Суддя Трубніков А.В. Дежав’ю, склероз чи розлади психіки?
У провадженні ВР КП СУ ФР ДПІ у Деснянському районі ГУ ДФС у м.Києві триває досудове розслідування кримінального провадження за № 32016100030000059 від 12.08.2016 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.205 КК України (в противагу тому, що в заяві особи 1 про вчинене кримінальне правопорушення і в Ухвалі слідчого судді Деснянського районного суду м.Києва була вказана ще одна кваліфікаційна стаття вчиненого злочину – 212 КК України).
15.03.2018 року особа 1 подав через поштову службу України клопотання за вих. № 2251/15 заступнику (фактично в.о.) начальника ГСУ ДФС України Татарінову Роману Володимировичу.
21.03.2018 року, у відповідності до даних рекомендованого повідомлення про вручення кореспонденції, вказане вище клопотання отримала уповноважена особа ГСУ ДФС України Компанець.
Однак, станом на 26.03.2018 року особу 1 у жодний із способів так і не було повідомлено заступником начальника ГСУ ДФС України Татаріновим Р.В. чи уповноваженою ним особою про належний розгляд його клопотання за № 2251/15 від 15.03.2018 року.
26.03.2018 року, що відповідало 6 (шостому) процесуальному дню (з оглядом на ч.5 ст.115 КПК України про обчислення процесуальних строків), особа 1 подала через поштову службу України слідчому судді Шевченківського районного суду м.Києва скаргу вих.№ 2276/26 від 26.03.2018 року на бездіяльність заступника начальника ГСУ ДФС України Татарінова Р.В.
29.03.2018 року, у відповідності до штемпелю, вказане оскарження отримала уповноважена особа Шевченківського районного суду м.Києва Фецик, яка зареєструвала її за вх. № 29403.
02.04.2018 року, без участі скаржника, слідчий суддя Шевченківського районного суду м.Києва Трубніков Андрій Володимирович виніс Ухвалу у судовій справі за №761/11584/18, якою в черговий раз відмовив особі 1 у відкритті судового провадження.
06.04.2018 року особа 1 отримав через поштову службу України копію Ухвали слідчого судді Шевченківського районного суду м.Києва Трубнікова А.В. у судовій справі за №761/11584/18.
10.04.2018 року, що відповідало 4 (четвертому) процесуальному дню, вважаючи незаконним винесення Ухвали слідчим суддею Шевченківського районного суду м.Києва Трубніковим А.В. у судовій справі за №761/11584/18, особа 1 через канцелярію Апеляційного суду м.Києва подав Апеляційну скаргу на Ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду м.Києва Трубнікова А.В. від 02.04.2018 року у судовій справі №761/11584/18.
У відповідності до ст.39 КПК України, керівник органу досудового розслідування уповноважений:
– визначати слідчого, який здійснюватиме досудове розслідування, а у випадках здійснення досудового розслідування слідчою групою – визначати старшого слідчої групи, який керуватиме слідчими;
– відсторонювати слідчого від проведення розслідування вмотивованою постановою за ініціативою прокурора або з власної ініціативи з наступним повідомленням прокурора та призначати іншого слідчого за наявності підстав, передбачених Кодексом, для його відводу або у разі неефективного розслідування;
– ознайомлюватися з матеріалами досудового розслідування, давати слідчому письмові вказівки, які не можуть суперечити рішенням та вказівкам прокурора;
– вживати заходів щодо усунення порушень вимог законодавства у випадку їх допущення слідчим;
– погоджувати проведення слідчих дій та продовжувати їх у випадках, передбачених цим Кодексом;
– здійснювати досудове розслідування, користуючись при цьому повноваженнями слідчого;
– здійснювати інші повноваження, передбачені цим Кодексом.
Керівник органу досудового розслідування зобов’язаний виконувати доручення та вказівки прокурора, які даються у письмовій формі. Невиконання керівником органу досудового розслідування законних вказівок та доручень прокурора, наданих у передбаченому цим Кодексом, тягне за собою відповідальність. Керівник органу досудового розслідування – суб’єкт кримінального процесу, який за чинним законодавством організує досудове розслідування та здійснює процесуальний контроль за виконанням слідчим завдань кримінального процесу і дотриманням законності (начальник Головного слідчого управління, слідчого управління, відділу, відділення органу внутрішніх справ, органу безпеки, органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства, органу державного бюро розслідувань та його заступники, які діють у межах своїх повноважень). Керівник органу досудового розслідування має право перевіряти кримінальні справи, давати вказівки слідчому про провадження досудового слідства, про провадження окремих слідчих дій, вказівки щодо повідомлення про підозру, направлення справи, передачі справи від одного слідчого іншому, доручати розслідування справи декільком слідчим, а також брати участь у провадженні досудового слідства та особисто провадити досудове слідство, користуючись при цьому повноваженнями слідчого.
В порядку виключення з ч.3 ст.39 КПК України, у випадках відмови прокурора у погодженні клопотання слідчого до слідчого судді про застосування заходів забезпечення кримінального провадження, проведення слідчих дій чи негласних слідчих дій слідчий має право звернутися до керівника органу досудового розслідування, який після вивчення клопотання за необхідності ініціює розгляд питань, порушених у ньому, перед прокурором вищого рівня, який протягом трьох днів погоджує відповідне клопотання або відмовляє у його погодженні (ч.З ст.40 КПКУ). Закон не визначив ступіть обов’язковості вказівок керівника органу досудового розслідування, які можуть даватись ним слідчому. Але, виходячи з положень п.3 ч.2 даної статті про те, що «керівник органу досудового розслідування вправі “давати слідчому письмові вказівки, які не можуть суперечити рішенням та вказівкам прокурора”, слідчий може оскаржувати прокуророві вказівки керівника органу досудового розслідування в разі незгоди з такими. Для забезпечення зміцнення законності при затримання осіб Положенням «Про організацію діяльності органів досудового розслідування Міністерства внутрішніх справ України» (Затверджено Наказом МВС України № 686 від 09.08.2012) службова особа у своїй діяльності безпосередньо підпорядковується та підзвітна начальнику органу досудового розслідування, в якому територіально знаходиться ізолятор тимчасового тримання МВС. Відповідно до Типового положення «Про слідчий відділ міського, районного, лінійного управління головного управління, управління МВС України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, на транспорті» керівник органу досудового розслідування (перший заступник начальника територіального органу Міністерства внутрішніх справ України – начальник слідчого відділу), крім повноважень, передбачених КПК керує діяльністю слідчого відділу та є відповідальним за виконання покладених на слідчий відділ завдань, дотримання слідчими вимог законодавства України; координує діяльність слідчого відділу та оперативних підрозділів; організовує та забезпечує взаємодію слідчих з оперативними підрозділами під час здійснення ними слідчих дій та негласних слідчих дій, а також з органами, що здійснюють експертну діяльність, органами прокуратури і суду; особисто виїжджає на місця вчинення навмисних убивств, інших особливо тяжких злочинів, а також кримінальних правопорушень, які викликають значний суспільний резонанс; перевіряє якість і своєчасність виконання письмових доручень слідчих про проведення слідчих дій та негласних слідчих дій працівниками відповідних оперативних підрозділів. Керівник органу досудового розслідування здійснює контроль за: своєчасністю та повнотою внесення відомостей до ЄРДР, відповідністю даних про попередню правову кваліфікацію кримінальних правопорушень матеріалам кримінального провадження; станом розслідування кримінальних правопорушень в розумні строки; достовірністю даних про розслідування кримінальних правопорушень, їх рух та об’єктивністю відображення відомостей в ЄРДР і звітах; своєчасністю здачі до архіву підрозділів інформаційно-аналітичного забезпечення закритих кримінальних проваджень.
Слідчий суддя Шевченківського районного суду м.Києва Трубніков А.В. при розгляді скарги особи 1 за вих. №2276/26 від 26.03.2018 року у судовій справі за №761/11584/18 навмисно і вже в котрий раз неправильно застосував норми процесуального права. А саме, відмову у відкритті провадження у судовій справі за №761/11584/18 суддя Трубніков А.В. в своїй неправосудній Ухвалі мотивував тим, що нібито «…Татарінов Р.В. не здійснює досудове розслідування як слідчий у кримінальному провадженні №32016100030000059, тобто не є суб’єктом відповідальності в рамках вказаного кримінального провадження, про що достовірно відомо скаржнику». Останнє грунтується лише на особистих припущеннях вказаного судді, адже насправді особі 1 нічого не відомо хто досі являється слідчим у кримінальному провадженні: група слідчих чи тільки один слідчий, а також чи входить до даної групи слідчих Татарінов Р.В. При цьому, цих даних зовсім немає в матеріалах судової справи (у вигляді копії постанови про призначення групи слідчих (слідчого) чи бодай копії витягу з ЄРДР). Також, особа 1 не зазначав у своєму клопотанні і в скарзі що він напевне знає хто є слідчими у зазначеному кримінальному провадженні, однак з незрозумілих причин суддя Трубніков А.В. дозволив собі стверджувати те, на що не мав жодного права. Отже, Трубніков А.В. виніс Ухвалу суду виключно на припущеннях, що є неприпустимою дією.
Пунктом 1 ч.2 ст. 39 КПК України передбачено, що саме керівник органу досудового розслідування уповноважений визначати слідчого, який здійснюватиме досудове розслідування, а у випадках здійснення досудового розслідування слідчою групою – визначати старшого слідчої групи, який керуватиме діями інших слідчих. В таку групу слідчих може бути включений і сам керівник органу досудового розслідування. Разом з тим, включення до групи слідчих керівника органу досудового розслідування є необов’язковим, оскільки, в силу наданих процесуальним законом, зокрема п.п. 4,6 ч.2 ст.39 КПК України повноважень, керівник органу досудового розслідування уповноважений вживати заходів щодо усунення порушень вимог законодавства у випадку їх порушення слідчим, здійснювати досудове розслідування, користуючись при цьому повноваженнями слідчого. А саме, слідчий, відповідно до п.1 ч.1 ст.40 КПК України, уповноважений починати досудове розслідування та розглядати подані йому клопотання. Більше того, поки що відсутні будь-які відомості про те, чи існує постанова про призначення слідчої групи у кримінальному провадженні 32016100030000059 і хто до неї туди входить. Однак, наявні докази свідчать, що винесені Ухвали слідчих суддів Шевченківського районного суду м.Києва про вчинення низки процесуальних дій у даному кримінальному провадженні досі ніхто зі слідчих і регіональних керівників органу досудового розслідування не виконують, тим самим допускаючи суттєві процесуальні порушення, що караються ст.382 КК України. Більше того, це був привід для того, щоб керівник органу досудового розслідування в самостійному порядку втрутився у дане провадження і усунув існуючі порушення, чого досі не зробив. Наведене свідчить про те, що оскаржувана особою 1 бездіяльність начальника органу досудового розслідування, яка полягає у не розгляді клопотання у визначений КПК України строк, насправді є предметом оскаржування в суді.
До того ж, суддя Трубніков А.В. неоднозначно обґрунтовує власну позицію щодо оскарження бездіяльності керівника органу досудового розслідування, доказом чому є його попередня Ухвала у справі №761/10798/17, де він задовольнив скаргу особи 1 на бездіяльність заступника начальника СУ ФР ГУ ДФС у м.Києві та зобов’язав останнього розглянути клопотання.
Враховуючи вимоги ч.6 ст.9 КПК України, за якими у випадках, коли положення цього Кодексу не регулюються або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені ч.1 ст.7 цього Кодексу. Слідчий суддя під час прийняття рішення за моєю скаргою залишив поза увагою такі засади кримінального провадження як верховенство права, законність, доступ до правосуддя та забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності
Статтею 55 Конституція України зазначає, що кожному громадянину гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових осіб та службових осіб. Відповідно до ч.1 ст.24 КПК України, кожному гарантується право на оскарження рішень, дій чи бездіяльності прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом.
В ст.9 (Законність) Кримінально процесуального Кодексу України зазначається:
«1. Під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий, інші службові особи органів державної влади зобов’язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства».
Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов’язки громадян, не доведені до відома населення у порядку, встановленому законом, є нечинними.
Як зазначається в ст.370 КПК (Законність, обгрунтованість і вмотивованість рішення):
«1. Судове рішення повинно бути законним, обгрунтованим і вмотивованим. 2. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. 3. Обгрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об’єктивно з’ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. 4. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення».
У відповідності до статті 23 КПК (Безпосередність дослідження показань, речей і документів):
«1. Суд досліджує докази безпосередньо. Показання учасників кримінального провадження суд отримує усно.
2. Не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених Кодексом».
Стаття 94 КПК України (Оцінка доказів) констатує наступне:
«1.Слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів — з точки зору достатності та взаємозв’язку для прийняття відповідного процесуального рішення. 2. Жоден доказ не має наперед встановленої сили».
За таких обставин, слідчий суддя Шевченківського районного суду м.Києва Трубніков А.В., постановивши Ухвалу про відмову у відкритті провадження за скаргою за вих. №2276/26 від 26.03.2018 року, подану в порядку ст.303 КПК України, фактично істотно порушив вимоги цього самого закону та Конституцію України.
Право на справедливий судовий розгляд також закріплено Міжнародним пактом про громадянські і політичні права та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (ч.1 ст.6 Конвенції). У доктрині Європейського суду з прав людини та його практиці «право на суд» охоплює три основні елементи: 1) наявність «суду», який встановлений відповідно до закону і відповідає вимогам незалежності і неупередженості; 2) наявність у суду достатньої компетенції для вирішення всіх аспектів спору чи обвинувачення, до яких застосовується ст.6 Конвенції; 3) особа повинна мати доступ до такого суду.
Пункт 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зазначає:
«Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов’язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення…».
Відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» за №3477-IV від 23.02.2016 року, із змінами і доповненнями, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського Суду як джерело права. Рішенням Європейського Суду у справі «Білуха проти України» (заява № 33949/02 від 09.11.2006 року) встановлено, що відповідно до практики Європейського Суду, наявність безсторонності щодо п.1 ст.6 повинна визначатися за суб’єктивним та об’єктивним критеріями. Відповідно до суб’єктивного критерію, беруться до уваги лише особисті переконання та поведінка окремого судді, тобто чи виявляв суддя упередженість або безсторонність у даній справі. Відповідно до об’єктивного критерію визначається, серед інших аспектів, чи забезпечував суд як такий та його склад, відсутність будь-яких сумнівів у його безсторонності. Стосовно суб’єктивного критерію, то особиста безсторонність суду презюмується, поки не надано доказів протилежного (рішення у справі «Ветштайн проти Швейцарії», пункт 43). Стосовно об’єктивного критерію, то це означає, що при вирішенні того, чи є у цій справі обґрунтовані причини побоюватися, що певний суддя був небезсторонній. Позиція заінтересованої особи є важливою, але не вирішальною. Вирішальним же є те, чи можна вважати такі побоювання обґрунтованими.
Важливим питанням є довіра, яку суди повинні вселяти в громадськість у демократичному суспільстві (рішення у справі «Ветштайн проти Швейцарії» та рішення у справі «Кастілло Альгар проти Іспанії», п.45 від 28.10.98 р.). Згідно з ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 p., яка закріплює право на справедливий суд, кожна людина має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.
У відповідності до ст.68 Конституції України, кожен зобов’язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. У відповідності до ст.64 Конституції України (Конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Хіба не за ці стандарти міжнародного і вітчизняного права щодня і на протязі усіх п’яти років гинуть в АТО найперспективніша, найсвідоміша і найпатріотичніша молодь України?
Суддя Трубніков А.В. через свою продажність, нахабність, пихатість, безграмотність, бездарність, твердолобість і неправомірність напевне уже «забув» про посмертний героїзм Небесної Сотні і про десятки тисяч загиблих воїнів АТО, які віддали свої безцінні життя за право решти українського народу жити без ярма на своїх шиях і у відповідності до європейських стандартів прав людини. Більше того, суддя Трубніков А.В. саме у такий спосіб навмисно сплюндровує добру пам’ять про загиблу Небесну Сотню і бійців АТО, нівелюючи своїми диверсійними діями героїчні досягнення українського народу. Сподіватимемося, що у м.Києві знайдуться виживші ветерани АТО і учасники Майдану, які влаштують цьому ганебному диверсанту фекальну люстрацію, якщо ВРП і Президент України не бажають реагувати на це неподобство у встановлений спосіб.
Вищенаписане дає підстави вважати, що суддя Трубніков А.В. вчинив кримінальне правопорушення, яке передбачене ч.2 ст.364, ч.2 ст.366, ч.2 ст.368, ч.3 ст.375, ч.1 ст.396, ч.2 ст.256, ч.2 ст.15, ч.5 ст.27 КК України. Однак, якщо врахувати ще й те, що судова справа № 761/11584/18, також витікає з предмету громадської діяльності особи 1, яка делегована йому Міністерством юстиції України, то протиправну діяльність судді Трубнікова А.В. слід розцінювати як таку, що направлена на зумисне перешкоджання виконанню його громадських обов’язків і тягне за собою додаткову кримінальну відповідальність, що передбачена ст.170 КК України. Крім цього, дії судді Трубнікова А.В. є явно антидержавними, що направлені на підрив довіри громадськості до органів судової влади і керівників держави вцілому, що явно на руку зовнішнім ворогам нашої держави. Суддя Трубніков А.В., явно через підривну співпрацю з зовнішнім ворогом, перевищив свої службові повноваження, вчинив службове підроблення, покрив вчинені злочини, виніс неправосудне рішення, порушив присягу судді, тим самим саботуючи роботу органів судової влади. Саботаж і бойкотування роботи судових органів прирівнюється до шпіонажу і зраді інтересам держави. Суддя Трубніков А.В. умисно вчиняє посадові злочини на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, а також державній, економічній і інформаційній безпеці України. Перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту, шпигунство, надання іноземній державі, іноземній організації або їхнім представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України має безжально каратися, поки не розпочалися воєнні дії в м.Києві. Навмисна протидія нинішній державній політиці суддею Трубніковим А.В. вже розчарувала частину українців у нинішньому курсі нашого уряду та призводить до агресивної настроєності населення. Зазначене підтверджує, що в діяльності судді Трубнікова А.В. наявний склад окремого кримінального правопорушення, що передбачене ч.1 ст.111 КК України. Таким чином, відомості щодо вчинення кримінальних правопорушень суддею Трубніковим А.В. містять всі ознаки злочину, що передбачені ч.2 ст.364, ч.2 ст.366, ч.2 ст.368, ч.3 ст.375, ч.1 ст.396, ч.2 ст.256, ст.170, ч.1 ст.111, ч.2 ст.15, ч.5 ст.27 КК України та підлягають невідкладному внесенню до Єдиного реєстру досудових розслідувань і є підставою для початку проведення досудового розслідування. З цього приводу були подані відповідні заяви до ГПД НАБУ, ГСУ ГПУ, СУ ДБР і ГСУ СБУ про вчинені кримінальні правопорушення суддею Трубніковим А.В.
Крім цього, у відповідності до вимог ст.218 Закону України «Про Регламент Верховної Ради України» та ст.480, 482 КПК України, було прийнято рішення про колективне звернення до Генерального прокурора України про подання ним до Верховної Ради України пропозиції про зняття недоторканості з судді Трубнікова А.В. з метою подальшого притягнення його до кримінальної відповідальності у встановленому порядку. Поміж тим, було прийнято рішення про повідомлення Вищої Ради юстиції України про не належну поведінку судді Трубнікова А.В., який регулярно порушує присягу судді. Очікуємо результатів адекватного реагування Генерального прокурора України щодо подання пропозиції до ВРУ, а також від ГПД НАБУ, СУ ДБР, ГСУ СБУ — стосовно внесення відомостей до ЄРДР, а від Вищої Ради юстиції — відкриття дисциплінарної справи.
Також очікуємо резонансу небайдужої міжнародної і української громадськості та належної реакції не корумпованого мас-медіа.
7 comments
Якщо підійти до цього питання фахово, то в медицині подібні самозаперечення і протиріччя являються ранніми проявами роздвоєння особистості. Останнє являється симптомами психічного розладу – шизофренії. Нажаль, цього захворювання світова медицина не виліковує.
безграмотна, безтактна і дуже нахабна особа, яка про себе дуже завищеної оцінки. взазвичай, карєра таких людей розчиняється в закутках відповідних лікарень…
этот высокомерный и весьма самодовольный Трубников больше походит на примитивного арлекино чем на судью Шевченковского районного суда города Киева. ему бы детей смешить на цирковом манеже
Вундеркинд Высшей рады правосудия Украины, который никак не осилит азы юриспруденции уровня студента юридического коледжа!
це ж якого хабаря трубнікову потрібно було віднести до вищої ради юстиції, що б вони прикинулися етакими дуріками і ніби то забули про недавньо прийняте рішення зробити подання про позбавлення його повноважень судді?
Якщо Вища рада юстиції вже рекомендувала Верховній Раді України зняти цього самодура з посади судді, тоді чому він досі носить мантію і значок судді? Чому надалі Трубніков А.В. вчиняє свавілля і безчинства?
Аби Петру Порошенку частіше носили хабарі з Вищої Ради юстиції, він би тітули судді напевно роздавав і навозним жукам, тхорям і пацюкам