Левченко Г.М. і Гривко Є.Л. Шахрайства на холодильниках

02.09.2020 року, між фізичною особою, особою_1 та ФОП Левченко Мариною Леонідівною (адреса реєстрації: 03037, м.Київ, вул.Бориса Гаріна,53, кв.30, телефон (044) 227-88-41, E-mail: [email protected]; адреса місцезнаходження: м.Київ, пр-т. Леся Курбаса, 10-а, тел.: (044) 274-96-73, 274-96-74, (095) 642-42-65; авторизований Сервісний Центр з ремонту імпортної техніки Bosch, Siemens, Gaggenau, Whirlpool, Gorenje; місцезнаходження реєстраційної справи – Солом’янська в м.Києві державна адміністрація; напрямки діяльності: ремонт побутових приладів домашнього призначення, роздрібна торгівля побутовими електротоварами в спеціальних магазинах) було укладено усний договір на ремонт непрацюючої морозильної камери імпортного холодильника «Siemens».
За словами менеджера Галини, яка зателефонувала із свого мобільного телефону за номером (096)733-69-93 та повідомила, що Сервісним Центром керує ФОП Левченко Г.М., а холодильники ремонтує майстер Гривко Євгеній Леонідович, і що при наявності можливості даний майстер може прибути 03.09.2020 року на квартиру замовника для проведення діагностики не працюючої морозильної камери холодильника Siemens. За досягнутою взаємною домовленістю в цій же телефонній розмові, вартість послуг з проведення діагностики була встановлена у розмірі 450 грн. А на випадок, якщо холодильник не буде відремонтованим (тобто, якщо проблема не буде усунута) – замовник оплачувати послуг виконавця не буде.
Однак, майстер Гривко Є.Л. чомусь прибув до помешкання замовника із значним запізненням – лише 07.09.2020 року та без жодного діагностичного обладнання. При цьому, з незрозумілих причин,
майстер Гривко Є.Л. категорично відмовився від пропозиції замовника проводити діагностику холодильника (вимірювати опір двох обмоток компресора, перевіряти реле запуску компресора та пусковий конденсатор, перевіряти термодатчики і електронний блок керування роботою холодильником) наявним у замовника вимірювальним приладом (тестером).
Натомість, без отримання дозволу у замовника на проведення ризикованих для свого життя експериментів, при цьому наражаючи замовника на виведення з ладу пристроїв його холодильника та ризикуючи викликати пожежу в його квартирі, майстер Гривко Є.Л. наугад підключив напругу 220 вольт на клеми одного з компресорів, обминаючи електронний блок керування роботою холодильником (реле і конденсатор), що призвело до виходу з роботи цього компресора (через неправильну полярність).
Як би там не було, станом на 01.09.2020 року даний компресор був повністю працездатним, за наданим висновком іншого фахівця-консультанта, який також проводив діагностику цього холодильника, та який навіть прикладав руку особи_1 до даного компресора що б він відчув вібрації і тепло від роботи цього компресора. Однак, майстер Гривко Є.Л. настояв на своєму більш нібито фаховому висновку щодо несправності цього компресора і порадив особі_1 купити у нього новий компресор та оплатити роботи по його заміні.
За таку шахрайську «діагностику» особа_1 вимушений був сплатити майстру Гривко Є.Л. 450,00 грн. Крім цього, особа_1 погодився на заміну вже точно не працюючого компресора на інший, китайського виробника, так як інших виробників у цього майстра у продажі чомусь не було.
09.09.2020 року майстер Гривко Є.Л. повторно прибув на квартиру замовника та провів заміну компресора холодильника, за що особа_1 йому додатково сплатив 3500,00 грн. А після виконаних робіт відразу було підписано фінансові документи по остаточному розрахунку та оформлено гарантійне “обслуговування” на даний холодильник, терміном на шість місяців.
Однак, перед виходом з квартири майстра Гривко Є.Л., особа_1 випадково замітив, що його холодильник не працює. Після повторної перевірки роботи холодильника, майстер Гривко Є.Л. встановив, що морозильна камера як і раніше не працювала. Тоді він, фактично без будь-якого обладнання встановив ще одну його поломку – непрацездатність електронного блоку керування роботою холодильника.
Більше цього, він наперед уже “знав” скільки коштуватиме робота по ремонту цього електронного блоку – 500 грн. Тоді особа_1 нагадав даному майстру, що з моменту підписання фінансових документів на ремонт цього холодильника, якими вони щойно обмінялися, особі_1 гарантувалися впродовж шести наступних місяців безплатні роботи по усуненню негараздів у роботі його холодильника, на що той категорично заперечив, констатуючи поломку нібито зовсім іншого обладнання, яке ним не ремонтувалося.
Крім цього, замовник озвучив даному майстру свої підозри щодо можливих його шахрайств, адже оскільки електронний блок повністю керує роботою холодильником, так як на цьому майстер і наполягає, поясняючи чому ним замінений компресор досі не працює, то логічним було здогадатися, що справжньою поломкою був не компресор, а електронна плата блоку управління роботою холодильником.
Саме цьому потрібно було починати проводити діагностику не з підключення напряму на компресор 220 вольт, ризикуючи сплутати полярність і знищити цілком робочий компресор, а з перевірки роботи плати блоку електронного керування роботою холодильника, чого майстер Гривко Є.Л. чомусь не зробив.
Останнє підтвердило здогадки замовника про навмисне виведення з ладу компресора шляхом подачі напруги 220 вольт на обмотки компресора у зворотній полярності, чого не можна було робити.
Тобто, не можна було замінювати на авось компресор холодильника, не провівши діагностики електронного блоку, який керує роботою того самого компресора. А оскільки замінений компресор також не працював від електронного блоку холодильника, то це доказувало, що насправді з ладу не виходив компресор, а лише не працював електронний блок керування роботою холодильником.
Крім цього, особа_1 в цей день отримав додаткові підстави для сумнівів у порядності і грамотності майстра Гривко Є.Л.: при демонтажі плати електронного блоку керування роботою холодильником, даний майстер переплутав між собою проводи, які навмання скрутив між собою, та помилково подав живлення з морозильної камери на холодильну камеру і на оборот. В результаті цього холодильна камера замерзла, обрісши сантиметровими глибами льоду, а морозильна камера – знов не працювала.
Зрештою, 10.09.2020 року особа_1 змушеним був додатково сплатити майстру Гривко Є.Л. ще 500 грн. за ремонт електронного блоку холодильника. Однак, як з’ясувалося, його проблеми на цьому ще не закінчилися, а на оборот – додавалися. Після так званого ремонту електронного блоку, а також через помилково зроблені скрутки проводів, в результаті чого було переплутано електроживлення морозильної і холодильних камер, температура в морозильній камері тепер регулярно перевищує показники індикатора на 15 градусів, а в холодильній камері – на 4 градуси.
Як мінімум, не коректна робота обох камер виникла по вині майстра, який через неправильне підключення клем подав навантаження на холодильну камеру, в той час як потрібно це було робити – на морозильну камеру і на оборот. З цього приводу особа_1 знову викликав майстра Гривко Є.Л., який 14.09.2021 року проводив заміри температури в морозильній камері своїм власним електронним обладнанням та констатував різницю у 10 градусів між індикатором холодильника та фактичною температурою у морозильній камері, хоча спиртові і медичні термометри особи_1 досі показують різницю у 15 градусів.
Разом з тим, майстер Гривко Є.Л. наугад утретє нібито встановив ще одну виниклу несправність – некоректна робота температурних датчиків, попри те що до ремонту даного холодильника проблем із роботою холодильної камери в особи_1 не було. За наслідками своїх здогадок майстер Гривко Є.Л. запропонував особі_1 оплатити вартість цих двох датчиків і роботи по їх заміні, на що останній не погодився, так як за проведену діагностику електронної плати він уже кошти сплатив. Відповідно, особа_1 побажав надалі вирішувати виниклу проблему за безпосередньої участі менеджера або керівника Сервісного Центру ФОП Левченко М.Л., а також попросив надати йому розрахункові документи і Акти виконаних робіт, яких йому вказані особи не надали.
Доказом цьому є аудіо- і відеозаписи, на яких майстер Гривко Є.Л. озвучує виявлену ним різницю температури між його термометром та електронним табло холодильника, яка досягла 10 градусів, а також про те, що даний майстер пообіцяв повідомити своє керівництво про надання особі_1 розрахункових документів та про потребу в усуненні виниклої різниці температури холодильника. А оскільки ФОП Левченко М.Л. та його менеджер досі замовнику не передзвонило, то особа_1 зрозумів, що у такий спосіб його тричі було обшахраяно. І доказом цьому може бути те, що насправді не існує ФОП Левченко Г.М., в чому настирливо переконувала по телефону менеджер сервісного центру (її телефон 0967336993), і про що в особи_1 досі зберігається звукозапис телефонної розмови, а натомість ФОП Левченко М.Л., що мало за мету спробувати уникнути від кримінальної і цивільної відповідальності за вчинене шахрайство. Поміж цим, трохи пізніше особа_1 отримав десятки консультацій у кваліфікованих фахівців з ремонту холодильників та остаточно переконався у цьому умисному шахрайстві та псуванні його майна.
Відповідно, через вчинене шахрайство і умисне псування майна, станом на 13.10.2020 року особа_1 зазнав матеріальних збитків на суму в 4450 грн., плюс вартість зіпсованого оригінального компресора – ще 6000 грн., що складає загальну суму в 10 450,00 грн. А що стосується морального збитку, то за схемою проф. Ерделевського, яка спеціально розроблена для обрахунку морального збитку, то мінімальна її сума складає 200 000 грн. Крім цього, особа_1 мусив витрачати на даного майстра свій особистий час, відриваючись від своєї основної роботи та втрачаючи вигоду, яка обчислюється як мінімум у 10 000 грн. Разом, збиток від шахрайських дій ФОП Левченко М.Л. і майстра Гривко Є.Л. складає 2020 450,00 грн.
У відповідності до ч.4 ст.214 КПК України, слідчий, прокурор або ж детектив чи інша службова особа, уповноважена на прийняття та реєстрацію заяв і повідомлень про кримінальні правопорушення, зобов’язані прийняти та зареєструвати таку заяву чи повідомлення.
Відмова у прийнятті та реєстрації заяви про кримінальне правопорушення не допускається.
Як передбачено ч.1 ст.214 КПК України, слідчий невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення, зобов’язаний внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань та розпочати розслідування. Тобто, з вище зазначеної правової норми випливає, що вона встановлює імперативний обов’язок після отримання заяви про вчинення правопорушення – унесення за нею відомостей до ЄРДР. Досудове розслідування, відповідно до ч.2 ст.214 КПК України, розпочинається з моменту внесення відомостей до ЄРДР.
Крім того, згідно із положенням п. п. 1.1., 1.4. Розділу ІІ Наказу Генеральної прокуратури України «Про єдиний реєстр досудових розслідувань» за № 298 від 30.06.2020 року, формування Реєстру розпочинається із внесення до нього слідчим, прокурором відповідних відомостей про кримінальне правопорушення, зазначених в заяві чи повідомленні про його вчинення.
Відповідно до п.2.1 Розділу II Наказу за № 298 від 30.06.2020 року про порядок ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань, затвердженого Генеральним прокурором України, облік кримінальних правопорушень, у тому числі за заявами, які надійшли до НАБУ здійснюється за дорученням керівника шляхом внесення до ЄРДР відомостей, визначених частиною 5 ст.214 КПК України.
Також, п. 2.2. Розділу ІІ Наказу Генеральної прокуратури України «Про єдиний реєстр досудових розслідувань» передбачено, що у випадку вчинення кримінального правопорушення досудове розслідування розпочинається невідкладно. За умови встановлення обставин, які свідчать про вчинення кримінального правопорушення, проводиться досудове розслідування відповідно до вимог статті 214 КПК України.
У відповідності до Узагальнення про практику розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність органів досудового розслідування або прокурора під час досудового розслідування Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ 12.01.2017 пояснив: «…Необхідність існування судового порядку оскарження аналізованого виду бездіяльності ґрунтується на закріпленні у ст.214 КПК обов’язку слідчого, прокурора невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, внести відповідні відомості до ЄРДР та розпочати розслідування. Таким чином, на відміну від процесуального порядку реагування на заяви та повідомлення про злочин, який було встановлено в КПК 1960 року, згаданий обв’язок слідчого або прокурора не вимагає оцінки цими суб’єктами такої заяви на предмет наявності ознак складу злочину для того, щоб вчинити процесуальну дію, яка полягає у внесенні відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР. Наведене підтверджується імперативними положеннями ч.4 ст.214 КПК, згідно з якою відмова у прийнятті та реєстрації заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення не допускається. Окрім КПК, нормативні засади, пов’язані із вчиненням зазначеної процесуальної дії, регламентовані Положенням про порядок ведення ЄРДР, затвердженим Наказом Генерального прокурора України за № 298 від 30.06.2020 року, прийнятим на виконання вимог КПК України. Зазначені нормативні засади, як засвідчили результати проведеного аналізу судової практики, також беруться до уваги слідчими суддями під час розгляду аналізованого в межах цього підрозділу виду скарг. Таким чином, з огляду на чіткий обв’язок внесення слідчим чи прокурором відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР із встановленням обмеженого процесуального строку для його виконання, за наявності лише загальних вимог до заяв чи повідомлення про кримінальне правопорушення, у переважній більшості випадків у разі встановлення факту звернення із заявою та констатації факту невнесення відомостей про кримінальне правопорушення в межах регламентованого ст.214 КПК 24-годинного строку, слідчі судді постановляють ухвали про задоволення скарг на бездіяльність слідчого чи прокурора. Відтепер у всіх справах обов’язковим є проведення досудового розслідування (прояв засади публічності), яке розпочинається слідчим, прокурором негайно після внесення заяви потерпілого до Єдиного реєстру досудових розслідувань».
У відповідності до ст.194 КК України (Умисне знищення або пошкодження майна), зазначається:
1. Умисне знищення або пошкодження чужого майна, що заподіяло шкоду у великих розмірах,- карається штрафом до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або позбавленням волі на строк до трьох років.
2. Те саме діяння, вчинене шляхом підпалу, вибуху чи іншим загальнонебезпечним способом, або заподіяло майнову шкоду в особливо великих розмірах, або спричинило загибель людей чи інші тяжкі наслідки,- карається позбавленням волі на строк від трьох до п’ятнадцяти років.
Основним безпосереднім об’єктом злочину є право власності. Додатковими факультативними об’єктами можуть виступати громадський порядок, екологічна безпека, життя і здоров’я людини. 2. Предметом злочину може бути будь-яке майно, як рухоме, так і нерухоме, крім окремих його видів, знищення чи пошкодження яких передбачено КК як спеціальний вид знищення чи пошкодження майна. Тобто, коли такий вид майна є ознакою іншого самостійного складу злочину або знищення чи пошкодження майна є способом вчинення більш тяжкого злочину (наприклад, ст.113, 252, 258, 292, 298, 338, 347, 352, 357, 360, 378, 399, 411). Поняття “майно” у диспозиції ст. 194 має дещо інше значення, ніж в диспозиціях ст.185-187, 189-191. Про особливості майна як предмета злочину, передбаченого ст. 194- 196 КК України.
У багатьох випадках за знищення (зруйнування), пошкодження (зіпсуття) певних видів майна передбачено адміністративну відповідальність (це має місце зокрема у випадках, передбачених ст.46-1, 56, 57, 61, 65, 66, 72, 103-2, 109, 111, 114, 115, 116-2, 117, 139 КАП), що часто створює складнощі у правовій оцінці скоєного. У разі конкуренції ст.194 КК України і відповідної норми КАП, яка передбачає відповідальність за умисне знищення, пошкодження майна, слід керуватися правилом, закріпленим у ч.2 ст.9 КАП.
Предметом знищення чи пошкодження у злочині, передбаченому ст.194 КК України, може бути тільки чуже майно. Про поняття чужого майна див. коментар, викладений у Загальних положеннях до цього розділу.
Для кваліфікації діяння за ст.194 КК України не має значення, кому саме і за правом якої форми власності (державної, колективної, приватної тощо) належить майно, яке є предметом знищення чи пошкодження. Знищення чи пошкодження власного майна, у тому числі майна, яке є спільною власністю винного та інших осіб, не утворює складу цього злочину. Знищення або пошкодження особою майна, яке було предметом вчиненого нею викрадення, кваліфікується тільки як викрадення.
Кваліфікація дій винної особи за сукупністю злочинів, які полягають у викраденні майна, і злочинів, які полягають у його умисному знищенні чи пошкодженні, можлива лише у разі їх реальної сукупності (наприклад, це може мати місце у разі, коли знищення чи пошкодження майна є способом готування до його викрадення, або коли викрадення майна супроводжується знищенням чи пошкодженням майна, яке є частиною того майна, що викрадається). Об’єктивна сторона злочину характеризується суспільне небезпечними діями, які полягають у знищенні чи пошкодженні майна, наслідками у вигляді шкоди у великих розмірах і причинним зв’язком між вказаними діями і наслідками. Знищення чи пошкодження чужого майна можуть бути здійснені у будь-який спосіб (розбиття, розламування чи розрізання речі на шматки, дія на річ водою чи повітрям, повне чи часткове розчинення її у воді чи інших рідинах тощо). Умисне знищення чи пошкодження майна шляхом підпалу, вибуху чи іншим загальнонебезпечним способом утворює кваліфікований склад цього злочину і потребує кваліфікації за ч.2 ст.194 КК України. Використання майна за його призначенням, що призвело до припинення його існування (наприклад, спалення палива), не може розглядатися як спосіб його знищення чи пошкодження, а тому не утворює складу розглядуваного злочину. За наявності для того підстав зазначені діяння можуть розглядатися як привласнення чи розтрата такого майна.
Якщо знищення чи пошкодження майна є ознакою іншого злочину, то такі дії, за загальним правилом, кваліфікуються за статтею, що передбачає відповідальність за цей злочин.
Додатково кваліфікувати їх ще й за ст.194 КК України необхідно лише у випадках, якщо зазначені дії вчинювались способом чи спричинили суспільно небезпечні наслідки, які не враховані у статті, що передбачає відповідальність за такий злочин. Такою (за ч.2 ст.355 КК України та ч.2 ст.194 КК України), наприклад, має бути правова оцінка дій, які виразились у примушуванні до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов’язань, поєднаному з пошкодженням чи знищенням майна шляхом вибуху, підпалу чи іншим загальнонебезпечним способом.
Термінологічна конструкція “знищення або пошкодження” передбачає як вчинення певного роду діяння, так і настання відповідних суспільне небезпечних наслідків. При цьому наслідки мають головне значення, оскільки саме з ними закон пов’язує момент закінчення злочину.
Знищення майна – це доведення майна до повної непридатності щодо його цільового призначення.
Внаслідок знищення майно перестає існувати або повністю втрачає свою цінність.
Пошкодженням майна визнається погіршення якості, зменшення цінності речі або доведення речі на якийсь час у непридатний за ЇЇ цільовим призначенням стан.
У випадках, коли для вирішення питання про те, чи втрачено внаслідок вчиненого діяння можливість використання майна за цільовим призначенням або наскільки зменшилась його цінність, потрібні спеціальні знання, необхідно призначати відповідну експертизу. За своєю конструкцією склад злочину, передбачений ст.194 КК України, є матеріальним. Обов’язковими ознаками його об’єктивної сторони є заподіяння цим діянням великої шкоди і причинний зв’язок між діянням та заподіяною шкодою. Шкода у великих розмірах – ознака оціночна. Вирішення питання про те, чи є заподіяна шкода великою, вирішується у кожному конкретному випадку з урахуванням усіх обставин справи (вартості майна, обсягу, кількості предметів, значущості його для власника, матеріального становища потерпілого тощо).
Виходячи із законодавчого визначення значної шкоди як кваліфікуючої ознаки у ряді інших злочинів проти власності, видається, що шкода у великому розмірі у складі умисного знищення або пошкодження майна може бути визнана тоді, коли цим злочином спричинено матеріальні збитки приблизно на суму, яка в двісті п’ятдесят і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.
Визначення розміру шкоди знищеного чи пошкодженого майна окремих видів здійснюється за таксами, встановленими відповідними нормативно-правовими актами. В окремих випадках розмір шкоди може бути визначено шляхом проведення відповідної експертизи. При визначенні розміру шкоди враховуються лише реальні матеріальні збитки. Упущена вигода до уваги братися не повинна.
На відміну від злочину, передбаченого ст.194 КК України, умисне знищення чи пошкодження окремих спеціальних видів майна утворює склад відповідного злочину незалежно від розміру заподіяної такими діями шкоди, офіційних документів, штампів та печаток (ст.357 КК України), майна службової особи або громадянина, який виконує громадський обов’язок, судді, народного засідателя, присяжного, захисника, представника особи та їх близьких родичів (ст.352, 378, 399 КК України).
Цей злочин є закінченим з моменту, коли чуже майно пошкоджено або знищено і шкода від цього є великою. Суб’єктом злочину може бути осудна особа, яка досягла 16-річного (ч.1 ст.194 КК України) або 14-річного (ч.2 ст.194 КК України) віку. Умисне знищення або пошкодження майна, вчинене службовою особою з використанням свого службового становища, потребує додаткової кваліфікації за ст.364 (423) або 365 (424) КК України. Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим або непрямим умислом. При цьому свідомістю винного охоплюється той факт, що в результаті його дій власникові майна заподіюється велика шкода.
У разі знищення чи пошкодження майна загальнонебезпечним способом винний передбачав, що він завдає чи може завдати фізичної шкоди людям, а так само знищити чи пошкодити майно інших фізичних чи юридичних осіб, крім майна, на яке вчинюється посягання, або може і повинен це передбачати.
Стосовно таких наслідків, як загибель людей чи інші тяжкі наслідки, психічне ставлення винної особи може характеризуватись як умисною, так і необережною формою вини. У тих випадках, коли внаслідок умисного знищення або пошкодження чужого майна шляхом підпалу, вибуху чи іншим загальнонебезпечним способом “потерпілому з необережності було заподіяно смерть, вчинене слід кваліфікувати тільки за ч.2 ст.194 КК України. Якщо ж винний передбачав і бажав або свідомо допускав настання цих наслідків, його дії мають кваліфікуватися за сукупністю злочинів, передбачених ч.2 ст.194 КК України і відповідною частиною ст.115 КК України. Мотив і мета не є обов’язковими ознаками цього злочину, але їх встановлення є важливим в плані відмежування його від інших злочинів, вчинення яких може супроводжуватись знищенням чи пошкодженням чужого майна. Це, зокрема, стосується таких злочинів, як диверсія (ст.113 КК України), вимагання (ст.189 КК України), терористичний акт (ст.258 КК України), масові заворушення (ст.294 КК України). Якщо винний знищує чи пошкоджує спеціальний вид майна, відповідальність за знищення чи пошкодження якого передбачена окремою статтею КК. вважаючи при цьому, що він посягає на майно не спеціального виду, його дії слід кваліфікувати за спрямованістю умислу – як замах на умисне знищення чи пошкодження чужого майна (за ст. ст. 15 і 194). Якщо ж винний вважає, що ним знищується чи пошкоджується майно спеціального виду, яке перебуває під спеціальною охороною кримінального закону, а насправді воно таким не є, відповідальність настає за замах на знищення чи пошкодження спеціального виду чужого майна.
Кваліфікуючими ознаками умисного знищення або пошкодження майна є: 1) вчинення його шляхом підпалу, вибуху чи іншим загальнонебезпечним способом, або 2) заподіяння майнової шкоди в особливо великих розмірах, або 3) спричинення загибелі людей чи інших тяжких наслідків.
Про поняття підпал і вибух див. коментар до ст.113 КК України. Умисним знищенням або пошкодженням майна шляхом підпалу є знищення або пошкодження цього майна вогнем у випадках, коли . створюється загроза життю чи здоров’ю людей або загроза заподіяння значних матеріальних збитків (коли такий підпал є загальнонебезпечним). Тому умисне знищення або пошкодження майна вогнем, яке не створювало такої загрози (наприклад, спалення у печі), не може розглядатися як кваліфікуючи цей злочин ознака і тягне відповідальність за ч.1 ст.194 КК України.
Якщо внаслідок підпалу чи дій, спрямованих на його вчинення, майно не було знищено чи пошкоджено з причин, що не залежали від волі винного, вчинене повинно розглядатися як замах на знищення або пошкодження майна шляхом підпалу.
Під іншим зогальнонебезпечним способом розуміється будь-який інший, крім підпалу та вибуху, спосіб знищення або пошкодження майна, внаслідок якого створюється небезпека життю чи здоров’ю багатьох людей, заподіяння шкоди багатьом матеріальним об’єктам тощо (затоплення, поміщення у воду дроту високовольтної лінії електропередач, застосування сильнодіючої отрути для отруєння домашніх тварин, забруднення парку, пляжу чи іншої місцевості небезпечними відходами, організація катастрофи тощо). Загальнонебезпечність способу знищення чи пошкодження майна визначається з урахуванням факту створення небезпеки для життя чи здоров’я громадян, властивостей майна, якому заподіюється шкода,
засобів знищення чи пошкодження, місця вчинення діяння.
Майнова шкода в особливо великих розмірах, як і майнова шкода у великих розмірах – ознаки оціночні.
З урахуванням законодавчих критеріїв визначення значної шкоди, великого і особливо великого розміру у складах злочинів проти власності, передбачених ст.185-191 КК України, можна зробити висновок, що майнова шкода в особливо великих розмірах у складі умисного знищення або пошкодження майна матиме місце у разі, коли такими діями заподіяно майнову шкоду приблизно на суму, яка в шістсот і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.
До майнової шкоди в особливо великих розмірах внаслідок знищення або пошкодження чужого майна судова практика відносить зокрема загибель великої кількості худоби, спричинення інших особливо великих матеріальних збитків. До умисного знищення або пошкодження майна, що спричинило загибель людей, належать випадки вчинення такого діяння, внаслідок якого сталася смерть хоча б однієї особи.
Під іншими тяжкими наслідками слід розуміти, зокрема, заподіяння тяжких тілесних ушкоджень одній або кільком особам, середньої тяжкості тілесних ушкоджень двом та більше особам, залишення людей без житла або засобів до існування, виведення з ладу повністю або на тривалий час важливих споруд, техніки, тривале припинення або дезорганізацію роботи підприємства, установи, організації тощо.
Питання про те, що слід розуміти під іншими тяжкими наслідками, вирішується у кожному конкретному випадку стосовно конкретних обставин справи. Оскільки таке поняття, як “тяжкі наслідки”, застосовується у багатьох основних та у кваліфікованих складах злочинів, то під час кваліфікації злочину за ст.194 КК України слід ретельно досліджувати питання про відмежування цього злочину від інших, суміжних з ним за ознаками об’єктивної сторони, та про необхідність кваліфікації за сукупністю.
Умисне знищення або пошкодження чужого майна, поєднане з викраденням, коли знищення чи пошкодження майна, наприклад, є способом готування до викрадення іншого (пошкоджуються двері чи стіна приміщення, розбивається скло автомобіля, пошкоджуються засоби системи сигналізації), або здійснюється з метою знешкодити докази вчиненого викрадення, слід кваліфікувати за сукупністю злочинів – як корисливий злочин проти власності (залежно від способу) і злочин, передбачений ст.194 КК України.
Якщо ж особа знищує раніше викрадене нею майно, ці дії кваліфікуються тільки як викрадення, оскільки на момент знищення такого майна вона, хоча й незаконно, але вже здійснює володіння ним. Вчинення цього діяння в процесі вимагання охоплюється відповідною частиною ст.189 КК України. Додаткової кваліфікації за ч.2 ст.194 КК України воно потребує лише у випадку, коли знищення чи пошкодження майна було здійснене шляхом підпалу, вибуху чи іншим загальнонебезпечним способом.
Відповідно статті 190 КК України (Шахрайство), передбачено:
1. Заволодіння чужим майном або придбання права на майно шляхом обману чи зловживання довірою (шахрайство) – карається штрафом до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до 3 років.
2. Шахрайство, вчинене повторно, або за попередньою змовою групою осіб, або таке, що завдало значної шкоди потерпілому,- карається штрафом від п’ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк від одного до двох років, або обмеженням волі на строк до п’яти років, або позбавленням волі на строк до трьох років.
3. Шахрайство, вчинене у великих розмірах, або шляхом незаконних операцій з використанням єлектронно-обчислювальної техніки – карається позбавленням воді на строк від трьох до восьми років.
4. Шахрайство, вчинене в особливо великих розмірах або організованою групою,-карається позбавленням волі на строк від п’яти до дванадцяти років з конфіскацією майна.
Особливістю предмета шахрайства є те, що ним може бути як чуже майно, так і право на таке майно. Право на майно може бути закріплене у різних документах, наприклад цінних паперам, довіреностях на право розпорядження майном, боргових зобов’язаннях, заповітах тощо. Про поняття права на майно див. коментар. викладений у Загальних положеннях до цього розділу.
Об’єктивна сторона шахрайства полягає у заволодінні майном або придбанні права на майно шляхом обману чи зловживання довірою. В результаті шахрайських дій потерпілий – власник, володілець, особа, у віданні або під охороною якої знаходиться майно, добровільно передає майно або право на майно винній особі. Безпосередня участь потерпілого у передачі майнових благ і добровільність його дій є обов’язковими ознаками шахрайства, які відрізняють його від викрадення майна та інших злочинів проти власності.
За ознакою безпосередньої участі потерпілого у процесі незаконного вилучення майна шахрайство схоже з вимаганням, яке також передбачає передачу майна чи права на нього винній особі самим потерпілим.
Однак, якщо при вимаганні потерпілий робить це вимушено, то при шахрайстві потерпілий переконаний у тому, що він розпоряджається майном за власною волею, у своїх інтересах або принаймні не на шкоду цим інтересам. Така його переконаність є результатом впливу на нього шахрая, а саме, введенням потерпілого в оману щодо правомірності передачі ним винному майна чи надання йому права на майно.
Добровільність при шахрайстві має уявний характер, оскільки вона обумовлена обманом. Якщо потерпілий у зв’язку з віком, фізичними чи психічними вадами або іншими обставинами не міг правильно оцінити і зрозуміти зміст, характер і значення своїх дій або керувати ними, передачу ним майна чи права на нього не можна вважати добровільною. Заволодіння майном шляхом зловживання цими вадами або віком чи станом потерпілого за наявності для того підстав може кваліфікуватися як крадіжка, а одержання права на майно за таких обставин – розглядатися як недійсна угода.
Способами вчинення шахрайства є: 1) обман; 2) зловживання довірою.
Обман як спосіб шахрайського заволодіння чужим майном чи придбання права на таке майно полягає у повідомленні потерпілому неправдивих відомостей або приховування певних відомостей, повідомлення яких мало б суттєве значення для поведінки потерпілого, з метою введення в оману потерпілого.
Таким чином, обман може мати як активний (повідомлення потерпілому неправдивих відомостей про певні факти, обставини, події), так і пасивний (умисне замовчування юридичне значимої інформації) характер. У другому випадку для наявності шахрайства необхідно встановити, що бездіяльність винного призвела до помилки потерпілого щодо обов’язковості або вигідності передачі майна (права на майно) шахраєві, була причиною добровільної передачі потерпілим майнових благ. Якщо особа заволодіває чужим майном, свідомо скориставшись чужою помилкою, виникненню якої вона не сприяла, вчинене не може визнаватися шахрайством. За певних обставин (у разі, якщо таке майно має особливу історичну, наукову, художню чи культурну цінність) такі дії можуть бути кваліфіковані за ст.193 КК України.
Змістом обману як способу шахрайства можуть бути різноманітні обставини, стосовно яких шахрай вводить в оману потерпілого. Зокрема, це може стосуватися характеристики певних предметів, зокрема їх кількості, тотожності, дійсності (обман у предметі), особистості винного або інших осіб (обман у особі), певних подій, юридичних фактів, дій окремих осіб тощо. За своєю формою обман може бути усним, письмовим, виражатися у певних діях (підміна предмета, його фальсифікація тощо), у тому числі конклюдентних. Різновидом шахрайського обману судова практика визнає фіктивне представництво, за якого винний, створюючи враження про свою належність до того чи іншого підприємства, має на меті укласти договори й отримати гроші без поставки товару або, навпаки, одержати товар без належної його оплати. До найбільш поширених випадків застосування обману як способу шахрайства належать: вчинення різних угод щодо рухомого і нерухомого майна (купівля-продаж, оренда), коли потерпілому передається фальсифікований товар або предмети гіршої якості, або ж предметом угоди виступають фіктивні предмети, які не існують Е об’єктивній реальності або не належать винній особі; незаконне отримання пенсій, субсидій, інших видів соціальної допомоги на підставі підроблених документів: обманне отримання попередньої оплати (авансу) за надання товарів чи послуг. Зловживання довірою полягає у недобросовісному використанні довіри з боку потерпілого: для заволодіння чужим майном чи правом на нього винний використовує особливі довірчі стосунки, які склалися між ним та власником чи володільцем майна. Такі стосунки можуть виникати внаслідок особистого знайомства, родинних або дружніх зав’язків, рекомендацій інших осіб, зовнішньої обстановки, цивільно-правових або трудових відносин, соціального статусу винного чи інших осіб тощо. Як шахрайство, вчинене шляхом зловживання довірою, слід розглядати отримання кредиту, попередньої оплати за товари чи виконання робіт, укладення договору позики, укладення договору прокату тощо без наміру повернути отримані кошти чи інші матеріальні цінності, виконати відповідну роботу, повернути борг чи отримані у користування речі. Отримання майна під умовою виконання якого-небудь зобов’язання може кваліфікуватися як шахрайство лише в тому разі, коли винна особа ще в момент заволодіння цим майном мала мету його присвоїти, а зобов’язання – не виконувати. Зокрема, якщо винна особа отримує від іншої особи гроші чи інші цінності нібито для передачі посадовій особі як хабар, маючи намір не передавати їх, а привласнити, вчинене належить кваліфікувати як шахрайство. Якщо при цьому винний схилив хабародавця до замаху на дачу хабара, його дії слід також кваліфікувати за відповідними частинами ст. 15, 27 і ст.369 КК України.
Обман чи зловживання довірою при шахрайстві застосовуються винним з метою викликати у потерпілого впевненість про вигідність або обов’язковість передачі йому майна чи права на нього. Отже, обов’язковою умовою визнання обману чи зловживання довірою ознакою об’єктивної сторони шахрайства є використання його для заволодіння майном чи придбання права на майно. Якщо обман використовується для досягнення іншої мети, наприклад для створення умов для наступного заволодіння майном усупереч волі потерпілого, полегшення доступу до майна (для проникнення у Відповідне приміщення тощо) і безпосередньо не обумовлює перехід майна або права на нього до винного, він не може визнаватися способом шахрайства. Такі дії слід розцінювати як крадіжку або інший злочин проти власності. Якщо винна особа при шахрайстві з метою обману чи зловживання довір’ям вчиняє інший злочин, її дії слід кваліфікувати за відповідною частиною ст.190 КК України і за статтею, що передбачає відповідальність за цей злочин. Зокрема, самовільне присвоєння владних повноважень або звання службової особи, викрадення або інше протиправне заволодіння офіційними документами, штампами або печатками, їх умисне знищення, пошкодження чи приховування, підроблення документів, печаток, штампів та бланків з метою подальшого їх використання при шахрайстві, а так само використання при шахрайстві завідомо підробленого документа диспозицією ст. 190 КК України не охоплюються і повинні окремо кваліфікуватися за ст.353 КК України або за відповідними частинами ст.357, 358 чи 366 КК України. У разі, коли винна особа не змогла використати підроблений нею документ для шахрайського заволодіння майном чи придбання права на майно, її дії слід розцінювати як підроблення документів і готування до шахрайства (за умови, що винний мав намір вчинити шахрайство, передбачене ч.2, 3 або 4 ст.190 КК України). Особа, яка підробила документ і передала шахраєві для використання його при вчиненні шахрайських дій, підлягає відповідальності за підробку документів і пособництво у шахрайстві.
За способом вчинення (обман або зловживання довірою) шахрайство має велику схожість із заподіянням майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою, відповідальність за яке передбачена ст. 192 КК України. Відрізняються ці злочини між собою головним чином тим, що при шахрайстві має місце вилучення майна із фонду власника або іншого володільця, в результаті чого зменшується наявна маса такого майна, тоді як при вчиненні злочину, передбаченого ст.192 КК України, винний отримує майнову вигоду шляхом використання майна, яке лише мало ще перейти у власність тієї чи іншої особи. У останньому випадку має місце так звана не передача належного. Шахрайство вважається закінченим з моменту переходу чужого майна у володіння винного або з моменту отримання ним права розпоряджатися таким майном.
Суб’єкт злочину загальний. Шахрайство, вчинене службовою особою, якщо вона з метою обману чи зловживання довірою зловживала владою або службовим становищем, слід кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених відповідними частинами статей 190 і 364 КК України. Суб’єктивна сторона шахрайства характеризується прямим умислом і корисливим мотивом.
Кваліфікованими та особливо кваліфікованими видами злочину є шахрайство: 1) вчинене повторно або 2) за попередньою змовою групою осіб (ч.2 ст.190 КК України), або 3) у великих розмірах, або 4) шляхом незаконних операцій з використанням електронно-обчислювальної техніки (ч.З ст.190 КК України), або 5) в особливо великих розмірах, або 6) організованою групою (ч.4 ст.190 КК України); 7) що заподіяло значної шкоди потерпілому (ч.2 ст.190 КК України).
У відповідності до ст.68 Конституції України, кожен зобов’язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. У відповідності до ст.64 Конституції України (Конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією.
Хіба не за ці стандарти вітчизняного права щодня і на протязі семи років гинуть в ООС (АТО) найперспективніша, найсвідоміша і найпатріотичніша молодь України?
ФОП Левченко М.Л. і майстер Гривко Є.Л. через свою нахабність і протиправність напевно уже забули про героїзм Небесної Сотні і про десятки тисяч загиблих воїнів АТО, які віддали свої безцінні життя за право решти українського народу жити у відповідності до європейських стандартів права.
Більше цього, ФОП Левченко М.Л. і майстер Гривко Є.Л. саме у такий спосіб навмисно сплюндровують добру пам’ять про загиблу Небесну Сотню і бійців АТО, нівелюючи своїми злочинними діями героїчні досягнення українського народу. Сподіватимемося, що у м.Києві знайдуться виживші ветерани АТО і учасники Майдану, які щодня влаштовуватимуть ФОП Левченко М.Л. і майстер Гривко Є.Л. фекальну люстрацію, якщо правоохоронні органи та податкові органи України не бажають реагувати у встановлений законом спосіб.
Вищенаписане дає підстави вважати, що ФОП Левченко М.Л. і майстер Гривко Є.Л. вчинили умисні кримінальні правопорушення, які передбачені ч.2 ст.194, ч.3 ст.190, ч 2. ст.212, ч.2 ст. 212-1, ч.2 ст.366, ч.2 ст.15, ч.5 ст.27 КК України. Однак, якщо врахувати ще й те, що протиправна діяльність ФОП Левченко М.Л. і майстер Гривко Є.Л. є частиною громадської діяльності особи_1, яка делегована йому Міністерством юстиції України, то любі неправомірні дії ФОП Левченко М.Л. і майстра Гривко Є.Л. по відношенню до особи_1 слід розцінювати як такі, що направлені на умисне перешкоджання виконанню його громадських обов’язків і тягнуть за собою додаткову кримінальну відповідальність, передбачену ст.170 КК України. Крім цього, як для даного випадку, протиправні дії ФОП Левченко М.Л. і майстра Гривко Є.Л. є явно антидержавними, що направлені на підрив довіри громадськості до суб’єктів приватного господарювання та керівників держави в цілому, що явно на руку зовнішнім ворогам нашої держави. ФОП Левченко М.Л. і майстер Гривко Є.Л., явно через підривну співпрацю з зовнішнім ворогом, вчиняють шахрайства і службові підроблення, знищують майно громадян, не сплачують податки, уникають сплати ЄСВ, не реєструють найману робочу силу, платять заробітну плату в конвертах, деморалізують населення країни тощо. ФОП Левченко М.Л. і майстер Гривко Є.Л. умисно вчиняють злочини на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, а також державній, економічній і інформаційній безпеці України. Перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту, шпигунство, надання іноземній державі, іноземній організації або їхнім представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України має безжально каратися, поки не розпочалися воєнні дії в м.Києві. Навмисна протидія нинішній державній політиці ФОП Левченко М.Л. і майстра Гривко Є.Л. вже розчарувала частину українців у нинішньому курсі нашого уряду та призводить до агресивної настроєності населення. Зазначене підтверджує, що в діяльності ФОП Левченко М.Л. і майстра Гривко Є.Л. наявний склад додаткового кримінального правопорушення, що передбачене ч.1 ст.111 КК України. Таким чином, відомості щодо вчинення кримінальних правопорушень ФОП Левченко М.Л. і майстром Гривко Є.Л. містять всі ознаки злочину, що передбачені ч.2 ст.194, ч.3 ст.190, ч 2. ст.212, ч.2 ст. 212-1, ч.1 ст.111, ст.170, ч.2 ст.366, ч.2 ст.15, ч.5 ст.27 КК України та підлягають невідкладному внесенню до Єдиного реєстру досудових розслідувань і є підставою для початку проведення досудового розслідування. З цього приводу були подані відповідні заяви до СУ ФР ГУ ДФС у м.Києві, ГСУ СБУ та ГПД НАБУ про вчинені кримінальні правопорушення ФОП Левченко М.Л. і майстра Гривко Є.Л. Очікуємо результатів адекватного реагування керівників СУ ФР ГУ ДФС у м.Києві, ГСУ СБУ та ГПД НАБУ стосовно вчасності внесення відповідних відомостей до ЄРДР та результатів проведеного досудового розслідування. Також очікуємо резонансу небайдужої міжнародної і української громадськості та належної реакції не корумпованого мас-медіа.