Українець В.В. Суддя-педофіл перешкоджає доступу до правосуддя

16.09.2020 року особа 1 подав слідчому судді Солом’янського районного суду м.Києва скаргу за вих.№ 3986/16 на бездіяльність керівника ГПД НАБУ у нездійсненні інших процесуальних дій, яких він змушеним був вчинити в обмежений процесуальний строк.
В даній скарзі особа 1 зазначав таке: “11.09.2020 року, через приймальну ГПД НАБУ, я подав на ім’я керівника ГПД Національного антикорупційного бюро України Калужинського А.В. заяву за вих. № 3987/11 про виконання вимог ухвали у судовій справі № 760/17449/20 від 18.08.2020 року: про внесення до ЄРДР усіх відомостей, зазначених в моїй заяві про вчинення кримінального правопорушення, про надання мені витягів з ЄРДР і Пам’яток про процесуальні права і обов’язки потерпілого у кримінальному провадженні.
Однак, жодної реакції з цього приводу з боку керівника ГПД НАБУ Калужинського А.В. або від уповноваженого детектива так і не послідувало… Відповідно, детектив (керівник ГПД) НАБУ досі не скорився положенню ст.21, 534, 535 Кримінально процесуальному Кодексу України, адже продовжує не виконувати вимоги Ухвали суду за № 760/17449/20 від 18.08.2020 року щодо внесення до ЄРДР відомостей, зазначених в заяві за вих. № 3941/05 від 05.08.2020 року та в пункті 5 ч.5 ст.214 КПК України, вчиняючи злочин, що передбачений ст.382 КК України. У відповідності до статті 129-1 Конституції України (Суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов’язковим до виконання), держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд”.
При чому, в описовій частині своєї скарги, посеред іншого, особа 1 цитував “Узагальнення про практику розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність органів досудового розслідування або прокурора під час досудового розслідування Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12.01.2017 № 9-49/0/4-17″ стосовно «…Бездіяльності, яка полягає у нездійсненні інших процесуальних дій, яка є третім комплексним видом бездіяльності, оскарження якої допускається відповідно до п.1 ч.1 ст.303 КПК”.
А в додатку до своєї скарги за вих.№ 3986/16 від 16.09.2020 року особа 1 додав: “Копію заяви за вих. № 3987/11 від 11.09.2020 року (поданої в порядку ст.220 КПК), один аркуш; копію ухвали у судовій справі № 760/17449/20 від 18.08.2020 року, один аркуш; копію витягу з ЄРДР за № 52020000000000543 від 28.08.2020 року, один аркуш; копію заяви за вих. № 3941/05 від 05.08.2020 року про вчинене кримінальне правопорушення, сім аркушів; копію апеляційної ухвали № 11-сс/796/1054/2018 від 06.02.2018 року, три аркуші; копію апеляційної ухвали № 11-сс/796/1527/2018 від 18.03.2018 року, чотири аркуші; копію Ухвали у справі № 761/15644/19 від 22.04.2019 року, три аркуші; копії окремих положень Узагальнення про практику розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність органів досудового розслідування або прокурора під час досудового розслідування Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, два аркуші”. Що стосується двох ухвал № 11-сс/796/1054/2018 від 06.02.2018 року і № 11-сс/796/1527/2018 від 18.03.2018 року, то вони були винесеними колегіями суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду м.Києва (де і працює рідна мати судді Українець Віталія Васильовича) за наслідками розгляду скарг на відмову у відкритті провадження слідчими суддями Солом’янського районного суду м.Києва на бездіяльність детектива (керівника ГПД) НАБУ. При цьому слід особливо зауважити, що в описовій частині даних двох ухвал суду на доступній людській мові описувалися підстави скасування двох ухвал слідчих суддів Солом’янського районного суду м.Києва, які протиправно відмовили скаржникам у відкритті провадження, хибно вважаючи що їх скарги нібито не підлягають оскарженню в суді згідно вимогам ст.303 КПК України.
Це саме стосується і копій окремих положень Узагальнення про практику розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність органів досудового розслідування або прокурора під час досудового розслідування Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ”, де на доступній людській мові також було написано, чому слід не відмовляти скаржникам у відкритті провадження, якщо вони оскаржують бездіяльність детектива (керівника ГПД) НАБУ, яка полягає у нездійсненні інших процесуальних дій.
Крім цього, особа 1 в своїй скарзі за вих.№ 3986/16 від 16.09.2020 року досить об’ємно зазначав і навіть цитував норми права, які зобов’язовували детектива (керівника ГПД) НАБУ вчинити дії, яких він все-таки не вчинив, а також норми права, які зобов’язовували слідчого суддю безперешкодно відкрити провадження та у термін до 72 годин ухвалою зобов’язати детектива (керівника ГПД) НАБУ вчинити дії, від яких той протиправно уник при виконанні ухвали у судовій справі № 760/17449/20 від 18.08.2020 року та при розгляді заяви за вих. № 3987/11 від 11.09.2020 року в порядку ст.220 КПК України: внести до ЄРДР усі відомості, зазначених в заяві про вчинення кримінального правопорушення, надати особі 1 витяги з ЄРДР і Пам’ятки про процесуальні права і обов’язки потерпілого у кримінальному провадженні.
У відповідності до вимог ст.35 КПК, автоматизованою системою документообігу Солом’янського районного суду м.Києва, справа № 760/20304/20 була розподіленою на слідчого суддю Українець Віталія Васильовича.
21.09.2020 року суддя Солом’янського районного суду м.Києва Українець В.В. виніс Ухвалу у справі за № 760/20304/20, якою відмовив особі 1 у відкритті провадження, а фактично – у доступі до правосуддя. При чому, без повернення матеріалів скарги. У відповідності до описової частини Ухвали у справі № 760/20304/20, суддя Українець В.В. відмовив у відкритті провадження тому, що “…Така бездіяльність окремому оскарженню в порядку ст.303 КПК України не підлягає”.
Якщо врахувати те, що слідчий суддя Солом’янського районного суду м.Києва Українець В.В. протиправно проігнорував вимоги ст.129-1 Конституції України, а також ст.220, 303, 304, 55, 56, 214 КПК України, практику ЄСПЛ, судову практику (ухвали Апеляційного суду м.Києва № 11-сс/796/1054/2018 від 06.02.2018 року і № 11-сс/796/1527/2018 від 18.03.2018 року) та Узагальнення про практику розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність органів досудового розслідування або прокурора під час досудового розслідування Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12.01.2017 № 9-49/0/4-17, то є всі підстави вважати даного суддю дурним, тупим або психічно хворим. А якщо це так, тоді яке має право даний суддя отримувати щомісяця заробітну плату в 134 539,00 грн. в той час як має сидіти в тюрмі або перебувати на примусовому лікуванні в дурдомі? І що найголовніше, чому досі Верховна Рада України, ВРП та Президент України не реагують потрібним чином на таку безмозку істоту, а продовжують і надалі витрачати баснословні бюджетні кошти на утримування на дуже відповідальній ланці роботи фактично безмозкого інваліда?
Відповідно до вимог ч.1 ст.303 КПК, на досудовому провадженні може бути оскаржена, у тому числі, бездіяльність слідчого у нездійсненні інших процесуальних дій, які він зобов’язаний вчинити у визначений цим Кодексом строк. Згідно зі статті 220 КПК, клопотання сторони захисту, потерпілого і його представника чи законного представника про виконання будь-яких процесуальних дій, слідчий зобов’язані розглянути в строк не більше трьох днів з моменту подання і задовольнити за наявності відповідних підстав. Про результати розгляду клопотання повідомляється особа, яка заявила клопотання. Про повну або часткову відмову в задоволенні клопотання виноситься вмотивована постанова, копія якої вручається особі, яка заявила клопотання, а у разі неможливості вручення з об’єктивних причин – надсилається їй. За змістом ст.220 КПК України бездіяльність слідчого, пов’язана з нерозглядом заявлених клопотань, є предметом оскарження в суді, а тому слідчий суддя безпідставно відмовив у відкритті провадження за скаргою особи 1 на бездіяльність керівника ГПД НАБУ Калужинського А.В.
В ст.57 Конституції України зазначено таке: «Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов’язки громадян, мають бути доведені до відома населення у порядку, встановленому законом. Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов’язки громадян, не доведені до відома населення у порядку, встановленому законом, є нечинними».
Відповідно до Рекомендації 8 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо допомоги потерпілим від злочинів від 14.06.2006 року під поняттям “потерпілий” слід розуміти фізичну особу, що зазнала шкоди, включаючи фізичні ушкодження або психічні травми, душевні страждання або економічні втрати, спричинені діями або бездіяльністю, які є порушенням норм кримінального права держав-членів. У належних випадках термін “потерпілий” також охоплює найближчих членів сім’ї або утриманців прямо постраждалої особи (п.1.1).
Процесуального статусу потерпілого особа набуває з моменту подання заяви про вчинення щодо неї кримінального правопорушення до слідчого (детектива, прокурора).
У відповідності до ч.1 ст.214 КПК, «…при прийнятті заяви про вчинення правопорушення, слідчий або прокурор вносить відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань і розпочинає розслідування, вручивши потерпілому Пам’ятку про його процесуальні права та обов’язки.
Відповідно ч.1, 2 ст.55 КПК України, законодавець констатує наступне: «1. Потерпілим у кримінальному провадженні може бути фізична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано моральної, фізичної або майнової шкоди… 2. Права і обов’язки потерпілого виникають в особи з моменту подання заяви про вчинення щодо неї кримінального правопорушення… Потерпілому вручається Пам’ятка про процесуальні права та обов’язки особою, яка прийняла заяву про вчинення кримінального правопорушення».
У своїй заяві за вих. № 3941/05 від 05.08.2020 року про вчинене кримінальне правопорушення особа 1 вказував, що вона подається в порядку ст.55 КПК України. Крім того, в даній заяві особа 1 зазначав, що «…Діями Конотопського О.В. і Малишева Д.В. мені було заподіяно матеріальну шкоду на загальну суму 700 000 (сімсот тисяч) гривень, а моральної – ще на 200 000 (двісті тисяч) грн., разом на 900 000 (дев’ятсот тисяч) грн.». Отже, при прийомі заяви за вих. № 3941/05 від 05.08.2020 року керівник ГПД НАБУ або уповноважений детектив мусив негайно вручити особі 1 Пам’ятку про процесуальні права та обов’язки потерпілого у кримінальному провадження, чого досі не зробив.
Винесення слідчим постанови про визнання особи потерпілим КПК не передбачає.
Водночас, у п.1 ч.2 ст.56 КПК наголошується, що потерпілий має право «на негайне прийняття і реєстрацію заяви про кримінальне правопорушення, визнання його потерпілим». Однак, детектив (керівник ГПД) НАБУ досі не скорився положенню ст. 21, 534, 535 КПК, адже продовжує не виконувати вимоги Ухвали суду за № 760/17449/20 від 18.08.2020 року щодо внесення до ЄРДР відомостей, зазначених в заяві за вих. № 3941/05 від 05.08.2020 року та в пункті 5 ч.5 ст.214 КПК України, вчиняючи злочин, що передбачений ст.382 КК України.
Пунктом 8 частини 1 статті 3 КПК України встановлено коло посад, які підпадають під визначення керівник органу досудового розслідування, відповідно такою особою, як для даного прикладу являється керівник ГПД НАБУ – Калужинський Андрій Володимирович.
Отже, подання заяви, яка є повідомленням про кримінальне правопорушення, зобов’язувало керівника ГПД НАБУ Калужинського А.В., шляхом надання доручення, забезпечити внесення необхідних відомостей до ЄРДР. Попри зазначене, викладені у заяві за вих.№ 3941/05 від 05.08.2020 року відомості до ЄРДР не внесені, внаслідок чого досудове розслідування не здійснюється. Ухилення від виконання вказаного обов’язку свідчить про бездіяльність керівника органу досудового розслідування, що тягне за собою карну відповідальність.
Статтею 2 КПК України визначені завдання кримінального судочинства, одним з яких є захист особи, суспільства від кримінальних правопорушень.
Реалізація вказаного завдання здійснюється, з поміж іншого, шляхом забезпечення кожному громадянину права на звернення до уповноважених органів з заявою про вчинене кримінальне правопорушення. Зазначене право породжує відповідний обов’язок органів досудового розслідування своєчасно відреагувати на такі звернення у передбачений законом спосіб, тобто відповідно до встановленої законом процедури.
Статтею 55 Конституція України зазначається, що кожному громадянину гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових осіб та службових осіб.
Статтею 129 Конституція України зазначається, основними засадами судочинства є:
1) законність; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) забезпечення доведеності вини; 4) змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості; 5) підтримання державного обвинувачення в суді прокурором; 6) забезпечення обвинуваченому права на захист; 7) гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 8) забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом; 9) обов’язковість рішень суду.
Слідчий суддя Солом’янського районного суду м.Києва Українець В.В. при розгляді скарги за вих.№ 3986/16 від 16.09.2020 року у судовій справі за № 760/20304/20 неправильно застосував норми процесуального і матеріального права, чим власне і порушив їх та спричинив матеріальну, фізичну і моральну шкоду скаржнику. За таких обставин, слідчий суддя Солом’янського районного суду м.Києва Українець В.В., постановивши Ухвалу у судовій справі № 760/20304/20 від 21.09.2020 року, якою відмовив у відкритті провадження, фактично істотно порушив вимоги кримінально-процесуального закону. Останнє, згідно ст.409, 412 КПК передбачає скасування такої ухвали та призначення повторного розгляду скарги.
Статтею 304 КПК України передбачено (цитата):
«1. Скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора, можуть бути подані особою протягом десяти днів з моменту прийняття рішення, вчинення дії або бездіяльності. Якщо рішення слідчого чи прокурора оформлюється постановою, строк подання скарги починається з дня отримання особою її копії.
2. Скарга повертається, якщо: 1) скаргу подала особа, яка не має права подавати скаргу; 2) скарга не підлягає розгляду в цьому суді; 3) скарга, подана після закінчення строку, передбаченого ч.1 ст.304 КПК та особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку або слідчий суддя за заявою особи не знайде підстав для його поновлення. 3. Копія ухвали про повернення скарги невідкладно надсилається особі, яка її подала, разом із скаргою та усіма доданими до неї матеріалами. 4. Слідчий суддя, суд відмовляє у відкритті провадження лише у разі, якщо скарга подана на рішення, дію чи бездіяльність слідчого, прокурора, що не підлягає оскарженню. 5. Копія ухвали про відмову у відкритті провадження невідкладно надсилається особі, яка подала скаргу, разом із скаргою та усіма доданими до неї матеріалами. 6. Ухвала про повернення скарги або відмову у відкритті провадження може бути оскаржена в апеляційному порядку. 7. Повернення скарги не позбавляє права повторного звернення до слідчого судді, суду в порядку, передбаченому цим Кодексом».
Відповідно, в силу п.2 ч.2 ст.304 КПК, суддя Українець В.В. не мав права відмовляти особі 1 у прийнятті до розгляду скарги на бездіяльність керівника ГПД НАБУ, яка виразилася у нездійсненні інших процесуальних дій, а раз уже відмовив – то мусив повернути таку скаргу в силу п.3,5 ч.2 ст.304 КПК, однак чомусь діяв в обох цих випадках протиправно і невмотивовано.
Пунктом 9 ч.2 ст.129 Конституції України передбачено одну з основних засад судочинства — обов’язковість рішень суду. Виконання будь-якого судового рішення є невід’ємною стадією процесу правосуддя. Тому при вирішенні спору про відповідальність держави за невиконання судового рішення суд повинен з’ясувати причини такого невиконання та визначити державний орган, з вини якого це сталося.
При цьому необхідно мати на увазі, що Європейський суд з прав людини у рішенні, ухваленому 07.05.2002 року у справі «Бурдов проти Росії», наголосив, що для держави є неприпустимим виправдання неможливості виконання судового рішення відсутністю належного фінансування, некомпетентність слідчого чи через бездіяльність керівника органу досудового розслідування.
У відповідності до Наказу № 139 ГПУ, в 2 частині (Облік кримінальних правопорушень) розділу II (Порядок формування та ведення реєстру), в пункті 8 зазначається таке (Цитата):
«Відомості про декілька вчинених кримінальних правопорушень, зазначених в одній заяві, повідомленні або виявлених безпосередньо прокурором, слідчим чи працівником іншого підрозділу, незалежно від часу їх учинення, наявності осіб, які вчинили кримінальні правопорушення, вносяться до Реєстру за кожним правопорушенням окремо». Крім цього, в Наказі № 139 ГПУ передбачено частиною 3 (Облік кримінальних проваджень) розділу II (Порядок формування та ведення реєстру), в пункті 1 таке (Цитата): 3. Кримінальні провадження, що надходять для проведення досудового розслідування з органів прокуратури до органу досудового розслідування або з органів досудового розслідування до іншого органу досудового розслідування, а також провадження, що надійшли з одного району в інший район, удруге не обліковуються і закінчуються провадженням за номером первинної реєстрації.
При прийнятті рішення про передачу кримінального провадження за підслідністю відомості до Реєстру вносяться одночасно з направленням до органу досудового розслідування матеріалів кримінального провадження». Згідно ч.2 ст.8 та ч.5 ст.9 КПК України, принцип верховенства права у кримінальному провадженні та кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
У відповідності до Узагальнення про практику розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність органів досудового розслідування або прокурора під час досудового розслідування Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12.01.2017 № 9-49/0/4-17 пояснив наступне: «…Бездіяльність, яка полягає у нездійсненні інших процесуальних дій, є третім, комплексним видом бездіяльності, оскарження якої допускається відповідно до п.1 ч.1 ст.303 КПК України. Так, бездіяльність, яка підлягає оскарженню відповідно до п.1 ч.1 ст.303 КПК, передбачає три обов’язкові ознаки: 1) слідчий або прокурор наділені обов’язком вчинити певну процесуальну дію; 2) така процесуальна дія має бути вчинена у визначений КПК строк; 3) відповідна процесуальна дія слідчим чи прокурором у встановлений строк не вчинена. Таким чином, наведена норма дозволяє звернутися до суду зі скаргою не на будь-яку бездіяльність, а лише щодо обов’язків, строк виконання яких чітко регламентований кримінальним процесуальним законодавством. Наведеним ознакам відповідає бездіяльність, яка виникає внаслідок невиконання вимог ст.220 КПК, згідно з якою клопотання сторони захисту, потерпілого і його представника чи законного представника, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, про виконання будь-яких процесуальних дій слідчий, прокурор зобов’язані розглянути в строк не більше трьох днів з моменту подання і задовольнити їх за наявності відповідних підстав. Про результати розгляду клопотання повідомляється особа, яка заявила клопотання. Про повну або часткову відмову в задоволенні клопотання виноситься вмотивована постанова, копія якої вручається особі, яка заявила клопотання, а у разі неможливості вручення з об’єктивних причин – надсилається їй. При цьому варто зважати на те, що відповідна бездіяльність може бути зумовлена не лише невчиненням процесуальної дії в межах встановлених зазначеною нормою строків, а й неналежним розглядом клопотання, зокрема, залишенням його без процесуального реагування або неналежним на нього процесуальним реагуванням. Водночас порядок і строки розгляду клопотань у кримінальному провадженні, у тому числі щодо здійснення такої процесуальної дії, як надання матеріалів кримінального провадження для ознайомлення, регламентовані ст.220 КПК. Неоднаково у судовій практиці вирішується питання оскарження бездіяльності стосовно розгляду заяви про визнання потерпілим. Так, ухвалою слідчого судді Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 25.08.2015 відмовлено у відкритті провадження за такою скаргою на бездіяльність слідчого, що полягає у невизнанні його потерпілим, оскільки, на думку слідчого судді, відповідна бездіяльність не є предметом оскарження відповідно до п.1 ч.1 ст.303 КПК, адже строки розгляду заяви про визнання потерпілим КПК не регламентовано. Водночас у практиці були випадки, коли у відповідь на заяву про визнання потерпілим у кримінальному провадженні слідчий, всупереч вимогам процесуального законодавства, надсилав особі лист, а не постанову про відмову у визнанні такої особи потерпілою. Однак слідчі судді, які розглядали скарги на бездіяльність, зумовлену невизнанням особи потерпілою за наявності поданої нею заяви, не завжди забезпечували належний розгляд відповідних скарг. Так, слідчий суддя Дніпровського районного суду м. Києва ухвалою від 05.08.2016 відмовив у відкритті провадження за скаргою на бездіяльність прокурора щодо невизнання особи потерпілою. Зазначена ухвала була мотивована такими аргументами: «як убачається з долучених до скарги матеріалів, прокурор Ш. рішення у формі постанови не приймав, а направив заявнику інформаційний лист, через що на цей час предмет оскарження, вказаний у скарзі, відсутній взагалі – рішення прокурора у формі постанови». Однак у наведеному випадку слідчий суддя не врахував, що предметом оскарження є не лише відмова у визнанні потерпілим, а й бездіяльність, яка полягає у невчиненні процесуальних дій. У свою чергу, в судовій практиці є випадки, коли особа звертається до слідчого судді зі скаргою не на бездіяльність, яка полягає у невизнанні потерпілим, а на бездіяльність, яка виявилась у неврученні пам’ятки про права потерпілого. Згідно зі встановленими обставинами особа звернулась до слідчого із заявою про визнання її потерпілою, однак, всупереч ст.55 КПК, на момент розгляду скарги слідчим не було виконано вимог ч.2 ст.55 КПК, відповідно до якої потерпілому вручається пам’ятка про процесуальні права та обов’язки особою, яка прийняла заяву про вчинення кримінального правопорушення. Мотивуючи прийняте рішення, слідчий суддя зазначив, що відповідно до ст.55 КПК, вбачається, що обов’язок органів, які здійснюють кримінальне провадження, виносити постанову є лише у випадку відмови особі про визнання її потерпілою, а при задоволенні такої заяви не є обов’язковим. Таким чином, неповідомлення скаржника щодо невизнання його потерпілим дає підстави вважати, що органи досудового слідства його заяву прийняли та задовольнили, визнавши його потерпілим у кримінальному провадженні № 12012040700000143 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.382 КК України. Як у матеріалах справи, так і в матеріалах досудового розслідування відсутня постанова про відмову ОСОБА_2 у визнанні її потерпілою. Також відсутні відомості щодо роз’яснення потерпілому його прав та обов’язків. Встановлено, що потерпіла особа вважає, що їй завдано моральну шкоду, а тому вона має право знати про свої права та обов’язки в рамках цього кримінального провадження. У контексті наведеного слід зазначити, що КПК не передбачає обов’язку посадових осіб органів досудового розслідування приймати процесуальне рішення про визнання особи потерпілою, оскільки згідно з ч.2 ст.55 КПК права та обов’язки потерпілого виникають в особи з моменту подання заяви про вчинення щодо неї кримінального правопорушення. Отже, з цього моменту така особа, за відсутності постанови про відмову у визнанні потерпілим, відповідно до ст.220 КПК може вносити клопотання про вчинення процесуальних дій, які мають бути розглянуті, зокрема і щодо такої процесуальної дії, як вручення повідомлення про процесуальні права та обов’язки. Водночас слід зазначити, що потерпілий може звертатись з іншими клопотаннями, пов’язаними з його статусом, до слідчого та прокурора, бездіяльність щодо реагування на які є предметом оскарження відповідно до п.1 ч.1 ст.303 КПК. Також слід розмежовувати бездіяльність, яка оскаржується в порядку п.1 ч.1 ст.303 КПК, та відмову в задоволенні клопотання про проведення слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій. Неврахування різниці у зазначених видах скарг призводить до скасування необґрунтованих ухвал слідчих суддів про відмову у відкритті провадження за результатами їх апеляційного перегляду. Так, слідчий суддя розцінив скаргу на бездіяльність слідчого, яка виявилась у відсутності процесуального реагування на заяву про проведення слідчих дій, як скаргу на рішення слідчого про відмову у задоволенні відповідної заяви. Таким чином, якщо особа звернулась із клопотанням про проведення слідчої дії, однак воно залишилось без реагування або без належного реагування (наприклад, не було розглянуте або було розглянуте в частині) слідчого, то в такому випадку правомірним є оскарження такої бездіяльності відповідно до п.1 ч.1 ст.303 КПК. Водночас слід зазначити, що бездіяльність стосовно відсутності реагування на відповідні клопотання про вчинення певних процесуальних, зокрема слідчих дій, може бути предметом оскарження лише у тих випадках, коли скаржник попередньо ініціював вчинення таких дій, звертаючись із відповідним клопотанням до слідчого. За відсутності такого попереднього клопотання слідчі судді приймають обґрунтовані рішення про відмову у відкритті провадження за скаргою. Водночас, слідчий суддя констатував іншу бездіяльність, яка зумовлена ст.220 КПК та виявилась у нездійсненні належного повідомлення особи про прийняте слідчим рішення, оскільки, як зазначається в ухвалі, суду не надано доказів на підтвердження здійснення належного в розумінні ст.136 КПК повідомлення потерпілого про задоволення його клопотання. Також в деяких випадках за наведених вище обставин, а саме встановлення факту задоволення слідчим клопотання про проведення слідчих дій, про що стає відомо під час розгляду скарги, слідчі судді приймають процесуальне рішення про відмову в задоволенні скарги на бездіяльність. Інколи це зумовлено тим, що клопотання про проведення слідчих (розшукових) дій розглядається слідчим, однак з порушенням триденного строку, тобто вже після того, коли особа звернулась зі скаргою на бездіяльність до слідчого судді. У таких випадках слідчі судді не завжди надають оцінку тій обставині, чи було дотримано слідчим процесуальні вимоги ст.220 КПК щодо строків розгляду клопотання про здійснення слідчих дій, а беруть до уваги лише факт задоволення відповідного клопотання. Такий підхід не можна визнати обґрунтованим з огляду на встановлені КПК вимоги щодо короткого, триденного, строку розгляду клопотань, що подаються в порядку ст.220 КПК. Тому за умови встановлення факту порушення цих строків, його необхідно відображати в ухвалах, незважаючи на те, що це не змінює рішення слідчого судді по суті”.
У відповідності до ч.1 ст.7 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (Право на справедливий суд) «Кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним відповідно до закону».
Згідно з ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка закріплює право на справедливий суд, кожна людина має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.
Суддя Українець В.В. через свою безграмотність, бездарність, протиправність і неадекватність напевно уже забув про героїзм Небесної Сотні і про десятки тисяч загиблих воїнів АТО, які віддали свої безцінні життя за право решти українського народу жити без ярма на шиї і у відповідності до європейських стандартів права. Більше цього, суддя Українець В.В. саме у такий спосіб сплюндровує добру пам’ять про загиблу Небесну Сотню і бійців АТО, нівелюючи своїми злочинними діями героїчні досягнення нашого народу.
При цьому слід особливо зазначити, що станом на 21.09.2020 року суддя Українець В.В. уже постановив біля 15 неправосудних ухвал, якими з однієї сторони частково нівелював кропіткі досягнення громадської організації, а з іншої – умисно перешкодив наповненню державної скарбниці на декілька сотень мільйонів гривень, тим самим суттєво послабивши боєздатність наших військ (військової компанії на Сході України) та добробут соціально незахищених верств населення (починаючи від будинків дитини до інтернатів, одиноких, інвалідів, пенсіонерів, ветеранів війни та чорнобильців, перестарілих осіб та осіб, оплата праці яких напряму залежить від наповнення державного бюджету: учні ПТУ та технікумів, студенти ВУЗів, вчителі, бібліотекарі, викладачі державних навчальних закладів, медичні працівники комунальних закладів, прибиральники державних установ, держслужбовці, Армія, силові структури тощо).
Сподіватимемося, що у м.Києві знайдуться виживші ветерани АТО (ООС) і учасники Майдану, які щодня влаштовуватимуть цьому божевільному диверсанту фекальну люстрацію, якщо ВРП і Президент України не бажають реагувати на це у встановлений законом спосіб.
Вищенаписане дає підстави вважати, що суддя Українець В.В. вчинив кримінальні правопорушення, які передбачені ч.3 ст.375, ч.2 ст.364, ч.2 ст.366, ч.2 ст.256, ч.2 ст.15, ч.5 ст.27 КК України. Однак, якщо врахувати ще й те, що судова справа № 760/20304/20 також витікає з предмету громадської діяльності особи 1, яка делегована йому Міністерством юстиції України, то протиправну діяльність судді Українець В.В. слід розцінювати як таку, що направлена на умисне перешкоджання виконанню його громадських обов’язків і тягне за собою додаткову кримінальну відповідальність, що передбачена ст.170 КК України. Крім цього, як для даного випадку, дії судді Українець В.В. є явно антидержавними, що направлені на підрив довіри громадськості до органів судової влади і керівників держави вцілому, що явно на руку зовнішнім ворогам нашої держави. Суддя Українець В.В. явно через підривну співпрацю з зовнішнім ворогом перевищує свої службові повноваження, перешкоджає доступу до правосуддя, вчиняє підроблення, затягує розгляд судових справ та видачу судових рішень, приховує вчинені злочини, виносить неправосудні ухвали, порушує присягу судді, перешкоджає діяльності громадських організацій, надає допомогу організованим кримінальним угрупуванням, культивує і поширює корупцію, вчиняє саботаж і диверсії, тим самим бойкотуючи роботу органів судової влади. Саботаж і бойкотування роботи судових органів прирівнюється до шпіонажу і зраді інтересам держави. Суддя Українець В.В. умисно вчиняє посадові злочини на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, а також державній, економічній і інформаційній безпеці України. Перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту, шпигунство, надання іноземній державі, іноземній організації або їхнім представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України має безжально каратися, поки не розпочалися воєнні дії в м.Києві. Навмисна протидія нинішній державній політиці суддею Українець В.В. вже розчарувала частину українців у нинішньому курсі нашого уряду та призводить до агресивної настроєності населення. Зазначене підтверджує, що в діяльності судді Українець В.В. наявний склад ще одного кримінального правопорушення, що передбачене ч.1 ст.111 КК України. Таким чином, відомості щодо вчинення кримінальних правопорушень суддею Українець В.В. містять всі ознаки злочину, що передбачені ч.3 ст.375, ч.2 ст.364, ч.2 ст.366, ч.2 ст.256, ч.1 ст.111, ст.170, ч.2 ст.15, ч.5 ст.27 КК України та підлягають невідкладному внесенню до Єдиного реєстру досудових розслідувань і є підставою для початку проведення досудового розслідування. З цього приводу були подані відповідні заяви до ГСУ СБУ і СУ ДБР про вчинені кримінальні правопорушення суддею Українець В.В. Крім цього, було прийнято рішення про повідомлення Вищої Ради юстиції України про не належну поведінку судді Українець В.В., який грубо порушує присягу та етику судді. Очікуємо результатів адекватного реагування від ГСУ СБУ і СУ ДБР — стосовно внесення відповідних відомостей до ЄРДР, а від Вищої Ради юстиції України — щодо відкриття дисциплінарної справи. Також сподіватимемося на певний суспільний резонанс небайдужої міжнародної і української громадськості та належної реакції не корумпованого мас-медіа.