Кепкал Л.І., Кияшко О.А., Васильєва М.А. Безмозкий мотлох

У провадженні Першого СВ ТУ ДБР перебуває на досудовому розслідуванні кримінальне провадження
№ 52018000000000173 від 28.02.2018 року за ознаками вчинених слідчим суддею Шевченківського районного суду м.Києва Хардіною Оксаною Петрівною кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.375 КК України.
20.06.2019 року у порушення ст. 55, 56, 21, 110, 214, 220, 284, 534, 535 КПК України, Рекомендацій 8 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо допомоги потерпілим від злочинів від 14.06.2006 року, статті 57 Конституції України, слідчий Першого СВ ТУ ДБР Коциба М.Л. в черговий раз закрив кримінальне провадження за № 52019000000000173 від 28.02.2018 року.
Вважаючи Постанову слідчого Коциба М.Л. від 20.06.2019 року про закриття провадження № 52018000000000173 від 28.02.2018 року незаконною, а відтак підлягаючою до скасування у судовому порядку, особа 1 подав 03.07.2019 року скаргу за вих.№ 3298/03 до Печерського районного суду м.Києва.
У своїй скарзі за вих. № 3298/03 від 03.07.2019 року особа 1 акцентував увагу слідчого судді на тому, що слідчий Коциба М.Л. перед тим як закрити провадження за № 52018000000000173 від 28.02.2018 року не вчинив наступних обов’язкових слідчих і процесуальних дій:
1) при виконанні вимог ухвали у справі № 760/15376/17 від 16.02.2018 року, яку було винесено слідчим суддею за результатами розгляду скарги на бездіяльність керівника ГПД НАБУ, яка виразилася у не внесенні до ЄРДР відомостей заяви за вих.№ 1612/27 від 31.07.2017 року про вчинене правопорушення, слідчий Коциба М.Л. переплутала її номер і дату, що призвело до не виконання актуальної ухвали суду – не внесення до ЄРДР відомостей справжньої заяви про вчинення правопорушення та не проведення за цими самими відомостями адекватного і неупередженого досудового розслідування;
2) слідчий вніс до ЄРДР відомості заяви про вчинене правопорушення за вих.№ 1627/02 від 28.07.2017 року, яка не була підставою для винесення Ухвали у судовій справі № 760/15376/17 від 16.02.2018 року;
3) слідчий не виконав вимог Ухвали у судовій справі № 760/15376/17 від 16.02.2018 року;
4) слідчий не вніс до ЄРДР відомостей заяви про вчинене правопорушення за вих.№ 1612/27 від 31.07.2017 року, яка і була підставою для винесення Ухвали у справі №760/15376/17 від 16.02.2018 року;
5) не повідомив особу 1 про початок досудового розслідування;
6) не вручив особі 1 жодного витягу з ЄРДР;
7) не визначив процесуальний статус особи 1 у даному кримінальному провадженні;
8) не надав особі 1 Пам’ятки про процесуальні права та обов’язки потерпілого у кримінальному провадженні, при цьому і не винісши Постанови про не визнання особи 1 потерпілим у провадженні;
9) не складав план ведення досудового розслідування та не узгоджував його із керівником;
10) жодного разу не допитав особу 1 у даному кримінальному провадженні;
11) жодного разу не допитав широкого кола існуючих свідків у вказаному вище кримінальному провадженні;
12) проводив досудове розслідування за надуманою заявою про вчинене кримінальне правопорушення за вих. № 1627/02 від 28.07.2017 року, яка насправді не була підставою для винесення Ухвали у судовій справі № 760/15376/17 від 16.02.2018 року;
13) не проводив досудового розслідування за справжньою заявою особи 1 про вчинене кримінальне правопорушення за вих. № 1612/27 від 31.07.2017 року, яка і стала підставою для винесення Ухвали у судовій справі № 760/15376/17 від 16.02.2018 року;
14) слідчий не вніс до ЄРДР відомостей заяви за вих. № 1612/27 від 31.07.2017 року про вчинені кримінальні правопорушення за кваліфікацією – ст.364, ст.366, ст.396, ст.111 КК України;
15) не проводив розслідування за статтями вчиненого злочину – ст.364, ст.366, ст.396, ст.111 КК України;
16) не повідомив прокурора про потребу у зміні підслідності частини кримінальних проваджень до СБУ і ДБР за кваліфікаціями вчиненого злочину, які особа 1 зазначав у заяві за вих. № 1612/27;
17) неправомірно утримував матеріали кримінального провадження за не підслідними ДБР кваліфікаціями вчиненого злочину – ст.364, 111 КК України;
18) не розглянув в порядку ст.220 КПК подану особою 1 заяву за вих. № 1627/02 від 28.07.2017 року;
19) не надав особі 1 відповіді в порядку ст.220 КПК на заяву за вих. № 1627/02 від 28.07.2017 року;
20) не розглянув в порядку ст.220 КПК подану особою 1 заяву за вих. № 2264/22 від 22.03.2018 року;
21) не надав особі 1 відповіді в порядку ст.220 КПК на заяву за вих. № 2264/22 від 22.03.2018 року;
22) не розглянув в порядку ст.220 КПК подану особою 1 заяву за вих. № 2381/17 від 17.05.2018 року;
23) не надав особі 1 відповіді в порядку ст.220 КПК на заяву за вих. № 2381/17 від 17.05.2018 року;
24) не дослідив і не надав правової оцінки кожному із фактів, які особа 1 зазначав у своїй заяві за вих. № 1612/02 від 31.07.2017 року про вчинене кримінальне правопорушення;
25) не допитав фігуранта у провадженні щодо суті порушених особою 1 питань у заяві за вих. № 1612/02;
26) не проводив перехресних (одночасних) допитів фігуранта із учасниками провадження;
27) не витребовував матеріали судової справи за № 761/17075/17 і не досліджував їх;
28) не призначив для особи 1 судово-медичної експертизи у відповідності до отриманого ушкодження здоров’я по вині фігуранта у справі провадження;
29) не надав особі 1 можливості залучити до провадження наявні у нього докази вчиненого злочину;
30) не надав особі 1 можливості долучити до провадження документи, які доказують факт отриманого ним ушкодження здоров’я по вині фігуранта у провадженні;
31) не надав особі 1 можливості долучити до провадження документи, які доказують факт отримання матеріальних і моральних збитків у даному кримінальному провадженні.
20.06.2019 року слідчий Коциба М.Л. закрив провадження за № 52018000000000173 від 28.02.2018 року, не вчинивши низки обов’язкових процесуальних і слідчих дій, відсторонивши особу 1 від участі в ньому. Слідчий Коциба М.Л. своєю передчасною Постановою від 20.06.2019 року про закриття провадження № 52018000000000173 від 28.02.2018 року також порушив вимоги ст.110 КПК України.
У відповідності до п.5 ст.110 КПК України, Постанова слідчого мусить складатися з:
1) вступної частини, яка повинна містити відомості про:
а) місце і час прийняття постанови;
в) прізвище, ім’я, по батькові, посаду осіб, що проходять фігурантами по справі;
2) мотивувальної частини, яка повинна містити відомості про:
а) зміст обставин, які є підставами для прийняття Постанови;
б) мотиви прийняття Постанови, їх обгрунтування та посилання на положення Кодексу;
в) резолютивної частини, яка повинна містити відомості про:
– зміст прийнятого процесуального рішення;
– місце та час (строки) його виконання;
– особу, яким належить виконати Постанову тощо, чого майже не має у Постанові від 20.06.2019 року слідчої Коциби М.Л. про закриття провадження № 52018000000000173 від 28.02.2018 року.
Всупереч вимогам п.5 ст.110 КПК, у Постанові від 20.06.2019 року слідчого Коциби М.Л. відсутні:
– короткий опис заяви за вих.№ 1612/27 від 31.07.2017 року про вчинення кримінальних правопорушень;
– контактний номер телефона слідчого;
– перелік проведених слідчих дій;
– причини не проведення допиту заявників, свідків, потерпілих;
– причини не проведення експертизи наявних доказів;
– причини не надання особі 1 витягу з ЄРДР та Пам’ятки про права і обов’язки потерпілого у провадженні;
– правова оцінка незаконним діям фігуранта у провадженні;
– правова оцінка доказам у кримінальному провадженні;
– реєстраційний номер та дата реєстрації Постанови;
– підпис керівника підрозділу;
– печатка органу досудового розслідування.
Згідно з ч.5 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладених у постановах Верховного суду України, є обов’язковими для всіх суб’єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Саме про це йдеться в долученій особою 1 до справи провадження копії рішення Верховного Суду у провадженні № К/9901/68791/18 від 11.01.2019 року, якою було відмовлено у прийнятті касаційної скарги голови КМДА Кличка В.В., так як остання не відповідала поняттю процесуального документу (не було правильним чином завірено додатки до касаційної скарги та саму скаргу, у відповідності до вимог Наказу Міністра юстиції України за № 1000/5 від 18.06.2015 року «Про затвердження правил організації діловодства та архівного зберігання документів у державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях» (із змінами і доповненнями, внесеними наказом Міністерства юстиції України від 04.07.2018 року за № 2277/5), а також Постанови Кабінету Міністрів України від 17.01.2018 року за №55 про «Деякі питання документування управлінської діяльності).
Слідчий Коциба М.Л. також належним чином не завірив свою Постанову від 20.06.2019 року, адже в даній Постанові відсутній реєстраційний номер та дата, в правому верхньому куті відсутній напис «З оригіналом згідно», немає підпису і ПІП особи, що створювала копію цієї Постанови, не вказана посада особи, яка створювала дану копію Постанови, відсутній підпис, ПІП і посада керівника органу досудового розслідування, який мусив бути ознайомленим з даною копією Постанови, немає печатки органу досудового розслідування.
Усе це, за аналогією з рішенням Верховного Суду у провадженні № К/9901/68791/18 від 11.01.2019 року, мало б стати окремою підставою для скасування Постанови слідчого.
Також, в Постанові від 20.06.2019 року слідчого Коциби М.Л. не вказано змісту обставин, які є підставами для прийняття подібної Постанови та мотивів її прийняття, їх обгрунтування та посилання на положення Кодексу. Проте, обставини, які особа 1 виклав у заяві про вчинення кримінального правопорушення не стали предметом належного досудового розслідування. Винесена Постанова від 20.06.2019 року слідчого Коциба М.Л. про закриття кримінального провадження № 52018000000000173 від 28.02.2018 року не відповідає жодним нормам КПК та Конституції України, являється по суті не вмотивованою, а її зміст не відповідає фактичним обставинам справи. Слідчий Коциба М.Л. з однієї сторони виклав у своїй передчасній Постанові від 20.06.2019 року сумнівні та не перевірені факти, що є не припустимим, оскільки порушує імперативні засади КПК України.
Відповідно трьом Ухвалам колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у провадженнях № 11-сс/824/939/2020 від 13.02.2020 року, № 11-сс/824/4003/2020 від 31.08.2020 року та № 11-сс/824/382/2020 від 29.01.2020 року, а також відповідно положенню ч.1 ст.219 КПК України, «Строк досудового розслідування обчислюється з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань до дня звернення до суду з обвинувальним актом, клопотанням про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, клопотанням про звільнення особи від кримінальної відповідальності або до дня ухвалення рішення про закриття кримінального провадження». Однак, слідчий Коциба М.Л. досі не вніс до ЄРДР відомостей справжньої заяви за вих. № 1612/27 від 31.07.2017 року про вчинення кримінального правопорушення, а відповідно відлік часу у даному досудовому розслідуванні ще не наступив.
А якщо це так, тоді досудового розслідування у кримінальному провадженні № 52018000000000173 від 28.02.2018 року як такого ще не розпочиналось.
Аналогічна ситуація спостерігається і з іншими Ухвалами колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у провадженнях № 11-сс/796/1054/2018 від 06.02.2018 року та № 11-сс/796/1527/2018 від 13.03.2018 року, які разом із ч.1 ст.303 КПК України та Узагальненням про практику розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність органів досудового розслідування або прокурора під час досудового розслідування ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ (Лист від 12.01.2017 року за № 9-49/0/4-17) стверджують, що якщо потерпілий ініціює перед слідчим внесення до ЄРДР усіх статтей вчиненого злочину, які ним вказувалися у заяві про вчинення кримінального правопорушення, то слідчий зобов’язаний це зробити в обов’язковому порядку, виходячи з Наказу ГПУ за № 298 від 20.06.2020 року та на підставі ч.5 ст.214 КПК, чого слідчий Коциба М.Л. з незрозумілих причин не вчинив, досі не розглянувши трьох заяв особи 1, які той подавав в порядку ст.220 КПК України про вчинення інших процесуальних дій, які даний слідчий був зобов’язаним вчинити у визначений законом строк, тим самим саботуючи проведення досудового розслідування та приховуючи вчинені злочини фігуранта у вказаному провадженні.
Виходячи з вищеприведеного, три різні колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду уже скасували три ухвали першої інстанції, не дивлячись на позицію ст.219 КПК України, яка дозволяє припиняти досудове розслідування навіть на «нульовій точці», якщо термін досудового розслідування уже вичерпаний. В той же самий час, враховуючи що слідча не виконала первинної ухвали суду та не внесла до ЄРДР усіх кваліфікуючих статтей вчиненого злочину, які особа 1 зазначав в своїй заяві про вчинення кримінальних правопорушень та які були перерахованими в ухвалі слідчого судді першої інстанції, то і «старту» досудового розслідування також не могло розпочатися.
У відповідності до вимог ст.35 КПК, автоматизованою системою документообігу Печерського районного суду м.Києва, судова справа № 757/35026/19-к була розподіленою на слідчого суддю Бортницьку В.В.
11.11.2020 року, всупереч вимогам ст. 2, 9, 21-23, 26, 55, 56, 110, 214, 284, 303, 304, 306, 534, 535 КПК України, після протиправного утримування скарги за вих. № 3298/03 від 03.07.2019 року без належного розгляду впродовж п’яти з половиною місяців (при тому всьому що дану скаргу раніше тримав без розгляду протягом 1,5 років слідчий суддя Білоцерківець О.А., а згодом взяв самовідвід), суддя Бортницька Віта Вікторівна винесла без участі особи 1 ухвалу у судовій справі № 757/35026/19-к, якою залишила скаргу на Постанову від 20.06.2019 року про закриття кримінального провадження № 52018000000000173 від 28.02.2018 року без задоволення.
Своє рішення у судовій справі № 757/35026/19-к від 11.11.2020 року слідча суддя Бортницька В.В. обгрунтовує тим, що «…з метою повного, неупередженого та об’єктивного досудового розслідування органом досудового розслідування було надано доручення Солом’янському УП ГУ НП в м.Києві про проведення слідчих (розшукових) дій, зокрема для допиту заявника… в якості свідка в кримінальному провадженні № 52018000000000173 від 28.02.2018 року, однак останній працівникам поліції дверей не відчинив, на телефонні дзвінки не відповідав». Також, слідча суддя Бортницька В.В. в своїй ухвалі неправомірно зазначає, що «Доводи скарги заявника… про неповноту та однобічність досудового розслідування зводяться до загальних формулювань, оскільки останній у скарзі не зазначає жодної слідчої (процесуальної) дії, яку б належало провести під час досудового розслідування і яким чином це могло вплинути на правильність висновків про закриття кримінального провадження. Слідчий суддя критично ставиться до тверджень заявника, що слідчий в межах кримінального провадження не здійснив цілий ряд процесуальних дій, оскільки в розрізі обставин, які було необхідно перевірити в межах досудового розслідування, вони не несли суттєвої необхідності. Крім того, сама заява… заявника про злочин зводиться до незгоди з прийнятим суддею рішенням».
Насправді ж, усе це не відповідає дійсності, так як особа 1 у своїй скарзі на Постанову від 20.06.2019 року слідчого Коциби М.Л. вказував 30 пунктів, майже кожен з яких відносився до слідчих і процесуальних дій,
які являлися обов’язковими для виконання. Останнє констатовано вимогами ст. 55, 56 КПК України (так як у провадженні відсутня Постанова слідчого про не визнання особи 1 потерпілим у провадженні), ст.220 КПК України та ст.129 Конституції України. Однак, по своїй суті, слідчий не вчиняв потрібних процесуальних і слідчих дій у кримінальному провадженні №52018000000000173 від 28.02.2018 року, а суддя Бортницька В.В. приховала цей факт. Більше цього, суддя Бортницька В.В., відповідно вимогам статті 129-1 Конституції України, уникла свого прямого обов’язку – контролю за виконанням рішення суду, якого на момент розгляду даної судової справи слідчий чомусь не виконав).
Суддя Бортницька В.В. добре знала про те, що слідчий Коциба М.Л. не виконав вимог ухвали суду, адже не вніс до ЄРДР жодної кваліфікуючої статті вчиненого злочину, якщо вже нічого не казати про те, що слідчий переплутав заяви про вчинення кримінального правопорушення і ухвали слідчих суддів, при цьому нічого не зробивши для того, що б слідчий скорився вимогам закону та виконав ухвалу суду, однак зробила усе можливе аби перешкодити виконанню у майбутньому не виконаної ухвали суду, постановивши неправосудну ухвалу.
Викладені суддею Бортницькою В.В. обставини в ухвалі у судовій справі № 757/35026/19-к від 11.11.2020 року не відповідають фактичним обставинам справи, а доводи судді по своїй суті є абсурдними. Наприклад, суддю Бортницьку В.В. чомусь анітрохи не здивувало те, що слідчий вніс до ЄРДР ч.1 ст.375 КК України, якої взагалі не було зазначено в заяві особи 1 про вчинення кримінального правопорушення. Також, суддя не надала правової оцінки тому, що у своїй Постанові від 20.06.2019 року слідчий Коциба М.Л. посилається як на підставу закриття даного кримінального провадження на не відкриття особою 1 дверей уповноваженій особі з поліції для проведення його допиту, в той час як належного і припустимого доказу цьому досі не має у провадженні, а також що КПК не містить жодної правової норми, яка б дозволяла слідчому закривати кримінальне провадження через не явку заявника на допит. Неправдивість твердження слідчого судді у цьому прикладі спростовується і тим, що дзвінка до квартири особи 1 насправді не існує (не було встановлено після його пошкодження). Це саме стосується і телефонного дзвінка, якого особа 1 не міг не прийняти хоча б у тій причині, що особі 1 не відомі номери телефонів працівників УП Солом’янського ГУ НП в м.Києві. Також, суддя неправдиво в своїй ухвалі стверджує, що нібито кримінальне провадження можна закривати через не явку заявника на допит до слідчого, так як саме таких норм КПК у собі не містить, однак містить статті Кодексу, які дозволяють слідчому зробити привід або накласти грошове с тягнення на заявника. Крім цього, суддя Бортницька В.В. не надала правової оцінки і тому, що у кримінальному провадженні відсутня Постанова про не визнання особи 1 потерпілим, однак слідчий чомусь настоював на проведенні допиту заявника виключно в якості свідка. Не витримує критики і те, що не дивлячись на вимоги ч.1 ст.214 КПК України, якою передбачено вручення заявникові витягу з ЄРДР, останній досі не отримав від слідчого саме такого витягу, а слідча суддя Бортницька В.В. проігнорувала цей факт та про це жодного слова в ухвалі не зазначила.
В рівній мірі це саме стосується і Пам’ятки про процесуальні права і обов’язки потерпілого у провадженні, якої в силу вимог ст.55, 56 КПК України слідчий мусив вручити особі 1 в момент отримання від нього заяви про вчинення кримінального правопорушення, чого слідчий досі не зробив, а суддя Бортницька В.В. цей момент умисно упустила і в ухвалі нічого не зазначила.
Суддя також в своїй ухвалі не відобразила того, що слідчий Коциба М.Л. не розглянув трьох заяв, які особа 1 подавав в порядку ст.220 КПК України, та відповідей на них досі не надав.
Відповідно вимогам ч.3 ст.415 КПК, висновки і мотиви, з яких були скасованими рішення, є обов’язковими для суду першої інстанції, при новому розгляді. Так само, дані рішення (вказівки) апеляційної інстанції є обов’язковими для виконання будь-яким органом досудового розслідування. За таких обставин, слідчий, не виконавши вказівок колегії суддів апеляційної інстанції щодо внесення до ЄРДР відомостей про вчинення декількох правопорушень, а не лише одного (за ч.1 ст.375 КК України), тим самим унеможливлює перевірку обставин дотримання процесуального порядку закриття кримінального провадження, а також дійсність підстав його закриття.
Останнє не відповідає завданням та засадам кримінального провадження, передбаченим ст. 2,9 КПК України, а також практиці ЄСПЛ стосовно ефективності проведеного досудового розслідування. А оскільки ухвалою Київського апеляційного суду у провадженні № 11-сс/824/963/20 від 15.07.2020 року уже скасовувалася ухвала судді першої інстанції у цьому самому провадженні, а суддя Бортницька В.В. приховала цей ключовий момент від надання правової оцінки, то є усі підстави вважати її ухвалу такою, що порушує норми матеріального і процесуального права.
В певній мірі це також стосується і порушеного права особи 1 на участь у судовому засіданні з розгляду його скарги на закриття кримінального провадження, що гарантується нормами ст.306 КПК. Однак, суддя Печерського районного суду м.Києва Бортницька В.В. винесла Ухвалу у судовій справі № 757/35026/19-к від 11.11.2020 року без обов’язкової участі особи 1 у судовому засіданні, не дивлячись на те, що за подібні порушення її ухвали уже скасовувалися Київським апеляційним судом. Тим паче, що суддя Бортницька В.В. відсторонила особу 1 від участі у судовому розгляді його скарги шляхом підроблення: спершу повідомила особу 1 про призначення судового засідання, однак згодом, посилаючись на карантин у Печерському районному суді м.Києва, шляхом шантажу запропонувала особі 1 подати клопотання про проведення судового засідання без його участі, від чого особа 1 відмовився. Тоді, суддя Бортницька В.В. імітувала відкладення розгляду судової справи за № 757/35026/19-к і порадила особі 1 чекати наступну повістку з новою датою розгляду його скарги, яка мала припадати у період закінчення карантину. Однак, як згодом з’ясувалося, що розгляд судової справи за № 757/35026/19-к насправді не переносився, а його ніби то було проведено 11.11.2020 року без участі скаржника за фактом його не явки.
Попри це, як уже зазначалося у попередніх ухвалах Київського апеляційного суду, якими скасовувалися подібного роду неправосудні ухвали судді Бортницької В.В., що остання “…причин неявки особи 1 у призначене судове засідання не з’ясовувала, а також не розглядала можливість відкладення розгляду скарги через його відсутність. Більше того, заходів для відкладення розгляду даної скарги та повторного виклику особи 1 у судове засідання слідчим суддею вжито не було. Посилання судді Бортницької В.В. на те, що суддя вимушена була розглядати дану скаргу за відсутності скаржника через обмежений строк розгляду такого роду скарги, який визначений ч.3 ст.306 КПК України, не заслуговує на увагу, так як даний суддя протримала у себе без належного розгляду цю саму скаргу майже п’ять календарних місяців, в той час як ч.2 ст.306 КПК вимагала проведення розгляду скарги до 5 (п’яти) календарних днів”.
Закриття кримінального провадженні є одним із способів його остаточного вирішення, а тому провадження може бути закрито лише після всебічного, повного і об’єктивного дослідження обставин справи та оцінки слідчим всіх зібраних та перевірених доказів (ст.2, 284 КПК України).
Суддя Бортницька В.В. під час прийняття рішення за скаргою особи 1 залишила поза увагою такі засади кримінального провадження як верховенство права, законність та доступ до правосуддя.
За таких обставин, слідчий суддя Печерського районного суду м.Києва Бортницька В.В., постановивши Ухвалу у судовій справі № 757/35026/19-к від 11.11.2020 року, якою залишила скаргу особи 1 без задоволення, фактично істотно порушила вимоги кримінально-процесуального закону, що згідно вимог ст. 409, 412 КПК передбачало скасування такої ухвали.
Враховуючи наявність об’єктивних підстав для скасування неправосудної ухвали слідчої судді Печерського районного суду м.Києва Бортницької В.В. у судовій справі № 757/35026/19-к від 11.11.2020 року про відмову в задоволенні скарги на Постанову слідчого Першого СВ ТУ ДБР Коциби М.Л. від 20.06.2019 року про закриття кримінального провадження № 52018000000000173 від 28.02.2018 року, особа 1 подав 19.01.2021 року апеляційну скаргу за вих. № 4154/18 до Київського апеляційного суду, якій був системою авторозподілу призначеним номер провадження 11-сс/824/1280/2021, а 30.03.2021 року – подав доповнення до вказаної апеляційної скарги за вих. № 4318/30.
У своїй апеляційній скарзі за вих. № 4154/18 від 19.01.2021 року (з доповненням за вих. № 4318/30 від 30.03.2021 року) особа 1 зазначав, що дана скарга подається у зв’язку з неправильним застосуванням Печерським районним судом м.Києва норм матеріального права і порушення норм процесуального права, винесенням незаконної ухвали у судовій справі № 757/35026/19-к від 11.11.2020 року без обов’язкової участі скаржника, з порушенням таємниці нарадчої кімнати, на підставі ч.8 ст.129, ст. 129-1, 55, 57, 60, 64, 68 Конституції України, при цьому керуючись ст.ст. 2, 7, 9, 11, 21, 22, 23, 26, 55, 56, 110, 117, 214, 220, 303-307, 350, 392, 393, 395, 396, 398, 407, 409, 410, 413, 422, 447 КПК України, Рекомендаціями 8 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо допомоги потерпілим від злочинів від 14.06.2006 року, Узагальненням про практику розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність органів досудового розслідування або прокурора під час досудового розслідування ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ (Лист від 12.01.2017 року за № 9-49/0/4-17) та Конвенцією про захист прав і основоположних свобод людини.
Крім цього, особа 1 в прохальній частині своєї апеляційної скарги акцентував увагу колегії суддів апеляційної палати з розгляду кримінальних справ на максимальний строк розгляду даної категорії скарг до 14 днів, або у відповідності до пункту 2.3.36 Засад використання автоматизованої системи документообігу, п.2.3.50 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, що затверджений рішенням Ради суддів України від 26.11.2010 року № 30 (зі змінами) передати дану судову справу для повторного авторозподілу (шляхом винесення відповідного Розпорядження керівником апарату суду та на підставі погодження Головою суду Акту прийняття — передачі судової справи).
Однак, з метою помсти за громадську діяльність особи 1, колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі головуючого судді Кепкал Людмили Іванівни та суддів Кияшко Олександра Анатолійовича і Васильєвої Маргарити Анатоліївни розгляд даної судової справи регулярно саботують. А саме, дізнавшись від особи 1 що він перебуває на вкрай дорогому лікуванні і що кожний такий приїзд на судове засідання обходиться йому на майже тисячу грн., судді Кепкал Л.І., Кияшко О.А. та Васильєва М.А. методично відкладають розгляд даної судової справи впродовж трьох календарних місяців. А причиною для чергового перенесення такого судового засідання є нібито не надання Печерським районним судом м.Києва матеріалів судової справи за № 757/35026/19-к від 11.11.2020 року.
Особа 1, небезпідставно запідозривши суддів Кепкал Л.І., Кияшко О.А. і Васильєву М.А. в зухвалій брехні та переслідуванні, звернувся до системи “Пошуку справ, призначених для розгляду”, що розміщена на веб-сайті Київського апеляційного суду та встановив, що станом на мінус три судових засідання матеріали судової справи за № 757/35026/19-к від 11.11.2020 року все-таки надійшли в розпорядження даної колегії суддів-аферистів (26.03.2021 року). Тому, на підставі цього прецеденту, а також на підґрунті багатьох інших подібних подій (протиправна відмова у задоволенні серії апеляційних скарг на ухвали слідчих суддів щодо відмови у задоволенні скарг на бездіяльність детективів, яка виразилася у не внесенні відомостей до ЄРДР, безграмотність даних суддів, неповага даних суддів до учасників провадження, не надання або ж невчасне надання копій ухвал суду, незаконна відмова у задоволенні заяв про відвід, умисне затягування розгляду судових справ на вкрай нерозумний строк, невиправдана затримка розгляду уже призначених справ на 1,5-3 години, порушення даними суддями Бангалорських правил поведінки судді тощо), особа 1 заявив 15.04.2021 року суддям Кепкал Л.І., Кияшко О.А. і Васильєвій М.А. відвід, які у зухвале порушення вимог ст.75-82, 322 КПК України відмовилися вислухати повний текст саме такої заяви та не відлучалися в нарадчу кімнату для прийняття рішення за фактом зробленої особою 1 заяви про відвід, супроводжуючи це погрозами на адресу особи 1, з безпідставним перенесенням даного судового засідання.
29.04.2021 року судді Кепкал Л.І., Кияшко О.А. і Васильєва М.А. пішли на поступки особі 1 та прийняли рішення вислухали його заяву від 15.04.2021 року про відвід даним суддям, однак в процесі заслуховування такої заяви чомусь прийняли безпрецедентне рішення – не дозволяти проводити відеозапис даного судового засідання на портативний пристрій заявника. При чому, особі 1 не дозволялося приймати участь в обговоренні питання щодо можливості проведення відеозапису даного судового засідання на його приватний портативний пристрій, а його спроби доказати протиправність даних дій зі сторони вказаних суддів – відразу ж закінчувалися черговими погрозами на його адресу.
При цьому слід окремо зазначити, що власне і доводить абсолютну ненормальність суддів Кепкал Л.І., Кияшко О.А. і Васильєвої М.А., які впродовж багатьох років уже розглянули сотні подібних судових справ за безпосередньою участю особи 1, однак в жодному із них питання про неможливість проведення відеозапису їх судових засідань ще не піднімалось, тим паче – без участі сторін провадження.
За таких підстав можна стверджувати, що у суддів Кепкал Л.І., Кияшко О.А. і Васильєвої М.А. наявний синдром роздвоєння особистості: в одному випадку вони дозволяють безперешкодно знімати їх судові засідання на портативні записуючі пристрої, а в інших випадках – ні. І чи не випадково це, адже саме на цьому судовому засіданні, на якому було обмежено особу 1 в правах, активно обговорювалися питання не декларування вкрай великих доходів судді Кияшко О.А., про корупцію, царські маєтки мами та тещі даного судді?
У такому разі виникає справедливе і слушне запитання до ВРП, хто саме з них надає право цим трьом безмозким мавпам шкодити людям, да ще й отримувати за це свавілля і безчинність такі надвеликі зарплати?
Судді Кепкал Л.І., Кияшко О.А. і Васильєва М.А. винесли дюжину неправосудних ухвал, якими частково нівелювали кропіткі досягнення громадської організації, а з іншої – перешкодили наповненню державної скарбниці на сотні мільйонів гривень, тим самим суттєво послабивши боєздатність наших військ (військової компанії на сході України) та добробут соціально незахищених верств населення (починаючи від будинків дитини до інтернатів, одиноких, інвалідів, пенсіонерів, ветеранів війни та чорнобильців, перестарілих осіб та осіб, оплата праці яких напряму залежить від наповнення державного бюджету: учні ПТУ та технікумів, студенти ВУЗів, вчителі, бібліотекарі, викладачі державних навчальних закладів, медичні працівники комунальних закладів, прибиральники державних установ, держслужбовці, Армія, силові структури).
В ст.306 КПК України (Порядок розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора під час досудового розслідування) зазначається:
“1. Скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора розглядаються слідчим суддею місцевого суду, а в кримінальних провадженнях щодо злочинів, віднесених до підсудності Вищого антикорупційного суду, – слідчим суддею Вищого антикорупційного суду згідно з правилами судового розгляду, передбаченими статтями 318-380 цього Кодексу, з урахуванням положень цієї глави.
2. Скарги на рішення, дії чи бездіяльність під час досудового розслідування розглядаються не пізніше сімдесяти двох годин з моменту надходження відповідної скарги, крім скарг на рішення про закриття кримінального провадження, які розглядаються не пізніше п’яти днів з моменту надходження скарги.
3. Розгляд скарг на рішення, дії чи бездіяльність під час досудового розслідування здійснюється за участі особи, яка подала скаргу, чи її захисника, представника та слідчого чи прокурора, рішення, дії чи бездіяльність яких оскаржується. Відсутність слідчого чи прокурора не є перешкодою для розгляду скарги.
Статтею 80 КПК України (Заява про відвід) передбачається:
“1. За наявності підстав, передбачених статтями 75-79 цього Кодексу, слідчий суддя, суддя, присяжний, прокурор, слідчий, захисник, представник, експерт, представник персоналу органу пробації, спеціаліст, перекладач, секретар судового засідання зобов’язані заявити самовідвід.
2. За цими ж підставами їм може бути заявлено відвід особами, які беруть участь у провадженні.
3. Заяви про відвід можуть бути заявлені під час розслідування і судового провадження.
4. Заяви про відвід під час досудового розслідування подаються одразу після встановлення підстав для такого відводу. Заяви про відвід під час судового провадження подаються до початку судового розгляду.
Подання заяви про відвід після початку судового розгляду допускається лише у випадках, якщо підстава для відводу стала відома після початку судового розгляду. 5. Відвід повинен бути вмотивованим”.
Частиною 3 ст.11 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» в редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» зазначається, що учасники судового процесу, інші особи, присутні у залі судового засідання, представники засобів масової інформації можуть проводити в залі судового засідання фотозйомку, відео- та аудіозапис з використанням портативних відео- та аудіотехнічних засобів без отримання окремого дозволу суду.
З метою забезпечення правильного та однакового застосування законодавства в процесі розгляду судами України цивільних, кримінальних, адміністративних, господарських справ в частині забезпечення реалізації положень ч.3 ст.11 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та гарантування права на проведення в залі судового засідання фотозйомки, відео- та аудіозапису з використанням портативних відео- та аудіотехнічних засобів, Верховний Суд та ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ надав відповідні роз’яснення судам, прокурорам, адвокатам, юристам, представникам засобів масової інформації та іншим особам, які беруть участь у судовому засіданні у якості сторін, третіх осіб, або знаходяться в залі судового засідання:
1. Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії.
У Рішенні від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004 Конституційний Суд України зазначив, що верховенство права – це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони.
2. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Натомість, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ст. 19 Конституції України).
3. Відповідно до п.7 ч.2 ст.129 Конституції України, до основних засад судочинства віднесено гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами.
4. На розвиток конституційних гарантій гласності судового процесу спрямовані окремі положення чинного законодавства, які регламентують порядок реалізації права зацікавленої особи на проведення в залі судового засідання фотозйомки, відео – та аудіо запису.
5. Положеннями Цивільного процесуального кодексу України (ст.6), Господарського процесуального кодексу України (ст.4-4), Кодексу адміністративного судочинства (ст.12), Кримінального процесуального кодексу України (ст.27) передбачається, що проведення в залі судового засідання фотозйомки, відео- та аудіозапису допускається як безпосередньо учасниками конкретної судової справи так і особами, які присутні в залі судового засідання на законних підставах («вільні слухачі»).
6. З системного аналізу процесуальних актів та положень чинного законодавства, які регулюють відносини з відправлення правосуддя в цивільних, адміністративних, господарських, кримінальних справах вбачається відособлене правове регулювання порядку проведення в залі судового засідання фотозйомки, відео- та аудіозапису з використанням: 1) стаціонарної апаратури; 2) портативних засобів.
Зокрема, положеннями ч.8 ст.6 ЦПК України, ч.8 ст.12 КАС України, ч.6 ст.27 КПК України регламентується порядок проведення в залі судового засідання фото-, відео-, звукозапису із застосуванням стаціонарної апаратури (а також транслювання судового засідання по радіо і телебаченню), – що допускається виключно на підставі ухвали суду за наявності згоди на це осіб, які беруть участь у справі.
Цим самим, передбачається наступний порядок реалізації даного права: заявлення зацікавленою особою перед судом відповідного клопотання про застосування стаціонарної апаратури для вчинення фото-, відео-, звукозапису або ж транслювання судового засідання, з’ясування думки осіб, які беруть участь у справі, отримання згоди зазначених осіб на такі дій та постановлення судом відповідного мотивованого рішення у формі ухвали про надання судом дозволу на реалізацію вказаного права або ж відмову у наданні такого дозволу з наведенням мотивів рішення.
Натомість, право на застосування портативних пристроїв, яке гарантоване у всіх процесуальних кодексах, є безумовним та є складовою процесуального правового статусу особи, яка бере участь у справі або ж перебуває в залі судових засідань на інших підставах: відповідно до ч. 8 ст. 6 ЦПК України учасники цивільного процесу та інші особи, присутні на відкритому судовому засіданні, мають право робити письмові записи, а також використовувати портативні аудіотехнічні пристрої; відповідно до ч.8 ст.12 КАС України, особи, присутні в залі судового засідання, можуть використовувати портативні аудіотехнічні засоби; відповідно до ст. 6 КПК України, кожен, хто присутній в залі судового засідання, може вести стенограму, робити нотатки, використовувати портативні аудіозаписуючі пристрої. При цьому, право на вчинення письмових записів, нотатків, стенограм, та право на використання саме портативних пристроїв не потребує отримання додаткового дозволу суду, оскільки правова конструкція, яка застосовується у актах процесуального законодавства передбачає гарантованість реалізації вказаних прав у ході судового розгляду.
7. Законом України «Про забезпечення права на справедливий суд» № 192-VIII від 12.02.2015 року внесено зміни до ч.3 ст.11 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та передбачено, що учасники судового процесу, інші особи, присутні у залі судового засідання, представники засобів масової інформації можуть проводити в залі судового засідання фотозйомку, відео- та аудіозапис з використанням портативних відео- та аудіотехнічних засобів без отримання окремого дозволу суду…
Отже, дана норма права передбачає правову регламентацію порядку використання портативних засобів у ході розгляду судової справи. Закон № 192-VIII, як і відповідні процесуальні нормативні акти, передбачає, що трансляція судового засідання здійснюється з дозволу суду. Не містить Закон № 192-VIII і змін до правової регламентації порядку вчинення фотозйомки, відео- та аудіозапису з використанням стаціонарної апаратури, – отже й надалі відповідно до законодавства передбачається отримання дозволу суду у разі необхідності використання зацікавленою особою стаціонарної апаратури.
8. Таким чином, введення в дію Закону № 192-VIII не створює правової колізії в застосуванні законодавства (між положеннями ч.3 ст.11 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та положеннями ЦПК, ГПК, КАС, КПК): Закон № 192-VIII не передбачає інший порядок вирішення питання про дозвіл на проведення фотозйомки, відео- та аудіозапису з використанням стаціонарної апаратури чи трансляції судового засідання. Натомість, Закон № 192-VIII доповнює обсяг процесуальних прав осіб на використання не тільки аудіотехнічного портативного пристрою, але й портативного пристрою для проведення фото-, відеозапису судового процесу, – без необхідності отримання окремого дозволу суду.
9. Відмова окремих судів у застосуванні чинної норми права, – ч.3 ст.11 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (та будь – які обмеження зацікавленої особи у реалізації гарантованого права на вчинення фотозйомки, відео- та аудіозапису судового процесу за допомогою портативних пристроїв) – з посиланням на колізію чи інші суперечності в законодавстві, – є такою, що не відповідає вимогам верховенства права, і такою, що має спрямування на обмеження конституційного принципу гласності судового процесу та тягнуть за собою відповідальність передбачену законодавством.
10. Перепони окремих органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших осіб у застосуванні чинної норми права, ч.3 ст.11 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (та будь – які обмеження зацікавленої особи у реалізації гарантованого права на вчинення фотозйомки, відео- та аудіозапису судового процесу за допомогою портативних пристроїв) – трактуються як такі, що спрямовані на обмеження конституційного принципу гласності судового процесу та тягнуть за собою відповідальність…
11. Положення ч.3 ст.11 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (зокрема, в частині реалізації права на проведення в залі судового засідання фотозйомки, відео- та аудіозапису з використанням портативних відео- та аудіотехнічних засобів без отримання окремого дозволу суду) підлягає неухильному дотриманню та застосуванню органами державної влади та всіма іншими суб’єктами відповідних правовідносин, що випливає з наступного. Відповідно до положень ст.75 Конституції України, єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент – Верховна Рада України.
Згідно положень ст.91 Конституції України, Верховна Рада України приймає закони, більшістю від її конституційного складу; виключно законами України визначаються права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; судоустрій, судочинство, статус суддів. Закони України, як акти вищої юридичної сили, поширюють свою дію на відповідні суспільні відносини, а їх положення є обов’язковими до виконання необмеженим колом осіб. Конституція України та чинне законодавство не передбачає можливості будь – якого органу державної влади, органу місцевого самоврядування, фізичної чи юридичної особи відмовитися виконувати положення закону, якщо такий закон набув чинності. Таким чином, невиконання положень ч.3 ст.11 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (зокрема, в частині забезпечення реалізації права на проведення в залі судового засідання фотозйомки, відео- та аудіозапису з використанням портативних відео- та аудіотехнічних засобів без отримання окремого дозволу суду) тягне за собою відповідальність, передбачену законом в залежності від фактичних обставин протиправної поведінки (в тому числі, – постановлення завідомо неправосудного рішення або ж перешкоджання професійній діяльності тощо).
12. Слід звернути увагу зацікавлених суб’єктів, що право на здійснення фотозйомки, відео- та аудіозапису з використанням портативних відео- та аудіотехнічних засобів реалізується без отримання окремого дозволу суду, – що виключає можливість розгляду судом по суті та вирішення заяв (клопотань) про отримання такого дозволу. Отримавши заяву (клопотання) про надання дозволу на вчинення вище зазначених дій, суд роз’яснює заявнику його безумовне право на здійснення фотозйомки, відео- та аудіозапису з використанням портативних відео- та аудіотехнічних засобів на підставі ч. 3 ст. 11 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та без отримання окремого дозволу суду.
13. Слід звернути увагу зацікавлених суб’єктів, що право на здійснення фотозйомки, відео- та аудіозапису з використанням портативних відео- та аудіотехнічних засобів реалізується без отримання окремого дозволу суду, – що виключає можливість постановлення судом ухвали про дозвіл або відмову в дозволі на реалізацію такого права. При цьому, суд не приймає рішення з даного приводу ані у формі окремих процесуальних документів ані у формі внесення його змісту до журналу судового засідання. Постановлення ухвали про дозвіл чи відмову у дозволі на здійснення фотозйомки, відео- та аудіозапису з використанням портативних відео- та аудіотехнічних засобів розглядається як порушення ст.19 Конституції України, у відповідності до положень якої органи державної влади зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
14. Слід звернути увагу зацікавлених суб’єктів, що право на здійснення фотозйомки, відео- та аудіозапису з використанням портативних відео- та аудіотехнічних засобів реалізується без отримання окремого дозволу суду, – що не припускає видалення суду до нарадчої кімнати для обговорення чи вирішення даного питання, оскільки, законодавство не передбачає прийняття окремого рішення з даного питання.
15. Слід звернути увагу зацікавлених суб’єктів, що право на здійснення фотозйомки, відео- та аудіозапису з використанням портативних відео- та аудіотехнічних засобів реалізується без отримання окремого дозволу суду, – що виключає необхідність з’ясування судом думки та отримання згоди учасників справи чи їх представників щодо можливості реалізації даного права іншими особами, які користуються гарантією гласності судового процесу. Незгода осіб, що беруть участь у справі з приводу здійснення фотозйомки, відео- та аудіозапису з використанням портативних відео- та аудіотехнічних засобів не приймається судом до уваги, – якщо розгляд справи відбувається у відкритому судовому засіданні, – з огляду на те, що чинне законодавство не передбачає необхідність отримання дозволу суду на такі дії, та, відповідно постановлення даного питання на обговорення та подальше його вирішення з урахуванням думки осіб, що беруть участь у справі.
Натомість, з’ясування думки та отримання згоди осіб, що беруть участь у справі є обов’язковим у разі розгляду клопотання про надання дозволу на здійснення фото-, аудіо-, відеозапису з використанням стаціонарної апаратури або ж у разі наявного клопотання зацікавлених осіб про вчинення трансляції судового засідання, – що випливає з прямих вимог законодавства про необхідність заявлення відповідного клопотання про застосування стаціонарної апаратури для відео фіксації судового засідання, наступного з’ясування думки осіб, що беруть участь у справі, отримання згоди таких осіб та прийняття судом відповідного рішення.
16. Забезпечуючи гарантії реалізації права на проведення в залі засідання фотозйомки, відео- та аудіозапису з використанням портативних відео- та аудіотехнічних засобів без отримання окремого дозволу суду, – суд керується технічною характеристикою засобу, який призначений для вчинення вказаних дій. Портативними є пристрої, які здатні до роботи при переміщенні у просторі та які за своїми властивостями можуть функціонувати без обов’язкового стаціонарного встановлення та без безперебійного живлення від мережі. Слід зазначити, що використання портативного пристрою за допомогою штативу чи іншого обладнання не впливає на визначення даного пристрою як портативного, та не засвічує належність пристрою до стаціонарного, оскільки портативний пристрій може функціонувати і без застосування допоміжного обладнання.
17. Слід звернути увагу зацікавлених осіб на тому, що положення Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачають реалізацію права на проведення в залі судового засідання фотозйомки, відео- та аудіозапису з використанням портативних відео- та аудіотехнічних засобів без отримання окремого дозволу суду, – але з урахуванням обмежень, установлених законом.
Загальними обмеженнями, притаманними для проваджень у цивільних, господарських, адміністративних, кримінальних справах є наступні: у разі вчинення особою дій, що свідчать про неповагу до суду або учасників судового процесу, така особа за вмотивованим рішенням суду може бути видалена із зали судового засідання, – що призводить до подальшого припинення права особи на вчинення фотозйомки, відео- та аудіозапису з використанням портативних відео- та аудіотехнічних засобів.
При цьому, зазначена норма права не може підлягати застосуванню для обмеження конституційного принципу гласності судового процесу: так, неповагою до суду не може вважатися власне реалізація особою передбачених законодавством прав, зокрема права на проведення в залі судового засідання фотозйомки, відео- та аудіозапису з використанням портативних відео- та аудіотехнічних засобів.
18. Спеціальний порядок реалізації принципу гласності судового процесу передбачається в ході розгляду судової справи у закритому судовому засіданні.
Потрібно прийняти до уваги, що презумпцією відправлення правосуддя у цивільних, господарських, адміністративних, кримінальних справах є відкритість судового процесу, – що означає відкритий розгляд справи, відкритість інформації про справу як для сторін, третіх осіб та будь – яких інших осіб, право будь – яких осіб бути присутнім в залі судового засідання, вчиняти фотозйомку, відео- та аудіозапис судового засідання тощо. Як виняток з презумпції відкритості судового процесу, законодавство містить передумови до розгляду справи в закритому судовому засіданні за клопотанням сторони та з обов’язковим постановленням обґрунтованої ухвали суду з відповідним мотивуванням.
Обмеження в застосуванні принципу відкритості судового розгляду справи мають виключний перелік, який не підлягає розширеному тлумаченню судом, суб’єктами владних повноважень чи іншими особами.
Зокрема: – відповідно до ст.3 Цивільного процесуального кодексу України, закритий судовий розгляд допускається у разі, якщо відкритий розгляд може привести до розголошення державної або іншої таємниці, яка охороняється законом, а також за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, з метою забезпечення 1) таємниці усиновлення, 2) запобігання розголошенню відомостей про інтимні чи інші особисті сторони життя осіб, які беруть участь у справі, або 3) відомостей, що принижують їх честь і гідність.
– відповідно до ст. 4-4 Господарського процесуального кодексу України, закритий судовий розгляд допускається у разі, коли це суперечить вимогам щодо охорони 1) державної, 2) комерційної або 3) банківської таємниці, або 4) коли сторони чи одна з сторін обґрунтовано вимагають конфіденційного розгляду справи і подають відповідне клопотання до початку розгляду справи по суті. Про розгляд господарської справи у закритому засіданні або про відхилення клопотання з цього приводу виноситься ухвала.
– відповідно до ст.12 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ухвалою може оголосити судове засідання або його частину закритими з метою 1) нерозголошення державної чи 2) іншої таємниці, що охороняється законом, 3) захисту особистого та 4) сімейного життя людини, 5) в інтересах малолітньої чи неповнолітньої особи, а також в інших випадках, установлених законом.
– відповідно до ст.27 Кримінального процесуального кодексу України, слідчий суддя, суд може прийняти рішення про здійснення кримінального провадження у закритому судовому засіданні впродовж усього судового провадження або його окремої частини лише у випадках: 1) якщо обвинуваченим є неповнолітній; 2) розгляду справи про злочин проти статевої свободи та статевої недоторканості особи; 3) необхідності запобігти розголошенню відомостей про особисте та сімейне життя чи обставин, які принижують гідність особи; 4) якщо здійснення провадження у відкритому судовому засіданні може призвести до розголошення таємниці, що охороняється законом; 5) необхідності забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному провадженні. Також, відповідно до ч. 3 ст.27 КПК передбачається, що особисті записи, листи, зміст особистих телефонних розмов, телеграфних та інших повідомлень можуть бути оголошені у відкритому судовому засіданні, якщо слідчий суддя, суд не прийме рішення про їх дослідження у закритому судовому засіданні на підставі пункту 3 частини другої цієї статті. Приймаючи до уваги положення процесуального законодавства, слід дійти висновку, що право на участь в закритому судовому засіданні може бути реалізовано виключно учасниками розгляду справи, – що позбавляє можливості будь – якої іншої особи бути присутньою в залі судового засідання під час розгляду справи, так і реалізувати наслідкові права, – зокрема право на вчинення фотозйомки, відео- та аудіозапису судового засідання.
19. Слід звернути увагу зацікавлених осіб, що ухвала суду про проведення закритих засідань у справі для того має бути мотивована, та, з огляду на процесуальні вимоги, – містити посилання на вичерпні підстави для прийняття такого рішення з відповідним обґрунтуванням необхідності та правомірності застосування тієї чи іншої норми права. Ухвала про розгляд справи в закритому судовому засіданні виноситься в нарадчій кімнаті, та оголошується в залі судових засідань. Винесення судом ухвали про закрите судове засідання позбавляє можливості будь – якої особи, яка не є безпосереднім учасником справи, бути в подальшому присутньою під час судових засідань, та наслідково вчиняти фотозйомку, відео- та аудіозапис судового процесу.
20. В частині вирішення питання про можливість вчинення фотозйомки, відео- та аудіозапису в закритому судовому засіданні безпосереднім учасником розгляду справи (позивач, відповідач, представники сторін, обвинуваченого тощо) слід виходити з наступного.
Закрите судове засідання передбачає присутність у залі судового засідання та участь у справі винятково осіб, які наділені відповідним процесуальним статусом учасника справи. Мета закритого судового засідання передбачає створення умов для нерозголошення відомостей та обставин, які стають предметом обізнаності та дослідження в залі судового засідання будь – якими іншими особами перед невизначеним колом осіб. У іншому ж, особи, які беруть участь у справі під час закритого судового розгляду, вправі користуватися всіма процесуальними правами, якими вони наділені відповідно до процесуального статусу. Зокрема, відповідно до ч. 6 ст. 6 Цивільного процесуального кодексу України, ч.4 ст.12 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд справи у закритому судовому засіданні проводиться з додержанням усіх правил відповідного судочинства. З огляду на те, що право на застосування портативних пристроїв, поряд з правом на вчинення письмових записів, нотатків, ведення стенограми є правом, яке належне учаснику справи, – таке право не обмежується за наслідком постановлення судом ухвали про розгляд справи у закритому засіданні.
Постановляючи ухвалу про закритий судовий розгляд суддя роз’яснює учасникам справи обов’язок не розголошувати відомості, які стали їм відомі в ході розгляду справи.
Водночас, суд не вправі обмежити право учасника справи на вчинення письмових записів, нотатків, ведення стенограми, здійснення фотозйомки, відео- та аудіозапису судового процесу.
Таким чином, особа, яка бере учать у справі, навіть якщо така справа розглядається в порядку закритого судового засідання, – вправі здійснювати фотозйомку, відео- та аудіозапис судового процесу з використанням портативних пристроїв та без дозволу суду. Однак така особа позбавлена можливості оприлюднювати інформацію, яка стала їй відома в ході розгляду справи перед невизначеним колом осіб, які не є учасниками справи. За наслідком порушення таких процесуальних вимог настає відповідальність, передбачена законом.
Слід додатково звернути увагу зацікавлених суб’єктів, що інформація, яка була отримана в закритому судовому засіданні за допомогою використання портативних пристроїв може бути спрямована до відповідних органів державної влади для вжиття відповідних заходів реагування (в тому числі, до органів, які виконують правоохоронну функцію) за умови, що така інформація містить дані про правопорушення з боку фізичних осіб, юридичних осіб, суб’єктів владних повноважень або інших осіб. Цим самим, повідомлення відомостей, що стали відомі в ході закритого розгляду справи, у такому порядку, – не вважається порушенням вимог ухвали суду про розгляд справи у закритому судовому засіданні, оскільки інформація спрямовується до органів державної влади, на яких покладається виконання функцій держави.
21. Законодавство передбачає, що якщо під час закритого судового засідання буде встановлено, що інформація з обмеженим доступом є суспільно необхідною або доступ до інформації обмежено з порушенням закону, суд постановляє ухвалу про її дослідження у відкритому судовому засіданні (ч.5 ст.12 КАС). З огляду на імплементацію в процесуальне законодавство України принципів застосування аналогії закону (у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини) та аналогії права (за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права), – суд, розглядаючи справи за правилами цивільного, господарського, адміністративного, кримінального судочинства наділений правом на дослідження інформації з обмеженим доступом у відкритому судовому засіданні, – про що постановляє ухвалу, обов’язку до виконання.
22. Приймаючи до уваги окремі застереження про можливе порушення особистих немайнових прав учасників судової справи в зв’язку з фотозйомкою, відео- та аудіозаписом в ході судового засідання, слід звернути увагу на наступне. Судами у окремих справах, всупереч вимогам законодавства, порушувалося право зацікавлених осіб на проведення фотозйомки, відео- та аудіозапису з використанням портативних пристроїв. Підставою для винесення ухвали про заборону вчинення правомірних дій слугувало посилання на необхідність дотримання прав фізичної особи, яка приймає участь у розгляді судової справи. При цьому, суди виходили в мотивуванні з положень ст.307 ЦКУ, які регламентують порядок проведення фото-, кіно-, теле- та відеозйомок).
Так, відповідно до ч.1 ст.307 ЦКУ, фізична особа може бути знята на фото-, кіно-, теле- чи відеоплівку лише за її згодою. Згода особи на знімання її на фото-, кіно-, теле- чи відеоплівку припускається, якщо зйомки проводяться відкрито на вулиці, на зборах, конференціях, мітингах та інших заходах публічного характеру.
Відповідно до ч.3 ст.307 Цивільного кодексу України, знімання фізичної особи на фото-, кіно-, теле- чи відеоплівку, в тому числі таємне, без згоди особи може бути проведене лише у випадках, встановлених законом. Проте, цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.
До майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні цивільне законодавство не застосовується (ст.1 ЦКУ).
При цьому відносини, що складаються в зв’язку з відправленням правосуддя (та участю особи у відповідному процесуальному статусі (позивач, відповідач, третя особа, обвинувачений тощо) за своєю правовою природою не є цивільними відносинами, а є по суті відносинами зі здійснення державної влади: фізична особа не перебуває з судом у цивільних відносинах.
Так, відповідно до ст.6 Конституції України, державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.
Відповідно до ст.55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Відповідно до ст.124 Конституції України, правосуддя в Україні здійснюється виключно судами, а юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов’язковими до виконання на всій території України.
Відповідно до ч.1, ч.2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судова влада в Україні відповідно до конституційних засад поділу влади здійснюється незалежними та безсторонніми судами, утвореними згідно із законом. Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України. При цьому, процес здійснення правосуддя відбувається в порядку, який передбачений процесуальним законодавством. Особа, яка приймає участь у справі, в залежності від процесуального статусу наділяється обсягом процесуальних прав та обов’язків, які здійснює та яких дотримується у порядку, який визначений правилами того чи іншого різновиду судочинства. Тому, особа, яка бере участь у справі під час її розгляду в порядку цивільного, господарського, адміністративного, кримінального судочинства не вступає з судом чи з будь – якими особами у цивільні майнові чи особисті немайнові правовідносини, а підкоряється публічно – правовому процесуальному порядку захисту порушеного, невизнаного, оспорюваного права (стосовно кримінального провадження – переслідується завдання захисту особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження).
Відмова судів у застосуванні чинної норми права, – ч.3 ст.11 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (та будь–які обмеження зацікавленої особи у реалізації гарантованого права на вчинення фотозйомки, відео- та аудіозапису судового процесу за допомогою портативних пристроїв, – шляхом прийняття тих чи інших процесуальних ухвал) – з посиланням на особисті права фізичної особи в частині надання дозволу на такі дії, є такою, що не відповідає вимогам верховенства права, і такою, що має спрямування на обмеження конституційного принципу гласності судового процесу та тягнуть за собою відповідальність.
23. Приймаючи до уваги окремі застереження про можливе порушення особистих немайнових прав учасників судової справи в зв’язку фотозйомкою, відео- та аудіозаписом в ході судового засідання, слід додатково звернути увагу на наступне.
Частиною 3 ст.11 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що учасники судового процесу, інші особи, присутні у залі судового засідання, представники засобів масової інформації можуть проводити в залі судового засідання фотозйомку, відео- та аудіозапис з використанням портативних відео- та аудіотехнічних засобів без отримання окремого дозволу суду.
В розрізі окреслених норм права, закон регламентує порядок здійснення відео фіксації судового процесу, як процесу відправлення правосуддя, а не окремої фізичної особи. Цим самим будь – які посилання фізичної особи на порушення її особистих немайнових прав виключаються.
24. Приймаючи до уваги окремі застереження про можливе порушення в ході судового засідання особистих немайнових прав судді, прокурора або іншого суб’єкта владних повноважень в зв’язку фотозйомкою, відео- та аудіозаписом, слід надати роз’яснення, що зазначені особи в ході судового засідання здійснюють повноваження на виконання функцій та в інтересах держави, однак не реалізують особисті немайнові чи майнові права та інтереси. Посилання судді, прокурора або іншого суб’єкта владних повноважень на порушення особистих прав за таких умов є безпідставним, а з огляду на те, що вчиняється особою, яка наділена владними повноваженнями, – і тягне за собою відповідальність, передбачену законодавством з обов’язковим врахуванням того, що така поведінка вчиняється всупереч ст.19 Конституції України та порушує принцип гласності судового процесу.
У доктрині Європейського суду з прав людини «право на суд» охоплює 3 елементи:
1) наявність «суду», який встановлений відповідно до закону і відповідає вимогам незалежності і неупередженості; 2) наявність у суду достатньої компетенції для вирішення всіх аспектів спору чи обвинувачення, до яких застосовується ст.6 Конвенції; 3) особа повинна мати доступ до суду.
Згідно з ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка закріплює право на справедливий суд, кожна людина має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом. У відповідності до ст.68 Конституції, кожен зобов’язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи інших людей.
У відповідності до ст.64 Конституції (Конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Виходячи з вищезазначеного, судді Кепкал Л.І., Кияшко О.А. і Васильєва М.А. умисно чи то через свій старечий маразм, психічні розлади, потенційний бандитизм або через неабияку твердолобість порушують міжнародні і вітчизняні норми права, приховуючи вчинені злочини своїх колег, тим самим плюючи на могили десяток тисяч героїчно загиблих бійців АТО (ОСС), які віддали свої безцінні життя за право решти українського народу жити без ярма на своїх шиях у відповідності до європейських стандартів права. Більше того, судді Кепкал Л.І., Кияшко О.А. і Васильєва М.А. саме у такий спосіб сплюндровують добру пам’ять про загиблу Небесну Сотню, нівелюючи своїми диверсійними діями їх героїчні досягнення українського народу. Сподіватимемося, що у м.Києві знайдуться виживші ветерани АТО (ОСС) і учасники Майдану, які щодня влаштовуватимуть цим ганебним істотам фекальну люстрацію, якщо ВРП і Президент України не бажають належним чином реагувати на це неподобство у встановлений законом спосіб.
Вищенаписане дає підстави вважати, що судді Кепкал Л.І., Кияшко О.А. і Васильєва М.А. вчинили кримінальні правопорушення, які передбачені ч.2 ст.364, ч.2 ст.368, ч.2 ст.366, ч.1 ст.396, ч.2 ст.15, ч.5 ст.27 КК України. Однак, якщо врахувати ще й те, що провадження 11-сс/824/1280/2021 також витікає з предмету громадської діяльності особи 1, яка делегована йому Міністерством юстиції України, то протиправну діяльність суддів Кепкал Л.І., Кияшко О.А. і Васильєвої М.А. слід розцінювати як таку, що направлена на умисне перешкоджання виконанню його громадських обов’язків і тягне за собою додаткову кримінальну відповідальність, що передбачена ст.170 КК України. Крім цього, як для даного випадку, дії суддів Кепкал Л.І., Кияшко О.А. і Васильєвої М.А. є явно антидержавними, що направлені на підрив довіри громадськості до органів судової влади і керівників держави вцілому, що явно на руку зовнішнім ворогам нашої держави. Судді Кепкал Л.І., Кияшко О.А. і Васильєва М.А., явно через підривну співпрацю з зовнішнім ворогом, перевищують свої службові повноваження, затримують розгляд судових справ на вкрай нерозумний строк, переслідують громадських діячів, завдають фізичної, матеріальної і моральної шкоди людям, перешкоджають доступу до правосуддя, вчиняють службові підроблення, приховують вчинені злочини, виносять неправосудні рішення, перешкоджають діяльності громадських організацій, надають допомогу злочинним особам і кримінальним угрупуванням, культивують і поширюють корупцію, вчиняють саботаж і диверсії, порушують присягу судді, дискридитують судову владу України і підривають авторитет держави в очах світової спільноти. Саботаж і бойкотування роботи судових органів прирівнюється до шпіонажу і зраді інтересам держави. Судді Кепкал Л.І., Кияшко О.А. і Васильєва М.А. умисно вчиняють посадові злочини на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, а також державній, економічній і інформаційній безпеці України. Перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту, шпигунство, надання іноземній державі, іноземній організації або їхнім представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України має безжально каратися, поки не розпочалися воєнні дії в серці України. Навмисна протидія нинішній державній політиці суддями Кепкал Л.І., Кияшко О.А. і Васильєвої М.А. вже розчарувала частину українців у нинішньому курсі нашого уряду та призводить до агресивної настроєності населення. Зазначене підтверджує, що в діяльності суддів Кепкал Л.І., Кияшко О.А. і Васильєвої М.А. наявний склад ще одного кримінального правопорушення, що передбачене ч.1 ст.111 КК України. Таким чином, відомості щодо вчинення кримінальних правопорушень суддями Кепкал Л.І., Кияшко О.А. і Васильєвої М.А. містять всі ознаки злочину, що передбачені ч.2 ст.364, ч.2 ст.368, ч.2 ст.366, ч.1 ст.396, ч.1 ст.111, ст.170, ч.2 ст.15, ч.5 ст.27 КК України та підлягають невідкладному внесенню до Єдиного реєстру досудових розслідувань і є підставою для початку проведення досудового розслідування. З цього приводу були подані відповідні заяви до ГПД НАБУ, СУ ДБР і ГСУ СБУ про вчинені кримінальні правопорушення суддями Кепкал Л.І., Кияшко О.А. і Васильєвої М.А. Крім цього, було прийнято рішення про повідомлення Вищої ради правосуддя України про не належну поведінку суддів Кепкал Л.І., Кияшко О.А. і Васильєвої М.А., які грубо порушують присягу судді. Очікуємо результатів адекватного реагування СУ ДБР, ГПД НАБУ і ГСУ СБУ стосовно вчасності внесення відповідних відомостей до ЄРДР, а від Вищої ради правосуддя України — відкриття дисциплінарних справ. Також очікуємо резонансу небайдужої міжнародної і української громадськості та належної реакції не корумпованого мас-медіа.