Калужинський А.В. вбиває людей. А Зеленський його кришує

14 жовтня 2014 року під скляним куполом Верховної Ради відбулась подія, яка значною мірою визначила подальші суспільно-політичні процеси в Україні. Того дня український парламент на пропозицію президента Порошенка й на вимогу «громадських активістів» (передусім, функціонерів партії «Демократичний альянс») прийняв новий Закон «Про прокуратуру», який був розроблений в Адміністрації попереднього президента Віктора Януковича й внесений у Верховну Раду в листопаді 2013 року. Цим Законом в Україні ліквідовувався прокурорський нагляд за дотриманням законності в державі разом з правозахисною функцією прокуратури, а також заборонялось прокуратурі звертатись до суду з позовами до чиновників, органів державної влади чи місцевого самоврядування з метою захисту публічного інтересу – наприклад, в інтересах місцевої громади чи невизначеного кола осіб. Після цього зупинити розгул корупції в України вже стало неможливим, тим більше, що 2 червня 2016 року ідея Портнова щодо скасування прокурорського нагляду була закріплена в Конституції України – за повної підтримки так званих «єврооптимістів», які оголосили себе борцями з корупцією, на кшталт народних депутатів Сергія Лещенка чи Мустафи Найєма. Ба більш того, змінами до Конституції в Україні взагалі була ліквідована прокуратура України як незалежний наглядовий орган, натомість створена просто прокуратура (без слова «Україна») у структурі судової гілки влади, на яку наразі покладено лише підтримання публічного обвинувачення в суді, керівництво досудовим розслідуванням і нагляд за негласними слідчими й розшуковими діями (при цьому представництво інтересів держави в суді допускається лише у виключних випадках, представництво в суді з метою захисту публічного інтересу не допускається взагалі). А ще трохи пізніше, прокуратура взагалі стала особистим офісом заморського єврейського коника – зрадника В.Зеленського. У такий спосіб корумпована верхівка за допомогою галасливих «громадських активістів» убезпечила себе від переслідування, а свої статки – від конфіскації, на випадок зміни влади.
Разом з тим, щоб ліквідація нагляду за дотриманням законності чиновниками та іншими суб’єктами публічного права не так кидалась в очі, одночасно з прийняттям закону Януковича-Портнова «Про прокуратуру» Верховна Рада України 14 жовтня 2014 року ухвалила Закон «Про Національне антикорупційне бюро України», проголосивши створення ще одного правоохоронного органу та передавши йому від Генпрокуратури та Служби безпеки України повноваження здійснювати досудове розслідування в кримінальних провадженнях щодо корупційних злочинів, скоєних високопосадовцями. При цьому ніхто не звернув увагу на те, що ніяке НАБУ після скасування нагляду за чиновницькою нормотворчістю навіть теоретично не зможе боротись з корупцією. У кращому випадку боротьба буде точитись лише з її наслідками – наприклад, з незаконним збагаченням окремих категорій держслужбовців.
При цьому на НАБУ та Спеціалізовану антикорупційну прокуратуру щороку зі злиденного державного бюджету було вирішено витрачати по 1 млрд. грн. (майже 40 млн. доларів США), щоб вгамувати безмежний апетит підконтрольних певним політичним силам співробітників НАБУ. При чому, в порівнянні з іншими правоохоронцями, за діяльністю НАБУ було вирішено не встановлювати жодного контролю – судового, парламентського чи громадського, а візитівкою цієї установи стало демонстративне порушення Конституції та законів України й міжнародних зобов’язань держави в галузі прав людини.
Ідея створити таке НАБУ виникла навесні 2014 року під час переговорів Уряду з делегацією Міжнародного валютного фонду щодо надання чергового кредиту в грудні 2014 року. Попри те, що Україна ніколи не поверне отримані від МВФ кредити (вона їх давно вже не здатна навіть самостійно обслуговувати, тому змушена залучати нові позики для виплати відсотків по старих), фінансувати Україну західним партнерам доводиться з політичних міркувань. Тим не менш, у кредитних угодах треба дотримуватись бодай видимості пристойності й записувати туди якісь нові умови видачі чергового кредиту. Тому навесні 2014-го представники МВФ висунули пропозицію – щоби Україна якось задекларувала свою готовність боротись з корупцією, оскільки перед тим багато писалось і говорилось, що за часи Януковича корупція в нашій державі помножилася на багато раз.
В першу чергу малося на увазі, що в структурі Генеральної прокуратури України буде створене нове управління для кримінального переслідування високопоставлених корупціонерів. Але в Адміністрації Президента, яку на той час очолював Сергій Пашинський, незаконно суміщаючи цю посаду з мандатом народного депутата України, пригадали, що 26 лютого 2014 року, після повалення диктатури, найкращі представники народного режиму на сцені Майдану пообіцяли створити Антикорупційне бюро та призначити його керівником так звану подружку Пашинського – Тетяну Чорновол.
Тому на виконання волі Майдану та відновлення історичної справедливості (на той час Тетяна Миколаївна обіймала посаду Урядового уповноваженого з питань антикорупційної політики, що ніяк не відповідало ані її психологічному статусу, ані заслугам перед українським народом), було вирішено спеціально для Чорновол створити окремий правоохоронний орган, у назві б якого фігурувала антикорупційна діяльність. Щоправда, транш у грудні так і не надійшов, створення НАБУ втратило сенс, але оскільки процес розпочався, то він неквапно продовжився. З обранням президентом Петра Порошенка депутат Пашинський позбувся влади й вже не міг лобіювати призначення Тетяни Чорновол директором НАБУ, натомість прапор боротьби з корупцією, що випав з рук Тетяни Миколаївни, підхопили професійні «громадські активісти», які заробляли на лобіюванні інтересів певних фармацевтичних фірм і просували на український ринок вкрай шкідливі і недостатньо вивчені медичні препарати, – приватний підприємець (спеціалізація – торгівля з яток) Віталій Шабунін, тричі засуджений за квартирні крадіжки Дмитро Шерембей, ніде ніколи не працююча Олександра Устінова та інші любителі грошових знаків, що примудрились отримати ґрант на рекламування майбутнього НАБУ.
Хоча проект закону «Про Національне антикорупційне бюро України» був внесений у парламент президентом Порошенком, однак написав його на швидку руку американський дядечко СЕМ (МВФ), з невеличкими редакторськими правками аферистів Шабуніна, Шерембей та Устінової. Як згодом виявилося, бездарний законопроект дядечка СЕМА виявився банальною бульбашкою, бо передбачений цим провокаційним проектом антикорупційний правоохоронний орган виявився п’ятим колесом у гнилому возі державного управління. У такому випадку повноваження НАБУ, процедура його створення та здійснення за ним законодавчого контролю мали б бути прописані в окремому розділі Конституції України. Абсолютно неконституційним є й порядок призначення директора НАБУ – указом президента України за результатом розгляду кандидатур, обраних на відкритому конкурсі «громадськими активістами». Вичерпний перелік повноважень президента міститься в статті 106 Конституції України, де, звісно, не передбачено нічого подібного. А це означає, що якщо п’ять десятків народних депутатів урешті-решт звернуться до Конституційного Суду України, то процедура призначення директора НАБУ буде визнана такою, що суперечить Конституції України з наступним автоматичним звільненням Ситника з посади. Не менш абсурдною виглядає й сама ідея створення ще одного правоохоронного органу для розслідування окремої категорій злочинів. Не кажучи вже про такі законодавчі проляпсуси як обрання таємних агентів НАБУ на відкритих конкурсах. Втім, професійних «громадських активістів» неконституційність і явна абсурдність законопроекту сильно не засмучувала. Оскільки ґрантом була передбачена солідна премія в разі прийняття Закону України «Про Національне антикорупційне бюро України», Шабунін разом із подільниками в день голосування прийшов під Верховну Раду з відром помідорів, пообіцявши закидати цим овочем тих депутатів, які не проголосують за безграмотну писанину «борців з корупцією». А далі почалось циркове видовище з обрання групи «громадських активістів», які були оголошені совістю української нації й наділені правом вибрати й подати на розгляд президенту двох кандидатів на посаду майбутнього директора НАБУ, а потім – обрання самих цих двох кандидатів. При цьому результат конкурсу з обрання був відомий заздалегідь – для призначення на цю посаду Адміністрація Президента замовила з Грузії відсталого в психічному розвитку депутата тамтешнього парламенту Давида Сакварелідзе. Розрахунок тодішнього заступника глави Адміністрації Президента Андрія Таранова, який курував правоохоронні органи, був очевидним – заробітчанин Сакварелідзе, не маючи жодної уяви про українське законодавство, зв’язків з місцевим бомондом та засобів до існування, стане безпринципним лакеєм в президентських руках, повністю залежним від барських подачок. І так би сталося, якби не вмішалася примітивність натури Порошенка: не вміючи тримати язик за зубами, президент у грудні 2014 року, у самий розпал конкурсу на посаду директора НАБУ, публічно ляпнув, що прізвище майбутнього керівника цієї установи вже відомо і що громадськість буде цим прізвищем приємно здивована. Миттєво вибухнув скандал, оскільки інші претенденти на посаду директора НАБУ зрозуміли, що їх примітивно використали для створення видимості конкурсного відбору. Тим більше, що Сакварелідзе не відповідав одній з кваліфікаційних вимог, записаних у Законі «Про Національне антикорупційне бюро України» – він не володів українською мовою. Урешті-решт, все вирішилось як найкраще для самодура Порошенка – замість Сакварелідзе члени конкурсної комісії зупинили свій вибір на колишньому начальникові слідчого відділу прокуратури Київської області, який позбувся в 2011 році дуже прибуткової посади «за власним бажанням» після того, як продав арештований і долучений до матеріалів кримінального провадження автомобіль «Ауді», не поділившись при цьому з прокурором області Михайлом Вітязем.
При цьому слід зазначити, що після призначення Артема Ситника директором НАБУ матеріали службової перевірки з архіву прокуратури Київської області були вилучені. Але й тих фактів з бурхливої біографії Ситника, які можна навіть зараз довести, цілком вистачає на 6-8 років позбавлення волі з конфіскацією майна.
Так, наприклад, ще в жовтні 2009 року тодішній заступник голови Комітету Верховної Ради України з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності Володимир Стретович
звернувся до президента Віктора Ющенка з приводу тих безчинств, які коїла команда прокурора Київської області Олександра Гардецького, у тому числа начальник слідчого відділу Артем Ситник. Зокрема, підприємливі прокурори додумались збирати з фігурантів кримінальних справ, які розслідували Ситник та нинішній керівник Головного підрозділу детективів НАБУ Андрій Калужинський, хабарі в безготівковій формі, вимагаючи переказувати кошти за закриття справ в спеціально відкритий для цього «благодійний фонд».
У такий спосіб Ситник придбав двокімнатну квартиру в м.Бровари на гроші, що були переказані на рахунок цього фонду ТОВ «Орслана» за закриття кримінальної справи №47-1022, по якій перший заступник начальника управління земельних ресурсів у Обухівському районі Київської області обвинувачувався в отриманні від ТОВ «Орслана» хабара в розмірі 7300 доларів США за присвоєння кадастрового номеру земельній ділянці.
Ну, а про земельні афери команди Гардецького чи витівки Ситника після звільнення з органів прокуратури (будучи адвокатом, Артем Ситник провернув через Ірпінський міський суд феноменальну за зухвалістю операцію по легалізації 2 млн. доларів шляхом оформлення 13 квартир на пасерба Гардецького, такого собі пана Малиновського) можна ще продовжувати, але це тоді не буде темою даної статті. Втім, «моральні авторитети» на кшталт міністра культури Ніщука чи народного експерта з усіх питань Юрія Бутусова так досі й не пояснили, як вони примудрились з поміж майже двох сотень претендентів на посаду директора НАБУ вибрати найзлочиннішого недоумка і лакея Банкової. А боротьба з корупцією в Україні між тим остаточно перетворилась на фарс, який вже обійшовся платникам податків на суму понад сотні трильйонів доларів США, а для громадянам України – повною втратою незалежності держави і планомірним знищенням єврейською урядовою хунтою 37 млн. українських громадян внаслідок жорсткого геноциду.
Завершуючи тему абсолютної непотрібності і навіть шкідливості НАБУ і САП для української держави, слід привести приклад на керівникові Головного підрозділу детективів Національного антикорупційного бюро України Калужинському Андрію Володимировичу (він же Дурноп’ян Андрій Володимирович, кум Ситника Артема Сергійовича, соподільника Ситника Артема Сергійовича у майже всіх його кримінальних оборудках, криші криміналітету, убивці пішохода, який досі не поніс належної кари, особи, яка перетворила НАБУ на зброд наркоманів, токсикоманів, педофілів і хвойд). Калужинський А.В. свою трудову діяльність розпочав у 2004 році з прокуратури Київської області і вдало підлаштовувався під всіх прокурорів області з часів Піскуна до часів Пшонки. У 2013 році став першим заступником прокурора м.Хмельницького, а далі – прокурор Славутської міжрайонної прокуратури Хмельницької області. Під час керування Віталія Яреми навіть встиг попрацювати старшим слідчим слідчого управління ГПУ. Калужинський А.В., не зрозуміло яким чином, однак точно уник очікуваної для громадськості люстрації. З березня місяця 2015 року Андрій Калужинський, за сприяння кума Ситника працює у НАБУ, дуже швидко “дослужившись” до хлібної посади керівника Головного підрозділу детективів. Попри скромні за даними податкових органів доходи батька Андрія Калужинського – Дурноп’ян Володимира Григоровича, останній, окрім іншого майна, спромігся стати власником трьох автомобілей (на всі з яких має право керування Калужинський А.В.) та квартири 127 кв.м. у Києві, де власне Андрій Калужинський і проживає.
За час своєї роботи в НАБУ примудрився досі не знати, чим відрізняється Закон України “Про звернення громадян” від КПК України, а тому усі заяви про вчинені кримінальні правопорушення, які надходять до нього, від без виключення переадресовує керівникові Управління по роботі із громадськістю НАБУ в порядку ст.22 Закону України “Про звернення громадян”.
Внаслідок явно вродженої форми своєї дурнуватості і злочинності, керівник ГПД НАБУ Калужинський А.В. саме у такий спосіб примудрився за всі роки своєї роботи в НАБУ, не забезпечити внесення відомостей до ЄРДР жодної із заяв про вчинені кримінальні правопорушення (в тому числі корупційні), які силами нашої громадської організації було подано на його особисте ім’я (в порядку ст.39 КПК України) в кількості 5750,00 (п’ять тисяч сімсот п’ятдесят) штук. При цьому, аферист Калужинський А.В. знеславився до рівня плінтусу, адже частину заяв про вчинені кримінальні правопорушення, які надсилалися на його особисте ім’я в порядку ст.39 КПК України, він повертав потерпілим, опираючись на ст.8 Закону України “Про звернення громадян”.
Не витримує жодної критики і те, що шизофренік Калужинський А.В. оскаржує частину судових рішень слідчих суддів щодо внесення до ЄРДР відомостей заяв про вчинені кримінальні правопорушення, застосовуючи положення статті 380 КПК України (про роз’яснення судових рішень), при цьому вимагаючи від апеляційної інстанції скасування таких рішень, чого не передбачено нормами КПК України. В результаті цього аферист Калужинський А.В. протиправно відкладає виконання ухвал слідчих суддів від 6 до 18 місяців, в той час як Наказ ГПУ за № 298 від 30.06.2020 року, Положення про внесення відомостей до ЄРДР, ч.4,5 ст.214 КПК України та рішення слідчих суддів відводили йому на цю процедуру всього 24 години.
Вкінці-кінців, безпридільник Калужинський А.В. постійно тисне на слідчих суддів, часом – відверто погрожує їм, а періодами навіть відкриває на них завідомо хибні кримінальні справи та принижує їх людську і суддівську гідність (на прикладі слідчої судді Кушнір С.І., яку показово для усіх інших суддів арештовував під час ведення нею судового засідання), як засіб дуже дієвого завоювання лояльності суддів до НАБУ, в результаті чого 99% суддів місцевого суду і ВАКС стали уже залежними від НАБУ і виносять рішення виключно замовного характеру.
Крім цього, аферист і недоумок Калужинський А.В., уже перебуваючи за подібні злочини у 37 (тридцяти семи) кримінальних справах (з проведенням досудових розслідувань в УВК НАБУ, СУ ДБР та в ГСУ СБУ), саботує впродовж 4 років виконання біля 1700,00 (одну тисячу сімсот) ухвал слідчих суддів щодо внесення відповідних відомостей до ЄРДР про вчинені кримінальні правопорушення та щодо особистого розгляду поданих на його ім’я клопотань в уже існуючих кримінальних провадженнях, у відповідності до “іменних” ухвал слідчих суддів (в порядку ст.39 КПК України), яких на даний час налічується біля 25,00 (двадцяти п’яти) штук.
Також, неадекват і вбивця Калужинський А.В., у пряме порушення Наказу ГПУ за № 298 від 30.06.2020 року, Положення про внесення відомостей до ЄРДР та ч.4,5,7 ст.214 КПК України, змінюючи підслідність заяв про вчинені кримінальні правопорушення до інших органів досудового розслідування, у 100% випадках не вносить відомостей до ЄРДР (на даний час налічується таких заяв= біля 5200,00 (п’ять тисяч двісті) штук. Також, тупорилий виродок Калужинський А.В., всупереч вимогам Закону України “Про прокуратуру” та ч.7 ст.214 КПК України, не будучи прокурором, у 100% випадках сам визначає підслідність таких заяв, які у 100% випадках регулярно розсилає до інших органів досудового розслідування (на даний час налічується таких заяв біля 5200,00 (п’ять тисяч двісті) штук.
Колаборант і аферист Калужинський А.В. саботує проведення 99,99% досудових розслідувань в існуючих кримінальних провадженнях шляхом відсторонення заявників від участі в близько 850,00 (вісімсот п’ятдесяти) досудових розслідувань шляхом протиправної зміни підслідності (через зміну кваліфікації статтей вчиненого злочину: з підслідних ГПД НАБУ на не підслідні), або через протиправне не визнання потерпілими осіб заявників, щодо яких було вчинено кримінальні правопорушення. Як результат, станом на день написання даної статті, Калужинський А.В. забезпечив проведення допиту заявника лише в одному випадку із потрібних 850,00 (вісімсот п’ятдесяти).
Не дивлячись на те, що слідчими суддями Солом’янського районного суду м.Києва та слідчими суддями ВАКС було постановлено біля 30 (тридцяти) ухвал, якими скасовувалися постанови детективів НАБУ про не визнання заявників потерпілими в існуючих кримінальних провадженнях, напівграмотний дебіл Калужинський А.В. продовжує і по цей день не визнавати їх потерпілими та закривати кримінальні провадження без проведеного досудового розслідування. В рівній мірі це стосується і процесу протиправного об’єднання кримінальних справ, яких аферист Калужинський А.В. разом із прокурорами САП щедро проводить, доводячи їх кількість до 15 штук, при умові що кожне з таких кримінальних проваджень не поєднується з іншими за будь-якими ознаками, не кажучи вже про те, що таке об’єднання проваджень відбувається навіть без допиту заявників і свідків. Але найгіршим в цьому всьому є те, що удурок Калужинський А.В., всупереч вимогам Наказу ГПУ за № 298 від 30.06.2020 року, Положенню про внесення відомостей до ЄРДР та ч.4,5 ст.214 КПК України завжди підміняє кваліфікації вчинених злочинів, з метою приховування вчинених злочинів: більш важку статтю вчиненого злочину підміняє більш легкою статтею, корупційну статтю заміняє не корупційною статтею, підслідну НАБУ статтю підміняє не підслідною.
Усе це ним робиться виключно з корупційних міркувань та на користь кримінальним елементам. Свого роду це є різновид процесуальної “криші” для злочинців. Також, бездарний корупціонер Калужинський А.В., використовуючи на свою користь і користь злочинців положення ст.219 КПК України, умисно затягує проведення терміну досудового розслідування на вкрай не розумний строк, а потім закриває такі кримінальні провадження за фактом закінчення терміну для проведення досудового розслідування, що майже неможливо згодом оскаржити слідчому судді через специфічність даної статті. Якщо врахувати, що термін проведення досудового розслідування частіше обмежується строками від півроку до одного року, а також те, що такі от корумповані виродки як Калужинський А.В. умисно затягують (у 100% випадках) проведення досудових розслідувань кримінальних проваджень (а їх на даний час налічується у НАБУ біля 850,00 (вісімсот п’ятдесяти), то логічним припустити, що фігуранти справ, будучи ще не осудженими, продовжують вчиняти корупційні злочини, при цьому завдаючи нищівної шкоди інтересам громадян і держави. Все це є неспростовними доказами того, що керівник ГПД НАБУ Калужинський А.В. є членом добре організованої злочинної групи, мета якого – приховування вчинених злочинів чиновниками різного калібру, які щодня задушують поборами бізнес України та тим самим підривають економічну міць нашої держави. А факти абсолютного незнання основ правознавства повністю виключають наявність у афериста Калужинського А.В. будь-якою юридичної освіти, однак явно підтверджують можливість підроблення диплому про юридичну освіту.
Калужинський А.В. своєю протиправною діяльністю частково нівелює кропіткі досягнення громадської організації та перешкоджає наповненню бюджету держави на сотні трильйонів гривень на рік, тим самим послаблюючи боєздатність наших ЗСУ і тероборони, а також добробут соціально незахищених верств населення (починаючи від будинків дитини до інтернатів, одиноких, інвалідів, пенсіонерів, ветеранів війни та чорнобильців, перестарілих осіб та осіб, оплата праці яких залежить від наповнення бюджету: учні ПТУ та технікумів, студенти ВУЗів, вчителі, бібліотекарі, викладачі державних навчальних закладів, медичні працівники комунальних закладів, прибиральники державних установ, держслужбовці, Армія, силові структури).
В той самий час, збоченець і наркоман Калужинський А.В. поступово перетворює НАБУ у свій власний шинок, адже чи не щодня організовує в НАБУ протиправні секс-розваги, прийом наркотичних і токсичних засобів, збирання податей з підлеглих йому детективів від загальної місячної суми їх прибутку від корупційної діяльності. Крім цього, корупціонер Калужинський А.В. за певну суму винагороди допомагає тупим і хворим на голову претендентам працевлаштуватися в НАБУ, при цьому користуючись родинними зв’язками з Артемом Ситником, якому з цього працевлаштування також перепадає доля.
На прикладі колаборанта і корупціонера Калужинського А.В. можна остаточно переконатися у фактичній не потрібності і навіть шкідливості існування НАБУ в тій формі, в якій зараз вона існує.
Взамін того, що б бездоганно служити інтересам нашої держави, яка руками дуроманського уряду Зеленського щедро виплачує таким підривникам з НАБУ заробітну плату по 2 мільйони гривень на рік (а таких в НАБУ фактично налічується біля 99%), шизофренік Калужинський А.В. фактично підриває міць і незалежність нашої держави. А враховуючи те, що зараз триває війна з Росією, то подібна підривна діяльність дауна Калужинського А.В. – це пряма зрада і навіть надання допомоги російським загарбникам. Тому, навіть безперешкодна виплата заробітної плати колаборанту і неуку Калужинському А.В. – це також елементи державної зради і потребують термінового усунення Президента України Зеленського від обов’язків Президента України. Останнє обгрунтовується і тим, що В.Зеленський та Верховна Рада України неодноразово повідомлялися нашою громадською організацією (у письмовій формі) про всі ці негаразди в НАБУ, на що не було відреаговано у встановлений спосіб.
Пунктом 9 ч.2 ст.129 Конституції України передбачено одну з основних засад судочинства — обов’язковість рішень суду. Виконання будь-якого судового рішення є невід’ємною стадією процесу правосуддя. Тому при вирішенні спору про відповідальність держави за невиконання судового рішення суд повинен з’ясувати причини такого невиконання та визначити державний орган, з вини якого це сталося. При цьому необхідно мати на увазі, що Європейський суд з прав людини у рішенні, ухваленому 07.05.2002 року у справі «Бурдов проти Росії», наголосив, що для держави є неприпустимим виправдання неможливості виконання судового рішення відсутністю належного фінансування, некомпетентність слідчого чи через бездіяльність керівника органу досудового розслідування.
В статті 21 КПК України зазначається (Доступ до правосуддя та обов’язковість судових рішень): «…Вирок та ухвала суду, що набрали законної сили, в порядку, визначеному цим Кодексом, є обов’язковими і підлягають безумовному виконанню на всій території України”.
В статті 535 (Звернення судового рішення до виконання) КПК передбачено: «1.Судове рішення, що набрало законної сили, якщо інше не передбачено цим Кодексом, звертається до виконання не пізніш як через три дні з дня набрання ним законної сили або повернення матеріалів кримінального провадження до суду першої інстанції із суду апеляційної чи касаційної інстанції або Верховного. 4.Органи, що виконують судове рішення, повідомляють суд, який постановив судове рішення, про його виконання».
В статті 534 (Порядок виконання судових рішень) КПК України передбачено: «2.Судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, підлягає безумовному виконанню».
Статтею 256 КК України (Сприяння учасникам злочинних організацій та укриття їх злочинної діяльності) передбачено таке:
“1.Заздалегідь не обіцяне сприяння учасникам злочинних організацій та укриття Їх злочинної діяльності шляхом надання приміщень, сховищ, транспортних засобів, інформації, документів, технічних пристроїв, грошей, цінних паперів, а також заздалегідь не обіцяне здійснення інших дій по створенню умов, які сприяють Їх злочинній діяльності,- караються позбавленням волі на строк від трьох до п’яти років. 2. Ті самі дії, вчинені службовою особою або повторно, – караються позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років із позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.
За своєю сутністю це посягання являє собою сприяння діяльності вже існуючої злочинної організації, а за юридичною конструкцією – причетність до передбаченого ст. 255 злочину, яка виділена в спеціальній статті особливої частини кримінального кодексу. Об’єктом злочину є громадська безпека.
Об’єктивна сторона злочину включає в себе заздалегідь не обіцяне: 1) сприяння учасникам злочинних організацій; 2) укриття Їх злочинної діяльності; 3) здійснення інших дій по створенню умов, які сприяють їх злочинній діяльності. Сприяння учасником злочинних організацій – це допомога організації в цілому, її підрозділам чи окремим учасникам, призначена для забезпечення існування і розвитку організації, можливості реалізації злочинних намірів, які вони ставлять перед собою. Це сприяння не стосується вчинення конкретних посягань, що їх здійснює злочинна організація,- така допомога означає співучасть у відповідних злочинах. Укриття злочинної діяльності учасників злочинних організацій – це діяння, які полягають в переховуванні: організаторів, керівників та рядових учасників злочинної організації; осіб, які, не будучи членами злочинної організації, виступають співучасниками злочинів, вчинених такою організацією; знарядь чи засобів вчинення злочину, інших предметів, які використовуються для забезпечення діяльності усієї організації чи при вчиненні окремих посягань; предметів, що здобуті внаслідок злочинної діяльності організації тощо. Заздалегідь не обіцяним сприяння учасникам злочинних організацій є тоді, коли про його наступне надання не повідомлялося до моменту створення організації. Тобто сприяння надається вже існуючій організації, й виникнення не обумовлене наданим сприянням. Інакше таке сприяння становить пособництво злочину, передбаченому ст. 255 КК України. Укриття злочинної діяльності учасників злочинних організацій буде заздалегідь не обіцяним за умови, що воно не обіцяне до створення організації чи до моменту завершення окремих злочинів, вчинюваних злочинною організацією. В іншому випадку такі дії становлять співучасть у злочині, передбаченому ст.255, або в злочинах, які вчиняє організація і приховування яких було заздалегідь обіцяне.
Способами вчинення таких дій є: надання приміщень, сховищ, транспортних засобів, інформації, документів, технічних пристроїв, грошей, цінних паперів.
Під здійсненням інших дій, які сприяють злочинній діяльності учасників злочинних організацій, розуміються будь-які дії, які можуть полягати, наприклад, у створенні перешкод для представників влади, що ведуть боротьбу з діяльністю організації, наданні учасникам злочинних організацій інших засобів здійснення злочинної діяльності, крім тих, що перелічені вище, тощо. Суб’єкт злочину загальний. Суб’єктивна сторона злочину характеризується умислом. Винний знає, що надання допомоги учасникам злочинної організації, а тим самим і всій організації, укриття їх злочинної діяльності служить продовженню їх злочинної діяльності, розуміє, що цим він сприяє організованій злочинній діяльності, а, отже усвідомлює суспільно небезпечний характер своїх діянь. Він передбачає, що такі його діяння призводять до того, що продовжується злочинна діяльність організації, а тим самим і заподіюється шкода громадській безпеці. Усвідомлюючи неминучість таких наслідків, винний бажає їх або ж байдуже ставиться до них. Кваліфікуючими ознаками злочину є вчинення його: 1) службового особою; 2) повторно. Повторність, у складі цього злочину означає вчинення його два або більше рази, якщо відсутні ознаки продовжуваного сприяння.
У відповідності до ст.68 Конституції, кожен зобов’язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи інших людей. У відповідності до ст.64 Конституції (Конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Хіба не за ці вітчизняні і міжнародні стандарти права щодня і на протязі восьми років гинули в ОСС найперспективніша, найсвідоміша і найпатріотичніша молодь України та продовжують зараз гинути у російсько-українській війні? Аферист Калужинський А.В. через свою корумпованість, нахабність, бездарність, протиправність і свою неабияку ненормальність напевно уже забув про посмертний героїзм Небесної Сотні, воїнів АТО (ООС), солдат української армії і бійців територіальної оборони, які віддали свої безцінні життя за право решти українського народу жити без ярма на шиї і у відповідності до існуючих стандартів міжнародного права. Більше цього, шизоїд Калужинський А.В. саме у такий підлий спосіб навмисно сплюндровує добру пам’ять про загиблу Небесну Сотню, бійців АТО (ООС), солдат української армії і бійців територіальної оборони, нівелюючи своїми диверсійними діями героїчні досягнення українського народу. Сподіватимемося, що у м.Києві знайдуться виживші ветерани АТО (ООС), учасники Майдану, солдати української армії і бійці територіальної оборони, які умиють цього рашистського виродка і його злочинну сім’ю їх же смердючою кров’ю, якщо керівники НАБУ, САП, ГПУ, СБУ, Президент України Володимир Зеленський та Верховна Рада України не бажають діяти в рамках закону.
Усе вищенаписане дає підстави вважати, що аферист Калужинський А.В. продовжує вчиняти кримінальні правопорушення, які передбачені ч.3. ст.382, ч.2 ст.364, ч.2 ст.365, ч.2 ст.366, ч.2 ст.368, ч.1 ст.396, ч.2 ст.256, ч.2 ст.15, ч.5 ст.27 КК України. Однак, якщо врахувати ще й те, що допущені шизофреніком Калужинським А.В. правопорушення витікають з предмету нашої громадської діяльності, яка делегована нам Міністерством юстиції України, то протиправну діяльність божевільного афериста Калужинського А.В. слід розцінювати як таку, що направлена на умисне перешкоджання виконанню наших громадських обов’язків і тягнуть за собою додаткову кримінальну відповідальність, що передбачена ст.170 КК України.
Крім цього, як для даного випадку, дії безграмотного потвори Калужинського А.В. є явно антидержавними, що направлені на підрив довіри громадськості до антикорупційних органів і керівників держави в цілому, що явно на руку зовнішнім ворогам нашої держави.
Колаборант Калужинський А.В. через підривну співпрацю з зовнішнім ворогом, перевищує службові повноваження, вчиняє підроблення, приховує вчинені злочини, надає допомогу злочинним особам і організованим кримінальним угрупуванням, культивує і поширює корупцію, вчиняє саботаж і диверсії, не виконує рішень суду, кришує неплатників податків, позбавляє державу права на отримання податків, при цьому уже завдавши шкоди економіці держави на сотні трильйонів гривень на рік, деморалізує українську армію, перешкоджає фінансуванню збройних сил України, сприяє поразці України у війні з Росією, перешкоджає діяльності громадських організацій, тим самим саботуючи роботу антикорупційних органів. Саботаж і бойкотування роботи антикорупційних органів прирівнюється до шпіонажу і зраді інтересам держави. Шизофренік Калужинський А.В. умисно вчиняє посадові злочини на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, а також державній, економічній і інформаційній безпеці України. Перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту, шпигунство, надання іноземній державі, іноземній організації або їхнім представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України має безжально каратися, поки наша країна ще не зазнала у війні поразки. Навмисна протидія нинішній державній політиці колаборантом Калужинським А.В. вже розчарувала частину українців у нинішньому курсі нашого уряду та призводить до агресивної настроєності населення. Зазначене підтверджує, що в діяльності єврейського євнуха Калужинського А.В. наявний склад ще двох кримінальних правопорушень, що передбачені ч.1 ст.111, ч.2 ст.111-1 КК України.
Таким чином, відомості щодо вчинення кримінальних правопорушень потворою Калужинським А.В. містять всі ознаки злочину, які передбачені ч.3 ст.382, ч.2 ст.364, ч.2 ст.366, ч.2 ст.368, ч.1 ст.396, ч.2 ст.256, ст.170, ч.1 ст.111, ч.2 ст.111-1, ч.2 ст.15, ч.5 ст.27 КК України та підлягають невідкладному внесенню до Єдиного реєстру досудових розслідувань і є підставою для початку проведення досудового розслідування. З цього приводу були подані відповідні заяви до СУ ДБР і ГСУ СБУ про вчинені кримінальні правопорушення зрадником Калужинським А.В. Очікуємо результатів адекватного реагування СУ ДБР і ГСУ СБУ стосовно вчасності внесення відповідних відомостей до ЄРДР. Також очікуємо резонансу небайдужої міжнародної і української громадськості та належної реакції не корумпованого мас-медіа.