Трясун Ю.Р. Аутисти не відрізняють відводу від самовідводу

У провадженні колегії суддів апеляційної палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду Трясуна Юрія Ростиславовича, Мосьондза Івана Анатолійовича та Новова Сергія Олександровича знаходилися на розгляді матеріали провадження за № 11-сс/824/6250/2020 стосовно розгляду Апеляційної скарги за вих. № 4030/16 від 17.11.2020 року на Ухвалу слідчого судді Солом’янського районного суду м.Києва Сергієнко Г.Л. у судовій справі № 760/19541/20 від 29.10.2020 року, якою було відмовлено у задоволенні скарги за вих. № 3981/08 від 08.09.2020 року на Постанову детектива ВВР УВК Гайданка А.І. від 31.08.2020 року про закриття провадження № 52019000000000170 від 26.02.2019 року.
Небезпідставно вважаючи, що з етичних, медичних і процесуальних міркувань судді апеляційної палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду Трясун Ю.Р., Мосьондз І.А. і Новов С.О. не мають права розглядати Апеляційну скаргу за вих. № 4030/16 від 17.11.2020 року на Ухвалу слідчого судді Солом’янського районного суду м.Києва Сергієнко Г.Л. у справі № 760/19541/20 від 29.10.2020 року, особа_1 зачитав 08.12.2020 року перед розглядом вказаної скарги заяву про наявність підстав для самовідводу суддів колегії від розгляду провадження за № 11-сс/824/6250/2020.
При чому, при зачитуванні саме такої заяви, особа_1 повідомив дану колегію суддів про те, що підставою для їх самовідводу служать дуже багато вагомих причин, декотрі з яких стали відомі особі_1 за декілька днів до призначення даного судового засідання. А оскільки інших судових засідань за участю даної колегії суддів напередодні не було, то усі ці підстави заслуговували на належний розгляд. А саме, що судді Трясун Ю.Р., Мосьондз І.А. і Новов С.О., за фактом розгляду ними останніх 6 (шести) апеляційних скарг, винесли суперечливі рішення, які до того ж не узгоджуються із нормами КПК України, Конституцією України та практикою ЄСПЛ. Крім цього, особа_1 зазначив і дещо інші причини, які заслуговували на їх належну увагу: що судді Трясун Ю.Р., Мосьондз І.А. і Новов С.О. проводять судові засідання з регулярними затримками на 2-4 календарних місяці, на проведення судових засідань не за встановленим регламентом, на не дослідження матеріалів судових і кримінальних справ, на відсутність судових дебатів і реплік, на не встановлення осіб учасників процесу, на не зачитування прав і обов’язків учасників провадження тощо.
У доказ цьому особа_1 намагався надати суддям Київського апеляційного суду Трясуну Ю.Р., Мосьондзу І.А. і Новову С.О. копії шести ухвал суду, з якими дані судді чомусь не ознайомилися.
За явно божевільними поясненнями суддів Трясуна Ю.Р., Мосьондза І.А. і Новова С.О., їм начебто були відомі усі раніше винесені ними судові рішення.
Зрештою, не давши особі_1 закінчити зачитування усної заяви щодо наявності підстав для самовідводу суддів даної колегії від розгляду провадження за № 11-сс/824/6250/2020, судді Трясун Ю.Р., Мосьондз І.А. і Новов С.О. швиденько побігли до нарадчої кімнати, так і не заслухавши до кінця доповідь особи_1 в контексті:
– безграмотності суддів, на їхній непрофесіоналізм, бездарність та посадовий бандитизм, на прикладі ними винесених останніх шести ухвал суду, які порушували норми матеріального і процесуального права;
– безграмотності суддів, на їхній неприхований непрофесіоналізм та бездарність, на прикладі ними винесених останніх шести неправосудних ухвал, які фактично не відповідають елементарним вимогам Наказу ДСА за № 814 (із змінами від 05.08.2020 року за № 352) “Про затвердження Інструкції з діловодства у місцевих і загальних судах, апеляційних судах… та у ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ”;
– незнання суддями Трясуном Ю.Р., Мосьондзом І.А. і Нововим С.О. норм КПК, Конституції і практики ЄСПЛ;
– не зазначення в описовій частині шести вищевказаних ухвали даної колегії жодних підстав її винесення та посилань на норми Кодексу;
– переслідування суддями Трясуном Ю.Р., Мосьондзом І.А. і Нововим С.О. особи_1 як громадського діяча за його тверду антикорупційну позицію;
– потреби у забезпеченні розгляду провадження № 11-сс/824/6250/2020 достатньо грамотним, об’єктивним та неупередженим складом суду;
– саботажу розгляду практично усіх апеляційних скарг особи_1 і підривну діяльність суддів Трясуна Ю.Р., Мосьондза І.А. і Новова С.О.;
– неприязних стосунків із особою_1 суддів Трясуна Ю.Р., Мосьондза І.А. і Новова С.О.;
– ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод;
– п.2.5 «Бангалорських принципів поведінки судді», схвалених резолюцією №2006/23 Економічної та Соціальної Ради ООН від 27.07.2006 року;
– завдання даною колегією суддів матеріальної і моральної шкоди особі_1 та економічним інтересам держави;
– п.4 ч.1 ст.75 КПК України.
У відповідності до вимог ст.75-81 КПК України, практики ЄСПЛ та Конституції України, судді Трясун Ю.Р., Мосьондз І.А. і Новов С.О. мусили терпеливо вислухати усну заяву особи_1 про їх самовідвід від розгляду провадження № 11-сс/824/6250/2020, а потім уже піти в нарадчу кімнату та постановити законну ухвалу, копію якої відразу ж вручити заявнику.
Однак, з підстав своєї явної психічної ненормальності судді Трясун Ю.Р., Мосьондз І.А. і Новов С.О. протиправно перервали заслуховування усної заяви особи_1 про їх самовідвід від розгляду провадження № 11-сс/824/6250/2020 та відлучився до нарадчої кімнати, навіть не надавши права особі_1 вказати прізвища суддів, кого саме він ставить до відома про потребу у взятті самовідводу із даної колегії суддів. А причина у цьому всьому свавіллі і безчинності була утім, що б не допустити створення відеозапису даного судового засідання на основі доказів особи_1 про сепаратизм, колабораціонізм, бандитизм і мега-корупцію в діяльності суддів Київського апеляційного суду Трясуна Ю.Р., Мосьондза І.А. і Новова С.О. з наступним його розміщенням на ютуб-хостингу. Тобто, саме у такий злочинний спосіб судді-аферисти Трясун Ю.Р., Мосьондз І.А. і Новов С.О. намагалися попередити поширення в інтернеті доказів про їх антидержавну діяльність.
При цьому, судді Трясун Ю.Р., Мосьондз І.А. і Новов С.О. відмовили особі_1 у наданні копії ухвали за наслідками прийнятого ними рішення, тим самим порушивши вимоги ст.376 КПК України, Закону України “Про судоустрій і статус суддів”, Закону України “Про забезпечення права на справедливий суд” та практики ЄСПЛ.
Після виходу з нарадчої кімнати судді-неадеквати Трясун Ю.Р., Мосьондз І.А. і Новов С.О. відмовили у задоволенні заяви про їх відвід від розгляду провадження № 11-сс/824/6250/2020, якого насправді особа_1 їм не заявляв. В обгрунтування своїх фантасмагоричних доводів, судді-параноїки Трясун Ю.Р., Мосьондз І.А. і Новов С.О. зазначили в своїй неправосудній ухвалі таку дурню:
“До Київського апеляційного суду звернувся особа_1 з апеляційною скаргою на ухвалу слідчого судді Солом`янського районного суду міста Києва від 29 жовтня 2020 року, якою відмовлено у задоволенні скарги особа_1 на постанову про закриття кримінального провадження, винесену 31 серпня 2020 року старшим детективом Національного бюро відділу внутрішніх розслідувань Управління внутрішнього контролю Національного антикорупційного бюро України Гайданкою А.І. у кримінальному провадженні № 52019000000000170 від 26 лютого 2019 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.396 КК України. 08 грудня 2020 року під час апеляційного розгляду особа_1 заявив відвід суддям: Трясуну Ю.Р., Мосьондзу І.А. та Новову С.О., з тих підстав, що судді із наведеної колегії ніколи не задовольняють його відводи та скарги. Заслухавши доводи особи, яка подала апеляційну скаргу особа_1, колегія суддів вважає, що законних підстав відводу суддів немає. Положеннями ст.75 КПК передбачений вичерпний перелік обставин, які виключають участь судді у кримінальному провадженні. В той же час особа_1 не навів жодної із встановлених кримінальним процесуальним законом обставин, яка б могла свідчити про упередженість суддів Трясуна Ю.Р., Мосьондза І.А. та Новова С.О та виключала б їх участь у розгляді справи. Також колегія суддів не вбачає підстав для самовідводу, оскільки прийняті раніше рішення в цьому складі колегії, на які посилається особа_1, не виключають участі цих же суддів при розгляді інших справ за скаргами особа_1. Керуючись ст.ст.75, 81, 376 КПК України, колегія суддів, – постановила: у задоволенні заяви особа_1 про відвід суддів Мосьондза І.А., Новова С.О. та Трясуна Ю.Р. від розгляду провадження за апеляційною скаргою особа_1 на ухвалу слідчого судді Солом`янського районного суду міста Києва від 29 жовтня 2020 року, відмовити”.
З вищенаписаного витікає, що судді-аферисти Трясун Ю.Р., Мосьондз І.А. і Новов С.О. страждають на психічні розлади, адже особа_1, як це і видно та добре чутно на копії відеозапису даного судового засідання, насправді не заявляв даним суддям відвід. У своїй ухвалі судді-аферисти Трясун Ю.Р., Мосьондз І.А. та Новов С.О. також неправильно зазначають, що нібито не можуть бути підставою для відводу (самовідводу) ними винесені раніше ухвали, оскільки Конституція України, практика ЄСПЛ, Закон України “Про забезпечення права на справедливий суд” та Закон України “Про судоустрій і статус суддів” гарантують громадянам України високограмотних, неупереджених, адекватних, психічно здорових, не корумпованих, не злочинних суддів, якими дані судді не являються, а значить – насправді була підстава для їх відводу (самовідводу) від розгляду провадження № 11-сс/824/6250/2020.
Крім цього, судді-шизоїди Трясун Ю.Р., Мосьондз І.А. і Новов С.О., у порушення Інструкції з діловодства в місцевих та апеляційних судах України (Наказ ДСА України від 24.12.2019 року за № 1196 «Про внесення змін до Інструкції з діловодства в місцевих та апеляційних судах України» з додатком, затвердженої Наказом ДСА за № 814 від 20.08.2019 року), розмістили до бази ЄДРСР ухвалу за наслідками розгляду заяви особи_1 у провадженні № 11-сс/824/6250/2020, яка неправильним чином сформована: немає позначки в правому верхньому куті “З оригіналом згідно”, ухвала містить міжрядкові відступи, окремі слова виділені жирним кольором, шрифт ухвали менше дозволеного, не вказано дати виготовлення копії ухвали, не зазначено де зберігається її оригінал, не відмічено, коли ухвала набрала законної сили, не вказано ПІП секретаря суду.
Також слід зазначити, що судді-шизоїди Трясун Ю.Р., Мосьондз І.А. і Новов С.О. і раніше уже виносили неправосудні рішення за наслідками розгляду скарг особи_1 на бездіяльність органів досудового розслідування (СУ ДБР, СУ ФР ГУ ДФС у м.Києві, ГПД НАБУ, УВК НАБУ), якими частково нівелювали кропіткі досягнення громадської організації та перешкодили державі отримувати від суб’єктів господарювання податки і ЄСВ (в тому числі і військовий збір) на 1,5 мільярда гривень, тим самим послабивши боєздатність наших військ (військової компанії на Сході України) та добробут соціально незахищених верств населення (починаючи від будинків дитини до інтернатів, одиноких, інвалідів, пенсіонерів, ветеранів війни та чорнобильців, перестарілих осіб та осіб, оплата праці яких напряму залежить від наповнення державного бюджету: учні ПТУ та технікумів, студенти ВУЗів, вчителі, бібліотекарі, викладачі державних навчальних закладів, медичні працівники комунальних закладів, прибиральники державних установ, держслужбовці, Армія, силові структури).
А якщо до всього вищенаписаного додати, що судді-недоумки Трясун Ю.Р., Мосьондз І.А. і Новов С.О. неправильно розшифрували в своїй ганебній ухвалі абревіатуру ВВР УВК НАБУ, написавши це неправильно як “Національне бюро відділу внутрішніх розслідувань Управління внутрішнього контролю Національного антикорупційного бюро України”, в той час як це правильно
пишеться “Відділ внутрішніх розслідувань Управління внутрішнього контролю Національного антикорупційного бюро України”, то сумніватися в їх абсолютній безграмотності не приходиться. Крім цього, цим самим вони надали суттєву підставу для сумнівів про наявність у них справжньої юридичної освіти та права на відправлення законного правосуддя.
Відповідно до ч.1 ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» за №3477-IV від 23.02.2016 року суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського Суду як джерело права.
Постанова Пленуму Вищого спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ за № 13 від 19.12.2014 року “Про застосування судами міжнародних договорів України при здійсненні правосуддя” частиною 1 статті 9 Конституції України констатує, що чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Крім того, якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, передбачено інші правила, ніж ті, що визначено у відповідному акті законодавства України, то згідно із частиною 2 статті 19 Закону України від 29 червня 2004 року № 1906-IV “Про міжнародні договори України”, статті 3 Закону України від 23 червня 2005 року № 2709-IV “Про міжнародне приватне право”, застосовуються правила міжнародного договору. Під час розгляду конкретної судової справи вирішення колізії між нормою міжнародного договору України і нормою іншого законодавчого акта України належить до компетенції суду. Міжнародні договори України, які набрали чинності, не лише сприяють розвитку міждержавного співробітництва у різних сферах суспільного життя та належному забезпеченню національних інтересів, здійсненню цілей, завдань і принципів зовнішньої політики України, закріплених у Конституції України, а й можуть завдяки своєму пріоритету над нормами відповідних законодавчих актів України змінювати регулювання правових відносин, установлених законодавством України.
Стаття 200. Надання Верховною Радою згоди на обов’язковість міжнародних договорів України
“1. Законопроект про надання згоди на обов’язковість міжнародного договору України розглядається за процедурою розгляду законопроектів, з урахуванням особливостей, визначених у цій главі.
2. При наданні згоди на обов’язковість міжнародного договору України Верховна Рада одночасно має офіційно підтвердити застереження, зроблені Україною під час підписання міжнародного договору, зняти їх чи висловити згоду із застереженнями інших держав – учасниць договору або заперечення проти них, а також може самостійно формулювати і висловлювати застереження відповідно до положень Віденської конвенції про право міжнародних договорів від 23 травня 1969 року.
3. У законопроекті про надання згоди на обов’язковість міжнародного договору України зазначаються порядок та умови набрання чинності міжнародним договором на території України відповідно до положень цього міжнародного договору та Віденської конвенції про право міжнародних договорів від 23 травня 1969 року.
4. На підставі закону про надання згоди на обов’язковість міжнародного договору України Голова Верховної Ради України підписує ратифікаційну грамоту, яка засвідчується підписом Міністра закордонних справ України, якщо договором передбачений обмін такими грамотами”.
У п.2.5 «Бангалорських принципів поведінки судді» (схвалені резолюцією 2006/23 від 27.07.2006 року) зазначається, що суддя заявляє самовідвід від участі в розгляді справи у тому випадку, якщо для нього не є можливим винесення об’єктивного рішення у справі, або в тому випадку, коли у стороннього спостерігача могли б виникнути сумніви в неупередженості судді. Відповідно до практики ЄСПЛ (рішення від 09.11.2006 року у справі «Білуга проти України», від 28.10.1999 року у справі «Ветштайн проти Швейцарії») важливим питанням є довіри, яку суди повинні вселяти у громадськість у демократичному суспільстві.
Судді зобов’язані викликати довіру в учасників судового розгляду, а тому будь-який суддя, стосовно якого є підстави для підозри у недостатній неупередженості, повинен брати самовідвід або бути відведений.
Наведене свідчить про те, що підставою для відводу/самовідводу не обов’язково має бути беззаперечно доведений факт необ’єктивності чи зацікавленості судді.
Судді зобов’язані викликати довіру в учасників судового розгляду, а тому будь-який суддя, стосовно якого є підстави для підозри у недостатній неупередженості, повинен брати самовідвід або бути відведеним, чого судді Трясун Ю.Р., Мосьондз І.А. і Новов С.О. регулярно уникають, добре знаючи що особа_1 десятками раз звертався до практично усіх правоохоронних органів з відповідними заявами про вчинення ними низки кримінальних правопорушень (за винесення серії неправосудних ухвал, за саботаж і підривну діяльність, за сепаратизм і колабораціонізм, за корупцію), що в лишній раз підтверджує їх пряму зацікавленість у кінцевих результатах розгляду усіх його подальших скарг.
Отож, “…кожний суддя, у відношенні якого маються щонайменші сумніви в упередженості, зобов’язаний вийти з процесу…”. Останнє було залізним приводом для самовідводу або задоволення хибно сприйнятого від особи_1 відводу колегії суддів апеляційної палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду Трясуна Ю.Р., Мосьондза І.А. і Новова С.О. від розгляду апеляційної скарги за вих. № 4030/16 від 17.11.2020 року на Ухвалу слідчого судді Солом’янського районного суду м.Києва Сергієнко Г.Л. у судовій справі № 760/19541/20 від 29.10.2020 року, від чого дані судді злочинно уникли.
Згідно з вищеописаними нормами має бути лише унеможливлена участь судді в розгляді справи за наявності у сторони лише сумніву в його неупередженості. Таким чином, достатньою підставою для відводу/самовідводу є обгрунтоване припущення про існування ризику того, що суддя в силу впливу певних факторів може бути необ’єктивним і упередженим.
Згідно з п.12 висновку №1 (2001) Консультативної Ради Європейських суддів для Комітету Міністрів Ради Європи про стандарти незалежності судових органів та незмінюваність суддів, незалежність судової влади означає повну неупередженість і з боку суддів. При винесенні рішень у судовому розгляді, судді повинні бути безсторонніми, а саме – вільними від будь-яких зав’язків, прихильності чи упередження, що впливає або може сприйматися як таке, що впливає на здатність судді приймати незалежні рішення.
Пунктом 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України за № 8 від 13.06.2007 року «Про незалежність судової влади» встановлено, що відповідно до закону суддя не може брати участь у розгляді справи і підлягає відводу/самовідводу, якщо він заінтересований у результаті розгляду справи або є інші обставини, які виключають сумнів в об’єктивності та неупередженості судді.
Рішенням Європейського Суду у справі «Білуха проти України» (заява № 33949/02 від 09.11.2006 року) встановлено, що відповідно до практики Європейського Суду, наявність безсторонності щодо п.1 ст.6 повинна визначатися за суб’єктивним та об’єктивним критеріями. Відповідно до суб’єктивного критерію, беруться до уваги лише особисті переконання та поведінка окремого судді, тобто чи виявляв суддя упередженість або безсторонність у даній справі. Відповідно до об’єктивного критерію визначається, серед інших аспектів, чи забезпечував суд як такий та його склад, відсутність будь-яких сумнівів у його безсторонності.
Стосовно суб’єктивного критерію, то особиста безсторонність суду презюмується, поки не надано доказів протилежного (рішення у справі «Ветштайн проти Швейцарії», пункт 43). Стосовно об’єктивного критерію, то це означає, що при вирішенні того, чи є у цій справі обґрунтовані причини побоюватися, що певний суддя був небезсторонній. Позиція заінтересованої особи є важливою, але не вирішальною. Вирішальним же є те, чи можна вважати такі побоювання об’єктивно обґрунтованими. Важливим питанням є довіра, яку суди повинні вселяти в громадськість у демократичному суспільстві (рішення у справі «Ветштайн проти Швейцарії» та рішення у справі «Кастілло Альгар проти Іспанії», пункт 45 від 28.10.1998 року).
З огляду на те, що зовнішні прояви можуть мати певну важливість, ЄСПЛ у справі “De Cubber v.Belgium” зазначив, що “правосуддя має не тільки чинитися, але і повинно бути видно, що воно чиниться”.
Важливим питанням є довіра, яку суди повинні вселяти в громадськість у демократичному суспільстві (“Wettstein v.Switzerland”, “Castillo Algar v.Spain”, “Білуха проти України”). Отже, достатнім для відводу є обгрунтоване припущення, що суддя у силу дії певних чинників не зможе виглядати в очах незацікавлених спостерігачів безстороннім та неупередженим.
Відповідно до Закону України “Про судоустрій і статус суддів” та Закону України “Про забезпечення права на справедливий суд”, суддя зобов’язаний своєчасно, справедливо та безсторонньо розглядати і вирішувати справи відповідно до закону з дотриманням засад і правил судочинства, додержуватися присяги судді та правил етики.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, при оцінці безсторонності суду слід розмежовувати суб’єктивний та об’єктивний аспект. Так, у справі “Гаусшильдт проти Данії”, “Мироненко і Мартиненко проти України” зазначається, що наявність безсторонності, для цілей пункту 1 ст.6 Конвенції, має визначатися за допомогою суб’єктивного та об’єктивних критеріїв. Щодо суб’єктивної складової даного поняття, то у справі “Гаусшильдт проти Данії” вказано, що потрібні докази фактичної наявності упередженості судді для відсторонення його від справи. Причому, суддя вважається безстороннім, якщо тільки не з’являться докази протилежного. Таким чином, існує презумпція неупередженості судді, а якщо з’являються сумніви щодо цього, то для його відводу в ході об’єктивної перевірки має бути встановлена наявність певної особистої заінтересованості судді, певних його прихильностей, уподобань стосовно однієї зі сторін у справі.
У кожній окремій справі слід визначити, чи мають стосунки, що розглядаються, таку природу та ступінь, що свідчать про те, що суд не є безстороннім (рішення у справі “Мироненко і Мартиненко проти України”). Зазначену позицію Європейського суду підтримав і Верховний Суд України у справі № 5-15п12 (ухвала Верховного Суду України від 01.03.2012 року у справі № 5-15п12).
Як роз’яснив Європейський суд з прав людини в рішеннях у справах «Білуха проти України» (заява № 33949/02 від 09.11.2006 року), «Ветштайн проти Швейцарії», «Микаллеф проти Мальти», в демократичному суспільстві суди повинні вселяти довіру. Тому, кожний суддя, у відношенні якого маються щонайменші сумніви в упередженості, зобов’язаний вийти з процесу. Правила, що регулюють відвід суддів, є спробою забезпечення неупередженості судді шляхом усунення будь-яких сумнівів в учасників судового процесу.
Ці правила направлені також на усунення будь-яких ознак необ’єктивності судді та слугують зміцненню довіри, яку суди повинні асимілювати в демократичному суспільстві.
Статтею 80 КПК України (Заява про відвід) передбачається таке:
“1. За наявності підстав, передбачених статтями 75-79 цього Кодексу, слідчий суддя, суддя, присяжний, прокурор, слідчий, захисник, представник, експерт, представник персоналу органу пробації, спеціаліст, перекладач, секретар судового засідання зобов’язані заявити самовідвід.
2. За цими ж підставами їм може бути заявлено відвід особами, які беруть участь у провадженні.
3. Заяви про відвід можуть бути заявлені як під час досудового розслідування, так і під час провадження.
4. Заяви про відвід під час досудового розслідування подаються одразу після встановлення підстав для такого відводу. Заяви про відвід під час судового провадження подаються до початку судового розгляду. Подання заяви про відвід після початку судового розгляду допускається лише у випадках, якщо підстава для відводу стала відома після початку судового розгляду. 5. Відвід повинен бути вмотивованим”.
Відповідно ст.81 КПК України (Порядок вирішення питання про відвід), зазначається:
“1.У разі заявления відводу слідчому судді або судді, який здійснює провадження одноособово, його розглядає інший суддя цього ж суду, визначений у порядку, встановленому ч.3 статті 35 цього Кодексу. У разі заявления відводу одному, кільком або всім суддям, які здійснюють судове провадження колегіально, його розглядає цей же склад суду. 2. Усі інші відводи під час досудового розслідування розглядає слідчий суддя, а під час судового провадження – суд, який його здійснює. 3. При розгляді відводу має бути вислухана особа, якій заявлено відвід, якщо вона бажає дати пояснення, а також думка осіб, які беруть участь у кримінальному провадженні. Питання про відвід вирішується в нарадчій кімнаті вмотивованою ухвалою слідчого судді, судді. Заява про відвід, що розглядається судом колегіально, вирішується більшістю голосів. 4. Якщо повторно заявлений відвід має ознаки зловживання правом на відвід з метою затягування кримінального провадження, суд, який здійснює провадження, має право залишити таку заяву без розгляду”.
Статтею 376 КПК (Проголошення судового рішення) передбачено:
“1. Судове рішення проголошується прилюдно негайно після виходу суду з нарадчої кімнати.
Головуючий у судовому засіданні роз’яснює зміст рішення, порядок і строк його оскарження. 2. Якщо складання судового рішення у формі ухвали вимагає значного часу, суд має право обмежитися складанням і оголошенням його резолютивної частини, яку підписують всі судді. Повний текст ухвали повинен бути складений не пізніше п’яти діб з дня оголошення резолютивної частини і оголошений учасникам судового провадження. Про час оголошення повного тексту ухвали має бути зазначено у раніше складеній її резолютивній частині. 3. Після проголошення вироку головуючий роз’яснює обвинуваченому, захиснику, його законному представнику, потерпілому, його представнику право подати клопотання про помилування, право ознайомитися із журналом судового засідання і подати на нього письмові зауваження. 5. Ухвали, постановлені в судовому засіданні, оголошуються негайно після їх постановлення. 6. Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку чи ухвали суду. Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору. 7. Копія рішення не пізніше наступного дня після ухвалення надсилається учаснику судового провадження, який не був присутнім у засіданні».
Право на справедливий судовий розгляд також закріплено Міжнародним пактом про громадянські і політичні права та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (ч.1 ст.6).
В ст.9 (Законність) Кримінально процесуального Кодексу України зазначається:
«ч.1 Під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий, інші службові особи органів державної влади зобов’язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства. ч.2 ст.9 КПК України визначено, що прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий зобов’язані всебічно, повно і неупереджено дослідити обставини кримінального провадження, надати їм належну правову оцінку та забезпечити прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень». Відтак, постановлена суддею ухвала є незаконною і необгрунтованою, постановленою з істотним порушенням вимог кримінального і процесуального закону.
У доктрині Європейського суду з прав людини та його практиці «право на суд» охоплює три основні елементи: 1) наявність «суду», який встановлений відповідно до закону і відповідає вимогам незалежності і неупередженості; 2) наявність у суду достатньої компетенції для вирішення всіх аспектів спору чи обвинувачення, до яких застосовується ст.6 Конвенції; 3) особа повинна мати доступ до такого суду.
Згідно з ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка закріплює право на справедливий суд, кожна людина має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.
Отож, хіба не за ці стандарти міжнародного і вітчизняного права щодня і на протязі майже семи років гинуть в ООС найперспективніша, найсвідоміша і найпатріотичніша молодь України?
Судді Трясун Ю.Р., Мосьондз І.А. і Новов С.О. через свою корумпованість, нахабність, бездарність, протиправність і неадекватність напевно уже забули про героїзм Небесної Сотні і про десятки тисяч загиблих воїнів АТО, які віддали свої безцінні життя за право решти українського народу жити без ярма на своїх шиях і у відповідності до європейських стандартів прав людини. Більше цього, судді Трясун Ю.Р., Мосьондз І.А. і Новов С.О. саме у такий спосіб сплюндровують добру пам’ять про загиблу Небесну Сотню і бійців АТО, нівелюючи своїми злочинними діями героїчні досягнення українського народу.
Сподіватимемося, що у м.Києві знайдуться виживші ветерани АТО і учасники Майдану, які щодня влаштовуватимуть цим ганебним параноїдальним особам фекальну люстрацію, якщо ВРП і Президент України не бажають реагувати на це неподобство у встановлений законом спосіб. Усе вищенаписане дає підстави вважати, що судді Трясун Ю.Р., Мосьондз І.А. і Новов С.О. вчинили кримінальне правопорушення, яке передбачене ч.2 ст.364, ч.2 ст.368, ч.2 ст.366, ч.1 ст.396, ч.2 ст.256, ч.2 ст.15, ч.5 ст.27 КК України. Однак, якщо врахувати ще й те, що провадження № 11-сс/824/6250/2020 також витікає з предмету громадської діяльності особи_1, яка делегована йому Міністерством юстиції України, то протиправну діяльність суддів Трясуна Ю.Р., Мосьондза І.А. і Новова С.О. слід розцінювати як таку, що направлена на умисне перешкоджання виконанню його громадських обов’язків і тягне за собою додаткову кримінальну відповідальність, що передбачена ст.170 КК України. Крім цього, як для даного випадку, дії суддів Трясуна Ю.Р., Мосьондза І.А. і Новова С.О. є антидержавними, що направлені на підрив довіри громадськості до органів судової влади і керівників держави в цілому, що явно на руку зовнішнім ворогам нашої держави. Судді Трясун Ю.Р., Мосьондз І.А. і Новов С.О., явно через підривну співпрацю з зовнішнім ворогом, регулярно перевищують свої службові повноваження, виносять неправосудні рішення, вчиняють службові підроблення, приховують безумовні підстави для відводів і самовідводів, імітують розгляд заяв про відвід і самовідвід, надають допомогу злочинним особам і організованим кримінальним угрупуванням, порушують присягу судді, перешкоджають доступу до правосуддя, протидіють громадській діяльності, переслідують громадських діячів, бойкотують розгляд судових справ, культивують і поширюють корупцію, саботують наповнення державного бюджету, загострюють економічну кризу, сприяють поразці української армії у війні, придушують патріотизм у бійців ООС, схиляють бійців ООС до зради і дезертирства, порушують присягу судді, дискредитують судову систему, тим самим саботуючи роботу органів судової влади. Саботаж і бойкотування роботи судових органів прирівнюється до шпіонажу і зраді інтересам держави. Судді Трясун Ю.Р., Мосьондз І.А. і Новов С.О. умисно вчиняють посадові злочини на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, а також державній, економічній і інформаційній безпеці України. Перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту, шпигунство, надання іноземній державі, іноземній організації або їхнім представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України має безжально каратися, поки не розпочалися воєнні дії в м.Києві. Навмисна протидія нинішній державній політиці суддями Трясуном Ю.Р., Мосьондзом І.А. і Нововим С.О. вже розчарувала частину українців у нинішньому курсі нашого уряду та призводить до агресивної настроєності населення. Зазначене підтверджує, що в діяльності суддів Трясуна Ю.Р., Мосьондза І.А. і Новова С.О. наявний склад ще одного кримінального правопорушення, що передбачене ч.1 ст.111 КК України. Таким чином, відомості щодо вчинення кримінальних правопорушень суддями Трясуном Ю.Р., Мосьондзом І.А. і Нововим С.О. містять всі ознаки злочину, що передбачені ч.2 ст.364, ч.2 ст.368, ч.3 ст.375, ч.2 ст.366, ч.1 ст.396, ч.2 ст.256, ст.170, ч.1 ст.111, ч.2 ст.15, ч.5 ст.27 КК України та підлягають невідкладному внесенню до Єдиного реєстру досудових розслідувань і є підставою для початку проведення досудового розслідування. З цього приводу були подані відповідні заяви до ГПД НАБУ, ГСУ ГПУ, СУ ДБР і ГСУ СБУ про вчинені кримінальні правопорушення суддями Трясуном Ю.Р., Мосьондзом І.А. і Нововим С.О. Крім цього, було прийнято рішення про повідомлення Вищої Ради правосуддя про не належну поведінку суддів Трясун Ю.Р., Мосьондз І.А. і Новов С.О., які грубо і методично порушують присягу судді. Очікуємо результатів адекватного реагування ГПД НАБУ, ГСУ ГПУ, СУ ДБР і ГСУ СБУ стосовно вчасності внесення відповідних відомостей до ЄРДР, а від Вищої Ради правосуддя — вчасного відкриття дисциплінарних справ. Також очікуємо резонанс небайдужої міжнародної і української громадськості та належної реакції не корумпованого мас-медіа.