Хамзін Т.Р. Ханига-аферист порушує таємниці нарадчої кімнати

Ухвалою у судовій справі № 991/2323/20 від 19.03.2020 року слідчий суддя Вищого антикорупційного суду зобов’язав керівника УВК НАБУ Осипчука Р.С. (у відповідності до п.2.1 та 2.2.8 Положення про порядок ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань, затвердженого Наказом Генерального прокурора України за № 139 від 06.04.2016 року у порядку, визначеним п.4,5 ч.5 ст.214 КПК України та п.8 ч.1 ст.3 КПК України) внести до ЄРДР відомості заяви за вих. № 3840/10 від 10.03.2020 року про вчинене правопорушення, надати особі 1 витяги з ЄРДР та розпочати досудове розслідування. Однак, станом на 30.10.2020 року ухвала у судовій справі № 991/2323/20 від 19.03.2020 року з незрозумілих підстав не була виконаною.
У відповідності до ст.21, 376, 534, 535 КПК, рішення що набрали законної сили, мусять виконатися впродовж 24 годин. Пунктом 9 ч.2 ст.129 Конституції передбачено одну з основних засад судочинства — обов’язковість виконання рішень суду. Виконання будь-якого судового рішення є невід’ємною стадією правосуддя.
Виходячи з вищенаписаного, а також керуючись ч.1,4,5 ч.5 ст.214, ч.2 ст.55, п.1 ч.1 ст.56, ч.2 ст.21, ст.534, 535 КПК України, ст.57, п.2 ч.9 ст.129 Конституції України та Рекомендаціями 8 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо допомоги потерпілим від злочинів від 14.06.2006 року особа 1 подав 11.12.2019 року та 24.06.2020 року в порядку ст.220 КПК дві заяви за вих. № 3584/11 та № 3905/24 через канцелярію НАБУ, якою просив:
1) «Якнайскоріше виконати вимоги Ухвали слідчого судді Вищого антикорупційного суду у судовій справі № 991/2323/20 від 19.03.2020 року в повному обсязі;
2) Внести до ЄРДР достатні відомості заяви за вих. № 3840/10 від 10.03.2020 року про вчинене кримінальне правопорушення за статтями вчиненого злочину – ч.2 ст.364, ч.2 ст.368, ч.2 ст.365, ч.2 ст.366, ч.3 ст.382, ч.1 ст.396, ч.2 ст.256, ч.1 ст.111, ст.170, ч.2 ст.15, ч.5 ст.27 КК України;
3) Повідомити прокурора про потребу у зміні підслідності частини не підслідних УВК НАБУ кримінальних проваджень до органів ДБР і СБУ;
4) Надати належним чином завірені витяги з ЄРДР, відповідно кількості зазначених в заяві кваліфікаційних статтей вчиненого кримінального правопорушення (злочину);
5) Надати відповідну кількість Пам’яток про процесуальні права та обов’язки потерпілого у кримінальному провадженні №52020000000000229 від 30.03.2020 року;
6) Повідомити імена прокурорів у провадженні №52020000000000229 від 30.03.2020 року;
7) Повідомити імена і контактні номери телефонів детективів у даному провадженні;
8) Якнайскоріше допитати у справі провадження як потерпілого;
9) Якнайскоріше повідомити про наслідки розгляду даної заяви».
Однак, взамін розгляду цих двох заяв в порядку ст.220 КПК, детектив Грабар С.В. з незрозумілих підстав виніс 30.10.2020 року Постанову про відмову у визнанні особи 1 потерпілим у кримінальному провадженні № 52020000000000229 від 30.03.2020 року, що суперечило вимогам ч.2 ст.55, ч.1 п.1 ст.56, ст.214 КПК України, ст.57 Конституції України та Рекомендаціям 8 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо допомоги потерпілим від злочинів від 14.06.2006 року.
Детектив Грабар С.В. своєю Постановою від 30.10.2020 року вчинив службове підроблення, так як незаконно стверджує, що нібито особа 1 мусив своїй заяві про вчинення кримінального правопорушення в деталях розписувати усі нюанси завданої шкоди та вказати точні розрахунки в грошовому еквіваленті, чого новий КПК, Конституція України, Наказ ГПУ за № 139 від 06.04.2016 року, практика ЄСПЛ і Рекомендації 8 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо допомоги потерпілим від злочинів від 14.06.2006 року та Узагальнення про практику розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність органів досудового розслідування або прокурора під час досудового розслідування Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ (Лист від 12.01.2017 № 9-49/0/4-17) насправді не передбачають, однак невблаганно вимагали від даного детектива негайного визнання заявника потерпілим та вручення йому Пам’яток про процесуальні права і обов’язки потерпілого у кримінальному провадженні, з наступним проведенням його допиту, чого досі детективом не було зроблено.
Відповідно до Узагальнення про практику розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність органів досудового розслідування або прокурора під час досудового розслідування Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ (Лист від 12.01.2017 № 9-49/0/4-17),
перша процесуальна дія слідчого (детектива) після отримання від заявника заяви про вчинення кримінального правопорушення – вручення Пам’ятки про процесуальні права і обов’язки потерпілого. Після відкриття кримінального провадження і початку досудового розслідування слідчий (детектив) мусить повідомити заявника про початок досудового розслідування та вручити йому витяги з ЄРДР. Третя процесуальна дія слідчого (детектива) – це проведення допиту заявника у статусі потерпілого.
Якщо ж після цих трьох процесуальних дій слідчий (детектив) виявить відсутність елементів завданої шкоди охоронюваним правам і інтересам заявника, тоді він уповноважений на винесення Постанови про не визнання заявника потерпілим, в якій належним чином має це обґрунтувати та надати останньому право на її судове оскарження, чого у випадку із особою 1 зроблено не було. Детектив Грабар С.В., з однієї сторони, позбавив особу 1 права знати свої процесуальні права і обов’язки, а з іншої сторони – жодного витягу з ЄРДР досі йому не вручив, рівно як і не виконав вимог ухвали суду у судовій справі № 991/2323/20 від 19.03.2020 року, так як не вніс до ЄРДР із зазначених в заяві жодної кваліфікаційної статті вчиненого злочину.
Як зазначено в ч.5. ст.55 КПК України, «…за наявності очевидних та достатніх підстав вважати, що заява, повідомлення про кримінальне правопорушення або заява про залучення до провадження як потерпілого подана особою, якій не завдано шкоди, зазначеної у частині першій цієї статті, слідчий або прокурор виносить вмотивовану постанову про відмову у визнанні потерпілим, яка може бути оскаржена слідчому судді».
Однак, детектив Грабар С.В. навіть не допитав заявника у вказаному кримінальному провадженні, а також не вручив особі 1 жодного витягу з ЄРДР та Пам’яток про процесуальні права та обов’язки потерпілого, тим самим позбавивши його конституційного права знати свої права і обов’язки у зазначеному вище кримінальному провадженні та брати участь в ньому.
Пунктом 4,5 ст.214 КПК передбачено, що до ЄРДР вносяться відомості про:
4) короткий виклад обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, наведених потерпілим, заявником чи виявлених з іншого джерела;
5) попередня правова кваліфікація кримінального правопорушення з зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, що заявником і було зроблено.
Тобто, в заяві про вчинення кримінального правопорушення не прийнято розписувати в подробицях всі обставини вчинення кримінального правопорушення та надавати точні розрахунки отриманого потерпілим матеріального, фізичного і морального збитку, так як для цього КПК України передбачає період досудового розслідування з сукупністю вчинення процесуальних дій, в тому числі проведення допитів, витребування і подання доказів, призначення судово-медичної експертизи тощо.
Статтею 55 КПК України (Потерпілий) законодавцем передбачено таке:
«1. Потерпілим у кримінальному провадженні може бути фізична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано моральної, фізичної або майнової шкоди…
2. Права і обов’язки потерпілого виникають в особи з моменту подання заяви про вчинення щодо неї кримінального правопорушення… Потерпілому вручається Пам’ятка про процесуальні права та обов’язки особою, яка прийняла заяву про вчинення кримінального правопорушення».
У випадку із особою 1, його заяву за вих. № 3840/10 про вчинення правопорушення детектив Грабар С.В. отримав 10.03.2020 року у встановленому порядку, а от Пам’ятки про процесуальні права і обов’язки потерпілого у провадженні досі йому не вручив.
Крім цього, у відповідності до Рекомендації 8 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо допомоги потерпілим від злочинів від 14 червня 2006 року під поняттям «потерпілий» слід розуміти фізичну особу, що зазнала шкоди, включаючи фізичні ушкодження або психічні травми, душевні страждання або економічні втрати, спричинені діями або бездіяльністю, і які є порушенням норм кримінального права держав-членів. У належних випадках термін «потерпілий» також охоплює найближчих членів сім’ї або утриманців прямо постраждалої особи (п.1.1). Попри це слід зауважити, що у кримінальному провадженні за №52020000000000229 від 30.03.2020 року особа 1 отримав значну матеріальну і моральну шкоду, про що в своїй заяві такими словами і вказав: «Діями детектива Гайданка А.І. мені було заподіяно матеріальну шкоду на суму 800000 (вісімсот тисяч) грн., а моральної – ще на 200 000 (двісті тисяч) грн., разом на 1000000 (один мільйон) грн.» Подробиці щодо особливостей і розміру завданого детективом Гайданкою А.І. збитку у даному кримінальному провадженні детектив Грабар С.В. мусив отримати від заявника виключно в процесі проведення досудового розслідування: при допитах, після отримання висновку судово-медичної і психологічної експертиз, від чого детектив незрозуміло з яких підстав постійно уникає.
Детектив Грабар С.В. своєю протиправною Постановою від 30.10.2020 року про відмову у визнанні особи 1 потерпілим у даному кримінальному провадженні також порушив вимоги ст.110 КПК України.
У відповідності до п.5 ст.110 КПК України, Постанова слідчого мусить складатися з:
1) вступної частини, яка повинна містити відомості про:
а) місце і час прийняття постанови;
в) прізвище, ім’я, по батькові, посаду осіб, що проходять фігурантами по справі;
2) мотивувальної частини, яка повинна містити відомості про:
а) зміст обставин, які є підставами для прийняття Постанови;
б) мотиви прийняття Постанови, їх обгрунтування та посилання на положення Кодексу;
в) резолютивної частини, яка повинна містити відомості про:
– зміст прийнятого процесуального рішення;
– місце та час (строки) його виконання;
– особу, яким належить виконати Постанову тощо, чого майже не має у Постанові детектива Грабара С.В. від 30.10.2020 року про відмову у визнанні особи 1 потерпілим у вказаному кримінальному провадженні.
Всупереч вимогам п.5 ст.110 КПК, у Постанові Грабара С.В. від 30.10.2020 року відсутні:
– короткий опис заяви про вчинення кримінальних правопорушень за вих. № 3840/10 від 10.03.2020 року;
– перелік проведених процесуальних дій;
– перелік проведених слідчих дій;
– причини не проведення допиту заявників, свідків, потерпілих;
– причини не розгляду отриманих від особи 1 заяв та клопотань;
– причини не не надання особі 1 витягів з ЄРДР та Пам’яток про процесуальні права і обов’язки потерпілого;
– причини не проведення експертиз, в тому числі судово-медичної і психологічної;
– правова оцінка фігурантам у справі провадження;
– правова оцінка доказам у справі провадження;
– дата та номер реєстрації Постанови від 30.10.2020 року в канцелярії НАБУ;
– підпис керівника підрозділу;
– печатка органу досудового розслідування.
Згідно з ч.5 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Висновки щодо застосування норм права, викладених у постановах Верховного суду України, є обов’язковими для всіх суб’єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Саме про це йшлося в долученій особою 1 до провадження копії рішення Верховного Суду у провадженні № К/9901/68791/18 від 11.01.2019 року, якою було відмовлено у прийнятті касаційної скарги голови КМДА Кличка В.В., так як остання не відповідала поняттю процесуального документу (не було правильним чином завірено додатки до касаційної скарги та саму скаргу, у відповідності до вимог Наказу Міністра юстиції України за № 1000/5 від 18.06.2015 року «Про затвердження правил організації діловодства та архівного зберігання документів у державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях» (із змінами і доповненнями, внесеними наказом Міністерства юстиції України від 04.07.2018 року за № 2277/5), а також Постанови Кабінету Міністрів України від 17.01.2018 року за №55 про «Деякі питання документування управлінської діяльності”.
За цією аналогією детектив Грабар С.В. також належним чином не завірив свою Постанову від 30.10.2020 року: відсутня дата та номер реєстрації Постанови від 30.10.2020 року в канцелярії НАБУ, не зазначено в правому верхньому куті «копія вірна», немає підпису і ПІП особи, що створювала копію Постанови, не вказана посада особи, яка створювала дану копію, відсутній підпис, ПІП і посада керівника органу досудового розслідування, який мусив бути ознайомленим з даною копією Постанови, немає печатки керівника підрозділу УВК НАБУ, то це надавало судді окрему підставу для її скасування.
Також, в даній Постанові не вказано змісту обставин, які є підставами для прийняття подібної Постанови та мотивів її прийняття, їх обгрунтування та посилання на положення Кодексу.
11.11.2020 року, з цього приводу, особа 1 подав слідчому судді Вищого антикорупційного суду скаргу за вих.№ 4020/11 на Постанову детектива Грабара С.В. від 30.10.2020 року про відмову у визнанні потерпілим у кримінальному провадженні № 52020000000000229 від 30.03.2020 року.
У відповідності до ст.35 КПК, автоматизованою системою документообігу Вищого антикорупційного суду, справа № 991/9229/20 була розподіленою на суддю Хамзіна Т.Р.
10.12.2020 року, всупереч ст. 2, 9, 21, 55, 56, 110, 214, 534, 535, 370, 372 КПК, ст. 57, 129, 129-1 Конституції України, Рекомендаціям 8 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо допомоги потерпілим від злочинів від 14.06.2006 року, Узагальненням про практику розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність органів досудового розслідування або прокурора під час досудового розслідування Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ (Лист від 12.01.2017 року за № 9-49/0/4-17) та Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини суддя Хамзін Тимур Рафаїлович виніс ухвалу у судовій справі № 991/9229/20, якою відмовив у задоволенні скарги за вих.№ 4020/11 на Постанову детектива Грабара С.В. від 30.10.2020 року про відмову у визнанні особи 1 потерпілим у кримінальному провадженні № 52020000000000229 від 30.03.2020 року, при цьому істотно порушивши вимоги кримінально-процесуального закону. А саме, як це бездарно і неадекватно зазначає в 10 абзаці третьої сторінки своєї ганебної ухвали слідчий суддя Хамзін Т.Р., що “Детектив НАБУ Грабар С.В. виніс постанову від 30.10.2020 року про відмову у визнанні потерпілим у кримінальному провадженні № 52020000000000229 від 30.03.2020 року у зв’язку з відсутністю доказів, які б у своєму взаємозв’язку свідчили про те, що… (заявнику) завдано діями працівника НАБУ будь-якої фізичної та/або матеріальної, моральної шкоди”, при цьому умисно приховавши від надання правової оцінки долучених до судової справи особою 1 в якості доказів біля 700 (сімсот) документальних доказів: фіскальні чеки з аптек про придбання ліків, фіскальні чеки з торгових точок про придбання канцелярських матеріалів, кошторисну документацію на загальну суму збитків біля 2000000 гривень, не розглянуті детективом клопотання і заяви про призначення експертиз (судово-медичної і психологічної) тощо. Також слідчий суддя Хамзін Т.Р. умисно приховав від надання правової оцінки тому, що в заяві про вчинення кримінального правопорушення особа 1 зазначав, що докази вчиненого злочину детективом Гайданкою А.І. надасть детективу Грабару С.В. при проведенні допиту у формі документів, якого даний детектив проводити відмовився (не дивлячись на подані з цього приводу особою 1 клопотання і заяви). При цьому слід особливо зауважити, що слідчий суддя Хамзін Т.Р. раніше задовольняв подібні скарги на Постанови Грабара С.В., навіть за умови частково наданих йому ідентичних доказів у формі: копій фіскальних чеків з аптек про придбання ліків, копії фіскальних чеків з торгових точок про придбання канцелярських матеріалів, що відповідали сумі збитків приблизно на загальну суму в 50000 грн. І що найголовніше, як міг детектив Грабар С.В. і слідчий суддя Хамзін Т.Р. визначити наявність чи відсутність морального збитку і нанесення шкоди здоров’ю заявнику, якщо вони обоє не наділені спеціальними медичними знаннями, а від проведення судово-медичної і психологічної експертизи даний детектив відмовився (а фактично – проігнорував розгляд таких заяв і клопотань).
Також, як далі зазначає в 11 абзаці третьої сторінки своєї шахрайської ухвали слідчий суддя Хамзін Т.Р., що остаточно доказує його психічну ненормальність, що “…таке рішення було прийняте детективом у результаті проведення досудового розслідування у вказаному кримінальному провадженні та на підставі зібраних доказів, що відповідає вимогам закону”, в той час як насправді саме таке досудове розслідування ще не розпочиналося, навіть не були внесеними до ЄРДР жодної статті вчиненого злочину, які були вказаними в заяві особи 1 про вчинення кримінального правопорушення.
Більше цього, в цьому самому провадженні не були допитаними ані заявник, ані свідки, ані сам фігурант. Як за таких умов можна було стверджувати, що розслідування було проведеним?
В тому ж самому алкогольному дусі і надалі по-шахрайськи зазначає у другому абзаці четвертої сторінки своєї неправосудної ухвали слідчий суддя Хамзін Т.Р. що “Слідчий суддя вважає, що постанова про відмову у визнанні потерпілим від 30.10.2020 року, винесена детективом Грабарем С.В. у кримінальному провадженні № 52020000000000229 від 30.03.2020 року, відповідає формальним вимогам, визначених законом”, а також що “Слідчий суддя не заперечує той факт, що … (заявником) були здійснені відповідні витрати, пов’язані з оформленням документів, поданням скарг, заяв та власним лікуванням, здійснюються витрати на фінансову допомогу приватному підприємству… (заявника). Проте підстави розцінювати такі витрати як моральну і матеріальну шкоду, завдану в результаті вчинення можливого кримінального правопорушення, досудове розслідування якого проводиться у кримінальному провадженні № 52020000000000229 від 30.03.2020 року, відсутні”, що вкінці-кінців заперечує одне твердження другим. Приміром, чеки про придбання ліків доказують про те, що отримана моральна травма наявна і що вона на даний час ним лікується, із понесенням вкрай великих фінансових витрат. Останнє і доказує те, що чеки про придбання ліків несуть в собі прямі докази отриманого особою 1 матеріального і морального збитку, чого шизофренік Хамзін Т.Р. в своїй алкогольній головці ніяк помістити не зміг, а відтак – і зрозуміти цього. Це саме стосується і самозаперечення судді щодо прямих витрат особи 1 на придбання канцелярських товарів для написання і подання заяв, скарг і клопотань, які як суддя зазначає, напряму пов’язані із даним кримінальним провадженням, але чомусь вкінці свого другого речення він цей факт уже заперечує. В медицині це явище називається симптомом скольжіння, що характерно лише для однієї хвороби – для маніакальної форми шизофренії.
Що ж стосується відповідності Постанови від 30.10.2020 року детектива Грабара С.В. вимогам Наказу Міністра юстиції України за № 1000/5 від 18.06.2015 року «Про затвердження правил організації діловодства та архівного зберігання документів у державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях» (із змінами і доповненнями, внесеними наказом Міністерства юстиції України від 04.07.2018 року за № 2277/5), а також Постанові Кабінету Міністрів України від 17.01.2018 року за №55 про «Деякі питання документування управлінської діяльності”, то вона їм насправді не відповідала. Саме тому алкоголік і нездара суддя Хамзін Т.Р. уник свого прямого обов’язку виконати вимоги ч.5 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та при винесенні своєї ганебної ухвали піддати обов’язковому аналізу рішення Верховного Суду у провадженні № К/9901/68791/18 від 11.01.2019 року, якого особа 1 залучив до судового провадження. Саме ця Постанова Верховного Суду і надавала привід для скасування Постанови детектива Грабара С.В. від 30.10.2020 року, адже повністю не відповідала вимогам процесуального документу.
А якщо виходити з того, що вимогами ст.129-1 Конституції України передбачений контроль слідчими суддями за виконанням ухвали суду у судовій справі № 991/2323/20 від 19.03.2020 року, яка досі детективом Грабарем С.В. не виконана, то цим самим доказується що слідчий суддя Хамзін Т.Р. є божевільною істотою, яка має зараз активно лікуватися в психіатричній або ж наркологічній лічниці (від своєї алкогольної абстиненції), а не активно протидіяти (мститися) особі 1 за його результативну громадську діяльність.
Останнє досить добре просліджується на відео, де особа 1 повідомляє суддю Хамзіна Т.Р. (і надає відповідні документальні підтвердження) про те, що він відкрив проти даного судді низку кримінальних проваджень, що вимагало від даного судді брати самовідвід від участі у даному судовому провадженні, з оглядом на позицію ст.75 КПК та п.2,5 Бангалорських принципів поведінки судді, від чого він в показово-зухвалій формі відмовився, тим самим виявивши себе зацікавленим у розгляді даної судової справи з метою помсти особі 1 за його громадську позицію, яка дозволила розкрити даного суддю як афериста, алкоголіка, сепаратиста, шизофреніка і корупціонера.
Крім цього, слідчий суддя Вищого антикорупційного суду Хамзін Т.Р. за наслідками розгляду скарги за вих. № 4020/11 від 11.11.2020 року виніс 10.12.2020 року вступну і резолютивну частину ухвали у провадженні № 1-кс/991/9458/20, а повний її текст був оголошений лише 14.12.2020 року.
За таких підстав весь цей час слідчий суддя Вищого антикорупційного суду Хамзін Т.Р. мусив готувати та узгоджувати зміст вказаної ухвали в нарадчій кімнаті. Натомість слідчий суддя Вищого антикорупційного суду Хамзін Т.Р. в період з 10.12.2020 року по 14.12.2020 року приймав участь у ще 23 (двадцяти трьох) судових справах, згідно Реєстру судових рішень.
Так статтею 367 КПК України встановлено:
«1. Під час ухвалення судового рішення ніхто не має права перебувати в нарадчій кімнаті, крім складу суду.
2. Під час перебування в нарадчій кімнаті суддя не має права розглядати інші судові справи.
3. Судді не мають права розголошувати хід обговорення та ухвалення рішення у нарадчій кімнаті».
Однією з гарантій незалежності та неупередженості суду є таємниця нарадчої кімнати.
Її зміст полягає в тому, що під час ухвалення судового рішення ніхто не має права перебувати в нарадчій кімнаті, крім складу суду, який розглядає справу. Забороняється не лише перебувати, але й тимчасово входити в нарадчу кімнату. Це правило стосується як учасників процесу, так і інших осіб (суддів, помічників, секретарів). Це положення встановлено для того, щоб ніхто не міг вплинути на рішення суду. Рішення повинне бути постановлено одразу після судового розгляду. Інші справи в цей час не можуть розглядатися судом (або суддями). Предметом таємниці є хід обговорення та ухвалення рішення у нарадчій кімнаті. Усі обставини, що виникли та відбувалися в нарадчій кімнаті є таємницею і не можуть розголошуватися.
Перевіривши інформацію в Єдиному реєстрі судових рішень було з’ясовано, що слідчий суддя Вищого антикорупційного суду Хамзін Т.Р. в цей час не займався своїми прямими обов’язками по винесенню справедливого рішення у судовій справі № 991/9229/20, а розглядав усі наступні судові справи в загальній кількості – 23 (двадцять три) штуки.
Приведена з цього приводу особою 1 судова практика – розгляд та прийняття рішення в інших справах після виходу суду до нарадчої кімнати для ухвалення рішень, є істотним порушенням кримінального процесуального закону, при якому судове рішення підлягає скасуванню (Ухвала ВСС від 01.10.2015, справа № 5-2240км15). Данні ЄРСР є публічними, які для того і існують що б користуватися ними безпосередньо, а не користуватися ними на користь НАБУ. Посилання слідчого судді Вищого антикорупційного суду Хамзіна Т.Р. в своїх поясненнях на буцім то велике навантаження не виправдовує суд в контексті порушення тайни нарадчої кімнати. Крім того, невиконання імперативних норм ст.196 КПК України стосовно таємниці наради суддів, порушує також таку засаду кримінального провадження, як законність, яка вимагає від суду, зокрема, неухильно додержуватись вимог Конституції України, КПК України, міжнародних договорів, вимог інших актів законодавства. Оцінюючи доводи скарги Касаційний кримінальний суд визнав їх слушними та навів у цій та іншій Постанові від 10.04.2019 року у справі № 127/8831/14-к (провадження № 51-3678км18) наступне обґрунтування. Таємниця наради суддів є одним із найважливіших принципів правосуддя, що служить гарантом об’єктивності, незалежності, безсторонності, неупередженості і справедливості суду.
Згідно п. 5 ч. 7 ст. 56 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» законодавцем зобов’язано суддю не розголошувати відомості, які становлять таємницю, що охороняється законом, у тому числі таємницю нарадчої кімнати і закритого судового засідання аж до притягнення судді до дисциплінарної відповідальності. Отже, таємниця нарадчої кімнати є охоронюваною законом і наведене положення стосується не лише дотримання таємниці наради суддів у кримінальному провадженні.
Згідно ст.366 КПК України під час розгляду кримінального провадження судом першої інстанції після останнього слова обвинуваченого суд негайно виходить до нарадчої кімнати для ухвалення вироку, про що головуючий оголошує присутнім у залі судового засідання.
При цьому недарма законодавцем в цьому випадку вживано термін «негайно» щодо виходу суду до нарадчої кімнати після заслуховування останнього слова обвинуваченого, оскільки має значення не лише нерозголошення інформації обговорюваної в нарадчій кімнаті, але й зосередження суду на обставинах того кримінального провадження, яке він має завершити ухваленням судового рішення.
Під час ухвалення судового рішення в нарадчій кімнаті ухвалюється рішення щодо формулювання обвинувачення, яке пред’явлене особі і визнане судом недоведеним або доведеним, оцінюються докази, кожен окремо та у сукупності, вирішується питання допустимості доказів під час такої оцінки тощо.
Таким чином, враховуючи наведені положення закону, Касаційний кримінальний суд визнав достатніми підстави констатувати, що під час перебування суду в нарадчій кімнати з ухвалення судового рішення у відповідному кримінальному провадженні, розгляд інших судових справ у цей же час, проведення судових засідань з ухваленням як судових рішень по суті вимог, так і рішень з процесуальних питань, в тому числі щодо повернення матеріалів провадження, є порушенням таємниці наради суддів, що відповідно є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, що було перешкодою суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
Саме за такі порушення Верховний Суд у справі за № 127/8831/14-к (провадження № 51-3678км18) від 10.04.2019 року скасував рішення першої і апеляційної інстанції, які порушили тайну нарадчої кімнати, скасувавши вирок у 14 років тюремного ув’язнення фігуранту кримінального провадження.
Згідно зі ст.8 Кодексу, кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Слідчий суддя під час прийняття рішення за скаргою особи 1 залишив поза увагою такі засади кримінального провадження як верховенство права, законність, доступ до правосуддя та забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності.
Останнє, згідно ст.409, 412 КПК України передбачає скасування такої ухвали та призначення повторного розгляду скарги по суті справи в межах Вищого антикорупційного суду.
Пунктом 9 ч.2 ст.129 Конституції України передбачено одну з основних засад судочинства — обов’язковість рішень суду. Виконання будь-якого судового рішення є невід’ємною стадією процесу правосуддя. Тому при вирішенні спору про відповідальність держави за невиконання судового рішення суд повинен з’ясувати причини такого невиконання та визначити державний орган, з вини якого це сталося.
При цьому необхідно мати на увазі, що Європейський суд з прав людини у рішенні, ухваленому 07.05.2002 року у справі «Бурдов проти Росії», наголосив, що для держави є неприпустимим виправдання неможливості виконання судового рішення відсутністю належного фінансування, некомпетентність слідчого чи через бездіяльність керівника органу досудового розслідування.
У відповідності до ст.129-1 Конституції України: «Суд ухвалює рішення іменем України.
Судове рішення є обов’язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд».
Відповідно вимогам ст.534 КПК (Порядок виконання судових рішень у кримінальному провадженні), законодавцем визначено, що: «1. У разі необхідності спосіб, строки і порядок виконання можуть бути визначені у самому судовому рішенні. 2. Судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, підлягає безумовному виконанню. 3. Виправдувальний вирок або судове рішення, шо звільняє обвинуваченого з-під варти, виконуються в цій частині негайно після їх проголошення в залі судового засідання. 4. У разі поновлення судом апеляційної інстанції строку апеляційного оскарження одночасно вирішується питання про зупинення виконання вироку або ухвали. Виконання вироку або ухвали може бути зупинене також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. 5. Процесуальні питання, пов’язані з виконанням судових рішень у провадженні, вирішує суддя суду першої інстанції одноособово, якщо інше не передбачено цим Кодексом».
У відповідності до ст.535 КПК (Звернення судового рішення до виконання), передбачено:
«1. Судове рішення, що набрало законної сили, якщо інше не передбачено цим Кодексом, звертається до виконання не пізніш як через три дні з дня набрання ним законної сили або повернення матеріалів провадження до суду першої інстанції із суду апеляційної чи касаційної інстанції або Верховного Суду України. 2. Суд разом із своїм розпорядженням про виконання судового рішення надсилає його копію відповідному органу чи установі, на які покладено обов’язок виконати рішення. 3. У разі якщо судове рішення або його частина підлягає виконанню органами державної виконавчої служби, суд видає виконавчий лист, який звертається до виконання в порядку, передбаченому законом про виконавче провадження. 4. Органи, що виконують судове рішення, повідомляють суд, який постановив рішення, про його виконання. 5. До набрання обвинувальним вироком законної сили обвинувачений, до якого застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, не може бути переведений у місце позбавлення волі в іншу місцевість».
Статтею 21 КПК (Доступ до правосуддя та обов’язковість судових рішень) зазначається:
«1. Кожному гарантується право на справедливий розгляд та вирішення справи в розумні строки незалежним і неупередженим судом, створеним на підставі закону. 2. Вирок та ухвала суду, що набрали законної сили в порядку, визначеному цим Кодексом, є обов’язковими і підлягають безумовному виконанню на всій території України. 3. Кожен має право на участь у розгляді в суді будь-якої інстанції справи, що стосується його прав та обов’язків, у порядку, передбаченому цим Кодексом.
4. Якщо інше не передбачено цим Кодексом, здійснення кримінального провадження не може бути перешкодою для доступу особи до інших засобів правового захисту, якщо під час кримінального провадження порушуються її права, гарантовані Конституцією України та міжнародними договорами України».
У відповідності до ст.22 КПК (Змагальність сторін та свобода в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості) зазначено: “1. Кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. 2. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом. 6. Суд, зберігаючи об’єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов’язків”.
Суддя Хамзін Т.Р., добре володіючи інформацією щодо не виконання детективом Грабарем С.В. ухвали у судовій справі № 991/2323/20 від 19.03.2020 року стосовно внесення до ЄРДР усіх відомостей про вчинені працівником НАБУ кримінальних правопорушень, чомусь знехтував прямими вимогами КПК України, Конституції України та практикою ЄСПЛ, адже не тільки не зобов’язав даного детектива виконати вимоги вказаної ухвали суду, але й своїм неправосудним рішенням остаточно перешкодив подальшому виконанню цієї ухвали суду.
Слідчий суддя Вищого антикорупційного суду Хамзін Т.Р., 10.12.2020 року виніс ухвалу у судовій справі № 991/9229/20, якою викривив майже усі процесуально значимі факти та неправдиво стверджував обставини, які насправді не відповідають дійсності з метою помсти особі 1 за те, що він відкрив на нього декілька кримінальних справ за прийняття низки неправосудних рішень в інших провадженнях.
У відповідності до п.2.5 «Бангалорських принципів поведінки судді» суддя Хамзін Т.Р. мусив взяти самовідвід у даній судовій справі, чого не зробив з метою переслідування особи 1 за його громадську діяльність, тим самим вчинивши ще один проти самого себе злочин. У п.2.5 «Бангалорських принципів поведінки судді» (схвалені резолюцією 2006/23 від 27.07.2006 року) зазначається, що суддя заявляє самовідвід від участі в розгляді справи у тому випадку, якщо для нього не є можливим винесення об’єктивного рішення у справі, або в тому випадку, коли у стороннього спостерігача могли б виникнути сумніви в неупередженості судді.
Відповідно до практики ЄСПЛ (рішення від 09.11.2006 року у справі «Білуга проти України», від 28.10.1999 року у справі «Ветштайн проти Швейцарії») важливим питанням є довіри, яку суди повинні вселяти у громадськість у демократичному суспільстві. Наведене свідчить про те, що підставою для самовідводу не обов’язково має бути беззаперечно доведений факт необ’єктивності чи зацікавленості судді. Згідно з цією нормою має бути лише унеможливлена участь судді в розгляді справи за наявності у сторони лише сумніву в його неупередженості. Таким чином, достатньою підставою для самовідводу було обгрунтоване припущення про існування ризику того, що даний суддя в силу впливу певних факторів може бути необ’єктивним і упередженим.
Судді зобов’язані викликати довіру в учасників судового розгляду, а тому будь-який суддя, стосовно якого є підстави для підозри у недостатній неупередженості, повинен брати самовідвід, якого слідчий суддя Хамзін Т.Р. уник, тим самим підтверджуючи свою пряму зацікавленість у кінцевих результатах розгляду скарги за вих. № 4020/11 від 11.11.2020 року на Постанову детектива Грабара С.В. від 30.10.2020 року про відмову у визнанні особи 1 потерпілим у кримінальному провадженні № 52020000000000229 від 30.03.2020 року.
Відповідно трьом Ухвалам колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у провадженнях № 11-сс/796/1054/2018 від 06.02.2018 року та № 11-сс/796/1527/2018 від 13.03.2018 року, які разом із ч.1 ст.303 КПК України та Узагальненням про практику розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність органів досудового розслідування або прокурора під час досудового розслідування Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ (Лист від 12.01.2017 року за № 9-49/0/4-17) стверджують, що якщо потерпілий ініціює перед слідчим (детективом, прокурором) внесення до ЄРДР усіх статтей вчиненого злочину, які ним вказувалися у заяві про вчинення кримінального правопорушення, то слідчий, детектив або прокурор зобов’язані це зробити в негайному порядку, виходячи з Наказу ГПУ за № 139 від 06.04.2020 року, а також з Положення про внесення відомостей до ЄРДР та п.4,5 ч.5 ст.214 КПК України, чого детектив Грабар С.В. з незрозумілих причин уникає, досі не розглянувши дві заяви особи 1 в порядку ст.220 КПК про вчинення інших процесуальних дій, які він був зобов’язаним вчинити у визначений законом строк (про внесення до ЄРДР усіх визначених особою 1 кваліфікаційних статтей вчиненого злочину), тим самим саботуючи проведення досудового розслідування та приховуючи вчинені злочини фігуранта у кримінальному провадженні.
На жаль, суддя Хамзін Т.Р. не скорився вимогам ст.415 КПК України, так як не взяв до своєї уваги надані особою 1 ці дві вищевказані апеляційних ухвали, які схиляли детектива внести до ЄРДР усі відомості із заяви особи 1 про вчинені кримінальні правопорушення працівником НАБУ, та в своїй неправосудній ухвалі про це зовсім нічого не зазначив.
У відповідності до Наказу ГПУ за № 139 від 06.04.2020 року, в 2 частині (Облік кримінальних правопорушень) розділу II (Порядок формування та ведення реєстру), в пункті 8 зазначається таке: «Відомості про декілька вчинених кримінальних правопорушень, зазначених в одній заяві, повідомленні або виявлених безпосередньо прокурором, слідчим чи працівником іншого підрозділу, незалежно від часу їх учинення, наявності осіб, які вчинили кримінальні правопорушення, вносяться до Реєстру за кожним правопорушенням окремо». Однак, суддя Хамзін Т.Р. не скорився вимогам Наказу ГПУ за № 139 від 06.04.2020 року, так як не покладався при винесенні своєї ухвали на норму цього закону, та в своїй неправосудній ухвалі про це зовсім нічого не зазначив.
Відповідно до ст.220 КПК України, клопотання сторони захисту, потерпілого і його представника чи законного представника про виконання будь-яких процесуальних дій слідчий, прокурор зобов’язані розглянути в строк не більше трьох днів з моменту подання і задовольнити їх за наявності відповідних підстав. Про результати розгляду клопотання повідомляється особа, яка заявила клопотання. Про повну або часткову відмову в задоволенні клопотання виноситься вмотивована постанова, копія якої вручається особі, яка заявила клопотання, а у разі неможливості вручення з об’єктивних причин – надсилається їй поштою».
Слідчий, прокурор зобов’язані розглянути і вирішити кожне заявлене клопотання. При цьому вони не вправі відмовити у допиті свідка, проведенні експертизи, в проведенні інших слідчих дій або прийнятті певних процесуальних рішень, якщо вони сприяють об’єктивному і повному дослідженню обставин кримінального провадження, забезпеченню прав і законних інтересів учасників провадження.
Однак, детектив Грабар С.В. так і не розглянув подані йому заяви і клопотання, а суддя Хамзін Т.Р. не скорився вимогам ст.220 КПК України, так як не покладався при винесенні своєї ухвали на норму цього закону, та в своїй ганебній ухвалі про це зовсім нічого не зазначив.
Крім цього слід вказати на те, що суддя Хамзін Т.Р. виніс Ухвалу у справі № 760/9229/20 від 10.12.2020 року, яка не відповідає вимогам Наказу ДСА від 20.08.2019 року N 814 (із змінами від 05.08.2020 року N352) “Про затвердження Інструкції з діловодства в місцевих загальних судах, апеляційних судах областей, апеляційних судах міст Києва та Севастополя, Апеляційному суді Автономної Республіки Крим та Вищому спеціалізованому суді України з розгляду цивільних і кримінальних справ”, адже віддрукована з двох сторін одного аркушу, назви розділів ухвали виділені жирним кольором, наявні міжрядкові відступи, не написано де зберігається оригінал ухвали. Усе це заставляє засумніватися втім, чи суддя Хамзін Т.Р. насправді має юридичну освіту та чи наділений правом відправляти правосуддя.
При цьому слід особливо зазначити, що станом на 10.12.2020 року суддя Хамзін Т.Р. уже виніс біля 45 неправосудних ухвал, якими з однієї сторони частково нівелював кропіткі досягнення громадської організації, а з іншої – умисно перешкодив наповненню державної скарбниці на сотні мільйонів гривень, тим самим суттєво послабивши боєздатність наших військ (військової компанії на Сході України) та добробут соціально незахищених верств населення (починаючи від будинків дитини до інтернатів, одиноких, інвалідів, пенсіонерів, ветеранів війни та чорнобильців, перестарілих осіб та осіб, оплата праці яких напряму залежить від наповнення державного бюджету: учні ПТУ та технікумів, студенти ВУЗів, вчителі, бібліотекарі, викладачі державних навчальних закладів, медичні працівники комунальних закладів, прибиральники державних установ, держслужбовці, Армія, силові структури тощо).
У відповідності до ч.1 ст.7 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (Право на справедливий суд) «Кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним відповідно до закону».
Згідно з ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка закріплює право на справедливий суд, кожна людина має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.
Суддя Хамзін Т.Р. через свою безграмотність, бездарність, протиправність, неадекватність, алкоголізм і шизофренію напевно уже забув про героїзм Небесної Сотні і про десятки тисяч загиблих воїнів АТО, які віддали свої безцінні життя за право решти українського народу жити без ярма на шиї і у відповідності до європейських стандартів права. Більше цього, суддя Хамзін Т.Р. саме у такий спосіб сплюндровує добру пам’ять про загиблу Небесну Сотню і бійців АТО, нівелюючи своїми злочинними діями героїчні досягнення нашого народу. Сподіватимемося, що у м.Києві знайдуться виживші ветерани АТО (ООС) і учасники Майдану, які щодня влаштовуватимуть цьому алкоголіку-шизофреніку фекальну люстрацію, якщо ВРП і Президент України не бажають реагувати на це у встановлений законом спосіб.
Вищенаписане дає підстави вважати, що суддя Хамзін Т.Р. вчинив кримінальні правопорушення, які передбачені ч.2 ст.364, ч.2 ст.368, ч.2 ст.366, ч.1 ст.396, ч.2 ст.256, ч.2 ст.15, ч.5 ст.27 КК України. Однак, якщо врахувати ще й те, що судова справа № 991/9229/20 також витікає з предмету громадської діяльності особи 1, яка делегована йому Міністерством юстиції України, то протиправну діяльність судді Хамзіна Т.Р. слід розцінювати як таку, що направлена на умисне перешкоджання виконанню його громадських обов’язків і тягне за собою додаткову кримінальну відповідальність, що передбачена ст.170 КК України. Крім цього, як для даного випадку, дії судді Хамзіна Т.Р. є явно антидержавними, що направлені на підрив довіри громадськості до органів судової влади і керівників держави вцілому, що явно на руку зовнішнім ворогам нашої держави. Суддя Хамзін Т.Р. явно через підривну співпрацю з зовнішнім ворогом перевищує свої службові повноваження, перешкоджає доступу до правосуддя, вчиняє підроблення, затягує розгляд судових справ, приховує вчинені злочини, виносить неправосудні ухвали, порушує присягу судді, порушує тайни нарадчої кімнати, перешкоджає діяльності громадських організацій, надає допомогу злочинним особам і організованим кримінальним угрупуванням, культивує і поширює корупцію, вчиняє саботаж і диверсії, тим самим бойкотуючи роботу органів судової влади. Саботаж і бойкотування роботи судових органів прирівнюється до шпіонажу і зраді інтересам держави. Суддя Хамзін Т.Р. умисно вчиняє посадові злочини на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, а також державній, економічній і інформаційній безпеці України. Перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту, шпигунство, надання іноземній державі, іноземній організації або їхнім представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України має безжально каратися, поки не розпочалися воєнні дії в м.Києві. Навмисна протидія нинішній державній політиці суддею Хамзіним Т.Р. вже розчарувала частину українців у нинішньому курсі нашого уряду та призводить до агресивної настроєності населення. Зазначене підтверджує, що в діяльності судді Хамзіна Т.Р. наявний склад ще одного кримінального правопорушення, що передбачене ч.1 ст.111 КК України. Таким чином, відомості щодо вчинення кримінальних правопорушень суддею Хамзіним Т.Р. містять всі ознаки злочину, що передбачені ч.2 ст.364, ч.2 ст.368, ч.2 ст.366, ч.2 ст.256, ч.1 ст.396, ч.1 ст.111, ст.170, ч.2 ст.15, ч.5 ст.27 КК України та підлягають невідкладному внесенню до Єдиного реєстру досудових розслідувань і є підставою для початку проведення досудового розслідування. З цього приводу були подані відповідні заяви до ГСУ СБУ і ГСУ ГПУ про вчинені кримінальні правопорушення суддею Хамзіним Т.Р. Крім цього, було прийнято рішення про повідомлення Вищої Ради юстиції України про не належну поведінку судді Хамзіна Т.Р., яка грубо порушує присягу і етику судді. Очікуємо результатів адекватного реагування від ГСУ ГПУ і ГСУ СБУ — стосовно внесення відповідних відомостей до ЄРДР, а від Вищої Ради юстиції України — вчасне відкриття і розгляд дисциплінарної справи. Також сподіватимемося на певний суспільний резонанс небайдужої міжнародної і української громадськості та належної реакції не корумпованого мас-медіа.