Ємець О.П., Кравченко С.І., Кишакевич Л.Ю. Дебіли Порошенка

28.08.2021 року, через приймальну НАБУ, особа_1 подав на ім’я керівника ГПД НАБУ Калужинського А.В.
заяву за вих. № 4473/28 про вчинені колегією суддів судової палати з розгляду цивільних справ Київського апеляційного суду Голуб С.А., Ігнатченко Н.В. і Таргоній Д.О. кримінальних правопорушень.
У вказаній заяві особа_1 зазначив всі елементи вчиненого злочину: об’єкт, об’єктивна сторона, суб’єкт, суб’єктивна сторона. Також, особа_1 вказав всі ознаки вчиненого злочину: час, місце, спосіб, імена осіб та їх місце роботи і посади тощо. Більше того, особа_1 кваліфікував вчинення суддями Голуб С.А., Ігнатченко Н.В. і Таргоній Д.О. правопорушень за ч.2 ст.366, ч.1 ст.396, ч.2 ст.256, ч.1 ст.111, ст.170, ч.2 ст.15, ч.5 ст.27 КК України. Відповідно, в заяві за вих. № 4473/28 від 28.08.2021 року були всі дані для внесення її відомостей до ЄРДР впродовж 24 годин керівником ГПД НАБУ Калужинським А.В. у відповідності до п.6 ст.39 КПК України.
Зазначене узгоджується із позицією суддів ВССУ, яка викладена в п.1.1 Узагальнень «Про практику розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність органів досудового розслідування чи прокурора під час досудового розслідування», затверджених на засіданні Зборів суддів ВССУ 23.12.2016 року: “…Визначений ч.1 ст.214 КПК обов’язок слідчого або прокурора не вимагає оцінки цими суб’єктами такої заяви на предмет наявності ознак складу злочину для того, щоб вчинити процесуальну дію, яка полягає у внесенні відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР. Такі вимоги не передбачають здійснення оцінки обґрунтованості заяви чи повідомлення про правопорушення, а передбачають обов’язок уповноважених органів здійснити фіксацію наданих особою відомостей про правопорушення, які вона надає усвідомлено для реалізації відповідними органами завдань кримінального провадження”.
Також, положення законодавства не передбачають здійснення суддею оцінки обгрунтованості заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення, а передбачають лише обов’язок уповноважених органів здійснити фіксацію наданих особою відомостей про кримінальне правопорушення, які вона надає усвідомлено для реалізації відповідними органами завдань кримінального провадження. За змістом і логічним аналізом ст.214 КПК слідує, що заява чи повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення, що підлягає передачі іншому органу досудового розслідування, (ч.5 ст.36 КПК), за підслідністю (ч.7 ст.214 КПК, ст.215 КПК) або за місцем проведення досудового розслідування (ч.2,4 ст.218 КПК), спочатку мають бути внесеними до Реєстру за місцем первісного подання у встановлений законом строк і лише після цього може бути вирішене питання щодо направлення зазначених заяв чи повідомлень за підслідністю. Такий алгоритм дій узгоджується і з Положенням про порядок ведення ЄРДР, у п.1 та п.3 розділу 3, з якого йдеться про передачу за підслідністю або за місцем проведення досудового розслідування саме кримінального провадження, а не окремої заяви чи повідомлення.
Однак, у порушення ч.1 ст.2 КК України, п.8 ч.1 ст.3 та ч.6 ст.39 КПК України, Розділу 2 Положення про порядок ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань, затвердженого Наказом Генерального прокурора України за № 298 від 30.06.2020 року у порядку, визначеним п.4,5 ч.5 ст.214 КПК України, станом на 30.08.2021 року особу_1 у жодний із способів так і не було повідомлено керівником ГПД НАБУ Калужинським А.В. (або уповноваженим детективом) про внесення до ЄРДР відомостей заяви за вих. № 4473/28 від 28.08.2021 року.
30.08.2021 року, що відповідало 1 (першому) процесуальному дню, особа_1 подав через канцелярію Солом’янського районного суду м.Києва скаргу за вих. № 4481/30 на бездіяльність керівника ГПД НАБУ Калужинського А.В., яка виразилася у невнесенні до ЄРДР відомостей його заяви за вих. № 4473/28 від 28.08.2021 року про вчинення кримінальних правопорушень.
У відповідності до ст.35 КПК, автоматизованою системою документообігу Солом’янського районного суду м.Києва, скаргу за вих. № 4481/30 від 30.08.2021 року було розподілено на слідчого суддю Сергієнко Г.Л.
06.09.2021 року, за результатами розгляду скарги за вих. № 4481/30 від 30.08.2021 року на бездіяльність керівника ГПД НАБУ Калужинського А.В., слідча суддя Сергієнко Г.Л. постановила неправосудну ухвалу у судовій справі № 760/22963/21, якою відмовила особі_1 у її задоволенні.
При чому, під час розгляду скарги № 4481/30 від 30.08.2021 року слідча суддя Сергієнко Г.Л. припустилася порушень норм матеріального і процесуального права, які надали підставу для скасування її неправосудної ухвали.
Слідча суддя під час прийняття рішення за скаргою за вих. № 4481/30 від 30.08.2021 року залишила поза увагою такі засади кримінального провадження як верховенство права, законність, доступ до правосуддя та забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності.
За таких обставин, слідча суддя Сергієнко Г.Л., постановивши Ухвалу у судовій справі № 760/22963/21 від 06.09.2021 року, якою відмовила у задоволенні скарги за вих. № 4481/30 від 30.08.2021 року, поданої на підставі ст.303-304 КПК України, фактично істотно порушила вимоги цих самих законів.
24.09.2021 року, на підставі усього вищенаписаного, особа_1 подав до Київського апеляційного суду скаргу на Ухвалу слідчої судді Солом’янського районного суду м.Києва Сергієнко Г.Л. у судовій справі № 760/22963/21 від 06.09.2021 року разом із клопотанням про визначення підсудності провадження.
У першому пункті своєї апеляційної скарги за вих. № 4481/30 від 30.08.2021 року, на підставі вимог ст.32,34 КПК України, зазначав таке: “1. Впродовж 5 діб постановити ухвалу про передачу матеріалів судової справи до Касаційного кримінального суду Верховного Суду для визначення підсудності апеляційного провадження”.
28.10.2021 року суддя Київського апеляційного суду Рудніченко Оксана Миколаївна одноосібно винесла ухвалу в провадженні № 11-сс/824/5862/2021, якою було повернуто особі_1 апеляційну скаргу разом з усіма доданими до неї матеріалами. При чому, винесена ухвала аферистки Рудніченко О.М. суперечила усім її попереднім судовим рішенням при розгляді ідентичних скарг.
Підставою для повернення “матеріалів клопотання” суддя-дебілка Київського апеляційного суду Рудніченко О.М. зазначила таке, що не узгоджується із нормами закону та здоровістю психіки:
“Ухвалою слідчого судді Солом’янського районного суду міста Києва від 06 вересня 2021 року відмовлено в задоволенні скарги особи_1 на бездіяльність керівника ГПД Національного антикорупційного бюро України,
яка полягає у невнесенні відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань за заявою від 28.08.2021, вих. №4473/28, про вчинення кримінальних правопорушень.
Не погоджуючись з ухвалою слідчого судді особа_1 подав до Київського апеляційного суду клопотання про зміну підсудності поданої ним апеляційної скарги на ухвалу слідчого судді Солом’янського районного суду міста Києва від 06 вересня 2021 року. Вивчивши подане клопотання вважаю, що воно підлягає поверненню особі, яка його подала з наступних підстав. Так, ухвала слідчого судді Солом’янського районного суду міста Києва від 06 вересня 2021 року про відмову в задоволенні скарги на бездіяльність керівника ГПД Національного антикорупційного бюро України, яка полягає у невнесенні відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань, підлягає апеляційному оскарженню.
Разом з тим, як вбачається з прохальної частини поданого особою_1 клопотання, останній просить:
впродовж 5 (п’яти) діб постановити ухвалу про передачу матеріалів судової справи до Касаційного кримінального суду Верховного Суду для визначення підсудності апеляційного провадження. У визначеному апеляційному суді провести судове засідання шляхом відеоконференції з Київським апеляційним судом, або з Шевченківським районним судом міста Києва, або з Солом’янським районним судом міста Києва.
Поновити процесуальний строк на оскарження ухвали слідчого судді у судовій справі №760/22963/21 від 06.09.2021. Скасувати ухвалу слідчого судді Солом’янського районного суду міста Києва від 06.09.2021. Зобов’язати Солом’янський районний суд м.Києва наново розглянути скаргу особи_1 за вих. № 4481/30 від 30.08.2021 на бездіяльність керівника ГПД НАБУ в порядку, визначеному ст.ст.306-307 КПК України. ї
Проаналізувавши вищевказані вимоги, приходжу до висновку, що Київський апеляційний суд позбавлений можливості розглянути дане клопотання про визначення підсудності поданої особою_1 апеляційної скарги, оскільки, відповідно до ч.3 ст.34 КПК України питання про направлення кримінального провадження з одного суду до іншого в межах юрисдикції різних апеляційних судів, а також про направлення провадження з одного суду апеляційної інстанції до іншого вирішується колегією суддів Верховного Суду.
Крім того, дана вимога Закону наділяє особу_1 правом самостійно звернутися до Верховного Суду для вирішення питання про визначення підсудності поданої ним апеляційної скарги за іншим апеляційним
судом, що входить виключно до компетенції Верховного Суду. За даних обставин, клопотання про визначення підсудності за іншим апеляційним судом не входить до повноважень та не підлягає розгляду Київським апеляційним судом, тому підлягає поверненню особі, яка його подала”.
З написаного витікає, що стара шльондра Рудніченко О.М. регулярно плутається у визначенні, що саме вона розглядала: апеляційну скаргу чи клопотання. Тобто, спочатку вона називає скаргу особи_1 “клопотанням”, а трохи пізніше – вона уже вбачає у скарзі особи_1 “апеляційну скаргу”. Це саме стосується і пояснення щодо повернення нібито клопотання з додатками, в той час як апелянт надавав додатки до апеляційної скарги, а не до клопотання. Саме ця самозаперечливість і називається у лікарів-психіатрів – симптомом параноїдальної шизофренії. Крім цього, згідно норм КПК України, апеляційна скарга повертається на етапі прийняття її до розгляду у перші дні, а не після тривалого її розгляду багатьма колегіями суддів цього самого суду.
Не витримує критики і те, що нібито можна скаржнику звертатися в самостійному порядку до Верховного Суду із клопотанням про визначення підсудності, минаючи при цьому апеляційну інстанцію. Насправді такої норми закону не існує ані в новому Кодексі, ані в старому Кодексі 1960 року. І що найцікавіше, ця стара маразматичка Рудніченко О.М. уже неодноразово приймала участь у колегіальному розгляді подібних апеляційних скарг особи_1 і ставила свій підпис під колегіальним рішенням про скерування апеляційної справи особи_1 до Верховного Суду для визначення підсудності такої справи. Останнє доказує, що єврейська потвора Рудніченко О.М. крім шизофренії також хворіє на твердолобість і тупорилість. Хоча, не виключено, що може бути причиною усьому цьому неподобству і її клімактерична деменція (безумство).
Враховуючи те, що суддя-аферистка Рудніченко О.М. під час прийняття рішення за апеляційною скаргою за вих. № 4481/30 від 30.08.2021 року залишила поза увагою такі засади кримінального провадження як верховенство права, законність, доступ до правосуддя, що порушувало норми матеріального і процесуального права, а також перешкоджало подальшому кримінальному провадженню, при цьому опираючись на вимоги ст.399 КПК України, особа_1 подав 13.12.2021 року Касаційну скаргу на Ухвалу судді Київського апеляційного суду Рудніченко О.М. у провадженні № 11-сс/824/5862/2021 від 30.09.2021 року.
28.12.2021 року особа_1 отримав рекомендований лист з копією Ухвали у провадженні № 51-5882ск21 від 20.12.2021 року від головуючого судді Касаційного кримінального суду Верховного Суду Ємець Олександра Петровича та суддів колегії Кравченко Станіслава Івановича і Кишакевича Лева Юрійовича, якою дані судді відмовили особі_1 у відкритті провадження за касаційною скаргою від 13.12.2021 року на Ухвалу судді Київського апеляційного суду Рудніченко О.М. у провадженні № 11-сс/824/5862/2021 від 30.09.2021 року.
Свою відмову судді Ємець О.П., Кравченко С.І. і Кишакевич Л.Ю. мотивували бреднею психічно нездорових осіб. А саме, як зазначили в своїй ганебній ухвалі смердючі недоумки Ємець О.П., Кравченко С.І. і Кишакевич Л.Ю., що “Ухвалою Київського апеляційного суду від 30 вересня 2021 року повернуто клопотання особа_1 про визначення підсудності його апеляційної скарги на ухвалу слідчого судді Солом`янського районного суду м.Києва від 06 вересня 2021 року. Не погоджуючись з цим судовим рішенням особа_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій порушує питання про скасування згаданої ухвали апеляційного суду.
Перевіривши доводи касаційної скарги, долучену до неї копію судового рішення, колегія суддів дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити з наступних підстав. Відповідно до вимог ч.2 ст.424 Кримінального процесуального кодексу України в касаційному порядку можуть бути оскаржені ухвали суду першої інстанції після їх перегляду в апеляційному порядку, а також ухвали суду апеляційної інстанції, якщо вони перешкоджають подальшому кримінальному провадженню, крім випадків, передбачених цим Кодексом. З матеріалів касаційного провадження вбачається, що оскаржувана ухвала Київського апеляційного суду не перешкоджає подальшому кримінальному провадженню та постановлена у порядку ст.34 КПК, якою також не передбачено можливості її оскарження.
З урахуванням зазначеного, оскаржуване судове рішення не може бути предметом розгляду суду касаційної інстанції, тому у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити”.
Якщо усю цю написану муру пропустити через положення ст.399 КПК України, то висновок суддів-ублюдків Ємця О.П., Кравченко С.І. і Кишакевича Л.Ю. мали б бути зовсім інакші. Адже саме положенням ст.399 КПК України передбачено, що касаційному оскарженню підлягають ухвали апеляційної інстанції, якщо остання своїм рішенням відмовила у відкритті провадження і повернула матеріали скарги.
Тупорилі мерзортники Ємець О.П., Кравченко С.І. і Кишакевич Л.Ю. виявилися настільки тупими і дурними, що зовсім не звернули своєї уваги на підказку, яка містилася в резулятивній частині Ухвали судді-маразматички Київського апеляційного суду Рудніченко О.М. у провадженні № 11-сс/824/5862/2021 від 30.09.2021 року, яка виглядала у такий спосіб: “Ухвалу може бути оскаржено до Верховного Суду у порядку, визначеному ст.424 КПК України”. І потім, що власне і доказує відсутність юридичної освіти в єврейських виродків Ємця О.П., Кравченко С.І. і Кишакевича Л.Ю., у який саме спосіб “оскаржувана ухвала Київського апеляційного суду не перешкоджає подальшому кримінальному провадженню”, якщо вона насправді була повернутою з усіма додатками особі_1? Яким це чином тепер має провадитися кримінальне провадження, якщо матеріалів скарги у суді апеляційної інстанції вже немає? Та що насправді означає вираз дебілів-членососів Ємця О.П., Кравченко С.І. і Кишакевича Л.Ю. “ухвала… постановлена у порядку ст.34 КПК, якою також не передбачено можливості її оскарження”, коли насправді вона передбачала її оскарження у Верховному Суді!?
Це що, дальтонізм чи наслідок ожиріння очей у смердючих єврейських негідників Ємця О.П., Кравченко С.І. і Кишакевича Л.Ю.? Крім цього, Ухвала у провадженні № 11-сс/824/5862/2021 від 30.09.2021 року не виносилася на підставі ст.34 КПК України, по скільки передбачала повернення клопотання, якого особа_1 насправді ніколи до апеляційного суду не подавав!
Стареча деменція єврейських вилупків Ємця О.П., Кравченка С.І. і Кишакевича Л.Ю. зробила їх більше не придатними для судової системи України, у чім можна повністю переконатися, якщо зосередити свою увагу на їх ганебній ухвалі у провадженні № 51-5882ск21 від 20.12.2021 року, яка абсолютно не відповідає вимогам Інструкції з діловодства в місцевих та апеляційних судах України (Наказ ДСА України від 24.12.2019 року за № 1196 «Про внесення змін до Інструкції з діловодства в місцевих та апеляційних судах України» з додатком, відповідно до якого затверджуються зміни до Інструкції з діловодства в місцевих та апеляційних судах України, затвердженої Наказом ДСА за № 814 від 20.08.2019 року), адже містить текст з двох сторін одного аркушу, друга сторона аркушу не перекреслена, ухвала не зшита і не опломбована, в правому верхньому куті ухвали немає напису “З оригіналом згідно”, ухвала містить міжрядкові відступи, окремі слова виділені жирним кольором, шрифт ухвали крупніше дозволеного, не вказано де зберігається оригінал ухвали, не зазначено, коли дана ухвала набрала законної сили, копія ухвали не містить ПІП секретаря суду, копія ухвали не містить підпису секретаря суду, в ухвалі не вказано дати створення її копії, що робить з даної ухвали суду шматок недієздатного паперу, який може бути придатним для підтирання дупи нігерів.
Також слід зазначити, що аферисти Ємець О.П., Кравченко С.І. і Кишакевич Л.Ю. і раніше виносили неправосудні рішення за наслідками розгляду скарг особи_1 на бездіяльність органів досудового розслідування (СУ ДБР, ГПД і УВК НАБУ, СУ ФР ГУ ДФС у м.Києві, органів НП в м.Києві), якими частково нівелювали кропіткі досягнення громадської організації та перешкодили наповненню державного бюджету на декілька мільйонів гривень, тим самим послабивши боєздатність наших військ (військової компанії на Сході України) та добробут соціально незахищених верств населення (починаючи від будинків дитини до інтернатів, одиноких, інвалідів, пенсіонерів, ветеранів війни та чорнобильців, перестарілих осіб та осіб, оплата праці яких напряму залежить від наповнення державного бюджету: учні ПТУ та технікумів, студенти ВУЗів, вчителі, бібліотекарі, викладачі державних навчальних закладів, медичні працівники комунальних закладів, прибиральники державних установ, держслужбовці, Армія, силові структури).
В ст.412 КПК (Порушення вимог кримінального процесуального закону) зазначається:
“1. Істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
2. Судове рішення у будь-якому разі підлягає скасуванню, якщо:
1) за наявності підстав для закриття судом провадження в кримінальній справі його не було закрито;
2) судове рішення ухвалено незаконним складом суду;
3) судове провадження здійснено за відсутності обвинуваченого, крім випадків, передбачених ч.3 ст.323 чи ст.381 цього Кодексу, або прокурора, крім випадків, коли його участь не є обов’язковою;
4) судове провадження здійснено за відсутності захисника, якщо його участь є обов’язковою;
5) судове провадження здійснено за відсутності потерпілого, належним чином не повідомленого про дату, час і місце судового засідання; 6) порушено правила підсудності…”.
Як передбачено ст.399 КПК України (Залишення апеляційної скарги без руху, її повернення або відмова відкриття провадження):
“1. Суддя-доповідач, встановивши, що апеляційну скаргу на вирок чи ухвалу суду першої інстанції подано без додержання вимог, передбачених ст.396 КПК, постановляє ухвалу про залишення апеляційної скарги без руху, в якій зазначаються недоліки скарги і встановлюється достатній строк для їх усунення, який не може перевищувати п’ятнадцяти днів з дня отримання ухвали особою, яка подала скаргу. Копія ухвали про залишення апеляційної скарги без руху невідкладно надсилається особі, яка подала апеляційну скаргу.
2. Якщо особа усунула недоліки апеляційної скарги у строк, встановлений суддею-доповідачем, вона вважається поданою у день первинного її подання до суду апеляційної інстанції.
Протягом трьох днів після усунення недоліків апеляційної скарги і за відсутності перешкод суддя-доповідач постановляє ухвалу про відкриття апеляційного провадження.
3. Апеляційна скарга повертається, якщо:
1) особа не усунула недоліки апеляційної скарги, яку залишено без руху, в установлений строк;
2) апеляційну скаргу подала особа, яка не має права подавати апеляційну скаргу;
3) апеляційна скарга не підлягає розгляду в цьому суді апеляційної інстанції;
4) скарга подана після закінчення строку на оскарження і особа не порушує питання про поновлення цього строку або суд апеляційної інстанції за заявою особи не знайде підстав для його поновлення.
4. Суддя-доповідач відмовляє у відкритті провадження лише, якщо апеляційна скарга подана на судове рішення, яке не підлягає оскарженню в апеляційному порядку, або судове рішення оскаржене виключно з підстав, з яких воно не може бути оскарженим згідно з положеннями статті 394 цього Кодексу.
5. Копія ухвали про повернення апеляційної скарги, відмову у відкритті провадження невідкладно надсилається особі, яка подала скаргу, разом з апеляційною скаргою та усіма доданими до неї матеріалами.
6. Ухвала про повернення або відмову у відкритті провадження підлягає оскарженню в касаційному порядку.
7. Залишення апеляційної скарги без руху або її повернення не позбавляють права повторного звернення до суду апеляційної інстанції в порядку, передбаченому Кодексом, у межах строку на апеляційне оскарження”.
Ст.407 КПК (Апеляційний суд за наслідками розгляду скарги має право) встановлено:
“1. За наслідками розгляду скарги на вирок або ухвалу першої інстанції апеляційний суд має право:
1) залишити вирок або ухвалу без змін;
2) змінити вирок або ухвалу;
3) скасувати вирок повністю чи частково та ухвалити новий вирок;
4) скасувати ухвалу повністю чи частково та ухвалити нову ухвалу;
5) скасувати вирок або ухвалу і закрити кримінальне провадження;
6) скасувати вирок або ухвалу і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
2. За наслідками розгляду за скаргою на вирок суду на підставі угоди суд апеляційної інстанції, крім рішень, передбачених п.1-5 ч.1 цієї статті, має право скасувати вирок і направити кримінальне провадження:
1) до суду першої інстанції для проведення судового провадження у загальному порядку, якщо угода була укладена під час судового провадження;
2) до органу досудового розслідування для здійснення досудового розслідування в загальному порядку, якщо угода була укладена під час досудового розслідування.
3. За наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвали слідчого судді суд має право:
1) залишити ухвалу без змін;
2) скасувати ухвалу і постановити нову ухвалу”.
Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується (ч.3 ст.8 Конституції). Право на справедливий судовий розгляд також закріплено Міжнародним пактом про громадянські і політичні права та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (ч.1 ст.6).
Право на справедливий судовий розгляд охоплює і право кожного на доступ до правосуддя. У доктрині Європейського суду з прав людини та його практиці “право на суд” охоплює три основні елементи:
1) наявність “суду”, який встановлений відповідно до закону і відповідає вимогам незалежності і неупередженості; 2) наявність у суду достатньої компетенції для вирішення всіх аспектів спору чи обвинувачення, до яких застосовується ст.6 Конвенції; 3) особа повинна мати доступ до такого суду.
У рішенні в справі “Голдер проти Сполученого Королівства”, 1975 року Європейський суд відзначив: “Було б неприйнятним, на думку суду, якби ч.1 ст.6 детально визначала процесуальні гарантії сторонам у судовому провадженні, не забезпечивши, насамперед, того, без чого користування такими гарантіями було б неможливим, а саме: доступу до суду.
Характеристики “справедливості, публічності та оперативності судового провадження були б марними за відсутності судового провадження”. Тож право на доступ до правосуддя в контексті кримінального провадження має дуже важливе значення, і без сумніву його необхідно вважати засадою.
Доступ до правосуддя в контексті кримінального провадження означає надання учасникові провадження можливості звертатися до суду за захистом свого права чи охоронюваного законом інтересу, заявляти різного роду клопотання, оскаржувати до судді, суду чи суду вищої інстанції рішення учасників провадження, які наділені владними повноваженнями і вчиняють ці дії чи ухвалюють рішення.
В практиці Європейського суду з прав людини щодо питання права на суд, на доступ до нього чітко визначився підхід, згідно з яким особі має бути забезпечена можливість звернутися до суду для вирішення певного питання, і держава не повинна вводити правові або чинити нелегітимні перешкоди для здійснення цього права.
Пункт 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає наступне: «Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов’язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення…».
Відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» за №3477-IV від 23.02.2016 року, із змінами і доповненнями, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського Суду як джерело права. Згідно з ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка закріплює право на справедливий суд, кожна людина має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.
У відповідності до ст.68 Конституції України кожен зобов’язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
У відповідності до ст.64 Конституції України, конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Хіба не за ці міжнародні стандарти права щодня і на протязі усіх шести років гинуть в ОСС найперспективніша, найсвідоміша і найпатріотичніша молодь України? Судді-дебіли Ємець О.П., Кравченко С.І. і Кишакевич Л.Ю. через свою твердолобість і ненормальність напевно “забули” про посмертний героїзм Небесної Сотні і про десятки тисяч загиблих воїнів АТО, які навіть не задумуючись віддали свої безцінні життя за право українського народу жити без ярма на шиї і у відповідності до існуючих стандартів міжнародного права. Більше цього, судді-неуки Ємець О.П., Кравченко С.І. і Кишакевич Л.Ю. саме у такий підлий спосіб навмисно сплюндровують добру пам’ять про загиблу Небесну Сотню і бійців АТО (ООС), нівелюючи своїми диверсійними діями героїчні досягнення українського народу. Сподіватимемося, що у м.Києві знайдуться виживші ветерани АТО (ООС) і учасники Майдану, які щодня влаштують цим ганебним особам фекальну люстрацію.
Вищенаписане дає підстави вважати, що судді-аферисти Ємець О.П., Кравченко С.І. і Кишакевич Л.Ю. вчинили кримінальне правопорушення, яке передбачене ч.2 ст.368, ч.2 ст.364, ч.2 ст.366, ч.1 ст.396, ч.2 ст.256, ч.2 ст.15, ч.5 ст.27 КК України. Однак, якщо врахувати ще й те, що провадження № 51-5882ск21 від 20.12.2021 року також витікає з предмету громадської діяльності особи_1, яка делегована йому Міністерством юстиції України, то протиправну діяльність суддів-маразматиків Ємець О.П., Кравченко С.І. і Кишакевич Л.Ю. слід розцінювати як таку, що направлена на умисне перешкоджання виконанню його громадських обов’язків і тягне за собою додаткову кримінальну відповідальність, що передбачена ст.170 КК України. Крім цього, як для даного випадку, дії суддів-шизоїдів Ємець О.П., Кравченко С.І. і Кишакевич Л.Ю. є явно антидержавними, що направлені на підрив довіри громадськості до органів судової влади і керівників держави в цілому, що явно на руку зовнішнім ворогам нашої держави. Судді-виродки Ємець О.П., Кравченко С.І. і Кишакевич Л.Ю., явно через підривну співпрацю з зовнішнім ворогом, перевищують свої службові повноваження, перешкоджають доступу до правосуддя, вчиняють підроблення, приховують вчинені злочини, постановляють неправосудні рішення, культивують і поширюють корупцію, саботують наповнення державного бюджету, загострюють економічну кризу, сприяють поразці української армії у війні, придушують патріотизм у бійців ООС, протидіють громадській діяльності, переслідують громадських діячів, порушують присягу судді, дискредитують судову систему, тим самим саботуючи роботу органів судової влади.
Саботаж і бойкотування роботи судових органів прирівнюється до шпіонажу і зраді інтересам держави. Судді-неуки Ємець О.П., Кравченко С.І. і Кишакевич Л.Ю. умисно вчиняють посадові злочини на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, а також державній, економічній і інформаційній безпеці України. Перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту, шпигунство, надання іноземній державі, іноземній організації або їхнім представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України має безжально каратися, поки не розпочалися воєнні дії в м.Києві. Навмисна протидія нинішній державній політиці суддями-зрадниками Ємець О.П., Кравченко С.І. і Кишакевич Л.Ю. вже розчарувала частину українців у нинішньому курсі нашого уряду та призводить до агресивної настроєності населення. Зазначене підтверджує, що в діяльності суддів-параноїків Ємець О.П., Кравченко С.І. і Кишакевич Л.Ю. наявний склад ще одного кримінального правопорушення, що передбачене ч.2 ст.111 КК України. Таким чином, відомості щодо вчинення кримінальних правопорушень суддями-аферистами Ємець О.П., Кравченко С.І. і Кишакевич Л.Ю. мають всі ознаки злочину, що передбачені ст.170, ч.2 ст.364, ч.2 ст.366, ч.1 ст.396, ч.2 ст. 256, ч.2 ст.111, ч.2 ст.15, ч.5 ст.27 КК України та підлягають невідкладному внесенню до Єдиного реєстру досудових розслідувань і є підставою для початку проведення досудового розслідування. З цього приводу були подані відповідні заяви ГПД НАБУ, ГСУ ГПУ, ГСУ СБУ і СУ ДБР про вчинені кримінальні правопорушення суддями-дебілами Ємець О.П., Кравченко С.І. і Кишакевич Л.Ю. Також, було прийнято рішення про повідомлення Вищої ради правосуддя про не належну поведінку суддів-неадекватів Ємця О.П., Кравченко С.І. і Кишакевича Л.Ю., які грубо порушують присягу судді та завдають збитку державі і інтересам особи_1. Очікуємо результатів адекватного реагування від ГПД НАБУ, ГСУ ГПУ, ГСУ СБУ і СУ ДБР — стосовно внесення відповідних відомостей до ЄРДР, а від Вищої ради правосуддя — відкриття дисциплінарних справ. Також очікуємо резонансу небайдужої міжнародної і української громадськості та належної реакції не корумпованого мас-медіа.