Вольф І.Є. презентує кантору аферистів клану “Вольф”

06.10.2020 року, між особою_1, кандидатом у народні депутати України та Товариством з обмеженою відповідальністю «Вольф» (директор Вольф Ігор Євгенович, вул.Довженка,3, м.Київ, 03057, код ЄДРПОУ 23395449, телефон: 3644009, 4644009, 4675883, електронна пошта: [email protected], [email protected], факс: 4675885; місце реєстрації – Україна, 58026, Чернівецька обл., м.Чернівці, вул. Максима Кривоноса, буд.33; засновники – Дінь Марія Анатоліївна, 03035, м.Київ, вул. В.Липківського, буд.27/5, кв.25, розмір частки засновника: 8325000,00 грн.; Вольф Юлія Володимирівна, 03035, м.Київ, вул. В.Липківського, буд. 27/5, кв.100, розмір частки засновника: 16675000,00 грн.; бенефіциарний власник – Дінь Марія Анатоліївна) було укладено усний договір на виготовлення впродовж одного дня двосторонніх повнокольорових 2500 листівок формату А-4, щільністю 90 гр., за ціною в 1820,40 грн.
В той же самий час, ціна за виготовлення даних листівок в нетерміновому порядку (до трьох днів) складала усього 1440,00 грн. Однак, з незрозумілих причин, термін виготовлення даних листівок був чи не умисно затриманим до 10.10.2020 року, що завдало особі_1 значного матеріального і морального збитку, а також вплинуло на його виборчий процес. Згідно запевнень менеджера ТОВ «Вольф» Надії (голос телефонної розмови записаний), виробництво по усім замовленням у ТОВ «Вольф» в жовтні місяці 2020 року значно затримувалося, про що знали усі працівники ТОВ «Вольф», в тому числі і сам Вольф І.Є.
Останнє доводило, що Вольф І.Є. умисно вводив в заблуду усіх своїх замовників та викрадав їх кошти, адже добре знав що жодне замовлення не буде вчасно виконане, але знову і знов приймав термінові замовлення на виготовлення замовленої продукції за завищеною оплатою, в той час як її надавав із значним запізненням, навіть як для не термінового замовлення.
Більше цього, Вольф І.Є. двічі обшахрав особу_1, адже надав упаковку з виготовленими листівками, в якій насправді їх кількість була значно меншою: з оплачених 2500 шт. передав усього 1200 шт.
В зв’язку з несвоєчасним початком агітаційної компанії особа_1 втратив значну частину свого електорату.
А якщо врахувати і той факт, що довірені особи та волонтери особи_1 змушені були зайвий час перебувати у готелях м.Києва через затримку виготовлення даних листівок, а також що вказаними особами було втрачено свої проїздні квитки на заплановані дати поїздок для роботи з електоратом в Чернігівську область, то збитки особи_1 суттєво зросли, пропорційно фізіологічним потребам цих довірених осіб і волонтерів: на ночівлю, на харчування, на гігієнічні потреби, розваги, на повторне придбання проїзних документів тощо.
Відповідно, через шахрайські дії директора ТОВ «Вольф» Вольф І.Є., станом на 10.10.2020 року особа_1 зазнав матеріальних збитків на загальну суму в 272 000 грн. А що стосується морального збитку, то за схемою проф. Ерделевського, яка спеціально розроблена для обрахунку морального збитку (що зареєстрована в Мінюсті), то мінімальна сума її складає 200 000 грн.
Що ж стосується втраченого електорату, то фактичною сумою збитку можна вважати кошти, які були особою_1 сплачені Центральній виборчій комісії в якості суми грошового завдатку – 50 000 грн.
У відповідності до наявних в особи_1 звукозаписів декількох телефонних розмов із директором ТОВ «Вольф» Вольфом Ігорем Євгеновичем, між нами було досягнуто 07 і 08.10.2020 року усних домовленостей про повернення особі_1 його платежу у зв’язку з допущеним порушенням умов усного договору, однак останній обманув особу_1 та грошей досі не повернув. На неодноразові з цього приводу телефонні дзвінки Вольф І.Є. умисно слухавку не піднімає або ж сигнал виклику обриває. Не бажаючи з особою_1 вести подальші переговори, Вольф І.Є. тим самим видає себе за шахрая.
Якщо ж до всього вищенаписаного додати ще й те, що у порушення вимог Податкового законодавства України ТОВ “Вольф” порушив права особи_1 на отримання платіжних документів та не оподаткував отримані від вказаного замовлення коштів, то сумніватися у протиправній діяльності ТОВ “Вольф” уже не приходиться.
Крім цього, як це згодом було особою_1 встановлено, що ТОВ “Вольф” розгорнув свою господарську діяльність за рахунок нелегітимної діяльності (продаж канцелярських і сувенірних виробів, посуди, марлевих пов’язок, іграшок, одягу і т.д., а також надає барні послуги). Як результат, ТОВ “Вольф” приховує найману робочу силу, не сплачує податки і соціальні відрахування.
При цьому слід особливо зазначити, що потенційною не сплатою податків і приховуванням найманої робочої сили ТОВ «Вольф» сприяє недоотриманню державою бюджетних коштів, тим самим суттєво послаблюючи боєздатність наших військ (військової компанії на Сході України) та добробут соціально незахищених верств населення (починаючи від будинків дитини до інтернатів, одиноких, інвалідів, пенсіонерів, ветеранів війни та чорнобильців, перестарілих осіб та осіб, оплата праці яких напряму залежить від наповнення державного бюджету: учні ПТУ та технікумів, студенти ВУЗів, вчителі, бібліотекарі, викладачі державних навчальних закладів, медичні працівники комунальних закладів, прибиральники державних установ, держслужбовці, Армія, силові структури тощо).
У відповідності до ч.4 ст.214 КПК України, слідчий, прокурор або ж детектив чи інша службова особа, уповноважена на прийняття та реєстрацію заяв і повідомлень про кримінальні правопорушення, зобов’язані прийняти та зареєструвати таку заяву чи повідомлення.
Відмова у прийнятті та реєстрації заяви про кримінальне правопорушення не допускається.
Як передбачено ч.1 ст.214 КПК України, слідчий невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення, зобов’язаний внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань та розпочати розслідування. Тобто, з вище зазначеної правової норми випливає, що вона встановлює імперативний обов’язок після отримання заяви про вчинення правопорушення – унесення за нею відомостей до ЄРДР. Досудове розслідування, відповідно до ч.2 ст.214 КПК України, розпочинається з моменту внесення відомостей до ЄРДР.
Крім того, згідно із положенням п. п. 1.1., 1.4. Розділу ІІ Наказу Генеральної прокуратури України «Про єдиний реєстр досудових розслідувань» за № 298 від 30.06.2020 року, формування Реєстру розпочинається із внесення до нього слідчим, прокурором відповідних відомостей про кримінальне правопорушення, зазначених в заяві чи повідомленні про його вчинення.
Відповідно до п.2.1 Розділу II Наказу за № 298 від 30.06.2020 року про порядок ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань, затвердженого Генеральним прокурором України, облік кримінальних правопорушень, у тому числі за заявами, які надійшли до НАБУ здійснюється за дорученням керівника шляхом внесення до ЄРДР відомостей, визначених частиною 5 ст.214 КПК України.
Також, п. 2.2. Розділу ІІ Наказу Генеральної прокуратури України «Про єдиний реєстр досудових розслідувань» передбачено, що у випадку вчинення кримінального правопорушення досудове розслідування розпочинається невідкладно. За умови встановлення обставин, які свідчать про вчинення кримінального правопорушення, проводиться досудове розслідування відповідно до вимог статті 214 КПК України.
У відповідності до Узагальнення про практику розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність органів досудового розслідування або прокурора під час досудового розслідування Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ 12.01.2017 пояснив: «…Необхідність існування судового порядку оскарження аналізованого виду бездіяльності ґрунтується на закріпленні у ст.214 КПК обов’язку слідчого, прокурора невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, внести відповідні відомості до ЄРДР та розпочати розслідування. Таким чином, на відміну від процесуального порядку реагування на заяви та повідомлення про злочин, який було встановлено в КПК 1960 року, згаданий обв’язок слідчого або прокурора не вимагає оцінки цими суб’єктами такої заяви на предмет наявності ознак складу злочину для того, щоб вчинити процесуальну дію, яка полягає у внесенні відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР. Наведене підтверджується імперативними положеннями ч.4 ст.214 КПК, згідно з якою відмова у прийнятті та реєстрації заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення не допускається. Окрім КПК, нормативні засади, пов’язані із вчиненням зазначеної процесуальної дії, регламентовані Положенням про порядок ведення ЄРДР, затвердженим Наказом Генерального прокурора України за № 298 від 30.06.2020 року, прийнятим на виконання вимог КПК України. Зазначені нормативні засади, як засвідчили результати проведеного аналізу судової практики, також беруться до уваги слідчими суддями під час розгляду аналізованого в межах цього підрозділу виду скарг. Таким чином, з огляду на чіткий обв’язок внесення слідчим чи прокурором відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР із встановленням обмеженого процесуального строку для його виконання, за наявності лише загальних вимог до заяв чи повідомлення про кримінальне правопорушення, у переважній більшості випадків у разі встановлення факту звернення із заявою та констатації факту невнесення відомостей про кримінальне правопорушення в межах регламентованого ст.214 КПК 24-годинного строку, слідчі судді постановляють ухвали про задоволення скарг на бездіяльність слідчого чи прокурора. Відтепер у всіх справах обов’язковим є проведення досудового розслідування (прояв засади публічності), яке розпочинається слідчим, прокурором негайно після внесення заяви потерпілого до Єдиного реєстру досудових розслідувань».
Відповідно статті 190 КК України (Шахрайство), передбачено:
1. Заволодіння чужим майном або придбання права на майно шляхом обману чи зловживання довірою (шахрайство) – карається штрафом до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до 3 років.
2. Шахрайство, вчинене повторно, або за попередньою змовою групою осіб, або таке, що завдало значної шкоди потерпілому,- карається штрафом від п’ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк від одного до двох років, або обмеженням волі на строк до п’яти років, або позбавленням волі на строк до трьох років.
3. Шахрайство, вчинене у великих розмірах, або шляхом незаконних операцій з використанням єлектронно-обчислювальної техніки – карається позбавленням воді на строк від трьох до восьми років.
4. Шахрайство, вчинене в особливо великих розмірах або організованою групою,-карається позбавленням волі на строк від п’яти до дванадцяти років з конфіскацією майна.
Особливістю предмета шахрайства є те, що ним може бути як чуже майно, так і право на таке майно. Право на майно може бути закріплене у різних документах, наприклад цінних паперам, довіреностях на право розпорядження майном, боргових зобов’язаннях, заповітах тощо. Про поняття права на майно див. коментар. викладений у Загальних положеннях до цього розділу.
Об’єктивна сторона шахрайства полягає у заволодінні майном або придбанні права на майно шляхом обману чи зловживання довірою. В результаті шахрайських дій потерпілий – власник, володілець, особа, у віданні або під охороною якої знаходиться майно, добровільно передає майно або право на майно винній особі. Безпосередня участь потерпілого у передачі майнових благ і добровільність його дій є обов’язковими ознаками шахрайства, які відрізняють його від викрадення майна та інших злочинів проти власності.
За ознакою безпосередньої участі потерпілого у процесі незаконного вилучення майна шахрайство схоже з вимаганням, яке також передбачає передачу майна чи права на нього винній особі самим потерпілим.
Однак, якщо при вимаганні потерпілий робить це вимушено, то при шахрайстві потерпілий переконаний у тому, що він розпоряджається майном за власною волею, у своїх інтересах або принаймні не на шкоду цим інтересам. Така його переконаність є результатом впливу на нього шахрая, а саме, введенням потерпілого в оману щодо правомірності передачі ним винному майна чи надання йому права на майно.
Добровільність при шахрайстві має уявний характер, оскільки вона обумовлена обманом. Якщо потерпілий у зв’язку з віком, фізичними чи психічними вадами або іншими обставинами не міг правильно оцінити і зрозуміти зміст, характер і значення своїх дій або керувати ними, передачу ним майна чи права на нього не можна вважати добровільною. Заволодіння майном шляхом зловживання цими вадами або віком чи станом потерпілого за наявності для того підстав може кваліфікуватися як крадіжка, а одержання права на майно за таких обставин – розглядатися як недійсна угода.
Способами вчинення шахрайства є: 1) обман; 2) зловживання довірою.
Обман як спосіб шахрайського заволодіння чужим майном чи придбання права на таке майно полягає у повідомленні потерпілому неправдивих відомостей або приховування певних відомостей, повідомлення яких мало б суттєве значення для поведінки потерпілого, з метою введення в оману потерпілого.
Таким чином, обман може мати як активний (повідомлення потерпілому неправдивих відомостей про певні факти, обставини, події), так і пасивний (умисне замовчування юридичне значимої інформації) характер. У другому випадку для наявності шахрайства необхідно встановити, що бездіяльність винного призвела до помилки потерпілого щодо обов’язковості або вигідності передачі майна (права на майно) шахраєві, була причиною добровільної передачі потерпілим майнових благ. Якщо особа заволодіває чужим майном, свідомо скориставшись чужою помилкою, виникненню якої вона не сприяла, вчинене не може визнаватися шахрайством. За певних обставин (у разі, якщо таке майно має особливу історичну, наукову, художню чи культурну цінність) такі дії можуть бути кваліфіковані за ст.193 КК України.
Змістом обману як способу шахрайства можуть бути різноманітні обставини, стосовно яких шахрай вводить в оману потерпілого. Зокрема, це може стосуватися характеристики певних предметів, зокрема їх кількості, тотожності, дійсності (обман у предметі), особистості винного або інших осіб (обман у особі), певних подій, юридичних фактів, дій окремих осіб тощо. За своєю формою обман може бути усним, письмовим, виражатися у певних діях (підміна предмета, його фальсифікація тощо), у тому числі конклюдентних. Різновидом шахрайського обману судова практика визнає фіктивне представництво, за якого винний, створюючи враження про свою належність до того чи іншого підприємства, має на меті укласти договори й отримати гроші без поставки товару або, навпаки, одержати товар без належної його оплати. До найбільш поширених випадків застосування обману як способу шахрайства належать: вчинення різних угод щодо рухомого і нерухомого майна (купівля-продаж, оренда), коли потерпілому передається фальсифікований товар або предмети гіршої якості, або ж предметом угоди виступають фіктивні предмети, які не існують в об’єктивній реальності або не належать винній особі; незаконне отримання пенсій, субсидій, інших видів соціальної допомоги на підставі підроблених документів: обманне отримання попередньої оплати (авансу) за надання товарів чи послуг. Зловживання довірою полягає у недобросовісному використанні довіри з боку потерпілого: для заволодіння чужим майном чи правом на нього винний використовує особливі довірчі стосунки, які склалися між ним та власником чи володільцем майна. Такі стосунки можуть виникати внаслідок особистого знайомства, родинних або дружніх зав’язків, рекомендацій інших осіб, зовнішньої обстановки, цивільно-правових або трудових відносин, соціального статусу винного чи інших осіб тощо. Як шахрайство, вчинене шляхом зловживання довірою, слід розглядати отримання кредиту, попередньої оплати за товари чи виконання робіт, укладення договору позики, укладення договору прокату тощо без наміру повернути отримані кошти чи інші матеріальні цінності, виконати відповідну роботу, повернути борг чи отримані у користування речі. Отримання майна під умовою виконання якого-небудь зобов’язання може кваліфікуватися як шахрайство лише в тому разі, коли винна особа ще в момент заволодіння цим майном мала мету його присвоїти, а зобов’язання – не виконувати. Зокрема, якщо винна особа отримує від іншої особи гроші чи інші цінності нібито для передачі посадовій особі як хабар, маючи намір не передавати їх, а привласнити, вчинене належить кваліфікувати як шахрайство.
Якщо при цьому винний схилив хабародавця до замаху на дачу хабара, його дії слід також кваліфікувати за відповідними частинами ст. 15, 27 і ст.369 КК України.
Обман чи зловживання довірою при шахрайстві застосовуються винним з метою викликати у потерпілого впевненість про вигідність або обов’язковість передачі йому майна чи права на нього. Отже, обов’язковою умовою визнання обману чи зловживання довірою ознакою об’єктивної сторони шахрайства є використання його для заволодіння майном чи придбання права на майно. Якщо обман використовується для досягнення іншої мети, наприклад для створення умов для наступного заволодіння майном усупереч волі потерпілого, полегшення доступу до майна (для проникнення у Відповідне приміщення тощо) і безпосередньо не обумовлює перехід майна або права на нього до винного, він не може визнаватися способом шахрайства.
Такі дії слід розцінювати як крадіжку або інший злочин проти власності. Якщо винна особа при шахрайстві з метою обману чи зловживання довір’ям вчиняє інший злочин, її дії слід кваліфікувати за відповідною частиною ст.190 КК України і за статтею, що передбачає відповідальність за цей злочин. Зокрема, самовільне присвоєння владних повноважень або звання службової особи, викрадення або інше протиправне заволодіння офіційними документами, штампами або печатками, їх умисне знищення, пошкодження чи приховування, підроблення документів, печаток, штампів та бланків з метою подальшого їх використання при шахрайстві, а так само використання при шахрайстві завідомо підробленого документа диспозицією ст.190 КК України не охоплюються і повинні окремо кваліфікуватися за ст.353 КК України або за відповідними частинами ст.357, 358 чи 366 КК України. У разі, коли винна особа не змогла використати підроблений нею документ для шахрайського заволодіння майном чи придбання права на майно, її дії слід розцінювати як підроблення документів і готування до шахрайства (за умови, що винний мав намір вчинити шахрайство, передбачене ч.2, 3 або 4 ст.190 КК України). Особа, яка підробила документ і передала шахраєві для використання його при вчиненні шахрайських дій, підлягає відповідальності за підробку документів і пособництво у шахрайстві.
За способом вчинення (обман або зловживання довірою) шахрайство має велику схожість із заподіянням майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою, відповідальність за яке передбачена ст. 192 КК України. Відрізняються ці злочини між собою головним чином тим, що при шахрайстві має місце вилучення майна із фонду власника або іншого володільця, в результаті чого зменшується наявна маса такого майна, тоді як при вчиненні злочину, передбаченого ст.192 КК України, винний отримує майнову вигоду шляхом використання майна, яке лише мало ще перейти у власність тієї чи іншої особи. У останньому випадку має місце так звана не передача належного. Шахрайство вважається закінченим з моменту переходу чужого майна у володіння винного або з моменту отримання ним права розпоряджатися таким майном.
Суб’єкт злочину загальний. Шахрайство, вчинене службовою особою, якщо вона з метою обману чи зловживання довірою зловживала владою або службовим становищем, слід кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених відповідними частинами статей 190 і 364 КК України. Суб’єктивна сторона шахрайства характеризується прямим умислом і корисливим мотивом.
Кваліфікованими та особливо кваліфікованими видами злочину є шахрайство: 1) вчинене повторно або 2) за попередньою змовою групою осіб (ч.2 ст.190 КК України), або 3) у великих розмірах, або 4) шляхом незаконних операцій з використанням електронно-обчислювальної техніки (ч.З ст.190 КК України), або 5) в особливо великих розмірах, або 6) організованою групою (ч.4 ст.190 КК України); 7) що заподіяло значної шкоди потерпілому (ч.2 ст.190 КК України).
У відповідності до ст.68 Конституції України, кожен зобов’язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. У відповідності до ст.64 Конституції України (Конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією.
Хіба не за ці стандарти вітчизняного права щодня і на протязі семи років гинуть в ООС (АТО) найперспективніша, найсвідоміша і найпатріотичніша молодь України?
Директор ТОВ «Вольф» Вольф І.Є., через свою нахабність і протиправність напевно уже забув про героїзм Небесної Сотні і про десятки тисяч загиблих воїнів АТО, які віддали свої безцінні життя за право решти українського народу жити у відповідності до європейських стандартів права.
Більше цього, директор ТОВ «Вольф» Вольф І.Є. саме у такий спосіб навмисно сплюндровує добру пам’ять про загиблу Небесну Сотню і бійців АТО, нівелюючи своїми злочинними діями героїчні досягнення українського народу. Сподіватимемося, що у м.Києві знайдуться виживші ветерани АТО і учасники Майдану, які щодня влаштовуватимуть директору ТОВ «Вольф» Вольф І.Є. фекальну люстрацію, якщо правоохоронні органи та податкові органи України не бажають реагувати у встановлений законом спосіб.
Вищенаписане дає підстави вважати, що директор ТОВ «Вольф» Вольф І.Є. вчинив умисні кримінальні правопорушення, які передбачені ч.3 ст.190, ч 2. ст.212, ч.2 ст. 212-1, ч.2 ст.366, ч.2 ст.15, ч.5 ст.27 КК України. Однак, якщо врахувати ще й те, що протиправна діяльність директора ТОВ «Вольф» Вольф І.Є. є частиною громадської діяльності особи_1, яка делегована йому Міністерством юстиції України, то любі неправомірні дії директора ТОВ «Вольф» Вольф І.Є. по відношенню до особи_1 слід розцінювати як такі, що направлені на умисне перешкоджання виконанню його громадських обов’язків і тягнуть за собою додаткову кримінальну відповідальність, передбачену ст.170 КК України. Крім цього, як для даного випадку, протиправні дії директора ТОВ «Вольф» Вольф І.Є. є явно антидержавними, що направлені на підрив довіри громадськості до суб’єктів приватного господарювання та керівників держави в цілому, що явно на руку зовнішнім ворогам нашої держави. Директор ТОВ «Вольф» Вольф І.Є., явно через підривну співпрацю з зовнішнім ворогом, вчиняє шахрайства і службові підроблення, викрадає кошти громадян, не сплачує податки, уникає сплати ЄСВ, не реєструє найману робочу силу, платить заробітну плату в конвертах, деморалізує населення країни тощо. Директор ТОВ «Вольф» Вольф І.Є. умисно вчиняє злочини на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, а також державній, економічній і інформаційній безпеці України. Перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту, шпигунство, надання іноземній державі, іноземній організації або їхнім представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України має безжально каратися, поки не розпочалися воєнні дії в м.Києві. Навмисна протидія нинішній державній політиці директором ТОВ «Вольф» Вольф І.Є. вже розчарувала частину українців у нинішньому курсі нашого уряду та призводить до агресивної настроєності населення.
Зазначене підтверджує, що в діяльності директора ТОВ «Вольф» Вольф І.Є. наявний склад додаткового кримінального правопорушення, що передбачене ч.1 ст.111 КК України. Таким чином, відомості щодо вчинення кримінальних правопорушень директора ТОВ «Вольф» Вольф І.Є. містять всі ознаки злочину, що передбачені ч.3 ст.190, ч 2. ст.212, ч.2 ст. 212-1, ч.1 ст.111, ст.170, ч.2 ст.366, ч.2 ст.15, ч.5 ст.27 КК України та підлягають невідкладному внесенню до Єдиного реєстру досудових розслідувань і є підставою для початку проведення досудового розслідування. З цього приводу були подані відповідні заяви до СУ ФР ГУ ДФС у м.Києві, ГСУ СБУ та ГПД НАБУ про вчинені кримінальні правопорушення директором ТОВ «Вольф» Вольф І.Є. Очікуємо результатів адекватного реагування керівників СУ ФР ГУ ДФС у м.Києві, ГСУ СБУ та ГПД НАБУ стосовно вчасності внесення відповідних відомостей до ЄРДР та результатів проведеного досудового розслідування. Також очікуємо резонансу небайдужої міжнародної і української громадськості та належної реакції не корумпованого мас-медіа.