Суддя Ішуніна Л.М. у полоні наркотиків, сифілісу і маразму

У провадженні судді Солом’янського районного суду м.Києва Ішуніної Л.М знаходяться на розгляді матеріали справи за № 760/28584/20 за позовом особи 1 до особи 2 про захист честі, гідності та ділової репутації.
Повторно вважаючи, що з етичних, медичних і процесуальних міркувань суддя Солом’янського районного суду м.Києва Ішуніна Л.М. не має права розглядати сфабриковану цивільну справу № 760/28584/20, особа 2 за нововиявлених підстав подав 26.02.2021 року повторну заяву про її відвід.
А 01.03.2021 року, особа 1 подав на ім’я судді Солом’янського районного суду м.Києва Ішуніної Л.М. в електронній формі доповнення до заяви від 26.02.2021 року про її відвід, до якої додав два документи як належний і припустимий доказ, в обгрунтування своїх доводів про її відвід.
У своїй заяві від 26.02.2021 року, а також в доповненні до заяви від 01.03.2021 року про відвід судді Ішуніної Л.М. від розгляду судової справи № 760/28584/20 особа 2 зазначав таке.
17.02.2021 року особа 2 ознайомився із судовою справою № 760/28584/20 та встановив, що суддя Ішуніна Л.М. допустила 03.02.2021 року до участі у судове засідання ще трьох представників позивача (крім першого, який власне і подав позовну заяву, та який також неналежним чином оформив свій ордер), які належним чином не завірили своїх документів на представництво інтересів позивача в суді.
Крім цього, що даними особами протиправно було долучено до провадження низку клопотань і заяв, чого вони не мали права робити. Також, що вказані три представники позивача приймали 03.02.2021 року активну участь у судовому засіданні та ініціювали прийняття незаконних рішень бездарною і неадекватною суддею Ішуніною Л.М., чого теж не мали права вчиняти.
Більше цього, особа 2 посилався, як на додаткові підстави для відводу судді Ішуніної Л.М. у судовій справі за № 760/28584/20 на повістку за вих. № 760/28584/20/8323/2021 від 03.02.2021 року, яку повторно було надіслано даною суддею особі 2 без дотримання правил ЦПК України, Закону України “Про судоустрій і статус суддів” та Закону України “Про забезпечення права на справедливий суд” – за підписом секретаря Халіменкової А.Л. (в той час як підписувати повістку мусила суддя Ішуніна Л.М.). І на кінець, особа 2 також посилався, як на додаткові підстави для відводу судді Ішуніної Л.М. у судовій справі за № 760/28584/20 на копію ухвали, яка була надісланою суддею Ішуніною Л.М. за результатами розгляду попередньої заяви про її відвід, яка повторно не відповідала вимогам Інструкції з діловодства в місцевих та апеляційних судах України Державної судової адміністрації України (Наказ від 24.12.2019 № 1196 «Про внесення змін до Інструкції з діловодства в місцевих та апеляційних судах України» з додатком, відповідно до якого затверджуються зміни до Інструкції з діловодства в місцевих та апеляційних судах України, затвердженої наказом ДСА України від 20.08.2019 № 814, які набрали чинності з 01.01.2020 року).
А саме, суддя Ішуніна Л.М. повторно надіслала особі 2 ухвалу у справі № 760/28584/20 від 03.02.2021 року, яка неправильним чином була сформована: текст ухвали був віддрукований з двох сторін 1 аркушу паперу А-4, з наявними міжрядковими відступами, з виділенням окремих слів жирним кольором, без зазначення прізвища секретаря суду, без підпису секретаря суду, без зазначення в ухвалі де зберігається її оригінал. При чому, дана ухвала не була зшитою, не опломбованою, а на пломбі не було вказано скільки містить аркушів дана ухвала, не вказано ПІП судді і секретаря суду, не було підписів секретаря і судді, а також не було гербової печатки. Даних три підстави були абсолютно нововиявленими, на які відповідним чином вчасно зреагував особа 2, подавши свою повторну заяву про відвід судді Ішуніної Л.М. у встановлений ЦПК України строк.
Вказані вище підстави повторно підтверджували глибокий непрофесіоналізм судді Ішуніної Л.М., її юридичну безграмотність, безтолковість, власну зацікавленість у розгляді сфабрикованої судової справи № 760/28584/20, абсолютну неспроможність розглядати вказану справу та її зухвале свавілля і безчинність.
Саме тому особа 2 у своїй повторній заяві від 26.02.2021 року (з доповненням від 01.03.2021 року) посилався не тільки на норми ЦПК України, але і на вимоги Конституції України, висновки ВССУ та практики ЄСПЛ.
Також, особа 2, зачитуючи свою заяву 02.03.2021 року про відвід судді Ішуніної Л.М., в усній формі доповнив її положеннями ст.106 Закону України “Про судоустрій і статус суддів”, яка гарантувала відкриття дисциплінарної справи на дану суддю, якщо вона порушить вимоги щодо відводу і самовідводу, яко і надалі буде не не описувати в своїй ухвалі справжні підстави для її відводу і не буде надавати ним правової оцінки, якщо і надалі не буде вчасно видавати копії своїх неправосудних ухвал, допустить порушення гласності і відкритості судового процесу, розголосить таємниці, що охороняється законом, у тому числі таємниці нарадчої кімнати, або інформації, що стала відомою судді під час розгляду справи, умисно або внаслідок недбалості допустить порушення прав людини і основоположних свобод або інше порушення, що привело до негативних наслідків, допустить поведінку, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, зокрема в питаннях моралі, чесності, непідкупності, недотримання інших норм суддівської етики та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду, прояв неповаги до учасників судового процесу, зволікання з виготовленням вмотивованого судового рішення, несвоєчасне надання суддею копії судового рішення, перешкоджання реалізації прав учасників процесу, порушення засад рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, не зазначення в судовому рішенні мотивів прийняття або відхилення аргументів сторін щодо суті спору, і т.д. А що стосується практики ЄСПЛ, то особа 2 акцентував в своїй заяві на ч.1 ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» за №3477-IV від 23.02.2016 року, завдячуючи чому суди України застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського Суду як джерело права. Адже свою згоду про застосування практики Європейського суду з прав людини було надано Верховною радою України, про що свідчать сотні правових актів, які тлумачать, що коли розглядаються питання, які по-різному трактуються українським законодавством і ЄСПЛ, то українське законодавство мусить уступати практиці ЄСПЛ, як вищому міжнародному праву (в даному прикладі практиці ЄСПЛ має уступити ЦПК України).
02.03.2021 року, за результатами розгляду повторної заяви від 26.02.2021 року (із доповненням від 01.03.2021 року) про відвід судді Солом’янського районного суду м.Києва Ішуніної Л.М. у судовій справі № 760/28584/20, остання винесла неправосудну ухвалу, якою відмовила у задоволенні вказаної заяви. І це попри те, що виносити будь-яке рішення в цей день не можна було з хоча б з тих підстав, що доповнення від 01.03.2021 року до заяви від 26.02.2021 року про відвід судді Ішуніної Л.М. не було долучено до справи суду через халатність працівників загальної канцелярії Солом’янського районного суду м.Києва (не було передано судді Ішуніної Л.М. дане доповнення із головного приміщення суду, яке знаходиться за іншою адресою – на вул. Кривоноса, 25 в м.Києві). Саме на цьому і наполягав особа 2 в судовому засіданні 02.03.2021 року, і що згодом, за вказівкою даної судді було підтверджено секретарем суду в телефонному режимі, однак це суддею Ішуніною Л.М. чомусь було протиправно знехтувано. Крім цього, було явним божевіллям зі сторони судді Ішуніної Л.М. за результатами розгляду заяви від 26.02.2021 року про її відвід, протиправно винести “побічне” рішення – заборонити проводити особі 2 відеозйомку на портативний пристрій особи чотирьох представників позивача, що не було предметом судового розгляду.
Більше цього, в особи 2 суд не питав думки з цього приводу та не оголошував етап розгляду клопотань.
І потім, зачитування особою 2 заяви про відвід судді Ішуніної Л.М. повністю виключало етап подання будь-яких клопотань з будь-якої сторони учасників процесу, якщо вже нічого не говорити про те, що вказаних чотири адвокати на стороні позивача не підтвердили своїх повноважень на участь у судових засіданнях у судовій справі № 760/28584/20 та подали позов, який не мав права був прийнятим судом до розгляду через не встановлення особи справжнього відповідача по справі та місця підсудності справи.
А після проголошення вступної і резулятивної частини такої ганебної ухвали у судовій справі № 760/28584/20, суддя Ішуніна Л.М. знову не надала сторонам провадження копії такої ухвали, оголосивши час і місце проголошення повного тексту ухвали, чого не передбачено нормами ЦПК України.
Тим не менше, суддя Ішуніна Л.М. порушила таємниці нарадчої кімнати, так як продовжувала проводити усі наступні судові засідання, в той час як мала готувати повний текст ухвали. При цьому потрібно особливо зазначити, що суддя Ішуніна Л.М., у хворобливій спішці чим скоріше розглянути нею сфабриковану справу № 760/28584/20, не димлячись на те, що вона на попередньому судовому засіданні задовольнила клопотання особи 2 (через стан здоров’я) щодо обмеження часу на проведення судового засідання впродовж 40 хвилин, 02.03.2021 року проводила дане судове засідання безперервно аж три години і 20 хвилин, при цьому – поза робочий час: з 15 години 00 хвилин до 18 години і 20 хвилин.
Суддя Ішуніна Л.М., при винесенні злочинної ухвали від 02.03.2021 року про відмову у задоволенні заяви від 26.02.2021 року (з доповненням від 01.03.2021 року) про її відвід також спотворила міжнародні і вітчизняні правові акти, які гарантували особі 2 її відвід від розгляду судової справи № 760/28584/20.
Крім цього, дана суддя збрехала в своїй ганебній ухвалі, що нібито підставою для відмови у задоволенні вищевказаної заяви про її відвід слугує те, що особа 2 зловживає процесуальними правами, так як у своїй заяві повторився із підставами для її відводу, що не відповідає дійсності. Останнє легко перевіряється хоча б тим, що три адвокати на стороні позивача залучили до судової справи № 760/28584/20 належним чином не оформлені свої ордери на представництво інтересів позивача та залучили до судової справи низку заяв і клопотань в день проведення останнього судового засідання – 03.02.2021 року. А про цей факт особа 2 дізнався лише 17.02.2021 року, коли на підставі поданого клопотання ознайомився із даною судовою справою. А що стосується вручення особі 2 належним чином не оформленої повістки і копії ухвали, то вони були надіслані поштовою службою лише 19.02.2021 року. А якщо врахувати те, що особа 2 подав заяву про відвід 26.02.2021 року, то встановлених законом 10 днів для подання саме такої заяви він не порушив. З написано підтверджуються факти службового підроблення суддею Ішуніною Л.М., якщо тільки це не є вірною ознакою її параноїдальної шизофренії в стані безперервного її перебігу. Інакше як можна було в своїй ганебній ухвалі від 03.02.2021 року стверджувати протилежне, що начебто усі ці документи були повторенням усього того, що було заявлено особою 2 на судовому засіданні 03.02.2021 року? Якщо притримуватися хворобливої позиції судді Ішуніної Л.М., то дата 03.02.21 року є такою ж як 02.03.2021 року!? За об’єктивних підстав цього аж ніяк не може бути, так як між вказаними вище датами є інтервал в один календарний місяць! Тоді як ще можна пояснити оголошену в ухвалі позицію судді Ішуніної Л.М., яка не вбачає різниці між цими датами? Виходить що суддя Ішуніна Л.М. є безнадійно хвора на всю її мавпячу голову, і що її місце давно в психлікарні. Не зрозуміло лише одне, чому Вища рада правосуддя не поспішає із розглядом трьох дисциплінарних скарг особи 2 за цими самими фактами, рівно як і Президент України Володимир Зеленський (якщо він насмілився підписати наказ про призначення цієї божевільної істоти на посаду судді).
Попри усе це слід зауважити, що як би навіть і не було “об’єктивних” підстав для відводу судді Ішуніної Л.М. від розгляду судової справи № 760/28584/20, то суддя Ішуніна Л.М. все-рівно мусила задовольнити заяву від 26.02.2021 року про її відвід (з доповненням від 01.03.2021 року) на підставі міжнародних правових актів, які є обов’язковими для виконання Україною, у відповідності до укладених міждержавних угод і дозволів Верховної ради. Як зазначає практика ЄСПЛ у своїх відповідних рішеннях, “…кожний суддя, у відношенні якого маються щонайменші сумніви в упередженості, зобов’язаний вийти з процесу…
Останнє було залізним приводом для самовідводу судді Ішуніної Л.М. від розгляду судової справи № 760/28584/20, чого остання знову ганебно уникла, при цьому вчиняючи підроблення, свавілля і безчинність, виявляючи себе вельми зацікавленою особою у результатах розгляду цієї цивільної справи.
З цього витікає, що суддя Ішуніна Л.М. продовжує безкарно маніпулювати законами України та практикою ЄСПЛ за для прийняття неправосудних судових рішень з метою отримання неправомірної вигоди.
За таких підстав суддя Ішуніна Л.М. не має щонайменшого права і надалі працювати суддею.
І уже є не важливим що саме спонукало її до винесення такого неправосудного рішення: божевільність чи бездарність, злочинність чи банальна неграмотність, так як усе з перерахованого не дозволяє даній особі виконувати функції судді. Простіше кажучи, якщо суддя Ішуніна Л.М. усвідомлено маніпулює у такий спосіб законодавством України з корупційних міркувань – тоді її місце в тюрмі.
А якщо це все робиться з причин її психічних розладів – тоді місце судді Ішуніної Л.М. в психлікарнях України. Як бачимо, ВРП, Верховна Рада і Президент України тепер мусять прийняти адекватне рішення.
Суддя Ішуніна Л.М. за любих цих підстав мусить бути позбавлена своїх повноважень. Також, усе це заставляє серйозно засумніватися втім, чи даний суддя насправді має юридичну освіту та чи дійсно має дозвіл на здійснення правосуддя.
Також слід окремо сказати, що суддя Ішуніна Л.М. уже постановила дюжину неправосудних ухвал у даному цивільному провадженні, якими з однієї сторони частково нівелювала кропіткі досягнення громадської організації, а з іншої – умисно перешкодила наповненню державної скарбниці на декілька десятків мільйонів гривень, тим самим послабивши боєздатність наших військ (військової компанії на Сході України) та добробут соціально незахищених верств населення (починаючи від будинків дитини до інтернатів, одиноких, інвалідів, пенсіонерів, ветеранів війни та чорнобильців, перестарілих осіб та осіб, оплата праці яких напряму залежить від наповнення державного бюджету: учні ПТУ та технікумів, студенти ВУЗів, вчителі, бібліотекарі, викладачі державних навчальних закладів, медичні працівники комунальних закладів, прибиральники державних установ, держслужбовці, Армія, силові структури тощо).
В світлі висновку, викладеному у пункті 25 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України», суд зобов’язаний надавати відповідь на кожен із специфічних, доречних та важливих доводів сторін провадження. За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі “Хаджинастасиу проти Греції” національні суди повинні зазначати з достатньою ясністю підстави, на яких ґрунтується їхнє рішення, що, серед іншого, дає стороні можливість ефективно скористатися наявним у неї правом на апеляцію.
Крім цього, аналізуючи порушення судом норм процесуального права практика Європейського суду з прав людини, зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04 відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов’язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов’язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов’язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов’язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі “Суомінен проти Фінляндії”, N 37801/97, п.36, від 1 липня 2003 року).
Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вишестоячою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі “Гірвісаарі проти Фінляндії”, № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року). Гарантії статті 6 § 1 включають зобов’язання судів надавати достатні підстави для винесення рішень (H.v.Belgium (H.проти Бельгії), § 53). Достатні підстави демонструють сторонам, що їх справа була ретельно розглянута. Принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (рішення Суду у справах Мала проти України, no. 4436/07, від 03.07.2014, Богатова проти України, no. 5231/04, від 07.10.2010), ВСУ – 3-194гс16 і 3-271гс16, Петриченко проти України.
Згідно з п.12 висновку №1 (2001) Консультативної Ради Європейських суддів для Комітету Міністрів Ради Європи про стандарти незалежності судових органів та незмінюваність суддів, незалежність судової влади означає повну неупередженість і з боку суддів. При винесенні рішень у судовому розгляді, судді повинні бути безсторонніми, а саме – вільними від будь-яких зв’язків, прихильності чи упередження, що впливає або може сприйматися як таке, що впливає на здатність судді приймати незалежні рішення.
Пунктом 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України за № 8 від 13.06.2007 року «Про незалежність судової влади» встановлено, що відповідно до закону суддя не може брати участь у розгляді справи і підлягає відводу/самовідводу, якщо він заінтересований у результаті розгляду справи або є інші обставини, які виключають сумнів в об’єктивності та неупередженості судді.
Рішенням Європейського Суду у справі «Білуха проти України» (заява № 33949/02 від 09.11.2006 року) встановлено, що відповідно до практики Європейського Суду, наявність безсторонності щодо п.1 ст.6 повинна визначатися за суб’єктивним та об’єктивним критеріями. Відповідно до суб’єктивного критерію, беруться до уваги лише особисті переконання та поведінка окремого судді, тобто чи виявляв суддя упередженість або безсторонність у даній справі. Відповідно до об’єктивного критерію визначається, серед інших аспектів, чи забезпечував суд як такий та його склад, відсутність будь-яких сумнівів у його безсторонності.
Стосовно суб’єктивного критерію, то особиста безсторонність суду презюмується, поки не надано доказів протилежного (рішення у справі «Ветштайн проти Швейцарії», пункт 43). Стосовно об’єктивного критерію, то це означає, що при вирішенні того, чи є у цій справі обґрунтовані причини побоюватися, що певний суддя був небезсторонній. Позиція заінтересованої особи є важливою, але не вирішальною. Вирішальним же є те, чи можна вважати такі побоювання об’єктивно обґрунтованими. Важливим питанням є довіра, яку суди повинні вселяти в громадськість у демократичному суспільстві (рішення у справі «Ветштайн проти Швейцарії» та рішення у справі «Кастілло Альгар проти Іспанії», пункт 45 від 28.10.1998 року).
Згідно п.2.5 «Бангалорських принципів поведінки судді», схвалених резолюцією №2006/23 Економічної та Соціальної Ради ООН від 27.07.2006 року, допускається відвід (самовідвід) судді у тому випадку, якщо у стороннього спостерігача могли б виникнути сумніви в упередженості судді. Відповідно до практики ЄСПЛ (рішення від 09.11.2006 року у справі «Білуга проти України», від 28.10.1999 року у справі «Ветштайн проти Швейцарії») важливим питанням є довіри, яку суди повинні вселяти у громадськість у демократичному суспільстві. Згідно з цією нормою має бути лише унеможливлена участь судді в розгляді справи за наявності у сторони лише сумніву в його неупередженості.
Таким чином, достатньою підставою для відводу/самовідводу є обгрунтоване припущення про існування ризику того, що суддя в силу впливу певних факторів може бути необ’єктивним і упередженим.
Наведене свідчить про те, що підставою для відводу/самовідводу не обов’язково має бути беззаперечно доведений факт не об’єктивності чи зацікавленості судді.
Судді зобов’язані викликати довіру в учасників судового розгляду, а тому будь-який суддя, стосовно якого є підстави для підозри у недостатній неупередженості, повинен брати самовідвід або бути відведеним, чого суддя Ішуніна Л.М. з незрозумілих причин уникає, добре знаючи що особа 2 відкрив на неї декілька кримінальних проваджень за фактами вчинених нею злочинів, що в зайвий раз доводить її пряму зацікавленість у кінцевих результатах вирішення даного судового спору.
Відповідно, суддя Ішуніна Л.М. під час прийняття рішення за повторною заявою особи 2 залишила поза увагою такі засади цивільного провадження як верховенство права, законність, доступ до правосуддя та забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності.
За таких обставин суддя Ішуніна Л.М., постановивши Ухвалу у справі № 760/28584/20 від 03.02.2021 року, якою відмовила у задоволенні заяви особи 2 про її відвід, яка подавалась на підставі п.3,5 ч.1 ст.36, ст.39,40 ЦПК України, Конституції України, Закону України “Про судоустрій і статус суддів”, Закону України “Про забезпечення права на справедливий суд”, ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, фактично істотно порушила вимоги цих самих законів. Правила, що регулюють відвід суддів, є спробою забезпечення неупередженості судді шляхом усунення будь-яких сумнівів в учасників судового процесу. Ці правила направлені також на усунення будь-яких ознак необ’єктивності судді та слугують зміцненню довіри, яку суди повинні асимілювати в демократичному суспільстві.
У доктрині Європейського суду з прав людини та його практиці «право на суд» охоплює три основні елементи: 1) наявність «суду», який встановлений відповідно до закону і відповідає вимогам незалежності і неупередженості; 2) наявність у суду достатньої компетенції для вирішення всіх аспектів спору чи обвинувачення, до яких застосовується ст.6 Конвенції; 3) особа повинна мати доступ до такого суду.
Згідно з ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка закріплює право на справедливий суд, кожна людина має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.
У відповідності до ст.68 Конституції, кожен зобов’язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи інших людей. У відповідності до ст.64 Конституції (Конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Виходячи з вищезазначеного можна прийти до єдиного і правильного висновку, що суддя Ішуніна Л.М. умисно чи то через брак мізків, психічні розлади, потенційний бандитизм або через неабияку твердолобість порушує міжнародні і вітчизняні норми права, тим самим плюючи на могили десяток тисяч героїчно загиблих бійців АТО, які віддали свої безцінні життя за право решти українського народу жити без ярма на своїх шиях у відповідності до європейських стандартів права. Більше цього, суддя Ішуніна Л.М. саме у такий підлий спосіб сплюндровує добру пам’ять про загиблу Небесну Сотню, нівелюючи своїми диверсійними діями їх героїчні досягнення. Сподіватимемося, що у м.Києві знайдуться виживші ветерани АТО і учасники Майдану, які щодня влаштовуватимуть цій збоченці фекальну люстрацію, якщо ВРП і Президент України не бажають належним чином реагувати на це неподобство у встановлений законом спосіб.
Вищенаписане дає підстави вважати, що суддя Ішуніна Л.М. знову вчинила кримінальні правопорушення, які передбачені ч.2 ст.364, ч.2 ст.368, ч.2 ст.366, ч.1 ст.256, ч.2 ст.15, ч.5 ст.27 КК України. Однак, якщо врахувати ще й те, що провадження № 2/760/1443/21 також витікає з предмету громадської діяльності особи 2, яка делегована йому Міністерством юстиції України, то протиправну діяльність судді Ішуніної Л.М. слід розцінювати як таку, що направлена на умисне перешкоджання виконанню його громадських обов’язків і тягне за собою додаткову кримінальну відповідальність, що передбачена ст.170 КК України. Крім цього, як для даного випадку, дії судді Ішуніної Л.М. є явно антидержавними, що направлені на підрив довіри громадськості до органів судової влади і керівників держави в цілому, що явно на руку зовнішнім ворогам нашої держави. Суддя Ішуніна Л.М., явно через підривну співпрацю з зовнішнім ворогом, перевищує свої службові повноваження, культивує і поширює корупцію, вчиняє підроблення, приховує причини для її самовідводу, незаконно відмовляє у задоволенні заяв про її відвід від розгляду цивільного провадження, виносить неправосудні ухвали, перешкоджає діяльності громадських організацій, надає допомогу кримінальному угрупуванню, шкодить життю і здоров’ю учасникам провадження, вчиняє саботаж і диверсії, грубо порушує присягу судді, тим самим бойкотуючи роботу органів судової влади. Саботаж і бойкотування роботи судових органів прирівнюється до шпіонажу і зраді інтересам держави. Суддя Ішуніна Л.М. умисно вчиняє посадові злочини на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, а також державній, економічній і інформаційній безпеці України. Перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту, шпигунство, надання іноземній державі, іноземній організації або їхнім представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України має безжально каратися, поки не розпочалися воєнні дії в м.Києві. Навмисна протидія нинішній державній політиці суддею Ішуніною Л.М. вже розчарувала частину українців у нинішньому курсі нашого уряду та призводить до агресивної настроєності населення. Зазначене підтверджує, що в діяльності судді Ішуніної Л.М. наявний склад ще одного кримінального правопорушення, що передбачене ч.1 ст.111 КК України. Таким чином, відомості щодо вчинення кримінальних правопорушень суддею Ішуніною Л.М. містить всі ознаки злочину, що передбачені ч.2 ст.364, ч.2 ст.368, ч.2 ст.366, ч.1 ст.256, ч.1 ст.111, ст.170, ч.2 ст.15, ч.5 ст.27 КК України та підлягають невідкладному внесенню до Єдиного реєстру досудових розслідувань і є підставою для початку проведення досудового розслідування. З цього приводу були подані відповідні заяви до ГПД НАБУ, СУ ДБР і ГСУ СБУ про вчинені кримінальні правопорушення суддею Ішуніною Л.М. Крім цього, було прийнято рішення про повідомлення Вищої Ради правосуддя про не належну поведінку судді Ішуніної Л.М., яка грубо порушує присягу судді. Очікуємо результатів адекватного реагування СУ ДБР, ГПД НАБУ і ГСУ СБУ стосовно вчасності внесення відповідних відомостей до ЄРДР, а від Вищої Ради правосуддя — відкриття дисциплінарної справи. Також очікуємо резонансу небайдужої міжнародної і української громадськості та належної реакції не корумпованого мас-медіа.