Воронько В.Д. ВАКС – госпіталь для суддів-аутистів

У провадженні судді Вищого антикорупційного суду Воронько Володимира Дмитровича знаходилися на розгляді матеріали судової справи за № 991/9229/20 про відвід слідчого судді Вищого антикорупційного суду Хамзіна Тимура Рафаїловича від розгляду скарги за вих.№ 4020/11 від 11.11.2020 року на Постанову детектива Грабара С.В. від 30.10.2020 року про відмову у визнанні потерпілим у кримінальному провадженні № 52020000000000229 від 30.03.2020 року.
Вважаючи, що з етичних, медичних і процесуальних міркувань суддя Вищого антикорупційного суду Воронько В.Д. не має права розглядати заяву про відвід слідчого судді Вищого антикорупційного суду Хамзіна Т.Р. від розгляду скарги за вих.№ 4020/11 від 11.11.2020 року на Постанову детектива Грабара С.В. від 30.10.2020 року про відмову у визнанні потерпілим у кримінальному провадженні № 52020000000000229 від 30.03.2020 року, особа 1 подав 22.11.2020 року через електронну пошту скорочений варіант заяви про відвід судді Вищого антикорупційного суду Воронька В.Д. та клопотання про перенесення судового засідання з 23.11.2020 року на інший час і день.
При чому, до короткого тексту заяви про відвід судді Воронько В.Д. особа 1 у додатку надавав докази, які обгрунтовували його доводи у вигляді копій документів: “Копія заяви про вчинення правопорушення суддею Воронько В.Д. за вих. № 3805/21 від 21.02.2020 року, п’ять аркушів; копія ухвали у справі № 761/6577/20 від 10.03.2020 року (якою було зобов’язано керівника СУ ДБР внести до ЄРДР відомості про вчинення суддею Воронько В.Д. злочину), три аркуші; копія ухвали у судовій справі № 761/22271/18 від 24.10.2018 року (як судова практика, якою доказувалося те, що за подібних умов суддя Воронько В.Д. мусить брати самовідвід або бути відведеним від розгляду заяви про відвід слідчому судді Хамзіну Т.Р., один аркуш”.
Крім цього, особа 1 в своїй заяві в примітці зазначав таке: “Повний текст заяви про відвід судді Воронько В.Д. із відповідними доказами про наявність процесуальних підстав для задоволення заявленого відводу у судовій справі № 991/9229/20 надам під час судового розгляду даної заяви”.
У відповідності до ст.220, 75-81, 35 КПК суддя Вищого антикорупційного суду Воронько В.Д. мусив відкласти призначене засідання з розгляду заявленого особою 1 відводу слідчому судді Вищого антикорупційного суду Хамзіну Т.Р. від розгляду скарги за вих.№ 4020/11 від 11.11.2020 року на Постанову детектива Грабара С.В. від 30.10.2020 року про відмову у визнанні потерпілим у провадженні № 52020000000000229 від 30.03.2020 року, а матеріали справи мав передати керівнику апарату Вищого антикорупційного суду для повторного авторозподілу, чого зі злочинних міркувань в черговий раз так і не зробив.
23.11.2020 року, рівно в 11 годин і 00 хвилин, суддя Вищого антикорупційного суду Воронько В.Д. протиправно провів судове засідання у справі № 991/9229/20 стосовно розгляду заявленого особою 1 17.11.2020 року відводу слідчому судді Вищого антикорупційного суду Хамзіну Т.Р. від розгляду скарги за вих.№ 4020/11 від 11.11.2020 року на Постанову детектива Грабара С.В. від 30.10.2020 року про відмову у визнанні потерпілим у кримінальному провадженні № 52020000000000229 від 30.03.2020 року, за результатом якого перевищив повноваження, вчинив службове підроблення, перешкодив доступу до правосуддя, імітував розгляд заяви про відвід без наявності у справі суду саме такої заяви про відвід і без доказових матеріалів, позбавив особу 1 конституційного і КПК права на участь у судовому засіданні з розгляду заявленого відводу, постановив неправосудну ухвалу, якою залишив заяву особи 1 про відвід судді Хамзіна Т.Р. без задоволення, тим самим зухвало порушивши вимоги Закону України “Про судоустрій і статус суддів”, Закону України “Про забезпечення права на справедливий суд”, Конституції України та практику Європейського суду з прав людини.
Ознайомившись із описовою частиною ухвали судді Воронько В.Д. у справі № 991/9229/20, якою було 23.11.2020 року відмовлено особі 1 у задоволенні заяви про відвід слідчого судді Вищого антикорупційного суду Хамзіна Т.Р. від розгляду скарги за вих.№ 4020/11 від 11.11.2020 року на Постанову детектива Грабара С.В. від 30.10.2020 року про відмову у визнанні потерпілим у провадженні № 52020000000000229 від 30.03.2020 року, особа 1 дійшов висновку, що вона є черговою маячнею психічно нездорової людини, до того ж – без поняття про юриспруденцію. Суддя Воронько В.Д. на чотирьох аркушах своєї божевільної ухвали у судовій справі № 991/9229/20 від 23.11.2020 року описує деталі власного психічного розладу, галюцинацій, маячні, марива, що вкладається в поняття класичного перебігу синдрому роздвоєння особистості – маніакальна форма шизофренії, безперервно перебігаюча форма.
Доказом цьому є те, що насправді у судовій справі № 991/9229/20 від 23.11.2020 року немає заяви про відвід слідчому судді Вищого антикорупційного суду Хамзіну Т.Р. від розгляду скарги за вих.№ 4020/11 від 11.11.2020 року на Постанову детектива Грабара С.В. від 30.10.2020 року про відмову у визнанні потерпілим у кримінальному провадженні № 52020000000000229 від 30.03.2020 року.
А раз це так, тоді що насправді було підставою для аналізу нібито наявної у справі суду “заяви” особи 1 про відвід слідчому судді Вищого антикорупційного суду Хамзіна Т.Р.?
Як це витікає із “короткої” заяви про відвід і про відкладення розгляду скарги, яку в електронній формі особа 1 подав 16.11.2020 року судді Вищого антикорупційного суду Хамзіну Т.Р., що заявник лише констатував факт того, що немає сенсу у проведенні 17.11.2020 року призначеного даним суддею судового засідання, так як останній будучи безграмотним і неадекватним не дає можливості зачитати йому заяву про відвід під час саме такого судового засідання, адже уже не в перше поспішно втікає з залу суду.
Тому, виходячи з цього, особа 1 і надіслав 16.11.2020 року судді Вищого антикорупційного суду Хамзіну Т.Р. електронною поштою “короткий” зміст заяви про його відвід від розгляду скарги за вих.№ 4020/11 від 11.11.2020 року на Постанову детектива Грабара С.В. від 30.10.2020 року про відмову у визнанні потерпілим у кримінальному провадженні № 52020000000000229 від 30.03.2020 року.
При чому, у примітці до саме такої заяви особа 1 написав таке: “Повний текст заяви про відвід слідчому судді Хамзіну Т.Р. із відповідними доказами про наявність підстав для задоволення заявленого відводу у судовій справі № 991/9229/20 надам під час судового розгляду даної заяви”.
А оскільки суддя Воронько В.Д. не скорився вимогам ст.220, 75-81, 35 КПК України та не переніс призначене на 23.11.2020 року своє судове засідання, то тим самим позбавив особу 1 права (можливості) долучити до судової справи на паперовому носії заяви про відвід Хамзіну Т.Р. і численних копій документів, які доказували наявність підстав для такого відводу. Тоді як міг знати суддя Воронько В.Д., фантазуючи на чотирьох аркушах своєї божевільної ухвали про те, які саме будуть долученими особою 1 ці самі докази (документи) і про що буде написано у його заяві про відвід судді Хамзіну Т.Р.? Не витримує критики і те, що суддя Воронько В.Д. називає ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду м.Києва у справі № 761/6577/20 від 10.03.2020 року незаконною, якою було зобов’язано ДБР внести відомості до ЄРДР про вчинення ним злочину, в той час як вона набрала законної сили (не була скасованою)? Хіба може таку муру нести професійний суддя Вищого антикорупційного суду? Також не нормальним є і те, що суддя Воронько В.Д. вважає відсутнім процесуальних підстав для його відводу (самовідводу) через винесену ухвалу слідчим суддею Шевченківського районного суду м.Києва у справі № 761/6577/20 від 10.03.2020 року, якою було зобов’язано ДБР внести відомості до ЄРДР про вчинення суддею Воронько В.Д. злочину.
Посилання судді Воронько В.Д. на “…позицію Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, викладеною у п.2 листа від 16.06.2016 року за № 223-1650/0/4-16 “Щодо окремих питань здійснення слідчим суддею суду першої інстанції судового контролю в кримінальному провадженні” є повністю безпідставними і навіть дурнуватими, оскільки “позиція” Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ не є нормою прямого права, про що неодноразово надавалися відповідні роз’яснення Верховного Суду. Більше цього, саме такі “позиції” Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ носять виключно рекомендаційний характер і не дають жодного права приймати судові рішення з точки зору КПК України чи Конституції України. Також є примітивною точка зору судді-дебіла Воронька В.Д. і щодо не можливості заявлення відводу судді, який уже розглядає заяву про відвід слідчому судді, адже він, в силу своєї ненормальності, зацікавленості чи злочинності може підпадати під законом чітко визначені підстави для відводу, які описуються в ст.ст. 75-81 КПК України, які являються нормами прямого права. Такої самої позиції притримуються і міжнародні правові акти, згоду на виконання яких надала Верховна рада України.
Психічну ненормальність судді Воронько В.Д. доказує і те, що він в своїй ганебній ухвалі посилається на численні норми ЄСПЛ, в той час як сам проігнорував ці норми права, які зазначав особа 1 у своїй “короткій” заяві про відвід судді Воронько В.Д. і судді Хамзіну Т.Р. З цього витікає те, що суддя Воронько В.Д. маніпулює законами України та практикою ЄСПЛ за для прийняття неправосудних судових рішень з підстав своєї абсолютної безграмотності, дебілізму, даунізму чи наявних психічних розладів – шизофренії.
За таких підстав суддя Воронько В.Д. не має права працювати суддею, адже уже є не важливим що саме спонукало його до чергового винесення такого неправосудного рішення: божевільність чи бездарність, злочинність чи банальна неграмотність, так як усе з перерахованого не дозволяє даній особі виконувати функції судді. Простіше кажучи, якщо суддя Воронько В.Д. усвідомлено маніпулює у такий спосіб законодавством України – тоді його місце в тюрмі.
А якщо це все робиться з причин його психічних розладів – тоді місце судді Воронько В.Д. в психіатричних лікарнях України. Як бачимо, ВРП, Верховна Рада і Президент України тепер мусять над цим серйозно подумати. Так чи інакше, суддя Воронько В.Д. мусить бути негайно позбавленим повноважень судді.
Крім цього слід окремо сказати, що суддя Воронько В.Д. виніс Ухвалу у справі № 991/9229/20 від 23.11.2020 року, яка не відповідає вимогам Наказу ДСА від 20.08.2019 року N 814 (із змінами від 05.08.2020 року N352) “Про затвердження Інструкції з діловодства в місцевих загальних судах, апеляційних судах областей, апеляційних судах міст Києва та Севастополя, Апеляційному суді Автономної Республіки Крим та Вищому спеціалізованому суді України з розгляду цивільних і кримінальних справ”, адже віддрукована з двох сторін одного аркушу (взамін того, аби кожна друга сторінка аркушу була перекресленою), назви розділів ухвали виділені жирним кольором, місцями шрифт є похилим, не вказано де зберігається оригінал ухвали тощо. Усе це заставляє серйозно засумніватися втім, чи даний суддя насправді має юридичну освіту та чи дійсно має дозвіл на здійснення правосуддя?!
Окремо слід зазначити, що суддя Воронько В.Д. вже постановив десятки неправосудних ухвал, якими з однієї сторони частково нівелював кропіткі досягнення громадської організації, а з іншої – умисно перешкодив наповненню державної скарбниці на декілька сотень мільйонів гривень, тим самим послабивши боєздатність наших військ (військової компанії на Сході України) та добробут соціально незахищених верств населення (починаючи від будинків дитини до інтернатів, одиноких, інвалідів, пенсіонерів, ветеранів війни та чорнобильців, перестарілих осіб та осіб, оплата праці яких напряму залежить від наповнення державного бюджету: учні ПТУ та технікумів, студенти ВУЗів, вчителі, бібліотекарі, викладачі державних навчальних закладів, медичні працівники комунальних закладів, прибиральники державних установ, держслужбовці, Армія, силові структури тощо).
Згідно з п.12 висновку №1 (2001) Консультативної Ради Європейських суддів для Комітету Міністрів Ради Європи про стандарти незалежності судових органів та незмінюваність суддів, незалежність судової влади означає повну неупередженість і з боку суддів. При винесенні рішень у судовому розгляді, судді повинні бути безсторонніми, а саме – вільними від будь-яких зв’язків, прихильності чи упередження, що впливає або може сприйматися як таке, що впливає на здатність судді приймати незалежні рішення.
Пунктом 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України за № 8 від 13.06.2007 року «Про незалежність судової влади» встановлено, що відповідно до закону суддя не може брати участь у розгляді справи і підлягає відводу/самовідводу, якщо він заінтересований у результаті розгляду справи або є інші обставини, які виключають сумнів в об’єктивності та неупередженості судді.
Рішенням Європейського Суду у справі «Білуха проти України» (заява № 33949/02 від 09.11.2006 року) встановлено, що відповідно до практики Європейського Суду, наявність безсторонності щодо п.1 ст.6 повинна визначатися за суб’єктивним та об’єктивним критеріями. Відповідно до суб’єктивного критерію, беруться до уваги лише особисті переконання та поведінка окремого судді, тобто чи виявляв суддя упередженість або безсторонність у даній справі. Відповідно до об’єктивного критерію визначається, серед інших аспектів, чи забезпечував суд як такий та його склад, відсутність будь-яких сумнівів у його безсторонності.
Стосовно суб’єктивного критерію, то особиста безсторонність суду презюмується, поки не надано доказів протилежного (рішення у справі «Ветштайн проти Швейцарії», пункт 43). Стосовно об’єктивного критерію, то це означає, що при вирішенні того, чи є у цій справі обґрунтовані причини побоюватися, що певний суддя був небезсторонній. Позиція заінтересованої особи є важливою, але не вирішальною. Вирішальним же є те, чи можна вважати такі побоювання об’єктивно обґрунтованими. Важливим питанням є довіра, яку суди повинні вселяти в громадськість у демократичному суспільстві (рішення у справі «Ветштайн проти Швейцарії» та рішення у справі «Кастілло Альгар проти Іспанії», пункт 45 від 28.10.1998 року).
Згідно п.2.5 «Бангалорських принципів поведінки судді», схвалених резолюцією №2006/23 Економічної та Соціальної Ради ООН від 27.07.2006 року, допускається відвід (самовідвід) судді у тому випадку, якщо у стороннього спостерігача могли б виникнути сумніви в упередженості судді. Відповідно до практики ЄСПЛ (рішення від 09.11.2006 року у справі «Білуга проти України», від 28.10.1999 року у справі «Ветштайн проти Швейцарії») важливим питанням є довіри, яку суди повинні вселяти у громадськість у демократичному суспільстві. Згідно з цією нормою має бути лише унеможливлена участь судді в розгляді справи за наявності у сторони лише сумніву в його неупередженості.
Таким чином, достатньою підставою для відводу/самовідводу є обгрунтоване припущення про існування ризику того, що суддя в силу впливу певних факторів може бути необ’єктивним і упередженим. Наведене свідчить про те, що підставою для відводу/самовідводу не обов’язково має бути беззаперечно доведений факт не об’єктивності чи зацікавленості судді.
Судді зобов’язані викликати довіру в учасників судового розгляду, а тому будь-який суддя, стосовно якого є підстави для підозри у недостатній неупередженості, повинен брати самовідвід або бути відведеним, чого суддя Воронько В.Д. з незрозумілих причин уникає, добре знаючи що особа 1 відкрив на нього декілька кримінальних проваджень за фактами вчинення злочинів, що в зайвий раз підтверджує його пряму зацікавленість у кінцевих результатах розгляду скарг і заяв особи 1.
Відповідно, суддя Вищого антикорупційного суду Воронько В.Д. під час прийняття рішення за заявою особи 1 залишила поза увагою такі засади кримінального провадження як верховенство права, законність, доступ до правосуддя та забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності.
За таких обставин суддя Воронько В.Д., постановивши Ухвалу у судовій справі за № 991/9229/20 від 23.11.2020 року, якою відмовив у задоволенні заяви особи 1 про відвід слідчого судді Хамзіна Т.Р., подану на підставі ст.75-81 КПК України, Конституції України, Закону України “Про судоустрій і статус суддів”, Закону України “Про забезпечення права на справедливий суд”, ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, фактично істотно порушив вимоги цих самих законів.
Попри усе це слід зауважити, що якби навіть і не було “об’єктивних” підстав для відводу судді Воронько В.Д. від розгляду заяви про відвід слідчого судді Хамзіна Т.Р. від розгляду скарги за вих.№ 4020/11 від 11.11.2020 року на Постанову детектива Грабара С.В. від 30.10.2020 року про відмову у визнанні потерпілим у кримінальному провадженні № 52020000000000229 від 30.03.2020 року, то суддя Воронько В.Д. все-рівно мусив взяти самовідвід або задовольнити заяву від 16.11.2020 року про відвід судді Хамзіну Т.Р. на підставі вищеперелічених міжнародних правових актів, які є обов’язковими для виконання Україною, у відповідності до укладених міждержавних угод і дозволів на їх виконання, наданих Верховною радою України. Отож, “…кожний суддя, у відношенні якого маються щонайменші сумніви в упередженості, зобов’язаний вийти з процесу… Останнє було залізним приводом для самовідводу судді Воронько В.Д. від розгляду заяви про відвід слідчого судді Хамзіна Т.Р. від розгляду скарги за вих.№ 4020/11 від 11.11.2020 року на Постанову детектива Грабара С.В. від 30.10.2020 року про відмову у визнанні потерпілим у кримінальному провадженні № 52020000000000229 від 30.03.2020 року, чого останній не зробив, при цьому виявляючи себе вельми зацікавленою особою у результатах розгляду саме такого роду заяв, або в крайньому разі – для задовольнити заяву особи 1 про відвід судді Хамзіна Т.Р. у цій самій справі.
Відповідно до ч.1 ст.9 КПК України, під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий, інші службові особи органів державної влади зобов’язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, КПК України, міжнародних договорів, вимог інших актів законодавства, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою.
Згідно ч.2 ст.8 та ч.5 ст.9 КПК України, принцип верховенства права у кримінальному провадженні та кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини. Ст.13 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини визначено, що кожен, чиї права та свободи було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі.
Відповідно до вимог ст.370 КПК України, ухвала слідчого судді за результатами перевірки законності і обгрунтованості рішень, дій чи бездіяльності слідчого має бути законною, обгрунтованою та вмотивованою.
Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального і процесуального права, з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об’єктивно з’ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст.94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення. Зміст ухвали за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого, прокурора має відповідати вимогам ч.2 ст.372 КПК. Слідчий суддя при перевірці поданої скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого, прокурора та при винесенні рішення за результатами розгляду такої скарги не повинен вирішувати питання, що можуть стати предметом судового розгляду в цьому кримінальному провадженні. Одночасно із визнанням рішення, дії чи бездіяльності слідчого, прокурора незаконним або необгрунтованим, в своїй ухвалі слідчий суддя може зазначити про те, що він зобов’язує посадову особу усунути допущене порушення, визначивши, яку саме дію необхідно припинити чи вчинити. Слідчий суддя самостійно не може прийняти те рішення, яке має бути прийняте слідчим чи прокурором на виконання ухвали, прийнятої за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого, прокурора. Право на справедливий судовий розгляд також закріплено Міжнародним пактом про громадянські і політичні права та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (ч.1 ст.6).
В ст.9 (Законність) Кримінально процесуального Кодексу України зазначається:
«ч.1 Під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий, інші службові особи органів державної влади зобов’язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства. ч.2 ст.9 КПК України визначено, що прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий зобов’язані всебічно, повно і неупереджено дослідити обставини кримінального провадження, надати їм належну правову оцінку та забезпечити прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень». Відтак, постановлена суддею ухвала є незаконною і необгрунтованою, постановленою з істотним порушенням вимог кримінального і процесуального закону.
Відповідно до ч.1 ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» за №3477-IV від 23.02.2016 року суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського Суду як джерело права. Як роз’яснив Європейський суд з прав людини в рішеннях у справах «Білуха проти України» (заява № 33949/02 від 09.11.2006 року), «Ветштайн проти Швейцарії», «Микаллеф проти Мальти», в демократичному суспільстві суди повинні вселяти довіру. Тому, кожний суддя, у відношенні якого маються щонайменші сумніви в упередженості, зобов’язаний вийти з процесу. Правила, що регулюють відвід суддів, є спробою забезпечення неупередженості судді шляхом усунення будь-яких сумнівів в учасників судового процесу. Ці правила направлені також на усунення будь-яких ознак необ’єктивності судді та слугують зміцненню довіри, яку суди повинні асимілювати в демократичному суспільстві.
У доктрині Європейського суду з прав людини та його практиці «право на суд» охоплює три основні елементи: 1) наявність «суду», який встановлений відповідно до закону і відповідає вимогам незалежності і неупередженості; 2) наявність у суду достатньої компетенції для вирішення всіх аспектів спору чи обвинувачення, до яких застосовується ст.6 Конвенції; 3) особа повинна мати доступ до такого суду.
Згідно з ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка закріплює право на справедливий суд, кожна людина має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.
Отож, хіба не за ці стандарти міжнародного і вітчизняного права щодня і на протязі шести років гинуть в АТО найперспективніша, найсвідоміша і найпатріотичніша молодь України? Суддя Воронько В.Д. явно через свою корумпованість, бездарність, протиправність, неадекватність і божевілля напевно уже забув про героїзм Небесної Сотні і про десятки тисяч загиблих воїнів АТО, які віддали свої безцінні життя за право решти українського народу жити без ярма на своїх шиях і у відповідності до європейських стандартів прав людини. Більше цього, суддя Воронько В.Д. саме у такий спосіб сплюндровує добру пам’ять про загиблу Небесну Сотню і бійців АТО, нівелюючи своїми злочинними діями героїчні досягнення українського народу.
Сподіватимемося, що у м.Києві знайдуться виживші ветерани АТО і учасники Майдану, які щодня влаштовуватимуть цьому ганебному шизофреніку фекальну люстрацію, якщо ВРП і Президент України не бажають реагувати на це неподобство у встановлений законом спосіб.
Усе вищенаписане дає підстави вважати, що суддя Вищого антикорупційного суду Воронько В.Д. вчинив чергове кримінальне правопорушення, яке передбачене ч.2 ст.364, ч.2 ст.368, ч.3 ст.375, ч.2 ст.366, ч.1 ст.396, ч.2 ст.15, ч.5 ст.27 КК України. Однак, якщо врахувати ще й те, що судова справа № 991/9229/20 також витікає з предмету громадської діяльності особи 1, яка делегована йому Міністерством юстиції України, то протиправну діяльність судді Воронько В.Д. слід розцінювати як таку, що направлена на умисне перешкоджання виконанню його громадських обов’язків і тягне за собою додаткову кримінальну відповідальність, що передбачена ст.170 КК України. Крім цього, як для даного випадку, дії судді Воронько В.Д. є явно антидержавними, що направлені на підрив довіри громадськості до органів судової влади і керівників держави вцілому, що явно на руку зовнішнім ворогам нашої держави. Суддя Воронько В.Д., явно через підривну співпрацю з зовнішнім ворогом, перевищує свої службові повноваження, перешкоджає доступу до правосуддя, виносить неправосудні рішення, вчиняє службові підроблення, приховує безумовні підстави для відводів, перекручує значення фактів, імітує розгляд заяв про відвід судді у судових справах (в яких навіть немає таких заяв), порушує присягу судді, поширює корупцію, тим самим саботуючи роботу органів судової влади. Саботаж і бойкотування роботи судових органів прирівнюється до шпіонажу і зраді інтересам держави. Суддя Воронько В.Д. умисно вчиняє посадові злочини на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, а також державній, економічній і інформаційній безпеці України. Перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту, шпигунство, надання іноземній державі, іноземній організації або їхнім представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України має безжально каратися, поки не розпочалися воєнні дії в м.Києві. Навмисна протидія нинішній державній політиці суддею Воронько В.Д. вже розчарувала частину українців у нинішньому курсі нашого уряду та призводить до агресивної настроєності населення. Зазначене стверджує, що в діяльності судді Воронько В.Д. наявний склад ще одного правопорушення, що передбачене ч.1 ст.111 КК України.
Таким чином, відомості щодо вчинення кримінальних правопорушень суддею Воронько В.Д. містять всі ознаки злочину, що передбачені ч.2 ст.364, ч.2 ст.368, ч.3 ст.375, ч.2 ст.366, ч.1 ст.396, ст.170, ч.1 ст.111, ч.2 ст.15, ч.5 ст.27 КК України та підлягають невідкладному внесенню до Єдиного реєстру досудових розслідувань і є підставою для початку проведення досудового розслідування. З цього приводу були подані відповідні заяви до ГСУ ГПУ про вчинені кримінальні правопорушення суддею Воронько В.Д. Крім цього, було прийнято рішення про повідомлення Вищої Ради юстиції України про не належну поведінку судді Воронько В.Д., який регулярно порушує присягу судді. Очікуємо результатів адекватного реагування ГСУ ГПУ стосовно вчасності внесення відповідних відомостей до ЄРДР, а від Вищої Ради юстиції України — відкриття дисциплінарної справи.
Також очікуємо резонансу небайдужої міжнародної і української громадськості та належної реакції не корумпованого мас-медіа.