 (Законність) Кримінально процесуального Кодексу України зазначається: «1. Під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий, інші службові особи органів державної влади зобов’язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства». Ухвала слідчого судді, у відповідності до ст.370 КПК, за результатами перевірки законності і обгрунтованості рішень, дій чи бездіяльності слідчого, прокурора має бути законною, обгрунтованою та вмотивованою. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об’єктивно з’ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення. Зміст ухвали за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого, прокурора має відповідати вимогам ч.2 ст.372 КПК України.
Виходячи з вищезазначеного, судді Касаційного кримінального суду Лагнюк М.М., Маринич В.К. і Король В.В. зумисно або через свій маразм, психічні розлади, потенційний бандитизм чи через неабияку твердолобість порушують міжнародні і вітчизняні норми права з метою приховування вчинених злочинів, тим самим плюючи на могили десяток тисяч жертв бійців АТО, які віддали свої безцінні життя за право українського народу жити без ярма на своїх шиях і у відповідності до європейських стандартів демократії.
Більше того, судді Лагнюк М.М., Маринич В.К. і Король В.В. саме у такий спосіб сплюндровують добру пам’ять про загиблу Небесну Сотню, нівелюючи своїми своїми диверсійними діями їх героїчні досягнення. Сподіватимемося, що у м.Києві та за місцем їх постійного проживання знайдуться виживші ветерани АТО і учасники Майдану, які щодня влаштовуватимуть цим ганебним істотам фекальну люстрацію, якщо ВРП і Президент України не бажають належним чином реагувати на це неподобство у встановлений законом спосіб.
Вищенаписане дає підстави вважати, що судді Лагнюк М.М., Маринич В.К. і Король В.В. вчиняють кримінальні правопорушення, які передбачені ч.2 ст.368, ч.2 ст.364, ч.2 ст.369, ч.3 ст.375, ч.2 ст.366, ч.1 ст.396, ч.2 ст.256, ч.2 ст.15, ч.5 ст.27 КК України. Однак, якщо врахувати ще й те, що судове провадження № 51-1600 ск20 також витікає з предмету громадської діяльності особи 1, яка делегована йому Міністерством юстиції України, то протиправну діяльність суддів Лагнюк М.М., Маринич В.К. і Король В.В. слід розцінювати як таку, що направлена на зумисне перешкоджання виконанню його громадських обов’язків і тягне за собою додаткову кримінальну відповідальність, що передбачена ст.170 КК України. Крім цього, як для даного випадку, дії суддів Лагнюк М.М., Маринич В.К. і Король В.В. є явно антидержавними, що направлені на підрив довіри громадськості до органів судової влади і керівників держави в цілому, що явно на руку зовнішнім ворогам нашої держави. Судді Лагнюк М.М., Маринич В.К. і Король В.В., явно через підривну співпрацю з зовнішнім ворогом, перевищують свої службові повноваження, вчиняють підроблення і саботаж, приховують вчинені злочини, виносять неправосудні рішення, порушують присягу судді, надають допомогу злочинним особам і угрупуванням (наркоторговцям) та займаються хабарництвом. Саботаж і бойкотування роботи судових органів прирівнюється до шпіонажу і зраді інтересам держави. Судді Лагнюк М.М., Маринич В.К. і Король В.В. умисно вчиняють посадові злочини на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, а також державній, економічній і інформаційній безпеці України. Перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту, шпигунство, надання іноземній державі, іноземній організації або їхнім представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України має безжально каратися, поки не розпочалися воєнні дії в серці України. Навмисна протидія нинішній державній політиці суддями Лагнюк М.М., Маринич В.К. і Король В.В. вже розчарувала частину українців у нинішньому курсі нашого уряду та призводить до агресивної настроєності населення. Зазначене підтверджує, що в діяльності суддів Лагнюк М.М., Маринич В.К. і Король В.В. наявний склад ще одного кримінального правопорушення, що передбачене ч.1 ст.111 КК України. Таким чином, відомості щодо вчинення кримінальних правопорушень суддями Лагнюк М.М., Маринич В.К. і Король В.В. містять всі ознаки злочину, що передбачені ч.2 ст.364, ч.2 ст.368, ч.2 ст.369, ч.3 ст.375, ч.2 ст.366, ч.1 ст.396, ч.2 ст.256, ч.1 ст.111, ст.170, ч.2 ст.15, ч.5 ст.27 КК України та підлягають невідкладному внесенню до Єдиного реєстру досудових розслідувань і є підставою для початку проведення досудового розслідування. З цього приводу були подані відповідні заяви до ГПД НАБУ, СУ ДБР і ГСУ СБУ про вчинені кримінальні правопорушення суддями Лагнюк М.М., Маринич В.К. і Король В.В. Крім цього, було прийнято рішення про повідомлення Вищої Ради юстиції України про не належну поведінку суддів Лагнюк М.М., Маринич В.К. і Король В.В., які грубо порушують присягу судді. Очікуємо результатів адекватного реагування СУ ДБР, ГПД НАБУ і ГСУ СБУ стосовно вчасності внесення відповідних відомостей до ЄРДР, а від Вищої Ради юстиції України — відкриття дисциплінарної справи. Також очікуємо резонансу небайдужої міжнародної і української громадськості та належної реакції не корумпованого мас-медіа.