Шизоїди і сепари Остапчук В.І., Кишакевич Л.Ю. і Ємець А.А.

07.12.2020 року суддя Солом’янського районного суду м.Києва Сергієнко Г.Л. винесла Ухвалу у справі № 760/24675/20, якою відмовила у задоволенні скарги особи 1 на Постанову детектива Сав’юка М.І. від 02.11.2020 року про закриття кримінального провадження № 52018000000000591 від 21.06.2018 року.
30.12.2020 року, не погоджуючись із таким рішенням, особа 1 подав до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу за вих. № 4132/29 на Ухвалу слідчого судді Солом’янського районного суду
м.Києва Сергієнко Г.Л. у судовій справі № 760/24675/20 від 07.12.2020 року, яка була зареєстрованою
під № 11-сс/824/1073/2021.
В своїй апеляційній скарзі особа 1 клопотав про поновлення строку на оскарження Ухвали слідчого судді Солом’янського районного суду м.Києва Сергієнко Г.Л. у судовій справі № 760/24675/20 від 07.12.2020 року, операючись на вимоги ст.117 КПК України, Постанову Верховного Суду від 27.05.2019 року у судовій справі № 461/1434/18 (провадження № 51-6470 кмо18) про поновлення строків на оскарження ухвали слідчого судді, роз’яснення Об’єднаної Палати Верховного Суду щодо поновлення пропущених процесуальних строків у разі проголошення резулятивної частини рішення, а також на Постанову Верховного Суду від 17.06.2020 року у провадженні № 51-1599км20) про поновлення строків на оскарження ухвали слідчого судді.
У вказаній скарзі особа 1 зазначав, що копію повного тексту ухвали у справі № 760/24675/20 він отримав 28.12.2020 року наручно, а апеляційну скаргу подав через канцелярію Київського апеляційного суду 30.12.2020 року, що відповідало 2 процесуальному дню, у відповідності до вимог ч.5 ст.115 КПК.
16.02.2021 року відбулося судове засідання колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі головуючого судді Гладія С.В., суддів Павленко О.П. і Тютюн Т.М. в апеляційному провадженні № 11-сс/824/1073/2021, під час якого особа 1 зазначав, що «Відсутність у нього на руках повного тексту ухвали у судовій справі № 760/24675/20 від 07.12.2020 року, потягло за собою необізнаність про обставини, які суд визнав встановленими із посиланням на докази, а також мотиви, з яких суд виходив при постановленні такого рішення, що унеможливлювало подачу апеляційної скарги у встановлений строк». Крім цього, особа 1 в своїй апеляційній скарзі зазначав, що Постановою Об’єднаної Палати Верховного Суду від 27.05.2019 року у справі № 461/1434/18 (провадження № 51-6470 кмо18) уже надавалися відповідні роз’яснення про поважність причин для поновлення пропущених процесуальних строків для оскарження ухвал слідчих суддів, видача яких затримувалася на строк, що в тій чи іншій мірі перевищував рамки встановленого терміну на їх апеляційне оскарження.
При чому, особа 1 долучав до своєї апеляційної скарги копію Постанови Верховного Суду від 17.06.2020 року у провадженні № 51-1599км20 (в якій він був стороною провадження), а також копію Постанови Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду у провадженні № 51-6470 кмо 18 (справа № 461/1434/18) від 27 травня 2019 року, а також роз’яснення Об’єднаної Палати Верховного Суду у справі № 461/1434/18 (провадження № 51-6470 кмо18) щодо поновлення пропущених процесуальних строків у разі проголошення лише резулятивної частини судового рішення.
Однак, нехтуючи ч.5 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», яким зазначається, що висновки щодо застосування норм права, викладених у постановах Верховного суду України, є обов’язковими для всіх суб’єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права, судді Гладій С.В., Павленко О.П. і Тютюн Т.М. 16.02.2021 року відмовили особі 1 у задоволенні його клопотання про поновлення процесуального строку на апеляційне оскарження ухвали судді Солом’янського районного суду м.Києва Сергієнко Г.Л. у судовій справі № 760/24675/20 від 07.12.2020 року.
Судді Гладій С.В., Павленко О.П. і Тютюн Т.М., при винесенні свого ганебного рішення від 16.02.2021 року не надали правової оцінки Постанові Верховного Суду від 17.06.2020 року у провадженні № 51-1599км20, Постанови Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду у провадженні № 51-6470 кмо 18 (справа № 461/1434/18) від 27 травня 2019 року, а також роз’ясненню Об’єднаної Палати Верховного Суду у справі № 461/1434/18 (провадження № 51-6470 кмо18).
Натомість, вказані судді чомусь неодноразово наголошували в своїй ухвалі на тому, що особа 1 “…міг отримати копію повного тексту ухвали у судовій справі № 760/24675/20 від 07.12.2020 року не 28.12.2021 року, а 14.12.2020 року, в момент проголошення слідчим суддею повного тексту даної ухвали, однак не скориставшись цим правом, скаржник сам винен у пропуску процесуального строку”.
Останнє не узгоджується із нормами КПК України, Конституції України, практикою ЄСПЛ, Законом України «Про судоустрій і статус суддів», а також Законом України «Про забезпечення права на справедливий суд». Крім цього, як особа 1 вже зазначав у судовому засіданні, що копія рішення, отримана з Єдиного реєстру судових рішень не може мати правової сили, так як не містить ані гербової печатки, ані підписів, ані імен фігурантів провадження. Більше цього, як особа 1 уже демонстрував у залі суду, що він, через релігійні переконання, не користується інтернетом (про що навіть стоїть у його паспорті спеціальна відмітка органів ДПС України – про відсутність ідентифікаційного коду). Однак, навіть на цю інформацію судді Гладій С.В., Павленко О.П. і Тютюн Т.М. належним чином не відреагували. Останнє порушило право особи 1 на віросповідання, яке захищене Конституцією України. Відтак, судді Гладій С.В., Павленко О.П. і Тютюн Т.М. за наслідками розгляду клопотання особи 1 про поновлення процесуальних строків на оскарження ухвали слідчого судді першої інстанції, відмовили особі 1 у задоволенні цього клопотання, а матеріали скарги –повернуто без належного розгляду, що перешкодило подальшому кримінальному провадженню.
Небезпідставно вважаючи, що саме таке рішення суддів Київського апеляційного суду Гладій С.В., Павленко О.П. і Тютюн Т.М. витікає з неправильного застосування норм матеріального права і порушення норм процесуального права, яке перешкоджає доступу особи 1 до правосуддя. Окрім цього, що є додатковою підставою для скасування оскаржуваної ухвали те, що судді Гладій С.В., Павленко О.П. і Тютюн Т.М. порушили таємницю нарадчої кімнати. А саме, що резолютивна частина ухвали у провадженні № 11-сс/824/1073/2021 була оголошена 16.02.2021 року, а повний її текст був проголошеним лише 21.02.2021 року.
За таких підстав, весь цей час вказані судді мусили готувати та узгоджувати зміст вказаної ухвали в нарадчій кімнаті. Натомість, вказані судді в період з 16.02.2021 року по 21.02.2021 року включно, приймали участь у 21 (двадцять одному) судових справах, згідно Реєстру судових рішень (за умови відсутності даних в Реєстрі на суддю Київського апеляційного суду Гладій С.В.).
Статтею 367 КПК України встановлено: «1. Під час ухвалення рішення ніхто не має права перебувати в нарадчій кімнаті, крім складу суду, який розглядає справу. 2. Під час перебування в нарадчій кімнаті суддя не має права розглядати інші судові справи. 3. Судді не мають права розголошувати хід обговорення та ухвалення рішення у нарадчій кімнаті». Однією з гарантій незалежності та неупередженості суду є таємниця нарадчої кімнати. Її зміст полягає в тому, що під час ухвалення судового рішення ніхто не має права перебувати в нарадчій кімнаті, крім складу суду, який розглядає справу. Забороняється не лише перебувати, але й тимчасово входити в нарадчу кімнату. Це правило стосується як учасників процесу, так і інших осіб (суддів, помічників, секретарів). Це положення встановлено для того, щоб ніхто не міг вплинути на рішення суду. Рішення повинне бути постановлено одразу після судового розгляду. Інші справи в цей час розглядатися судом (або суддями) не можуть. Предметом таємниці є хід обговорення та ухвалення рішення у нарадчій кімнаті. Усі обставини, що виникли та відбувалися в нарадчій кімнаті є таємницею і не можуть розголошуватися. Суддя з цих обставин не може бути допитаний як свідок. Перевіривши інформацію в Єдиному реєстрі судових рішень мною було з’ясовано, що судді Гладій С.В., Павленко О.П. і Тютюн Т.М. в цей час не займалися своїми прямими обов’язками по винесенню справедливого рішення, а розглядали усі наступні судові справи в загальній кількості – 21 штука.
Мною приведена з цього приводу судова практика – розгляд та прийняття рішення в інших справах після виходу суду до нарадчої кімнати для ухвалення рішень, є істотним порушенням кримінального процесуального закону, при якому судове рішення підлягає скасуванню (Ухвала ВСС від 1.10.2015, справа № 5-2240км15). Данні ЄРСР є публічними, які для того і існують щоб користуватися ними безпосередньо, а не користуватися ними на користь НАБУ. Крім того, невиконання імперативних норм ст.196 КПК як законність, яка вимагає від суду, зокрема, неухильно додержуватись вимог Конституції України, КПК України, міжнародних договорів, вимог інших актів законодавства. Оцінюючи доводи скарги ККС визнав їх слушними та навів у своїй постанові наступне обґрунтування. Таємниця наради суддів є одним із найважливіших принципів правосуддя, що служить гарантом об’єктивності, незалежності, безсторонності, неупередженості і справедливості суду.
Згідно п.5 ч.7 ст.56 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» законодавцем зобов’язано суддю з не розголошувати відомості, які становлять таємницю, що охороняється законом, у тому числі таємницю нарадчої кімнати і закритого судового засідання аж до притягнення судді до дисциплінарної відповідальності. Отже, таємниця нарадчої кімнати є охоронюваною законом і наведене положення стосується не лише дотримання таємниці наради суддів у кримінальному провадженні.
Згідно ст.366 КПК України під час розгляду кримінального провадження судом першої інстанції після останнього слова обвинуваченого суд негайно виходить до нарадчої кімнати для ухвалення вироку, про що головуючий оголошує присутнім у залі судового засідання. При цьому недарма законодавцем в цьому випадку вживано термін «негайно» щодо виходу суду до нарадчої кімнати після заслуховування останнього слова обвинуваченого, оскільки має значення не лише нерозголошення інформації обговорюваної в нарадчій кімнаті, але й зосередження суду на обставинах того кримінального провадження, яке він має завершити ухваленням судового рішення. Під час ухвалення судового рішення в нарадчій кімнаті ухвалюється рішення щодо формулювання обвинувачення, яке пред’явлене особі і визнане судом недоведеним або доведеним, оцінюються докази, кожен окремо та у сукупності, вирішується питання допустимості доказів під час такої оцінки тощо. Таким чином, враховуючи наведені положення закону, Касаційний кримінальний суд визнав достатніми підстави констатувати, що під час перебування суду в нарадчій кімнати з ухвалення судового рішення у відповідному кримінальному провадженні, розгляд інших судових справ у цей же час, проведення судових засідань з ухваленням як судових рішень по суті вимог, так і рішень з процесуальних питань, в тому числі щодо повернення матеріалів провадження, є порушенням таємниці наради суддів, що відповідно є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, що було перешкодою суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення. Саме за такі порушення Верховний Суд скасував вирок у 11 років тюремного ув’язнення та Постанову Вінницького апеляційного суду.
Статтею 395 КПК України передбачено (порядок і строки апеляційного оскарження):
1. Апеляційна скарга подається:
2) на ухвали слідчого судді – безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
2. Апеляційна скарга, якщо інше не передбачено цим Кодексом, може бути подана:
3) на ухвалу слідчого судді – протягом п’яти днів з дня її оголошення.
Якщо ухвалу суду або слідчого судді було постановлено без виклику особи, яка її оскаржує, то строк апеляційного оскарження для такої особи обчислюється з дня отримання нею копії судового рішення.
У відповідності до вимог ст.117 КПК (Поновлення процесуального строку), зазначається:
1. Пропущений із поважних причин строк повинен бути поновлений за клопотанням заінтересованої особи ухвалою слідчого судді, суду.
2. Ухвала слідчого судді, суду про поновлення чи відмову в поновленні процесуального строку може бути оскаржена в порядку, передбаченому цим Кодексом.
3. Подання клопотання заінтересованою особою про поновлення пропущеного строку не припиняє виконання рішення, оскарженого з пропущенням строку.
Згідно ст.409 і 412 КПК вищенаведене передбачало скасування ухвал першої і апеляційної інстанції та призначення нового розгляду скарги по суті в межах Солом’янського районного суду м.Києва.
В статті 426 КПК України (Порядок і строки касаційного оскарження) зазначено:
«1. Касаційна скарга подається безпосередньо до суду касаційної інстанції.
2. Касаційна скарга на судові рішення може бути подана протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції…».
Ухвалу у провадженні № 11-сс/824/1073/2021 від 16.02.2021 року особа 1 отримав наручно 23.02.2021 року, а касаційну скаргу подав через поштову службу – 25.02.2021 року.
У відповідності до вищенаписаного, при цьому керуючись ст. 117, 196, 366, 367, 370, 372, 395, 409, 412, 424-428, 436, 438 КПК України, п.8 ст.129, ст.55, 64, 68 Конституції України, ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, п.5 ч.7 ст.56 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», особа 1 подав 25.02.2021 року до Касаційного кримінального суду Верховного Суду касаційну скаргу за вих. № 4276/25 на Ухвалу колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі головуючого судді Гладія С.В., суддів Павленко О.П. та Тютюн Т.М. у провадженні № 11-сс/824/1073/2021 від 16.02.2021 року, що перешкоджає подальшому кримінальному провадженню.
В якості обгрунтування своїх доводів, крім посилань на три вище вказаних Постанови Верховного Суду (в тому числі на Постанову об’єднаної палати), особа 1 навів наступні норми права.
Пунктом 8 ст.129 Конституції України визначено, що кожному громадянину гарантується право на апеляційний перегляд його справи та у визначених законом випадках – на касаційне оскарження судового рішення.
Стаття 55 Конституції України зазначає, що «кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань». Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується (ч.3 ст.8 Конституції).
Право на справедливий судовий розгляд також закріплено Міжнародним пактом про громадянські і політичні права та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (ч.1 ст.6 Конвенції).
Право на справедливий судовий розгляд охоплює і право кожного на доступ до правосуддя. У доктрині Європейського суду з прав людини “право на суд” охоплює 3 елементи:
1) наявність «суду», який встановлений відповідно до закону і відповідає вимогам незалежності і неупередженості;
2) наявність у суду достатньої компетенції для вирішення всіх аспектів спору чи обвинувачення, до яких застосовується ст.6 Конвенції;
3) особа повинна мати доступ до такого суду.
У рішенні в справі «Голдер проти Сполученого Королівства», 1975 року Європейський суд відзначив: «Було б неприйнятним, на думку суду, якби ч.1 ст.6 детально визначала процесуальні гарантії сторонам у судовому провадженні, не забезпечивши, насамперед, того, без чого користування такими гарантіями було б неможливим, а саме: доступу до суду». Характеристики «справедливості, публічності та оперативності судового провадження були б марними за відсутності судового провадження». Тож право на доступ до правосуддя в контексті цивільного провадження має дуже важливе значення, і без сумніву його необхідно вважати засадою. Доступ до правосуддя в контексті кримінального провадження означає надання учасникові провадження можливості (права) звертатися до суду за захистом свого права чи охоронюваного законом інтересу, заявляти різного роду клопотання, оскаржувати до судді, суду чи суду вищої інстанції рішення учасників провадження, які наділені владними повноваженнями і вчиняють ці дії чи ухвалюють рішення.
В практиці Європейського суду з прав людини щодо питання права на суд, на доступ до нього чітко визначився підхід, згідно з яким особі має бути забезпечена можливість звернутися до суду для вирішення певного питання, і держава не повинна вводити правові або чинити нелегітимні перешкоди для здійснення цього права. Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у ч.1 ст.6 Конвенції, не є абсолютним. Воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави-учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду. Однак Суд повинен переконатись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи мірою, що сама суть права буде зведена нанівець.
Зазначені та інші обмеження оскарження дій чи рішень органів, які ведуть провадження, не обмежують загальне право на доступ до суду (правосуддя). Так, у низці рішень Європейського суду з прав людини, юрисдикцію якого в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено, що право на справедливий судовий розгляд може бути обмежено державою, лише якщо це обмеження не завдає шкоди самій суті права.
Пункт 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає наступне: «Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов’язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення…».
Відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» за №3477-IV від 23.02.2016 року, із змінами і доповненнями, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського Суду як джерело права.
Згідно з ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка закріплює право на справедливий суд, кожна людина має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.
В ст.9 (Законність) Кримінально процесуального Кодексу України зазначається: «1.Під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий, інші службові особи органів державної влади зобов’язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства». Ухвала слідчого судді, у відповідності до ст.370 КПК, за результатами перевірки законності і обгрунтованості рішень, дій чи бездіяльності слідчого, прокурора має бути законною, обгрунтованою та вмотивованою. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об’єктивно з’ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Зміст ухвали за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого, прокурора має відповідати вимогам ч.2 ст.372 КПК України.
У відповідності до ст.68 Конституції України, кожен зобов’язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. У відповідності до ст.64 Конституції України (Конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
02.07.2021 року особа 1 отримав рекомендований лист з копією Постанови у провадженні № 51-1119км21 від 29.06.2021 року від головуючого судді Другої судової палати Касаційного кримінального суду Остапчука Віктора Івановича та суддів Кишакевича Лева Юрійовича, Ємець Анатолія Анатолійовича, якою дані судді відмовили особі 1 у задоволенні касаційної скарги за вих. № 4276/25 від 25.02.2021 року на Ухвалу колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі головуючого судді Гладія С.В., суддів Павленко О.П. та Тютюн Т.М. у провадженні № 11-сс/824/1073/2021 від 16.02.2021 року.
Свою відмову судді Остапчук В.І., Кишакевич Л.Ю. і Ємець А.А. мотивували тим, що “…не може бути визнана поважною причина пропуску строку на апеляційне оскарження та обставина, що скаржник копію оскаржуваного рішення отримав в місцевому суді 28.12.2020 року, оскільки рішення слідчого судді від 07.12.2020 року… було зареєстроване і оприлюднене в ЄДРСР 6.12.2020 року… та з вказаної дати було у вільному доступі в мережі інтернет”. При цьому, судді Остапчук В.І., Кишакевич Л.Ю. і Ємець А.А. особливо акцентували свою увагу на тім, що “…останнім днем оскарження ухвали слідчого судді від 07.12.2020 року, з урахуванням вихідних днів, припадало на 14.12.2020 року…, тому прийняте у даній справі судом апеляційної інстанції рішення та викладені в ньому мотиви відмови в задоволенні клопотання про поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, узгоджується з наведеним висновком щодо правозастосування і є правильним”.
Уся вищенаписана бредня шизофреніків Остапчука В.І., Кишакевича Л.Ю. і Ємець А.А. спростовується хоча б тим, що вони самозаперечують самі собі, плутаючи дату фактичного розміщення оскаржуваної ухвали в ЄДРСР (16.12.2020 року) із датою останнього дня подачі апеляційної скарги (14.12.2020 року). Простіше кажучи, безмозкі шизоїди Остапчук В.І., Кишакевич Л.Ю. і Ємець А.А. стверджують, що дата 16.12.2020 року (дата оприлюднення оскаржуваної ухвали) є значно меншою (ранішою) від дати 14.12.2020 року (останнього дня подачі апеляційної скарги).
Другим спростуванням є те, що в матеріалах судової справи містяться докази (дослідження суддями апеляційної інстанції паспорта), що особа 1 є віруючою особою і не зобов’язаний користуватися інтернетом. Третім спростуванням є те, що Закон України “Про судоустрій і статус суддів”, Закон України “Про забезпечення права на справедливий суд” та КПК України передбачають оскарження судового рішення не в його електронній версії (яка є повністю анонімною і без гербової печатки), а виключно на паперовому носії, з гербовою печаткою та із особистими даними на сторін провадження. Четвертим спростуванням вищенаписаному є і те, що насправді Об’єднана палата Верховного Суду своїми Постановами уже неодноразово роз’ясняла, що поважною причиною для поновлення пропущених строків на оскарження рішення слідчого судді являється вручення сторонам провадження лише вступної і резулятивної частини ухвали, тоді як дана колегія ці роз’яснення умисно спотворила. Крім цього, судді Остапчук В.І., Кишакевич Л.Ю. і Ємець А.А. знехтували судовою практикою Верховного Суду і Об’єднаної палати Верховного Суду, адже за ідентичних підстав даними судами уже розглядалося десятки подібних скарг, які ними безперешкодно задовольнялися, посилаючись на вимоги ст.117 КПК України, Конституцію України та Конвенції про захист прав людини.
При чому, Постанова у провадженні № 51-1119км21 від 29.06.2021 року суддів Остапчук В.І., Кишакевич Л.Ю. і Ємець А.А. не відповідає вимогам Наказу ДСА за № 814 від 20.08.2019 року «Про затвердження Інструкції з діловодства в місцевих загальних судах… з розгляду цивільних і кримінальних справ» та вимогам Закону України “Про судоустрій і статус суддів”, адже:
— текст рішення дещо збільшеного шрифту;
— кожна друга сторінка аркушу містить текст;
— не зазначено в правому верхньому куті ухвали “Копія відповідає оригіналу”;
— декотрі слова віддруковані жирним кольором;
— текст ухвали містить міжрядкові відступи;
— ухвала не містить запису про місцезнаходження оригіналу Ухвали;
— в ухвалі не зазначено, хто секретар суду;
— в ухвалі не немає підпису секретаря суду;
— ухвала не скріплена гербовою печаткою, що робить з такого документу недієздатний шматок паперу.
Судді Остапчук В.І., Кишакевич Л.Ю. і Ємець А.А. своїм неправосудним рішенням, з однієї сторони частково нівелювали кропіткі досягнення громадської організації, а з іншої – умисно перешкодили наповненню державної скарбниці на десятки мільйонів гривень, тим самим послабивши боєздатність наших військ (військової компанії на Сході України) та добробут соціально незахищених верств населення (починаючи від будинків дитини до інтернатів, одиноких, інвалідів, пенсіонерів, ветеранів війни та чорнобильців, перестарілих осіб та осіб, оплата праці яких напряму залежить від наповнення державного бюджету: учні ПТУ та технікумів, студенти ВУЗів, вчителі, бібліотекарі, викладачі державних навчальних закладів, медичні працівники комунальних закладів, прибиральники державних установ, держслужбовці, Армія, силові структури).
Хіба не за ці міжнародні стандарти права щодня і на протязі усіх шести років гинуть в ОСС найперспективніша, найсвідоміша і найпатріотичніша молодь України? Судді Остапчук В.І., Кишакевич Л.Ю. і Ємець А.А. через свою твердолобість “забули” про посмертний героїзм Небесної Сотні і про десятки тисяч загиблих воїнів АТО, які навіть не задумуючись віддали свої безцінні життя за право українського народу жити без ярма на шиї і у відповідності до існуючих стандартів міжнародного права. Більше цього, судді Остапчук В.І., Кишакевич Л.Ю. і Ємець А.А. саме у такий підлий спосіб навмисно сплюндровують добру пам’ять про загиблу Небесну Сотню і бійців АТО, нівелюючи своїми диверсійними діями героїчні досягнення українського народу. Сподіватимемося, що у м.Києві знайдуться виживші ветерани АТО і учасники Майдану, які щодня влаштують цим ганебним диверсантам фекальну люстрацію.
Вищенаписане дає підстави вважати, що судді Остапчук В.І., Кишакевич Л.Ю. і Ємець А.А. вчинили кримінальне правопорушення, яке передбачене ч.2 ст.368, ч.2 ст.364, ч.2 ст.366, ч.1 ст.396, ч.2 ст.256, ч.2 ст.15, ч.5 ст.27 КК України. Однак, якщо врахувати ще й те, що провадження № 51-1119км21 від 29.06.2021 року також витікає з предмету громадської діяльності особи 1, яка делегована йому Міністерством юстиції України, то протиправну діяльність суддів Остапчука В.І., Кишакевича Л.Ю. і Ємець А.А. слід розцінювати як таку, що направлена на умисне перешкоджання виконанню його громадських обов’язків і тягне за собою додаткову кримінальну відповідальність, що передбачена ст.170 КК України. Крім цього, як для даного випадку, дії суддів Остапчука В.І., Кишакевича Л.Ю. і Ємець А.А. є явно антидержавними, що направлені на підрив довіри громадськості до органів судової влади і керівників держави в цілому, що явно на руку зовнішнім ворогам нашої держави. Судді Остапчук В.І., Кишакевич Л.Ю. і Ємець А.А., явно через підривну співпрацю з зовнішнім ворогом, перевищують свої службові повноваження, вчиняють службові підроблення, приховують вчинені злочини, постановляють неправосудні рішення, культивують і поширюють корупцію, перешкоджають доступу до правосуддя, завдають шкоди інтересам держави, порушують присягу судді, тим самим саботуючи роботу судових органів. Саботаж і бойкотування роботи судових органів прирівнюється до шпіонажу і зраді інтересам держави. Судді Остапчук В.І., Кишакевич Л.Ю. і Ємець А.А. умисно вчиняють посадові злочини на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, а також державній, економічній і інформаційній безпеці України. Перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту, шпигунство, надання іноземній державі, іноземній організації або їхнім представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України має безжально каратися, поки не розпочалися воєнні дії в м.Києві. Навмисна протидія нинішній державній політиці суддями Остапчук В.І., Кишакевич Л.Ю. і Ємець А.А. вже розчарувала частину українців у нинішньому курсі нашого уряду та призводить до агресивної настроєності населення. Зазначене підтверджує, що в діяльності суддів Остапчук В.І., Кишакевич Л.Ю. і Ємець А.А. наявний склад ще одного кримінального правопорушення, що передбачене ч.2 ст.111 КК України. Таким чином, відомості щодо вчинення кримінальних правопорушень суддями Остапчук В.І., Кишакевич Л.Ю. і Ємець А.А. мають всі ознаки злочину, що передбачені ст.170, ч.2 ст.364, ч.2 ст.366, ч.1 ст.396, ч.2 ст. 256, ч.2 ст.111, ч.2 ст.15, ч.5 ст.27 КК України та підлягають невідкладному внесенню до Єдиного реєстру досудових розслідувань і є підставою для початку проведення досудового розслідування. З цього приводу були подані відповідні заяви ГПД НАБУ, ГСУ ГПУ, ГСУ СБУ і СУ ДБР про вчинені кримінальні правопорушення суддями Остапчук В.І., Кишакевич Л.Ю. і Ємець А.А. Також, було прийнято рішення про повідомлення Вищої ради правосуддя про не належну поведінку суддів Остапчука В.І., Кишакевича Л.Ю. і Ємець А.А., які грубо порушили присягу судді та завдали вкрай великого збитку державі та інтересам особи 1. Очікуємо результатів адекватного реагування від ГПД НАБУ, ГСУ ГПУ, ГСУ СБУ і СУ ДБР — стосовно внесення відповідних відомостей до ЄРДР, а від Вищої ради правосуддя — відкриття дисциплінарних справ. Також очікуємо резонансу небайдужої міжнародної і української громадськості та належної реакції не корумпованого мас-медіа.