Ішуніна Л.М. фабрикує справи з метою вимагання хабарів

У провадженні судді Солом’янського районного суду м.Києва Ішуніної Л.М знаходяться на розгляді матеріали справи за № 760/28584/20 за позовом особи 1 до особи 2 про захист честі, гідності та ділової репутації.
Вважаючи, що з етичних, медичних і процесуальних міркувань суддя Солом’янського районного суду м.Києва Ішуніна Лариса Миколаївна не має права розглядати сфабриковану нею та головою суду Шереметьєвою Людмилою Антонівною цивільну справу № 760/28584/20, особа 2 подав 18.01.2021 року заяву про її відвід.
У своїй заяві від 18.01.2021 року особа 2 зазначав таке.
У відповідності з ЦПК судовий процес по цивільній справі може бути розпочатий лише на підставі поданого в суд заінтересованою особою або від імені заінтересованої особи позову.
Відповідно до принципу диспозитивності в цивільному процесі не допускається порушення цивільних справ за власною ініціативою суду.
Зміст та значення стадії відкриття провадження у справі однакові у всіх видах цивільного судочинства, по всіх цивільних справах. Позовна заява направляється в суд поштою або подається позивачем, його представником на особистому прийомі судді. Питання про відкриття справи вирішується суддею одноособово.
Суддя, ознайомившись із поданою позовною заявою, повинен зробити одну із процесуальних дій, передбачених ЦПК:
1) відкрити провадження у цивільній справі;
2) відмовити у відкритті провадження у справі;
3) залишити позовну заяву без руху;
4) повернути позовну заяву.
Відповідно до чинного законодавства питання про відкриття провадження у справі або про відмову у відкритті провадження у справі суддя вирішує не пізніше трьох днів з дня надходження заяви до суду або закінчення строку, встановленого для усунення недоліків, та не пізніше наступного дня після отримання судом у порядку, передбаченому ЦПК, інформації про місце проживання (перебування) фізичної особи.
Значення дії суду щодо відкриття провадження у справі надзвичайно важливе, оскільки саме з цього моменту настають певні правові наслідки. Суддя приймає заяву та порушує цивільну справу (відкриває провадження) лише в тому випадку, якщо у зацікавленої особи є право на звернення до суду (наявність права на позов) та здійснюється воно в порядку, передбаченому законом. Про відкриття провадження у справі суддя постановляє ухвалу. Право на звернення до суду (право на позов або право на судовий захист) складається із кількох елементів: права на пред’явлення позову як гарантії захисту конституційних прав особи, або як засобу реалізації права на позов, оскільки відмова від права на звернення до суду за судовим захистом є не дійсною. Право на пред’явлення позову реалізується за умов: дієздатності позивача, правильного визначення підсудності справи; дотримання належної форми позовної заяви тощо.
Так, у разі порушення вимоги про підсудність справи, суд повертає заяву та вказує, до якого суду слід звернутися позивачеві. Позивач має володіти повним обсягом цивільної процесуальної дієздатності.
Якщо заява подана недієздатною особою, суд повертає її заявникові, а якщо недієздатність виявилася в ході розгляду справи, – залишає таку заяву без розгляду. Позов подається до суду письмово, у формі позовної заяви, яка має відповідати вимогам ЦПК України. Наслідки порушення цивільної справи в суді можуть мати як процесуальний так і матеріально-правовий характер. Основним процесуально-правовим наслідком звернення до суду із заявою та її прийняття (відкриття провадження) є порушення цивільного процесу поданій справі. Тобто, звернення позивача до суду із заявою і прийняття її судом обумовлює виникнення цивільного судочинства із конкретним складом його учасників.
При цьому, кожний учасник процесу займає своє, відведене йому законом процесуальне становище, може користуватися наданими йому правами та нести процесуальні обов’язки. Процесуально-правовим наслідком прийняття судом справи до провадження є також неможливість повторного звернення особи до суду з тією самою вимогою і з тих самих підстав. Найефективнішим засобом захисту порушених прав та інтересів особи є судова діяльність, спрямована на відновлення попереднього правового становища суб’єкта матеріальних правовідносин, яка розпочинається на підставі пред’явленого позову, за умови прийняття його судом.
Проте, не будь-яке звернення до суду з позовом викликає обов’язок суду розглянути та вирішити його по суті. На стадії відкриття провадження суд може постановити ухвалу про відмову у відкритті провадження по справі, про повернення заяви чи залишення її без руху. Відповідно до вимог ЦПК суддя повинен відмовити у відкритті провадження в наступних випадках:
1. Якщо заява не підлягає розгляду в судах в порядку цивільного судочинства. Тут йдеться, в першу чергу, про судову компетенцію, оскільки суди розглядають тільки ті справи, які віднесені законом до їх компетенції. Крім того, суддя відмовляє у порушенні справ за вимогами, захист яких не передбачений законом.
2. Якщо є таке, що набрало законної сили, рішення чи ухвала суду про закриття провадження у справі у зв’язку з відмовою позивача від позову або укладенням мирової угоди сторін у спорі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав. Відмова від позову не позбавляє другу сторону права пред’явити такий самий позов до особи, яка відмовилась від позову.
3. Якщо у провадженні цього або іншого суду є справа із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав. Діючим законодавством визначається загальне положення, згідно з яким – з одним і тим самим позовом до суду можна звернутися тільки один раз.
4. Якщо є рішення третейського суду, прийняте в межах його компетенції, щодо спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, за винятком випадків, коли суд відмовив у видачі виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду або скасував рішення третейського суду і розгляд справи в тому ж третейському суді виявився неможливим.
5. Після смерті фізичної особи, а також у зв’язку з припиненням юридичної особи, які є однією із сторін у справі, спірні правовідносини не допускають правонаступництва.
У разі якщо відповідачем у позовній заяві, поданій і оформленій у порядку, встановленому цим Кодексом, вказана фізична особа, що не є суб’єктом підприємницької діяльності, суд не пізніше двох днів з дня надходження позовної заяви до суду звертається до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване місцепроживання (перебування) такої фізичної особи. Інформація про місце проживання (перебування) фізичної особи має бути надана протягом трьох днів з моменту отримання органом реєстрації відповідного звернення суду. Якщо за результатами отриманої судом інформації буде встановлено, що справа не підсудна цьому суду, суд повертає позовну заяву. У разі, якщо отримана судом інформація не дає можливості встановити зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) фізичної особи, суд вирішує питання про відкриття провадження у справі. Подальший виклик такої особи як відповідача у справі здійснюється через оголошення у пресі. Ухвала про відмову у відкритті провадження у справі повинна бути невідкладно направлена позивачу разом із заявою і всіма доданими до неї документами. Постановлення такої ухвали перешкоджає повторному зверненню до суду з тим самим позовом, однак вона може бути оскаржена в апеляційному порядку.
Підставами залишення заяви без руху можуть бути:
1) недотримання обов’язкових вимог, що висуваються до форми і змісту позовної заяви (заяви);
2) несплата судового збору. При наявності вище названих недоліків суд постановляє ухвалу, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху.
Про це суд повідомляє позивача і надає йому строк для усунення недоліків, який не може перевищувати п’яти днів з дня отримання позивачем відповідної ухвали. Ухвала про залишення заяви без руху не може бути оскаржена в апеляційному порядку, оскільки не перешкоджає розвитку процесу у справі. Якщо позивач у встановлений ухвалою строк усуне вказані судом недоліки, то заява вважатиметься поданою у день її первісного подання до суду. В іншому випадку заява вважається не поданою і повертається позивачеві, однак не перешкоджає повторному зверненню до суду в загальному порядку.
Суддя повинен повернути заяву, якщо:
1) позивач до відкриття провадження у справі подав заяву про повернення йому позову;
2) заяву подано недієздатною особою;
3) заяву від імені позивача подано особою, яка не має повноважень на ведення справи;
4) справа не підсудна цьому суду;
5) подано заяву про розірвання шлюбу під час вагітності дружини або досягнення дитиною одного року без дотримання вимог, встановлених Сімейним кодексом України;
6) подана заява без дотримання порядку, визначеного ч.3 ст.118 ЦПК України.
Про повернення позовної заяви суддя постановляє ухвалу. Повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню із заявою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення заяви. Ухвала про повернення позовної заяви може бути оскаржена в апеляційному порядку.
У відповідності до вимог ст.175 ЦПК України (Позовна заява), законодавець передбачає таке:
1. У позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.
2. Позовна заява подається до суду в письмовій формі і підписується позивачем або його представником, або іншою особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи.
3. Позовна заява повинна містити:
1) найменування суду першої інстанції, до якого подається заява;
2) повне найменування (для юридичних осіб) або ім’я (прізвище, ім’я та по батькові – для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України), а також реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб – громадян України (якщо такі відомості позивачу відомі), відомі номери засобів зв’язку, офіційної електронної адреси та адреси електронної пошти; 3) зазначення ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці; обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються; 4) зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів – зміст позовних вимог щодо кожного з них; 5) виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; 6) відомості про вжиття заходів досудового врегулювання спору, якщо такі проводилися, в тому числі, якщо законом визначений обов’язковий досудовий порядок урегулювання спору; 7) відомості про вжиття заходів забезпечення доказів або позову до подання позовної заяви, якщо такі здійснювалися; 8) перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви; зазначення доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності); зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви; 9) попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв’язку із розглядом справи; 10) підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього ж відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав.4. Якщо позовна заява подається особою, звільненою від сплати судового збору відповідно до закону, у ній зазначаються підстави звільнення позивача від сплати судового збору. 5. У разі пред’явлення позову особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, в заяві повинні бути зазначені підстави такого звернення. У заяві можуть бути вказані й інші відомості, необхідні для вирішення спору.
Відповідно вимогам ст.183 ЦПК України (Загальні вимоги до форми та змісту письмової заяви, клопотання, заперечення), законодавець вимагає таке:
«1. Будь-яка письмова заява, клопотання, заперечення повинні містити:
1) повне найменування (для юридичних осіб) або ім’я (прізвище, ім’я та по батькові) (для фізичних осіб) особи, яка подає заяву чи клопотання або заперечення проти них, її місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України); 2) найменування суду, до якого вона подається;
3) номер справи, прізвище та ініціали судді (суддів), якщо заява (клопотання, заперечення) подається після постановлення ухвали про відкриття провадження у справі;
4) зміст питання, яке має бути розглянуто судом, та прохання заявника;
5) підстави заяви (клопотання, заперечення);
6) перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви (клопотання, заперечення);
7) інші відомості, що вимагаються цим Кодексом».
Вимога вказати в заяві по суті справи, скарзі, заяві, клопотанні або запереченні ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України стосується лише юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України…
2. Письмові заява, клопотання чи заперечення підписуються заявником чи його представником.
До заяви, скарги, клопотання чи заперечення, які подаються на стадії виконання судового рішення, в тому числі в процесі здійснення судового контролю за виконанням судових рішень, додаються докази їх надіслання (надання) іншим учасникам справи (провадження).
3. Учасник справи має право додати до письмової заяви, клопотання проект ухвали, постановити яку він просить суд. 4. Суд, встановивши, що письмову заяву (клопотання, заперечення) подано без додержання вимог частини першої або другої цієї статті, повертає її заявнику без розгляду.
У порушення усьому вищезазначеному, суддя Солом’янського районного суду м.Києва Ішуніна Л.М. та суддя (а паралельно – ще й голова суду) Солом’янського районного суду м.Києва Шереметьєва Л.А. сфабрикували відкриття цивільної справи у провадженні № 2/760/1443/21 з метою вимагання від відповідача хабара в розмірі 4000 Євро. І це попри те, що протиправне відкриття саме такого цивільного провадження порушувало вимоги практично усіх існуючих норм ЦПК, ЦК, Конституції України, практики ЄСПЛ та рішень Верховного Суду.
А саме, Позовна заява особи 1 про захист честі, гідності та ділової репутації не містить жодних об’єктивних даних, які б пов’язували відповідача-юридичну особу (особу 2) з порушеними правами особи 1.
Цих самих даних також не міститься і в копії Довідки від 12.08.2020 року за № 210/2020-Д ДП «Центр компетенції адресного простору мережі інтернет» Консорціуму «Український центр підтримки номерів і адрес» та в копії висновку від 18.09.2020 року № 256/2020-ЕВ ДП «Центр компетенції адресного простору мережі інтернет» Консорціуму «Український центр підтримки номерів і адрес». Натомість, Позовна заява особи 1 лише містить припущення та аналогії, що є неприпустимим явищем як для чинного законодавства – ЦПК, ЦК, Конституції України, практики ЄСПЛ та рішень Верховного Суду.
Крім цього, Позивач стверджує в своїй заяві, що він є бенефіціаром товариства з обмеженою діяльністю, яке нібито отримало збитку через відгуки в мережі інтернет (хоча, як це добре видно з численних витягів з ЄРДР та з даних досудового розслідування, дане товариство роками обкрадає громадян на сотні мільйонів доларів США та уникає сплати податків), в той час як це нічим не підтвердив. Також, Позивач не долучив до позову належним чином засвідчений витяг з ЄДР, в якому зазначалися б ІПН відповідача та адреса його місцезнаходження, без чого не можна визначити підсудність позову.
Також, Позивач не долучив до свого Позову належним чином витребуваного та оформленого витягу з ЄДР та про те, чи він дійсно є бенефіціаром свого товариства і чи має право на подання такого позову.
Статтею 187 ЦПК України (Відкриття провадження у справі) передбачено:
«1. За відсутності підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви чи відмови у відкритті провадження суд відкриває провадження у справі протягом п’яти днів з дня надходження позовної заяви або заяви про усунення недоліків, поданої в порядку, передбаченому статтею 185 цього Кодексу.
11. Суддя, встановивши, після відкриття провадження у справі, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у ст. 175, 177 цього Кодексу, постановляє ухвалу не пізніше наступного дня, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє позивача і надає йому строк для усунення недоліків, який не може перевищувати п’яти днів з дня вручення позивачу ухвали.
12. Якщо позивач усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, суд продовжує розгляд справи, про що постановляє ухвалу не пізніше наступного дня з дня отримання інформації про усунення недоліків.
13. Якщо позивач не усунув недоліки у строк, встановлений судом, позовна заява залишається без розгляду».
Однак, суддя Солом’янського районного суду м.Києва Ішуніна Л.М., вступивши у корупційний зговір з головою Солом’янського районного суду м.Києва Шереметьєвою Л.А., у пряме порушення норм матеріального і процесуального права, протиправно прийняла до розгляду Позовну заяву особи 1 про захист честі, гідності та ділової репутації, при цьому завдавши очевидної моральної, матеріальної шкоди та шкоди здоров’ю особі 2 та особі 3. Більше цього, дані особи вимагали з відповідача хабар, розміром у 4000 Євро за повернення позовної заяви без розгляду.
Вимогами ст.185 ЦПК (Залишення позовної заяви без руху, повернення заяви) передбачено:
«1. Суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п’яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху… 2. В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху… 3. Якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 175 і 177 цього Кодексу, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.
4. Крім цього, заява повертається у випадках, коли:
1) заяву подано особою, яка не має процесуальної дієздатності, не підписано або підписано особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не вказано;
2) порушено правила об’єднання позовних вимог (крім випадків, в яких є підстави для застосування положень статті 188 цього Кодексу);
3) до постановлення ухвали про відкриття провадження у справі від позивача надійшла заява про врегулювання спору або заява про відкликання позовної заяви;
7) до заяви не додано доказів вжиття заходів досудового врегулювання спору у випадку…
5. Суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи не пізніше п’яти днів з дня її надходження або з дня закінчення строку на усунення недоліків.
6. Про повернення позовної заяви суд постановляє ухвалу. Ухвалу про повернення позовної заяви може бути оскаржено. Копія позовної заяви залишається в суді.
У разі скасування ухвали про повернення позовної заяви та направлення справи для продовження розгляду суд не має права повторно повертати позовну заяву.
7. Повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню із заявою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення заяви.
8. У разі повернення позовної заяви з підстави, передбаченої пунктом 6 частини четвертої цієї статті, судовий збір, сплачений за подання позову, не повертається.
9. Заяви, скарги, клопотання, визначені цим Кодексом, за подання яких передбачено сплату судового збору, залишаються судом без руху також у випадку, якщо на момент відкриття провадження за відповідною заявою, скаргою, клопотанням суд виявить, що відповідна сума судового збору не зарахована до спеціального фонду державного бюджету. Правила цієї частини не застосовуються до заяв про забезпечення доказів або позову.
Відповідно вимогам п.1 ч.4 ст.185 ЦПК (заяву подано особою, яка не має процесуальної дієздатності, не підписано або підписано особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не вказано), ця позовна заява мусила бути повернутою особі 1.
Як це добре видно з долученого до цивільного провадження № 2/760/1443/21 Ордеру (серії КС, № 852713 від 23.12.2020 року), адвокат Глущенко М.Л. належним чином не оформив (завірив) його, що не давало права на його повноцінне використання в даному суді. А саме, як це зазначається в п.2 “Положення про Ордер на надання правової допомоги та порядок ведення реєстру Ордерів”, затвердженого рішенням Ради адвокатів України від 17.12.2012 року за №36 (із змінами і доповненнями), що Ордер на надання правової допомоги – письмовий документ, що посвідчує повноваження адвоката на надання правової допомоги у випадках і порядку, встановлених Законом України від 05.07.2012 року за № 5076-VI “Про адвокатуру та адвокатську діяльність” та іншими законами України. Окрім того, Ордер, встановленої форми, є обов’язковим для прийняття усіма органами, установами, організаціями на підтвердження правомочності адвоката на вчинення дій, передбачених ст.20 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність”, зокрема, звертатися із адвокатськими запитами та представляти інтереси договірних осіб. Про обмеження правомочності адвоката, встановлені угодою про надання правової допомоги, останній (або керівник адвокатського об’єднання (бюро) зобов’язані вказати на звороті ордера. Згідно рішення РАУ за № 162 від 04.08.2017 року, ордер складає у сукупності титульну та зворотну сторони, тому при наданні адвокатом посвідченої копії або оригіналу адвокатського Ордеру, необхідно робити копію цілісного документу, встановленої Радою адвокатів України форми. Крім цього, відмітка про посвідчення копії Ордеру адвоката має складатися зі слів: “Згідно з оригіналом”, особистого підпису адвоката (або керівника адвокатського об’єднання (бюро) у випадку, якщо Ордер видається адвокатським об’єднанням (бюро), який засвідчує копію, його ініціали та прізвища, а також дати засвідчення копії. Залучений до провадження Ордер не містить інформації про орган, у якому надається правова допомога адвокатом із зазначенням виду адвокатської діяльності, відповідно вимогам ст.19 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність”. Також, в графі органу, у якому надається правова допомога, не вказано межі дії чинного Ордеру (приміром, “У всіх державних і не державних органах”).
На звороті долученого до позову Ордеру не зазначено номеру Договору та дати його створення, не вказано прізвище, ім’я і по-батькові адвоката. Усе це робить недієздатним Ордер (серії КС, № 852713 від 23.12.2020 року), а адвокат Глущенко М.Л. – позбавлений права на представницькі інтереси.
Відповідно, в силу вимог ст.24 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність”, позовна заява адвоката Глущенко М.Л. підлягала поверненою Позивачу.
У відповідності до вимог ст.78 ЦПК України (Допустимість доказів), «1. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом.
2. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування».
Отже, Позивач у своєму позові не доказав, що належним відповідачем у справі має бути саме особа 2. Посилання Позивача на те, що розміщена на анонімному веб-сайті політична інформація та агітаційні відеоматеріали особи 3 йому дозволяють стверджувати, що оскаржуваний веб-сайт є власністю особи 2, є абсолютно нікчемним, оскільки саме в цій рекламі висвітлюється лише приватне життя і діяльність особи 3, тобто як фізичної особи.
Це також стосується ще й іншої реклами, яка також наявна на оскаржуваному веб-сайті та на яку також посилається Позивач, при цьому знову упускаючи те, що діяльності приватного підприємства особи 3 зовсім не пов’язана із діяльністю оскаржуваного ним веб-сайту. Більше цього, в інтернеті наявні тисячі веб-сайтів, які розміщують подібну політичну рекламу особи 3, включаючи веб-сайт ЦВК, а відтак, за логікою Позивача, ці всі веб-сайти, включаючи веб-сайт ЦВК, також мають належати особі 2?
І потім, згідно чинного законодавства, розміщення реклами на веб-сайтах, які нібито порушують права і законні інтереси Позивача, аж ніяк не передбачають причетності передплатників реклами до іншого змісту того чи іншого веб-сайту. Зрештою, про це Позивач і пише у своїй позовній заяві, хто має бути належним відповідачем у його цивільному позові, позаяк сам собі в цій же самій заяві і заперечує.
Прикладом цьому може слугувати веб-сайт Позивача, який містить об’ємну інформацію про діяльність юридичної особи у формі ТОВ, в той час як вказаний сайт не зареєстрований на дане товариство.
Потім, як це добре видно з позовної заяви, в ній не вказано дати подання до суду саме такої заяви, що не надавало права на прийняття і реєстрацію її судом.
А якщо врахувати відсутність повноважень у представника позивача на подачу саме такої позовної заяви, то суд тим паче не мав права приймати і реєструвати таку позовну заяву.
Статтею 177 ЦПК України (Документи, що додаються до позовної заяви, передбачено:
«1. Позивач повинен додати до позовної заяви її копії та копії всіх документів, що додаються до неї, відповідно до кількості відповідачів і третіх осіб. 2. Правила цієї статті щодо подання копій документів не поширюються на позови, що виникають з трудових правовідносин, а також про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок кримінального правопорушення чи каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю фізичної особи, незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. 3. У разі необхідності до позовної заяви додаються клопотання та заяви позивача про звільнення (відстрочення, зменшення) від сплати судового збору, про призначення експертизи, витребування доказів. 4. До позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору. 5. Позивач зобов’язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів). 6. До заяви про визнання акта чи договору недійсним додається також копія (або оригінал) оспорюваного акта чи договору або засвідчений витяг з нього, а у разі відсутності акта чи договору у позивача – клопотання про його витребовування.
7. До позовної заяви, підписаної представником позивача, додається довіреність чи інший документ, що підтверджує повноваження представника позивача».
Однак, Позивач не надав Відповідачеві усіх копій, які зазначив в додатку до своєї Позовної заяви, а ті що додав – не завірив в установлений законом спосіб (з цього приводу був складений Акт, який особа 2 долучив до провадження). Ці порушення також не дозволяли судді приймати дану позовну заяву до провадження.
Відповідно вимогам ст.16 ЦПК України (Основні положення досудового врегулювання спору), законодавець вимагає таке: «1. Сторони вживають заходів для досудового врегулювання спору за домовленістю між собою…». Однак, саме такі заходи Позивачем до Відповідача досі не застосовувалися, про що він сам і зізнався в своїй позовній заяві.
Як передбачено вимогами ст.102 ЦПК України (Вимоги до висновку експерта):
«1. Висновок експерта – це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством. 2. Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань. Предметом висновку експерта не можуть бути питання права. 3. Висновок експерта може бути підготовлений на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи. 4. Висновок експерта викладається у письмовій формі і приєднується до справи. 5. Суд має право за заявою учасників справи або з власної ініціативи викликати експерта для надання усних пояснень щодо його висновку. 6. У висновку експерта повинно бути зазначено: коли, де, ким (ім’я, освіта, спеціальність, а також, за наявності, свідоцтво про присвоєння кваліфікації судового експерта, стаж експертної роботи, науковий ступінь, вчене звання, посада експерта), на якій підставі була проведена експертиза, хто був присутній при проведенні експертизи, питання, що були поставлені експертові, які матеріали експерт використав. Інші вимоги до висновку експерта можуть бути встановлені законодавством».
Однак, залучений до Позову висновок експерта від 18.09.2020 року № 256/2020-ЕВ ДП «Центр компетенції адресного простору мережі інтернет» Консорціуму «Український центр підтримки номерів і адрес» зовсім не відповідає вимогам даної статті Кодексу.
У відповідності до вимог ст.78 ЦПК України(Допустимість доказів) передбачено:
«1. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом…».
Відповідно ст.79 ЦПК України (Достовірність доказів), зазначається:
«1. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи».
Відповідно ст.80 ЦПК України (Достатність доказів), передбачено:
«1. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування…».
Однак, Позивач в установленому законом порядку не звертався до Міністерства юстиції України та не замовляв офіційну Довідку на юридичну особу відповідача – особу 2 (витяг з ЄДР), натомість отримав її у не встановлений спосіб та без її належного засвідчення.
У відповідності до положення ст.95 ЦПК України, «п.1. Письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. 2. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. 3. Учасники справи мають право подавати письмові докази в електронних копіях, посвідчених електронним цифровим підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до закону. Електронна копія письмового доказу не вважається електронним доказом. 4. Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством. 5. Учасник справи, який подає письмові докази в копіях, повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення. 6. Якщо подано копію письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги. 7. Документи, отримані за допомогою факсимільного чи інших аналогічних засобів зв’язку, приймаються судом до розгляду як письмові докази у випадках і в порядку, які встановлені законом або договором».
У відповідності до положення ст.100 ЦПК, «п.1. Електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, що містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи…), веб-сайти, текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних та інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема, на портативних пристроях, серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет). 2. Електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним цифровим підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис»… 3. Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених у порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом. 4. Учасник справи, який подає копію електронного доказу, повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу електронного доказу. 5. Якщо подано копію електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги».
Також, Позивач у своєму Позові посилається, як на виняткове обгрунтування своїх доводів, на судову практику ВССУ, яка не є нормами прямого права і тому не може братися до уваги відповідно до п.6 ч.2 ст.36 Закону № 2453-VI, де зазначається, що рішення (роз’яснення) Пленуму Вищого спеціалізованого суду України та Верховного суду України носять суто рекомендаційний характер.
В Україні на сьогоднішній день не практикується прецедентне право, як це робиться у Великобританії.
Україна і близько не може порівнюватися з рівнем культурного, економічного, соціального, політичного, етичного, естетичного, юридичного, морального і т.п. рівня розвитку.
Пленумом Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 року передбачено, зокрема п.2.5.,
що «…будь-які подані учасниками процесу докази (зокрема, стосовно електронної інформації) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Електронні документи без електронного цифрового підпису не можуть взагалі братися до уваги, так як не можна однозначно сказати хто їх створював, судити про те, що електронний текст не піддавався ким небудь редагуванню».
Електронні документи не можуть бути належним доказом у суді також через положення Закону України
«Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронний цифровий підпис» (ст.3 Закону України від 22.05.2003 року), які регулюють електронний документообіг.
Відповідно вказаному Закону (ст. 1, 5, 6) любі електронні документи мають бути підписані електронними цифровими підписами (в ст. 4 цього Закону сказано, що електронний цифровий підпис використовується фізичними і юридичними особами — суб’єктами електронного документообігу для ідентифікації підписувача і підтвердження цілісності даних в електронній формі).
Також, вказана Позовна заява не відповідає вимогам Наказу Міністра юстиції України за № 1000/5 від 18.06.2015 року «Про затвердження правил організації діловодства та архівного зберігання документів у державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях» (із змінами і доповненнями, внесеними Наказом Міністерства юстиції від 04.07.2018 року за № 2277/5) та вимогам Постанови Кабінету Міністрів України від 17.01.2018 року за № 55 про «Деякі питання документування управлінської діяльності”, адже Позовна заява і її додатки належним чином не завірені.
Згідно з ч.5 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», висновки щодо застосування норм права, викладених у постановах Верховного суду України, є обов’язковими для всіх суб’єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Саме про це йдеться в копії Постанови Верховного Суду у провадженні № К/9901/68791/18 від 11.01.2019 року, якою було відмовлено у прийнятті касаційної скарги голови КМДА Кличка В.В., так як остання не відповідала поняттю процесуального документу (не було правильним чином завірено додатки до касаційної скарги та саму скаргу, у відповідності до вимог Наказу Міністра юстиції України за № 1000/5 від 18.06.2015 року «Про затвердження правил організації діловодства та архівного зберігання документів у державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях» (із змінами і доповненнями, внесеними наказом Міністерства юстиції України від 04.07.2018 року за № 2277/5), а також Постанови Кабінету Міністрів України від 17.01.2018 року за № 55 про «Деякі питання документування управлінської діяльності”, через що саме така скарга з додатками була в негайному порядку повернутою Кличку В.В.
За цією аналогією, Позовна заява особи 1 про захист честі, гідності та ділової репутації також мала бути повернутою заявнику.
В світлі висновку, викладеному у пункті 25 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України», суд зобов’язаний надавати відповідь на кожен із специфічних, доречних та важливих доводів сторін провадження. За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі “Хаджинастасиу проти Греції” національні суди повинні зазначати з достатньою ясністю підстави, на яких ґрунтується їхнє рішення, що, серед іншого, дає стороні можливість ефективно скористатися наявним у неї правом на апеляцію.
Крім цього, аналізуючи порушення судом норм процесуального права практика Європейського суду з прав людини, зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04 відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов’язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов’язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов’язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов’язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі “Суомінен проти Фінляндії”, N 37801/97, п.36, від 1 липня 2003 року).
Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі “Гірвісаарі проти Фінляндії”, № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року). Гарантії статті 6 § 1 включають зобов’язання судів надавати достатні підстави для винесення рішень (H.v.Belgium (H.проти Бельгії), § 53). Достатні підстави демонструють сторонам, що їх справа була ретельно розглянута. Принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (рішення Суду у справах Мала проти України, no. 4436/07, від 03.07.2014, Богатова проти України, no. 5231/04, від 07.10.2010), ВСУ – 3-194гс16 і 3-271гс16, Петриченко проти України.
Згідно з п.12 висновку №1 (2001) Консультативної Ради Європейських суддів для Комітету Міністрів Ради Європи про стандарти незалежності судових органів та незмінюваність суддів, незалежність судової влади означає повну неупередженість і з боку суддів. При винесенні рішень у судовому розгляді, судді повинні бути безсторонніми, а саме – вільними від будь-яких зв’язків, прихильності чи упередження, що впливає або може сприйматися як таке, що впливає на здатність судді приймати незалежні рішення.
Пунктом 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України за № 8 від 13.06.2007 року «Про незалежність судової влади» встановлено, що відповідно до закону суддя не може брати участь у розгляді справи і підлягає відводу/самовідводу, якщо він заінтересований у результаті розгляду справи або є інші обставини, які виключають сумнів в об’єктивності та неупередженості судді.
Рішенням Європейського Суду у справі «Білуха проти України» (заява № 33949/02 від 09.11.2006 року) встановлено, що відповідно до практики Європейського Суду, наявність безсторонності щодо п.1 ст.6 повинна визначатися за суб’єктивним та об’єктивним критеріями. Відповідно до суб’єктивного критерію, беруться до уваги лише особисті переконання та поведінка окремого судді, тобто чи виявляв суддя упередженість або безсторонність у даній справі. Відповідно до об’єктивного критерію визначається, серед інших аспектів, чи забезпечував суд як такий та його склад, відсутність будь-яких сумнівів у його безсторонності.
Стосовно суб’єктивного критерію, то особиста безсторонність суду презюмується, поки не надано доказів протилежного (рішення у справі «Ветштайн проти Швейцарії», пункт 43). Стосовно об’єктивного критерію, то це означає, що при вирішенні того, чи є у цій справі обґрунтовані причини побоюватися, що певний суддя був небезсторонній. Позиція заінтересованої особи є важливою, але не вирішальною. Вирішальним же є те, чи можна вважати такі побоювання об’єктивно обґрунтованими. Важливим питанням є довіра, яку суди повинні вселяти в громадськість у демократичному суспільстві (рішення у справі «Ветштайн проти Швейцарії» та рішення у справі «Кастілло Альгар проти Іспанії», пункт 45 від 28.10.1998 року).
Згідно п.2.5 «Бангалорських принципів поведінки судді», схвалених резолюцією №2006/23 Економічної та Соціальної Ради ООН від 27.07.2006 року, допускається відвід (самовідвід) судді у тому випадку, якщо у стороннього спостерігача могли б виникнути сумніви в упередженості судді. Відповідно до практики ЄСПЛ (рішення від 09.11.2006 року у справі «Білуга проти України», від 28.10.1999 року у справі «Ветштайн проти Швейцарії») важливим питанням є довіри, яку суди повинні вселяти у громадськість у демократичному суспільстві. Згідно з цією нормою має бути лише унеможливлена участь судді в розгляді справи за наявності у сторони лише сумніву в його неупередженості.
Таким чином, достатньою підставою для відводу/самовідводу є обгрунтоване припущення про існування ризику того, що суддя в силу впливу певних факторів може бути необ’єктивним і упередженим. Наведене свідчить про те, що підставою для відводу/самовідводу не обов’язково має бути беззаперечно доведений факт не об’єктивності чи зацікавленості судді.
Судді зобов’язані викликати довіру в учасників судового розгляду, а тому будь-який суддя, стосовно якого є підстави для підозри у недостатній неупередженості, повинен брати самовідвід або бути відведеним, чого суддя Ішуніна Л.М. з незрозумілих причин уникає, добре знаючи що особа 2 відкрив на неї декілька кримінальних проваджень за фактами вчинених нею злочинів, що в зайвий раз доводить її пряму зацікавленість у кінцевих результатах вирішення даного судового спору.
Відповідно, суддя Ішуніна Л.М. під час прийняття рішення за заявою особи 2 залишила поза увагою такі засади цивільного провадження як верховенство права, законність, доступ до правосуддя та забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності.
За таких обставин суддя Ішуніна Л.М., постановивши Ухвалу у справі № 760/28584/20 від 19.01.2021 року, якою відмовила у задоволенні заяви особи 2 про її відвід, яка подавалась на підставі п.3,5 ч.1 ст.36, ст.39,40 ЦПК України, Конституції України, Закону України “Про судоустрій і статус суддів”, Закону України “Про забезпечення права на справедливий суд”, ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, фактично істотно порушила вимоги цих самих законів.
19.01.2021 року нібито було проведене суддею Солом’янського районного суду м.Києва Ішуніною Л.М. судове засідання у справі № 760/28584/20 стосовно розгляду заявленого їй особою 2 відводу від розгляду справи № 760/28584/20, за результатами якого вказаний суддя вчинила службове підроблення, постановила завідомо неправосудну ухвалу, порушила присягу судді, чим завдала особі 2 чи малого матеріального і морального збитку, а також перешкодила особі 2 виконанню його прямих громадських обов’язків.
Ознайомившись із описовою частиною неправосудної ухвали судді Ішуніної Л.М. у судовій справі № 760/28584/20, якою було відмовлено особі 2 у задоволенні заяви про її відвід від розгляду справи № 760/28584/20, особа 1 дійшов висновку, що вона не відповідає вимогам Закону України “Про судоустрій
і статус суддів”, Закону України “Про забезпечення права на справедливий суд”, Конституції України, вимогам Європейського суду з прав людини, ЦПК України, ЦК України та рішенням Верховного Суду, оскільки дана суддя приховала від надання правової оцінки біля 40 фактів, на які особа 2 покладався як на підставу її відводу, при цьому вчинивши підроблення з метою винесення неправосудного рішення.
Крім цього, дана суддя умисно спотворила міжнародні і вітчизняні правові акти, які гарантували особі 2
її відвід від розгляду справи № 760/28584/20.
Прикладом вищенаписаному слугує другий абзац другої сторінки неправосудної ухвали судді Ішуніної Л.М. (цитата): “…заявлений відвід є необгрунтованим, оскільки відповідач не погоджується з процесуальним рішенням суду щодо відкриття провадження у цій справі, що не може бути підставою для відводу”. Також, як це зазначається у третьому абзаці другої сторінки шахрайської ухвали, (цитата):
“При цьому ухвала про відкриття провадження у справі… не підлягає оскарженню окремо від рішення суду, а тому заперечення на неї можуть бути включені відповідачем до апеляційної скарги на рішення суду”. У цьому другому прикладі написане скидається на явну бредню психічно хворої особи, яка вважає себе за цілого бога. Тобто, що вона нібито наділена правами безкарно вчиняти безчинства і афери. А щодо першого прикладу, то як суддя Ішуніна Л.М. могла прийти до такого рішення, якщо вона не описала в своїй ганебній і безграмотній ухвалі 40 причин для її відводу, а потім не проаналізувала кожен з цих 40 пунктів у відповідності до Закону України “Про судоустрій і статус суддів”, Закону України “Про забезпечення права на справедливий суд”, Конституції України, Європейського суду з прав людини, ЦПК України, ЦК України та рішень Верховного Суду, як цього вимагає той же самий ЦПК? Це що, абсолютна безграмотність чи “службовий” бандитизм, що направлений на приховання справжніх причин для її відводу від справи, в якій вона має бубновий інтерес на 4000 Євро? Відповідно, суддя Ішуніна Л.М. порушила вимоги закону і не переписала в свою шахрайську ухвалу 40 причин для її відводу, напевне знаючи що їй не вдасться спростувати навіть одного з цих пунктів. Тому вона їх просто приховала від судового розгляду.
Попри усе це слід зауважити, що як би навіть і не було “об’єктивних” підстав для відводу судді Ішуніної Л.М. від розгляду судової справи № 760/28584/20, то суддя Ішуніна Л.М. все-рівно мусила задовольнити заяву від 18.01.2021 року про її відвід на підставі вищеперелічених міжнародних правових актів, які є обов’язковими для виконання Україною, у відповідності до укладених міждержавних угод і дозволів Верховної ради. Отож, “…кожний суддя, у відношенні якого маються щонайменші сумніви в упередженості, зобов’язаний вийти з процесу…
Останнє було залізним приводом для самовідводу судді Ішуніної Л.М. від розгляду судової справи № 760/28584/20, чого остання ганебно уникла, при цьому виявляючи себе вельми зацікавленою особою у результатах розгляду цієї цивільної справи.
З цього витікає те, що суддя Ішуніна Л.М. маніпулює законами України та практикою ЄСПЛ за для прийняття неправосудних судових рішень з метою отримання неправомірної вигоди.
За таких підстав суддя Ішуніна Л.М. не має щонайменшого права і надалі працювати суддею. І уже є не важливим що саме спонукало її до винесення такого неправосудного рішення: божевільність чи бездарність, злочинність чи банальна неграмотність, так як усе з перерахованого не дозволяє даній особі виконувати функції судді. Простіше кажучи, якщо суддя Ішуніна Л.М. усвідомлено маніпулює у такий спосіб законодавством України з корупційних міркувань – тоді її місце в тюрмі. А якщо це все робиться з причин її психічних розладів – тоді місце судді Ішуніної Л.М. в психіатричних лікарнях України. Як бачимо, ВРП, Верховна Рада і Президент тепер мусять прийняти адекватне рішення. Суддя Ішуніна Л.М. за любих цих підстав мусить бути позбавлена своїх повноважень.
Вищенаписане також доказується елементарною не здатністю даної судді ухвалювати, складати та формувати судові рішення. А саме, суддя Ішуніна Л.М. регулярно виносить ухвали, які не відповідають вимогам Наказу ДСА від 20.08.2019 року N 814 (із змінами від 05.08.2020 року N352) “Про затвердження Інструкції з діловодства в місцевих загальних судах, апеляційних судах областей, апеляційних судах міст Києва та Севастополя, Апеляційному суді Автономної Республіки Крим та Вищому спеціалізованому суді України з розгляду цивільних і кримінальних справ”, адже віддруковані її ухвали з двох сторін одного аркушу, назви розділів ухвали виділені жирним кольором, наявні міжрядкові відступи, не вказано де зберігається оригінал ухвали та коли дана ухвала набрала законної сили, немає підпису секретаря суду у такій ухвалі, не вказано скільки в даному рішенні є листочків (аркушів), ухвала не прошита та не опломбована на звороті, немає на пломбі гербової печатки, не вказано в ухвалі “Копія вірна”, або ж – “З оригіналом звірено”.
Усе це заставляє серйозно засумніватися втім, чи даний суддя насправді має юридичну освіту та чи дійсно має дозвіл на здійснення правосуддя?!
Також слід окремо сказати, що суддя Ішуніна Л.М. уже постановила дюжину неправосудних ухвал у даному цивільному провадженні, якими з однієї сторони частково нівелювала кропіткі досягнення громадської організації, а з іншої – умисно перешкодила наповненню державної скарбниці на декілька десятків мільйонів гривень, тим самим послабивши боєздатність наших військ (військової компанії на Сході України) та добробут соціально незахищених верств населення (починаючи від будинків дитини до інтернатів, одиноких, інвалідів, пенсіонерів, ветеранів війни та чорнобильців, перестарілих осіб та осіб, оплата праці яких напряму залежить від наповнення державного бюджету: учні ПТУ та технікумів, студенти ВУЗів, вчителі, бібліотекарі, викладачі державних навчальних закладів, медичні працівники комунальних закладів, прибиральники державних установ, держслужбовці, Армія, силові структури тощо).
Відповідно до ч.1 ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» за №3477-IV від 23.02.2016 року суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського Суду як джерело права. Як роз’яснив Європейський суд з прав людини в рішеннях у справах «Білуха проти України» (заява № 33949/02 від 09.11.2006 року), «Ветштайн проти Швейцарії», «Микаллеф проти Мальти», в демократичному суспільстві суди повинні вселяти довіру. Тому, кожний суддя, у відношенні якого маються щонайменші сумніви в упередженості, зобов’язаний вийти з процесу. Правила, що регулюють відвід суддів, є спробою забезпечення неупередженості судді шляхом усунення будь-яких сумнівів в учасників судового процесу. Ці правила направлені також на усунення будь-яких ознак необ’єктивності судді та слугують зміцненню довіри, яку суди повинні асимілювати в демократичному суспільстві.
У доктрині Європейського суду з прав людини та його практиці «право на суд» охоплює три основні елементи: 1) наявність «суду», який встановлений відповідно до закону і відповідає вимогам незалежності і неупередженості; 2) наявність у суду достатньої компетенції для вирішення всіх аспектів спору чи обвинувачення, до яких застосовується ст.6 Конвенції; 3) особа повинна мати доступ до такого суду.
Згідно з ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка закріплює право на справедливий суд, кожна людина має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.
У відповідності до ст.68 Конституції, кожен зобов’язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи інших людей. У відповідності до ст.64 Конституції (Конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Однак, суддя Ішуніна Л.М. твердо вирішила, що ЦПК України, ЦК України, Конституція України, практика ЄСПЛ та рішення Верховного Суду мусять стати їх власним клондайком.
Саме тому дана суддя, прикриваючись нормами цих самих законів, вдається до відкриття шахрайських судових справ, що б згодом вимагати з учасників провадження по 4000 Євро.
У злочинній погоні за хабарями суддя Ішуніна Л.М. не гребує вищеперерахованими законами, як засобом самозбагачення. Правова вакханалія судді Ішуніної Л.М. напевно благословляється першими особами нашої країни, інакше б вона давно уже сиділа б у тюрмі. І вже не важно, хто насправді стоїть за цим корупційним свавіллям і безчинністю – ВРП чи Президент України, так як саме така безчинність судді Ішуніної Л.М. ганьбить могили десяток тисяч героїчно загиблих бійців АТО, які віддали свої безцінні життя за право решти українського народу жити без ярма на своїх шиях у відповідності до європейських стандартів права. Більше цього, суддя Ішуніна Л.М. саме у такий спосіб сплюндровує добру пам’ять про загиблу Небесну Сотню, нівелюючи своїми диверсійними діями їх героїчні досягнення. Сподіватимемося, що у м.Києві знайдуться виживші ветерани АТО і учасники Майдану, які щодня влаштовуватимуть цій ганебній істоті фекальну люстрацію, якщо ВРП і Президент України не бажають належним чином реагувати на це неподобство у встановлений законом спосіб.
Вищенаписане дає підстави вважати, що суддя Ішуніна Л.М. вчинила кримінальні правопорушення, які передбачені ч.2 ст.364, ч.2 ст.368, ч.2 ст.366, ч.1 ст.256, ч.2 ст.15, ч.5 ст.27 КК України. Однак, якщо врахувати ще й те, що провадження № 2/760/1443/21 також витікає з предмету громадської діяльності особи 2, яка делегована йому Міністерством юстиції України, то протиправну діяльність судді Ішуніної Л.М. слід розцінювати як таку, що направлена на умисне перешкоджання виконанню його громадських обов’язків і тягне за собою додаткову кримінальну відповідальність, що передбачена ст.170 КК України. Крім цього, як для даного випадку, дії судді Ішуніної Л.М. є явно антидержавними, що направлені на підрив довіри громадськості до органів судової влади і керівників держави вцілому, що явно на руку зовнішнім ворогам нашої держави. Суддя Ішуніна Л.М., явно через підривну співпрацю з зовнішнім ворогом, перевищує свої службові повноваження, вимагає хабарі, поширює корупцію, вчиняє службові підроблення, приховує вчинені злочини, виносить неправосудні ухвали, перешкоджає діяльності громадських організацій, надає допомогу кримінальному угрупуванню, вчиняє саботаж і диверсії, грубо порушує присягу судді, тим самим бойкотуючи роботу органів судової влади. Саботаж і бойкотування роботи судових органів прирівнюється до шпіонажу і зраді інтересам держави. Суддя Ішуніна Л.М. умисно вчиняє посадові злочини на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, а також державній, економічній і інформаційній безпеці України. Перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту, шпигунство, надання іноземній державі, іноземній організації або їхнім представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України має безжально каратися, поки не розпочалися воєнні дії в м.Києві. Навмисна протидія нинішній державній політиці суддею Ішуніною Л.М. вже розчарувала частину українців у нинішньому курсі нашого уряду та призводить до агресивної настроєності населення. Зазначене підтверджує, що в діяльності судді Ішуніної Л.М. наявний склад ще одного кримінального правопорушення, що передбачене ч.1 ст.111 КК України. Таким чином, відомості щодо вчинення кримінальних правопорушень суддею Ішуніною Л.М. містить всі ознаки злочину, що передбачені ч.2 ст.364, ч.2 ст.368, ч.2 ст.366, ч.1 ст.396, ч.1 ст.111, ст.170, ч.2 ст.15, ч.5 ст.27 КК України та підлягають невідкладному внесенню до Єдиного реєстру досудових розслідувань і є підставою для початку проведення досудового розслідування. З цього приводу були подані відповідні заяви до ГПД НАБУ, СУ ДБР і ГСУ СБУ про вчинені кримінальні правопорушення суддею Ішуніною Л.М. Крім цього, було прийнято рішення про повідомлення Вищої Ради правосуддя про не належну поведінку судді Ішуніної Л.М., яка грубо порушує присягу судді. Очікуємо результатів адекватного реагування СУ ДБР, ГПД НАБУ і ГСУ СБУ стосовно вчасності внесення відповідних відомостей до ЄРДР, а від Вищої Ради правосуддя — відкриття дисциплінарної справи. Також очікуємо резонансу небайдужої міжнародної і української громадськості та належної реакції не корумпованого мас-медіа.