Стефанів Н.С. Афери з науковим ступенем і вченим званням

11.09.2021 року, через поштову службу, особа_1 подав на ім’я керівника СУ ДБР заяву за вих. № 4507/11 про вчинені суддею Солом’янського районного суду м.Києва Ішуніною Л.М. кримінальних правопорушень.
У своїй заяві особа_1 вказав всі елементи вчиненого злочину: об’єкт, об’єктивна сторона, суб’єкт, суб’єктивна сторона. Також, у своїй заяві особа_1 вказав всі ознаки вчиненого злочину: час, місце, спосіб, ПІП особи, місце його роботи і посаду, короткі обставини справи тощо. Крім цього, особа_1 самостійно кваліфікував вчинення злочину за правовою кваліфікацією – ч.2 ст.366, ч.2 ст. 256, ч.1 ст.396, ч.1 ст.111, ст.170, ч.2 ст.15, ч.5 ст.27 КК України. Відповідно, в заяві особи_1 за вих. № 4507/11 від 11.09.2021 року були всі необхідні дані для внесення її відомостей до ЄРДР впродовж 24 годин повноважним керівником СУ ДБР, у відповідності до положення п.6 ст.39 КПК України, при тому що положення нового КПК не вимагає від заявника зазначення в заяві усіх складових вчинення злочину тільки для того, що б повноважний керівник СУ ДБР належним чином виконав свій професійний обов’язок – забезпечив внесення до ЄРДР відомостей з заяви за вих. № 4507/11 про вчинене кримінальне правопорушення. Попри це, законодавець не вимагає від заявника притримуватися суворої професійної компетенції і територіальної юрисдикції органу досудового розслідування, однак зберігає відповідне право за СУ ДБР на зміну підслідності кримінального провадження.
Зазначене узгоджується із офіційною позицією суддів ВССУ, яка викладена в п.п.1.1 Узагальнень «Про практику розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність органів досудового розслідування чи прокурора під час досудового розслідування», затверджених на засіданні Зборів суддів ВССУ 23.12.2016 року: “…Визначений ч.1 ст.214 КПК обов’язок слідчого або прокурора не вимагає оцінки цими суб’єктами такої заяви на предмет наявності ознак складу злочину для того, щоб вчинити процесуальну дію, яка полягає у внесенні до ЄРДР відомостей про кримінальне правопорушення.
Такі вимоги не передбачають здійснення оцінки обґрунтованості заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення, а передбачають лише обов’язок уповноважених органів здійснити фіксацію наданих особою відомостей про кримінальне правопорушення, які вона надає усвідомлено для реалізації відповідними органами завдань кримінального провадження”.
Однак, у порушення ч.1 ст.2 КК України, п.1, 4 ст.214 КПК України, Розділу 2 Положення про порядок ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань, затвердженого Наказом Генерального прокурора України за № 298 від 30.06.2020 року у порядку, визначеним п. 4,5 ч.5 ст.214 КПК України, станом на 21.09.2021 року особу_1 у жодний із способів так і не було повідомлено повноважним керівником СУ ДБР про внесення до ЄРДР відомостей заяви за вих. № 4507/11 від 11.09.2021 року про вчинене кримінальне правопорушення суддею Солом’янського районного суду м.Києва Ішуніною Л.М.
В той же самий час, фотокопія монітору офіційного веб-сайту ДП «Укрпошта» (розділу відстеження рекомендованих пересилань, трекінг № 03049103507530) доказує, що вищевказана заява була вручена 13.09.2021 року уповноваженій особі ДБР на отримання поштової кореспонденції, а копія листа від спеціаліста Управління забезпечення діяльності ДБР Євгенії Кравцової підтверджує, що відомості заяви за вих. № 4507/11 від 11.09.2021 року про вчинене кримінальне правопорушення чомусь не були внесеними до ЄРДР, а матеріали даної заяви – були «перекинутими» до ТУ ДБР, при тому всьому що перший і другий не являються органом досудового розслідування, оскільки в своїй діяльності керуються вимогами ст.22 Закону України «Про звернення громадян». Тобто, у відповідності до повідомлення ДБР, заява за вих. № 4507/11 від 11.09.2021 року про вчинене кримінальне правопорушення була розглянутою не органом досудового розслідування (тобто, не керівником СУ ДБР, і навіть не уповноваженим слідчим), а працівником Управління по роботі зі зверненнями громадян ДБР – в порядку ст.22 Закону України “Про звернення громадян”.
І це в той час, коли особа_1 подавав свою заяву про вчинені кримінальні правопорушення в порядку ст.214 КПК України та згідно Наказу ГПУ за № 298 від 30.06.2020 року.
Крім того, підслідність заяви про вчинені кримінальні правопорушення була зміненою до ТУ ДБР без попереднього внесення відомостей до ЄРДР, як того суворо вимагає Наказ ГПУ за № 298 від 30.06.2020 року. Також, враховуючи те, що працівник Управління по роботі зі зверненнями громадян ДБР перебрав на себе не властиві для нього функції прокурора, то фактично уже ці три речі давали виключне право на задоволення скарги особи_1 та зобов’язання керівника СУ ДБР внести до ЄРДР відомості заяви за вих.№ 4507/11 від 11.09.2021 року про вчинене кримінальне правопорушення.
Усе вищенаписане підтверджується і Узагальненням про практику розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність органів досудового розслідування або прокурора під час досудового розслідування Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ (Лист від 12.01.2017 № 9-49/0/4-17): “…Визначений ч.1 ст.214 КПК обов’язок слідчого або прокурора не вимагає оцінки цими суб’єктами такої заяви (повідомлення) на предмет наявності ознак складу злочину для того, щоб вчинити процесуальну дію, яка полягає у внесенні відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР. Такі вимоги не передбачають здійснення оцінки обґрунтованості заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення, а передбачають лише обов’язок уповноважених органів здійснити фіксацію наданих особою відомостей про кримінальне правопорушення, які вона надає усвідомлено для реалізації відповідними органами завдань кримінального провадження”.
21.09.2021 року, що відповідало 6 процесуальному дню, особа_1 подав через поштову службу на ім’я слідчого судді скаргу за вих. № 4523/21 на бездіяльність керівника СУ ДБР, яка виразилася у невнесенні до ЄРДР відомостей заяви за вих. № 4507/11 від 11.09.2021 року про вчинене кримінальне правопорушення.
У своїй скарзі за вих. № 4523/21 від 21.09.2021 року особа_1 зазначив, що звертаючись до керівника
СУ ДБР із своєю заявою про вчинене правопорушення, він посилався на такі правові засади:
1) Згідно з п.1 ч.1 ст.303 КПК, на досудовому провадженні можуть бути оскаржені, зокрема, бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у не внесенні відомостей про правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення;
2) Частиною 1 ст.306 КПК визначено, що скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора розглядаються слідчим суддею місцевого суду, а в кримінальних провадженнях щодо злочинів, віднесених до підсудності Вищого антикорупційного суду –суддею Вищого антикорупційного суду;
3) Частиною 1 ст.214 КПК передбачено, що слідчий, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зобов’язаний внести відповідні відомості до ЄРДР, розпочати розслідування та через 24 години з моменту внесення таких відомостей надати заявнику витяг з ЄРДР. Слідчий, який здійснюватиме досудове розслідування, визначається керівником органу досудового розслідування;
4) Ч.2 цієї статті визначено, що досудове розслідування розпочинається з моменту внесення відомостей до ЄРДР. При цьому, в реєстрі, згідно з п.5 ч.5 ст.214 КПК, зазначається правова кваліфікація правопорушення з зазначенням статті/частини статті Закону України про кримінальну відповідальність;
5) П.10 ч.1 ст.3 КПК визначено, що кримінальне провадження – це досудове розслідування і судове провадження, дії у зв’язку із вчиненням діяння, передбаченого законом про кримінальну відповідальність.
Водночас, у випадку розгляду скарг на бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР, слідчі судді зобов’язані перевірити виконання органом досудового розслідування вимог ст.214 КПК при отриманні заяв та повідомлень про вчинення кримінального правопорушення, не вдаючись на даному етапі в оцінку відповідності повідомлення про злочин всім критеріям підслідності, визначеним п.1-3 ч.5 ст.216 КПК України.
Тим більше, вирішення пов’язаних з цим питань правової кваліфікації та доведення наявності всіх елементів складу кримінального правопорушення, підсудного Солом’янському районному суду м.Києва, не може покладатися суддею на заявника.
Навпаки, зі змісту ст.214 КПК України слідує, що у разі, якщо у зверненні особа порушує перед органом досудового розслідування питання про вчинення кримінального правопорушення, ініціюючи здійснення ним дій, визначених КПК, то навіть за умови, що результати аналізу наведених особою відомостей свідчать про відсутність ознак складу кримінального правопорушення, то такі відомості мають бути внесені до ЄРДР з подальшим закриттям кримінального провадження, відповідно до ст.284 КПК України.
Також, положення законодавства не передбачають здійснення слідчим суддею оцінки обгрунтованості заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення, а передбачають лише обов’язок уповноважених органів здійснити фіксацію наданих особою відомостей про кримінальне правопорушення, які вона надає усвідомлено для реалізації відповідними органами завдань кримінального провадження.
За змістом і логічним аналізом ст.214 КПК слідує, що заява чи повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення, що підлягає передачі іншому органу досудового розслідування, (ч.5 ст.36 КПК), за підслідністю (ч.7 ст.214 КПК, ст.215 КПК України) або за місцем проведення досудового розслідування (ч.2,4 ст.218 КПК), спочатку мають бути внесеними до Реєстру за місцем первісного подання у встановлений законом строк і лише після цього може бути вирішене питання щодо направлення зазначених заяв чи повідомлень за підслідністю. Такий алгоритм дій узгоджується і з Положенням про порядок ведення ЄРДР, у п.1 та п.3 розділу 3, з якого йдеться про передачу за підслідністю або за місцем проведення досудового розслідування саме кримінального провадження, а не окремої заяви чи повідомлення. На підставі наведеного, ДБР, після виконання вимог ст.214 КПК, встановивши, що таке кримінальне провадження йому не підслідне, повинно передати таке кримінальне провадження іншому органу досудового розслідування за підслідністю.
У відповідності до ст.35 КПК, автоматизованою системою документообігу Шевченківського районного суду м.Києва, справа № 761/34737/21 була розподіленою на слідчого суддю Слободянюка П.Л.
19.10.2021 року, слідчий суддя Шевченківського районного суду м.Києва Слободянюк П.Л., за результатами розгляду скарги за вих. № 4523/21 від 21.09.2021 року, виніс ухвалу у судовій справі № 761/34737/21, якою відмовив у її задоволенні. При чому, суддя неправильно застосував норми права.
Крім цього, прийняте суддею Слободянюком П.Л. рішення у судовій справі № 761/34737/21 суперечить його позиції, викладеній в його попередніх ухвалах за результатами розгляду подібних скарг.
В обгрунтування своїх доводів суддя Слободянюк П.Л. зазначив в своїй ганебній ухвалі бредню явно божевільної особи (Цитата): “Скарга мотивована тим, що 11 вересня 2021 року скаржник за допомогою засобів поштового зв’язку звернувся до ДБР із заявою про вчинення кримінального правопорушення № 4507/11, яка отримана органом досудового розслідування 13 вересня 2021 року (згідно трекінгу), при цьому жодної інформації про внесення відомостей до ЄРДР за вказаною заявою до нього не надходило, у зв’язку із чим скаржник просить скаргу задовольнити та зобов’язати внести відомості про кримінальне правопорушення до ЄРДР. В судове засідання особа_1 не прибув, однак просив розглянути скаргу за його відсутності.
Представник ДБР в судове засідання також не прибув.
Проаналізувавши доводи скарги та вивчивши її матеріали, слід дійти висновку про відсутність обґрунтованих підстав для задоволення скарги, виходячи з такого. Як вбачається з матеріалів скарги, 11 вересня 2021 року скаржник за допомогою засобів поштового зв’язку звернувся до ДБР із заявою про вчинення кримінального правопорушення № 4507/11… Як було встановлено в судовому засіданні, заява про вчинення кримінального правопорушення, яка є предметом даної скарги, листом ДБР направлена до ТУ ДБР у м.Києві, яке розташоване за адресою: м.Київ, б-р Лесі Українки, 26 (Печерський р-н). Таким чином, з урахуванням наведених фактичних обставин, мають місце ознаки бездіяльності відповідних уповноважених осіб ТУ ДБР у м.Києві (щодо невнесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР), а така бездіяльність не може бути предметом оскарження за територіальною юрисдикцією у Шевченківському районному суді м.Києва, у зв’язку з чим слідчий суддя дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення даної скарги”.
Насправді ж, недолугий хробак Слободянюк П.Л. чи не умисно упустив від надання правової оцінки тому факту, що законодавчо підлягають оскарженню бездіяльність органу досудового розслідування за місцем первісного подання заяви про вчинення кримінального правопорушення. А фактичним місцем знаходження органу досудового розслідування, куди і подавалася особою_1 заява про вчинені кримінальні правопорушення, являється Шевченківський адміністративний район м.Києва, адже СУ ДБР знаходиться за поштовою адресою: вул.Симона Петлюри,15 в м.Києві.
А це вже доказує, що СУ ДБР знаходиться в межах прямої юрисдикції Шевченківського районного суду м.Києва. Крім цього, дане питання було предметом неодноразового судового розгляду в Київському апеляційному суді, який своїми рішеннями у провадженнях № 11-сс/824/1620/2020, № 11-сс/824/1195/2020,
№ 11-сс/824/778/2020, № 11-сс/824/860/2020, № 11-сс/824/771/2020 поставив “жирну” крапку.
А факт зміни підслідності заяви за вих. № 4507/11 від 11.09.2021 року про вчинене правопорушення до ТУ ДБР підлягав оцінці слідчим суддею лише з точки зору не виконання неналежною особою ДБР прямих вимог Наказу ГПУ за № 298 від 30.06.2020 року та Положення про ведення ЄРДР, яка навіть не являється слідчим СУ ДБР, не кажучи вже про особу керівника СУ ДБР.
Разом з тим, навіть за умов неправильного застосування норм права, суддя-неук Слободянюк П.Л. не мав права розглядати скаргу за вих. № 4523/21 від 21.09.2021 року по суті справи, адже якщо він так уже вирішив, що вказана скарга має розглядатися в Печерському районному суді м.Києва, то він мусив застосувати норму ст.304 КПК України, яка вимагала повернення скарги, а не її розгляду.
Відповідно, рішення судді-ханиги Шевченківського районного суду м.Києва Слободянюка П.Л. було винесене з порушенням норм КПК України, висновків ВССУ і ЄСПЛ, а також Конституції України.
Божевільний суддя-придурок Слободянюк П.Л. не витребовував і не досліджував матеріали особистого звернення особи_1 від керівника СУ ДБР. За таких обставин суддя приймав рішення виключно не з підстав, наявних у провадженні належних та припустимих доказів (оскільки там були наявними лише копії з копій наданих не належними особами документів), а керувався власними припущеннями, що є неприпустимим. Отже, суддя-неук Слободянюк П.Л. в повній мірі не з’ясував усіх обставин провадження, яке оскаржувалося особою_1. Відповідно до вищенаписаного, винесена ухвала у судовій справі № 761/34737/21 від 19.10.2021 року суддею-аферистом Слободянюком П.Л. порушує норми матеріального і процесуального права.
Слідчий суддя Слободянюк П.Л., постановивши ухвалу у судовій справі за № 761/34737/21 від 19.10.2021 року, допустив грубі порушення норм КПК, а тому підлягала скасуванню, а матеріали скарги – поверненню до Шевченківського районного суду м. Києва для виконання вимог ст.306-307 КПК України.
04.11.2021 року, на підставі вищенаписаного, особа_1 подав до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу за вих. № 4668/04 на Ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду м.Києва Слободянюка П.Л. у судовій справі № 761/34737/21 від 19.10.2021 року, яка була зареєстрованою під № 11-сс/824/6647/2021.
22.11.2021 року судді Київського апеляційного суду Трясун Ю.Р., Мосьондз І.А. і Гладій С.В. винесли ухвалу у провадженні № 11-сс/824/6647/2021, якою було задоволено апеляційну скаргу за вих. № 4668/04 від 04.11.2021 року, а матеріали апеляційної скарги з усіма додатками – чомусь було повернуто скаржнику.
При чому, винесена ухвала суддів Трясуна Ю.Р., Мосьондза І.А. і Гладія С.В. суперечить їх попереднім судовим рішенням при розгляді ідентичних скарг.
Підставою для повернення матеріалів Апеляційної скарги з додатками за вих. № 4668/04 від 04.11.2021 року судді Київського апеляційного суду Трясун Ю.Р., Мосьондз І.А. і Гладій С.В. зазначили таке, що не узгоджується із нормами закону та психічної здоровості (Цитата): “Слідчий суддя розглянув скаргу по суті та відмовив у її задоволенні, мотивуючи це тим, що мають місце ознаки бездіяльності відповідних уповноважених осіб Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві, однак така бездіяльність не може бути предметом оскарження за територіальною юрисдикцією у Шевченківському районному суді міста Києва… Відповідно до п.1 ч.1 ст.303 КПК України, на досудовому провадженні може бути оскаржена серед іншого бездіяльність слідчого, дізнавача, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення. При цьому, скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого, дізнавача чи прокурора під час досудового розслідування подаються до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться орган досудового розслідування. Так, із наявного в матеріалах справи листа т.в.о. начальника відділу організації прийому громадян, розгляду звернень та запитів Управління забезпечення діяльності Державного бюро розслідувань Кравцової Є. вбачається, що заява особи_1 про вчинення кримінального правопорушення № 4507/11 від 11 вересня 2021 року передана за належністю для розгляду до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві, про що повідомлено заявника. Таким чином, оскільки заява особи_1 про вчинення кримінального правопорушення була передана до іншого органу, а саме до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві, яке знаходиться за адресою: м.Київ, б-р Лесі Українки, 25, тобто в Печерському районі міста Києва, то слідчий суддя не міг розглядати таку скаргу по суті, оскільки вона не підлягає розгляду в Шевченківському районному суді міста Києва, про що фактично і зазначено в оскаржуваному рішенні. З огляду на викладене, колегія суддів вважає за необхідне повернути скаргу особі, що її подала, роз’яснивши право звернення з аналогічною скаргою до судді Печерського районного суду міста Києва”.
Із зазначеного витікає, що досі не відомо, яким чином судді Трясун Ю.Р., Мосьондз І.А. і Гладій С.В. прийняли саме таке рішення, адже матеріали судової справи вони не досліджували в судовому засіданні? І взагалі, проведене цими суддями судове засідання не було схожим на судовий процес: особу скаржника судом не встановлювалося, судді не просили особу_1 назватися, судді не запитували у секретаря про явку сторін провадження, судді не запитували у скаржника чи він згоден проводити судове засідання за відсутності оскаржуваної особи, не з’ясовувалася причина не явки суб’єкта оскарження в судове засідання, клопотання про поновлення пропущених строків на оскарження рішення слідчого судді в нарадчій кімнаті не приймалося, не було судових дебатів, реплік не пропонувалося і т.д. (відеозапис судового засідання, який наявний у судовій справі, доказує наявність цих процесуальних порушень).
Усе це надавало підставу засумніватися, чи дані судді мають юридичну освіту і чи мають повноваження судді. А що стосується підсудності справи, то насправді скарга за вих. № 4523/21 від 21.09.2021 року підлягала розгляду в Шевченківському районному суді м.Києва, за місцем первісного подання заяви за вих. № 4507/11 від 11.09.2021 року про вчинення кримінального правопорушення. Такий алгоритм процесуальних дій повністю узгоджується із положенням ч.1,4,5 ст.214 КПК України, Наказом ГПУ за № 298 від 30.06.2020 року, Положенням про ведення ЄРДР, Узагальненням про практику розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність органів досудового розслідування або прокурора під час досудового розслідування ВССУ з розгляду Цивільних і кримінальних справ (Лист від 12.01.17 року за № 9-49/0/4-17, а також Узагальненням «Про практику розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність органів досудового розслідування чи прокурора під час досудового розслідування», затвердженого на засіданні Зборів суддів ВССУ 23.12.2016 року).
Крім того, колегія даних суддів, у порушення Інструкції з діловодства в місцевих та апеляційних судах України (Наказ ДСА України від 24.12.2019 року за № 1196 «Про внесення змін до Інструкції з діловодства в місцевих та апеляційних судах України» з додатком, відповідно до якого затверджуються зміни до Інструкції з діловодства в місцевих та апеляційних судах України, затвердженої Наказом ДСА за № 814 від 20.08.2019 року), надали наручно мені паперову копію ухвали у провадженні № 11-сс/824/6647/2021, яка неправильним чином сформована: шрифт ухвали більше дозволеного, ухвала містить текст з двох сторін одного аркушу, кожна друга сторона аркушу не перекреслена, в описовій частині ухвали не зазначено підстав для скасування рішення слідчого судді, на які опирався апелянт, в правому верхньому куті ухвали немає позначки “З оригіналом згідно”, ухвала містить міжрядкові відступи, окремі слова в ухвалі виділені жирним кольором, декотрі слова в ухвалі надруковані великими буквами, в ухвалі не вказано де зберігається її оригінал, в ухвалі не зазначено, коли вона набрала законної сили, не вказано дати виготовлення копії ухвали, пломба стоїть на тексті ухвали (в той час як потрібно було додати ще один чистий аркуш), на пломбі і в ухвалі не вказано ПІП секретаря суду, на пломбі і в ухвалі немає підпису секретаря суду.
Враховуючи наявність у діях суддів Трясуна Ю.Р., Мосьондза І.А. і Гладія С.В. усіх цих процесуальних і законодавчих порушень, які зазіхали на норми матеріального і процесуального права, а також опираючись на вимоги ст.399 КПК України, особа_1 подав 13.12.2021 року Касаційну скаргу на Ухвалу колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі головуючого судді Трясуна Ю.Р., суддів Мосьондза І.А. та Гладія С.В. у провадженні № 11-сс/824/6647/2021, що перешкоджає подальшому кримінальному провадженню.
24.12.2021 року особа_1 отримав рекомендований лист з копією Ухвали у провадженні № 51-5881ск21 від 20.12.2021 року від головуючого судді Касаційного кримінального суду Верховного Суду Стефанів Надії Степанівни та суддів Голубицького Станіслава Савелійовича, Яновської Олександри Григорівни, якою дані судді відмовили особі_1 у відкритті провадження за касаційною скаргою від 13.12.2021 року на Ухвалу колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі головуючого судді Трясуна Ю.Р., суддів Мосьондза І.А. та Гладія С.В. у провадженні № 11-сс/824/6647/2021. Свою відмову судді Стефанів Н.С., Голубицький С.С. і Яновська О.Г. мотивували тим, що “…Ухвалою Київського апеляційного суду від 22 листопада 2021 року апеляційну скаргу особи_1 задоволено частково. Ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду м.Києва від 19 жовтня 2021 року, скасовано. Постановлено нову ухвалу, якою скаргу особи_1 на бездіяльність уповноваженої особи Державного бюро розслідувань, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР, повернуто. Особа_1 звернувся до Суду з касаційною скаргою, в якій виклав вимогу про скасування ухвали Київського апеляційного суду від 22 листопада 2021 року та призначення нового розгляду у суді апеляційної інстанції. Суд, перевіривши касаційну скаргу, долучені до неї копії судових рішень, дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження на підставі п.1 ч.2 ст.428 Кримінального процесуального кодексу України.
Відповідно до ч.4 ст.424 КПК України ухвала слідчого судді після її перегляду в апеляційному порядку, а також ухвала суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги на таку ухвалу оскарженню в касаційному порядку не підлягають. З огляду на викладені положення кримінального процесуального закону, ухвала Київського апеляційного суду від 22 листопада 2021 року не є предметом касаційного розгляду. Відповідно до п.1 ч.2 ст.428 КПК України суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо касаційна скарга подана на судове рішення, яке не підлягає оскарженню в касаційному порядку”. Останнє являється бреднею душевно хворих двох клімактеричних курв і одного вельми смердючого козла, які отримують по декілька мільйонів гривень заробітної плати, в той час як не можуть прочитати навіть одну статтю КПК України – 399!
Адже саме ця стаття КПК надає право подавати касаційні скарги на рішення апеляційної інстанції про повернення апеляційних скарг!
Судді-недоумки Стефанів Н.С., Голубицький С.С. і Яновська О.Г. не звернули навіть своєї уваги на підказку, яка містилася в ухвалі суддів апеляційної інстанції Трясуна Ю.Р., Мосьондза І.А. і Гладія С.В., де зазначалося, що саме ця ухвала насправді підлягає оскарженню в касаційному порядку впродовж трьох наступних місяців з для проголошення рішення. Більше цього, судді-аферисти Стефанів Н.С., Голубицький С.С. і Яновська О.Г. повернули не всю скаргу, хоча в своїй ухвалі брехливо написали, що нібито повертають касаційну скаргу з усіма її додатками. Насправді ж, дані клімактеричні хвойди не повернули особі_1 ще одного комплекту касаційної скарги для сторони провадження. Останнє являється ознакою службового підроблення, рівно як і та зухвала брехня, якою було відмовлено особі_1 у відкритті касаційного провадження.
Безграмотність, бездарність і психічна ненормальність суддів Стефанів Н.С., Голубицького С.С. і Яновської О.Г. доказується і на прикладі ними надісланої Ухвали у провадженні № 51-5881ск21 від 20.12.2021 року, яка зовсім не відповідає вимогам Наказу ДСА за № 814 від 20.08.2019 року «Про затвердження Інструкції з діловодства в місцевих загальних судах… з розгляду цивільних і кримінальних справ», вимогам Закону України “Про судоустрій і статус суддів” та Закону України “Про забезпечення права на справедливий суд”, адже:
— ухвала не зшита і на звороті – не опломбована;
— ухвала віддрукована з двох сторін одного аркушу;
— розмір шрифту значно більше рекомендованого;
— друга сторінка аркушу ухвали не перекреслена;
— не зазначено в правому верхньому куті ухвали “Копія відповідає оригіналу”;
— декотрі слова віддруковані жирним кольором;
— текст ухвали містить міжрядкові відступи;
— ухвала не містить запису про місцезнаходження її оригіналу;
— ухвала не містить напису, коли вона набрала законної сили;
— в ухвалі не зазначено ПІП секретаря суду;
— в ухвалі не немає підпису секретаря суду;
— в ухвалі не зазначено дати виготовлення її копії;
— ухвала не скріплена гербовою печаткою, що робить з такого документу недієздатний шматок паперу.
Судді Стефанів Н.С., Голубицький С.С. і Яновська О.Г. своєю безграмотною ухвалою, з однієї сторони, частково нівелювали кропіткі досягнення громадської організації, а з іншої – умисно перешкодили наповненню державної скарбниці на декілька мільйонів гривень, тим самим послабивши боєздатність наших військ (ООС) та добробут соціально незахищених верств населення (починаючи від будинків дитини до інтернатів, одиноких, інвалідів, пенсіонерів, ветеранів війни та чорнобильців, перестарілих осіб та осіб, оплата праці яких напряму залежить від наповнення державного бюджету: учні ПТУ та технікумів, студенти ВУЗів, вчителі, бібліотекарі, викладачі державних навчальних закладів, медичні працівники комунальних закладів, прибиральники державних установ, держслужбовці, Армія, силові структури).
А якщо до всього вищенаписаного додати, що суддя-неук Яновська О.Г., згідно даних Вікіпедії, являється доктором юридичних наук, професором (професором кафедри правосуддя Київського національного університету імені Тараса Шевченка), адвокатом адвокатського об’єднання «Подільська юридична консультація м.Києва», суддею Ad hoc Європейського суду з прав людини, а в недалекому минулому – була членом комісії з проведення конкурсу на зайняття посади Директора Національного антикорупційного бюро України (за квотою Кабінету Міністрів; грудень 2014 — квітень 2015), то сумніватися в її очевидному сепаратизмі, колабораціонізмі, бандитизмі і психічній ненормальності не приходиться! А що стосується суддів-аферистів Стефанів Н.С. і Голубицького С.С., то наявна в інтернеті багатоємна інформація (в тому числі у вигляді матеріалів журналістських і телевізійних розслідувань) доводить, що вони являються переконливими сепаратистами, бандитами і неуками!
У відповідності до ст.399 КПК України (Залишення апеляційної скарги без руху, її повернення або відмова відкриття провадження) передбачено:
“1. Суддя-доповідач, встановивши, що апеляційну скаргу на вирок чи ухвалу суду першої інстанції подано без додержання вимог, передбачених ст.396 Кодексу, постановляє ухвалу про залишення апеляційної скарги без руху, в якій зазначаються недоліки скарги і встановлюється строк для їх усунення, який не може перевищувати 15 днів з дня отримання ухвали особою, яка подала апеляційну скаргу. Копія ухвали про залишення апеляційної скарги без руху невідкладно надсилається особі, яка подала апеляційну скаргу.
2. Якщо особа усунула недоліки апеляційної скарги у строк, встановлений суддею-доповідачем, вона вважається поданою у день первинного її подання до суду апеляційної інстанції. Протягом трьох днів після усунення недоліків апеляційної скарги і за відсутності перешкод суддя-доповідач постановляє ухвалу про відкриття апеляційного провадження.
3. Апеляційна скарга повертається, якщо:
1) особа не усунула недоліки апеляційної скарги, яку залишено без руху, в установлений строк;
2) апеляційну скаргу подала особа, яка не має права подавати апеляційну скаргу;
3) апеляційна скарга не підлягає розгляду в цьому суді апеляційної інстанції;
4) скарга подана після закінчення строку на її оскарження і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку або суд апеляційної інстанції не знайде підстав для його поновлення.
4. Суддя-доповідач відмовляє у відкритті провадження лише, якщо апеляційна скарга подана на судове рішення, яке не підлягає оскарженню в апеляційному порядку, або судове рішення оскаржене виключно з підстав, з яких воно не може бути оскарженим згідно з положеннями статті 394 цього Кодексу.
5. Копія ухвали про повернення скарги, відмову у відкритті провадження невідкладно надсилається особі, яка подала апеляційну скаргу, разом з апеляційною скаргою та усіма доданими матеріалами.
6. Ухвала про повернення скарги або відмову у відкритті провадження може бути оскаржена до ВСУ.
7. Залишення скарги без руху або її повернення не позбавляють права повторного звернення до суду апеляційної інстанції в порядку, передбаченому Кодексом, у межах строку на оскарження”.
У доктрині Європейського суду з прав людини та його практиці «право на суд» охоплює три основні елементи: 1) наявність «суду», який встановлений відповідно до закону і відповідає вимогам незалежності і неупередженості; 2) наявність у суду достатньої компетенції для вирішення всіх аспектів спору чи обвинувачення, до яких застосовується ст.6 Конвенції; 3) особа повинна мати доступ до такого суду.
Відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» за № 3477-IV від 23.02.2016 року, із змінами, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського Суду як джерело права. Згідно з ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка закріплює право на справедливий суд, кожна людина має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.
У відповідності до ст.68 Конституції, кожен зобов’язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи інших людей.
Хіба не за ці міжнародні стандарти права щодня і на протязі усіх шести років гинуть в ОСС найперспективніша, найсвідоміша і найпатріотичніша молодь України? Судді-дебіли Стефанів Н.С., Голубицький С.С. і Яновська О.Г. через свою твердолобість “забули” про посмертний героїзм Небесної Сотні і про десятки тисяч загиблих воїнів АТО, які навіть не задумуючись віддали свої безцінні життя за право українського народу жити без ярма на шиї і у відповідності до існуючих стандартів міжнародного права. Більше цього, судді-неуки Стефанів Н.С., Голубицький С.С. і Яновська О.Г. саме у такий підлий спосіб навмисно сплюндровують добру пам’ять про загиблу Небесну Сотню і бійців АТО (ООС), нівелюючи своїми диверсійними діями героїчні досягнення українського народу. Сподіватимемося, що у м.Києві знайдуться виживші ветерани АТО (ООС) і учасники Майдану, які щодня влаштують цим ганебним особам фекальну люстрацію.
Вищенаписане дає підстави вважати, що судді-аферисти Стефанів Н.С., Голубицький С.С. і Яновська О.Г. вчинили кримінальне правопорушення, яке передбачене ч.2 ст.368, ч.2 ст.364, ч.2 ст.366, ч.1 ст.396, ч.2 ст.256, ч.2 ст.15, ч.5 ст.27 КК України. Однак, якщо врахувати ще й те, що провадження № 51-5881ск21 від 20.12.2021 року також витікає з предмету громадської діяльності особи_1, яка делегована йому Міністерством юстиції України, то протиправну діяльність суддів-шизофреніків Стефанів Н.С., Голубицького С.С. і Яновської О.Г. слід розцінювати як таку, що направлена на умисне перешкоджання виконанню його громадських обов’язків і тягне за собою додаткову кримінальну відповідальність, що передбачена ст.170 КК України. Крім цього, як для даного випадку, дії суддів-даунів Стефанів Н.С., Голубицького С.С. і Яновської О.Г. є явно антидержавними, що направлені на підрив довіри громадськості до органів судової влади і керівників держави в цілому, що явно на руку зовнішнім ворогам нашої держави.
Судді-маразматики Стефанів Н.С., Голубицький С.С. і Яновська О.Г., явно через підривну співпрацю з зовнішнім ворогом, перевищують свої службові повноваження, вчиняють службові підроблення, приховують вчинені злочини, постановляють неправосудні рішення, культивують і поширюють корупцію, перешкоджають доступу до правосуддя, завдають саботують наповнення державного бюджету, загострюють економічну кризу, сприяють поразці української армії у війні, придушують патріотизм у бійців ООС, схиляють бійців ООС до зради і дезертирства, протидіють громадській діяльності, переслідують громадських діячів, порушують присягу судді, дискредитують судову систему, тим самим саботуючи роботу органів судової влади.
Саботаж і бойкотування роботи судових органів прирівнюється до шпіонажу і зраді інтересам держави. Судді-потвори Стефанів Н.С., Голубицький С.С. і Яновська О.Г. умисно вчиняють посадові злочини на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, а також державній, економічній і інформаційній безпеці України. Перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту, шпигунство, надання іноземній державі, іноземній організації або їхнім представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України має безжально каратися, поки не розпочалися воєнні дії в м.Києві. Навмисна протидія нинішній державній політиці суддями-зрадниками Стефанів Н.С., Голубицьким С.С. і Яновською О.Г. вже розчарувала частину українців у нинішньому курсі нашого уряду та призводить до агресивної настроєності населення. Зазначене підтверджує, що в діяльності суддів-невігласів Стефанів Н.С., Голубицького С.С. і Яновської О.Г. наявний склад ще одного кримінального правопорушення, що передбачене ч.2 ст.111 КК України. Таким чином, відомості щодо вчинення кримінальних правопорушень суддями-аферистами Стефанів Н.С., Голубицьким С.С. і Яновською О.Г. мають всі ознаки злочину, що передбачені ст.170, ч.2 ст.364, ч.2 ст.366, ч.1 ст.396, ч.2 ст. 256, ч.2 ст.111, ч.2 ст.15, ч.5 ст.27 КК України та підлягають невідкладному внесенню до Єдиного реєстру досудових розслідувань і є підставою для початку проведення досудового розслідування. З цього приводу були подані відповідні заяви ГПД НАБУ, ГСУ ГПУ, ГСУ СБУ і СУ ДБР про вчинені кримінальні правопорушення суддями-параноїками Стефанів Н.С., Голубицьким С.С. і Яновською О.Г. Також, було прийнято рішення про повідомлення Вищої ради правосуддя про не належну поведінку суддів-дебілів Стефаніва Н.С., Голубицького С.С. і Яновської О.Г., які грубо порушили присягу судді та завдали вкрай великого збитку державі та інтересам особи_1. Очікуємо результатів адекватного реагування від ГПД НАБУ, ГСУ ГПУ, ГСУ СБУ і СУ ДБР — стосовно внесення відповідних відомостей до ЄРДР, а від Вищої ради правосуддя — відкриття дисциплінарних справ. Також очікуємо резонансу небайдужої міжнародної і української громадськості та належної реакції не корумпованого мас-медіа.