Суддя Мєлєшак О.В. Авдіївська свиня на службі ДНР

20.02.2021 року, через поштову службу, особа 1 подав на ім’я начальника СУ ФР ГУ ДФС у м.Києві Новачука Сергія Андрійовича клопотання за вих. № 4260/02 про вчинення низки слідчих і процесуальних дій в межах кримінального провадження за № 52020000000000778 від 28.12.2020 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.212 КК України. А саме:
1) “виконати вимоги Ухвали у справі № 760/26244/20 в повному обсязі, яка стала підставою для внесення відомостей до ЄРДР за заявою про вчинене кримінальне правопорушення;
2) допитати мене в якості потерпілого;
3) допитати моїх свідків, в тому числі особу 2 (зазначення адреси), особу 3 (зазначення адреси) і особу 4;
4) провести фактичну виїзну позапланову документальну перевірку ТОВ «Вольф» за три останніх роки;
5) надати правову оцінку тому, що ТОВ «Вольф» досі не надав мені фінансовий документ на надані послуги;
6) встановити реальну кількість працівників ТОВ «Вольф», так як за моїми даними їх значно більше кількості зареєстрованих, тим самим уникаючи обов’язкових відрахувань до бюджету;
7) надати правову оцінку тому, що ТОВ «Вольф» вийшов далеко за межі своєї дозвільної діяльності – продає продукти харчування, промтовари, офісну техніку, техніку для дому тощо;
8) призначити для мене психологічну експертизу за фактом отриманого морального збитку;
9) надати мені Пам’ятку про процесуальні права і обов’язки потерпілого у кримінальному провадженні;
10) залучити експертів у даному провадженні для встановлення процесуальної істини;
11) надання мені інформацію про процесуальних керівників у даному провадженні;
12) надання мені інформацію про наявність інших слідчих у даному провадженні;
13) забезпечити можливість долучити наявні у мене докази отриманого мною матеріального збитку”.
Однак, у порушення ст.21, ч.6 ст.39, 55, 56, ст.220, ст.534, ст.535 КПК України, ст.57 Конституції України, Рекомендацій 8 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо допомоги потерпілим від злочинів від 14.06.2006 року, висновків Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ (Лист від 12.01.2017 № 9-49/0/4-17) та практики ЄСПЛ, станом на 03.03.2021 року особу 1 у жодний із способів так і не було повідомлено начальником СУ ФР ГУ ДФС у м.Києві Новачуком С.А. про результати розгляду його клопотання за вих.№ 4260/02 від 20.02.2021 року.
03.03.2021 року, що відповідало 7 (сьомому) процесуальному дню (з оглядом на ч.5 ст.115 КПК України про обчислення процесуальних строків), особа 1 подав через поштову службу України слідчому судді Шевченківського районного суду м.Києва скаргу за вих. № 4288/02 на бездіяльність начальника СУ ФР ГУ ДФС у м.Києві Новачука С.А.
У своїй скарзі особа 1 зазначав таке. У відповідності до ст.220 КПК України, клопотання сторони захисту, потерпілого і його представника чи законного представника про виконання будь-яких процесуальних дій слідчий, прокурор зобов’язані розглянути в строк не більше трьох днів з моменту подання і задовольнити їх за наявності відповідних підстав. Про результати розгляду клопотання повідомляється особа, яка заявила клопотання. Про повну або часткову відмову в задоволенні клопотання виноситься вмотивована постанова, копія якої вручається особі, яка заявила клопотання, а у разі неможливості вручення з об’єктивних причин – надсилається їй поштою». Клопотання – це звернення в усній або письмовій формі сторони кримінального провадження, потерпілого чи учасників процесу, які наділені таким правом (сторона захисту, потерпілий і його представник чи законний представник), до слідчого, прокурора про виконання будь-яких процесуальних дій під час досудового розслідування. Клопотання є важливою гарантією захисту прав і законних інтересів громадян, які залучені у сферу кримінального судочинства, повного й об’єктивного дослідження обставин кримінального провадження. Під час кримінального провадження можуть бути заявлені клопотання, які направлені на встановлення фактичних даних, що мають значення для кримінального провадження; на забезпечення прав і законних інтересів особи, яка заявила клопотання. У клопотанні, яке мною направлене, йшлося про проведення суто процесуальних дій, яких уникає впродовж півтори років орган досудового розслідування. Розгляд клопотання містить в собі діяльність слідчого, яку він здійснює відразу ж після прийому клопотання. В ході розгляду аналізу піддається прохання здійснити певні дії чи заперечення щодо здійснення окремих дій, яке міститься у клопотанні, та його обгрунтованість. З’ясовується, про встановлення яких обставин клопоче заявник, яким способом пропонує встановити їх слідчому, прокурору та чи мають ці обставини значення для цього кримінального провадження. Клопотання підлягає розгляду і вирішенню безпосередньо після його заяви.
У тих випадках, коли негайне прийняття рішення за клопотанням неможливе, воно повинно бути задоволено за наявності відповідних підстав у строк не більше трьох днів з моменту подання.
Такий строк встановлено законодавцем для розгляду уповноваженою процесуальною особою клопотання, заявленого учасниками кримінального процесу у ході досудового розслідування.
Якщо заявлене слідчому клопотання зумовлює потребу звернення до прокурора, то це не може розглядатись як підстава для відмовлення в задоволенні клопотання, і таке звернення розглядає слідчий, повідомляючи заявника про рішення останнього. Слідчий, прокурор зобов’язані розглянути і вирішити кожне заявлене за кримінальним провадженням клопотання. При цьому вони не вправі відмовити у допиті свідка, проведенні експертизи, в проведенні інших слідчих (розшукових) дій або прийнятті певних процесуальних рішень, якщо вони сприяють об’єктивному і повному дослідженню обставин кримінального провадження, забезпеченню прав і законних інтересів учасників кримінального провадження.
Відповідно до ч.1, ч.2 ст.28 КПК України, під час кримінального провадження кожна процесуальна дія або процесуальне рішення повинні бути виконані або прийняті в розумні строки, проведення досудового розслідування у розумні строки забезпечує прокурор, слідчий суддя (в частині строків розгляду питань, віднесених до його компетенції), а судового провадження – суд.
Згідно ч.1 ст.114 КПК, для забезпечення виконання сторонами кримінального провадження вимог розумного строку слідчий суддя має право встановлювати процесуальні строки у межах граничного строку, передбаченого Кодексом, з урахуванням обставин, встановлених під час відповідного провадження.
Стаття 113 КПК дає характеристику поняття процесуальних строків: це встановлені законом або відповідно до нього прокурором, слідчим суддею або судом проміжки часу, у межах яких учасники провадження зобов’язані приймати процесуальні рішення чи вчиняти процесуальні дії. Будь-яка процесуальна дія або сукупність дій під час кримінального провадження мають бути виконані без затримки і в будь-якому разі не пізніше граничного строку, визначеного відповідним положенням цього Кодексу.
Згідно ст.55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Відповідно до ч.1 ст.24 КПК України, кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності прокурора, слідчого в порядку, передбаченого Кодексом.
Згідно ч.2 ст.8 та ч.5 ст.9 КПК, принцип верховенства права у кримінальному провадженні та КПК України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
Ст.13 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини визначено, що кожен, чиї права та свободи було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі.
Ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» зобов’язано суди застосовувати при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерела права. За таких обставин, слідчий суддя має всі обставини вважати, що скаргу подано у відповідності до положень ст.304 КПК України та на процесуальну дію/бездіяльність, що підлягає оскарженню на досудовому порядку (ст.303 КПК України). В частині 2 ст.9 КПК України визначено, що прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий зобов’язані всебічно, повно і неупереджено дослідити обставини кримінального провадження, надати їм належну правову оцінку та забезпечити прийняття законних
і неупереджених процесуальних рішень. Тобто, повнота дослідження кримінального провадження означає встановлення всього кола фактичних обставин, що можуть суттєво вплинути на рішення у кримінальному провадженні; використання такої сукупності доказів, яка обгрунтовує зроблені висновки як такі, що не залишають місця сумнівам. Неупередженість означає пізнання органами, що ведуть процес, обставин кримінального провадження у точній відповідності з дійсністю, неупередженість у їх збиранні, перевірці та в оцінці доказів, безсторонність щодо всіх учасників процесу та інших осіб, які беруть участь у кримінальному провадженні, оскільки на прокурора, керівника органу досудового розслідування, слідчого покладається обов’язок надати доказам належну правову оцінку за правилами ч.1 ст.94 КПК України та забезпечити прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень. У відповідності до положень ст.22 КПК України, кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.
Суд, зберігаючи об’єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних рішень.
З норм ст.26 КПК України випливає, що сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених цим Кодексом.
Слідчий суддя, суд у кримінальному провадженні вирішують лише ті питання, що винесені на їх розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень цим Кодексом.
З положень ст.83 КПК слідує, що доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для провадження та підлягають доказуванню.
Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.
Згідно ч.2 ст.91 КПК України, доказування полягає у збиранні, перевірці та оцінці доказів з метою встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження.
Зокрема, практика ЄСПЛ щодо проведення ефективного офіційного розслідування кримінального права є сталою та вказує на те, що згідно з мінімальними критеріями ефективності, які суд визначив у своїй практиці, таке розслідування має бути незалежним, безстороннім і підлягати громадському контролю, а компетентні органи повинні діяти зі зразковою ретельністю та оперативністю.
Розслідування має бути ретельним та неупередженим. Останнє означає, що органи слідства завжди повинні добросовісно намагатись з’ясувати, що трапилось, однак не покладатися на поспішні та необґрунтовані висновки для закриття кримінальної справи або використовувати такі висновки як підставу для своїх незаконних рішень, або ж як відповідну підставу для отримання неправомірної вигоди. Будь-який недолік розслідування обов’язково призведе до не встановлення причин вчинення злочину або винних осіб у цьому ж самому злочину та створюватиме небезпеку недотримання цього стандарту (див. Рішення у справі «Олександр Ніконенко проти України», «Мута проти України», «Карабет та інші проти України»).
Слідчі органу розслідування повинні вживати усіх розумних і доступних їм заходів для забезпечення збирання доказів, що стосуються події, включаючи зокрема показання свідків та висновки судових експертиз, яких начальник СУ ФР ГУ ДФС у м.Києві Новачук С.А. у кримінальному провадженні за № 52020000000000778 від 28.12.2020 року умисно уникає з метою приховування вчинених злочинів фігурантами по справі провадження.
Стаття 28 КПК України – під час кримінального провадження кожна процесуальна дія або процесуальне рішення повинні бути виконані або прийняті в розумні строки. Проведення досудового розслідування у розумні строки забезпечує прокурор. Критеріями для визначення розумності строків кримінального провадження є:
1) складність кримінального провадження, яка визначається з урахуванням кількості підозрюваних, обвинувачуваних та кримінальних правопорушень, щодо яких здійснюється провадження, обсягу та специфіки процесуальних дій, необхідних для здійснення досудового розслідування тощо;
2) поведінка учасників кримінального провадження;
3) спосіб здійснення слідчим, прокурором і судом своїх повноважень.
Підозрюваний, обвинувачений, потерпілий мають право на звернення до прокурора, слідчого судді або суду з клопотанням, в якому викладаються обставини, що обумовлюють необхідність здійснення кримінального провадження у більш у більш короткі строки, ніж ті, що передбачені цим Кодексом.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини – у кримінальному провадженні враховується як період досудового розслідування, так і період судового розгляду і апеляційного провадження.
При цьому перебіг строків у кримінальному провадженні починається з часу, коли особі повідомлено про підозру, або з моменту затримання особи за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення.
Пунктом 1 ч.2 ст.39 КПК України передбачено, що саме керівник органу досудового розслідування уповноважений визначати слідчого, який здійснюватиме досудове розслідування, а у випадках здійснення досудового розслідування слідчою групою – визначати старшого слідчої групи, який керуватиме діями інших слідчих. В таку групу слідчих може бути включений і сам керівник органу досудового розслідування. Разом з тим, включення до групи слідчих (детективів) керівника органу досудового розслідування є необов’язковим, оскільки, в силу наданих процесуальним законом, зокрема п.п. 4,6 ч.2 ст.39 КПК України повноважень, керівник органу досудового розслідування уповноважений вживати заходів щодо усунення порушень вимог законодавства у випадку їх порушення слідчим, здійснювати досудове розслідування, виконувати функції реєстратора кримінальних правопорушень, користуючись при цьому повноваженнями слідчого.
А слідчий, відповідно до п.1 ч.1 ст.40 КПК України, уповноважений починати досудове розслідування та розглядати подані йому клопотання.
У відповідності до ст.35 КПК, автоматизованою системою документообігу Шевченківського районного суду м.Києва, судова справа № 761/8900/21 була розподіленою на слідчого суддю Мєлєшак Олену Вікторівну.
09.04.2021 року, після невиправданої затримки розгляду скарги аж на 33 дні, слідча суддя Шевченківського районного суду м.Києва Мєлєшак О.В., за результатами розгляду скарги за вих. № 4288/02 від 03.03.2021 року на бездіяльність начальника СУ ФР ГУ ДФС у м.Києві Новачука С.А., постановила ухвалу, якою відмовила у її задоволенні. Обгрунтовуючи своє неправосудне рішення безталанна суддя Мєлєшак О.В. зазначила наступну бредню явно душевно хворої особи:
“На обґрунтування скарги заявник зазначає, що СУ ФР ГУ ДФС у м.Києві здійснюється досудове розслідування кримінального провадження № 52020000000000778 від 28.12.2020 року за ознаками правопорушення, передбаченого ч.1 ст.212 КК України, в межах якого 20.02.2021 засобами поштового зв’язку було направлено клопотання вих.№4260/02 про здійснення процесуальних дій в рамках вказаного кримінального провадження, яке отримано 22.02.2021, однак слідчий у визначений законом строком не розглянув клопотання. У зв’язку з цим заявник просить зобов’язати начальника СУ ФР ГУ ДФС у м.Києві Новачука С.А. розглянути клопотання у відповідності до вимог ст.220 КПК України. Слідчий суддя, дослідивши скаргу та додані до неї матеріали, дійшов висновку про таке. Статтею 220 КПК України на слідчого покладено обов’язок розглянути клопотання про виконання будь-яких процесуальних дій в строк не більше трьох днів з моменту подання і задовольнити їх за наявності відповідних підстав. Також вказаною статтею визначено суб’єктний склад осіб уповноважених на звернення з такими клопотанням, а саме сторона захисту, потерпілий і його представник чи законний представник, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження. Разом з тим, заявником до матеріалів скарги не надано даних на підтвердження статусу у кримінальному провадженні, що у свою чергу позбавляє слідчого суддю можливості встановити чи наділена особа правом на звернення до слідчого судді зі скаргою, а тому підстав для задоволення скарги не вбачається”.
В той же самий час, явно через свою безмозкість і дуркуватість, суддя Мєлєшак О.В. самозаперечує сама собі, зазначивши, що ст.220 КПК України передбачено розгляд слідчим “любого” клопотання та надання на нього заявнику відповіді. Також, непомірно обросла жиром суддя Мєлєшак О.В. не могла аж ніяк не побачити, що в клопотанні в прохальній частині під пунктом “9” зазначається. А зазначається там прохання особи 1 надати йому Пам’ятку про процесуальні права і обов’язки потерпілого у кримінальному провадженні № 52020000000000778 від 28.12.2020 року. Відповідно, останнє означало, що слідчий саботує проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні № 52020000000000778 від 28.12.2020 року, позбавляючи права особи 1 на участь у цьому провадженні (як сторони провадження), відповідно вимогам ст.22, 55, 56 КПК України, ст.57 Конституції України, Рекомендацій 8 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо допомоги потерпілим від злочинів від 14.06.2006 року, висновків Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ (Лист від 12.01.2017 № 9-49/0/4-17) та практики ЄСПЛ.
Тому, бездарна суддя Мєлєшак О.В. мала скоритися вимогам ст.23 КПК України та витребувати від начальника СУ ФР ГУ ДФС у м.Києві Новачука С.А. матеріали кримінального провадження № 52020000000000778 від 28.12.2020 року та дослідити їх. А при такому дослідженні аферистка Мєлєшак О.В. точно би не побачила Постанови про не визнання особи потерпілим. Останнє, відповідно, надало би їй можливість прийняти об’єктивне рішення – задоволити скаргу особи 1 за вих. № 4288/02 від 03.03.2021 року на бездіяльність начальника СУ ФР ГУ ДФС у м.Києві Новачука С.А., при цьому зобов’язувавши його розглянути досі ним не розглянуте клопотання за вих. № 4260/02 від 20.02.2021 року та вручити особі 1 досі не вручену Пам’ятку про процесуальні права і обов’язки потерпілого у кримінальному провадженні № 52020000000000778 від 28.12.2020 року. Натомість, бездарна суддя Мєлєшак О.В. не виконала вимог ст.23 КПК України, та тим самим уникла свого паралельного обов’язку – виконання вимог ст.129-1 Конституції України, так як слідчий СУ ФР ГУ ДФС у м.Києві досі не вніс справжніх відомостей до ЄРДР, на що його і спонукала ухвала слідчого судді, винесена за результатами розгляду скарги особи 1 на бездіяльність слідчого, яка виразилася у не внесенні відомостей до ЄРДР за заявою особи 1 про вчинені кримінальні правопорушення.
Відтак, безграмотна і злочинна суддя Мєлєшак О.В. своєю неправосудною ухвалою у судовій справі № 761/8900/21 від 09.04.2021 року унеможливила виконання слідчим іншої ухвали, за якою слідчий мусив внести відомості до ЄРДР про вчинені ТОВ “Вольф” кримінальні правопорушення за ч.2 ст.212, ч.2 ст.212-1 КК України, а не за ч.1 ст.212 КК України.
З цієї псевдоухвали душевно хворої аферистки Мєлєшак О.В. витікає, що дана суддя порушила цілу дюжину законів: ст.21, 55, 56, ст.220, ст.534, ст.535 КПК України, ст.57, 129, 129-1 Конституції України, Рекомендації 8 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо допомоги потерпілим від злочинів від 14.06.2006 року, висновки Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ (Лист від 12.01.2017 № 9-49/0/4-17) та практику ЄСПЛ.
Крім цього, аферистка Мєлєшак О.В. під час розгляду судової справи № 761/8900/21 припустилася порушень норм матеріального і процесуального права:
— не викликала у судове засідання суб’єкта оскарження — начальника СУ ФР ГУ ДФС у м.Києві Новачука С.А.;
— не викликала у судове засідання особу 1, як скаржника (подання клопотання про проведення судового засідання без участі особи 1 ще не означає, що не потрібно було його викликати в засідання);
— викликала у судове засідання слідчого, про призначення якого у справі суду не було доказів;
— викликала у судове засідання уповноваженого слідчого, бездіяльність якого особою 1 не оскаржувалася;
— проводила судове засідання без участі начальника СУ ФР ГУ ДФС у м.Києві Новачука С.А.;
— проводила судове засідання без участі особи 1;
— залучила до провадження заперечення слідчого, який не був суб’єктом оскарження;
— при винесенні рішення покладалася на заперечення слідчого, який передав їх до суду у заборонений ДСА спосіб (електронною скринькою, без цифрового підпису);
— при винесенні свого безграмотного рішення знехтувала вимогами ст.26 КПК України, яка не дозволяє слідчим суддям розглядати клопотання по суті справи, а лише скаргу на бездіяльність;
— всупереч ст.23 КПК не витребовувала і не досліджувала матеріали кримінального провадження;
— протиправно вирішувала ті питання, які законом віднесені до повноважень органу досудового розслідування;
— стверджувала обставини справи, не маючи на те жодних підстав, доказів і повноважень;
— протиправно відмовила у задоволенні скарги за вих. № 4288/02 від 03.03.2021 року, при цьому не грунтуючись на матеріалах кримінального провадження.
У відповідності до ст.26 КПК України (Диспозитивність) законодавцем передбачається таке:
“1.Сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених цим Кодексом. 3. Слідчий суддя, суд у кримінальному провадженні вирішують лише ті питання, що винесені на їх розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень цим Кодексом”.
Як передбачено вимогами ст.23 КПК України (Безпосередність дослідження показань, речей):
“1. Суд досліджує докази безпосередньо. Показання учасників кримінального провадження суд отримує усно.
2. Не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом дослідження суду, крім випадків, передбачених Кодексом. Суд може прийняти як доказ показання осіб, які не дають їх в судовому засіданні, лише у випадках, передбачених Кодексом.
3. Сторона обвинувачення зобов’язана забезпечити присутність під час судового розгляду свідків обвинувачення з метою реалізації права сторони захисту на допит перед незалежним судом”.
Як зазначається в ст.129-1 Конституції України:
“Суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов’язковим до виконання. Держава забезпечує виконання рішення у визначеному порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд”.
Як передбачено ст.306 КПК України (Порядок розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора під час досудового розслідування):
“1. Скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора розглядаються слідчим суддею місцевого суду, а в кримінальних провадженнях щодо злочинів, віднесених до підсудності Вищого антикорупційного суду, – слідчим суддею Вищого антикорупційного суду згідно з правилами судового розгляду, передбаченими статтями 318-380 цього Кодексу, з урахуванням положень цієї глави.
2. Скарги на рішення, дії чи бездіяльність під час досудового розслідування розглядаються не пізніше сімдесяти двох годин з моменту надходження відповідної скарги, крім скарг на рішення про закриття кримінального провадження, які розглядаються не пізніше п’яти днів з моменту надходження скарги.
3. Розгляд скарг на рішення, дії чи бездіяльність під час досудового розслідування здійснюється за участі особи, яка подала скаргу, чи її захисника, представника та слідчого чи прокурора, рішення, дії чи бездіяльність яких оскаржується. Відсутність слідчого чи прокурора не є перешкодою для розгляду скарги”.
Крім цього, суддя Мєлєшак О.В. у порушення Інструкції з діловодства в місцевих та апеляційних судах України Державної судової адміністрації України (Наказ від 24.12.2019 №1196 «Про внесення змін до Інструкції з діловодства в місцевих та апеляційних судах України» з додатком, відповідно до якого затверджуються зміни до Інструкції з діловодства в місцевих та апеляційних судах України, затвердженої наказом ДСА України від 20.08.2019 № 814), винесла і надала особі 1 копію ухвали у справі № 761/8900/21, яка неправильним чином сформована: ухвала містить міжрядкові відступи, в ухвалі не вказано де зберігається її оригінал, в ухвалі не зазначено, коли вона набрала законної сили, кожна друга сторінка аркушу ухвали містить текс рішення (а мала б бути вільною, однак перекресленою), немає позначки в правому верхньому куті “З оригіналом згідно”, ухвала не зшита і не опломбована, на пломбі не вказано прізвища судді, на пломбі не вказано прізвища секретаря суду, на пломбі не вказано дати створення копії ухвали, на пломбі немає підпису секретаря суду, на пломбі немає гербової печатки тощо.
Більше цього, аферистка Мєлєшак О.В., всупереч вимогам КПК України, Конституції України, Закону України “Про судоустрій і статус суддів”, Закону України “Про забезпечення права на справедливий суд”, ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, надала копію даної ухвали наручно лише 28.05.2021 року наручно, із запізненням на півтори місяці (що у відповідності до ст.106 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” має стати підставою для дисциплінарного покарання).
Також слід зазначити, що суддя Мєлєшак О.В. і раніше уже виносила неправосудні рішення за наслідками розгляду скарг особи 1 на бездіяльність органів досудового розслідування (СВ Шевченківського УП ГУ Національної поліції у м.Києві, СУ ФР ГУ ДФС у м.Києві), якими з однієї сторони частково нівелювала кропіткі досягнення громадської організації, а з іншої – умисно перешкодила наповненню державної скарбниці на сотні мільйонів гривень, тим самим послабивши боєздатність наших військ (військової компанії на Сході України) та добробут соціально незахищених верств населення (починаючи від будинків дитини до інтернатів, одиноких, інвалідів, пенсіонерів, ветеранів війни та чорнобильців, перестарілих осіб та осіб, оплата праці яких напряму залежить від наповнення державного бюджету: учні ПТУ та технікумів, студенти ВУЗів, вчителі, бібліотекарі, викладачі державних навчальних закладів, медичні працівники комунальних закладів, прибиральники державних установ, держслужбовці, Армія, силові структури тощо).
У доктрині Європейського суду з прав людини та його практиці «право на суд» охоплює три основні елементи: 1) наявність «суду», який встановлений відповідно до закону і відповідає вимогам незалежності і неупередженості; 2) наявність у суду достатньої компетенції для вирішення всіх аспектів спору чи обвинувачення, до яких застосовується ст.6 Конвенції; 3) особа повинна мати доступ до такого суду.
Відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» за №3477-IV від 23.02.2016 року, із змінами, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського Суду як джерело права. Згідно з ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка закріплює право на справедливий суд, кожна людина має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.
Пункт 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає наступне:
«Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов’язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього обвинувачення…».
У відповідності до ст.68 Конституції, кожен зобов’язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи інших людей. У відповідності до ст.64 Конституції (Конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Хіба не за ці стандарти міжнародного і вітчизняного права щодня і на протязі майже шести років гинуть в АТО (ОСС) найперспективніша, найсвідоміша і найпатріотичніша молодь України? Суддя Мєлєшак О.В., через свою корумпованість, нахабність, бездарність, протиправність і ненормальність напевно уже забула про героїзм Небесної Сотні і про десятки тисяч загиблих воїнів АТО, які віддали свої безцінні життя за право решти українського народу жити без ярма на шиї і у відповідності до європейських стандартів права.
Більше цього, суддя Мєлєшак О.В. саме у такий спосіб сплюндровує добру пам’ять про загиблу Небесну Сотню і бійців АТО, нівелюючи своїми злочинними діями героїчні досягнення українського народу.
Сподіватимемося, що у м.Києві знайдуться виживші ветерани АТО (ОСС) і учасники Майдану, які щодня влаштовуватимуть цій ганебній особі фекальну люстрацію, якщо ВРП і Президент України не бажають реагувати на це неподобство у встановлений законом спосіб.
Усе вищенаписане дає підстави вважати, що суддя Шевченківського районного суду м.Києва Мєлєшак О.В. вчинила кримінальні правопорушення, які передбачені ч.2 ст.364, ч.2 ст.366, ч.2 ст.368, ч.1 ст.396, ч.2 ст.15, ч.5 ст.27 КК України. Однак, якщо врахувати ще й те, що судова справа № 761/8900/21 також витікає з предмету громадської діяльності особи 1, яка делегована йому Міністерством юстиції України, то протиправну діяльність судді Мєлєшак О.В. слід розцінювати як таку, що направлена на умисне перешкоджання виконанню його громадських обов’язків і тягне за собою додаткову кримінальну відповідальність, що передбачена ст.170 КК України. Крім цього, як для даного випадку, дії судді Мєлєшак О.В. є явно антидержавними, що направлені на підрив довіри громадськості до органів судової влади і керівників держави вцілому, що явно на руку зовнішнім ворогам нашої держави. Суддя Мєлєшак О.В. через підривну співпрацю з зовнішнім ворогом, перевищує свої службові повноваження, перешкоджає доступу до правосуддя, вчиняє службові підроблення, приховує вчинені злочини, виносить неправосудні ухвали, перешкоджає діяльності громадських організацій, надає допомогу злочинним особам і кримінальним угрупуванням, культивує і поширює корупцію, вчиняє саботаж і диверсії, перешкоджає наповненню державної скарбниці, завдає нищівної шкоди економіці країни, деморалізує бійців ОСС, дискредитує український уряд і українську судову систему в очах світової громадськості, порушує присягу судді, тим самим бойкотуючи роботу органів судової влади. Саботаж і бойкотування роботи судових органів прирівнюється до шпіонажу і зраді інтересам держави. Суддя Мєлєшак О.В. умисно вчиняє посадові злочини на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, а також державній, економічній і інформаційній безпеці України. Перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту, шпигунство, надання іноземній державі, іноземній організації або їхнім представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України має безжально каратися, поки не розпочалися воєнні дії в м.Києві. Навмисна протидія нинішній державній політиці суддею Мєлєшак О.В. вже розчарувала частину українців у нинішньому курсі нашого уряду та призводить до агресивної настроєності населення. Зазначене підтверджує, що в діяльності судді Мєлєшак О.В. наявний склад ще одного кримінального правопорушення, що передбачене ч.1 ст.111 КК України. Таким чином, відомості щодо вчинення кримінальних правопорушень суддею Мєлєшак О.В. містять всі ознаки злочину, що передбачені ч.2 ст.364, ч.2 ст.368, ч.2 ст.366, ч.1 ст.396, ч.1 ст.111, ст.170, ч.2 ст.15, ч.5 ст.27 КК України та підлягають невідкладному внесенню до Єдиного реєстру досудових розслідувань і є підставою для початку проведення досудового розслідування. З цього приводу були подані відповідні заяви до ГПД НАБУ, СУ ДБР і ГСУ СБУ про вчинені кримінальні правопорушення суддею Мєлєшак О.В. Крім цього, було прийнято рішення про повідомлення Вищої Ради правосуддя про не належну поведінку судді Мєлєшак О.В., яка в грубій формі порушує присягу судді. Очікуємо результатів адекватного реагування ГПД НАБУ, СУ ДБР, ГСУ СБУ стосовно вчасності внесення відповідних відомостей до ЄРДР, а від Вищої Ради правосуддя — відкриття дисциплінарної справи. Також очікуємо резонансу небайдужої міжнародної і української громадськості та належної реакції не корумпованого мас-медіа.