Шерон Іскі і Герхард Бьош вкрали банківські збереження

В 2012 році особа_1 приєднався до договору-оферти Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», який надовго увійшов в історію України як банк-крадій, аферист і мародер (ЄДРПОУ 14360570, МФО 305299, код 14360570; 49094, м.Дніпро, вул.Набережна Перемоги,50, юридична адреса: 01001, м.Київ, вул.Грушевського,1Д, власник – уряд країни; Банківська ліцензія №22 від 05.10.2011 року, номер бланка 00003, банківська ліцензія №22 від 29.07.2009 року, номер бланка 00370, банківська ліцензія №22 від 04.12.2001 року, номер бланка 00006 та інші; бенефіциарний власник – Держава Україна, Кабiнет Мiнiстрiв України) на обслуговування декількох дебетових (універсальних) банківських карток класу “Gold”. За умовами вказаного договору, особа_1 зобов’язався щомісячно сплачувати банку ПриватБанк по 20,00 грн. за обслуговування банківської карти, а банк ПриватБанк взяв на себе обов’язки безперебійно обслуговувати даного класу карток та щомісяця нараховувати 7% від середньої суми обігу коштів по даній банківській картці. Окрім цього, особа_1 приєднався до договору-оферти банку ПриватБанк на участь у програмі “Бонус-плюс”, згідно якої останній мав право на накопичення особистих коштів на спеціальному банківському рахунку ПриватБанк при відвідуванні спеціальних торгових точок – партнерів банку ПриватБанк, які повертають частину коштів за придбаний товар. Дивною особливістю для згаданих вище двох договорів було те, що зарахування коштів на середньомісячний обіг по дебетовим (універсальним) банківським карткам відбувалося не на основний рахунок саме таких карток, а чомусь на спільний розрахунковий рахунок програми “Бонус-плюс”. Дещо згодом банк “ПриватБанк” вирішив скоритися незаконному рішенню Кабінету Міністрів України, всупереч існуючій банківській таємниці і почав відраховувати з основного рахунку своїх клієнтів на користь держави 15% із суми прибутку.
А починаючи з 01.06.2021 року банк “ПриватБанк” в односторонньому порядку розірвав угоду і припинив нарахування процентів на “залишок власних коштів” за карткою «Універсальна».
Більше цього, 30.04.2022 року банк “ПриватБанк” також закрив по власній ініціативі програму «Бонус Плюс», а гроші клієнтів нібито передав на потреби української армії. При чому, у першому і другому випадку банк “ПриватБанк” не притримався вимог закону та про це не попередив населення країни мінімум як за 30 днів. Також, банк “ПриватБанк” чомусь не брав у громадян країни дозволу на конфіскацію їх особистих коштів та на розпоряджання ними на власний розсуд, в той час як Конституція України вимагає подібне роботи тільки у виключних випадках, за рішенням суду і під гарантію їх наступного повернення.
З цього приводу особа_1 неодноразово звертався до консультантів і менеджерів “Голд-клубу” банку “ПриватБанк”, які пояснили, що закриття програми нарахування процентів на залишки коштів по дебетовим карткам та закриття програми “Бонус-плюс”, з наступною конфіскацією коштів відбувалося за усним рішенням керівників банку “ПриватБанк” і що жодного документу на паперовому носії з цього приводу у них досі немає.
А на особисте прохання особи_1 надати копії укладених з банком договорів на участь у програмі “Бонус-плюс” та на обслуговування дебетових банківських карток, уповноважені особи банку “ПриватБанк” хоч і пообіцяли, але даних договорів чомусь не надали. У подібний спосіб були проігноровані банком і письмові заяви особи_1 з цього приводу. Більше цього, банк навіть відмовився по телефону вказати дати укладання саме таких договорів та їх номери.
Якщо взяти до уваги неодноразові запевнення (інтерв’ю) Володимира Зеленського з цього приводу, в яких він поясняє українцям, що особисто і регулярно контролює діяльність цього банку аби він не наносив шкоди державі і людям, то тим самим він надав відповідні підстави підозрювати його утім, що це було рішення насправді його власне, а не недоумкуватого керівництва банк “ПриватБанк” – Голови Правління АО КБ «Приватбанк» Герхарда Бьоша, заступника Голови Правління АО КБ «Приватбанк» Ганни Самаріної, Голови Наглядової ради АО КБ «Приватбанк» Шерон Іскі та представника банку Ярмоленко В.В.
Слід зауважити ще раз, що програма лояльності «Бонус Плюс» розроблена ПриватБанком для торговельних точок, які приймають до оплати банківські картки. Суть програми «Бонус Плюс» заключається у тому, що при покупках у спеціальних торгових точках, учасники програми можуть розрахуватися за товар або послуги бонусами (переведеними у грошовий еквівалент). Покупець заробляє вказані бонуси, купуючи у спеціальних торгових мережах товари або послуги за кошти зі свого основного рахунку, при цьому розраховуючись спеціальною банківською карткою банку “ПриватБанк” (карткою учасника програми), частину яких торгова точка повертає йому у вигляді процентів, а банк знову ж таки зараховує їх на спеціальний рахунок “Бонус-плюс”. Розмір бонусів у такому разі коливається від 1% до 20 % вартості придбаного товару або наданих послуг, які продавець (торговельна точка) установлює разом із банком. Накопиченими бонусами можна надалі оплачувати покупки у будь-якому з магазинів — учасників програми «Бонус плюс».
Відповідно, участь у програмі «Бонус плюс» беруть три сторони:
1) суб’єкт господарювання — продавець товарів (робіт, послуг), учасник бонусної програми, що має платіжний термінал і приймає від покупців спеціальні платіжні засоби — банківські платіжні картки (БПК);
2) покупець — держатель бонусної БПК;
3) банк-емітент такої бонусної картки.
При цьому банк здійснює емісію платіжних карток, які можуть брати участь у бонусній програмі. А суб’єкт господарювання (торговець) укладає з банком договір учасника програми «Бонус Плюс», за яким зобов’язується надавати бонуси в певному відсотку від суми купівлі всім покупцям, що розраховуються бонусними БПК. Технічно все відбувається таким чином.
При купівлі товару, в момент розрахункової операції через POS-термінал, з рахунку покупця — держателя бонусної БПК (банківської картки) списується повна вартість товару, після чого:
1) частина цієї суми (тобто відповідний відсоток бонусів) зараховується на спеціальний бонусний рахунок держателя бонусної платіжної картки у вигляді бонусів;
2) суму коштів (за вирахуванням бонусів), що залишилася, протягом декількох днів банк перераховує суб’єктові господарювання — продавцеві в оплату проданого товару на поточний рахунок.
У результаті частина коштів, витрачених на купівлю, для покупця перетвориться на бонуси (по суті, покупець оплачує бонуси), а продавець (торговельна точка) через бонуси отримає недоплату за товар, що в договорі з банком іменується як «знижка».
Тобто, в договорі з банком передбачено, що бонус виникає за рахунок знижки, що надається торговельною точкою, таким чином маючи на увазі, що через бонуси продавцеві надійде менша оплата за товар.
Але, навіть незважаючи на недобір, у продавця на те є особливий інтерес і він готовий погодитися на такі умови з розрахунку на збільшення клієнтської бази, товарообороту, ефективність просування на ринку і наявність постійних покупців.
Продаж товару з обрахунком бонусних БПК оформляється фіскальним касовим чеком за формою № ФКЧ-1 і квитанцією термінала. При цьому квитанція мусить містити:
— повну суму купівлі, яка списується з рахунку покупця — держателя платіжної картки;
— суму бонусів (відсоток купівлі, який переказується на спеціальний бонусний рахунок держателя платіжної картки і повертається покупцеві як бонуси);
— суму за вирахуванням бонусів, яка зараховується на рахунок продавця за проданий товар.
Основним розрахунковим документом буде чек РРО (п.2 ст.3 Закону про РРО).
За своєю правовою природою (що випливає з договірних відносин із банком) такі бонуси для торговельного підприємства є знижкою. Причому ця знижка надається в момент продажу товарів, тобто за Кт 702 дохід повинен відображатися вже за вирахуванням знижки. Проте, допускається варіант і з використанням субрахунку 704 через РРО-розрахунки, що б картинка в обліку була наочніше.
У такому разі на дату проведення розрахунків за купівлю через РРО:
— на повну вартість товару визнають дохід (Кт 702). Одночасно виходячи з повної вартості товару нараховують ПДВ-зобов’язання (п.187.5 ПКУ);
— зменшують дохід на суму бонусів — показують вирахування з доходу (Дт.704).
Підприємство має право відкоригувати податкові зобов’язання з ПДВ виходячи з вартості товару з урахуванням бонусної знижки. Здійснюють це згорнуто, тобто показавши в підсумковій податковій накладній суму ПДВ за даними Z-звіту, але вже з урахуванням наданої знижки. Адже знижки окремими рядками в ПН не відображаються, а зменшують ціну постачання й базу оподаткування у відповідних графах ПН (БЗ 101.16).
У податково-прибутковому обліку доходи і витрати відповідатимуть доходам і витратам у бухобліку (оскільки коригувань бухфінрезультату на суму знижок розд. III ПКУ не передбачено).
Доходом осіб, що перебувають на ЄП є дохід, отриманий у грошовій формі, а також у матеріальній та нематеріальній формі, визначеній п.292.3 ПКУ (п.292.1 ПКУ). Дохід продавця, отриманий у грошовій формі, дорівнює вартості товару, зменшеній на суму бонусів, нарахованих покупцеві (адже саме ця сума надходить на поточний рахунок продавця). А до не грошових доходів сума наданої знижки не належить. Тому під оподаткування єдиним податком (ЄП) підпаде вартість товару з урахуванням знижки.
Об’єкта для утримання ПДФО тут не виникне. Оскільки до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу фізособи включається сума наданої індивідуальної знижки (п.п. «е» п.п. 164.2.17 ПКУ). А в цьому випадку знижка не є індивідуальною, оскільки надається будь-якому покупцеві — держателеві бонусної БПК.
Наприклад. Торгова точка — учасник програми «Бонус Плюс» нараховує бонуси в розмірі 5 % вартості купівлі. Денний обсяг продажів з оплатою бонусними БПК становить 60000 грн. (у тому числі ПДВ — 10000 грн.). Із цього обсягу сума бонусів (5 %) — 3000 грн. (60000 грн. х 5 %). Комісія банку за еквайринг — 0,5 %.
Хоча операції можна показати й згорнуто: без використання субрахунку 704, а відобразивши дохід і ПДВ уже з урахуванням зменшення на бонуси: Дт 333 — Кт 702 — 57000, Дт 702 — Кт 641/ПДВ — 9500.
Деякі торговельні підприємства — учасники програми «Бонус Плюс» не наважуються обліковувати бонуси як знижку. І не зважаючи на природу цих знижок, проводять їх в обліку через витрати. Тобто вони розцінюють недоплату за проданий товар (недоотриману на свій рахунок суму через бонуси) як комісію, що стягується банком за розрахункове обслуговування за операціями з БПК «Бонус Плюс». При такому підході доходи за проданий товар і нараховані зобов’язання з ПДВ не зменшують, а зняті бонуси обліковують у складі витрат — як комісію за розрахункове обслуговування (Дт 92).
Хоча можливий і альтернативний варіант. Вважати такі бонусні суми, наприклад, рекламними витратами (Дт 93). Адже підприємство, як бачимо, стає учасником бонусної програми, маючи таким чином «просувальницькі» цілі — з розрахунку на збільшення кількості клієнтів та зростання обсягу продажів.
У податково-прибутковому обліку доходи і витрати відповідатимуть доходам і витратам у бухобліку.
Не залежно від того, як оформлені бонуси в обліку, на поточний рахунок продавця надходить сума за вирахуванням суми бонусів. Податківці стверджують: у разі використання платіжних терміналів при здійсненні розрахунків за товари (послуги) доходом особи, яка сплачує ЄП вважається сума, що надійшла йому на поточний рахунок (БЗ 107.04, 108.01.02). Тому у цьому випадку під оподаткування ЄП повинна була б потрапити саме така зменшена сума. У такому разі тут потрібно керуватися інформацією та настановами, прописаними в журналі «Податки та бухгалтерський облік», 2019, № 42, с.13). Відповідно, рекомендується все-таки оподатковувати всю суму, включаючи суму бонусу.
Як і при знижковому варіанті обліку, об’єкта для ПДФО не виникне. Адже договором з банком передбачено, що бонус виникає за рахунок знижки, що надається торговельною точкою (тобто, по суті, бонус — знижка). І ця знижка не індивідуальна, оскільки надається будь-якій фізособі — держателеві бонусної БПК.
Тому для фізособи така знижка — не дохід.
А те, що підприємство обрало не знижковий варіант обліку, не повинно кардинальним чином впливати на ситуацію. Істотний недолік цього варіанта обліку криється в порядку оподаткування такої операції ПДВ — база оподаткування ПДВ у цьому випадку буде більшою (дорівнюватиме повній ціні товару (послуги)). Крім того, у разі повернення товару покупцем у продавця виникне проблема з коригуванням ПДВ.
Якщо покупець розрахувався за купівлю бонусною БПК «Бонус Плюс», заробив бонуси, проте незабаром вирішив повернути товар належної якості, то:
1) повернути кошти покупцеві краще тим же способом, яким здійснювалися розрахунки за купівлю. Тобто безготівковим через термінал — на картковий рахунок (на БПК).
В усякому разі, на цьому наполягають контролери (БЗ 109.02). Про це можна прочитати в журналі «Податки та бухгалтерський облік», 2017, № 73, с.21; 2016, № 46, с.20;
2) повернути потрібно зменшену суму — за вирахуванням бонусів.
Тобто не всю суму коштів, яку витратив покупець (списану з його картрахунку і зазначену як загальна вартість купівлі в чеку РРО), а суму, зменшену на бонуси. Інакше кажучи, ту суму коштів, яку фактично отримало підприємство за проданий товар. За банківськими умовами нараховані бонуси при поверненнях не стернуються (залишаються покупцеві, адже він їх оплатив). Що, утім, зрозуміло, адже покупець на момент повернення міг уже витратити бонуси, а отже, їх уже назад ніяк не відбереш. Тому й повертають покупцеві на БПК гроші в меншій сумі: зараховані бонуси — не в рахунок. Та й по суті через бонуси покупець придбав товар зі знижкою, саме цю вартість, зменшену на бонуси, йому і слід повернути.
Якщо бонуси обліковували другим способом (як комісію банку), то при поверненні товару покупцем коригують доходи (Дт 704 — Кт 361 — 12000 грн. з одночасним зменшенням заборгованості Дт 361 — Кт 333 — 600 грн.) і витрати (Дт 92 — Кт 333 — 600 грн. методом «червоне сторно» — якщо повернення здійснене в тому ж році, що й реалізація, Дт 333 — Кт 719 — якщо повернення відбулося в іншому звітному році). А ось із коригуванням ПДВ можуть виникнути труднощі, оскільки не виконується «коригувальна» умова — формально немає повної грошової компенсації вартості товару покупцеві — неплатникові ПДВ (п.192.2 ПКУ). Тому проводки будуть такими: Дт 704 — Кт 643/2 — 2000 грн. методом «червоне сторно» і Дт 949 — Кт 643/2 — 2000 грн.
Про те, як бути підприємству, якщо його підзвітна особа при придбанні товару розрахувалася бонусною БПК, можна прочитати в журналі «Податки та бухгалтерський облік», 2018, № 59, с.20.
Продавець (торговельна точка) через бонуси отримає недоплату за товар, що в договорі з банком іменується як знижка. Недоплату, що виникла, продавець може обліковувати або як знижку (тобто зі зменшенням доходу, Дт 704), або як комісію банку (тобто у витратах, Дт 92), або як альтернативний варіант — у витратах на рекламу (Дт 93). Якщо покупець повернув товар, оплачений бонусною БПК, то бонуси не стернуються: покупцеві на БПК підприємство поверне зменшену суму коштів — за вирахуванням бонусів.
Відповідно до усього вищенаписаного, накопичені кошти на рахунку “Бонус-плюс” не мають жодного відношення до власності банку “ПриватБанк” або держави, оскільки являються коштами-недоплатою власників торгівельних точок (магазинів) за проданий товар або надані послуги клієнтам банку ПриватБанк, які вони безкоштовно передали на користь клієнта, а також коштами, якими банк розрахувався із своїм клієнтом по договору за користування залишковими коштами по універсальних (дебетових) картках.
А оскільки це так, тоді любі дії з конфіскації коштів з рахунку “Бонус-плюс” (а не факту закриття дії програми “Бонус-плюс”) Головою Правління АО КБ «Приватбанк» Герхардом Бьош, заступником Голови Правління АО КБ «Приватбанк» Ганною Самаріною, Головою Наглядової ради АО КБ «Приватбанк» Шерон Іскі та представником банку Ярмоленко В.В. мають ознаки злочину, що передбачений ст.185 КК України.
А якщо до цього додати ще й те, що Герхард Бьош, Ганна Самаріна, Шерон Іскі та Ярмоленко В.В. зробили це приховано (тайно, без повідомлення клієнтів), при цьому унеможлививши використання даних коштів через умисне виведення з ладу програми пос-терміналів, через що торгові точки не могли знімати ці самі бонусні кошти з метою розрахунку за товар або послуги, при цьому враховуючи воєнне положення в країні, через що значна частина таких спеціальних торгових точок не працювала та досі не працює, то сумніватися в потенційному бандитизмі даних осіб уже не приходиться.
Стаття 102 Конституції України констатує, що «…Президент України є гарантом… додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина…».
В ст.21 Конституції України записано, що «Усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах.
Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними».
В статті 41 Конституції України закріплено таке: «Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об’єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об’єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості.
Примусове відчуження таких об’єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану. Конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом».
НБУ констатує, що 13.04.2022 року набрав чинності Закон України №2180-IX “Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення стабільності системи гарантування вкладів фізичних осіб”, який Президент України підписав 12 квітня та який передбачає 100%-ву гарантію за банківськими вкладами українців на період воєнного стану. У відповідності до ст.2 Закону України “Про державні гарантії фізичним особам – власникам банківських вкладів”, зазначається:
“1. Держава гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за їх вкладами, включаючи відсотки, нараховані на день настання недоступності вкладу.
2. Розмір відшкодування визначається, виходячи з суми вкладу та нарахованих відсотків, що залишилася невідшкодованою після одержання вкладником виплат відповідно до Закону України “Про Фонд гарантування вкладів України”, але не може бути більше 150 тисяч гривень на один банківський рахунок вкладника.
3. Відшкодування вкладу в іноземній валюті здійснюється у національній валюті України після перерахування суми вкладу за офіційним курсом гривні, встановленим на день настання недоступності вкладів”.
Однак, взамін саме таких популістських гарантій, Володимир Зеленський спершу двічі незаконно оподатковував виплати у програмі “Бонус-плюс” та по нарахуванню 7% виплат за користування банком залишками власних коштів на дебетових (універсальних) картках, а згодом санкціонував безпрецедентну експропріацію власних коштів у вкладників банку “ПриватБанк”, чого під час другої Світової війни навіть не робив Гітлер і Гіммлер. Такого свавілля і безчинства до тепер навіть не робив В.Путін і О.Лукашенко.
І це в той самий час, коли проблему із забезпеченням ЗСУ уже остаточно вирішено за мега-програмою “Ленд Ліз”: США надало повний і не обмежений доступ до своїх збройних арсеналів в любих об’ємах і без передоплати. І це в той самий час, коли В.Зеленський спершу присвоїв (вкрав) а потім вивів в свої приватні офшори усі гроші нашої держави та назад повертати їх не збирається. І це в той самий час, коли В.Зеленський щомісяця роздає у Верховній раді України своїм депутатам-цирульникам хабарі у конвертах по 5-25 000 доларів США за кнопкодавство. І це в той самий час, коли В.Зеленський кришує мега-корупційні дії в КМДА на суми у трильйони гривень на квартал. І це в той самий час, коли В.Зеленський роздає безпроцентні кредити братам Суркісам на мільярди грн. для потреб ведення їх особистого бізнесу.
Національний банк здійснює нагляд і регулювання банків для сприяння безпеці та фінансовій стабільності банківської системи України. Банківський нагляд надає клієнтам, вкладникам, кредиторам і позичальникам упевненість у тому, що банки стабільно працюють, своєчасно та повністю виконують зобов’язання.
Ми здійснюємо нагляд і регулювання усіх банків України та їхніх підрозділів за кордоном, іноземних банків в Україні та інших організацій і громадян у частині дотримання Закону України “Про банки і банківську діяльність”.
Стаття 4 Закону України “Про банки і банківську діяльність” тлумачить таке:
“Банківська система України складається з Національного банку України та інших банків, а також філій іноземних банків, що створені і діють на території України відповідно до положень цього Закону та інших законів України. Банк самостійно визначає напрями своєї діяльності і спеціалізацію за видами послуг. Національний банк України визначає види спеціалізованих банків та порядок набуття банком статусу спеціалізованого. Національний банк України здійснює регулювання діяльності спеціалізованих банків через економічні нормативи та нормативно-правове забезпечення здійснюваних цими банками операцій. Національний банк України визначає системно важливі банки відповідно до таких критеріїв: розміру банку, ступеня фінансових взаємозв’язків, напрямів діяльності. Національний банк України здійснює регулювання та банківський нагляд відповідно до положень Конституції України, цього Закону, Закону України “Про Національний банк України”, інших законодавчих актів України та нормативно-правових актів Національного банку України. Національний банк України визначає особливості регулювання та нагляду за системно важливим банком, банком, що має статус Розрахункового центру з обслуговування договорів на фінансових ринках, з урахуванням специфіки діяльності таких банків.
Відповідно до ст.60 Закону України “Про банки і банківську діяльність” за № 2121-III від 07.12.2000 року (у редакції від 17.04.2022 року: “Банківською таємницею являється:
1) відомості про банківські рахунки клієнтів, у тому числі кореспондентські рахунки банків у НБУ;
2) інформація про операції, проведені на користь чи за дорученням клієнта, вчинені ним правочини;
3) фінансово-економічний стан клієнтів;
4) інформація про організацію та здійснення охорони банку та осіб, які перебувають у приміщеннях банку;
5) інформація про організаційно-правову структуру клієнта, її керівників, напрями діяльності;
6) відомості стосовно комерційної діяльності клієнтів чи комерційної таємниці, будь-якого проекту, винаходів, зразків продукції та інша комерційна інформація;
7) інформація щодо звітності по окремому банку, за винятком тієї, що підлягає опублікуванню;
8) коди, що використовуються банками для захисту інформації;
9) інформація про особу, яка має намір укласти договір про кредит, під час оцінки її спроможності;
10) інформація про організацію та здійснення інкасації коштів та/або перевезення валютних цінностей;
11) інформація про банки чи клієнтів банків, що збирається від банків під час здійснення банківського нагляду, валютного нагляду, нагляду (оверсайту) платіжних систем та систем розрахунків, а також нагляду у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення;
12) інформація про банки чи клієнтів банків, отримана Національним банком України відповідно до міжнародного договору або за принципом взаємності від органу банківського нагляду іншої держави;
13) рішення НБУ про застосування заходів впливу, крім рішень про накладення штрафів, про віднесення банку до категорії неплатоспроможних, про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку”.
Відповідно до положень ст.626, 638, 640 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною. Договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії. Договір є обов’язковим для виконання сторонами (стаття 629 Кодексу). Відповідно до частини першої статті 1054 та частини першої статті 1056 Кодексу за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти. Розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 Кодексу). Тобто, громадянину необхідно чітко усвідомлювати, що отримавши кошти в кредит, останній зобов’язаний повернути їх до банку у розмірі та на умовах, що встановлені договором, який він особисто уклав із банком. Крім того, слід враховувати, що сплата процентів за цим кредитним договором – це також його обов’язок. При цьому, частинами першою та другою статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» встановлено, що відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами НБУ та угодами (договорами) між клієнтом та банком. Банк зобов’язаний докладати максимальних зусиль для уникнення конфлікту інтересів працівників банку і клієнтів, а також конфлікту інтересів клієнтів банку. Звертаємо увагу і на те, що з метою захисту громадян-позичальників банків законодавцем наприкінці 2008 року було внесено зміни до Кодексу і передбачено, що розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Встановлений договором розмір процентів не може бути збільшений банком, іншою фінансовою установою в односторонньому порядку. Умова договору щодо права банку, іншої фінансової установи змінювати розмір процентів в односторонньому порядку є нікчемною. (Стаття 1056¹ Кодексу).
Також, у грудні 2008 року з метою подолання наслідків фінансової кризи та врегулювання окремих питань взаємовідносин банків з їх клієнтами стаття 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» була доповнена новою частиною такого змісту: «банкам забороняється в односторонньому порядку змінювати умови укладених з клієнтами договорів, зокрема, збільшувати розмір процентної ставки за кредитними договорами або зменшувати її розмір за договорами банківського вкладу (крім вкладу на вимогу), за винятком випадків, встановлених законом». Проте, громадянам слід звернути увагу, що і норма Кодексу, і норма вищевказаного Закону стосовно неможливості зміни банком в односторонньому порядку розміру процентів за кредитним договором набули чинності 10 січня 2009 року. Звідси, якщо договором була передбачена можливість зміни кредитором розміру процентів в односторонньому порядку у разі настання, встановлених договором підстав, то такі дії банку є правомірними.
Водночас, відносини, що виникають із договорів про надання фінансово-кредитних послуг для задоволення власних побутових потреб громадян регулюються і Законом України «Про захист прав споживачів» (Постановою Пленуму Верховного Cуду України від 12 квітня 1996 року № 5 «Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів»). У разі ненадання зазначеної інформації суб’єкт господарювання, який повинен її надати, несе відповідальність, встановлену статтями 15 і 23 цього Закону. Звертаємо увагу і на те, що відповідно до норм Закону споживач не зобов’язаний сплачувати кредитодавцеві будь-які збори, відсотки або інші вартісні елементи кредиту, що не були зазначені у договорі.
При цьому, частиною третьою статті 5 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлено, що захист прав споживачів здійснюють спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів та його територіальні органи, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, органи і установи, що здійснюють державний санітарно-епідеміологічний нагляд, інші органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування згідно із законодавством, а також суди. Таким чином, за наслідками впливу фінансової кризи на банківську систему законодавцем були внесені необхідні зміни до нормативно-правових актів, які спрямовувались на захист прав громадян-позичальників банків.
Водночас ситуація, коли банки самостійно та безпідставно змінюють умови кредитних договорів склалася у зв’язку з тим, що Національним банком України, однією з функцій якого є здійснення банківського регулювання та нагляду, не своєчасно було вжито заходів щодо забезпечення захисту конституційного права громадян-позичальників банків, який, в свою чергу, має можливість застосування по відношенню до банків заходів впливу, передбачених статтями 66 та 67 Закону України «Про банки і банківську діяльність», якими зокрема встановлено, що державне регулювання діяльності банків здійснюється Національним банком України у формі адміністративного та індикативного регулювання, а саме:
– застосування санкцій адміністративного чи фінансового характеру;
– нагляд за діяльністю банків;
– визначення процентної політики.
При цьому, відповідно до вказаних статей Закону Національний банк України має право вимагати від банків та їх керівників усунення порушень банківського законодавства, виконання нормативно-правових актів Національного банку України для уникнення або подолання небажаних наслідків, що можуть поставити під загрозу безпеку коштів, довірених таким банкам, або завдати шкоди належному веденню банківської діяльності. Одночасно, звертаю увагу громадян на те, що виходячи з конституційного обов’язку держави нести відповідальність перед людиною за свою діяльність, та, враховуючи, що утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави, кожний громадянин відповідно до частини першої статті 55 Конституції України має право на захист своїх конституційних прав і свобод, шляхом звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Європейський суд з прав людини неодноразово вказував на те, що хоча центральні банки і наділені широкою дискрецією при прийнятті рішень, однак суди мають юрисдикцію над рішеннями.
Як приклад можна навести дві знакові справи ЄСПЛ у цій галузі. Перша з них це справа «Фельдман та банк «Слов’янський» проти України» (скарга No 42758/05).
У пункті 41 Суд зазначає, що у випадках, коли рішення, прийняті адміністративними органами влади, що визначають права та обов’язки цивільного характеру, самі по собі не відповідають вимогам статті 6 Конвенції, необхідно, щоб такі рішення у подальшому підлягали контролю з боку «судового органу, який має повну юрисдикцію» та забезпечує гарантії цієї статті.
В означеній справі детально було розкрито проблему суб’єктності позивача, який є колишнім акціонером банку. ЄСПЛ предметно проаналізував процедуру виведення з ринку банку «Слов’янський», яка була застосована ще в далекому 2000 році. Суд констатував, що рішення НБУ вступало в силу негайно, банк був переведений під контроль спеціальної комісії НБУ (прототип сучасного Фонду гарантування вкладів фізичних осіб), законодавством не було визначено процедури адміністративного оскарження такого рішення, таким чином банк самостійно не міг оскаржити рішення. Позови ж колишнього акціонера банку пана Фельдмана суди відмовлялися розглядати з посиланням на порушення юрисдикції, відсутність права акціонера оскаржити рішення НБУ тощо. Як наслідок, у 2017 році (через 17 років) ЄСПЛ констатував порушення одразу двох статей Конвенції щодо права на справедливий суд (стаття 6) та права на мирне володіння своїм майном (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції). Друга справа, на яку варто звернути увагу, це «CAPITAL BANK AD v. BULGARIA» (заява No 49429/99). У пункті 115 свого рішення Суд відзначив, що рішення судів слідувати рішенню Болгарського народного банку, не піддаючи його ніякому критичному аналізу чи обговоренню, враховуючи відсутність будь-яких засобів перевірки цього рішення шляхом прямої процедури судової перевірки законності та обґрунтованості, не було обґрунтованим. У цій справі ЄСПЛ висвітлив іншу проблему — чи має право суд оцінювати висновки центрального банку? Відповідь ствердна, хоча суди і не володіють усім масивом інформації та інструментів банківського нагляду, рішення центрального банку підлягає оскарженню та оцінці судом як з точки зору процедур та повноважень, так і з точки зору його суті.
У свою чергу, з фундаментальною позицією виступив Конституційний Суд України в рішенні No 6-р(ІІ)/2020 від 24 травня 2020 року. Проаналізувавши функції, повноваження НБУ, визначені Законом України «Про банки і банківську діяльність», Конституційний Суд України наголошує, що Національний банк України може ухвалювати рішення, які стосуються невизначеного кола фізичних чи юридичних осіб і можуть призводити до порушення або в інший спосіб спричиняти утиск їхніх прав, свобод та законних інтересів. З огляду на положення статей 2, 72 Закону України «Про банки і банківську діяльність» щодо «істотної участі» та «осіб, які охоплюються наглядовою діяльністю Національного банку України», Конституційний Суд України констатує, що положення частини 1 статті 79 Закону України «Про банки і банківську діяльність» встановлює вичерпний перелік осіб, які мають право оскаржити рішення, дії або бездіяльність Національного банку України, його посадових та службових осіб, і до такого переліку віднесено банк або інших осіб, які охоплюються наглядовою діяльністю Національного банку України, останні ж є власниками істотної участі у банку (зокрема, ті, які прямо та/або опосередковано, самостійно чи спільно з іншими особами володіють 10 і більше відсотками акцій статутного капіталу юридичної особи) та учасниками банківських груп.
У такий спосіб унеможливлено доступ до суду осіб, не включених до цього переліку, зокрема акціонерів банку, які не є власниками істотної участі у банку, що дискримінує їх за майновою ознакою та внаслідок законодавчого регулювання позбавляє можливості доводити в суді свою переконаність у потребі захисту своїх прав, законних інтересів, порушених рішеннями, діями чи бездіяльністю суб’єкта владних повноважень. Тим самим усупереч принципу верховенства права нівелюється право цієї категорії осіб на доступ до суду та подальший ефективний юридичний захист їхніх прав та законних інтересів.
З огляду на зазначене Конституційний Суд України дійшов висновку, що окреме положення частини 1 статті 79 Закону України «Про банки і банківську діяльність», а саме — «які охоплюються наглядовою діяльністю Національного банку України», суперечить статті 8, частинам 1, 2 статті 24, частинам 1, 2 статті 55 Конституції України. Фактично це рішення означає відхід від позиції Верховного Суду України та Великої Палати Верховного Суду про мінімум 10 % акцій та гарантує право на позов ширшому колу осіб.
У відповідності до ст.68 Конституції України, кожен зобов’язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
У відповідності до ст.64 Конституції України (Конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією.
Отож, хіба не за ці стандарти права щодня і на протязі восьми років гинули в ОСС найперспективніша, найсвідоміша і найпатріотичніша молодь України та продовжують зараз гинути третій місяць поспіль у російсько-українській війні? Аферисти Шерон Іскі, Герхард Бьош, Ганна Самаріна, Ярмоленко В.В., Шевченко К.Є. та Володимир Зеленський через свою твердолобість, протиправність або психічну ненормальність напевно уже забули про посмертний героїзм Небесної Сотні, воїнів АТО (ООС), воїнів ЗСУ і бійців територіальної оборони, які віддали свої безцінні життя за право уцілілих рештків українського народу жити без ярма на шиї і у відповідності до існуючих стандартів міжнародного права. Більше цього, недоумки Шерон Іскі, Герхард Бьош, Ганна Самаріна, Ярмоленко В.В., Шевченко К.Є. та Володимир Зеленський саме у такий підлий спосіб навмисно сплюндровують добру пам’ять про загиблу Небесну Сотню, бійців АТО (ООС), воїнів ЗСУ і бійців територіальної оборони, нівелюючи своїми ганебними і протиправними діями героїчні досягнення українського народу. Сподіватимемося, що у м.Києві знайдуться виживші ветерани АТО (ООС), учасники Майдану, воїни ЗСУ і бійці територіальної оборони, які випустять смердючу кров із жил колаборантів Шерон Іскі, Герхарда Бьоша, Ганни Самаріної, Ярмоленко В.В., Шевченко К.Є. та Володимира Зеленського, якщо правоохоронні органи, Кабінет Міністрів України та Верховна Рада України не бажають реагувати на це свавілля і безчинність у визначений законом спосіб.
Вищенаписане дає підстави вважати, що аферисти Шерон Іскі, Герхард Бьош, Ганна Самаріна, Ярмоленко В.В., Шевченко К.Є. та Володимир Зеленський вчинили умисні кримінальні правопорушення, які передбачені ч.3 ст.185, ч.3 ст.190, ч.2 ст.361, ч.2 ст.366, ч.2 ст.15, ч.4 ст.27 КК України. Однак, якщо врахувати ще й те, що протиправна діяльність йолопів Шерон Іскі, Герхарда Бьоша, Ганни Самаріної, Ярмоленко В.В., Шевченко К.Є. та Володимира Зеленського являється частиною громадської діяльності особи_1, яка делегована йому Міністерством юстиції України, то любі неправомірні дії недоумків Шерон Іскі, Герхарда Бьоша, Ганни Самаріної, Ярмоленко В.В., Шевченко К.Є. та Володимира Зеленського по відношенню до особи_1 слід розцінювати як такі, що направлені на умисне перешкоджання виконанню його громадських обов’язків і тягнуть за собою додаткову кримінальну відповідальність, передбачену ст.170 КК України. Крім цього, як для даного випадку, протиправні дії шахраїв Шерон Іскі, Герхарда Бьоша, Ганни Самаріної, Ярмоленко В.В., Шевченко К.Є. та Володимира Зеленського являються антидержавними, що направлені на підрив довіри громадськості до державних банків та керівників держави в цілому, що явно на руку зовнішнім ворогам нашої держави. Викрадачі Шерон Іскі, Герхард Бьош, Ганна Самаріна, Ярмоленко В.В., Шевченко К.Є. та Володимир Зеленський, через підривну співпрацю з зовнішнім ворогом, перевищує свої службові повноваження, вчиняють шахрайства, службові підроблення, диверсії, викрадають кошти з банківських карт громадян України, втручаються в діяльність електронних машин з метою крадіжок, підривають авторитет вітчизняної банківської системи, сіють паніку серед населення країни, культивують недовіру до державних банків у громадян, сприяють відтоку банківських заощаджень за кордон, завдають збитку економіці держави, деморалізують воїнів ЗСУ і бійців тероборони, наражають ЗСУ на поразку у війні з Росією, дискредитують український уряд і банківську систему в очах світової громадськості, перешкоджають діяльності громадських організацій, порушують присягу, тим самим бойкотуючи роботу національної банківської системи.
Дебіли Шерон Іскі, Герхард Бьош, Ганна Самаріна, Ярмоленко В.В., Шевченко К.Є. та Володимир Зеленський умисно вчиняють злочини на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, а також державній, економічній і інформаційній безпеці України. Перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту, шпигунство, надання іноземній державі, іноземній організації або їхнім представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України має безжально каратися, поки наша країна ще не зазнала у цій ганебній війні поразки. Навмисна протидія нинішній державній політиці недоумками Шерон Іскі, Герхардом Бьошем, Ганною Самаріною, Ярмоленко В.В., Шевченко К.Є. та Володимиром Зеленським вже розчарувала частину українців у нинішньому курсі нашого уряду та призводить до агресивної настроєності населення. Зазначене підтверджує, що в діяльності крадіїв Шерон Іскі, Герхарда Бьоша, Ганни Самаріної, Ярмоленко В.В., Шевченко К.Є. та Володимира Зеленського наявний склад додаткового кримінального правопорушення, що передбачений ч.1 ст.111 та ч.1 ст.111-1 КК України.
Таким чином, відомості щодо вчинення кримінальних правопорушень виродками Шерон Іскі, Герхардом Бьошем, Ганною Самаріною, Ярмоленко В.В., Шевченко К.Є. та Володимиром Зеленським містять всі ознаки злочину, що передбачені ч.3 ст.185, ч.3 ст.190, ч.2 ст.361, ч.2 ст.366, ч.1 ст.111, ч.1 ст.111-1, ст.170, ч.2 ст.15, ч.4 ст.27 КК України та підлягають невідкладному внесенню до Єдиного реєстру досудових розслідувань і є підставою для початку проведення досудового розслідування. З цього приводу були подані відповідні заяви до СУ ДБР, ГСУ СБУ та до ГСУ ГПУ про вчинені кримінальні правопорушення аферистами Шерон Іскі, Герхардом Бьошем, Ганною Самаріною, Ярмоленко В.В., Шевченко К.Є. та Володимиром Зеленським. Очікуємо результатів адекватного реагування СУ ДБР, ГСУ СБУ та від ГСУ ГПУ стосовно вчасності внесення відповідних відомостей до ЄРДР та результатів проведеного досудового розслідування. Крім цього, було подано відповідні цивільні позови до банку “ПриватБанк”. Очікуємо резонансу небайдужої міжнародної і української громадськості та належної реакції не корумпованого мас-медіа.