Трубніков А.В. Майданівська свиня безумствує і бесчинствує

У провадженні другого відділу Управління з досудового розслідування кримінальних проваджень, вчинених працівниками правоохоронних органів та суддями ГСУ ДБР перебуває на досудовому розслідуванні кримінальне провадження за № 52021000000000008 від 06.01.2021 року за ознаками вчиненого керівником Другого ВД Першого ПД ГПД НАБУ В.Павлущиком злочину, передбаченого ч.2 ст.382 КК України.
10.03.2021 року, у порушення ст. 55, 56, 21, 110, 214, 220, 284, 534, 535 КПК України, Рекомендацій 8 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо допомоги потерпілим від злочинів від 14.06.2006 року, ст. 57, 129 Конституції України, слідчий ГСУ ДБР Арманов М.Г. поспішно закрив кримінальне провадження № 52021000000000008 від 06.01.2021 року.
Вважаючи Постанову від 10.03.2021 року слідчого Арманова М.Г. про закриття кримінального провадження № 52021000000000008 від 06.01.2021 року незаконною і передчасною, а відтак підлягаючою до скасування у судовому порядку, особа 1 подав 17.03.2021 року скаргу за вих. № 4292/09 слідчому судді Шевченківського районного суду м.Києва. У своїй скарзі за вих. № 4292/09 від 17.03.2021 року особа 1 акцентував увагу слідчого судді на тому, що слідчий Арманов М.Г. перед тим як закрити кримінальне провадження за № 52021000000000008 від 06.01.2021 року не вчинив наступних обов’язкових слідчих і процесуальних дій: ​
1) не повідомив особу 1 про початок досудового розслідування;
2) не виконав вимог Ухвали у судовій справі № 760/25501/20 від 28.08.2020 року, яка стала предметом внесення до ЄРДР відомостей заяви від 17.11.2020 року (В-17439) про вчинені кримінальні правопорушення;
3) не вніс до ЄРДР відомостей заяви за вх.№ В-17439 про вчинені правопорушення – за ч.2 ст.364, ч.2 ст.368, ст.369-2, ч.5 ст.191, ч.2 ст.366, ч.2 ст.367, ч.2 ст.256, ч.1 ст.396, ч.1 ст.111, ч.2 ст.15, ч.5 ст.27 КК України;
4) не проводив досудове розслідування за статтями вчиненого злочину – ч.2 ст.364, ч.2 ст.368, ст.369-2, ч.5 ст.191, ч.2 ст.366, ч.2 ст.367, ч.2 ст.256, ч.1 ст.396, ч.1 ст.111, ч.2 ст.15, ч.5 ст.27 КК України, які були зазначеними у заяві від 17.11.2020 року (В-17439) про вчинення кримінального правопорушення та в ухвалі слідчого судді;
5) не складав план досудового розслідування та не узгоджував його із своїм керівником;
6) не вручив особі 1 жодного витягу з ЄРДР;
7) не надав особі 1 жодної Пам’ятки про процесуальні права та обов’язки потерпілого у провадженні;
8) не визначив процесуального статусу особи 1 у даному кримінальному провадженні;
9) жодного разу не допитав особу 1 у даному кримінальному провадженні;
10) не допитав існуючих свідків у даному кримінальному провадженні;
11) всупереч ст.216 КПК України та вимогам Наказу ГПУ за № 298 від 30.06.2020 року не повідомив прокурора про потребу у зміні частини кримінальних проваджень, які не підслідні ДБР;
12) не проводив досудове розслідування за статтями вчиненого злочину, які були зазначеними у заяві від 17.11.2020 року (В-17439) та в ухвалі суду про вчинені кримінальні правопорушення;
13) не розглянув заяву за вих. № 4085/09 від 09.12.2020 року в порядку ст.220 КПК України про вчинення низки процесуальних і слідчих дій;
14) не надав відповіді на заяву за вих. № 4085/09 від 09.12.2020 року в порядку ст.220 КПК України;
15) не дослідив і не надав правової оцінки кожному із фактів, які особа 1 зазначав у своїй заяві від 17.11.2020 року (В-17439) про вчинення кримінальних правопорушень;
16) не допитав фігуранта у провадженні щодо суті порушених особою 1 питань в заяві від 17.11.2020 року (В-17439) про вчинені кримінальні правопорушення;
17) не допитав жодного із існуючих свідків з числа членів громадської організації;
18) не провів жодного перехресного (одночасного) допиту з учасниками провадження;
19) не призначив фоноскопічної експертизи за наявними доказами;
20) не провів відеоскопічної експертизи за наявними доказами;
21) не призначив для особи 1 судово-медичної експертизи у відповідності до отриманого ушкодження здоров’я по вині фігуранта у провадженні;
22) не надав можливості долучити до провадження наявні в особи 1 докази вчиненого злочину: документи, звукозапис, відеозапис тощо;
23) не надав можливості долучити до провадження документи, які доказують факт отриманого особою 1 ушкодження здоров’я по вині фігуранта у провадженні;
24) не надав можливості долучити до провадження документи, які доказують факти отримання особою 1 збитків у даному кримінальному провадженні.
І що найголовніше, особа 1 зазначав в своїй заяві від 17.11.2020 року (В-17439) про вчинені кримінальні правопорушення таке: «Примітка: докази вчиненого злочину керівником Другого ВД Першого ПД ГПД НАБУ В.Павлущиком надам повноважному слідчому ДБР при проведенні мого допиту у кримінальному провадженні у вигляді копій документів». Однак, слідчий Арманов М.Г. добре знаючи, що докази вчиненого злочину насправді існують, умисно неправдиво зазначив в своїй передчасній Постанові від 10.03.2021 року що таких доказів нібито ним не здобуто, тим самим приховавши вчинені злочини фігуранта.
10.03.2021 року слідчий Арманов М.Г. закрив кримінальне провадження за № 52021000000000008 від 06.01.2021 року не вчинивши обов’язкових процесуальних і слідчих дій, відсторонивши заявника від участі в ньому. Слідчий Арманов М.Г. своєю протиправною Постановою від 10.03.2021 року про закриття кримінального провадження за № 52021000000000008 від 06.01.2021 року також порушив вимоги ст.110 КПК.
У відповідності до п.5 ст.110 КПК України, Постанова слідчого мусить складатися з:
1) вступної частини, яка повинна містити відомості про:
а) місце і час прийняття постанови;
в) прізвище, ім’я, по батькові, посаду осіб, що проходять фігурантами по справі;
2) мотивувальної частини, яка повинна містити відомості про:
а) зміст обставин, які є підставами для прийняття Постанови;
б) мотиви прийняття Постанови, їх обгрунтування та посилання на положення Кодексу;
в) резолютивної частини, яка повинна містити відомості про:
– зміст прийнятого процесуального рішення;
– місце та час (строки) його виконання;
– особу, яким належить виконати Постанову тощо,
чого майже не має у Постанові від 10.03.2021 року слідчого Арманова М.Г. про закриття кримінального провадження № 52021000000000008 від 06.01.2021 року.
Всупереч п.5 ст.110 КПК у Постанові від 10.03.2021 року слідчого Арманова М.Г. відсутні:
1) опис заяви про вчинення кримінального правопорушення;
2) номер особистого телефону;
3) перелік проведених слідчих дій;
4) причини не проведення допиту потерпілого та свідків;
5) причини не проведення експертизи наявних доказів;
6) причини не проведення судово-медичної експертизи;
7) причини не виконання ухвали суду;
8) причини не внесення до ЄРДР відомостей заяви за вх.№ В-17439 від 17.11.20 року про вчинені правопорушення;
9) причини не повідомлення прокурора про потребу зміни підслідності не підслідних ДБР проваджень;
10) правова оцінка діям фігуранта у даному кримінальному провадженні;
11) правова оцінка доказам у даному кримінальному провадженні;
12) реєстраційний номер та дата реєстрації постанови про закриття провадження;
13) ПІП, підпис керівника підрозділу;
14) печатка органу досудового розслідування.
Згідно з ч.5 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», висновки щодо застосування норм права, викладених у постановах Верховного суду України, є обов’язковими для всіх суб’єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.
Саме про це йдеться в долученій особою 1 до скарги на Постанову від 10.03.2021 року про закриття кримінального провадження копії рішення Верховного Суду у провадженні № К/9901/68791/18 від 11.01.2019 року, якою було відмовлено у прийнятті касаційної скарги голови КМДА Кличка В.В., так як остання не відповідала поняттю процесуального документу (було неправильним чином завірено додатки до касаційної скарги та саму скаргу, у відповідності до вимог Наказу Міністра юстиції України за № 1000/5 від 18.06.2015 року «Про затвердження правил організації діловодства та архівного зберігання документів у державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях» (із змінами і доповненнями, внесеними наказом Міністерства юстиції України від 04.07.2018 року за № 2277/5), а також Постанови Кабінету Міністрів України від 17.01.2018 року за №55 про «Деякі питання документування управлінської діяльності».
За цією аналогією, Постанова від 10.03.2021 року слідчого Арманова М.Г. також належним чином не завірена: відсутній реєстраційний номер канцелярії ДБР, не зазначено в правому верхньому куті Постанови «З оригіналом згідно», немає підпису і ПІП особи, що створювала копію Постанови, не вказана посада особи, яка створювала дану копію, відсутній підпис, ПІП і посада керівника органу досудового розслідування, який мусив бути ознайомленим з даною копією Постанови, немає печатки ДБР. Постанова слідчого Арманова М.Г. не зшита і не “опломбована” на зворотній її стороні та не скріплена круглою печаткою тощо. Також, в даній Постанові не вказано змісту обставин, які є підставами для прийняття подібної Постанови та мотивів її прийняття, їх обгрунтування та посилання на положення Кодексу.
Окрім цього, текст оскаржуваної Постанови містить протиріччя, оскільки слідчий Арманов М.Г. в своїй Постанові від 13.03.2021 року обгрунтовує відсутність складу злочину, а в резолютивній частині Постанови в якості процесуальних підстав для закриття провадження посилається на положення п.2 ч.1 ст.284 КПК (закриття провадження у зв’язку з відсутністю події злочину).
В той же час, відповідно до вимог ст.110 КПК України, Постанова слідчого про закриття кримінального провадження має бути вмотивованою, її зміст повинен відповідати фактичним обставинам, встановленим матеріалами справи, зокрема, в ній має бути викладено суть заяви особи, яка звернулась з метою захисту своїх прав та відповіді на всі поставлені нею запитання, які виключають провадження у справі і обумовлюють її закриття, що є однією з гарантій забезпечення прав і законних інтересів учасників процесу.
Відповідно трьом Ухвалам колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у провадженнях № 11-сс/824/939/2020 від 13.02.2020 року, № 11-сс/824/4003/2020 від 11.06.2021 року та № 11-сс/824/382/2020 від 29.01.2020 року, а також відповідно положенню ч.1 ст.219 КПК, «Строк досудового розслідування обчислюється з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань до дня звернення до суду з обвинувальним актом, клопотанням про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, клопотанням про звільнення особи від кримінальної відповідальності або до дня ухвалення рішення про закриття кримінального провадження». Однак, слідчий Арманов М.Г. досі не вніс до ЄРДР відомостей заяви про вчинення кримінального правопорушення, а відповідно відлік часу у досудовому розслідуванні ще не наступив, а відповідно – досудового розслідування як такого ще не розпочиналось.
Аналогічна ситуація констатується і іншими Ухвалами колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у провадженнях № 11-сс/796/1054/2018 від 06.02.2018 року та № 11-сс/796/1527/2018 від 13.03.2018 року, які разом із ч.1 ст.303 КПК України та Узагальненням про практику розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність органів досудового розслідування або прокурора під час досудового розслідування Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ (Лист від 12.01.2017 року за № 9-49/0/4-17) стверджують, що якщо потерпілий ініціює перед слідчим внесення до ЄРДР усіх статтей вчиненого злочину, які ним вказувалися у заяві про вчинення кримінального правопорушення, то слідчий зобов’язаний зробити це в порядку, передбаченому Наказом ГПУ за № 298 від 30.06.2020 року та п.4,5 ч.5 ст.214 КПК України, чого слідчий Арманов М.Г. з незрозумілих причин уникає, досі не розглянувши заяви за вих. № 4085/09 від 09.12.2020 року в порядку ст.220 КПК України про вчинення інших процесуальних дій, які він мусив вчинити у визначений законом строк (про внесення до ЄРДР усіх кваліфікаційних статтей вчиненого злочину), тим самим саботуючи проведення досудового розслідування та приховуючи злочини фігурантів у цьому провадженні.
Отож, виходячи з вищеприведеного, три різні колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду уже скасували три ухвали першої інстанції, не дивлячись на позицію ст.219 КПК, яка дозволяє припиняти досудове розслідування навіть на «нульовій точці», якщо термін досудового розслідування уже вичерпаний. В той же самий час, враховуючи що слідчий не виконав первинної ухвали суду та не вніс до ЄРДР усіх кваліфікуючих статтей вчиненого злочину, які особа 1 зазначав в своїй заяві про вчинення кримінальних правопорушень та які були перерахованими в ухвалі слідчого судді першої інстанції, то і «старту» досудового розслідування також не могло розпочатися.
Ця ситуація в точності повторилася із слідчим Армановим М.Г., який досі не вніс до ЄРДР тих статтей вчиненого злочину, які були вказаними заяві від 17.11.2020 року (В-17439) про вчинення кримінальних правопорушень та в трьох ухвалах слідчого судді, тим самим досі не розпочавши досудового розслідування у даному кримінальному провадженні.
У відповідності до Наказу ГПУ за № 298 ГПУ від 30.06.2020 року, в 2 частині (Облік кримінальних правопорушень) розділу II (Порядок формування та ведення реєстру), в пункті 8 зазначається таке (Цитата): «Відомості про декілька вчинених кримінальних правопорушень, зазначених в одній заяві, повідомленні або виявлених безпосередньо прокурором, слідчим чи працівником іншого підрозділу, незалежно від часу їх учинення, наявності осіб, які вчинили кримінальні правопорушення, вносяться до Реєстру за кожним правопорушенням окремо».
Відповідно до ст.220 КПК України, клопотання сторони захисту, потерпілого і його представника чи законного представника про виконання будь-яких процесуальних дій слідчий, прокурор зобов’язані розглянути в строк не більше трьох днів з моменту подання і задовольнити їх за наявності відповідних підстав. Про результати розгляду клопотання повідомляється особа, яка заявила клопотання. Про повну або часткову відмову в задоволенні клопотання виноситься вмотивована постанова, копія якої вручається особі, яка заявила клопотання, а у разі неможливості вручення з об’єктивних причин – надсилається їй поштою». Під час кримінального провадження можуть бути заявлені клопотання, які направлені на встановлення фактичних даних, що мають значення для кримінального провадження; на забезпечення прав і законних інтересів особи, яка заявила клопотання. Розгляд клопотання містить в собі діяльність слідчого, прокурора, яку він здійснює відразу ж після прийому клопотання.
В ході розгляду аналізу піддається прохання здійснити певні дії чи заперечення щодо здійснення окремих дій, яке міститься у клопотанні, та його обгрунтованість. З’ясовується, про встановлення яких обставин клопоче заявник, яким способом пропонує встановити їх слідчому, прокурору та чи мають ці обставини значення для цього кримінального провадження. Клопотання підлягає розгляду і вирішенню безпосередньо після його заяви. У тих випадках, коли негайне прийняття рішення за клопотанням неможливе, воно повинно бути задоволено за наявності відповідних підстав у строк не більше трьох днів з моменту подання.
Такий строк встановлено законодавцем для розгляду уповноваженою процесуальною особою клопотання, заявленого учасниками кримінального процесу у ході досудового розслідування.
Якщо заявлене слідчому клопотання зумовлює потребу звернення до прокурора, то це не може розглядатись як підстава для відмовлення в задоволенні клопотання, і таке звернення розглядає слідчий, повідомляючи заявника про рішення останнього. Слідчий, прокурор зобов’язані розглянути і вирішити кожне заявлене за кримінальним провадженням клопотання. При цьому вони не вправі відмовити у допиті свідка, проведенні експертизи, в проведенні інших слідчих (розшукових) дій або прийнятті певних процесуальних рішень, якщо вони сприяють об’єктивному і повному дослідженню обставин кримінального провадження, забезпеченню прав і законних інтересів учасників кримінального провадження.
Відповідно до Рекомендації 8 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо допомоги потерпілим від злочинів від 14.06.2006 року під поняттям “потерпілий” слід розуміти фізичну особу, що зазнала шкоди, включаючи фізичні ушкодження або психічні травми, душевні страждання або економічні втрати, спричинені діями або бездіяльністю, які є порушенням норм кримінального права держав-членів. У належних випадках термін “потерпілий” також охоплює найближчих членів сім’ї або утриманців прямо постраждалої особи (п.1.1). Що стосується процесуального статусу потерпілого, то особа його набуває: з моменту подання заяви про вчинення щодо неї правопорушення до слідчого, прокурора.
Виявивши при прийнятті заяви наявність обставин, які можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, слідчий, прокурор вносить відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових
розслідувань і розпочинає розслідування (ч.1 ст.214 КПК), вручивши потерпілому пам’ятку про його процесуальні права та обов’язки, або з моменту подання нею вже після початку розслідування заяви про залучення до провадження як потерпілого і вручення їй пам’ятки про процесуальні права та обов’язки потерпілого. Потерпілою особа стає і в разі подання заяви про незакінчений злочин за умови фактичного заподіяння їй моральної, фізичної або майнової шкоди. Якщо слідчий, прокурор встановить, що особі, яка подала заяву, кримінальним правопорушенням не завдано моральної, фізичної або майнової шкоди, то він своєю постановою відмовляє у визнанні такої особи потерпілим».
Винесення слідчим, прокурором постанови про визнання особи потерпілим КПК не передбачає.
Водночас, у п.1 ч.2 ст.56 КПК наголошується, що потерпілий має право “на негайне прийняття і реєстрацію заяви про кримінальне правопорушення, визнання його потерпілим”.
Про відмову у визнанні особи потерпілим слідчий, прокурор виносить Постанову, яка може бути оскаржена особою до слідчого судді (п.5 ч.1 ст.303 КПК України). Згідно ст.55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності, надання їм належної правової оцінки та забезпечити прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень.
Згідно ст.2 та 284 КПК, закриття провадження є одним із способів його остаточного вирішення, а тому провадження має закриватися після всебічного, повного та об’єктивного дослідження всіх обставин справи та оцінки слідчим всіх зібраних та перевірених доказів. Тобто, повнота дослідження кримінального провадження означає встановлення всього кола фактичних обставин, що можуть суттєво вплинути на рішення у провадженні; використання такої сукупності доказів, яка обгрунтовує зроблені висновки як такі, що не залишають місця сумнівам. Неупередженість означає пізнання органами, що ведуть процес, обставин кримінального провадження у точній відповідності з дійсністю, неупередженість у їх збиранні, перевірці та в оцінці доказів, безсторонність щодо всіх учасників процесу та інших осіб, які беруть участь у кримінальному провадженні, оскільки на прокурора, керівника органу досудового розслідування, слідчого покладається обов’язок надати доказам належну правову оцінку за правилами ч.1 ст.94 КПК України та забезпечити прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень.
У відповідності до положень ст.22 КПК України, кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених Кодексом.
Суд, зберігаючи об’єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних рішень.
З положень ст.83 КПК України слідує, що доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів. У свою чергу слідчий, прокурор під час досудового розслідування, зобов’язаний детально та всебічно перевірити доводи особи, що подала таку заяву. Зокрема, якщо слідчим закрито провадження за відсутністю в діях особи складу злочину, то він має звернути увагу на те, що б така постанова у обов’язковому порядку містила детальний виклад обставин, за яких заявник вважав, що особою (особами) вчинено злочин, а у разі, якщо такій особі ставилися в вину декілька протиправних діянь, які підпадають під ознаки різних статей кримінального закону, то чи містить вона висновки щодо відсутності вини особи у вчиненні кожного з них.
Згідно ч.2 ст.91 КПК України, доказування полягає у збиранні, перевірці та оцінці доказів з метою встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження. Зокрема, практика ЄСПЛ щодо проведення ефективного офіційного розслідування кримінального права є сталою та вказує на те, що згідно з мінімальними критеріями ефективності, які суд визначив у своїй практиці, таке розслідування має бути незалежним, безстороннім і підлягати громадському контролю, а компетентні органи повинні діяти зі зразковою ретельністю та оперативністю. Розслідування має бути ретельним та неупередженим. Останнє означає, що органи слідства завжди повинні добросовісно намагатись з’ясувати, що трапилось, однак не покладатися на поспішні та необґрунтовані висновки для закриття кримінальної справи або використовувати такі висновки як підставу для своїх незаконних рішень, або ж як відповідну підставу для отримання неправомірної вигоди.
Слідчі повинні вживати усіх розумних і доступних їм заходів для забезпечення збирання доказів, що стосуються події, включаючи зокрема показання свідків та отримання висновків судових експертиз, яких слідчий Арманов М.Г. умисно уникнув з метою приховування вчинених злочинів фігурантом у даному кримінальному спровадженні. Будь-який недолік розслідування обов’язково призведе до не встановлення причин вчинення злочину або винних осіб у цьому ж самому злочину та створюватиме небезпеку недотримання цього стандарту (Рішення у справі «Олександр Ніконенко проти України», «Мута проти України», «Карабет та інші проти України»). Проте, обставини, які особа 1 виклав у своїй заяві про вчинення кримінального правопорушення чомусь не стало предметом належного досудового розслідування слідчим Армановим М.Г.
Винесена Постанова від 10.03.2021 року слідчим Армановим М.Г. про закриття кримінального провадження № 52021000000000008 від 06.01.2021 року не відповідає жодним нормам КПК України, не являється вмотивованою, а її зміст не відповідає фактичним обставинам справи.
Слідчий Арманов М.Г. виклав у своїй протиправній Постанові сумнівні та не перевірені факти, що є не припустимим, оскільки напряму порушує імперативні засади КПК України, а з іншої – жодних
процесуальних і значимих слідчих дій не вчинив. Тобто, з оскаржуваної Постанови витікає, що вона не містить достатніх відомостей, які б свідчили про те, що вимоги КПК України було виконано належним чином та надано всебічну правову оцінку усім обставинам в сукупності, що свідчить про те, що встановлена на даний час органом досудового розслідування сукупність доказів, якою обґрунтовуються зроблені ним висновки, не може вважатися такою, що не залишає місце сумнівам, а наявність останніх – не узгоджується із стандартами доказування «поза розумним сумнівом» (рішення від 18.01.1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства», п.161 серія А заяви № 25), який застосовується при оцінці доказів, а такі докази можуть «випливати із співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту» (рішення Європейського суду з прав людини, справа «Коробов проти України» № 39598/03 від 21.07.2011 року), а також ч.2 ст.8, ч.5 ст.9 КПК України.
У відповідності до Узагальнення про практику розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність органів досудового розслідування або прокурора під час досудового розслідування Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ Листом від 12.01.2017 № 9-49/0/4-17 пояснив: «…Закриття кримінального провадженні є одним із способів його остаточного вирішення, а тому провадження може бути закрито лише після всебічного, повного і об’єктивного дослідження обставин справи та оцінки слідчим всіх зібраних та перевірених доказів (ст.2, 284 КПК України). Процесуальна можливість оскарження рішень слідчого та прокурора про закриття кримінального провадження регламентована пунктами 3, 4 ч.1 ст.303 КПК, при цьому суб’єктами оскарження відповідного рішення слідчого є заявник, потерпілий, його представник, законний представник, а прокурора – заявник, потерпілий, його представник, законний представник, підозрюваний, його захисник чи законний представник. Підстави та порядок закриття кримінального провадження встановлені у ст.284 КПК, яка, крім іншого, визначає випадки, коли закриття провадження уповноважений здійснювати слідчий, а коли – прокурор. Так, відповідно до ч.4 ст.284 КПК слідчий приймає постанову про закриття кримінального провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 9 ч.1 ст.284 КПК, якщо в цьому кримінальному провадженні жодній особі не повідомлялося про підозру, а прокурор – щодо підозрюваного з підстав, передбачених ч.1 ст.284 КПК. Також під час розгляду аналізованого виду скарг слідчі судді враховують положення ч.2 ст.9 КПК, яка встановлює, що прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий зобов’язані всебічно, повно і неупереджено дослідити обставини кримінального провадження, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують підозрюваного, обвинуваченого, а також обставини, що пом’якшують чи обтяжують його покарання, надати їм належну правову оцінку та забезпечити прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень. Враховуючи те що процесуальне рішення про закриття провадження має істотне значення для кримінального провадження, слідчі судді при розгляді скарги на відповідні постанови з’ясовують питання дотримання вимог щодо всебічності та повноти дослідження, оскільки така неповнота може призвести до прийняття необґрунтованого рішення про закриття провадження. Таким чином, правова природа аналізованого виду оскарження процесуального рішення слідчого та прокурора передбачає необхідність перевірки не лише дотримання процесуального порядку закриття кримінального провадження посадовими особами органів досудового розслідування, а й підстав його закриття. Недотримання відповідних вимог зумовлює прийняття слідчими суддями рішень про скасування постанов слідчого, прокурора. Разом із тим у судовій практиці є випадки скасування постанов про закриття провадження не лише з огляду на їх необґрунтованість, а й через їх неналежну мотивованість, як цього вимагає ч.5 ст.110 КПК України.
Беручи до уваги те, що постанова про закриття кримінального провадження, яка зумовлена недбалим виконанням процесуальних обов’язків слідчим або прокурором, перешкоджає виконанню завдань кримінального провадження в частині забезпечення того, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності, слідчі судді обґрунтовано скасовують постанови, встановлюючи відповідну недбалість. Вивчення ухвал слідчих суддів, постановлених за результатами розгляду скарг на рішення про закриття кримінального провадження в частині перевірки підстав відповідного рішення слідчого чи прокурора показало, що підставами скасування слідчими суддями вказаних рішень здебільшого були такі: невжиття органом досудового розслідування всіх необхідних заходів для збирання доказів і забезпечення повного та всебічного досудового розслідування; необґрунтованість висновків, які містяться в постанові, щодо обставин, які повинні бути встановлені слідчим, та завчасність висновку про відсутність в діянні складу злочину або відсутність події злочину; непроведення слідчим необхідного та повного переліку слідчих дій, спрямованих на встановлення істини у справі; непризначення та непроведення необхідних експертиз, ненадання експерту порівняльних зразків для проведення судової експертизи, що є підставою для надання експертом повідомлення про неможливість проведення експертизи, та деякі інші. Слід зазначити, що слідчим у кримінальному провадженні не було ініційовано проведення перевірки дій посадових осіб правоохоронного органу щодо дій, на які вказує заявник з метою встановлення факту допущення порушень. Привертає увагу і те, що слідчим взагалі не було зібрано будь-яких характеризуючих матеріалів щодо співробітників прокуратури Солонянського району Дніпропетровської області, на порушення законодавства якими вказує заявник. Слідчі судді в окремих випадках обґрунтовано наголошують на недостатній мотивованості прийнятого рішення про закриття кримінального провадження, зокрема у зв’язку з нереагуванням на попередньо постановлені ухвали слідчих суддів, якими у відповідних провадженнях вже скасовувались постанови про закриття кримінальних проваджень. Слідчі судді, перевіряючи доводи скаржників, обґрунтовано надають оцінку не лише повноті вчинених під час досудового розслідування дій, а й правильності здійснення правової оцінки встановлених обставин під час досудового розслідування. У свою чергу, нездійснення таких дій слідчими суддями зумовлює скасування відповідних ухвал за результатами їх перегляду в апеляційному порядку. Результати аналізу апеляційного перегляду зазначених ухвал слідчих суддів свідчать про те, що підставами їх скасування є як необґрунтованість, так і неналежна вмотивованість».
15.04.2021 року, із невиправданою затримкою розгляду скарги за вих. № 4292/09 від 10.03.2021 року на Постанову про закриття кримінального провадження за № 52021000000000008 від 06.01.2021 року слідчим другого відділу Управління з досудового розслідування кримінальних проваджень, вчинених працівниками правоохоронних органів та суддями ГСУ ДБР Арманова М.Г. аж на 1 місяць, слідчий суддя Шевченківського районного суду м.Києва Трубніков Андрій Володимирович, розглянувши судову справу за № 761/10462/21 виніс неправосудну ухвалу, якою відмовив особі 1 у її задоволенні, при цьому умисно істотно порушивши вимоги кримінально-процесуального закону.
При чому, суддя Трубніков А.В. приховав від надання правової оцінки ключовим порушенням, яких припустився слідчий Арманов М.Г., та які вимагали скасування його Постанови про закриття кримінального провадження. Позаяк, в обгрунтування прийнятого ганебного рішення тупоголовий аферист Трубніков А.В. послався на таке: “Під час прийняття рішення слідчий керувався п.2 ч.1 ст.284 КПК України, дійшов висновку про відсутність в діях службових осіб Національного антикорупційного бюро Україн складу вказаного кримінального правопорушення, кримінальна відповідальність за вчинення якого передбачена ч.2 ст.382 КК України. В постанові слідчий обґрунтовано на підставі аналізу достатніх фактичних даних дійшов висновку, що зібрані в ході досудового розслідування докази та встановлені факти свідчать про відсутність в діяннях службових осіб Національного антикорупційного бюро України, складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.382 КК України. Щодо доводів скарги заявника, то слідчий суддя дійшов висновку про обґрунтованість висновків слідчого в рішенні про закриття кримінального провадження, з урахуванням дослідження фактичних даних, які містяться в матеріалах кримінального провадження. Отже, слідчим в ході досудового розслідування було здійснено всі необхідні процесуальні дії, досліджені документи, які необхідні для повного, всебічного розгляду матеріалів для встановлення обставин, які підлягають доказуванню, у даному кримінальному провадженні… В мотивувальній частині постанови слідчий зазначає висновки та обставини, які дають підстави для закриття кримінального провадження у відповідності до ст.284 КПК України. Зміст постанови відповідає фактичним обставинам, встановленим матеріалами справи. Керуючись ст.ст.22, 26 КПК України щодо засад змагальності та диспозитивності кримінального провадження, слідчий суддя дійшов висновку про відсутність підстав для скасування постанови слідчого з наведених підстав”.
Божевільний суддя Трубніков А.В. в своїй шахрайській ухвалі брехливо стверджує, що нібито слідчий “в ході досудового розслідування здійснив всі необхідні процесуальні дії, дослідив документи, які необхідні для повного, всебічного розгляду матеріалів для встановлення обставин, які підлягають доказуванню…”, в той самий час, як даний слідчий насправді геть нічого не робив!
Суддя Трубніков А.В. чомусь не надав об’єктивної оцінки усьому вищенаписаному, в тому числі фактам не виконання слідчим первинної ухвали суду, яка стала підставою для внесення до ЄРДР відомостей заяви особи 1 про вчинені кримінальні правопорушення. Це саме стосується і фактів не призначення судових експертиз (в тому числі судово-медичної експертизи), адже без спеціальних знань слідчий не міг прийти об’єктивного висновку стосовно наявності чи відсутності ознак вчиненого злочину та завданої заявнику шкоди фігурантом у провадженні. Безталанний суддя Трубніков А.В. приховав і той факт, що слідчий не розглянув заяви особи 1, поданої в порядку ст.220 КПК, а також не надав на неї відповіді.
Також слідчий суддя обминув увагою і те, що слідчий ДБР не визначив процесуальний статус заявника, що не надавало йому права закривати кримінальне провадження. Також не можна було закривати провадження і через не проведення слідчим допиту заявника і свідків.
Слідчий суддя Трубніков А.В. не скорився вимогам ст.129-1 Конституції України, адже взамін належного контролю за виконанням ухвали суду № 760/25501/20 від 28.08.2020 року прийняв рішення, яким фактично паралізував подальше виконання цієї ухвали суду. Також, слідчий суддя Трубніков А.В. чомусь не скорився вимогам ч.5 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та ч.3 ст.415 КПК України, адже при винесенні свого ганебного рішення не покладався на долучені заявником до скарги численні рішення апеляційної інстанції, а також рішення Верховного Суду, які констатували необхідність задоволення його скарги (в тому числі через не відповідність Постанови про закриття кримінального провадження вимогам процесуального документу та через не виконання слідчим вимог ухвали суду № 760/25501/20 від 28.08.2020 року щодо внесення усіх відомостей до ЄРДР, а не однієї і такої, якої насправді заявник у своїй заяві не зазначав). Отож, як це зазначено вище, слідчий ДБР не вчинив як мінімум 24 обов’язкових слідчих і процесуальних дій, а слідчий суддя Трубніков А.В. приховав ці ключові порушення явно із злочинних міркувань. Більше цього, шахрай Трубніков А.В. навіть не запрошував на судовий розгляд і на проголошення судового рішення скаржника, тим самим порушивши норми матеріального і процесуального права, що власне і привело 06.07.2021 року до скасування його неправосудного рішення Київським апеляційним судом у провадженні № 11-сс/824/3815/2021.
Крім цього слід зауважити, що недоумок Трубніков А.В. порушив таємницю нарадчої кімнати. А саме, суддя Трубніков А.В., за наслідками розгляду скарги за вих. № 4292/09 від 10.03.2021 року на Постанову про закриття кримінального провадження № 52021000000000008 від 06.01.2021 року слідчим другого відділу Управління з досудового розслідування кримінальних проваджень, вчинених працівниками правоохоронних органів та суддями ГСУ ДБР Армановим М.Г. виніс 15.04.2021 року вступну і резолютивну частину ухвали у справі № 761/10462/21, а повний її текст запланував оголосити 19.04.2021 року.
За таких підстав весь цей час слідчий суддя Трубніков А.В. мусив готувати та узгоджувати зміст вказаної ухвали в нарадчій кімнаті. Натомість суддя Трубніков А.В. в період з 15.04.2021 року по 19.04.2021 року продовжував приймати участь у всіх інших судових засіданнях з розгляду кримінальних справ, в кількості 21 штуки, про що свідчить Реєстр судових рішень.
Окрім цього, ухвала у судовій справі № 761/10462/21 від 15.04.2021 року судді Трубнікова А.В. не відповідає вимогам Наказу ДСА за № 814 від 20.08.2019 року «Про затвердження Інструкції з діловодства в місцевих загальних судах… з розгляду цивільних і кримінальних справ» та вимогам Закону України “Про судоустрій і статус суддів”, адже:
— на копії ухвали не зазначено – “З оригіналом згідно”;
— кожна друга сторінка аркушу не перекреслена;
— текст ухвали містить міжрядкові відступи;
— текст ухвали містить виділені жирним кольором слова;
— розмір тексту ухвали значно менше встановленого;
— не вказано дати виготовлення копії ухвали;
— ухвала не містить запису про місцезнаходження оригіналу ухвали, що робить з такого документу недієздатний шматок паперу, а з даного судді – бездарного клоуна.
Поміж тим слід зауважити, що збоченець і недоумок Трубніков А.В. виніс чергову неправосудну ухвалу, якою частково нівелював кропіткі досягнення громадської організації, а з іншої – перешкодив наповненню державної скарбниці на декілька сотень мільйонів гривень, тим самим суттєво послабивши боєздатність наших військ (військової компанії на сході України) та добробут соціально незахищених верств населення (починаючи від будинків дитини до інтернатів, одиноких, інвалідів, пенсіонерів, ветеранів війни та чорнобильців, перестарілих осіб та осіб, оплата праці яких напряму залежить від наповнення державного бюджету: учні ПТУ та технікумів, студенти ВУЗів, вчителі, бібліотекарі, викладачі державних навчальних закладів, медичні працівники комунальних закладів, прибиральники державних установ, держслужбовці, Армія, силові структури).
У доктрині Європейського суду з прав людини «право на суд» охоплює 3 елементи:
1) наявність «суду», який встановлений відповідно до закону і відповідає вимогам незалежності і неупередженості; 2) наявність у суду достатньої компетенції для вирішення всіх аспектів спору чи обвинувачення, до яких застосовується ст.6 Конвенції; 3) особа повинна мати доступ до суду.
Згідно з ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка закріплює право на справедливий суд, кожна людина має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом. У відповідності до ст.68 Конституції, кожен зобов’язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи інших людей.
У відповідності до ст.64 Конституції (Конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Виходячи з вищезазначеного, суддя Трубніков А.В. умисно чи то через свій дебілізм, психічні розлади, потенційний бандитизм або через неабияку твердолобість порушує міжнародні і вітчизняні норми права задля приховування вчинених злочинів працівників ДБР, тим самим плюючи на могили десяток тисяч героїчно загиблих бійців АТО (ОСС), які віддали свої безцінні життя за право решти українського народу жити без ярма на своїх шиях у відповідності до європейських стандартів права.
Більше того, суддя Трубніков А.В. саме у такий спосіб сплюндровує добру пам’ять про загиблу Небесну Сотню, нівелюючи своїми диверсійними діями їх героїчні досягнення українського народу. Сподіватимемося, що у м.Києві знайдуться виживші ветерани АТО (ОСС) і учасники Майдану, які щодня влаштовуватимуть цьому недоумку Трубнікову А.В. фекальну люстрацію, якщо ВРП і Президент України не бажають належним чином реагувати на це неподобство у встановлений законом спосіб.
Вищенаписане дає підстави вважати, що суддя Трубніков А.В. вчинив кримінальні правопорушення, які передбачені ч.2 ст.364, ч.2 ст.368, ч.2 ст.366, ч.1 ст.396, ч.2 ст.15, ч.5 ст.27 КК України. Однак, якщо врахувати ще й те, що судова справа № 761/10462/21 від 15.04.2021 року також витікає з предмету громадської діяльності особи 1, яка делегована йому Міністерством юстиції України, то протиправну діяльність судді Трубнікова А.В. слід розцінювати як таку, що направлена на умисне перешкоджання виконанню його громадських обов’язків і тягне за собою додаткову кримінальну відповідальність, що передбачена ст.170 КК України. Крім цього, як для даного випадку, дії судді Трубнікова А.В. є явно антидержавними, що направлені на підрив довіри громадськості до органів судової влади і керівників держави вцілому, що явно на руку зовнішнім ворогам нашої держави. Суддя Трубніков А.В., явно через підривну співпрацю з зовнішнім ворогом, перевищує свої службові повноваження, завдає шкоди економіці країни, вчиняє службові підроблення, приховує вчинені злочини, виносить неправосудні рішення, переслідує громадських діячів, перешкоджає діяльності громадських організацій, надає допомогу злочинним особам і кримінальним угрупуванням, культивує і поширює корупцію, вчиняє саботаж і диверсії, порушує присягу судді, дискредитує судову владу України і підриває авторитет держави в очах світової спільноти. Саботаж і бойкотування роботи судових органів прирівнюється до шпіонажу і зраді інтересам держави. Суддя Трубніков А.В. умисно вчиняє посадові злочини на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, а також державній, економічній і інформаційній безпеці України. Перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту, шпигунство, надання іноземній державі, іноземній організації або їхнім представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України має безжально каратися, поки не розпочалися воєнні дії в серці України. Навмисна протидія нинішній державній політиці суддею Трубніковим А.В. вже розчарувала частину українців у нинішньому курсі нашого уряду та призводить до агресивної настроєності населення. Зазначене підтверджує, що в діяльності судді Трубнікова А.В. наявний склад ще одного кримінального правопорушення, що передбачене ч.1 ст.111 КК України. Таким чином, відомості щодо вчинення кримінальних правопорушень суддею Трубніковим А.В. містять всі ознаки злочину, що передбачені ч.2 ст.364, ч.2 ст.368, ч.2 ст.366, ч.1 ст.396, ч.1 ст.111, ст.170, ч.2 ст.15, ч.5 ст.27 КК України та підлягають невідкладному внесенню до Єдиного реєстру досудових розслідувань і є підставою для початку проведення досудового розслідування. З цього приводу були подані відповідні заяви до ГСУ ОГПУ і ГСУ СБУ про вчинені кримінальні правопорушення суддею Трубніковим А.В. Крім цього, було прийнято рішення про повідомлення Вищої ради правосуддя України про не належну поведінку судді Трубнікова А.В., який грубо порушує присягу судді. Очікуємо результатів адекватного реагування ГСУ ГПУ і ГСУ СБУ стосовно вчасності внесення відповідних відомостей до ЄРДР, а від Вищої ради правосуддя України — відкриття дисциплінарних справ. Також очікуємо резонансу небайдужої міжнародної і української громадськості та належної реакції не корумпованого мас-медіа.